Міністерство освіти і науки України
Полтавський державний педагогічний університет ім. В. Г. Короленка
Курсова робота:
ПЕДАГОГІЧНИЙ АНАЛІЗ УРОКУ В
СИСТЕМІ ВНУТРІШНЬОШКІЛЬНОГО
КОНТРОЛЮ
Виконала
студентка
Науковий керівник:
_________________________________
Полтава
План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. Історико-теоретичний аналіз урочної системи навчання
1.1 Історичний аналіз класно-урочної системи навчання
1.2 Вимоги до сучасного уроку в школі
1.3 Типи уроків та їх структура.
РОЗДІЛ IІ. Педагогічний аналіз та оцінка уроку
2.1 Контроль як засіб управління навчально-виховним процесом на уроці
2.2 Підготовка вчителя до уроку
2.3 Програма спостереження та аналізу уроку
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
ВСТУП
ХХІ столітті Національна доктрина освіти в Україні має забезпечити підготовку людей високої культури, кваліфікованих спеціалістів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, мобільності в освоєнні і впровадженні новітніх наукових та інформаційних технологій.
Актуальність:
на сучасному етапі розвитку педагогічної науки у нашій країні однією з найбільш актуальних являється проблема педагогічного аналізу уроку в системі внутрішнього контролю школи для підвищення ефективності педагогічної роботи з учнями. У педагогічній літературі вказується, що будучи ефективним засобом контролю діяльності учнів, аналіз уроку має вагомий та особливий вплив на усі сторони навчально-виховного процесу. Тому вивчення процесу уроку є важливим напрямом педагогічного дослідження.
Вказані вище обставини і зумовили вибір теми нашої науково-дослідної роботи: „Педагогічний аналіз уроку в системі внутрішньошкільного контролю”.
Об’єкт:
педагогічний аналіз уроку в системі внутрішньошкільного контролю.
Предмет:
система внутрішньошкільного контролю.
Мета:
теоретично проаналізувати і перевірити в ході експериментальної роботи сутність і вимоги до педагогічного аналізу уроку в системі внутрішньошкільного контролю.
Завдання:
1. Висвітлити поняття уроку та внутрішньошкільного контролю в історії педагогічної думки.
2. Охарактеризувати вимоги до сучасного уроку в школі.
3. Визначити теоретичні аспекти структуризації та побудови уроку .
4. Визначити специфіку педагогічного аналізу уроку в системі внутрішньошкільного контролю.
Досягнення поставленої мети і завдань курсової роботи вимагало застосування ряду методів науково-педагогічного дослідження, зокрема: теоретичний аналіз проблеми, шляхом вивчення літературних джерел; педагогічні дослідження, які включають: проведення дослідно-педагогічної роботи з аналізу уроку в системі внутрішньошкільного контролю, систематизація і узагальнення передового педагогічного досвіду.
РОЗДІЛ І. Історико-теоретичний аналіз урочної системи навчання
1.1 Історичний аналіз класно-урочної системи навчання
Урок — це форма організації навчання, коли учитель проводить заняття в класнiй кiмнатi з постiйним складом учнiв, якi мають приблизно однаковий рiвень фiзичного і психiчного розвитку, за розкладом i регламентом.
Урок залишається основною формою навчання в усiх типах навчальних закладiв. Слiд зважати на те, що впродовж всієї iсторiї учителi та вченi-педагоги постiйно працювали над удосконаленням класно-урочної системи нанчання.
Я.А. Коменський (1592— 1670), скориставшись багаторiчним досвiдом братських шкiл України та iнших слов’янських країн, дав наукове обґрунтування класно-урочної форми навчання: дидактичних засад, наповнюваностi класiв, розкладу, регламенту, структури уроку, дiяльностi вчителя та iн. Це стало фундаментом подальшої розбудови уроку.
У 20-х роках в радянськiй школi пiд впливом течії пролетарської культури була спроба вiдмовитись вiд уроку. Проте це лише зашкодило шкiльнiй справi. Тому на початку 30-х рокiв урок знову став основною формою органiзацiї навчання [7].
Наступнi десятирiччя вiдзначалися рiзними пiдходами до розвитку урочної системи. 30—50-тi роки у нашiй країні позначилися впливом авторитаризму i тоталiтаризму, а отже, і школа як своєрiдний сколок суспiльства не була позбавлена цього впливу. Урок, методика його організацiї та проведення перебували в лещатах догматичного виконання адмiністративних приписів, були позбавленi творчого пiдходу.
Лише в кiнцi 50-х рокiв учителi й педагоги-вченi розпочали активну роботу з творчого пiдходу до організації навчально-виховного процесу на уроцi. Свiдченням цього являлось виокремлення науково-обгрунтованих напрямків удосконалення уроку, якi дали потужиий поштовх творчим пошукам учителів країни. Вкажемо декiлька напрямкiв.
Липецький напрямок: побудова так званого “раціонального уроку”, використання творчих письмових робiт, словникових диктантiв, роздаткових дидактичних матерiалiв та iн.
Казанський напрямок: розробка i впровадження у навчальний процес проблемного навчання (М.І. Махмутов).
Кiровоградськчй напрямок: розробка лекцiйно-практичної системи навчання в старших класах (О.О. Хмура).
Ростовський напрямок: цілеспрямована робота учителів з запобiгання неуспішностi й вiдставання учнів у навчаннi [4].
У 70—80-х роках з’явилась цiла плеяда учителiв-новаторів, якi своєю творчою працею сприяли розвитку класно-урочної форми навчання: Ш. О. Амонашвілі, В. Ф. Шаталов, І. П. Волков, М. П. Гузик, Є. М. Ільїн, С. М. Лисенкова та багато інших.
На цей перiод припадає чимало цiкавих наукових досліджень, спрямованих на удосконалення уроку: Ю. К. Бабанського, М.І. Махмутова, В.О. Онищука, I.П. IIiдласого, А. В. Фурмана, М.М. Яковлева та iн.
1.2 Вимоги до сучасного уроку в школі
У поглядах на вимоги до уроку варто дотримуватися двох пiдходiв — загальнопедагогiчного і методичного. Останнiй зумовлений особливостями вивчення конкретної навчальної дисциплiни. Ми будемо розглядати загальнопедагогiчнi вимоги, якi є базою для творчого розвитку вимог до уроку i до особливостей фахових методик.
Загалом можна видiлити такi групи загальнопедагогiчних вимог до уроку: санiтарно-гiгiєнiчнi, психолого-фiзiологiчнi, дидактичнi, виховнi [12].
Для успiшностi процесу навчання передусiм необхiдно забезпечити природнi умови для біологічної життєдіяльності кожного учня, нормального функцiонування фiзiологiчних процесiв, якi є важливою передумовою психiчної дiяльності особистостi. Тому на кожному уроцi пiд керiвництвом учителя мають бути забезпеченi такi санiтарно-гігiєнiчні вимоги: оптимальний повiтряний режим, правильне освiтлення, належний тепловий режим, чергування рiзних видiв навчальної дiяльностi, вiдповiднiсть меблiв iндивiдуальним особливостям учнів.
Варто пам’ятати, що значна частина життя дiтей 12 рокiв (з 9 до 18 рокiв) — припадає на навчальну роботу в межах класної кiмнати. Тому відсутність належних санiтарно-гiгiєнiчних умов може негативно впливати не лише на процес учiння, але й на здоров’я вихованцiв.
Психолого-фiзiологiчнi вимоги до органiзацii навчально-виховного процесу на уроцi випливають iз загальнопедагогiчного принципу природовiдповiдностi. Необхiдно враховувати особливостi психiчного i анатомофізіологічного розвитку учнiв певного вiку, дбаючи про створення передумов для психiчного, фiзичного i соцiального розвитку кожної особистостi. Одночасно педагог має дбати про забезпечення умов для розвитку в учнiв позитивних емоцiй як передумови активної пiзнавальної дiяльностi. Як пiдкреслював психолог С.Л. Рубiнштейн, мiж емоцiями людини i власною діяльністю вiдстежується дiєвий зв’язок, емоцiйний стан особистостi впливає на її дiяльнiсть [23].
При органiзації навчального процесу мова йде про необхiднiсть створення позитивних емоцiй на основі демократичного стилю спiлкування, який сприяє формуванню вiльної людини. Авторитарний стиль — це подавлення пригнічення особистостi. В такому станi емоцiйнi процеси загальмованi, а отже умови для пiзнання вкрай несприятливi. Тому А.С. Макаренко наполягав на необхiдностi домагатися мажорностi в дитячому колективi.
Моделюючи будь-який урок, необхiдно зважати на об’єктивнi психологiчнi й фiзiологiчнi процеси, якi протiкають в органiзмi учня.
1. Початок уроку: психологiчна органiзація учнів для навчальної дiяльностi шляхом залучення до легких розумових дiй щодо конкретної навчальної дисципліни -- настрій на певну „предметну хвилю” (уснi обчислення з математики, словниковий диктант, цiкаве проблемне запитання та iн.).
2. Час активної навчальної роботи залежно вiд дидактичної мети, змiсту навчального матерiалу, учнiв. Пiсля включення учнiв у розумову дiяльнiсть активнiсть зростає, а згодом певнi центри кори головного мозку стомлюються. Тому необхiдно зважати на цей фактор: вдаватися до засобiв вiдпочинку, змiнювати один вид дiяльностi на iнший; у другiй половинi уроку зменшувати навантаження.
З. Органiзацiя активного вiдпочинку кори головного мозку шляхом провiтрювання класної кiмнати, залученння учнів до виконання спецiальних легких вправ, якi сприяли б насиченню кровi киснем i донесенню його до клiтин мозку.
4. Органiзацiя домашнього завдання: запис на дошцi, учнями — у щоденники.
5. I робота, яка є своєрiдннм iнструктажем до виконання домашнього завдання.
6. Дидактично-психологiчне завершения уроку: загальнi пiдсумки учителя, оцiнка дiяльностi учнiв, полегшенi дидактичнi iгри на основi вивченого матерiалу [15].
Дидактичнi вимоги грунтуються на закономiрностях процесу пiзнання i передбачають органiзацiю навчання на уроцi з урахуванням таких чинникiв:
• наявностi рушiйної сили навчання i необхiдностi створення ситуацій для її дiї.
• цiлеспрямованої роботи з формування мотивiв навчання;
• моделювання процесу навчання на уроцi вiдповiдно до вимог логiки навчального процесу оволодiня знаннями, умiннями i навичками;
• реалiзацiї на уроцi принципiв навчання залежно вiд змiсту навчального матерiалу, вiку учнiв;
• оптимального пiдходу до вибору методiв i засобiв навчання.
Виховнi вимоги зумовленi провідними завданнями всебiчного гармонiйного розвитку особистостi вiдповiдно до вимог розумового, морального, фiзичного, трудового естетичного виховання.
На кожному уроцi необхiдно актуалiзувати тi чинники, якi мають впливати на формування всебiчно розвиненої особистостi. Це трансформується через змiст навчального матерiалу і безпосередньо через органiзацiю вчителем навчально-виховного процесу на уроцi. Тому на етапi планування уроку варто видiляти не лише дидактичну, а й виховну мету [8].
У системi розв’язання виховних завдань мають переважати провiднi аспекти кожної частини, що забезпечуютъ гармонiйне виховання особистостi. Зокрема:
— розумове виховання: самостiйна пiзнавальпа дiяльнiсть, iнтелектуальний розвиток, оволодiння методами учiння;
— моральне виховання: формування моральних переконань і моральних почуттiв, гуманiзму, поваги до особистостi, нацiональної гiдностi, добра, чуйностi та iн.;
— фiзичне виховання: створення оптимальних умов для фiзичного розвитку особистостi, оволодiння вмiннями і навичками турботи про своє здоров’я, культуру побуту;
-- трудове виховання: формування вмiнь і навичок розумової працi, виховання любовi до працi взагалi й почуття бережного ставлення до працi iнших, соцiально-психологiчна пiдготовка вихованцiв до участi у продуктивнiй, фiзичнiй та iнтелектуальнiй працi;
-- естетичне виховання: формування почуттiв прекрасного, вмiння вiдрiзняти прекрасне вiд потворного, озброєння школярiв знаннями й умiннями творити прекрасне в реальному життi.
Цiлеспрямована і систематична робота зi створення на кожному уроцi оптимальнкх умов для реалiзацiї завдань розумового, морального, фiзичного, трудового й естетичного виховання впродовж 12 рокiв навчання дасть плiднi результати (див. схему у дод. 1) .
1.3Типи уроків та їх структура
У дидактицi iснують рiзнi піходи до класифікацій уроків. Зокрема, класифiкують уроки за способами їх проведення (урок-лекцiя, кiноурок, урок-диспут, урок-бесiда, лабораторний урок та iн.); за етапами навчальної діяльностi (вступнi, уроки формування понять, уроки застосування знань на практицi, уроки тренуванкя i повторення та iн.). Та найбiльш вдалою i прийнятною є класифiкацiя урокiв за дидактичною метою. Український дядактик В.О. Онищук видiляє такi типи урокiв:
1) урок засвоєння нових знань;
2) урок формування умінь i навичок;
3) урок застосування умінь i навичок;
4) урок узагальнення i систематизацiї
5) урок контролю i корекцiї знань, умiнь та навичок;
6) комбiнований урок.
Залежно вiд типу уроку логiчно вибудовується його структура. Структура уроку — це сукупнiсть, послiдовнiсть та логiчний зв’язок елементiв, якi становлять його модель [22].
Кожен урок має свою структуру, яка зумовлюється його навчально-виховною метою. В моделi уроку видiляють макроструктуру (етапи конкретного уроку) i мiкроструктуру (методичнi компоненти кожного етапу).
У процесi моделювання уроку того чи iншого типу має виявлятися творчiсть учителя. Але разом з тим не слiд забувати про дотримання певної логiчної доцiльної архiтектури уроку певного типу.
Коротко визначимо структуру основних типiв урокiв.
Урок засвоєння знань.
1. Перевiрка домашнього завдання; актуалiзацiя опорних знань.
2. Повiдомлення теми, мети, завдань уроку.
З. Сприймання й усвiдомлення нового навчального матерiалу.
4. Запам’ятання нового навчального матерiалу.
5. Систематизацiя знань, отриманих на даному уроцi.
6. Домашне завдання. Пiдсумки уроку.
Урок формування умiнь i навичок.
1. Перевiрка домашнього завдання. Вiдтворенвя і корекцiя опорних знань.
2. Повiдомлення теми, мети, завдань уроку.
З. Ознайомлення з правилами i способами дiй iз застосування знань на практицi.
4. Робота учнiв над вправами на застосування знань.
5. Домашнє завдання. Пiдсумки уроку.
Урок застосування знань, умiнь та навичок.
1. Повiдомлення теми, мети, завдань уроку.
2. Перевiрка домашнього завдання, корекцiя знань, умiнь та навичок.
З. Усвiдомлення програми навчальних дiй.
4. Самостiйна робота над виконанням практичних завдань.
5. Узагальнення i систематизацiя результатів роботи.
6. Оцiнка діяльностi учнiв.
7. Пiдсумки уроку, домашне завдання.
Урок узагальнення i систематизацiї.
1. Повiдомлення теми, мети i завдань уроку.
2. Вiдтворення i корекцiя опорних знань.
З. Повторення i аналіз основних фактiв, подій, явищ.
4. Узагальнення та систематизація знань, засвоєння системи знань, провiдних iдей.
5. Домашнє завдання. Пiдсумки уроку.
Урок комбiнований.
1. Повiдомлення теми, мети i завдань уроку.
2. Перевiрка домашнього завдання.
З. Актуалiзацiя опорних знань.
4. Сприймання й усвiдомлення учнями нового навчального матерiалу.
5. Осмислення, узагальнення систематизацiя знань.
6. Вправи на формування вмiнь і навичок на основi отриманих знань.
7. Домашнє завдання. Пiдсумок уроку.
Урок перевiрки i корекцiї знань, умiнь i навичок.
1. Повiдомлення теми, мети i завдань уроку.
2. Перевiрка рiвня володiння знаннями.
З. Перевiрка рiвня сформоааностi умiнь і навичок.
4. Самостiйна робота з виконання контрольних завдань.
5. Пiдсумки уроку.
РОЗДІЛ IІ. Педагогічний аналіз та оцінка уроку
2.1 Контроль як засіб управління навчально-виховним процесом на уроці
Контроль має декілька значень. У дидактиці його розуміють як нагляд, спостереження i перевірку успiшностi учнiв. Контроль — бiльш широке поняття нiж спостереження за учнем пiд час занять, вивчення зошитiв i iнших продуктiв навчальної i практичної дiяльностi учнiв, перевiрка знань, навичок i вмiнь школярiв є засобами контролю. Облiк успiшності передбачає фiксацiю результатiв контролю у виглядi оцiнного судження або числового бала з метою аналiзу стану навчалъно-виховного процесу за певний перiод, його причин i прийняття рiшень про необхiднiсть удосконалення уроку та iнших форм органiзацiї навчання i їх методики. Там, де навчання розуміють як процес управлiння навчально-пiзнавальною дiяльнiстю учнiв, контроль є необхiдною ланкою в цьому процесi, з одержання зворотної iнформацiї [25].
Головне сьогоднi в тому, щоб пiдвищити якiсть навчання, трудового i морального виховання в школi, зжити формалiзм в оцiнцi результатiв працi вчителiв i учнiв. Це вимагає рiшучого викорiннення з шкiльної практики фактів формалiзму в оцiнцi знань і поведiнки учнiв.
До цього часу ще трапляються прояви формалiзму в оцiнцi роботи учнiв: завищення або заниження оцiнки, без обґрунтування, використовують її як засiб покарання учнiв за недисциплінованість або за недостатню їх сумлiннiсть або як заохочення. Спостерігаються випадки, коли вчителi виставляють високий бал учням за короткi вiдповiдi, якi не характеризують якiсть їхнiх знань [23].
В основних напрямах реформи загальноосвiтньої i професійної школи пiдкреслюється необхiднiсть рiшучого викорiнення проявiв формалiзму в оцiнцi знань учнiв. Одним iз засобiв подолання формалiзму в оцiнцi результатiв працi вчителя i учнiв є поліпшення контролю за навчально-виховним процесом в школi. За місцем у навчальному процесi розрізняють такi види контролю:
1) попереднiй, який здiйснюється перед вивченням нового матерiалу i має своїм завданням виявити якiсть опорних знань, навичок і вмiнь з метою їх актуалізації i корекції, встановити необхiднi внутрiшньопредметнi і мiжпредметнi зв’язки
2) побiжний (поточний) контроль, який здiйснюється в процесi вивчення нового матерiалу і має своїм завданням виявити якiсть засвоєння учнями знань, навичок і вмiнь з метою їх корекцiї;
З) перiодичний або тематичний, який здiйснюється пiсля вивчення роздiлiв програми i має своїм завданням перевірку, оцiнку i корекцiю засвоєння певної системи знань, навичок i вмiнь;
4) пiдсумковий, який здiйснюється наприкiнцi навчальної чвертi з метою облiку успiшностi учнiв за даний перiод;
5) заключний, який здiйснюється наприкiнцi навчального року з метою облiку успiшностi кожного учня за рiк. Особливо важливим видом контролю є екзамени (перевiднi і випускнi).
Контроль здійснює дирекцiя школи з метою вивчення стану успiшностi учнiв з ряду предметiв, аналiзу і порiвняння результатiв навчання окремих класiв і вчителiв, виявлення успiхiв і недолiкiв, встановлення їх причин, схвалення передового досвiду i вжиття певних заходiв для пiдвищення якостi навчання, попередження і подолання неуспiшностi і другорiчництва [19].
Органи освiти здiйснюють контроль за навчанням з метою вивчення і аналiзу стану успiшностi в школах району i виявлення закономiрних тенденцiй розвитку народної освiти.
Основними функцiями контролю за успiшнiстю є:
1) освiтня, яка полягає в тому, що вчитель састематично стежить за навчальною дiяльнiстiо учнiв, виявляє результати цієї дiяльностi і коригує її.
2) дiагностична, яка полягає в тому, що вчитель виявляє успiхи і недолiки в знаннях, навичках і умiннях, встановлює їх причину. Визначає заходи для пiдвищення якостi навчання, попередження і подолання неуспiшностi i другорiчництва;
3) виховна, яка полягає в тому, що систематичний контроль і оцiнка успiшностi сприяє вихованню в учнiв свiдомої дисциплiни, наполегливостi в роботi, працьовитостi, почуття вiдповiдальностi, обов’язку; залучення учнiв до взаємоконтролю сприяє формуванню в них принциповостi, справедливостi, колективiзму, взаємоповаги;
4) розвивальна, яка полягає в тому, що обґрунтування оцiнки вчителем, самооцiнки і взаємооцiнки сприяє розвитку в учнiв логiчного мислення, зокрема вмiння аналiзу і синтезу, порiвняння i узагальнення, абстрагування i конкретизацiї, класифiкацiї і систематизацi; в процесi розвивається пам’ять, удосконалюється мислительна дiяльнiсть, мова тощо;
5) стимулююча, яка полягає в тому, що добре вмотивована і справедлива оцiнка успiшностi учнiв є важливим iмпульсом у навчальнiй працi, який переростає в стiйкий мотив обов’язку і вiдповiдальностi;
б) управлiнська, яка полягає в тому, що на основi контролю вчитель одержує iнформацiю про стан успiшностi, успiхи і недолiки кожного учня і це дозволяє йому правильно скоригувати роботу учнiв і свою власну дiяльнiсть — змiнити методику викладання, удосконалити органiзацiю навчання школярiв тощо [26].
Всi функцiї взаємопов’язанi і мають комплексний характер. Так, наприклад, дiагностична функцiя проявляється разом з освiтньою, розвивальною, стимулюючою тощо.
Учитель перевiряє і оцiнює навчальну успiшнiсть учнiв, керуючись певними вимогами, що встановленi педагогiчною теорiєю та практикою i визначенi в директорії про роботу школи.
При оцiнцi усних вiдповiдей та рiзних самостiйних робiт учнiв вчитель користується вказаними в таблицi нормами, враховуючи особливостi свого предмета, а також характер того конкретного навчального матерiалу, опанування якого перевiряється.
Перед вивченням нового матерiалу вчитель перевіряє знання учнiв, на якi має опиратися засвоєння нового матерiалу (називають опорними знаннями). Це можуть бути уявлення, якi сформувалися в учнiв на основi самостiйних спостережень, поняття, засвоєнi в процесi навчання з даного або спорiднених предметiв. Основний метод даної перевiрки — фронтальна бесiда, на основi якої учнi оживляють в пам’ятi ранiше вивчене, а вчитель коригує їх вiдповiдi i створює надiйну опору для засвоєння нових знань, навичок i вмiнь [14].
Основнi практичнi навички i вмiння актуалiзуються на основi виконання практичних завдань. Наприклад, перед вивченням рацiональних дробiв учнi виконують ряд прикладiв на всi дії iз звичайними дробами, пригадують правила скорочення, додавання, вiднiмання, множення і дiлення звичайних дробiв. Зрозумiло, що за вiдповiдь оцiнки учням при цьому не ставляться.
Поточний контроль успiшностi — невiддiльний вiд усiєї роботи вчителя з учнями. Основними методами цього контролю є педагогiчнi спостереження, фронтальна бесiда, усне і письмове опитування, програмована (машинна i безмашинна) i тестована перевiрка. Учитель у систематично, повсякденно спостерiгає за дiяльнiстю і поведiнкою учнiв, звертає увагу на iндивiдуальнi особливостi їх сприймання, мислення, пам’ятi, iнтересiв, почуттiв, мови та характер їх самовиявлення, на недолiки в знаннях i т. д. Найважливiшi данi спостережень вiн занотовує в своєму робочому щоденнику. Це дає з могу робити висновки про якiсть роботи класу і окремих учнiв. Пiд постiйним i уважним доглядом мають перебувати, зокрема, учнi, якi вчаться задовiльно. Таких учнiв треба якнайчастiше перевiряти, наполегливо залучати до роботи, подавати їм допомогу [3].
На рiзних етапах уроку контроль має свої особливостi. Так, пiд час перевiрки виконання домашнiх завдань учитель не задовольняється фрагментними вiдповiдями, вимагає вiд учнiв розгорнутого i переконливого викладу, а в процесi перевiрки щойно поясненого нового матерiалу пiдхоплює навiть неповну або частково правильну вiдповiдь, схвально оцiнює бiльш-менш логiчиий хiд думок учнiв, доповнюює, виправляє їх формулювання.
Спостереження показують, що в шкiльнiй практицi пiд час усного опитування або фронтальної бесiди далеко не кожний вчитель може правильно сформулювати запитання. Шкiльною практикою виробленi такi загальнi вимоги до формулювання запитань:
· запитання мають бути короткими i конкретними, зрозумiлими для учнiв. Наприклад: якi фiзичнi. властивостi соляноi кислоти? якi особливостi клiмату Європи?
Не доцiльно формулювати складні запитання, якi складаються з декiлькох запитань. Вони важко сприймаються учнями, їх важко утримати в пам’ятi, що породжує недолiки у вiдповiдi; слiд уникати альтернативних запитань, на якi можна вiдповiсти „так” або «нi». Наприклад: чи впадає Пiвнiчна Двiна в Бiле море?
· запитання вчитель ставить до всього класу, пiсля чого надає час для продумування вiдповiдi i викликає одного учня для вiдповiдi. Замiсть запитання можна назвати тему, яку має розкрити учень.
· Пiд час опитування не рекомендується перебивати учня, дати йому можливiсть розкрити тему i вiдповiсти на запитання, пiсля чого запропонувати класу внести поправки i доповнення. Зупинити учня можна тiльки у виняткових випадках, коли вiн вiдповiдає явно не по темi або помилково.
Учнi бiльш систематично й акуратно виконують домашнi завдання, якщо вони знають, що їхня робота не залишиться без перевiрки й оцiнки. Але чи може вчитель щодня перевiрити всiх учнiв? Усна перевірка наближається до цього, якщо кожен учень весь час сподiвається виклику для розгорнутої вiдповiдi чи для того, щоб виправити, доповнити вiдповiдь iншого. Перевiрка успiшностi всiх учнiв досягається також письмовими вiдповiдями на кiлька запитань або вправами за змiстом вивченого матерiалу, розрахованими на 10 хвилин. Такi роботи проводяться вчителем на початку або наприкiнцi уроку [1].
Останнiм часом в школах з успiхом почали використовуватись зошити з друкованою основою. Вони є важливим засобом для самостiйної роботи учнiв на уроках i дома. Окремi завдання можуть використовуватись для контрольних письмових робiт, досвiдченi вчителi для письмових робiт готують карточки з завданнями, роздають їх учням. Великої уваги i старанностi вимагає вiд учителя перевiрка письмових праць учнiв (домашнiх i класних). Працi учнiв молодших класiв здебiльшого невеликi за розмiром, i , як правило, їх слiд перевiряти щоденно i повнiстю. Що ж до середнiх i старших класiв, то перевiряються всi працi слабкiших учнiв, решта вибiрково, але так, щоб протягом навчальної чвертi були перевiренi працi кожного учня не менше 3—4 разiв.
У старших класах поточний контроль здiйснюється в порiвняно обмежених масштабах i головним чином з метою пiдготовки до засвоєння нового матерiалу, докладно i ґрунтовною успiшнiсть учнiв середнiх i старших класiв може перевiрятися на спецiальних уроках контролю i корекцii, якi проводяться по закiнченнi вивчення тем i роздiлiв навчальної програми.
Iнодi в школах проводиться так зване ущiльнене (комбiноване) опитування. Суть його полягає в тому, що вчитель викликає для перевiрки одночасно кiлькох учнiв, iз яких один-два бiля класної дошки, а iншi на своїх мiсцях (часом їх садять на переднiх партах) виконують за iндивiдуальними картками письмовi чи практичнi завдання контрольного характеру. Поки викликанi учнi готують вiдповiдi, вчитель проводить опитування з рештою класу. Через 5 — 10 хвилин кожний з тих учнiв, яким були данi контрольнi завдання, вiдповiдає, решта слухають. Опитанi учнi одержують оцiнки [21].
Позитивною стороною ущiльненого опитування є те, що воно дає змогу перевiрити бiльшу, нiж звичайно, кiлькiсть учнiв. Негативне в цьому— порушення фронтальної роботи і логiчностi в побудовi уроку, виключення частини учнiв з загального пепедагогiчним процесом. Тому ущiльнене опитування не слiд унiверсалiзувати. Його доцiльно використовувати лише зрiдка, здебiльшого пiд кiцець чвертi, i переважно для того, щоб спецiально перевiрити учнів, пiдготовка яких викликає певнi сумнiви.
У рядi шкiл застосовується програмована перевiрка з допомогою машин-екзаменаторiв і автоматизованих класiв. Оцiнки учням ставляться безпосередньо пiсля перевiрки або в кiнцi уроку. В багатьох школах набув широкого застосування саме останнiй прийом: учитель ставить усiм учням, якi протягом уроку вiдповiдали на тi чи iншi запитання, так званий поурочний (сумарний) бал. Система поурочної оцiнки сприяє активiзацiї роботи класу вiд початку й до кiнця уроку i дає можливiсть оцiнити знання значної кiлькостi учнiв. Звичайно, поурочнi оцiнки це повиннi бути випадковими i необґрунтованими.
Найретельнiша поточна перевiрка успiшностi не може з достатньою повнотою, чiткістю і точнiстю виявити кiлькiсний та якiсний рiвень засвоєння учнями навчального матерiалу в органiчнiй єдностi i послiдовностi. Тому потрiбна ще й планомiрно здiйснювана цiлiсна, узагальнююча перевiрка, яка вiдображає наслiдки вивчення окремих тем, роздiлiв, закiнчених частин кожного предмета. Спецiальний перiодичний контроль якраз і створює умови для встановлення того, якою мірою учнi опанували програми, системою знань, навичок i умiнь з кожної теми в цiлому. Перiодичний контроль сприяє систематизації й узагальненню знань, зосереджує увагу учнiв на головному, iстотному, на вузлових, ключових моментах вивченого матерiалу [17].
Перiодичний облiк охоплює всiх учнiв. Це досягається як спецiально органiзованим усним опитуванням (iндивiдуальним та фронтальним), так i проведенням рiзних письмових, графiчних, практичних робiт, контрольних диктантiв, описiв, стислих переказiв, виконанням вправ, розв’язуванням задач i т. д. Для виявлення знань з історії, лiтератури, географiї, природознавства та ряду iнших предметiв використовуються, зокрема, письмовi вiдповiдi на запитання.
Письмовi контрольнi роботи з одного й того ж предмета виконуються в одному зошитi. Помилки у цих роботах виправляються в класi, пiд керiвництвом учителя. Зошити з контрольними роботами додому не видаються, вони зберiгаються в школi протягом усього навчального року i служать матеріалом для ходу навчання кожного учня та одним iз документiв, що характеризують роботу класу з даного предмета.
Нерiдко в школi використовують тестову перевірку знань. Суть й полягає в тому, що учням даються спецiально складенi, однаковi для всiх письмовi за для перевiрки. Фактично це своєрiдна форма письмового опитування. Результати тестового облiку легко пiддаються кiлькiснiй математичнiй обробцi i створюють певнi умови для подолання суб’єктивiзму в оцiнках та для об’єктивного порiвняння успiшностi учнiв паралельних класiв [6].
Однак, тести не можуть стати основним i вирiшальним способом облiку успiшностi. Результати тестової перевiрки не характеризують достатньою мiрою умiння учнiв мислити, аналiзувати i синтезувати факти i явища, розкривати причинно-наслiдковi зв’язки, логiчно і в розгорнутому планi викладати свої думки, лiтературно правильно оформляти їх, цiлком свiдомо i самостiйно застосовувати їх в практицi. Тестовi контрольнi роботи можуть застосовуватися тiльки в строго обмежених масштабах i лише в поєднаннi з iншими, всебiчно перевiреними практикою методами i прийомами облiку.
Усна тематична перевiрка успiшностi проводиться так, щоб за один-два уроки були опитанi всi учнi класу.
Для перiодичного облiку успiшностi з фiзики, хiмії, бiології, трудового навчання використовуються також лабораторно-практичнi заняття, пiд час яких учнi виконують рiзнi трудовi завдання, проводять дослiди, монтують прилади, креслять рисунки тощо.
Перiодична перевiрка вимагає ґрунтовної попередньої пiдготовки, всебiчного повторення пройденого. Вона вноситься в календарний план викладання кожного предмета і узгоджується з вiдповiдними планами iнших дисциплiн. В один і той же день може бути проведена лише одна така перевiрка, iнакше учнi будуть перевантаженi і не зможуть належним чином пiдготуватися до урокiв з iнших предметiв [11].
Доцiльно проводити спецiальнi уроки контролю i корекції занять, на яких учитель перевiряє й оцiнює засвоєння матерiалу всiма учнями з великих тем чи роздiлiв програми (або з кiлькох тiсно пов’язаних мiж собою тем). Тим учням, якi з рiзних причин (наприклад, вимушенi пропуски урокiв, несумлiнне ставлення до своїх навчальних обов’язкiв) не виявили належної пiдготовленостi, вчитель призначає певний час для перевiрки і оцiнки знань з даної теми чи роздiлу. До тематичного облiку залучаються тi учнi, якi не мають оцiнок з вiдповiдного роздiлу програми.
Перед контрольними уроками проводяться iндивiдуальні, груповi консультацiї, пiдготовчi вправи. На таких заняттях вчитель ставить контрольнi запитання для усних або письмових вiдповiдей; у деяких випадках усний є письмовий способи опитування доцiльно поєднувати. З ряду предметiв (фiзика, хiмiя, бiологiя, трудове навчання, фiзична культура) можуть виконуватись також спецiальнi практичнi роботи і вправи. Перевiркою мають охоплювати весь основний змiст вивченого матерiалу — теми, кiлькох тем, роздiлу.
При тематичнiй перевiрцi беруться до уваги і поточнi показники успiшностi. Учням, якi в ходi навчання вiдмiнно чи добре опанували той матерiал, засвоєння якого перевiряється, вчитель може поставити пiдсумковi оцiнки. Уроки тематичного контролю з рiзних дисциплiн плануються так, щоб не було їх збiгу в часi i не перевантажувати учнiв. Найбiльше поширення контрольнi уроки набули в школах дорослих.
Пiдсумковий облiк здiйснюється за чверть, заключний — за рiк. Четвертнi та рiчнi оцiнки успiшностi пiдсумовують роботу вчителя і учнiв за вiдносно тривалi перiоди. Такi — оцiнки вiдiграють важливу роль у боротьбi за подолання допущених протягом попереднього перiоду недолiкiв, за закрiплення i розвиток досягнутих успiхiв.
Для того щоб пiдсумковi оцiнки правильно вiдбивали наслiдки навчання, протягом двох-трьох останнiх тижнiв чвертi проводяться узагальнюючi письмовi контрольнi роботи, частiше перевiряються учнi, про пiдготовку яких учитель не має достатнiх відомостей.
Рiчнi оцiнки з кожного предмета виводяться на основi четвертних оцiнок з урахуванням рiвня знань, навичок, умiнь учня на кiнець навчального року.
Всi пiдсумковi оцiнки фiксуються в класному журналi i табелях успiшностi. Дирекцiя школи , педагогiчний колектив аналiзують результати роботи за вiдповідний перiод, накреслюють конкретнi заходи, спрямованi на полiпшення.
2.2 Підготовка вчителя до уроку
Учитель, який творчо працює, готується до уроку все життя.
Ця банальна фраза вiдображає сутнiсть професiйної дiяльності педагога, яка зумовлює необхiднiсть щоденно і систематично працювати над собою: розвивати свої інтелектуальні можливості, опановувати значнi пласти інформації з різних галузей наук, оволодівати основами педагогічних технологiй, педагогічної техніки. Та все ж у пiдготовцi до конкретного уроку є необхідність дотримуватися певної послiдовностi, яка включає такі компоненти.
1. Ознайомлення з навчальною програмою, визначення місця конкретної теми уроку в системi й структурi навчальної дисципліни.
2. Ознайомлення з навчальними пiдручниками з погляду повноти розкриття змiсту теми вiдповiдно до вимог програми.
З. Опрацювання методичної лiтератури щодо оптимiзації навчально-виховного процесу в ході опрацювання конкретного навчального матерiалу.
4. Добiр і опрацювання додаткового фактичного матерiалу теми заняття.
5. Пiдбiр засобiв навчання: таблиць, схем, моделей, предметiв, роздаткового матерiалу.
6. Вибiр оптимальних методiв і прийомiв навчання:
а) Визначення типу i структури уроку;
б) Уявна режисура структури уроку вiдповiдно до мети, дидактичних завдань, вiку учнiв;
в) Складання плану уроку, в якому потрiбно передбачити визначения теми, мети (дидактичної, розвиваючої, виховної), видiлення структурних компонентів вiдповiдно до обраного типу, фiксацiя змiсту уроку з достатнiм методичним забезпеченням.
Досвiдчений учитель, який має достатню психолого-педагогічну, фахову і методичну пiдготовку, проходить цi етапи швидко. Але молодому вчителеві необхiдно ретельно дотримуватися пропонованої технології. Це забезпечить у майбутньому надійний фундамент для прояву професійної майстерності [29].
Варто зробити зауваження щодо важливого аспекту у системі пiдготовки до уроку. Вiн стосується раціонального використання робочого часу.
2.3 Програма спостереження та аналізу уроку
В.О. Сухомлинський писав: “Урок — основна ділянка навчально-виховного процесу, на якій учитель щоденно здійснює освіту, виховання і всебічний розвиток учнів. Урок є тією головною сферою інтелектуального життя вихованців, у якій повсякденно відбувається духовне спілкування навченого життям наставника i його вихованцiв, якi вступають на першi щаблi життя” Кожен учитель повинен володiти вмiннями самоаналiзувати форми своєї основної дiяльностi, а також вiдвiдувати i аналiзувати уроки своїх досвiдчених колег з метою вивчення досвiду роботи i бiльш вдумливого ставлення до власної працi [22].
У практицi роботи керiвникiв шкiл, методистiв і вчителiв видiляють кiлька етапiв аналiзу урокiв (повний, короткий, комплексний, аспектний) та їх видiв (дидактичний, психологічний, виховний, методичний, органiзацiйний).
Підчас спостереження й аналiзу уроку необхiдно дотримуватися певної програми, яка дає змогу досягти системностi у вивченнi змiсту і протiкання процесу навчання на уроцi.
Програма спостереження і аналізу уроку:
1. Органiзацiйна структура уроку: початок уроку, привітання учнiв, пiдготовка обладнання до уроку (дошка, крейда, ручка, зошити, пiдручники, наочнi посiбники та iн.).
2. Санiтарно-гiгiєнiчнi умови проведення уроку: дотримання гiгiєнiчних вимог (повiтряного, теплового, свiлового режимiв), вiдповiднiсть меблiв вiку учнiв; психологiчна готовнiсть учнiв до уроку.
З. Тип i структура уроку: доцільність обраного типу уроку з погляду вивчення теми. Структура уроку, її компоненти. IIсихолого-педагогiчне забезпечення цiлiсностi і завершеностi уроку.
4. Особливостi реалiзацiї на уроцi вимог принципiв навчання.
5. Рацiоналънiсть і ефективнiсть використання на уроцi методiв навчання. Озброєння учнiв методами самостійної пiзнавальної дiяльностi; розвиток розумових потенцiальних здiбностей учнiв; використання iндивiдуалъних i колективних форм навчання.
6. Методи, прийоми та види аналiзу i оцiнки знань, умiнь та навичок учнiв; об’єктивнiсть оцiнки навчальної дiяльностi школярiв.
7. Особливостi розумової дiяльностi учнiв на уроцi: а) формування уваги учнiв; спiввiдношення мимовiльної і довiльної уваги; б) мiсце пам’ятi у розумовiй дiяльностi учнів; озброєння школярів методами і прийомами запамятоування; використанняприйомів для активізації різних видів памяті (образної, словесно-слухової, емоційної, механічної)та видів запам'ятовування; в) мислительна діяльність учнів на уроці: методи, прийоми і засоби активізації мислительної діяльності (створення проблемних ситуацій, організація самостійної пізнавальної діяльності).
8. Реалізація на уроці основних вимог до складових виховання: розумового, морального, фізичного, трудового естетичного.
9.Поведінка вчителя на уроці: вміння володіти класним колективом, організація учнів для навчальної роботи, забезпечення трудової дисципліни; конструктивні вміння; комунікативні вміння; володіння педагогічним тактом; володіння педагогічною технікою (зовнішність, вміння володіти своїм тілом – ходити сидіти, стояти, жести, міміка; культура педагогічного спілкування, темп роботи).
10. Результати уроку: висновки і пропозиції; досягнення мети; якість знань, умінь та навичок учнів; виховне освітнє значення уроку; рекомендації щодо удосконалення педагогічного процесу на уроці.
Відвідуючи урок, важливо досконало володіти методикою і технікою записів наслідків спостережень, попереднього аналізу навчально-виховного процесу з позицій пропонованої програми.
Аналізувати й оцінювати роботу вчителя на уроці не варто відразу після його відвідування. Потрібно ретельно, достатньою науковою аргументацією підготуватися до розмови з учителем: продумати хід і зміст уроку, дати психологічну, педагогічну та методичну оцінку діям вчителя, дати наукові рекомендації щодо поліпшення навчально-виховного процесу на уроці,.
Для проведення аналізу треба продумати час і місце врівноваженої розмови один на один, дотримуючись педагогічного такту та толерантності. Передусім варто сказати та дати психолого-педагогічне обґрунтування позитивним аспектам уроку. І лише потім проаналізувати труднощі і недоліки, які були на уроці, показати шляхи їх подолання.
У підсумку варто запропонувати учителеві науково обґрунтовані рекомендації щодо удосконалення навчально-виховного процесу на уроці, порекомендувати літературу, опрацювання якої сприяло б підвищенню професіоналізму учителя [14].
ВИСНОВКИ
На сьогодні, урок залишається основною формою навчання в усiх типах навчальних закладiв. Слiд зважати на те, що впродовж всієї iсторiї учителi та вченi-педагоги постiйно працювали над удосконаленням класно-урочної системи навчання. За останні десятиліття були висунуті певні вимоги до уроку, з’ясовано його структуру, форми. Багато діячів та науковців присвятили цій справі усе своє життя задля збагачення педагогічної науки ефективними прийомами та засобами впливу на учнів в системі урочного навчання. Урок – особлива специфічно організована система навчально-виховного впливу, яка має враховувати особистісні, індивідуальні якості учнів.
Урок є тією головною сферою інтелектуального життя вихованців, у якій повсякденно відбувається духовне спілкування навченого життям наставника i його вихованців, якi вступають на першi щаблi життя. Кожен учитель повинен володiти вмiннями самоаналiзувати форм своєї основної дiялъностi, а також вiдвiдувати i аналiзувати уроки своїх досвiдчених колег з метою вивчення досвiду роботи i бiльш вдумливого ставлення до власної працi.
В результаті проведеного дослідження було:
1. Висвітлено поняття уроку в історії педагогічної думки.
2. Охарактеризовано вимоги до сучасного уроку в школі.
3. Визначено теоретичні аспекти побудови та структури уроку.
4. Визначено специфіку педагогічного аналізу уроку.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Архипова С. П., Омеляненко В. Л. Педагогiчний аналiз уроку. — Черкаси: Вид-во ЧДУ, 1999.
2. Амонашвили Ш А. Размышления о гуманной педагогике. — М., 1995.
3. Бедерханова В. П. // Классный руководитель. — 2000. — № 2.
4. Газман О. С. О деятельности классного воспитателя /Весник образования. -- 1991. — № 8.
5. Газман О. С. От авторитарного образования к педагогике свободы. // Новые ценности образования : содержание урока. / Ред. Н. Б. Крілова. -- 2. — М., 1995.
6. Газман О. С., Иванов А. В. Содержание деятельности и основные направления освобожденного классного руководителя (классного воспитателя) — М., 1992.
7. Гарри Ричардсон. Образование для свободы. — М., 1997.
8. Глассер У. Школа без неудачников — М., 1991.
9. Десятов Т. М., Касярум Н. В., Прокопенко Л. І. Урок як основна форма навчального процесу. — Черкаси: Вид-во ЧДУ, 2000.
10. Дидактика современной школы / Под ред. В.Л. Онищука. — К.: Рад. шк., 1987.
11. Инновационное движение в Российском школьном образовании // Под ред. Э. Днепрова, А. Каспржака, Ан. Пинского. — М.: Парсифаль, 1997.
12. Крупенин А. Л., Крохина И. М. Эффективный учитель. — Ростов-на-дону, 1995.
13. Крылова Н. Как мы можем изменить культурные ценности образования // Народное образование. — 1998. — № 9.
14. Кульневич С. В. Педагогика личности от концепций до технологий: Учебное пособие. — Ростов- на-дону: Творческий центр «Учитель», 2001.
15. Культура современного урока / Под ред. Н. Е. Щурковой. — М., 1997.
16. Матвеева Р. Ориентир классного воспитателя — саморазвитие школьника // На родное образование. — 2000. — 3.
17. Михайлова II. Н. Педагогическое общение: как стать профессионалом. — М., 1994.
18. Окольнича Л. Класний керiвник? Куратор? Тьютор? // Завуч.-- 2001.--№3.
19. Онищук В. А. Урок в современной школе. — М.: Просвещение, 1986.
20. Пiдласий Г.П. Як пiдготувати ефективний урок. — К.:Рад. шк., 1989.
21. Педагогiка / За ред. А.М. Алексюка. — К.: Вища шк., 1985.
22. Педагогiка / За ред. М.Д. Ярмаченка. — К.: Вища шк., 1986.
23. Педагогiчний пошук / Упорядник I.М. Баженова. — К.:Рад. шк., 1989.
24. Поляков С. д. Психопедагогика воспитания.-- М., 1996.
25. Противоречия школьного воспитания: семь проблем, семь решений / Под ред. Н. Е. Щурковой. М.: Педагогическое общество, 1998.
26. Семенцов В. В. Индивидуализация классно-урочного образования: Библиотека журнала «директор школы». — 1998. — №6.
27. Сорока Г. I. Сучаснi виховнi системи та технологii. — Харкiв, 2002.
28. Специальный выпуск журнала «Классный руководитель», —2000.- 1 3.
29. Спиченкова Л. Фактор реформирования образования 1/ Народное образование — 2000. — №З
30. Сухомлинський В.О. Розмова з молодим директором // Вибранi твори: В 5 т. — Т. 4. — Рад. шк., 1976.
31. Сухомлинський В.О. Сто порад вчителевi // Вибранi твори: В 5 т. — Т. 2. — К.: Рад. шк., 1976.
32. Фiцула М. М. Педагогiка. — К.: Академiя, 2000.
33. Шевченко С. Д. Школьный урок: как научить каждого.— М.: Просвещение, 1991.. Подласый И. П. Педагогика. М.: Владос, 19
34. Яковлев Ч. М., Методика и техника урока в школе. — М.: Просвещение, 1985.
|
