Кафедра міжнародної економіки
Контрольна робота
з дисципліни:
"Міжнародні розрахунки і валютні операції"
Зміст
1. Ризики, що виникають при здійсненні міжнародних кредитних операцій та методи їх страхування
1.1 Специфіка ризику експортного кредитування
2. Практика роботи банків з документарними інкасо
Список літератури
Особливе місце серед ризиків страхування відповідальності займає страхування кредитних ризиків. Сутність його полягає в зменшенні або усуненні кредитного ризику. Об'єктами цього страхування є комерційні кредити, надані покупцеві, банківські позики постачальнику чи покупцеві, зобов'язання і поручительства за кредитом, довгострокові інвестиції тощо. Серед різновидів цього страхування своїми специфічними особливостями виділяється страхування експортних кредитів, що охоплює всі згадані і низку інших видів страхування, таких як страхування валютних ризиків, страхування витрат на входження експортера на новий ринок, страхування від інфляції.
Страхування кредитних ризиків захищає інтереси продавця або банку-кредитора на випадок неплатоспроможності боржника або несплати боргу з інших причин.
Якщо договір укладається за рахунок продавця, то погашення наданого кредиту при неплатежі бере на себе страхова організація. Випадки несплати кредиту можуть зумовлюватися різними причинами. Наприклад, тільки в страхуванні експортних кредитів є до 50 окремих ризиків, їх звичайно поділяють на дві основні групи. До першої можна віднести суто комерційний, або економічний, ризик (банкрутство приватного покупця, відмова від платежу або прийняття товару, несплата боргу в обумовлений термін та ін.). До другої групи належать політичні ризики (воєнні дії, революції, заборона на платежі за кордон, консолідація боргів, націоналізація, конфіскація; неплатіж покупця, у ролі якого виступає державна організація; скасування імпортної ліцензії, введення ембарго тощо).
Сьогодні в усіх розвинутих країнах є компанії, що страхують кредитний ризик, багато з них мають свої системи страхування експортних кредитів і схеми страхування іноземних інвестицій. У внутрішній торгівлі воно проводиться невеликою кількістю приватних страхових компаній, а страхування експортних кредитів переважно державними страховими агентствами.
Цей ризик може бути у двох видах: він випливає або з достатньо повного знання експортером і банкіром, який акцептує його векселі, даних про фінансовий стан покупця (кредитоспроможність, становище в торговельному середовищі, максимальний товарний кредит, наданий йому іншими фірмами, приблизні розміри його операцій), або з розбіжностей між продавцем і покупцем у питанні про відповідність товару умовам торговельної угоди.
Зокрема, підставою для ризику є невідповідність товару тим сортам і якісним ознакам (вміст у ньому певних елементів, колір, відсоток вологості, засміченість тощо), котрі докладно описані і перелічені у специфікаціях, що звичайно додаються разом з іншими документами до трасованого векселя чи контракту.
Фінансовий ризик пов'язаний безпосередньо з недобросовісністю клієнта (з фінансовою частиною операції).
Торговельний ризик пов'язаний не з фінансовою, а з торговельною частиною операції.
Перший, по суті, належить до сфери діяльності банку, що видає акцепт, унаслідок чого фінансовий ризик обмежений у банках, що добре знають свою іноземну клієнтуру і володіють інформацією про її кредитоспроможність. Що стосується суто комерційного ризику, то через відсутність повної ясності в попередніх угодах, різноманітність сортів товару, зміни його якості під час транспортування та багато інших важко передбачуваних причин, питома вага цього ризику завжди є значною.
Розглянемо результати відмови трасата здійснити платіж. Експортер може в цьому разі розпочати безпосередньо або через свого агента в країні імпортера реалізацію товару або повернути товар і одночасно порушити справу проти покупця, або вдатися до послуг арбітражного або третейського суду. Проте в усіх випадках результат справи залишається неясним і навіть за найсприятливіших обставин має важкі наслідки для експортера. Останній змушений або повернути товар і, отже, зазнати нових витрат і надовго іммобілізувати свої капітали в невдалій угоді, або продати товар у випадкових і непередбачених ринкових умовах. Навіть при відправленні товару за безвідкличним підтвердженим акредитивом імпортер усе ж має право відмовитися від здійснення платежу, посилаючись на невиконання експортером тієї чи іншої деталі контракту. Цей ризик не погрожує експортерові тоді, коли в акредитиві обумовлено, що вексель трасується під відправлені експортні товари без обороту, тобто без права зворотної вимоги до трасанта. Весь ризик, комерційний і фінансовий, пов'язаний із таким векселем, лягає на його акцептанта, що має право вимоги тільки до трасанта. Проте банки, не бажаючи переносити на себе усю фінансову відповідальність за комерційною операцією дуже неохоче купують і акцептують векселі, які не надають їм права регресу до трасанта.
Таким чином, фінансовий ризик кредитування зовнішньої торгівлі може бути зведений до мінімуму і при деяких методах кредитування, наприклад, при рамбурсі. У цьому разі страхування кредиту може бути лише засобом його додаткового забезпечення. Що ж стосується торговельного ризику, то його неможливо усунути звичайними банківськими методами і для його елімінування велике значення має страхова організація та її методи.
В останні роки форми і методи кредитування, що забезпечують вкладений у зовнішню торгівлю капітал, втратили минуле значення, і поряд із торговельним ризиком зріс і фінансовий. Зростання ризику, пов'язаного з загальною нестабільністю грошового обігу, із нестійкістю фрахтового ринку, митно-тарифної політики країн і т.п., вплинуло на рух приватного облікового відсотка, що звичайно перевищує офіційну дисконтну ставку на 1%.
Тому через зростання торговельного і фінансового ризиків зросла і вартість позичкового капіталу. Крім звичайного облікового відсотка, з'явилася нова величина - вартість страхування від збільшеного ризику. Зростання вартості позичкового капіталу не могло, у свою чергу, не відбитися на ціні на імпортні та експортні товари, оскільки експортер прагнув перекласти цей новий ризик на імпортера.
Ці труднощі в багатьох країнах були досить-таки пом'якшені, а то й зовсім усунуті створенням спеціальної організації для страхування кредитів від усіх видів ризиків. Хоча до ціни товару, крім усіх накладних витрат, вартості фрахту, мита, звичайної вартості кредиту і банківських послуг, приєдналася ще одна величина - вартість страхування кредиту від ризику, проте доходи від можливого розширення торговельних операцій, завдяки полегшеним умовам страхування кредиту, значно перевищували нові витрати.
Крім того, у практиці постійно діючої страхової організації, що має численну клієнтуру і здійснює великі операції, вартість страхування вже не могла перевищити певний рівень и економічно або погашалася зниженням вартості продукції внаслідок зростання її виробництва і зменшення накладних витрат, або в крайньому разі легко перекладалась. Поряд із цим страхування кредиту мало велике значення для експортера в тому розумінні, що вексель, забезпечений гарантією страховика, можна було набагато легше і за значно вигіднішою ставкою облікувати в будь-якій кредитній установі країни, оскільки акцепт, як ми вже з'ясували, не був достатньою гарантією платежу.
Крім акцептованих векселів, страхуються й усі інші форми кредиту, що надається експортером своїм покупцям. Серед них усі види як покритого, так і непокритого кредиту (відкриті рахунки). Таким чином, можуть бути застраховані:
а) рамбурсні операції, переважно від торговельного ризику;
б) акцептні кредити;
в) векселі, що трасуються на покупця в межах відкритого йому максимального кредиту (овердрафту) із правом або без права його поновлення;
г) усі спеціальні рахунки клієнтів на точно визначену суму;
д) кредити, надані покупцеві протягом точно фіксованого періоду.
Сутність страхування полягає в тому, що страхова установа бере на себе певну частку можливого ризику, тобто кінцевих збитків від угоди, що страхується. Вона видає страховий поліс на точно визначену суму застрахованого кредиту із зазначенням терміну кредитування і частки ризику, звичайно від 60 до 85%, яку бере на себе страховик. Розмір страхової премії, стягнутої останнім, залежить від розміру страхових операцій, форми кредиту, його терміну, становища експортера і виробника в комерційному середовищі та економічного стану країни-експортера. Тому шкала преміальних ставок щодо страхування кредиту є досить строкатою (коливається навколо середніх норм у розмірі від 1/4 до 10% застрахованої суми).
Підприємець, найчастіше експортер, що бажає застрахувати кредит, наданий іноземному покупцеві, вступає в угоду зі страховим товариством, що володіє достатньою інформацією про кредитоспроможність потенційних імпортерів у даній країні. Відповідно до такої угоди страхове товариство, якщо воно вважатиме за можливе провести страхову операцію, погоджується відповідати за ту або іншу частку ризику, пов'язаного з кредитуванням торговельної операції. Ініціатива страхування звичайно завжди залишається на боці експортера, причому може мати місце як страхування наданого вперше кредиту, так і пролонгація вже наданого кредиту. Страхування кредиту будується на таких принципах.
Страхування кредиту повинно передувати появі конкретного ризику.
Не може бути застрахований уже відправлений товар або такий, власник якого вже втратив можливість змінити умови його відчуження. Цей момент зміни належності може бути визначений різними способами, але найбільш суттєвим є факт підписання контракту, яким установлюються основні комерційні і кредитні умови угоди.
Принцип, відповідно до якого страхування кредиту повинне або передувати встановленню умов відчуження товару і фактичному його відчуженню або супроводжувати його, є найкращим засобом запобігання недоцільного використання гарантії страховика і перекручування самої природи страхування. Дійсно, коли експортер звертається з проханням про страхування кредиту вже після того, як він позбувся товару і виник ризик, то в 99% випадків виникає підозра про можливе шахрайство. Якщо ж страхування кредиту має місце до того, як виник ризик, тобто до відчуження товару або одночасно з його відчуженням, то цілком виключається можливість таких випадків. Надто мала ймовірність того, що експортер, що надав кредит іноземному покупцеві, піде на страхування цього кредиту тоді, коли він одержав достовірні дані про зниження платоспроможності його клієнта або виникнення торговельного ризику внаслідок можливості відмови покупця прийняти товар з торговельно-технічних міркувань.
Таким чином, страхування кредиту визначається станом кредитованого товару, який у момент страхування однаковою мірою відомий обом сторонам: страховику і страхувальнику. Лише як виняток із загального правила можливе страхування тоді, коли об'єктивно існує можливість появи у фірми, заінтересованої в страхуванні, якихось мотивів пізнішого походження, котрі страховому товариству не відомі або можуть стати відомими пізніше. У цьому разі страхове товариство спирається на добру волю клієнта.
Страхування кредиту припускає виникнення під час торговельної операції надмірного ризику, від якого страхове товариство і прагне забезпечити експортера.
Страхова фірма, уважно дослідивши умови діяльності фірми, що клопочеться про страхування, установлює певну норму ризику, яку вона визнає або нормальною, або залежною від самого експортера та характеру його діяльності, і погоджується страхувати всякий ризик, що перевищує цю норму. З метою усунення торговельного ризику страхове товариство нерідко починає спеціальну експертизу товару, щоб установити, чи відповідає він замовленню і специфікаціям, доданим до трасованого векселя. Для усунення фінансового ризику страхове товариство часто вимагає надання клієнтом акцепту якогось солідного банку і погоджується страхувати лише акцептований вексель. Таким чином, за цих умов страхується лише надзвичайний ризик, що може виникнути стихійно як продукт нестійких господарських відносин.
Страхування всього ризику, що виникає у зв'язку з кредитуванням іноземного покупця, незважаючи на численні вимоги торговельних кіл, не є поширеним, оскільки розвиток страхування в цьому напрямку:
а) був би економічно недоцільним;
б) спотворював би сутність страхування;
в) підвищив би вартість страхування.
За повного страхування ризику експортер мало цікавиться платоспроможністю свого іноземного клієнта й у нього зникають стримуючі мотиви при наданні тому кредиту.
Хоча звільнення експортера від обов'язку спеціально вивчати фінансовий стан свого іноземного клієнта відповідало б прогресуючому поділу праці, проте в торгівлі дуже важко відокремити суто фінансову сторону від комерційної і, зокрема, суто комерційний ризик від самої торговельної операції.
Торговельний ризик унаслідок відмови покупця-імпортера прийняти товар і здійснити платіж зумовлює появу кредитного ризику, усунення якого дуже часто залежить від самого експортера (кредитора). Страхування комерційного кредиту є захистом експортера від надзвичайного фінансового ризику, який важко передбачити. Тому повне страхування від усіх ризиків погано узгоджується з тими економічними цілями, які має на меті страхування кредиту.
Страхове товариство не є кредитною установою і не ставить перед собою мету замінити її. Його функції мають суто допоміжний характер, і хоч інколи гарантія страхового товариства полегшує продаж гарантованого векселя на обліковому ринку чи обліковому банку, та це не є основним моментом діяльності страховика. Покупця тратти може цілком забезпечити її акцепт якою-небудь солідною кредитною установою, і додаткова гарантія страхового товариства може бути бажаною, але вона не обов'язкова Страхування кредиту захищає безпосередні інтереси експортера, який не може трасувати вексель без права регресу і домогтися для нього акцепту. Банк, що акцептує такий вексель і, отже, відмовляється від права зворотної вимоги до трасанта, фактично здійснює найповніше страхування кредиту експортера та змушений брати на себе весь ризик. Проте слід пам'ятати, що такий акцепт звичайно дається дуже обмеженому колу підприємців, котрі мають бездоганну репутацію, за умови стягування на користь акцептанта високої винагороди, і по суті не є банківською операцією. У цьому разі експортер користується одночасно банківським акцептом, що полегшує йому мобілізацію необхідних капіталів на обліковому ринку, і полісом страхового товариства для забезпечення кредиту, наданого ним, у свою чергу, покупцеві. Відбувається нормальний розподіл праці між різноманітними інституціями.
При акцепті тратти без права обороту на трасанта банк втручається у незнайому для нього сферу і бере на себе ризик у такому розмірі, який звичайно не застосовується у банківській практиці. Акцентуючи тратту з правом регресу, він може висунути свої претензії до обох контрагентів і зазнає значних збитків лише у разі одночасного банкрутства обох, під час же акцепту тратти без права регресу банк бере на себе і фінансовий, і торговельний ризик. Страхове товариство також втручається в чужу йому сферу, видаючи поліс на всю суму можливого ризику. Цим самим страховик усуває необхідність банківського акцепту, оскільки страхова установа не тільки звільняє кредитора від надмірного ризику, а й полегшує йому мобілізацію капіталів на обліковому ринку.
Сьогодні не існує особливої потреби в спеціальній інституції, яка об'єднує функції і банку, і страхової установи. Для цього можна використовувати вже існуючі установи (як, наприклад, у Німеччині). Злиття в одній установі і страхових, і акцептних функцій суперечить історичному розвитку страхових установ у сфері кредитування зовнішньої торгівлі, що виникли як результат прогресуючого розподілу праці. І все ж значно зручнішим вважається об'єднання страхових установ зі спеціальними бюро, які з'ясовують платоспроможність іноземної клієнтури, оскільки таке об'єднання обмежує до мінімуму торговельний і фінансовий ризик. Крім того, страхове товариство при страхуванні всього ризику змушене вимагати в експортера особливого забезпечення і, гарантуючи весь ризик, обумовлювати право зворотної вимоги. Це особливо важливо тоді, коли, виконуючи замовлення, експортер допустив помилку, що спричинила відмову покупця прийняти товар і здійснити платіж.
Право ж регресу припускає деяке розкладання ризику. Повне звільнення експортера від ризику можливе лише за умови трасування векселя "без обороту". Облік або акцепт банком тратти без обороту на трасанта є однією з форм існуючої раніше системи страхування кредиту, відомої як взяття банком ризику на себе.
У цьому разі банки погоджуються взяти на себе ризик щодо платежів покупців товару, які мають надійти. У банківській практиці, крім страхування ризику продавця, існує страхування ризику, тісно пов'язаного з активною банківською діяльністю, або стосовно продавця (експортера), або стосовно покупця (імпортера), або стосовно їх обох разом. У першому випадку банк не тільки страхує ризик, а й здійснює експортеру платіж у розмірі фактурної вартості товару відразу після здачі документів останньому, кредитуючи експортера на час транспортування товару. Коли ж передбачається кредитування імпортера, банк здійснює усі належні платежі експортеру відразу ж після здачі товару і кредитує експортера вже за власний рахунок. Ця операція дає такі результати: по-перше, звільняє експортера від ризику, пов'язаного з інкасуванням платежів від покупців і, по-друге, демобілізує капітали експортера, оскільки операція страхування супроводжується активною щодо експортера банківською операцією.
Вартість страхування залежить від ступеня ризику, який страхова установа погоджується гарантувати.
Вважається, що, гарантуючи весь ризик, страховик повинен установлювати вищу ставку, ніж при страхуванні 50 чи 75% того кінцевого збитку, якого може завдати невдалий кінець торговельної угоди. Природно, що якою б високою не була преміальна ставка, експортеру все ж буде вигідніше застрахувати товар і сплатити певний відсоток страховику, ніж перекласти усю вартість можливого ризику на ціну певної партії експортованого за кордон товару.
Експортер у разі невдалого виходу застрахованої комерційної операції може одержати страхове відшкодування в розмірі застрахованої суми лише після встановлення розмірів залишкового збитку.
Страхове товариство докладає всіх зусиль, щоб, по-перше, одержати в дебітора якусь частку застрахованої позики і, по-друге, реалізувати те майно або товари, що слугували забезпеченням кредиту. Затим страховик використовує усю виручену суму на відшкодування збитків експортера, що застрахував свій кредит, доплачуючи від себе можливу різницю між застрахованою сумою і надходженнями від дебітора чи від продажу згаданого забезпечення. Ця операція потребує досить багато часу (до трьох місяців), протягом якого страхове товариство встановлює розміри кінцевого збитку.
Цей період, необхідний за технічними умовами страхування, не зовсім укладається в усю систему банківського кредитування міжнародної торгівлі й у заведені в ній методи і терміни фінансових розрахунків, що стосуються платіжних зобов'язань, які перебувають в обороті у зв'язку з торговельними операціями. Акцепт банком векселя означає необхідність взяти на себе (у разі відмови трасата) зобов'язання здійснити завчасно всі потрібні платежі. Зрозуміло, що банк, у свою чергу, негайно використовує своє право зворотної вимоги відносно трасанта. Останній же перебуває в цьому разі у вкрай скрутному становищі: незважаючи на те, що наданий ним іноземному покупцеві кредит застрахований, страхове товариство не може надалі до реалізації забезпечення і претензій до трасата і визначення розмірів остаточного збитку відшкодувати втрати експортера. Експортер повинен у цьому разі або здійснити за рахунок власних коштів платіж банку, що провів акцепт, або просити у свого банкіра про надання позички під страховий поліс. Отже, значення всього інституту страхування кредиту значно знижується. Залишаючись і надалі формою забезпечення ризику експортера, страхування не звільняє його коштів чи кредитних ресурсів у банківських установах від необхідності термінової мобілізації в момент неплатежу покупця.
У практиці роботи банків з документарними інкасо трапляються випадки, наведені нижче.
1. Перевідний вексель з умовою Д/П, виписаний 5 березня з датою оплати 15 березня з відсотками "40% річних від цієї дати", був представлений клієнту банком пізніше вказаної дати. Трасат запевняє, що відсотки включені помилково і погоджується заплатити тільки основну суму боргу. В разі відмови банку від його пропозиції він буде добиватися через арбітражний суд відшкодування банком плати за простій, оскільки товари вже надійшли в пункт призначення.
Необхідно:
Посилаючись на відповідні статті "Уніфікованих правил", пояснити дії, які має здійснювати представляючий /авізуючий/ банк за вказаних обставин.
Відповідь.
Якщо інкасове доручення містить у собі вказівку про інкасування процентів, які не включені у доданий фінансовий документ (и), якщо такий є, а платник відмовляється сплатити такі проценти, представляючий банк може передати документи проти платежу або акцепту, залежно від нагоди, без інкасування таких процентів, якщо тільки інкасове доручення прямо не передбачає, що не може мати місця відмова від права на такі проценти. Коли такі проценти інкасуються, інкасове доручення має нести зазначення про процентну ставку та період нарахування. Коли в оплаті процентів відмовлено, представляючий банк повинен інформувати відповідно банк, від якого було одержане інкасове доручення.
Якщо документи включають фінансовий документ, який містить у собі безумовну й визначену процентну ставку, вважається, що сума процентів становить частину суми документів, що підлягають інкасуванню. Відповідно сума процентів оплачується додатково до основної суми, вказаної у фінансовому документі, та відмова від права на неї не може мати місця, якщо тільки немає прямого дозволу на це в інкасовому дорученні.
Якщо інкасове доручення містить у собі вказівку, що комісія про інкасо та/або видатки повинні бути віднесені на рахунок платника, а платник відмовляється їх сплатити, представляючий банк може передати документи проти платежу або акцепту, залежно від нагоди, без інкасування комісії та/або видатків, якщо тільки інкасове доручення прямо не передбачає, що відмова від права на таку комісію та/або видатки не може мати місця. Коли в оплаті комісії та/або видатків по інкасо відмовлено, представляючий банк повинен інформувати відповідно банк, від якого було одержане інкасове доручення. Кожного разу, коли має місце відмова від права на комісію та/або видатки по інкасо, вони повинні бути віднесені на рахунок довірителя й можуть бути відраховані з виручки.
Якщо інкасове доручення спеціально забороняє відмову від права на комісію та/або видатки по інкасо, то ані банк-ремітент, ані інкасуючий банк, ані представляючий банк не будуть нести відповідальність за будь-які видатки або затримки, що випливають з такої заборони.
У всіх випадках, коли в прямо виражених умовах інкасового доручення або згідно з даними Правилами витрати та/або видатки, та/або комісія по інкасо мають бути покладені на довірителя, інкасуючий банк (и) вправі швидко одержати відшкодування затрат щодо витрат, видатків та комісії від банку, від якого було одержане інкасове доручення, а банк-ремітент вправі швидко одержати від довірителя будь-яку суму, сплачену ним таким чином, разом зі своїми витратами, видатками та комісією, незалежно від результатів інкасування.
1. Автоматизированные системы обработки финансово-кредитной информации: Учебник. - М.: Финансы и статистика, 1990.
2. Александров А.А. Страхование. - М., 1999.
3. Аленичев А.А. Страхование валютных рисков, банковских и экспортных коммерческих кредитов. - М., 1994.
4. Арчакова О. Деякі особливості національного регулювання валютного ризику [Текст] / О. Арчакова // Финансовые риски. - 2007. - N 2. - C.67-73
5. Банковское дело [Текст]: учебник / Финансовая академия при правительстве РФ; ред.О.И. Лаврушин. - Изд.4-е, стер. - М.: КНОРУС, 2006. - 768 с.
6. Банковское дело: Учебник / Под ред. проф.В.И. Колесникова, проф. Л.П. Кроливецкой. - М.: Финансы и статистика, 1995.
7. Бездітко Ю.М. Валютне регулювання [Текст]: навчальний посібник / Ю.М. Бездітко, О.О. Мануйленко, Г.А. Стасюк. - Херсон: Олді-плюс, 2004. - 272 с.
8. Валютне регулювання [Текст]: навчальний посібник / Ю.М. Бездітко, О.О. Мануйленко, Г.А. Стасюк. - Херсон: Олді-плюс, 2004. - 272 с.
9. Віднійчук-Вірван Л.А. Міжнародні розрахунки і валютні операції [Текст]: навчальний посібник / Л.А. Віднійчук-Вірван. - Львів: Магнолія 2006, 2007. - 214 с.
10. Гамидов Г.М. Банковское и кредитное дело. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1994.
11. Єпіфанов А.О. Операції комерційних банків [Текст]: навчальний посібник / А.О. Єпіфанов, Н.Г. Маслак, І.В. Сало. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2007. - 523 с.
12. Информационные системы в экономике: Учебник/ Под ред. Проф.В. В. Дика. - М.: Финансы и статистика, 1996. - 272с.: ил.
13. Катасонов В.Ю., Морозов Д.С. Проектное финансирование: организация, управление риском, страхование. - М., 2000.
14. Михайлів З.В. Міжнародні кредитно-розрахункові відносини та валютні операції [Текст]: навчальний посібник / З.В. Михайлів, З.П. Гаталяк, Н.І. Горбаль; Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". - Львів: Львівська політехніка, 2004. - 244 с.
15. Про систему валютного регулювання і валютного контролю [Текст]: декрет / Україна. Кабінет Міністрів. - [Б. м.: б. и.], 1993. - Б. ц.
16. Резнікова О.О. Удосконалення чинної системи валютного регулювання [Текст] / О.О. Резнікова // Фінанси України. - 2001. - N 7. - C.16-22
17. Рогач І.Ф., Сендзюк М.А., Антонюк В.А. Інформаційні системи у фінансово-кредитних установах: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 1999. - 216с.
18. Руденко Л.В. Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції [Текст]: підручник / Л.В. Руденко. - Вид.2-ге, перероб. і доп. - К.: ЦУЛ, 2007. - 632 с.
19. Страховое дело: Учебник / Под ред.А.И. Рейтмана. - М., 1992.
20. Хомутенко В.П. Фінанси зовнішньоекономічної діяльності [Text]: навчальний посібник / В.П. Хомутенко, В.В. Немченко, І.С. Луценко. - К.: ЦУЛ, 2009. - 474 с.
|
