Реферат з українознавства
на тему:
"Основні принципи та нетрадиційні методи викладання українського народознавства в школі"
План
1. Традиційні принципи викладання народознавства
2. Нетрадиційні принципи викладання українського народознавства в школі
3. Нетрадиційні методи викладання українського народознавства
4. Методи навчання, спрямовані на формування особистості
1. Традиційні принципи викладання народознавства
Принципи навчання – це провідні положення, які визначають діяльність учителя й характер пізнавальної діяльності учня. У теорії та практиці вони відіграють основоположну роль. Принципи навчання визначають ефективність навчання в різних формах, за різного його змісту й організації.
Вони виражають певні об'єктивні закономірності навчання.
Принцип виховуючого навчання передбачає, що в процесі організації змісту й методів навчальної діяльності вчитель дотримуватиметься глибин національного виховання в Україні, основними шляхами і засобами реалізації якого є рідна мова, фольклор, мистецтво, народний календар, народна символіка, родинно-побутова культура, народні традиції, звичаї та обряди, вірування, релігійні виховні традиції.
Виховний характер навчання забезпечує формування світогляду учнів, виховних моральних якостей особистості й вольових рис характеру учнів, формування почуттів, розвиток здібностей.
Принцип науковості навчання. Наукові знання - це правильне відображення дійсності. Необхідність принципу науковості полягає в тім, щоб створити правильні умови для відображення, розуміння й засвоєння учнем закономірностей навчального матеріалу.
Навчальний матеріал завжди включає наукові знання. Завданням учителя є наблизити учня до певного рівня наукового розуміння, зважаючи на вік учня. Суттєвою ознакою науковості навчання, яка визначає напрям наукової діяльності учнів, є розуміння теоретичних положень, понять, явищ, процесів, яке запобігає можливості механічного запам’ятовування навчального матеріалу й забезпечує інтелектуальний розвиток учнів.
Принцип науковості є також принципом професійної діяльності вчителя, що передбачає використання наукових повідомлень із засобів масової інформації, літератури, методичних рекомендацій, які постійно надходять із шкільної бібліотеки.
Принцип науковості базується на використанні сучасної науки й техніки та реалізується у процесі навчання за такою системою:
а/ через навчальні програми, плани, підручники та посібники;
б/ через технічні засоби навчання /ТЗН/;
в/ через систему уроків;
г/ через позашкільну науково-дослідну роботу з учнями /малі
академії наук/.
Принцип систематичності й послідовності навчання. К.Д.Ушинський точно підкреслив: "Тільки система дає нам повну владу над нашими знаннями".
Таким чином, принцип систематичності передбачає використання певних правил:
а/ від простого до складного;
б/ від відомого до невідомого;
в/ від одиничного до загального й навпаки.
Тобто, коли учень навчиться в загальному виділяти одиничне, це буде виявом витого рівня мислення.
На основі послідовності в розміщенні матеріалу будується навчальна програма з українського народознавства. Вона передбачає розміщення матеріалу за принципом лінійності та концентричності:
принцип лінійності - вивчається матеріал з повторенням; принцип концентричності - без повторення, на більш високому рівні мислення учнів з кожним наступним уроком.
Принцип доступності навчання. Він забезпечує відповідність народознавчого матеріалу анатомічним, фізіологічним, психологічним, віковим, статевим особливостям учнів. Він дозволяє вчасно розвинути природні нахили учнів, здібності, таланти, сприяє їхньому повноцінному розвитку.
Суттєвою ознакою доступності є зв’язок нових знань із тими, які вже є у свідомості учня. Знання стають доступними тоді, коли вони ґрунтуються на особистому досвіді дитини, входять "як ланка до складу його особистого досвіду" /І.М. Сеченов/. Можливість зв'язку знань має філософське обґрунтування. Частинка світу відображається у свідомості учня у вигляді знань, умінь, почуттів, видів діяльності, потреб, прагнень. Цей світ учитель може пов’язати з будь-якими явищами, предметами, навіть Всесвітом.
Під час навчання виникають суперечності між необмеженими можливостями й обмеженою діяльністю пізнання. Способи розв’язання таких суперечностей слід шукати в індивідуальному розумовому розвиткові учнів. І вчитель використовує з цією метою різні форми розвитку мислення: порівняння, синтез, узагальнення, абстрагування.
Доступність пояснення й можливість розуміння навчального матеріалу залежать від того, наскільки розвинуті в учнів ті формально-логічні форми писання, на підставі яких дається пояснення. Учитель повинен розрізняти корисність і необхідність народознавчого матеріалу в розвитку учнів. Будь-які знання, що дають можливість учню правильно уявити й зрозуміти навколишній світ, корисні. Однак необхідно розподілити навчальний матеріал на певні частини й бути впевненим, що саме ця сукупність знань необхідна саме в цю мить для розвитку учня.
Таким чином принцип доступності навчання включає три постулати:
1) нові знання мають базуватися на вже набутих учнями знаннях, на їхньому життєвому досвіді;
2) система знань має сприяти переходу на глибший рівень загального розвитку чи створити помітні тенденції для такого переходу;
3) у конкретних умовах навчання має бути очевидною необхідність саме цього навчального матеріалу для розвитку учнів.
Принцип свідомості й активності учнів. Він визначає переважно психологічний бік навчання. Його головне завдання - зрозуміти, як засвоює знання учень, яке його ставлення до навчання та який ступінь його активності в процесі вивчення навчального матеріалу.
Свідомість розуміння визначається відповідністю теоретичного й практичного матеріалу на уроці. Якщо на уроці учень звертає увагу на теоретичні положення й намагається їх зрозуміти, то звичайно, він шукає обґрунтування, підтвердження, доказ. Факти, приклади, пояснення стають для нього не самоціллю, а засобом засвоєння теорії.
Принцип зв’язку навчання з життям. Він виражає ставлення вчителя до реальної дійсності, яка випереджає часом розвиток теоретичнихположень: Цей принцип базується на використанні конкретних прикладів із життя, на підставі яких робляться узагальнення, висновки, визначаються певні закономірності. Цей принцип передбачає, що наукові положення в навчально-виховному процесі повинні підтверджуватися конкретною практикою.
Принцип міцності знань. Міцність знань означає тривале збереження в пам’яті знань, які вивчаються, навичок і вмінь, які формуються. На міцність збереження знань впливає багато об'єктивних і суб’єктивних факторів, умов навчання й життя дитини поза школою. Проблема міцності навчання полягає в тому, щоб посилити дію позитивних факторів і знизити роль негативних. Можна виділити такі важливі положення щодо цього:
1. виділення головного в даному навчальному матеріалі;
2. зв’язок головної думки з раніше набутими знаннями учнів;
3. формування матеріалістичних поглядів і переконань;
4. використання знань, які вивчаються, в практичній діяльності учнів.
Принцип наочності навчання. Принцип наочності в історії педагогічної думки знайомить з філософським положенням про роль чуттєвого пізнання й утверджує необхідність цього виду пізнання в навчанні. Гармонійний розвиток особистості, складні завдання розумового розвитку учнів потребують умілої організації всього чуттєвогопізнання дитини. Наочне приладдя є одним із засобів досягнення мети навчання. До нього належать реальні предмети, їх зображення у вигляді картин,малюнків, схем, муляжів. Усе поширенішими у навчанні народознавства стають діафільми, кінофільми, телебачення та інші технічні засоби. Основним і необхідним видом наочності є експонати, речі культури і побуту українського народу.
Принцип урахування індивідуальних особливостей у навчанні виражає особисте ставлення вчителя до учня, коли задатки та здібності школяра можуть розвиватися, а можуть і стримуватися.
Принцип індивідуалізації навчання допомагає визначити той рівень знань і розвитку учнів, який дає змогу ставити й вирішувати конкретні завдання навчання. Індивідуальні особливості найбільше виявляються у розумовій діяльності, у ставленні до вчителя, в таких рисах як працездатність, дисциплінованість, комунікабельність. Великий вплив на формування індивідуальних рис особистості дитини справляють сімейне виховання й найближче оточення. Процес навчання народознавству, заснований на загальних та індивідуальних особливостях дітей, гарантує успішне вивчення навчального матеріалу, сприяє високому інтелектуальному й моральному розвитку дитини.
Усі правила реалізації цього принципу зводяться до головного:учитель повинен враховувати індивідуальні особливості учня.
Принцип історизму. Народознавство - наука історична, бо вивчає народ на всіх етапах його історичного життя. Отже, викладання народознавства в школі має бути принципово історичним. Принцип історизму охороняє також педагогіку народознавства від загрози перетворити її на скороминущу "моду" в системі національної освіти. Народознавство повинно бути обов'язковим навчальний предметом у загальноосвітній школі.
2. Нетрадиційні принципи викладання українського народознавства в школі
Принцип народоналежності. Він означає подолання у свідомості учнів байдужості до культурно-історичної спадщини України, подолання національного нігілізму. Українське народознавство покликане прилучити нове покоління до етносоціального досвіду, сформувати почуття національної гідності. Воно правдиво висвітлює позитивне й негативне в історії народу з метою запобігання останньому в майбутньому. Незалежній українській державі завжди будуть потрібні громадяни-патріоти. Важливий у педагогіці народознавства є принцип етнічності.
Українського народознавства навчаються діти різних національностей і народностей. Отож, зміст предмета повинен задовольняти й враховувати інтереси всього українського етносу й окремих етнікосів та етнічних груп. Педагогіка українського народознавства - це педагогіка народу, а народ - це й українці, і білоруси, і росіяни, і молдавани, і люди багатьох інших національностей і національних меншин. Тому навчання предмета треба проводити так, аби кожен з нас пишався і своїм народом і своєю національністю, і водночас знав і поважав культуру та історію інших народів та інших національностей. Це - обов’язок кожної людини демократичного суспільства. Невід’ємним у педагогіці народознавства є краєзнавчий принцип. Учні повинні добре знати історію, культуру, побут свого регіону,області, міста чи села, тобто минуле й сучасне своєї батьківщини. Зв’язок між батьківщиною і Батьківщиною нерозривний і найкраще формує патріотичні почуття учнів.
Життєво необхідним для педагогіки народознавства є принцип суспільності. Адже вона має охопити всі ланки суспільства: дитсадок, сім’ю, школу, місцеву громадськість. Усе суспільство, діти й дорослі, повинні бути переконані в її необхідності. Хіба можемо ми виховати культурну людину, коли деякі вчителі, навіть адміністрація школи, нехтують українською мовою? Хіба виживе українське народознавство в школі, коли діти є свідками відвертої зневаги до української мови й до України взагалі, що й досі подекуди спостерігається в нашому суспільстві?
Принцип демократизації навчання передбачає право кожного учня на формування світогляду, вибір віросповідання чи відмову від віри,на самовираження, анулює політизацію в школі. Україна - держава,яка тільки будує демократичне суспільство. Народознавство - це предмет, який навчить демократії з дитинства, виховає людину волелюбну,цивілізовану. Ці риси необхідні новій особистості, людині третього тисячоліття.
Основоположним принципом педагогіки народознавства є принцип гуманності. Адже передовсім ця педагогіка ставить собі за мету виховання справжньої людини, гідного громадянина. А хіба може негуманна педагогіка виховати гуманну людину? Звичаї, традиції, обряди, культура, історія, побут гуманізують розвиток людини. Навчання народознавству в школі обов'язково веде до вибору учнем життєвих позицій, пробуджує творчі пошуки, стимулює особисте самовизначення. Учень усвідомлює себе діючою частинкою народу,вчиться самостійно господарювати /пекти хліб, паску, вичинити шкіру, розмалювати кухонну дощечку, вишити серветку/. Українське народознавство сприяє вибору професії, нахилу до самодіяльності - пісні,танцю, театру.
Народознавство запалює іскорка надій, мрій на майбутнє, породжує бажання жити й творити. Отже, його педагогіці властивий принцип життєвої активності. Народознавство, як предмет, має специфічний вплив, адже воно виховає в кожному учневі Особистість, не схожу на інші, зі своїм власним сприйняті як навколишньої дійсності. Це є метою педагогіки народознавства. Тому можна говорити про принцип ціленаправленності навчання. Учитель повинен бачити перед собою мету - сформувати особистість людяну й чесну, працелюбну й вільну, освічену й культурну,яка знайде своє місце на землі. Тільки глибоко принциповий підхід до педагогіки народознавства дасть змогу отримати успішні результати навчання й виховання підростаючого покоління. Тому й педагог, який бере собі за обов'язок займатися викладанням українського народознавства, має бути людиною високих моральних принципів.
3. Нетрадиційні методи викладання українського народознавства.
Учитель народознавства не обійдеться без суто особистісних,"винайдених" ним самим методів навчання. Їх породжує спосіб життя,творча уява вчителя, прагнення досягти успішних результатів, бажання перетворити навчально-виховний процес на цікаве слідкування,дружбу, взаєморозуміння з учнями. Дістервег сформулював два правила щодо методів навчання: "Виходити при виборі методу з природи предмета" і "Метод навчання зумовлений особистістю самого вчителя.
1. Метод національного утвердження. На уроці "Краю мій, земля священна. Історичні відомості про рідний край. Виникнення його назви /Україна/. Легенди, казки, вірші про рідний край", на етапі "Узагальнення й систематизація знань", я читаю учням власний вірш, в який вклала свої почуття та мрії про долю України в майбутньому. Діти із задоволенням вчать вірш напам’ять,а дехто сам пише вірші про Україну. Пропоную Вашій увазі свій вірш"Дихай вільно, моя Україно".
Дихай вільно, моя Україно,
гордо світові в очі дивись,
і прости грішних доньку чи сина,
що забули твій Голос колись,
що зреклися перлинної мови,
не співали козацьких пісень,
що не красять дива рушникові
вже давно стіни наших осель.
Рідна земле, пробач, ми осліпли...
Дай свободи нам промінь ясний!
Нині прагне народ наш прозріти я вірю:
нам вистачить сил.
Знов господарем стане людина,
а не гостем на рідній землі,
і пшенична, і житня хлібина
буде пахнути в нас на столі.
А за партами в школах,
ліцеяснове плем’я козацьке зросте,
і до тебе, Вкраїно, душею
вже з дитинства воно приросте.
Вільні діти твоєї родини
у майбутнім прославлять свій край
і простори твої, Україно,
перетворять в справжнісінький рай.
2. Метод права етнічного голосу. На будь-якому уроці при вивченні будь-якої теми учень не української національності повинен мати право на задоволення його етнічних інтересів. Так, наприклад,учні вивчають тему "Скарби бабусиної скрині. Скриня як предмет побуту і мистецтва", а хтось із учнів /росіянин, білорус чи татарин/бажає розповісти про хатній "сейф" своєї бабусі. Його інформація також буде навчальним матеріалом. А самому учневі дуже приємно вчити однокласників, іноді навіть учителя, і найголовніше - відчувати повагу друзів до його національності чи народності.
3. Метод мовного очищення. Його застосовую на кожному уроці. Він полягає в тому, щоб привчити учнів говорити справжньою українською мовою. Популярними в школі стали мовні кросворди, які складають самі діти. Вони знаходяться в кабінеті народознавства, і вчитель на уроці дає учням 6-8 кросвордів з метою перевірити знання рідної мови. Цей метод включає в себе і прийом формулювання оцінки діяльності учнів.
4. Метод відродження звичаїв та обрядів.
Іноді чуєш від людей:„Навіщо ворушити минуле? Нині весілля справляють зовсім інакше. Навіщо вчити обряд на Івана Купала? Ніхто вже не пускає ті вінки”. Як боротися із зневірою людей? Як переконати їх у протилежному?Під час вивчення сімейних та святкових обрядів, звичаїв, я обов’язково вчу дітей, як саме нині можна відродити справді красиву старовину. Це може бути, наприклад, так: учитель вибирає з учнів князя чи княгиню, які оголошують біля дошки "Звичаєве право", або"Княжий указ". Учениця, приміром, читає:"Ми, княгиня українських звичаїв, бажаємо, щоб наприкінці і двадцятого століття, щороку в ніч з шостого на сьоме липня, дівчата та юнаки в місті Ніжині ходили до річки Остер і справляли Івана Купала. Для цього дівчата повинні зібрати живі квіти, сплести вінок,нарядити "Купала" чи "Мареку" з березової гілки, навчитись співати купальських пісень, а хлопці - вміти розвести багаття. Коли кінчаться ігри, слід розібрати "Купала" та кинути галузку Водянику. Потім дівчата пускатимуть вінки по воді. Якщо вінок припливе до ближнього берега, то доля ощасливить дівчину подружнім життям у рідному місті, коли відпливе не протилежний бік - прийдуть свати з чужини, а якщо покрутиться на місці, або течія занесе його кудись,то мусить дівчина ще побути і в дівках. Княжий закон обговоренню не підлягає, а лише обов'язковому виконанню, відповідальність за яке покладено на вчительку…".Звичайно, спочатку я бачу іронічну усмішку на обличчях "освічених" старшокласників. Та їхні сумніви позвіюють мої слова:"Я звикла виконувати закони. Отож, влітку ми зберемося а вами на свято Купала біля нашого Оста. Обряд свята розучимо на заняттях гуртка і покажемо, що народні свята вічні. Сьогодні ж ви ознайомитесь зі сценарієм свята і виберете собі роль за бажанням".
Цей метод складається з двох прийомів: інсценування на уроці та виділення найзначущішого в навчальному матеріалі. Головне - провести свято, обряд на практиці, в житті.
5. Метод народження фольклору. Наші пращури, будучи людьми частіше неосвіченими, віками творили неоціненний народний скарб - усну народну творчість. Чи правильно буде, якщо ми станемо лише вивчати фольклор минулого і не будемо творити фольклор сьогоднішній і майбутній? Адже сьогодні ми люди освічені, культурні. В нас є можливість піднести народне слово на висоту наших мрій. Ось тому я оголошую учням: "Наступного разу святкуватимемо народні легенди /приказки, прислів’я, ігри, пісні, казки/. Учні знають, що вчителька повісить на колисці в хаті вивіску "Немовлятко-прислів’ятко" або „Дочка-Легендочка” або „Малятко-Ігринятко” або „братик та сестричка – Пісні невеличкі” /тоді я кладу в колиску дві ляльки/, або "Дитинка-Прикметинка". Учні даруватимуть "новонародженій" чи "новонародженим" картки з легендами, піснями, приказками, прикметами,які придумали вони самі. Тут використано прийом організації самодіяльності учнів.
6. Метод народження актора. У програмі народознавства багато годин приділяється інсценуванню тих чи інших обрядів, свят. Діти дуже люблять грати якусь роль. Тому я роздаю "зірки театру" - звичайні паперові символи - та слова ролей учням. Ті розбирають їх з великим бажанням, і самостійно вдома репетирують свою роль. На приклад, на уроці "Інсценування "Вертепу" учні без спільної попередньої репетиції показують майже готову виставу. Хлопчик, який грає Запорожця, танцює гопак з Чортом так, ніби він умів це ще з колиски. Можливо, учні й готувалися десь удома. Цей метод використовує прийом активізації учнів.
7. Метод сімейної конкуренції. Народознавство, на відміну від інших шкільних дисциплін, міцно пов’язане з сім’єю . Адже учні вивчають свій родовід, сімейні обряди, звичаї, традиції, обов’язки чоловіка та дружини, сімейну культуру. На всіх уроках, присвячених сім’ї, я застосовую метод сімейної конкуренції, тобто вчу пишатися своїй родом, оцінювати позитивне й негативне в сім’ї, виховую прагнення будувати міцну сім’ю в майбутньому. Наприклад, на уроці "зелена аптека. Лікарські рослини, їх збирання, сушіння, зберігання і використання" відповіді учнів відбивають ставлення їхніх сімей до збирання лікарських рослин. Вони розповідають чи займаються цією справою їхні батьки, чи ні. І коли хтось, хвалиться татом чи мамою, а іншому нічим похвалитися, то в учня виникає бажання пропагувати й у власній родині збирання лікарських рослин. На уроці "Догляд та садом" пропонується учням поділитися, як їхні сім’ї ставляться до саду, чи насаджують вони дерева? Які сорти в їхньому саду? Якими рецептами варення чи повидла користуються в сім’ях учнів? Деякі діти з радістю слухають однокласників. Саме в цю хвилину я впевнена, що вони скажуть своїм батькам: "Давайте посадимо сад", тобто метод сімейної конкуренції породжуватиме здорове змагання. Саме в школі ми мусимо викорінювати оту жалюгідну міщанську сімейну конкуренцію: "А у нас німецька стінка! А ми не носимо вітчизняних речей" та ін. Навпаки, необхідно прищеплювати конкуренцію господарювання, працелюбності. На превеликий жаль, на Україні занадто сильною є конкуренція нечесного бізнесу; хто хитріший, хто жадібніший, хто більше вхопить, той і живе краще. Таку психологію слід ламати ще в дитинстві, щоб вся наша держава не перетворилися на невпорядкований ринок, де довічним дефіцитом залишаться культура, людська гідність, повага до людини праці. Цей метод включає прийоми порівняння, встановлення аналогій, конкретизації, виділення найзначущішого в навчальному матеріалі.
8. Метод статевої переваги.
Якщо виходити з того, кому більше потрібні знання про вишивання - дівчинці чи хлопчику, то переконуєшся, що на деяких уроках учитель повинен вимагати міцніших знань від якоїсь однієї статі. Наприклад, перевіряючи домашнє завдання з теми „мисливство”, я опитую юнаків, а з теми "Художнє ткацтво" - дівчат. Для учнів це теж важливо, адже хлопчиків спід схиляти до чоловічого господарювання, а дівчаток - до жіночого. Згадаймо, на чому саме відсікали пуповину баба-повитута хлопчику й дівчинці? Отож і вчитель не повинен забувати, для чого народжуються хлопчики й дівчата та вимагати тих знань, яких вони потребуватимуть у житті. Тут застосовано прийом розподілу знань відповідно до раціонального використання учнями.
9. Метод природного цілителя. Від екології залежить життя людини, держави й цілої планети. У кожному класі, у кожному семестрі є уроки, коли ми вчимо дітей берегти природу рідного краю. Народознавство розкриває учням очі на красу рідної землі й на її біль. І воно ж закликає учнів бути і її цілителями. Ось тому на уроках про сосну, хміль, калину, сад, грушу та ін. У цьому випадку застосовую прийом інструктажу про завдання й порядок його виконання.
10. Метод навчання за народним календарем.
Учитель застосовує цей метод, вибираючи найрізноманітніші прийоми навчання. Наприклад, я проводжу "святолік", присвячений святу Покрова Богородиці. По-перше, розповідається історія походження свята, по-друге діти ознайомлюються з його звичаями, по-третє висвітлюється матеріал про Богородицю як покровительку запорізьких козаків. Тут я використовую прийомі інструктажу, формування навчальних гіпотез про причини явищ, про зв’язок між поняттями. Наведу інший приклад.
Якщо я застосовую метод на уроці „День святого Юрія. Обходи полів, вигін худоби та обряди вівчарства. Ворожіння й господарська магія", то знайомлю учнів з іконописом, з легендами про святого Юрія, про обряди та звичаї свята,про святкування Юрія (Георгія) в інших народів. Тому можна стверджувати, що метод навчання за народним календарем є домінуючим у цілій групі методів, які застосовуються на уроці, є сукупністю групи прийомів, що використовуються для успішного навчання. Це й прийом передачі вчителем та запам’ятовування учнями навчальної інформації/запам'ятовування за асоціацією/, і прийом інструктажу учнів,і прийом виділення найзначущішого в навчальному матеріалі, і прийом конкретизації знань.
4. Методи навчання,спрямовані на формування особистості
1. Метод оцінки "авансом". Я називаю його ще методом довіри до учня. Він полягає в тому, що я ставлю оцінку учневі наперед і обов'язково на його бажання. Це можна робити на попередньому уроці й тоді учень вивчає матеріал охоче, надійно, щоб не похитнути віри вчителя. Та й хіба важливо при перевірці домашнього завдання оголошувати оцінку? Головне, що дитина демонструє міцні знання, одночасно формуючи в собі почуття відповідальності, привчаючись поважати довіру людей.
2. Метод особистого прикладу. Часто на уроках я кажу учням:"Намалюйте, як намалювала я", "Послухайте, який вірш написала я,постарайтесь самі написати вірш", "Полюбіть це так сильно, як люблю я " . Можливо, дехто заперечить і навіть припише мені культ власної особи. Ні! Цей метод я застосовую тоді, коли необхідно навчити учнів любити мистецтво, свою країну, свою матір. Наприклад, я вчу любові готувати хліб. Кажу: "Подивіться,який красивий хліб - як сонце. Ви чуєте, як пахне він! Коли я виймаю хліб з духовки, то цілую його. Поцілуйте й ви це сонце". На уроці "рідне поле. Вивчення творчості Катерини Білокур"я даю завдання намалювати квіти, як намалювала Катерина і як намалювала я. Деякі малюнки по пам’яті дуже вражають схожістю форми, кольору, тону!Я вчу учнів слухати і журливу пісню, переймаючись її змістом, попередивши: "Подивіться, як слухаю цю пісню я ". На уроці в дев'ятому класі, присвяченому тополі, я прошу учнів: "Заспівайте пісню "Виростеш ти сину" так спокійно, сумно і міцно, як я", а пісню "Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси" з глибоким чуттям. І учні співають так, як я показала.
Прийоми: встановлення аналогії та виділення найзначущішого в навчальному матеріалі.
3. Метод спілкування із совістю.
Як привчити дітей шанувати один одного, все, що оточує їх, природу, багатство народу? Як привчити ненавидіти байдужість, безладдя, хаос у житті?На допомогу беру цей метод. Коли учень повинен навчитися тримати в чистоті своє житло, свій одяг, свою вулицю, рідне місто, то він сам орудує "своєю совістю", а не хтось інший виступає за нього.
Прийоми: організація інсценування на уроці та логічне мислення.
4. Метод позитивної самовпевненості. Коли ми говоримо про те,що саме формує особистість з її яскраво вираженим самобутнім "я",то повинні знати способи цього формування. Одним із них є метод позитивної самовпевненості. Студенти педвузу, колеги часто дивуються вільному, але такому, що завжди тримається у межах дозволеного,спілкуванню учнів зі мною на уроці. І мене це приваблює, оскільки свідчить про те, що дитина вірить у себе. Прийом навчання: сплановане завдання для конкретного учня.
5. Метод торжества ідей. Дитячі голови завжди переповнені фантазією, домислами, мріями, ідеями. Ось чому я дат учням можливість висловити свої ідеї в корисному руслі. Наприклад, я кажу так:"Даю вам три хвилинки часу подумати, як цікаво можна провести урок на тему "Традиційні ярмарки нашого міста. Участь школярів у ярмарках: конкурси народного костюма, художня самодіяльність, продаж виготовлених власноручно речей. Практичне заняття". Учні пропонують свої ідеї:
Той один, чия ідея перемогла в конкурсі, торжествує. Іноді ми говоримо про талановитих, винахідливих людей: "Це не людина, а банк ідей". Де ж беруться такі люди? Вони виростають за шкільною партою. Завдання вчителя - виявити їх як найраніше. Тут використано прийом створення проблемної ситуації.
6. Метод навчання "в борг". Іноді на уроці трапляється така ситуація, коли учень не виконав домашнього завдання. Як бути? Ставити йому те, що заслужив і відбивати бажання вчитися? Чи, може,дати дитині шанс вийти з неприємної ситуації, усвідомити свою безвідповідальність? Коли з дорослою людиною трапляється неприємність,їй хочеться з кимсь поділитися, відчути чиюсь підтримку. Так само почувають себе й діти. Тому я й застосовую метод навчання "в борг". Учень, який чогось не вивчив, "позичає" знання в однокласників. Недуже чесно? Не згодна. По-перше, він усе-таки прослухає матеріал,який не вивчив. По-друге, він заробить оцінку "в борг" і в щоденнику, і в журналі, відтак на наступному уроці він підготує і цей,і новий матеріал, щоб "віддати борг". Цей метод виховує чесність. Тоді вже оцінку в журналі та щоденнику заробить той учень, який виручив. Обоє будуть задоволені, Обоє матимуть добру оцінку. Ніхто не втратить бажання йти до школи, не червонітиме перед однокласниками й батьками. Кожен віритиме в людську доброту. Якщо ж учень не відпрацює вчасно позичене хоч один раз, то більш ніхто не виручить його. І це корисно пам’ятати дитині. У цьому методі використано прийом вирішення проблемної ситуації.
7. Метод добросусідства. Взаємодопомога - традиційна риса сусідів в Україні. З метою прищеплення її дітям, я вибираю цей метод з "Банку особистих методів". Наприклад, учень відповідає добре, але хоче мати "відмінно". Його сусід, і лише він, має право допомогти. Він доповняє відповідь і заробляє ще один бал для товариша. Я ставлю першому учневі "відмінно". Що дає цей метод? Щоразу,готуючи домашнє завдання, сусід переживає не лише за себе, а й за іншого, і вчить матеріал ліпше, на випадок, якщо доведеться допомагати сусідові. Учні, які сидять за однією партою, переживають за успіхи ближнього. Хіба ця риса не згодиться в житті? До того ж цей метод є запорукою систематичного виконання домашніх завдань. Учитель повинен лише стежити, щоб жоден із сусідів не зловживав допомогою. Тут я використовую наявність спільних інтересів у навчанні.
8. Метод нетрадиційного гостювання. Цей метод я використовую для того, щоб підтвердити інтерес до навчання, розвинути педагогічні здібності, уміння відповідально ставитися до праці своєї і вимогливо до праці чужої. Метод полягає в тому, що учень готує на картці завдання для того учня, "до кого піде в гості" на уроці. Перед уроком домовляється з сусідом учня, аби той пересів на його місце. Сам сідає біля того, до кого прийшов у гості. Дає картку учневі й перевіряє правильність виконання завдання. Учитель ставить оцінки обом: "гостеві" - за якість виготовлення картки, правильність підібраного завдання й оцінки його виконання. Іншому учневі – за роботу з карткою. Водночас учні допомагають учителю виготовити роздатковий матеріал, урізноманітнюють навчальний процес, не забувають і про народні традиції гостювання. Прийом - активізація навчання.
9. Метод самовираження. Учні люблять виявляти свої здібності. На урок "Чарівна мелодія скрипки" юні скрипалі готують по дві-три п’єси . На урок "Декоративна обробка дерева" юні різьбярі готують виставку своїх виробів. А на уроці, присвяченому Тарасові Шевченку,юні поети читають свої вірші, написані в стилі Кобзаря. Кожен учень повинен мати право показати іншим свої здібності, можливості, навіть найменші. Прийом - активізація навчання.
10. Метод педагогічного права. Я призначаю когось з учнів"учителем" на один урок. Це можливо, тому, що серед учнів завжди є ті, хто мріє стати вчителем. Моє завдання - допомогти учням літературою, методично, психологічно. Учні звертаються до "вчителя" на ім’я та по батькові і взагалі поводять своє дуже тактовно. Такий урок є екраном, що на ньому я бачу, якого саме вчителя хочуть мати мої учні. Цей метод допомагає учням здобувати професійні навички,підвищувати інтерес до навчання, а вчителю вдосконалювати свій професійний рівень. Прийоми навчання такі: встановлення аналогії, проведення навчальних досліджень, передача учнями й запам’ятовування ними навчальної інформації. Мати присвячує себе вихованню одного-трьох дітей, іноді трохи більше. Учитель - навчанню та вихованню десятків, сотень, тисяч дітей. То хіба можна повністю збагнути його творчі джерела, велику тайну його призначення на землі? Toмy не можливо назвати всі методи роботи вчителя українського народознавства. Їх кількість безмежна,а якість залежить від особистості самого вчителя. Як би сильно не прагнула я поділитися своїм досвідом з молодим учителем, колегами - народознавцями, кожен з них піде своїм шляхом і вибере такі методи, які вважатиме оптимальними, її ж ставила за мету просто ознайомити читача з частинкою свого досвіду.
|
