Вступ
Страхування – це стратегічний сегмент економіки, оскільки воно дозволяє суттєво знизити навантаження на витратну частину бюджетів різних рівнів; сприяє соціально-економічній стабільності в суспільстві, тому що є важливим елементом соціального захисту населення; дозволяє оптимізувати діяльність суб’єктів економіки за рахунок централізованих фондів фінансових ресурсів; забезпечує компенсацію збитків, завданих юридичним і фізичним особам в результаті настання несприятливих подій; є джерелом внутрішніх довгострокових інвестицій в економіку країни.
Актуальність теми. Необхідність розгляду сутності інвестиційної діяльності, особливостей формування інвестиційного потенціалу, державного регулювання та оптимізації процесу інвестування страхових компаній пов’язана з потребою дослідження цього напряму їх діяльності, з точки зору як кінцевих результатів функціонування страховиків, так і національної економіки в цілому. Активізація інвестиційної діяльності страхових компаній підносить сферу страхування до рангу важливих чинників, які впливають на розвиток економіки, оскільки пасивні кошти, отримані від страхувальників, стають активним капіталом, що задіяний на фінансовому ринку.
Зростання інвестиційних ринків України значною мірою може бути забезпечено за рахунок ефективного використання страхових ресурсів вітчизняних страхових компаній. На теперішній час цей напрям діяльності страховиків в Україні залишається недостатньою мірою розвинутим і використаним. Однак, в перспективі його реалізація здатна забезпечити піднесення національної економіки. В сучасних умовах важливого значення набуває вирішення проблем економічного, організаційно-правового, функціонального, інформаційно-аналітичного, кадрового та соціально-психологічного характеру, що стримують як розвиток вітчизняного страхового ринку, так і здійснення страховими компаніями ефективної інвестиційної діяльності. У цьому контексті особливої актуальності набуває система заходів щодо активізації та удосконалення інвестиційної діяльності страховиків.
Вагомий вклад у дослідження теоретико-методологічних та організаційно-правових основ страхової діяльності внесли такі вчені, як М.М. Александрова, Т.Г. Александрова, Т.М. Артюх, В.Д. Базилевич, О.І. Барановський, Н.Н. Внукова, К.Г. Воблий, О.О. Гаманкова, О.А. Гвозденко, Л.М. Горбач, С.Л. Єфімов, О.М. Залєтов, О.Д. Заруба, М.С. Клапків, Є.В. Коломін, В. Кругляк, О.Б. Крутик, М.В. Мних, Л.А. Орланюк-Маліцька, С.С. Осадець, Л.І. Рейтман, О.О. Слюсаренко, К.Є. Турбіна, В.В. Шахов, Р.Т. Юлдашев, Л.А. Юрченко, Т.О. Яковлєва та ін. Теоретичні проблеми та складові процесу інвестування детально розглянуто у працях В.В. Бачарова, І.А. Бланка, В.М. Геєця, Є.Ф. Жукова, Ю.Ф. Касімова, О.В. Мертенса, Д. Норткотта, А.А. Пересади, С.К. Реверчука, У. Шарпа, В.О. Чернова, А.В. Чупіса та інших вчених. Теоретико-методологічні питання економіко-математичного моделювання, які стосуються оптимізації та прогнозування діяльності фінансових установ, досліджували О.В. Бережна, А.М. Єріна, В.С. Зарубін, Ю.Ф. Касімов, Н.І. Костіна, С.І. Шелобаєв та багато інших.
Проте, особливості інвестування коштів страховими компаніями досліджені недостатньо. Водночас проблема підвищення ролі інвестиційної діяльності в страхуванні, а також методологічні підходи до обґрунтування питань ефективного формування та управління інвестиційним потенціалом страхових компаній потребують подальшого розвитку та узагальнення. Все це зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є уточнення теоретико-методологічних засад інвестиційної діяльності страхових компаній та розробка напрямів поліпшення процесу інвестування, націлених на підвищення ефективності функціонування як страхового бізнесу, так і економіки України.
Відповідно до поставленої мети визначені завдання дослідження:
· дослідити сутність інвестиційної діяльності страховиків та визначити її місце і роль у страховому бізнесі;
· визначити інвестиційні можливості страхових компаній відповідно до спеціалізації страховиків;
· проаналізувати інвестиційну діяльність вітчизняних страхових компаній та виявити причини недостатньої їх ролі як постачальників інвестиційного капіталу для національної економіки;
· дослідити особливості державного регулювання інвестиційної діяльності страхових компаній в Україні;
· визначити основні шляхи активізації інвестиційної діяльності страхових компаній;
· розробити економіко-математичну модель, яка дозволяє оптимізувати інвестиційну діяльність страхових компаній.
Предметом дослідження є фінансові відносини, пов’язані з формуванням, розподілом і використанням інвестиційних ресурсів страховиків.
Об’єктом дослідження є інвестиційна діяльність страхових компаній на фінансовому ринку України.
Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження стали сучасна економічна теорія, фундаментальні положення страхової справи, а також інвестиційної діяльності та економіко-математичного моделювання.
У досліджені використано: методи системно-структурного та порівняльного аналізів, статистичних групувань, фінансового аналізу – для оцінки стану і перспектив розвитку страхового ринку та напрямів розміщення коштів страхових компаній; методи теорії ймовірностей та прогнозування – для визначення обсягу надходжень страхових платежів і здійснення страхових виплат. Поставлені завдання вирішувались із застосуванням сучасних версій систем обробки інформації, пакетів прикладних програм MS Excel, Statistica.
Інформаційною базою дослідження є законодавчі, нормативні та методичні матеріали законодавчої та виконавчої влади; офіційні статистичні дані Державного комітету статистики України, офіційні матеріали Міністерства фінансів України, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України; статистичні дані Ліги страхових організацій України, дані перестрахового товариства „Swiss Re”, рейтингового агентства „Эксперт Ра”, Інформаційного страхового інституту.
Розділ 1.Становлення та розвиток ринку страхових послуг в Україні.
1.1. Нормативно-правове регулювання ринку страхових послуг
Організація страхування і підходи до регулювання державою порядку й умов страхових відносин можуть суттєво відрізнятися залежно від соціальної значимості ризику, що приймається на страхування, кількості потенційних потерпілих, ціни страхування, інших факторів.
Сутність правового регулювання страхового ринку України полягає у встановленні державою певного порядку взаємодії суб'єктів цього ринку і в захисті інтересів його учасників шляхом встановлення певних правил, критеріїв і стандартів відносно надання страхових послуг.
Правове регулювання страхового ринку може здійснюватися державними органами (державно-правове регулювання) і окремими інститутами (інституційно-правове регулювання).
Державно-правове регулювання діяльності на страховому ринку України здійснюється органами законодавчої, виконавчої та судової влади, центральним елементом якої є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг. До цієї системи входять: Національний банк України, який здійснює валютне регулювання, Державна податкова адміністрація України - податкове регулювання, Антимонопольний комітет — антидемпінгова та антимонопольна політика, Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва -регуляторна політика, Фонд державного майна — управління частками державного майна, Господарський суд — розгляд справ, пов'язаних із спорами у галузі страхування.[5,c.19]
Органи інституційного регулювання здійснюють регулювання всередині самих інститутів у межах взаємодії між цими інститутами та іншими учасниками ринку, а також у межах співробітництва з державними органами.
Інституційно-правове регулювання на страховому ринку здійснюється інститутами-регуляторами, які утворені відповідно до ст. 13 Закону України "Про страхування", а саме: Ліга страхових організацій України, Моторне (транспортне) страхове бюро України, Авіаційне страхове бюро, Морське страхове бюро, Ядерний страховий пул.
Державно-правове та інституційно-правове регулювання відносин у страхуванні доповнюють одне одного, але пріоритет належить першому. Державно-правове регулювання є загальним, а інституційно-правове — конкретно-обов'язковим, тобто обов'язковим лише для членів цих об'єднань.
Система законодавства щодо регулювання страхової діяльності передбачає наявність загального законодавства, спеціального страхового законодавства та пакету підзаконних актів. Найбільш загальні принципи страхування (в основному відносно державного страхування) викладені в Цивільному кодексі України.
Система правового регулювання страхової діяльності включає в себе норми, які визначені:
- Конституцією України, прийнятою у червні 1996 року;
- Міжнародними угодами, підписаними і ратифікованими Україною;
- Цивільним кодексом України;
- Законами та постановами Верховної Ради України;
- Указами та розпорядженнями Президента України;
- декретами, постановами та розпорядженнями Уряду України;
- нормативними актами, які включають інструкції, методики, накази, прийняті міністерствами, відомствами, центральними органами виконавчої влади і пройшли реєстрацію в Мін'юсті України;
- нормативними актами органу, який згідно із законодавством України здійснює нагляд за страховою діяльністю.
Необхідно впорядкувати умови проведення обов'язкового страхування. Необхідно привести його у відповідність з принципами страхування, уніфікувати умови захисту всіх категорій працівників.
З урахуванням власного та іноземного законодавчого досвіду в галузі страхування доцільно підготувати проект Страхового кодексу України.
Зростання обсягів робіт щодо підготовки проектів законодавчих і нормативних актів потребує активізації діяльності Експертної ради з питань страхування при Кабінеті Міністрів, комісій Ліги страхових організацій, правових та фінансово-економічних науково-дослідних установ.
З метою удосконалення державного нагляду та регулювання приведення страхового законодавства до міжнародних норм, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України стала членом авторитетних організацій — з липня 2003 року — Міжнародної асоціації органів пенсійного регулювання та нагляду, а з вересня 2003 року — Міжнародної асоціації органів нагляду за страховою діяльністю. Здійснюється також налагодження співпраці з регуляторами інших країн, зокрема, у рамках проекту РАDСО (Planning and Development Collaborative International — Організація планування та розвитку співпраці) — з регулятором Угорщини; у рамках проекгу IDА (Canadian International Development Agency — Канадська міжнародна агенція розвитку — з регулятором Канади; у рамках проекту First Initiative — з регуляторами Великобританії, Прибалтики; у рамках проекту ОSІ —з регуляторамиПольщі та Ірландії. Участь у реалізації проектів Світового Банку (СБ): програмна системна позика, програма оцінки фінансового сектору; програма фінансування розвитку села, проект впровадження пенсійної реформи в Україні, проект по дослідженню небанківських фінансових установ. Залучення технічної допомоги для розвитку інституційної спроможності Комісії: Рігзі Іпіііапуе — експертна допомога від" Ваіклуогід Іпс."; Європейська Комісія: програми ТАСІS (пілотні проекти у сфері страхування у 2003 році та включення в Національну програму допомоги Україні у 2004 році; Українсько-європейський консультативний центр з питань законодавства (JEPLAC — імплементація законодавства України до законодавства ЄС).[ 6,c.58 ]
1.2.Державне регулювання страхової діяльності.
Ринок страхових послуг у більшості країн є предметом державного регулювання. В Україні питання державного регулювання розвитку ринку страхових послуг необхідно розглядати у двох аспектах: по-перше, прийняття державою базових законів та нормативно-правових актів, що об'єднуються в поняття "страхове законодавство"; по-друге, здійснення спеціального нагляду за розвитком відносин страхування відповідно до інтересів громадян України та загальнодержавних
Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту прав страхувальників. Основним принципом державного регулювання страхового ринку України вважається реалізація загальнодержавних інтересів, забезпечення гарантій страхувальникам і певної безпеки інвестиційної діяльності в Україні.
В арсеналі державного регулювання інвестиційна, фіскальна, кредитна і грошова політика чи так звані "ринкові", непрямі методи впливу держави на зовнішнє середовище страхового бізнесу. Разом з цим, використовується і пряме державне втручання в механізм його функціонування — як з допомогою законодавчої бази, так і з допомогою нагляду за страховою діяльністю.
Якість державного регулювання страхового ринку суттєво залежить від обсягів, достовірності, адекватності та незалежності інформації щодо фінансово-господарськоїдіяльності страховиків. Важлива роль у цьому відводиться незалежним суб'єктам підприємницької діяльності, якіздійснюють відповідні функції на страховому ринку — аудиторам, аварійним комісарам, оцінювачам.
В основі системи державного регулювання страхового ринку знаходиться Конституція України. Важливе місце у становленні системи державного регулювання страхового ринку відводиться Закону України "Про страхування", в редакції від 4 жовтня 2001 року. Цим Законом визначаються обов'язки, права страховика і страхувальника. договірні відносини між сторонами, порядок та умови здійснення страхових виплат і страхового відшкодування, мета і форми державного регулювання, повноваження органів державного регулювання, функції та права органу нагляду за страховою діяльністю, умови ліцензування страхової діяльності, умови забезпечення платоспроможності страховика, формування страхових резервів.[7,c.398]
Питання державного регулювання поточної діяльності страховиків у більшості країн світу вирішується встановленням певних правил формування і розміщення страхових резервів, насамперед так званих технічних резервів, тобто таких категорій пасивів страховика, які певною мірою мають адекватно відображати обсяги взятих страховиком страхових зобов'язань.
Надзвичайно важливим є як структура та склад технічних резервів, так і порядок формування їх. Держава має встановлювати певні вимоги до обсягів та структури активів, наявність яких є обов'язковою для покриття технічних резервів, виходячи із критеріїв їх надійності, прибутковості, ліквідності та диверсифікованості.
Механізм установлення вимог до покриття технічних резервів певними (допустимими) категоріями активів, власне, і є засобом державного регулювання розміщення страхових резервів. Введенням відповідних обмежень на деякі категорії активів держава може стимулювати або дестимулювати певні напрями інвестиційної діяльності страховиків.
В умовах ринкової економіки кошти резервів разом із власними коштами страховика стають основним інструментом виконання страхових зобов'язань. Тому контроль наявності і достатності вказаних коштів для виконання своїх зобов'язань страховиком — одне із основних завдань діяльності органу нагляду за страховою діяльністю. Окрім того, для забезпечення фінансової стійкості страховика, не менш важливе значення має контроль за розміщенням страхових резервів.
Страхові премії, направлені у страхові резерви, деякий час перебувають у розпорядженні страховика і можуть бути інвестовані з метою отримання додаткового прибутку. Тому кошти страхових резервів, інвестовані страховиками, потребують регулювання, оскільки є коштами страхувальників і повинні бути повернені їм при настанні страхового випадку.
Окремим завданням, яке потребує ефективного державного регулювання, є діяльність зі страхування життя. Цей вид страхування,. на відміну від так званих "ризикових" видів страхування, дає змогу чітко і точно прогнозувати характер розвитку страхового портфеля завдяки математичній обробці даних таблиць смертності як загальнодержавних, так і регіональних або галузевих.
Здійснення ефективного нагляду за страховою діяльністю — одна із основних передумов забезпечення соціально-економічної стабільності в суспільстві, а підвищення ефективності роботи органів нагляду є одним з першочергових завдань для уряду будь-якої країни і вимагає розгляду їх діяльності через призму необхідності і достатності: об'єктивної необхідності введення певних норм і правил в об'ємах, достатніх для досягнення позитивних результатів нагляду.
Згідно з Законом України "Про страхування" (ст. 36) основні функції органу страхового нагляду (Уповноваженого органу) такі:
-ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) та державного реєстру страхових та перєстрахових брокерів;
- видача страховикам ліцензій на здійснення страхової діяльності та проведення перевірок їх відповідності виданій ліцензії;
- видача свідоцтв про включення страхових та перєстрахових брокерів до державного реєстру страхових та перєстрахових брокерів та проведення перевірки додержання ними законодавства про посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні і достовірності їх звітності; проведення перевірок щодо правильності застосування страховиками (перестраховиками) та страховими посередниками законодавства про страхову діяльність і достовірності їх звітності;
- розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності;
- узагальнення практики страхової діяльності і посередницької
діяльності на страховому ринку, розробка і надання в установленому порядку пропозицій відносно розвитку і удосконалення законодавства України про страхову і посередницьку діяльність у страхуванні і перестрахуванні;
- прийняття у межах своєї компетенції нормативно-правових актів з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;
- проведення аналізу додержання законодавства об'єднаннями страховиків і страхових посередників;
- здійснення контролю за платоспроможністю страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов'язань перед страхувальниками;
- забезпечення проведення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, підвищення ефективності державного нагляду за страховою діяльністю;
- встановлення правил формування, обліку і розміщення страхових резервів та показників звітності;
- проведенні і координація у визначеному законодавством порядку навчання, підготовки і перепідготовки кадрів та встановлення кваліфікаційних вимог до осіб, які провадять діяльність на страховому ринку, організація нарад, семінарів, конференцій з питань страхової діяльності;
- участь у міжнародному співробітництві у сфері страхування і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, вивчення, узагальнення, поширення світового досвіду, організація виконання міжнародних договорів України з цих питань;
- здійснення організаційно-методичного забезпечення проведення актуарних розрахунків.
Законом України "Про страхування" визначено основні права органу страхового нагляду, а саме:
- одержувати в установленому порядку від страховиків звітність про страхову діяльність, інформацію про їх фінансовий стан, та необхідні пояснення щодо звітних даних, а від підприємств, установ (у т.ч. банків, організацій і громадян) — інформацію, необхідну для виконання власних функцій;
проводити перевірку щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність і достовірності їхньої звітності за показниками, що характеризують виконання договорів страхування, не частіше як один раз на рік, призначати проведення за рахунок страховика додаткової обов'язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора;
-у випадку виявлення порушень страховиками чинного законодавства України про страхову діяльність, видавати їм приписи про усунення цих порушень, а якщо це не виконується, то зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до моменту усунення виявлених порушень або приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків);
-проводити тематичні перевірки діяльності страховика у випадках необхідності перевірки фактів, викладених у скаргах, заявах, зверненнях страхувальників, достовірності показників звітності, виконання вимог раніше наданих приписів, за дорученням правоохоронних органів або органів державної влади, зустрічні перевірки достовірності і правильності укладених договорів страхування та перестрахування та у разі надходження інформації від страхувальників про порушення;
-одержувати від страхових та перестрахових брокерів установлену звітність про їх діяльність та інформацію про укладені договори, а також необхідні пояснення щодо цих даних;
- видавати приписи страховим посередникам про усунення виявлених порушень законодавства, а у разі їх невиконання приймати рішення про виключення страхового чи перестрахового брокера з державного реєстру страхових та перестрахових брокерів;
- одержувати в установленому порядку від аварійних комісарів інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань, у т.ч. інформацію про обставини і причини настання страхового випадку та заподіяну шкоду;
- створювати комісії та робочі групи для проведення перевірок діяльності страховиків та страхових посередників;
- здійснювати контроль за достовірністю та повнотою інформації, що надається учасникам страхового ринку;
- одержувати безоплатно від органів виконавчої влади інформацію про статистичну звітність, необхідну для виконання покладених на нього завдань;
- звертатися до суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика (перестраховика) або страхового посередника у випадках, передбачених законом.
Уповноважений орган має й інші права, надані йому діючим законодавством, які здійснюються в таких напрямках: отримання від страховиків документів на ліцензування; щоквартальна звітність і її аналіз; здійснення перевірок страхових компаній на місці, а при виявленні порушень — застосування відповідних санкцій.[8, c.40]
Державний нагляд України за страховою діяльністю дозволяє попередити фінансові збої, які можуть виникати при недотриманні страховиками вимог страхового законодавства.
Удосконалення функцій державного нагляду за страховою діяльністю необхідно спрямувати на:
-уточнення вимог щодо здійснення обов'язкового щорічного аудиту страхових компаній, типових розцінок оплати за аудит, визначення переліку аудиторських фірм, яким, виходячи із забезпечення необхідними фахівцями, можна доручати здійснення аудиту страхових компаній, дасть змогу підвищити якість і відповідальність за достовірність висновків за наслідками аудиту, зменшити кількість перевірок страховиків із розрізнених питань їх діяльності;
-обґрунтованість створення, реорганізації та ліквідації страхових компаній;
-опрацювання проектів нормативно-інструктивних документів щодо розробки бізнес-планів, ведення спеціального обліку, аналізу і звітності страховиків (включаючи форму балансу); здійснення реєстрації, обліку та сертифікації страхових посередників з максимальним наближенням цих документів та заходів до міжнародних стандартів;
-посилення кадрового потенціалу контролюючих органів за рахунок залучення до роботи в них працівників, що мають достатній теоретичний рівень та практичний досвід страхової діяльності;
- враховуючи досвід західних країн, передбачити щорічні відрахування страховиками частини прибутку (0,2% отриманих страхових премій) на спеціальний рахунок Уповноваженого органу з цільовим використанням цих коштів на формування інформаційно-методичної бази, фінансування науково-пошукових робіт із страхування.
Страховикам доцільно активніше здійснювати роботу щодо координації діяльності компаній, захисту їх спільних інтересів у владних структурах, розширенні співпраці з міжнародними страховими інституціями. З цією метою потрібно активізувати роботу Ліги страхових організацій України, галузевих і територіальних страхових об'єднань. Не слід укладати угоди про створення об'єднань, що можуть
обмежувати вільний розвиток конкуренції в страховій справі, а також сприяти монополізації умов страхування, позбавленню компаній вільного встановлення тарифів та розміру комісійної винагороди.
З метою забезпечення дієвого захисту майнових прав та інтересів юридичних та фізичних осіб від різноманітних ризиків, підтримання економічної стабільності суспільства необхідне підвищення ефективності державного регулювання страхової діяльності шляхом:
- розвитку обов'язкових видів страхування при одночасному забезпеченні механізмів контролю;
- встановлення єдиних принципів конкурсного відбору страховиків для здійснення обов'язкових видів страхування;
- створення сприятливих умов для інвестування страхових резервів в економіку держави;
- встановлення законодавчої вимоги щодо юридичних осіб з питань визначення за окремими видами діяльності форм страхового захисту працівників та майна, яке перебуває в їх власності або управлінні, у тому числі в сільськогосподарському секторі, як інструменту управління ризиками.
Ліцензування страхових компаній. Вихід на страховий ринок великої кількості страхових компаній, відсутність у суспільстві і у підприємців достатніх знань і навичок у галузі страхування посилює потребу в забезпеченні захисту інтересів сторін страхового договору через систему ліцензування страхових компаній до початку їх діяльності і подальшого нагляду за виконанням законодавства. Страхова компанія — спеціалізована фінансова організація, діяльність якої повинна регулюватися державою. Тільки після отримання спеціального дозволу — ліцензії в Міністерстві фінансів України — у державному органі виконавчої влади, який займається державним регулюванням страхової діяльності на території України і здійснює нагляд за діяльністю страхових компаній, страхова компанія має право займатися безпосередньо страхуванням.
Для отримання ліцензії юридична особа, яка створена у формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про Господарські товариства" повинна відповідати вимогам ст.2 Закону України "Про страхування", а саме:
- учасників страховика повинно бути не менше трьох;
- страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками — резидентами України;
- при створенні страховика або збільшенні зареєстрованого статутного фонду статутний фонд повинен бути сплачений виключно у грошовій формі. Дозволяється формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Міністерством фінансів, але не більше 25% загального розміру статутного фонду;
- загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не може перевищувати 30% його власного статутного фонду, в тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10% .
Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування. Ліцензії на проведення страхування життя видаються без зазначення в них строку дії.
Кабінет Міністрів України встановлює розмір плати за видачу ліцензій на проведення конкретних видів страхування.
Орган страхового нагляду згідно з чинним законодавством зобов'язаний розглянути клопотання страховика про видачу йому ліцензії у термін, що не перевищує ЗО календарних днів з часу отримання всіх передбачених статтею 38 Закону України "Про страхування" документів.
Якшо страховик вносить якісь зміни в документи, необхідні для отримання ліцензії, то він зобов'язаний повідомити орган страхового нагляду у десятиденний термін з часу реєстрації цих змін у встановленому порядку.
Орган страхового нагляду може відмовити страховику у видачі ліцензії на проведення тих чи інших видів страхування. Під ставок» для відмови у видачі юридичній особі ліцензії на проведення страхової діяльності може бути невідповідність документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України.
Про відмову у видачі ліцензії орган страхового нагляду повідомляє юридичну особу в письмовій формі із зазначенням причин відмови.
Розділ 2.Інвестиційна стратегія як форма прояву диверсифікації страхового портфеля.
2.1.Моделювання фінансових потоків страхових компаній.
Фінансова діяльність страхової компанії безпосередньо впливає на її рейтинг в межах страхового ринку. Фінансова спроможність страхових підприємств визначається сукупністю фінансових потоків, різноманітних за походженням (як детермінованих, так і стохастичних). Проведення досліджень фінансової спроможності страхових підприємств потребує гнучкого математичного апарату, який враховував би специфіку процесів, що моделюються.
Для вирішення проблеми пропонується використати метод системної динаміки, який було запропоновано Дж. Форрестером ще на початку 60-х років XX ст. Головним у застосуванні методу є опис динаміки об'єкта моделювання у вигляді еволюційних змін, без відтворення окремих елементарних подій. Тобто в імітаційних моделях потокового типу реальні об'єкти відображаються у вигляді потоків різноманітної природи - інформаційних, матеріальних, фінансових, людських ресурсів. Сучасні інформаційні технології підтримки зазначеного методу гнучкі та розвинуті. Реалізація систем безперервного та дискретного моделювання підтримується такими розповсюдженими пакетами, як Vensim,Poversim,iThink.
Однак, існує ще недостатня кількість вітчизняних розробок, присвячених поставленій проблемі. Як правило, автоматизовано тільки рутинні страхові операції, але комплексний економічний аналіз функціонування страхових підприємств не здійснено. Особливо це стосується прогнозу тенденцій розвитку страхового ринку, змін ринкового становища конкретної компанії, виявлення проблем у внутрішній діяльності об'єкта дослідження. Відсутність багатокритеріального факторного аналізу не дає змогу визначити причинно-наслідкові зв'язки між конкретними чинниками та їхній вплив на кінцеві результати функціонування.
Для реалізації комплексу моделей страхових фінансових потоків було обрано технологію імітаційного моделювання iThink. Позитивним у застосуванні технології с те, що:
1. Засоби iThink забезпечують реалізацію динамічного характеру досліджуваних процесів. Динаміка інтерпретується як зміна рівнів певних «фондів». Зміни регулюються темпами вхідних і вихідних потоків, які наповнюють або вичерпують фонди. Наведені поняття універсальні і легко пристосовуються до страхової специфіки. Наприклад, фондами є накопичені обсяги надходження премій, технічних резервів, поточних активів тощо. Фондові потоки моделюють управлінські рішення, які збільшують або зменшують рівні відповідних фондів. Таким чином можна моделювати поповнення або зменшення технічних резервів страховиків, формування в динаміці активів страхової компанії. Надходження страхових премій імітується темпом відповідного потоку. Термін імітації не має обмежень, до того ж, практично не впливає на рівень охоплення досліджуваного об'єкта, процесу. Користувач за власним бажанням може доповнювати модель новими напрямками та аспектами або концентрувати увагу лише на основних моментах.
2. В системі відтворюється механізм зворотних зв'язків (прямих та опосередкованих), завдяки чому стає можливим моделювання нетривіальної поведінки складної системи управління, до якої належить страхова компанія. В результаті можливо простежити вплив поточної діяльності страховика на кінцеві показники його роботи, а також зворотній вплив рівня цих показників на активізацію або уповільнення дій компанії на страховому ринку.
3. Моделі дозволяють врахувати мінливість страхового ринку, що досягається за рахунок імітації різноманітних впливів стохастичних чинників. Наявні також засоби імітації часової затримки процесів, що наближає моделювання до реального протікання їх у часі.
4. Моделі за структурою є блочними та відкритими. Це дозволяє включати за необхідністю нові блоки, не змінюючи загальної моделі процесу.
5. Модель, яка створюється у середовищі iThink, фактично відіграє роль тренажера для менеджерів завдяки об'єктивній спрямованості на різноманітні аспекти поведінки процесів управління. Тобто на імітаційних моделях системної динаміки страховики можуть випробовувати різноманітні управлінські рішення щодо бізнес-стратегіїтаїї можливих наслідків у майбутньому.
Процес моделювання фінансової діяльності страхової компанії з використанням методу системної динаміки розглянемо на невеликому фрагменті модельного комплексу, будову якого відображено на (Дод.1)
Більш докладно сектори моделі «СТРАХОВІ ПРЕМІЇ» та «СТРАХОВІ РЕЗЕРВИ», оскільки вони акумулюють головні фінансові потоки страхової організації (Дод.2). Деталізована імітація показників діяльності страхової компанії здійснюється завдяки дії інших секторів загальної моделі об'єкта дослідження.
Сектор «СТРАХОВІ ПРЕМІЇ» призначено для імітації потоку страхових премій (платежів), а також імітації витрат страхової компанії, які залежать від отриманого обсягу страхових платежів. Для спрощення розглядається один фінансовий потік, який описує надходження страхових платежів. У даному випадку потоки, породжені кожною операцією або кожним продажем страхового поліса окремо, не розглядаються. Під потоком фінансових премій розуміється сукупний фінансовий потік, який породжується однаковими подіями - укладанням договорів страхування, має безліч джерел (платників — страхувальників), але єдиного одержувача — страхову компанію.
Залежно від динаміки кінцевих результатів роботи йде відрахування значних коштів в страхові резерви, що пов'язує роботу наведеного модельного сектора з сектором «СТРАХОВІ РЕЗЕРВИ». В цьому секторі моделюється утворення страховиками технічних резервів з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування.
Процес надходження страхових премій моделюється в динаміці за допомогою двох блоків-фондів і допоміжних змінних.
ПОТІК ПРЕМІЙ (блок-конвеєр) - сукупний вхідний фінансовий потік для страхового фонду, який складається з усіх окремих внесків страхувальників, що відображають різні види страхування. Динаміка надходження страхових премій відповідає функції нормального розподілу (темп - НАДХОДЖЕННЯ ПРЕМІЙ). При побудові даного блоку врахована часова затримка з урахуванням середнього терміну сплати страхової премії (розтермінування страхових платежів за договором страхування).Темп ВИТРАТИ відображає відсоток витрат від надходження страхових платежів, які являються постійними витратами страхової компанії. Обсяг таких витрат формується в секторі «ВИТРАТИ НА ВЕДЕННЯ СПРАВИ».
ПРИБУТОК (блок-резервуар) — фонд, який залишається у розпорядженні страхової компанії. Він має вхідний темп — В СТРАХОВУ КОМП, вихідний темп — В РЕЗЕРВ та В АКТИВИ, обчислюється як різниця між доходами від страхової діяльності та відповідними витратами страховика. Темп надходження страхових платежів — В СТРАХОВУ КОМП відображає страхові платежі з вирахуванням витрат страхової компанії. Вихідний потік - В РЕЗЕРВ використовується для формування страхового фонду, а потік В АКТИВИ — для поповнення активів страхової організації.
Допоміжні змінні - конвертори - ОБСЯГ ВИТРАТ, РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ.
Сектор «СТРАХОВІ РЕЗЕРВИ» (Дод.2) містить блок-резервуар ТЕХНІЧНІ РЕЗЕРВИ — поточний фонд для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань, вміст якого формується залежно від динаміки надходжень страхових платежів (темп — В РЕЗЕРВ). Вказаний страховий фонд є основним гарантом відшкодування збитків. Вихідний потік фонду (темп — СТРАХ ВИПЛАТИ) складається тільки зі страхових виплат і відшкодувань страхувальникам. Структура цього темпу достатньо складна, залежить від багатьох складових діяльності страхової компанії, тому детальний опис цього потоку винесено у сектор «СТРАХОВІ ВИПЛАТИ» (Дод.2)
З наведених коментарів до діаграм потоків, представлених на рис. 1—3(Дод.1-2), очевидно, що процес моделювання в середовищі iThink є наглядним і зрозумілим. Відображаючи логічні зв'язки, потокові діаграми допомагають виявити та врахувати різноманітні аспекти процесів, які моделюються, з необхідним ступенем деталізації. На математичному рівні наведена модель є системою «кінцево-різницевих» рівнянь, які розв'язується на основі чисельного алгоритму інтегрування (за схемою Ейлера або Рунге-Кутта) з постійним кроком і заданими початковими значеннями.[10,c.374]
Позитивним моментом є можливість користувача задавати довільні значення параметрів моделі, які враховують специфіку діяльності страхової компанії, а також змінювати ці значення, забезпечуючи різні плани проведення імітаційних експериментів. Наприклад, користувач може враховувати різні терміни часової затримки, значення ємкості блоків-конвеєрів, початкові значення вмісту блоків-фондів усіх типів, значення допоміжних змінних, параметри випадкових розподілів тощо. Є можливість швидко змінювати часовий діапазон дослідження і розглядати не тільки кінцеві, але й проміжні результати моделювання. iThink надає можливості табличного та графічного представлення результатних даних.
Наприклад, визначається вплив зібраних страхових премій (платежів)'на результати роботи страхової компанії (за визначеним у модельному фрагменті колом показників). Імітаційні експерименти проведені на п'ятирічну перспективу з кроком імітації у квартал.
У ході першого експерименту за наявних надходжень страхових платежів основні показники діяльності страхової компанії в динаміці, такі як надходження страхових платежів, об'єм страхових виплат, формування технічних резервів були такими(Дод.3) [10,c.374 ].
З графіку (рис. 4) можна зробити висновок, що надходження страхових премій (платежів) у перші роки діяльності страхової компанії стрімко зростає, а потім стає стабільним. Це свідчить про те, що страхова компанія проводить активну роботу із залучення клієнтів, а згодом має групу постійних клієнтів. Страхові виплати, встановлені за договорами страхування, не перевищують збір страхових платежів у жодному періоді моделювання, а об'єм технічних резервів зростає. Крива страхових виплат має значні коливання, що свідчить про непередбачуваність виникнення страхових випадків.
У страхуванні важливе створення страхового резерву, який є основним гарантом відшкодування збитків. Збитки завжди оплачуються за рахунок коштів, накопичених у цьому фонді. В динаміці такий процес можна спостерігати за допомогою таблиці (рис. 5).Експерименти довели, що встановлений рівень надходжень страхових платежів є достатнім для проведення страхових виплат, тобто гарантує страхувальникові отримання страхового відшкодування у разі виникнення страхового випадку. Рівень страхових резервів зростає, що дає можливість страховій компанії бути надійною для своїх страхувальників.
Таким чином, завдяки проведенню комплексу імітаційних експериментів страховик може визначитися з необхідним (з точки зору кінцевих показників роботи) рівнем надходження страхових платежів протягом тривалого періоду на перспективу, а також з технологією формування страхових резервів. Позитивним моментом є також можливість оцінки достатності страхового капіталу, який дає змогу страховій організації швидше адаптуватися до умов ринку, здійснювати страхування середніх і великих ризиків, вистояти у конкурентній боротьбі.
В ході імітаційних експериментів можна спостерігати за основними показниками діяльності страхової компанії, такими як збитковість страхової суми, рентабельність страхових операцій, платоспроможність страхової компанії тощо. Як видно із рис. б, за відносно стабільного об'єму надходження страхових платежів та рівня страхових виплат збитковість страхової суми має тенденцію до зниження, рентабельність компанії залишається на відносно високому рівні.[11,c.54]
2.2Страхування інвестицій.
Фондовий ринок ґрунтується на зобов'язаннях і відповідальності. Спеціалізованими учасниками фондового ринку є такі інвестиційні інститути:
Інвестиційна діяльність страховика
— фінансові посередники (брокери);
— інвестиційні консультанти;
— інвестиційні компанії;
— інвестиційні фонди.
Фінансовий брокер — юридична особа, яка виконує посередницькі функції при купівлі-продажу цінних паперів за рахунок і за дорученням клієнтів.
Інвестиційні консультанти — юридичні та фізичні особи, які надають консультаційні послуги з проблем інвестування на основі підряду або договору. Вони виконують такі функції:
— аналіз ринку ЦП (експертиза конкретних угод, вивчення та прогнозування кон'юнктури ринку);
— надання консультацій з питань права;
— консультації з організації та методичного забезпечення емісії ЦП;
— організація та супровід ЦП на біржу;
— розробка нормативної документації з операцій із ЦП;
— професійне забезпечення розробки проекту випуску ЦП та реалізації завдань інвестиційного проекту;
— оцінювання портфеля (пакета) ЦП;
— інформаційне обслуговування клієнтів;
— підготовка і проведення робіт з приватизації державної власності та робіт, пов'язаних з формуванням ринку цінних паперів.
Інвестиційні компанії (інвестиційні дилери) — юридичні особи, які діють на ринку ЦП не за рахунок клієнтів, а за рахунок своїх власних засобів. Вони виконують такі функції:
— організація та гарантування випуску ЦП;
— вкладення засобів у ЦП;
— купівля-продаж ЦП (як дилери).
Інвестиційний фонд — юридична особа, яка займається залученням засобів за рахунок емісії власних цінних паперів та інвестуванням власних засобів у ЦП інших емітентів. З метою зменшення ризику вкладень в акції фонду держава певним чином регламентує діяльність інвестиційних фондів. Зокрема, держава зобов'язує диверсифікувати вкладення у всілякі ЦП, вводить обмеження на залучення позичених засобів і т. п.
Інвестиційні фонди дають доручення банкам-де-позитаріям здійснювати розрахункові кредитні та касові операції. Але банк-депозитарій не може виступати як управляючий інвестиційного фонду, а фонд не може інвестувати в банк-депозитарій свої активи.
Інвестиційний фонд ще називають кінцевим інвестором. Інвестиційний консультант або інвестиційний брокер чи дилер несуть чітко визначену законом відповідальність перед інвестором.
Згідно з наведеною вище структурою інвестиційних інститутів та розмежуванням відповідальності може виникнути, як мінімум, два різновиди страхування відповідальності:
— страхування інвестора від помилкових дій інвестиційного консультанта та посередника;
— страхування інвестиційного консультанта і брокера від власних помилок і пов'язаних з цим претензій до них з боку інвестора та інших осіб.
Страхові компанії, які беруть на себе зобов'язання за цим видом страхування, пропонують такі варіанти страхового покриття, тобто страхують:
Інвестиційнадіяльністьстраховика
— річний дохід інвестора на рівні, що забезпечується безризиковим вкладенням капіталу;
— величину, яка дорівнює різниці між оголошеним розміром дивіденду і фактичним його розміром;
— ризик втрати капіталу, вкладеного в купівлю акцій, у розмірі номінальної вартості акцій або фактично сплачених сум;
— втрачений прибуток у розмірі прибутку з безризикового вкладення капіталу або фактичних виплат за попередній рік;
— дохід за 3—5 і більше років, поки фактично отриманий дохід інвестора з цінних паперів не досягне 3-, 5-кратного безризикового доходу на вкладений капітал. Різні варіанти страхового покриття передбачають різну міру відповідальності страховика і впливають на розмір страхової премії, яка визначається як добуток страхової суми (сума, на яку застраховано об'єкт) на ставку процента за цим видом ризику.
Розмір же ставки процента залежить від:
— виду цінних паперів;
— їхньої номінальної ціни;
— котирування на момент купівлі;
— фінансового стану емітента;
— обсягу перестрахування за даним видом ризику;
— розміру франшизи і т. ін.
Для того, щоб виробити прийнятний для страховика і для страхувальника механізм захисту інтересів учасників фондового ринку, інвестор мусить володіти методологією та методикою оцінювання ризику.
Методика розрахунку ризику інвестицій у цінні папери
Достеменно відомо, що під час вибору цінних паперів для інвестування важливо мати можливість оцінити в будь-який момент рівень ризику з тим, щоб прийняти належне інвестиційне рішення.
Кожен інвестор прагне отримати максимальний дохід з мінімальним ризиком. Тому інвестора завжди цікавить рівень дохідності капіталу, авансованого в цінні папери,зокрема в акції, за певний проміжок часу. Цей показник визначається за формулою
Rt=Pt-Pt_1+Dt/Pt_1 , (1)
де Rt- рівень доходу за акціями в період і;
Pt -ціна акції на кінець періоду, для якого визначається рівень доходу;
Рt_1 - ціна акції на початок періоду, для якого визначається рівень доходу;
Dt-виплачені в цей період дивіденди.
Періодом може служити час між двома біржовими сесіями, тобто котирування акції на двох біржових сесіях, які йдуть одна за одною, а також рік, півріччя, квартал, місяць.
Середній рівень доходу за певний проміжок часу визначається як середньоарифметичне:
− n
R=∑Rt ∕ n , (2)
t=1
де R-середній рівень доходу за n періодів;
n-кількість періодів,за які визначаеться середній рівень доходу.
Про ступінь ризиковості інвестицій у цінні папери судять за показником варіації рівеня доходу,який визначаеться за формулою
n _ 2
V =∑(Rt-R) ∕ n-1 , (3)
t=1
де V -варіація рівня доход
R-рівень доходу, отриманий у період
R- середній рівень доходу, визначений за формулою (2);
n-кількість періодів, за які проводять розрахунки.
Якщо рівень доходу в різні періоди залишається незмінним, це свідчить, що рівень варіації доходу дорівнює 0. Варіація завжди виражається додатним числом.
Розмірність варіації — відсотки в квадраті. У цьому складність інтерпретації цього показника. Тому на практиці найчастіше застосовують показник стандартного відхилення рівня доходу. Він визначається за формулою
S=√V або V = S2 ,(4)
деS- стандартне відхилення рівня доходу;
√V -корінь квадратний із варіації доходу.
Розмірність стандартного відхилення рівня доходу — відсотки. Цей показник завжди виражається додатною величиною. Чим вищий показник, тим вищий ступінь ризику інвестицій у ці акції (цінні папери).
І, зрештою, важливим показником для прийняття інвестиційних рішень є показник мінливості акцій,який називають коефіцієнтом варіації і визначають за формулою
S
Vz= = , (5)
R
де Vz- коефіцієнт варіації;
S- стандартне відхилення рівня доходу, що визначається за формулою (4);
R-середній рівень доходу, що визначається за формулою (2).
Коефіцієнт варіації показує, яка частка загального ризику відповідає одиниці середнього доходу за даними цінними паперами. Чим менший показник, тим вигідніше інвестувати капітал у цінні папери. Показник може бути від'ємний, додатний та дорівнювати нулю. Якщо рівень доходу від'ємний (збиток), то і коефіцієнт від'ємний. Цей показник застосовують для додатного рівня доходу за умови,Vz≠0.[12,c.10]
Безумовно, звернення інвестора до страховика за страховою послугою супроводжується, з одного боку, зменшенням його власного ризику, а з іншого — зменшенням його прибутку внаслідок сплати ним страхової премії.
Але є й аспект проблеми: чи вигідно страховику брати на себе зобов'язання у випадках з досить високим ступенем невизначеності ризику?
Ствердну відповідь можна аргументувати таким чином. По-перше, страхова діяльність ґрунтується на невизначеності щодо настання страхових випадків (невизначеність фондового ринку досить схожа на непе-редбачуваність стихії). По-друге, якщо страховик має широке страхове поле, то він здійснює виплати потерпілим за рахунок застрахованих, які не потрапили в страхову ситуацію. Головне для нього — диверсифікація діяльності та страхового портфеля. По-третє, страховик може розпорошити взяті на себе ризики через перестрахування. І, зрештою, він може відмовитись від страхування найризикованіших операцій. Наприклад, страхові компанії, як правило, відмовляються страхувати ризики, пов'язані з купівлею-продажем цінних паперів зі спекулятивною метою.
Але, як уже зазначалося, є ще й підприємницькі інвестиції. Страхування їх являє собою угоду, за якою інвестор купує страховий поліс страховика, котрий не бере участі в даному інвестиційному проекті. У страховій справі цей вид страхування поширюється тільки на інвестиційний процес, тобто процес інвестування та освоєння засобів, і не охоплює об'єктів, створених у результаті підприємницьких інвестицій. До таких видів страхування належать:
— страхування будівництва;
— страхування на випадок зриву поставок будівельних матеріалів під час будівництва;
— страхування кредитів, що йдуть на забезпечення інвестицій тощо.
Але є такі види ризику, які не можуть бути охоплені страховими компаніями. Це ризики, пов'язані з нестабільністю внутріполітичного життя країни, куди спрямовують інвестиції.
До них відносять можливі втрати, пов'язані з конфіскацією, громадянською війною, зміною політичного курсу уряду, зміною суспільно-політичного устрою і т. ін.
Страхування подібних ризиків передбачає створення державних гарантійних фондів, які мають забезпечити певні гарантії інвестицій приватних осіб в економіку тієї чи іншої країни.[13,c.5]
Розділ 3.Зарубіжний досвід функцінування страхових ринків.
3.1.Зарубіжний досвід у провадженні інвестиційного страхування у Великій Британії
.
Пайовий інвестиційний траст - це об'єднаний фонд інвестицій, поділений на частини однакової вартості, які називають «паї». Це дозволяє дрібним інвесторам отримати диверсифікований портфель шляхом придбання па'ів. Паї, як і інвестиції, що лежать у їхній основі, належать клієнтам. Ціни паїв щодня друкуються в газетах, тобто клієнтам легко відстехсувати вартість своїх інвестицій.
Сьогодні пайові інвестиційні трасти широко представлені на ринку, їхні послуги можна отримати через посередника або, скориставшись рекламою в газеті, по телефону або через Інтернет.
Структура платежів до пайового інвестиційного трасту
Постійні внески
Кошти на утримування управлінського персоналу сплачуються керівнику пайового інвестиційного трасту Зазвичай ставка складає відО,5до!,5% від вартості трасту на рік, але окремі спеціалізовані трасти беруть 2,5% річних. Діяльність пасивних (індексних) та облігаційних трастів передбачає менші витрати, тому вони зазвичай стягують менше 1,0% в рік. Супутні витрати, пов'язані з роботою трасту такі як плата за послуги опікунів, аудиторів та витрати на отримання юридичної допомоги бере на себе керівництво трасту тому кошти на них зазвичай стягуються додатково до звичайної суми на утримання управлінського персоналу Вона перераховуються до трасту на щоденній основі і вилучаються, зазвичай, раз на місяць.
" Плата за вихід" у пайових інвестиційних трастах практично не використовується. Звичайно використовується метод поступового зменшення розмірів внесків з часом. Метою є забезпечення певного загального рівня надходжень чи то за рахунок" плати за вихід", чи за рахунок щорічних платежів на утримання управлінського персоналу, що надходити-муть протягом багатьох років.
Різниця між ціною продажу і купівлі - це ще один вид внеску
Різниця (спред) між ціною купівлі і ціною продажу паїв уперше з'явилась у пайових інвестиційних трастах, і це був той найбільший вплив, який вони справили на формування структури фондів з прив'язкою до паїв. Менеджер повинен розрахувати дві ціни - ціну продажу, за якою паї будуть продаватись клієнтам, і ціну купівлі, за якою їх будуть викуповувати в них. Різниця між цими двома цінами називається спредом і зазвичай виражається у відсотках від ціни продажу; наприклад, якщо ціни відповідно складають 50 і 47 фунтів, то спред буде дорівнювати 3 фунтам або 6%.
СТВОРЕННЯ БІЛЬШ НОВИХ ПРОДУКТІВ НА РИНКУ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ ТА ПОВНА
ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ
Базова конструкція гнучких інвестиційно-страхових полісів
Поліси вперше з'явились приблизно в 1980-х роках. Зазвичай вони розраховані на всю тривалість життя, але також можливі варіанти, розраховані на коротший строк, їхні основні риси такі:
Премії вкладаються в інвестиційні трасти з прив'язкою до паїв (можливо декілька варіантів).
Немає гарантій економічної ефективності капіталовкладень.
Усі внески на покриття витрат і всі додаткові внески визначені.
Внески здійснюються на початку строку дії поліса і надалі, зазвичай, щомісяця.
Внески можуть стягуватись за рахунок премії або паїв.
Немає жодних гарантій щодо ставки будь-якого з внесків у майбутньому
Клієнт може вибрати початкове покриття із низки варіантів.
Клієнт може з часом (в певних межах) внести зміни до поліса.
Встановлюються фіксовані дати, у які здійснюється перегляд умов полісу (наприклад, кожні 5 років), щоб визначити, чи рівень покриття є достатнім.
Страховик встановлює суму премій на початку та на кожну дату перегляду умов поліса.
Грошова вартість - це ціна купівлі паїв, іноді за вирахуванням штрафу за дострокове припинення дії полісу
Гнучкість за рахунок диференційованості Третій пункт з наведеного вище списку - це ключ до диференціації. Наступним за важливістю є четвертий пункт з того ж списку, згідно якого кошти на покриття витрат можуть стягуватись на щомісячній основі. Це створює певну гнучкість, оскільки розміри стягнення можуть залежати від вартості покриття витрат коленого конкретного місяця. Представлена нижче блок-схема демонструє як усі ці елементи працюють разом. [14,c.10]
Право власності на інвестиції
Відмінності між трастами з прив 'язкою до паїв та пайовими трастами
Інвестиційні трасти з прив'язкою до паїв, так само як і пайові трасти, складаються з частин однакової вартості - паїв. У пайовому трасті паї належать клієнтам на умовах отримання вигоди. У інвестиційному трасті з прив'язкою до паїв паї є умовними і слугують лише методом встановлення частки активів, до якої клієнт може застосовувати своє право вимоги. На перший погляд відмінність незначна, але на практиці є два дуже суттєвих моменти, які випливають із цієї відмінності.
Встановлення ціни паю
У пайовому трасті, оскільки інвестиції належать клієнту на умовах одержання вигоди, ціна паю повинна відображати безпосередньо ціну активу, що лежить у його основі. У трасті з прив'язкою до паїв страховик може теоретично встановити будь-яку ціну за своїм бажанням. Вартість інвестиції клієнта просто пропорційна загальній вартості фонду в тому ж відношенні, що й загальна кількість паїв, які йому належать, до загальної кількості існуючих паїв.
Неплатоспроможність
У випадку настання неплатоспроможності, паї у пайовому трасті все ще доступні клієнтам. У трасті з прив'язкою до паїв активи, що входять до нього, нарівні з іншими активами страховика доступні для погашення його зобов'язань. Немає гарантії, що клієнту буде доступна повна вартість активів. Типовий рівень внесків при інвестуванні у фонди з прив'язкою до паїв
Розміри внесків, що можуть бути стягнуті з премії:
Як працює диференційований поліс
• Різниця між ціною продажу і ціною придбання - приблизно 5%. Паї відносяться до поліса за ціною продажу, а викупають їх за ціною придбання.
Невеликий внесок - «витрати за полісом», зазвичай, приблизно 2 фунти на місяць - може стягуватись як за рахунок премії, так і з фонду поточних витрат.
Лише частина премії може бути виділена на придбання паїв. Це зазвичай стосується початкових премій за контрактом, який передбачає регулярну виплату премій. У деяких випадках протягом першого року чи близько того взагалі не передбачається жодних відрахувань. Пізніше за цим полісом може передбачатись відрахування більше 100% премій для постійних клієнтів.
Високого рівня премій на початку строку дії поліса можна досягнути іншим шляхом. Один варіант - це перерахунок початкових премій на придбання спеціальних паїв, які називаються початковими або капітальними паями. За цими паями встановлюється рівень внесків на утримання управлінського персоналу вищий (зазвичай це 5-6% на рік), ніж за звичайними (накопичувальними) паями, їхня грошова вартість набагато менша за їх номінальну вартість, оскільки при одержанні готівкових коштів будуть відраховані всі майбутні внески.
Зазвичай усі майбутні внески на утримання адміністративного персоналу трасту понад суму регулярних внесків на утримання управлінського персоналу стягуються на початковому етапі, а до полісу зараховується менша кількість паїв. За цими паями встановлюється така ж сама ставка внеску на утримання управлінського персоналу що й за звичайними паями, а відповідно і однаковою є ціна паїв. Альтернативним варіантом є встановлення окремої ціни для початкових або капітальних паїв.[15,c.321]
Інший шлях - перевести всі премії на початку періоду в паї, але встановити штраф за дострокову відмову від полісу на багато років або навіть до кінця строку його дії. З точки зору систем, це дуже простий в управлінні продукт.
Внески на покриття поточних витрат (витрат на утримання адміністративного персоналу) здійснюються так же як і в пайових трастах. Типовими є ставки нижче 1% у рік від коштів в управлінні, але вони можуть сягати і 2,5%. Більш незвичні типи активів передбачають вищі внески, а трасти, які дуже мало займаються або взагалі не займаються активним управлінням активами (такі як індексні трасти), беруть найменший відсоток.
Зараз стала звичайною практика стягнення коштів на покриття витрат за місяць шляхом анулювання певної частини паїв клієнта. Такий внесок можна стягнути навіть тоді, коли премія не виплачується. Цей метод використовується замість стягнення внеску на покриття витрат за полісом, про яке йшлось вище.
І нарешті, існує плата за страхування життя або інші додаткові страхові вигоди, яка також стягується шляхом анулювання паїв за полісом. Розмір цієї плати залежить від суми, якою ризикують за кожним видом вигоди (зазвичай це страхова сума мінус вартість паїв), поточної ставки премії за ризик та від інших даних (вік, стать, курець чи ні тощо) особи/осіб, життя яких страхується.
Комплексні фонди з участю в прибутках .3агальний опис
Важливим зрушенням на ринку Великобританії у період з 1980-х років стала поява об'єднаних фондів з участю у прибутках.
Щоденні коливання вартості активів згладжуються актуарієм
Комплексні фонди з участю у прибутках розділені на паї однакової вартості з ціною продажу та покупки, як вже описувалось. Відмінність полягає у тому, що щоденні коливання вартості активів, які лежать в їхній основі, згладжуються актуарієм. Це означає, що оголошена ціна не буде співпадати з «реальною» ціною.
Оголошена ціна, як правило, трохи зростає, наприклад, на 3% в рік. Якщо зростання перевищує гарантовані розміри, це називається «додатковими дивідендами». Прибутки з інших джерел (наприклад, за полісами без участі в прибутках) можуть також включатись до «додаткових дивідендів».
Комплексні плани з участю в прибутках вирішують проблему падіння ринкової вартості шляхом коригування оголошених цін згідно з ринковою ціною, Це відбувається лише у випадку отримання готівки, а не у випадку закінчення строку дії поліса чи смерті його власника.
Деякі компанії застосовують інструмент коригування згідно з ринковою ціною регулярно і роз'яснюють цей момент у своїх рекламних матеріалах, а інші використовують цей метод лише у випадках, коли це дійсно необхідно.
Іноді оголошена ціна встановлюється на нижчому за реальну ціну рівні, і різниця (або якась ЇЇ частина) додається до полісу як завершальна надбавка (або як позитивне коригування згідно з ринковою ціною). Це дає страховику місце для маневру у випадку падіння цін на ринку.
Переваги комплексних фондів з участю в прибутку
Об'єднані інвестиційно-страхові поліси з участю у прибутках забезпечують вшцу ефективність капіталу
Старі британські компанії зі страхування життя запровадили комплексні плани з участю у прибутках впродовж 1980-х з трьох основних причин:
• У відповідь на збільшення частки ринку, що належить інвестиційно-страховим продуктам.
• Щоб уникнути долі звичайних полісів з участю у прибутках, дивіденди за якими знижувались.
• Така структура продукту забезпечує вищу ефективність капіталу
По-друге, компанії часто вилучали звичайні поліси з участю в прибутках з продажу, коли запроваджували об'єднані плани з участю в прибутках. Таким чином було простіше знижувати рівень дивідендів за звичайними полісами з участю у прибутках (що було необхідно через зменшення надходжень).
По-третє, зростання витрат у зв'язку з великими обсягами нового напряму бізнесу, плюс нестабільність ринків капіталу (наприклад, кризи 1987 та 1998 років), разом означали, що додаткове навантаження для нового напряму бізнесу у вигляді оформлення звичайних планів з участю в прибутках небажане. Об'єднані інвестиційно-страхові поліси з участю в прибутках у перші роки потребували менше резервів, ніж звичайні поліси з участю в прибутках, та й витрати на виплату дивідендів за ними також менші.[16,c.12]
Об'єднані поліси з участю в прибутках - прозорі
З точки зору клієнта, найочевиднішою перевагою об'єднаних планів страхування з участю в прибутках (у порівнянні зі звичайними полісами з участю в прибутку) є те, що грошова вартість гарантовано не зменшиться, і приблизну грошову вартість завжди можна легко визначити - це кількість паїв помножена на ціну паю у будь-який момент часу. Реальна грошова вартість зазвичай буде приблизно такою ж.
3.2.Можливість використання зарубіжного досвіду управління ІДСК в Україні.
На сьогодні страхова сфера є одним з найбільш динамічних секторів економіки України, який бурхливо розвивається завдяки зростаючим обсягам бізнесу й колосальному інвестиційному потенціалу. Страховий бізнес отримує нові імпульси подальшого розвитку у зв'язку з розширенням тралимійних та появою нових видів страхування. У свою чергу, це висуває нові вищі вимоги щодо розміщення залучених коштів й страхових резервів у надійні фінансові інструменти, передбачає обов'язкову диверсифікацію вкладень, встановлює жорсткі обмеження щодо об'єктів інвестування. Відтак, виникає проблема підвищення ефективності управління залученими страховими компаніями коштами, страховими резервами і активами страхових компаній взагалі.[17,c.103]
Проте, враховуючи той факт, що страховики повинні виступати основними провідниками інвестиційної політики й бути лідерами серед інституційних інвесторів (як це відбувається у світі), виникає необхідність продовження пошуку та практичної реалізації нових ефективних шляхів підвищення ефективності управління резервами та активами вітчизняних страхових компаній.
Страховий ринок є одним з найбільших та розвинених з-поміж інших вітчизняних ринків та має великий потенціал розвитку. Аналізуючи динаміку розвитку страхової гяпузі можна відзначити, то з 2004 р спостерігалось активне зростання рівня виплат з 14,6% (у 2004 р.) до 26,5% (у 2006 р.) та розміру валових страхових виплат з 1,54млрд грн (у 2004р.) до 2,6млрд грн (у 2006 р.) [5, с. 39]. Сьогодні активи страховиків становлять понад 70% від загальної суми активів усіх небанківських фінансових установ.Чинне законодавство дає змогу здійснювати управління активами страхових компаній безпосередньо страховиками, не вдаючись до послуг професійних компаній. Однак сьогодні страховий бізнес ще не напрацював ані достатнього досвіду, ані належної інформаційної бази для управління інвестиціями. Тож переважна частина коштів страховиків, що уміщена у фінансові інструменти, вкладена у банківські депозити (до 70%). Однак, як свідчить світова практика, активи інституційних інвесторів лише на 4-7% формуються за рахунок банківських інструментів, основна частина інвестується в акції (до 60%) та боргові цінні папери (до 25%) [4, с. 67].
Водночас Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок" передбачає можливість компаніям з управління активами (далі - КУА) у межах здійснення професійної діяльності управляти активами страхових компаній [19,c.20]. Таким чином, одним із шляхів вирішення завдання ефективного управління страховими резервами та активами може бути передача їх в управління КУА. На жаль, на сьогодні страховики та КУА майже не працюють один з одним. Насамперед, це може бути зумовлено слабким розумінням страховиками можливостей роботи з КУА, небажанням змінювати існуючі схеми роботи, а також надто тісна зв'язаність з банками.
До основних можливостей, які КУА можуть запропонувати страховиками, слід зарахувати такі:
1. Управління активами або частиною резервів страховиків.
2.Реалізація спільних проектів; Наприклад, КУА може управляти недержавним пенсійним фондом, засновником якого може виступати страхова компанія.
3. Вкладення в цінні папери КУА (сертифікати та акції), а також залучення КУА як однієї зі сторін у складних фінансових схемах. Наприклад, фінансування великих проектів, у якому задіяні банки, страхові компанії, лізингові компанії, кредитні союзи й інші фінансові заклади та установи.
Так, керуючи активами страховиків, КУА управляють частиною страхових резервів на онові аутсорсингу (профіль КУА - цінні папери та нерухомість). При цьому основною перевагою є зниження ризиків за рахунок професіоналізму КУА, мінімізація витрат на утримання власних аналітиків і управляючих, одержання максимального прибутку від вкладення резервів - набагато більше, ніж від банківських депозитів.
На підтвердження можна навести той факт, що у 2006 р. рівень отриманого страховиками інвестиційного доходу знаходився у межах 6-14% річних, тоді як подібні за інвестиційними стратегіями компанії з управління активами забезпечили своїм учасникам інвестиційний прибуток на рівні 60%. Навіть фонди, які сповідують консервативну стратегію і формують свої активи виключно за рахунок інструментів з фіксованим доходом, забезпечують на разі прибутковість інвестицій на рівні 14-16% [22,c.3]. До того ж відзначимо, що вкладення страховиків у банківські депозити, які сьогодні характеризуються лише "прийнятною дохідністю", у майбутньому у зв'язку з дією інфляції може впасти ще більше. Беручи до уваги незначну прибутковість цього інструменту, можна сказати, що невисокий інвестиційний дохід страховиків забезпечується саме розміщенням вільних коштів на депозитах. Тож вітчизняні страховики вже сьогодні повинні подумати про знаходження інших, більш ефективних шляхів забезпечення собі достатнього рівня доходу.
Також КУА можуть ефективно брати участь у залученні інвестицій у страхову компанію. Так, можна досягти підвищення ефективності від участі КУА в страховій компанії шляхом участі в концентрації страхових активів у спеціалізованій холдинговій компанії, підвищити капіталізацію та ліквідність об'єднаних страхових активів, а також створити можливості для виходу акцій страхового холдингу на європейські фондові майдани [8, с. 64]. Ефективним також є вкладення страховиків у цінні папери КУА (сертифікати та акції). Так, середня прибутковість по банківських депозитах у гривні з 2005 до 2006рр. знизилася з 15 до 12%, тоді як прибутковість невенчурних КУА в 2006р. становила ВІД 15 ДО 37%, а венчурних-40,4% [15.c.321].
Можна виділити такі шляхи вирішення завдання підвищення ефективності управління страховими активами та резервами:
1. Довірче управління - на сьогодні де-юре може здійснюватися тільки банківськими установами (договір довірчого управління може містити умову залучення КУА для управління активами) - не більше ніж 35% суми страхових резервів.
2. Розміщення коштів страхової компанії в цінні папери інститутів спільного інвестування (далі - ІСІ), активами яких управляють КУА, за умови, що інвестування страхових резервів у папери ІСІ дозволено законодавством.
3. Створення страховою організацією "власного" інвестиційного фонду з переведенням "страхових коштів" до такого фонду та наступною передачею активів цього фонду в управління КУА.
4. Створення правових передумов у Законі "Про страхування" для безпосереднього управління активами страхових компаній з боку КУА без опосередкування цієї процедури іншими структурами [2; 4].
На жаль, на сьогодні в Україні не створено відповідної нормативно-правової бази, яка б давала страховим компаніям змогу повною мірою використовувати зазначені шляхи. Це вимагає розробки та внесення відповідних пунктів, які б регламентували питання, що стосуються особливостей та механізмів здійснення КУА управління активами страхових компаній, у вітчизняне законодавство у сфері страхових відносин.
Найбільш дієвим у сучасних умовах виявляється інвестування страховою компанією страхових резервів у цінні папери корпоративних або пайових інвестиційних фондів (традиційні інститути спільного інвестування). Адже щодо цього виду інституційних інвесторів усі питання створення та діяльності врегульовані законодавче та випробувані на практиці. Зазначені фонди демонструють високу прибутковість, ґрунтуються на диверсифікації інвестиційного портфеля, звільнені від оподаткування в частині доходів, отриманих завдяки інвестиційним активам. Відпрацьовані також і механізми обслуговування діяльності таких ІСІ з боку КУА, зберігана, реєстратора власників цінних паперів ІСІ тощо [4, с. 67].
Відзначимо, якщо страхова компанія приймає рішення про інвестування своїх вільних коштів, то природно, що вона розраховує отримати максимальний прибуток, який, як доводить світовий досвід, можна отримати лише шляхом взаємодії з компаніями з управління активами
|
