Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальні положення розумового виховання обдарованої дитини

1.1 Поняття і визначення обдарованості у дітей

1.2 Види та критерії обдарованості

1.3 Світовий і вітчизняний досвід роботи з обдарованими дітьми

Розділ 2. Методи діагностики розумової обдарованості

2.1 Тестові методи

2.2 Неформалізовані методи

Розділ 3. Розумове виховання обдарованих дітей

3.1 Напрями та форми розумового виховання обдарованих дітей

3.2 Підготовка педагога до взаємодії з обдарованими дітьми

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність дослідження. Серед найцікавіших і загадковіших явищ природи дитяча обдарованість займає одне з провідних місць. Проблеми її діагностики і розвитку хвилюють педагогів впродовж багатьох століть. Інтерес до неї в даний час дуже високий, і це пояснюється суспільними потребами. І, перш за все, потребою суспільства в неординарній творчій особистості. Невизначеність сучасного навколишнього середовища вимагає не лише високої активності людини, але і її умінь, здатності нестандартного мислення і поведінки. І саме високо обдаровані люди здатні внести свій найбільший внесок до розвитку суспільства.

Спостереження, що свідчать про те, що розумові можливості людей нерівні відомі досить давно. Це не було секретом ні для науки, ні для буденної свідомості, не лише наукові теорії, але і всі забобони свого часу. І видатні люди старовини, і їх менш обізнані в науках сучасники добре розуміли, наскільки істотна різниця між видатним творцем (генієм) і простою смертною людиною. Також давно помітили, що відмінності їх часто виявляються вже в дитинстві.

Тому раннє виявлення, навчання і виховання обдарованих і талановитих дітей складає одну з головних проблем вдосконалення системи освіти. Існує думка, що обдаровані діти не потребують допомоги дорослих, в особливій увазі і керівництві. Але не слід забувати, що через особистісні особливості такі діти найбільш чутливі до оцінки їх діяльності, поведінки і мислення, вони сприйнятливіші до сенсорних стимулів і краще розуміють відносини і зв'язки.

Для розвитку своїх талантів обдаровані діти повинні вільно розпоряджатися часом і простором, навчатися за розширеним навчальним планом і відчувати індивідуальну турботу і увагу з боку свого вчителя. Широкі часові межі сприяють розвитку проблемно-пошукового аспекту. Тут важливе не те, що вивчати, а те, як вивчати. Якщо обдарованій дитині надана можливість не поспішати з виконанням завдання і не перескакувати з одного на інше, він щонайкраще пізнає таємницю зв'язку між явищами і навчиться застосовувати свої відкриття на практиці. Необмежені можливості аналізувати висловлені ідеї і пропозиції, глибоко вникати в суть проблем – це сприяє прояву природної допитливості та розвитку аналітичного і критичного мислення.

Сьогодні з'являється все більше статей, публікацій, що зачіпають цю тему. Правда, вони всього лише крапля в морі педагогічних проблем, що з'являються у вчителів і батьків обдарованих дітей у наш час.

Мета дослідження: вивчити прояви обдарованості у дітей і вивчити особливості їх розумового виховання.

Завдання:

— розкрити поняття обдарованості;

— розглянути методи діагностики обдарованості;

— розглянути особливості розумового виховання обдарованих дітей.

Об'єкт дослідження: методика розумового виховання обдарованих дітей.

Предмет дослідження: особливості розумового виховання обдарованих дітей.

Гіпотеза: Проблема обдарованості як комплексна проблема складається з проблеми виявлення, навчання і розвитку обдарованих дітей.

Методи дослідження:

1. Аналізу та синтезу;

2. Порівняльно-історичний;

3. Порівняльно-типологічний;

4. Системний;

5. Структурно-функціональний;

6. Понятійно-категоріальний;

7. Емпіричний.

Структура роботи: Курсова робота складається з вступу, основної частини (трьох розділів), висновку та списку літератури.

Розділ 1. Загальні положення розумового виховання обдарованої дитини

1.1 Поняття і визначення обдарованості у дітей

Обдарованість – значне, в порівнянні з віковими нормами, випередження в розумовому розвитку або винятковий розвиток спеціальних здібностей (музичних, художніх і ін.). Обдарованість дітей може бути встановлена і вивчена тільки в процесі навчання і виховання, в ході виконання дитиною тієї або іншої змістовної діяльності. Прояви розумової обдарованості у дитини пов'язані з надзвичайними можливостями дитячих років життя. Потрібно мати на увазі, що в ранні дошкільні роки стрімкий розумовий розвиток відбувається у всіх дітей, надаючи вирішальний внесок дитячих років в становленні інтелектуального розвитку. (12; с. 78)

Основна складність виявлення в дитячому віці ознак обдарованості полягає в тому, що в них непросто виділити власне індивідуальне, відносно не залежне від вікового. Так, спостережувана у дитини висока розумова активність, особлива готовність до напруги — це внутрішня умова розумового зростання. І не відомо, чи опиниться вона стійкою особливістю на подальших вікових етапах.

Творчі прагнення дитини, продукування ним нових ходів думки також можуть бути віднесені до передвісників обдарованості, але це ще не факт, що вони отримають подальший розвиток. При цьому ранні прояви обдарованості ще не зумовлюють майбутніх можливостей людини: надзвичайно важко передбачати хід подальшого становлення обдарованої особистості.

Предметом гострих дискусій залишається питання про природу і передумови обдарованості. Сучасні дослідження в цій області направлені на те, щоб за допомогою електрофізіологічних, психогенетичних та інших методів розкрити співвідношення біологічного і соціального в природі обдарованості.

Обдаровані діти, що демонструють високий рівень здібностей в якійсь певній області, інколи нічим не відрізняються від своїх однолітків у всіх інших відношеннях. Проте, як правило, обдарованість охоплює широкий спектр індивідуально-психологічних особливостей («талановита людина талановита у всьому»). Більшості обдарованих дітей властиві особливі риси, що відрізняють їх від більшості однолітків. Як правило, їх відрізняє висока допитливість і пізнавальна активність. Психофізіологічні дослідження показали, що у таких дітей підвищена біохімічна і електрична активність мозку.

Недолік інформації, яку можна засвоїти і переробити, такі діти сприймають хворобливо. Тому обмеження їх активності може спричинити негативні реакції невротичного характеру. Обдарованих дітей в ранньому віці відрізняє здатність визначати причинно-наслідкові зв'язки і робити відповідні висновок; вони особливо захоплюються побудовою альтернативних моделей і систем. Для них характерна швидша передача нейронної інформації, їх внутрішньо-мозкова система є більш розгалуженою, з великим числом нервових зв'язків. Обдаровані діти зазвичай володіють відмінною пам'яттю, яка заснована на ранньому оволодінні мовою і абстрактним мисленням. Їх відрізняє здатність класифікувати і категоризувати інформацію і досвід, уміння широко користуватися накопиченими знаннями. (7; с. 121)

Найчастіше увага до обдарованих дітей приваблює їх великий словарний запас, що супроводжується складними синтаксичними конструкціями, а також уміння ставити питання. Багато обдарованих дітей із задоволенням читають словники і енциклопедії, придумують слова, належні, на їх думку, виражати їх власні поняття та уявні події, віддають перевагу іграм, що вимагають активізації розумових здібностей.

Обдарованих дітей також відрізняє підвищена концентрація уваги, завзятість в досягненні результату в тій сфері, яка їм цікава. Проте властиве багатьом з них різноманітність інтересів інколи приводить до того, що вони починають декілька справ одночасно, а також беруться за дуже складні завдання, які також є розташовані в них до чітких схем і класифікацій. Наприклад, вони можуть бути захоплені складанням яких-небудь таблиць історичних фактів, дат, виписуванням в різній послідовності тих, що привернули їх увагу відомостей.

Дуже важливо своєчасно не упустити межі відносної постійності індивідуальності у дітей, що випереджають в розумовому відношенні свій вік. Обдарованість дитини — це достатньо стійкі особливості саме індивідуальних проявів, зростаючого з віком,інтелекту.

1.2 Види та критерії обдарованості

Обдаровані діти надзвичайно сильно відрізняються один від одного по видах обдарованості. Наприклад.

Художня обдарованість.

Цей вид обдарованості підтримується і розвивається в спеціальних школах, гуртках, студіях. Він має на меті високі досягнення в області художньої творчості і майстерності в музиці, живописі, скульптурі, акторські здібності. Одна з серйозних проблем полягає в тому, що в загальноосвітній школі майже на визнаються і не поважаються ці здібності. Ці діти приділяють багато часу, енергії вправам, досягненню майстерності в своїй області. У них залишається мало можливостей для успішного навчання, вони часто потребують індивідуальних програм з шкільних предметах, в розумінні з боку вчителів і однолітків. (4; с. 45)

Загальна інтелектуальна і академічна обдарованість.

Головним є те, що діти з обдарованістю цього виду швидко оволодівають основоположними поняттями, легко запам'ятовують і зберігають інформацію. Високо розвинені здібності переробки інформації дозволяють їм досягати успіху в багатьох галузях знань.

Декілька інший характер має академічна обдарованість, яка виявляється в успішності навчання окремим учбовим предметам і є частішою і вибірковою.

Ці діти можуть показати високі результати по легкості і швидкості просування в математиці або іноземній мові, фізиці або біології і інколи мають низьку успішність з інших предметів, які сприймаються ними не так легко. Виражена вибірковість прагнень до вузької області знань створює свої проблеми в школі і в сім'ї. Батьки і вчителі інколи незадоволені тим, що дитина не вчиться однаково добре з усіх предметів, відмовляються визнавати його обдарованість і не пробують знайти можливості для підтримки і розвитку спеціального дарування.(4; с. 52)

Творча обдарованість.

Перш за все, продовжуються скперечкии про саму необхідність виділення цього виду обдарованості. Суть розбіжностей полягає в наступному. Одні фахівці вважають, що творчість, креативність є невід'ємним елементом всіх видів обдарованості, які не можуть бути представлені окремо від творчого компоненту. Є лише один вид обдарованості — творча: якщо немає творчості, безглуздо говорити про обдарованість. Інші дослідники відстоюють правомірність існування творчої обдарованості як окремого, самостійного виду. Одна з точок зору така, що обдарованість породжується або здатністю продукувати, висувати нові ідеї, винаходити або ж здатністю блискуче виконувати, використовувати те, що вже створене.

Разом з тим дослідження показують, що діти з творчою спрямованістю нерідко володіють рядом поведінкових характеристик, які їх виділяють і які викликають зовсім не позитивні емоції у вчителів і навколишніх людей: відсутність уваги до умовностей і авторитетів; велика незалежність в думках; тонке відчуття гумору; відсутність уваги до порядку і організації роботи; яскравий темперамент. (4; с. 76)

Соціальна обдарованість.

Це виняткова здатність встановлювати зрілі, конструктивні взаємини з іншими людьми. Соціальна обдарованість виступає як передумова високої успішності в певних областях. Вона припускає здібності розуміти, любити, співпереживати, ладнати з іншими, що дозволяє бути хорошим педагогом, психологом, соціальним працівником. Таким чином, поняття соціальної обдарованості охоплює широку область проявів, що характеризуються легкістю встановлення і високою якістю міжособистісних відносин. Ці особливості дозволяють бути лідером, тобто проявляти лідерську обдарованість, яку можна розглядувати як один з проявів соціальної обдарованості.

Існує безліч визначень лідерської обдарованості, в яких можна виділити загальні риси: інтелект вище середнього; уміння ухвалювати рішення; здатність до з абстрагування, з планеруванням майбутнього, з тимчасовими обмеженнями; відчуття мети, напрями руху; гнучкість; здатність пристосовуватися; відчуття відповідальності; упевненість в собі і знання себе; наполегливість; ентузіазм; уміння виражати думки.

Перераховані види обдарованості виявляються по-різному і зустрічають специфічні бар'єри на шляху свого розвитку залежно від індивідуальних особливостей і своєрідності оточення дитини. (4; с. 84)

Практична обдарованість

Роберт Стернберг, психолог, з Єльського університету виділяє «практичну обдарованість», яка так рідко визнається школою, що не розглядається як обдарованість взагалі. Майбутній менеджер або підприємець може мати в школі репутацію дуже посереднього учня без будь-яких особливостей.

Люди, які з успіхом застосовують інтелект в пізнанні навколишньої дійсності, не обов'язково відрізняється в роботі з абстрактними поняттями, і академічні вимоги не завжди сприяють прояву їх таланту. Ключовою особливістю практичної обдарованості Р. Стенберг називає знання своїх слабких та сильних сторін і здатність використовувати ці знання. Наприклад, для компенсації слабих сторін дитина виробляє свої способи, включаючи залучення інших людей для виконання того, що він не може робити добре, Очевидно, що цей вид обдарованості має загальні риси з соціальною (лідерською) обдарованістю, можливо, включає її. (6; с. 12)

Обдарованими можна вважати дітей, якщо вони:

· часто “перескакують” через послідовні етапи свого розвитку;

· у них чудова пам’ять, яка базується на ранньому мовленні;

· рано починають класифікувати і категорувати інформацію, що надходить до них;

· Із задоволенням віддаються колекціонуванню. При цьому їхня мета – не приведення колекції в ідеальний і досить постійний порядок, а реорганізація, систематизація її на нових підстановках;

· мають великий словниковий запас, із задоволенням читають словники та енциклопедії, придумують нові слова і поняття;

· можуть займатися кількома справами відразу, наприклад, стежити за двома чи більше подіями, що відбуваються навколо них;

· дуже допитливі, активно досліджують навколишній світ і не терплять будь-яких обмежень свої досліджень;

· у ранньому віці здатні простежувати причинно-наслідкові зв’язки, робити правильні висновки;

· можуть тривалий час концентрувати свою увагу на одній справі, вони буквально “занурюються” в своє заняття, якщо воно їм цікаве;

· мають сильно розвинуте почуття гумору;

· постійно намагаються вирішувати проблеми, які їм поки що не під силу;

· визначаються різноманітністю інтересів, що породжує схильність починати кілька справ одночасно;

· часто роздратовують ровесників звичкою поправляти інших і вважають себе такими, що завжди мають рацію;

· їм бракує емоціонального балансу, вони часто нетерпеливі та поривчасті;

У діяльності з такими учнями потрібно використовувати творчі методи, які сприяють ефективній роботі з обдарованими дітьми:

· повага до бажання учнів працювати самостійно;

· вміння утримуватись в процесі творчої діяльності;

· надання дитині свободи вибору галузі застосування свої здібностей, методів досягнення мети;

· індивідуальне застосування навчальної програми залежно від особливостей учня;

· заохочення роботи над проектами, запропонованими самими учням;

· виключення будь-якого тиску на дітей, створення розкріпаченої атмосфери;

· схвалення результатів діяльності дітей в одній галузі метою спонукати бажання випробувати себе в інших галузях діяльності;

· підкреслювання позитивного значення індивідуальних відмінностей;

· надання авторитетної допомоги дітям, які висловлюють відмінну від інших точку зору і у зв’язку з цим відчувають тиск з боку ровесників;

· добування максимальної користі з хобі, конкретних захоплень та індивідуальних нахилів;

· терпиме ставлення до можливого безладдя;

· заохочення максимальної захопленості у спільній діяльності;

· переконання учнів, що вчитель є їхнім однодумцем, а не ворогом. (9; с. 236)

При складанні індивідуальних програм потрібно врахувати проблеми обдарованих дітей:

· неприязнь у школі часто з’являється тому, що навчальна програма нудна і нецікава для обдарованої дитини;

· ігрові інтереси – обдарованим дітям подобаються складні ігри і нецікаві ті, якими захоплюються їхні ровесники. Як наслідок – дитина опиняється в ізоляції;

· заглиблення у філософські проблеми – для обдарованих дітей є характерним замислюватися над такими явищами, як смерть, потойбічне життя, релігійні вірування набагато частіше, ніж для інших дітей;

· невідповідність між фізичним, інтелектуальним та соціальним розвитком – обдаровані діти частіше віддають перевагу спілкуванню із дітьми старшого віку. Через це їм важко бути лідерами, бо вони поступаються фізичним розвитком;

· прагнення до досконалості – для обдарованих дітей характерна внутрішня потреба досконалості – вони не заспокоюються, доки не досягнуть бажаного;

· почуття незадоволеності – вони критично ставляться до своїх досягнень, мають низьку самооцінку;

· нереальні цілі – вони часто ставлять перед собою завищені цілі, не маючи можливості досягти їх, переживають;

· надмірні чутливість, вразливість;

· потреба в уважному ставленні дорослих;

· нетерплячість, зневажливість у відношенні до дітей, які стоять нижче від них в інтелектуальному розвитку. (9; с. 27)

1.3 Світовий і вітчизняний досвід роботи з обдарованими дітьми

У нашій країні з 60-х років існують спеціалізовані класи і школи куди відбираються діти на основі їх схильностей і більш високого рівня здібностей. Навчання певним предметам ведеться по спеціально розроблених програмах. Дані по цих класах показують, що в цілому успіхи цих дітей набагато вищі ніж їх однолітків, що навчаються в звичайних школах).

За кордоном існують і інші форми організації. Одна з них — виділення всередині одного класу груп з різними рівнями розумової обдарованості. Обдаровані дістають можливість вчитися в своєму класі, але в групі однолітків, близьких їм по рівню здібностей. В тому разі коли такі учні займаються за спеціально розробленою програмою ефект дуже високий. Якщо ці діти навчаються в групі за тією ж програмою, що і весь клас ефект особливого розумового розвитку дуже невеликий.

Позитивний, але не такий помітний ефект дає ще одна форма організації — створення груп з високим рівнем інтелекту на основі декількох класів.

Отже вплив навчання в однорідних групах на академічні успіхи обдарованих дітей позитивний, але тільки в разі спеціальних розроблених програм.

Разом з тим серед педагогів на Заході багато хто критично відноситься до спеціалізованих шкіл для обдарованих дітей. Найчастіше висловлюється побоювання, що навчання серед собі подібних створює у дітей з високим розумовим потенціалом відчуття приналежності до еліти, формує завищену самооцінку. Проте дані досліджень переконують в протилежному. Навчання разом з іншими дітьми, що мають високий розумовий рівень сприятливо впливає на самооцінку — адже в такій ситуації необхідно вчитися з повною віддачею сил, відчуваючи постійну стимуляцію з боку товаришів по навчанню. Що ж до дуже здатних дітей, які вчаться в звичайних класах, то вони часто зарозуміло відносяться до однолітків, які, на їх думку, насилу засвоюють навчальний матеріал.

Складність полягає в тому, що опинившись серед інших обдарованих, з таким же рівнем розвитку і вище, деякі з цих дітей починають страждати від самолюбства, від зниження свого групового статусу. Не для всіх обдарованих ситуація постійного інтелектуального змагання цілком сприятлива.

Таким чином, давня і разом з тим актуальна проблема, чи створювати однорідні по розумовому рівню класи, не має простого, однозначного вирішення. Вона вимагає подальших досліджень. Це дискусійна проблема повинна вирішуватися з урахуванням конкретних соціально-педагогічних обставин. Обдарованість настільки індивідуальна і неповторна, що питання про оптимальні умови навчання кожної дитини повинне розглядатися окремо.

Розділ 2. Методи діагностики розумової обдарованості

2.1 Тестові методи

Виявлення дітей, що володіють неабиякими здібностями, є складною і багатоаспектною проблемою. Широкого поширення набули різні тести, направлені на виявлення обдарованості. Але проблема в тому, що в інтерпретації результатів тестування істотну роль відіграє теоретична основа того або іншого тесту, співвідношення методичних позицій дослідника з базовою моделлю тесту. Ігнорування цієї обставини знижує ефективність тестування і може привести до некоректної інтерпретації. Багато фахівців справедливо відзначають, що численні помилки в прогнозах пояснюються не стільки недосконалістю психометричних процедур, скільки складністю і багатоаспектністю самого феномену обдарованості і недостатнім теоретичним опрацьовуванням основних понять.

В даний час в психологічній літературі представлено два основні погляди на процес встановлення обдарованості. Один з них заснований на системі єдиної оцінки. Наприклад, дитина вважається обдарованою, якщо вона набрала кількість балів за шкалою Станфорд-Біне, що перевищує деяке порогове значення. У різних джерелах вказуються різні значення цього порогового показника для віднесення дитини до групи обдарованих. Інший підхід заснований на комплексній оцінці, що включає безліч оцінних процедур (тестування, опит вчителів і батьків і так далі). Проте і комплексний підхід не позбавляє повністю від помилок. Сумна доля тих дітей, які були віднесені за наслідками обстеження до обдарованих, але потім ніяк не підтвердили цієї оцінки. (7; с. 233)

Відомі основні вимоги до побудови і перевірки методик: стандартизація, тобто встановлена одноманітність процедури проведення і оцінки результатів; надійність, що розуміється як стійкість результатів при повторенні на одних і тих же випробовуваних; валідність — придатність для виміру саме того, на що направлена методика, ефективність її в цьому відношенні.

Проте навіть при дуже кваліфікованому використанні і кращі тести не застраховують від помилок. Крім того, необхідно враховувати, що жоден з існуючих тестів не охоплює всіх видів обдарованості.

2.2 Неформалізовані методи

Одним з таких методів є спостереження. При підході до обдарованої дитини не можна обійтися без спостережень за його індивідуальними проявами. Щоб судити про його обдарованість, потрібно виявити те поєднання психологічних властивостей, які властиві саме їй. Тобто, потрібна цілісна характеристика, що отримується шляхом різносторонніх спостережень.

Перевага спостереження і в тому, що воно може відбуватися в природних умовах, коли спостерігачеві може відкритися немало тонкощів. Існує природний експеримент, коли, наприклад, на уроці або на заняттях гуртка організовується потрібна для дослідження обстановка, яка є для дитини абсолютно звичною і коли вона не знає, що за нею спеціально спостерігають. Застосовують і так зване включене спостереження, коли сам спостерігач є учасником того, що відбувається. Деякі сучасні дослідники охоче розробляють такі форми експерименту, в яких важлива роль відводиться спостереженням.

Ознаки обдарованості дитини важливо спостерігати і вивчати в розвитку. Для їх оцінки потрібне достатньо тривале дослідження змін, що настають при переході від одного вікового періоду до іншого. Таке дослідження називається лонгітюдним. Обдарованість – «справа штучна», це завжди індивідуальна і тут кожен випадок вимагає перш за все індивідуального підходу. Мається на увазі систематичне спостереження за випробовуваним впродовж довгого часу. Спостереження може бути безперервним, день за днем, а може, і з перервами. Великий інтерес для вивчення обдарованості представляє біографічний метод. Вивчення життєвого шляху почало розповсюджуватися як дуже ефективний підхід до з'ясування особливостей випробовуваного в даний період, а частково і до прогнозу на майбутнє. Розробка біографічного методу зв'язана із застосуванням таких способів отримання інформації, як опитувальники, звернені до самої досліджуваної особи, бесіди і інтерв'ю з ним, а також, вивчення продуктів діяльності, щоденників, листів і так далі

Попова Л.В. вказує, що серед нових діагностичних методик на перший план виходить біографічний опитувальник який надійніший, ніж традиційні тести, засіб виявлення творчих можливостей і прогнозу досягнень. Таким чином, недостатність традиційних тестів інтелекту і креативності, що виявилася наслідком підвищення інтересу до менш формалізованих методів діагностики. Біографічний метод почав застосовуватися і до дітей, і до підлітків. (14; с. 192)

Розділ 3. Розумове виховання і навчання обдарованих дітей

3.1 Напрями та форми розумового виховання обдарованих дітей

Гостра практична потреба в методах відбору обдарованих дітей для навчання в спеціалізованих школах з високим розумовим розвитком дитини, або з поглибленим вивченням певного навчального чи творчого спрямування.

Перша з них стосується співвідношення загальної і спеціальної обдарованості. Якщо в психофізіологічному плані при вивченні природних передумов обдарованості: властивостей нервової системи і типів взаємодії сигнальних систем — ця тенденція успішно долається, то в психологічному плані питання про співвідношення загальних і спеціальних здібностей або про загальні і спеціальні критерії розвитку не лише не вирішується, але навіть рідко ставиться.

Хоча всіма визнається, що видатні досягнення в будь-якій спеціальності можливі лише на основі високого рівня загального психічного розвитку, парадоксальним чином діагностика музичною, художньою і інших видів обдарованості ведеться без врахування загальних здібностей дитини. Проблема полягає в тому, що між загальним і спеціальним розвитком немає взаємно-однозначної відповідності, і можливі випадки, коли високо розвиненими спеціальними здібностями маскується низький рівень загального розвитку. Найбільш виразним прикладом цього є описи окремих дітей-імбецилів, що володіють унікальними музичними здібностями. Такі діти можуть відрізнятися феноменальною музичною пам'яттю і абсолютним слухом, але їх музичність зведена до повторюваності, до відтворення почутої музики без проникнення в її емоційний контекст. Музичність цих дітей не можна в справжньому сенсі назвати творчим і естетично значущим.

З цим зв'язана і проблема соціокультурного маскування. При відборі, орієнтованому на виявлення рівня розвитку спеціальних здібностей, переваги отримують діти, що пройшли попередню спеціальну підготовку по розвитку музичного слуху, навиків володіння іноземною мовою і т. д., внаслідок чого обдаровані діти, що не мали спеціального досвіду, можуть не пройти конкурсу. Звідси напрошується висновок про необхідність включення в систему відбору, окрім діагностики спеціальних здібностей, критеріїв загального розвитку психічних функцій дитини. Перевага повинна віддаватися методикам, що мінімізують ефект соціокультурних впливів, тому вербальні тести і тести загальної обізнаності навряд чи можуть бути засобами діагностики обдарованості у 6-7-річних дітей, що беруть участь в конкурсі.

Найбільший успіх в навчанні і розвитку будь-якої дитини може бути досягнута тоді, коли учбова програма відповідає його потребам і можливостям. У зв'язку з тим, що потреби і можливості обдарованих дошкільників, молодших школярів і підлітків дуже відрізняються від потреб їх однолітків, виникає необхідність диференційованого навчання обдарованих дітей по спеціально розроблених програмах. Багатогранність і складність феномену обдарованості визначає доцільність існування різноманітних напрямів, форм і методів роботи з обдарованими дітьми.

Як основні напрями роботи з обдарованими дітьми слід виділити:

а) систему дошкільних освітніх установ, насамперед дитячих садів загальнорозвиваючого виду, Центрів розвитку дитини, в яких створені найбільш сприятливі умови для формування здібностей дошкільників, а також навчальних установ для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку, що забезпечують вибір засобів і методів розвитку дітей при переході в школу;

б) систему загальноосвітніх шкіл, в рамках яких створюються умови для індивідуалізації навчання обдарованих дітей;

в) систему додаткової освіти, призначену для задоволення індивідуальних соціокультурних і освітніх потреб обдарованих дітей, що постійно змінюються, і дозволяють забезпечити виявлення, підтримку і розвиток їх здібностей в рамках позашкільної діяльності;

г) систему шкіл, орієнтованих на роботу з обдарованими дітьми (зокрема ліцеїв, гімназій, нетипових освітніх установ вищої категорії і тому подібне) і покликаних забезпечити підтримку і розвиток можливостей таких дітей в процесі здобування загальної середньої освіти.

Форми навчання обдарованих дітей:

1. Форми навчання дітей в умовах загальноосвітньої школи

Навчання обдарованих дітей в умовах загальноосвітньої школи повинне проходити на основі принципів індивідуалізації і диференціації учбово-виховного процесу.

2. Форми навчання дітей в системі додаткової освіти

Додаткова освіта надає кожній дитині можливість вільного вибору освітньої області, профілю програм, часу їх освоєння, включення в різноманітні види діяльності з урахуванням їх індивідуальних схильностей. Особистісно-діяльнісний характер освітнього процесу дозволяє вирішувати одне з основних завдань додаткової освіти - виявлення, розвиток і підтримку обдарованих дітей.

Індивідуально-особистісна основа діяльності установ цього типу дозволяє задовольняти запити конкретних дітей, використовуючи потенціал їх вільного часу.

У системі додаткової освіти можуть бути виділені наступні форми навчання обдарованих дітей:

1) навчання індивідуальне або в малих групах по програмах творчого розвитку в певній області;

2) робота по дослідницьких і творчих проектах в режимі наставництва (як наставник виступають, як правило, учений, діяч науки або культури, фахівець високого класу);

3) очно-заочні школи;

4) канікулярні збори, табори, мастер-класи, творчі лабораторії;

5) система творчих конкурсів, фестивалів, олімпіад;

6) дитячі науково-практичні конференції і семінари.

3. Форми навчання в умовах шкіл, орієнтованих на роботу з обдарованими дітьми

Якщо доцільність навчання дітей із спеціальними видами обдарованості в спеціальних школах і класах не береться під сумнів, то питання про необхідність створення спеціальних класів і шкіл для навчання дітей із загальною (розумовою) обдарованістю продовжує залишатися предметом гострих дискусій. При ухваленні рішення про створення особливих шкіл і класів слід виходити з аналізу досвіду зарубіжної і вітчизняної практики роздільного навчання обдарованих дітей.

Учбові програми, орієнтовані на навчання обдарованих дітей із загальною (розумовою) обдарованістю (і деякими видами спеціальної обдарованості, наприклад, лінгвістичною, математичною і так далі), повинні відповідати цілому ряду специфічних вимог. Ці вимоги сформульовані з урахуванням виділення найбільш загальних психологічних особливостей інтелектуально обдарованих дітей, а також цілей навчання, що пред'являються суспільством до цієї категорії дітей. Слід підкреслити, що саме на цих дітей, насамперед, суспільство покладає надію на вирішення актуальних проблем сучасної цивілізації.

Програми навчання для розумово обдарованих дітей повинні:

1) включати вивчення широких (глобальних) тим і проблем, що дозволяє враховувати інтерес обдарованих дітей до універсального і загального, їх підвищене прагнення до узагальнення, теоретичну орієнтацію і інтерес до майбутнього;

2) використовувати в навчанні міждисциплінарний підхід на основі інтеграції тем і проблем, що відносяться до різних областей знань. Це дозволить стимулювати прагнення обдарованих дітей до розширення і поглиблення своїх знань, а також розвивати їх здібності до співвідношення різнорідних явищ і пошуку рішень на “стику” різних типів знань;

3) припускати вивчення проблем “відкритого типу”, що дозволяють враховувати схильність дітей до дослідницького типу поведінки, проблемній навчання і так далі, а також формувати навики і методи дослідницької роботи;

4) у максимальній мірі враховувати інтереси обдарованої дитини і заохочувати поглиблене вивчення тим, вибраних самою дитиною;

5) підтримувати і розвивати самостійність в ученні;

6) забезпечувати гнучкість і варіативну учбового процесу з погляду змісту, форм і методів навчання, аж до можливості їх коректування самими дітьми з урахуванням характеру їх змінних потреб і специфіки їх індивідуальних способів діяльності;

7) передбачати наявність і вільне використання різноманітних джерел і способів отримання інформації (зокрема через комп'ютерні мережі);

8) включати якісну зміну самої учбової ситуації і учбового матеріалу аж до створення спеціальних учбових кімнат з необхідним устаткуванням, підготовки спеціальних навчальних посібників, організації польових досліджень, створення “робочих місць” при лабораторіях, музеях і т.п.;

9) навчати дітей оцінювати результати своєї роботи за допомогою змістовних критеріїв, формувати у них навики публічного обговорення і відстоювання своїх ідей і результатів художньої творчості;

10) сприяти розвитку самопізнання, а також розумінню індивідуальних особливостей інших людей;

11) включати елементи індивідуалізованої психологічної підтримки і допомоги з урахуванням індивідуальної своєрідності особистості кожної обдарованої дитини.

Однією з найважливіших умов ефективного навчання дітей з різними типами обдарованості є розробка таких учбових програм, які б в максимальній мірі відповідали якісній специфіці конкретного типу обдарованості і враховували внутрішні психологічні закономірності її формування.

Можна виділити чотири стратегії навчання, які можуть застосовуватися в різних комбінаціях. Кожна стратегія дозволяє різною мірою врахувати вимоги до учбових програм для обдарованих дітей.

1. Прискорення. Це стратегія дозволяє врахувати потреби і можливості певної категорії дітей, що відрізняються високим темпом розвитку. Слід мати на увазі, що прискорення навчання виправдане лише по відношенню до збагаченого і в тій чи іншій мірі поглибленого учбового змісту. Прикладом такої форми навчання можуть бути літні і зимові табори, творчі майстерні, мастер-класи, що припускають проходження інтенсивних курсів навчання по диференційованих програмах для обдарованих дітей з різними видами обдарованості. (11; с. 159)

2. Поглиблення. Даний тип стратегії навчання ефективний по відношенню до дітей, які виявляють екстраординарний інтерес по відношенню до тієї або іншої конкретної області знання або області діяльності. При цьому передбачається глибше вивчення тим, дисциплін або областей знань.

Проте застосування поглиблених програм не може вирішити всіх проблем. По-перше, далеко не всі діти з розумовою обдарованістю достатньо рано виявляють цікавість до якоїсь однієї сфери знань або діяльності, їх інтереси носять широкий характер. По-друге, поглиблене вивчення окремих дисциплін, особливо на ранніх етапах навчання, може сприяти “насильницькою” або дуже ранньою спеціалізації, що завдає збитку загальному розвитку дитини. Ці недоліки багато в чому знімаються при навчанні по збагачених програмах. (11; с. 138)

3. Збагачення. Відповідна стратегія навчання орієнтована на якісно інший зміст навчання з виходом за рамки вивчення традиційних тем за рахунок встановлення зв'язків з іншими темами, проблемами або дисциплінами. Крім того, збагачена програма припускає навчання дітей різноманітним способам і прийомам роботи. Таке навчання може здійснюватися в рамках традиційного освітнього процесу, а також через занурення учнів в дослідницькі проекти, використання спеціальних інтелектуальних тренінгів з розвитку тих або інших здібностей і так далі Вітчизняні варіанти інноваційного навчання можуть розглядатися як приклади збагачених програм.(11; с. 151)

4. Проблематизація. Стратегія цього типу навчання припускає стимулювання особистісного розвитку учнів. Фокус навчання в цьому випадку - використання оригінальних пояснень, перегляд наявних відомостей, пошук нових сенсів і альтернативних інтерпретацій, що сприяє формуванню у учнів особистісного підходу до вивчення різних галузей знань, а також плану рефлексії свідомості. Як правило, такі програми не існують як самостійні (учбові, загальноосвітні). (11; с. 174)

Важливо мати на увазі, що дві останні стратегії навчання є найбільш перспективними. Вони дозволяють максимально врахувати особливості обдарованих дітей, тому мають бути в тій чи іншій мірі використані як при прискореному, так і при поглибленому варіантах побудови учбових програм.

Проблема диференціації навчання актуальна для всіх дітей і тим більше для дітей обдарованих.

Слід брати до уваги ту обставину, що диференціація навчання має дві форми. Перша - диференціація на основі роздільного навчання обдарованих дітей (у вигляді їх відбору для навчання в нетиповій школі або селекції при розподілі в класи з різними учбовими програмами). Друга - диференціація на основі змішаного навчання обдарованих дітей в звичайному класі загальноосвітньої школи. Першу форму диференціації можна умовно позначити як “зовнішню”, другу – як “внутрішню”.

Кожна форма диференціації має свої плюси і мінуси. Так, навчання обдарованих дітей в особливих класах або школах, орієнтованих на роботу з обдарованими дітьми, може обернутися серйозними проблемами через мінливість проявів обдарованості в дитячому віці. Положення посилює порушення природного ходу процесу соціалізації, атмосфера елітарності і клеймо “приреченості на успіх”. У свою чергу, практика навчання обдарованих дітей в звичайних школах показує, що при неврахуванні специфіки цих дітей вони можуть понести непоправні втрати в своєму розвитку і психологічному благополуччі.

Проте, необхідно визнати, що найбільш перспективною і ефективною є робота з обдарованими дітьми на основі “внутрішньої” диференціації. У міру підвищення якості освітнього процесу в масовій школі, зростання кваліфікації педагогів, впровадження розвиваючих і особово-орієнтованих методів навчання варіанти “зовнішньої” диференціації, що існують на даний момент, в роботі з обдарованими дітьми, можливо, виявляться зведеними до мінімуму.

Враховуючи практичну неможливість залучення всіх дітей з актуальною і прихованою обдарованістю в навчання по спеціальних програмах, необхідно готувати вчителів для роботи з обдарованими дітьми в умовах звичайних класів. Це припускає знання педагогом принципів розвиваючої освіти, включаючи володіння спеціальними уміннями застосування стратегій диференційованих програм для обдарованих дітей, а також володіння нетрадиційними формами і способами роботи на уроці (групові форми роботи, дослідницькі проекти і тому подібне).

3.2 Підготовка педагога до взаємодії з обдарованими дітьми

Обдаровані діти потребують індивідуалізованих програм навчання. Педагоги, що працюють з такими дітьми, повинні проходити спеціальну підготовку. Саме діти з високим інтелектом більш всього потребують “свого” вчителя. Непідготовлені вчителі часто не можуть виявити обдарованих дітей, не знають їх особливостей, байдужі до їх проблем. Інколи непідготовлені вчителі вороже настроєні по відношенню до здібних дітей, такі вчителі часто використовують для обдарованих дітей тактику кількісного збільшення завдань, а не якісну їх зміну.

Особа вчителя є провідним чинником будь-якого навчання. Не є виключенням і ситуація з вчителем для обдарованих дітей. Найбільш істотним чинником успішності роботи вчителя є глобальна особистісна характеристика — система поглядів і переконань, в якій велике значення мають уявлення про саме, інших людей, а також про цілі і завдання своєї роботи. Саме ці складові постійно виявляються в міжособистісному спілкуванні.

На думку деяких дослідників, поведінка вчителя для обдарованих дітей в класі, в процесі навчання і побудови своєї діяльності повинно відповідати наступним характеристикам: він розробляє гнучкі, індивідуалізовані програми; створює теплу, емоційно безпечну атмосферу в класі; надає учням зворотній зв'язок; використовує різні стратегії навчання; поважає особистість дитини; сприяє формуванню позитивної самооцінки учня; поважає його цінності; заохочує творчість і роботу уяви; стимулює розвиток розумових процесів вищого рівня; проявляє повагу до індивідуальності учня.

Успішний вчитель для обдарованих — перш за все прекрасний вчитель-предметник, що глибоко знає і любить свій предмет. На додаток до цього він повинен володіти такими якостями, які істотні в спілкуванні з будь-яким обдарованим школярем.

Вчителям можна допомогти розвинути вказані особистісні і професійні якості трьома шляхами:

1) за допомогою тренінгів — в досягненні розуміння самих себе і інших;

2) наданням знань про процеси навчання, розвитку і особливості різних видів обдарованості;

3) тренуванням умінь, необхідних для того, щоб навчати ефективно і створювати індивідуальні програми.

Техніка викладання у тих, що пройшли спеціальну підготовку вчителів для обдарованих і звичайних вчителів приблизно однакова: помітна різниця полягає в розподілі часу на види активності. Взагалі, практика показує, що в традиційному шкільному навчанні на 90% переважає монолог вчителя, розрахований на передачу учням знань в готовому вигляді. Навіть на тих уроках, де присутній діалог, функції його обмежуються найчастіше репродуктивним відтворенням вивченого матеріалу. При цьому вчителі не звертають уваги на зміст завдань, характер і форму питань, їх місце в системі уроку. В більшості випадків використовуються репродуктивні завдання, орієнтуючі на однозначні відповіді, не активізуючи розумову діяльність учня. Вчителі, що працюють з обдарованими, менше говорять, менше дають інформації, влаштовують демонстрації і рідше вирішують завдання за учнів. Замість того щоб самим відповідати на питання, вони надають це учням. Вони більше питають і менше пояснюють.

Помітні відмінності в техніці постановки питань. Вчителі обдарованих дітей значно більше задають відкритих питань, допомагають обговоренням. Вони провокують учнів виходити за межі первинних відповідей. Вони набагато частіше намагаються зрозуміти, як учні прийшли до висновку, рішення, оцінки.

Більшість вчителів прагнуть прореагувати в мовній або іншій формі на кожну відповідь в класі, а вчителі обдарованих дітей поводяться більше як психотерапевти: вони уникають реагувати на кожен вислів. Вони уважно і з цікавістю вислухують відповіді, але не оцінюють, знаходячи способи показати, що вони їх приймають. Така поведінка приводить до того, що учні більше взаємодіють один з одним і менше залежать від вчителя.

Рекомендації педагогам у роботі з обдарованими дітьми

1. Учитель не повинен постійно розхвалювати кращого учня. Не слід виділяти обдаровану дитину за індивідуальні успіхи, краще заохотити спільні заняття з іншими дітьми.

2. Учителеві не варто приділяти багато уваги навчанню з елементами змагання. Обдарована дитина буде частіше від інших переможцем, що може викликати неприязнь до неї.

3. Учитель не повинен робити з обдарованої дитини “вундеркінда”. Недоречне випинання винятковості породжує найчастіше роздратованість, ревнощі друзів, однокласників. Інша крайність – зловмисне прилюдне приниження унікальних можливостей і навіть сарказм з боку вчителя – звичайно, недопустимі.

4. Учителеві треба пам’ятати, що в більшості випадків обдаровані діти погано сприймають суворо регламентовані заняття, що повторюються.

Якості, якими має володіти вчитель для роботи з обдарованими дітьми.

1. Бути доброзичливим і чуйним.

2. Розбиратися в особливостях психології обдарованих дітей, відчувати їхні потреби та інтереси.

3. Мати високий рівень інтелектуального розвитку.

4. Мати широке коло інтересів.

5. Бути готовим до виконання різноманітних обов’язків, пов’язаних з навчанням обдарованих дітей.

6. Мати педагогічну і спеціальну освіту.

7. Мати живий та активний характер.

8. Володіти почуттям гумору.

9. Виявляти гнучкість, бути готовим до перегляду свої поглядів і до постійного самовдосконалення.

10. Мати творчий, можливо, нетрадиційний особистий світогляд.

11. Бути цілеспрямованим і наполегливим.

12. Володіти емоційною стабільністю.

13. Уміти переконувати.

14. Мати схильність до самоаналізу.

Висновок

Впродовж багатьох століть обдарованість розглядалася декілька автономно від соціально-педагогічної практики. Основна увага дослідників була обернена не на сам феномен обдарованості як особистісну освіту або соціально-психологічне явище, а на проблему його походження (божий дар або земне). Основними видами обдарованості було прийнято вважати інтелектуальну і творчу обдарованості.

Значні зміни в поглядах учених почала ХХ століття було викликано визнанням наукової діяльності як вищого виду творчості. Велика частка філологів, психологів, педагогів були схильні як прояв вищої обдарованості бачити в науковій творчості і науковому мисленні.

В даний час спостерігається підвищений інтерес до проблеми обдарованості, до проблем виявлення, навчання і розвитку обдарованих дітей і, відповідно, до проблем підготовки педагогів для роботи з ними.

Обдарованість зараз визначається як здібність до видатних досягнень в будь-якій соціально значущій сфері людської діяльності, а не тільки в академічній області. Обдарованість слід розглядати як досягнення і як можливість досягнення. Сенс твердження в тому, що потрібно брати до уваги і ті здібності, які вже виявилися, і ті, які можуть виявитися.

Проблема обдарованості є комплексною проблемою, в якій перетинаються інтереси різних наукових дисциплін. Основними з них є проблеми виявлення, навчання та розумового виховання обдарованих дітей, а також проблеми професійної і особистісної підготовки педагогів, психологів і керівників освіти для роботи з обдарованими дітьми.

Особливості, властиві обдарованим дітям, збагачують наше життя у всіх його проявах і роблять їх внесок в нього надзвичайно значущим. По-перше, обдарованих дітей відрізняє висока чутливість у всьому, у багатьох високо розвинене відчуття справедливості; вони здатні чуйно розуміти зміни в суспільних стосунках, нові віяння часу в науці, культурі, техніці, швидко і адекватно оцінювати характер цих тенденцій в суспільстві.

Друга особливість — пізнавальна безперервна активність і високо розвинений інтелект дають можливість отримувати нові знання про навколишній світ. Творчі здібності ваблять їх до створення нових концепцій, теорій, підходів. Оптимальне поєднання у обдарованих дітей інтуїтивного і дискурсивного мислення робить процес отримання нових знань дуже продуктивним і значущим.

По-третє, більшості обдарованих дітей властиві велика енергія, цілеспрямованість і наполегливість, які у поєднанні з величезними знаннями і творчими здібностями дозволяють запроваджувати в життя масу цікавих і значущих проектів.

На даний час не існує комплексної діагностики, що дозволяє визначити загальну і специфічну обдарованість, схильність дитини до того або іншого виду творчості. Обдарованість виявляється тільки тоді, коли їй якимсь чином удалося виявитися і закріпитися. Ще не повністю враховується той факт, що через особистісні особливості обдаровані діти найбільш чутливі до неадекватних оцінок, несправедливих і негативних дій. У цій області є дефіцит знань про особливості поведінки і мислення обдарованих дітей, їх особистісний розвиток і виховання.

Список використаної літератури

1. «Психология одаренности детей и подростков» под редакцией Н.С. Лейтеса, М., 1996.

2. Терасье Ж.К. «Сверходаренные дети», М., 1999.

3. Попова Л.В. «Биографический метод в изучении подростков с разными видами одаренности», М., 1993.

4. Богоявленская Д.Б., Брушлинский А.В., Бабаева и др. «Рабочая концепция одаренности» под редакцией В.Д. Шадрикова, М., 1998.

5. Теплов Б. М. «Проблемы индивидуальных различий» - М, 1991.

6. Белова Е.С. «Одаренность малыша: раскрыть, понять, поддержать» - М; 1998.

7. «Дополнительное образование», № 10, 2001; №11, 2001.

8. Доровской А.И. « 100 советов по развитию одаренности детей» - М;1997.

9. Лейтес Н.С. «Возрастная одаренность и индивидуальные различия», Москва – Воронеж; 1997.

10. «Одаренный ребенок» /под ред. О.М. Дьяченко - М; 1997.

11. Савенков А.И. «Детская одаренность: развитие средствами искусства» - М; 1999.

12. Савенков А.И. «Одаренные дети в детском саду и школе» - М; 2000.

13. Хуторской А.В. «Развитие одаренности школьников: методика продуктивного обучения» - М; 2000.

14. Юркевич В.С. «Одаренный ребенок» - М; 1996.