Міністерство освіти і науки України

Національний транспортний університет

Кафедра транспортного права, системного аналізу та логістики

Контрольна робота

з дисципліни

Страхове право

Виконала:

Студентка групи ТП-V-1з

Степаненко В.В.

№ зал. кн. 31215

Перевірив:

Барановська Н.О.

Київ 2008

План.

1. Страхові правовідносини.

2. Страхування цивільної відповідальності власників чи

користувачів зброї.

1. Страхові правовідносини.

Дія норм страхового права нерозривно пов'язана зі страховими правовідносинами, які є формою буття цих норм і основним елементом правового регулювання страхових відносин. Тобто норми страхового права діють (існують) лише у формі страхових правовідносин, оскільки вплив тих чи інших норм на поведінку суб'єктів страхових відносин здійснюється шляхом надання учасникам цих відносин суб'єктивних прав і покладання на них юридичних обов'язків. У процесі здійснення прав і виконання покладених обов'язків між суб'єктами страхових відносин встановлюються відповідні суб'єктно-правові відносини, і самі страхові відносини виникають, змінюються та припиняються згідно з нормами страхового права. В цьому виявляється діалектична єдність правової форми та економічного змісту в одному цілому — страхових правовідносинах.

Таким чином, страхові правовідносини — це страхові відносини, які врегульовані нормами страхового права, становлять органічну єдність правової форми та змісту, виникають, змінюються, діють та припиняються на підставі норм страхового права і визначаються суб'єктивними правами та юридичними обов'язками страхувальника (застрахованої особи, вигодонабувача) і страховика.

Страхові правовідносини (зобов'язання) — різновид правових відносин, тому їм притаманні загальні риси правових відносин. До загальних рис, що дають підстави визначати їх як відносини, які регулюються правом, можна віднести такі:

1.Страхові правовідносини — це вольові суспільні відносини, оскільки страхове право регулює страхові відносини шляхом впливу на свідомість і волю суб'єктів цих відносин, спрямовуючи їх поведінку відповідно до інтересів сторін договору страхування, третіх осіб, інших заінтересованих осіб та держави.

2.Страхові правовідносини через норми страхового права, на підставі яких вони виникають (встановлюються в процесі укладання договору страхування), пов'язані волею держави, яка виражена в цих нормах.

В. Серебровський у свій час дав таке визначення страхових правовідносин. В силу страхових правовідносин одна сторона (страховик) повинна протягом певного строку нести ризик за ті наслідки, які можуть настати для майна або життя відповідної особи від настання відомої події (страхового випадку), а при настанні цієї події — сплатити іншій стороні (страхувальнику) страхове відшкодування (страхову суму). Друга ж сторона (страхувальник) повинна сплатити за це страховику певний внесок (страхову премію).

Однак таке визначення страхового зобов'язання має один недолік: допускається певне ототожнення страхових правовідносин з відповідальністю страховика. В характеристиці страхового зобов'язання на першому плані виступає обов'язок страховика нести ризик за ті чи інші наслідки.Зазначене ототожнення страхових правовідносин з відповідальністю страховика ставить під сумнів самостійність страхового зобов'язання. Вказана конструкція, запропонована В. Серебровським, не дає можливості точно зазначити та розкрити правову сутність страхового зобов'язання.

Під страховим зобов'язанням у юридичній літературі традиційно розуміють правовідносини, в силу яких одна сторона (страхувальник) зобов'язується сплатити встановлений законом чи договором внесок (страхову премію), а інша сторона (страховик), зобов'язана при настанні передбаченої події (страхового випадку) при майновому страхуванні відшкодувати страхувальнику або іншій особі, на користь якої був укладений договір страхування або перед якою за умовами цього договору страхувальник повинен нести певну відповідальність, збитки, яких він зазнав, в межах обумовленої суми (страхової суми), а при особистому страхуванні — виплатити відповідну грошову (страхову) суму.

Більшість цивілістів визначають зобов'язання зі страхування як самостійний вид зобов'язань. Водночас деякі науковці відносять страхові зобов'язання до групи договорів, пов'язаних із наданням послуг (поряд із перевезенням, комісією, зберіганням, позикою).

Підставою виникнення страхового зобов'язання може бути тільки певний юридичний факт . Під юридичним фактом у страховому праві слід розуміти конкретну життєву обставину, із наявністю якої норми права пов'язують настання передбачених у них правових наслідків. В юридичних фактах, які лежать в основі страхових правовідносин, відображаються особливості їх виникнення — це насамперед договір як юридичний факт, що пов'язує суб'єктів страхового відношення в силу їх взаємного волевиявлення.Відповідно до ст. 6 Закону "Про страхування" добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Згідно з ЦК договір є тим юридичним фактом (підставою), з яким закон пов'язує певні юридичні наслідки. Таким чином, факт укладення договору страхування свідчить про виникнення добровільних страхових правовідносин, аобов'язкове страхування породжується юридичними складами, які передбачені безпосередньо законом.

Особливості страхових правовідносин проявляються через призму традиційних елементів будь-яких правовідносин. Такими елементами є: суб'єктний склад, об'єкт та зміст. Однак кожен елемент страхових правовідносин має свої особливості, які відрізняють його від подібних елементів інших видів правовідносин. Поряд із цими елементами для страхових правовідносин характерні такі основні елементи, як страховий інтерес, страховий випадок, страховий ризик, страхова виплата, страховий внесок та ін.

Крім того, елементом страхових правовідносин є його об'єкт. Страховий інтерес як об'єкт страхових правовідносин повною мірою знайшов відображення у ст. 4 Закону "Про страхування", яка називає майнові інтереси єдиним об'єктом усіх видів страхування.

Суб'єктний склад страхових правовідносин включає дві групи суб'єктів. До першої групи належать страховик і страхувальник, тобто особи, які є сторонами договору страхування. Друга група суб'єктів страхових правовідносин представлена застрахованими особами та вигодонабувачами — третіми особами.

Зміст страхових правовідносин становить сукупність суб'єктивних цивільних прав та юридичних обов'язків. Цивільні правовідносин, з одного боку, правомочності та обов'язки — з іншого, співвідносяться як форма і зміст та залежать один від одного. Правомочності та обов'язки не можуть існувати поза правовідносинами, а правовідносини існують лише остільки, оскільки воно виражає правомочності та обов'язки його учасника. Зміст суб'єктивних прав сторін в страхових правовідносинах може бути визначений шляхом розкриття змісту відповідних обов'язків.

У зв'язку з різноманітністю об'єктів страхування, різниці в обсязі страхових зобов'язань, ступенів ризику, категорій страхувальників, підстав виникнення страхових правовідносин однорідні та взаємопов'язані категорії потребують чіткої класифікації , за допомогою якої можливо визначити правила поведінки сторін — учасників страхових відносин, задоволення їх прав та інтересів.Класифікація за юридичними ознаками передбачає кілька підходів. Насамперед це — виділення певних класів страхування згідно з міжнародними нормами.

Так, згідно з директивами ЄС з 1 січня 1978 р. країни — члени цієї організації використовують класифікацію, яка встановлює 7 класів довгострокового (життя і пенсій) і 18 класів загального страхування. Згідно з цією класифікацією в багатьох країнах страхова діяльність ліцензується. Починаючи з 1996 р. приблизно такий самий підхід до виокремлення класів (вони названі "видами") страхування при видачі страховикам ліцензій практикує державний наглядовий орган у галузі страхування — Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України. Хоча окремої класифікації з поділом страхування на "життя" і "нежиття" у нас немає.

Перелік видів страхування, на які видаються ліцензії, визначено в ст. 6 Закону "Про страхування". Тобто йдеться про класифікацію страхування з офіційної точки зору, згідно з вимогами внутрішнього законодавства України.

Іноді існує потреба у класифікації за формою організації (юридичним статусом) страховика. Така класифікація використовується переважно з метою забезпечення державного регулювання страхової діяльності (видача ліцензій, ведення державного реєстру страхових компаній тощо), контролю за страховиками, аналізу розвитку страхового ринку в інституційному і територіальному аспектах. У цьому плані можна виділити страхування комерційне (в Україні згідно з чинним законодавством його здійснюють страхові компанії, створені у формі акціонерних товариств відкритого і закритого типів, повних, командитних товариств, товариств з додатковою відповідальністю), взаємне (його здійснюють товариства взаємного страхування), державне (його здійснюють спеціалізовані державні страхові організації).

Наступною важливою класифікаційною ознакою є галузева ознака, яка грунтується на різниці в об'єктах страхової охорони. Предметом страхової охорони є об'єкти цивільних прав у вигляді матеріальних і особистих нематеріальних благ.Формування класифікації страхових правовідносин на підставі предмета страхової охорони виділяє страхування майнове (об'єкти — матеріальні цінності, майно), особисте (об'єкти — життя,здоров'я, працездатність) та страхування відповідальності (об'єкт — майнова відповідальність перед третіми особами).

Однак поділ страхових правовідносин за галузями не дозволяє виділити конкретні страхові інтереси суб'єктів страхових відносин. Конкретизація інтересів вимагає виділення в кожній галузі самостійної підгалузі або виду страхування.

2. Страхування цивільної відповідальності власників чи користувачів зброї.

Будь-яка зброя певною мірою є небезпечною при її використанні. Тому законодавством встановлюється обов'язок фізичної особи бути страхувальником цивільної відповідальності у разі володіння нею, її зберігання чи використання. Імперативність положень закону в цьому випадку є цілком виправданою, адже необхідність відшкодування матеріального збитку чи надання іншої грошової допомоги зачіпає інтереси не лише конкретної потерпілої особи, а суспільні інтереси в цілому.

Серед видів обов'язкового страхування п. 29 ч. 1 ст. 7 Закону "Про страхування" встановлює обов'язкове страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї.

Порядок і правила проведення такого страхування затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 р. № 402.У цьому випадку норми поширюють свою дію на осіб, які є громадянами України. Обов'язкове страхування здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної третім особам, внаслідок виникнення страхових випадків, які призвели до заподіяння шкоди життю, здоров'ю та (або) майну третіх осіб.

Суб'єктами страхування відповідальності власників чи користувачів зброї є страхувальники, страховики і треті особи, яким заподіяна шкода.

Об'єктом страхування є майнові інтереси, що не суперечать законодавству, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди життю, здоров'ю та (або) майну фізичних і юридичних осіб, яка виникла внаслідок володіння, зберігання чи використання зброї.

Зброя на законних підставах може належати як фізичним, так і юридичним особам. Страхувальниками в цих правовідносинах можуть бути лише фізичні особи — громадяни України. Так, страхувальниками є громадяни України, які володіють, зберігають або використовують:

•бойову нарізну вогнепальну зброю армійських зразків або зброю, виготовлену за спеціальним замовленням;

• вихолощену та навчальну зброю;

• несучасну стрілецьку зброю;

• мисливську нарізну вогнепальну зброю (карабіни, малокаліберні гвинтівки, комбіновані рушниці тощо);

• мисливську гладкоствольну вогнепальну зброю;

• спортивну вогнепальну зброю (спортивні пістолети, револьвери, гвинтівки, рушниці, призначені для використання в спортивних цілях, тощо);

• холодну зброю (арбалети, луки, мисливські ножі, катани, мечі, палаші, ятагани, фінські ножі, кортики, кинджали, багнети, багнети-ножі, які не перебувають на озброєнні військових формувань);

• пневматичну зброю (пістолети, револьвери, гвинтівки калібру понад 4,5 міліметра із швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду, в яких снаряд (куля) приводиться в рух за рахунок стиснутих газів).

Страхувальниками, крім зазначених осіб, можуть бути громадяни, які на законних підставах зберігають та використовують зброю, власниками якої є юридичні особи. Водночас не є страхувальниками військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань, працівники органів внутрішніх справ, прокуратури, суду та інших правоохоронних органів, які зберігають та використовують зброю під час виконання ними службових обов'язків.

Страховиками за договором страхування відповідальності власників чи користувачів зброї є юридичні особи — резиденти України, які в установленому порядку одержали ліцензію на проведення страхування відповідальності власників чи користувачів зброї.

Треті особи — фізичні та юридичні особи, яким (або майну яких) заподіяна шкода внаслідок володіння, зберігання чи використання зброї. Розмір шкоди визначається в кожному конкретному випадку окремо у встановленому законодавством порядку.

Страховий випадок — це подія, в результаті якої настає цивільно-правова відповідальність страхувальника щодо відшкодування ним шкоди, заподіяної третій особі та (або) її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання зброї. Страхова сума – грошова сума, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату страхувальнику чи третій особі, якій заподіяно шкоду.

Кошти на виплату страхових сум формуються за рахунок сплати грошових тарифів особами, які мають у власності чи іншому законному володінні зброю. Страховий тариф установлюється у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян терміном на один рік незалежно від виду та кількості зброї в одного громадянина.

Страхові правовідносини обов'язкового страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї, виникають на підставі договору . Такий договір належить до категорії двосторонніх, оплатних та реальних договорів. Договір страхування відповідальності власників чи користувачів зброї укладається громадянами під час реєстрації, перереєстрації зброї, отримання дозволу на право зберігання, носіння відомчої зброї під час виконання службових обов'язків, закріплення за ними зброї. На вимогу встановлених Порядку і правил у разі відсутності договору страхування реєстрація, перереєстрація, видача дозволу на право зберігання, носіння відомчої зброї під час виконання службових обов'язків, закріплення зброї не проводяться. Юридичні особи можуть на законних підставах передавати громадянам зброю на зберігання та для використання тільки в разі наявності у цих громадян договорів страхування. Допускається укладення таких договорів і сплата страхових платежів юридичною особою — власником зброї із зазначенням у кожному договорі прізвища того, хто буде зберігати або використовувати її.

Інформацію про порядок укладення договору страхування надає страховик. Договір може бути укладений на термін від одного до десяти років і набуває чинності з дня надходження страхового платежу на рахунок страховика.

Об'єктом страхування за договором, як уже зазначалося, є майнові інтереси, що не суперечать законодавству, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди життю, здоров'ю та (або) майну фізичних і юридичних осіб внаслідок володіння, зберігання чи використання зброї.

Страховим випадком є подія, в результаті якої настає цивільно-правова відповідальність страхувальника щодо відшкодування ним шкоди, заподіяної третій особі та (або) її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання зброї. Сукупність усіх претензій та позовів, пред'явлених третіми особами щодо відшкодування шкоди, спричиненої однією подією, вважаються одним страховим випадком.

Зміст договору становлять умови, викладені в семи розділах: предмет договору; права та обов'язки сторін; порядок здійснення страхових виплат; відповідальність сторін та порядок розв'язання спорів; інші умови договору; термін дії договору, порядок його зміни та припинення; адреси та реквізити сторін.

Відповідно до умов договору страховик зобов 'язаний:

а) ознайомити страхувальника з Порядком і правилами проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї;

б) після одержання документів, які підтверджують настання відповідальності страхувальника перед третьою особою, виплатити страхувальнику (потерпілій особі) страхове відшкодування у термін, який не перевищує 10 банківських днів з дати оформлення акта про страховий випадок, або відшкодувати страхувальнику збитки в іншій погодженій з ним формі.

Страховик має право:

а) відмовити у виплаті страхового відшкодування в разі невиконання страхувальником умов договору і зазначених Порядку і правил та повідомити про це рішення страхувальника в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови;

б) брати участь як третя особа на стороні відповідача у розгляді справи в суді про відшкодування страхувальником заподіяної ним шкоди, цивільна відповідальність за яку застрахована договором.

Страхувальник за умовами договору страхування зобов 'язаний:

а) вживати усіх необхідних запобіжних заходів для уникнення випадків заподіяння шкоди життю, здоров'ю та майну третіх осіб;

б) перерахувати на розрахунковий рахунок страховика страховий платіж у термін, передбачений умовами договору:

в) у триденний термін повідомити страховика про настання страхового випадку, а також про всі події, які можуть стати причиною пред'явлення претензій чи подання позову щодо відшкодування шкоди, заподіяної третім особам;

г) повідомити про настання страхового випадку (страхову подію) правоохоронні органи.

Страхувальник має право:

а) отримати страхове відшкодування згідно з договором та Порядком і правилами;

б) оскаржити відмову страховика у виплаті страхового відшкодування в судовому порядку.

У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань, узятих відповідно до договору, сторони несуть відповідальність. Так, за несвоєчасну виплату страхового відшкодування страховик сплачує пеню в розмірі, передбаченому умовами договору.

Дія договору припиняється за згодою сторін, а також в інших випадках, передбачених ст. 28 Закону "Про страхування": закінчення строку дії договору; виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі; ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України; прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним та ін.

У разі настання страхового випадку страхувальник зобов 'язаний у триденний термін після отримання інформації про страховий випадок повідомити про це страховика.Документи на виплату страхового відшкодування можуть подаватися страхувальником або третьою особою (її спадкоємцями). У разі загибелі чи смерті третьої особи внаслідок страхового випадку її спадкоємці мають подати документи про правонаступництво. На підставі отриманих документів страховик або уповноважена особа (аварійний комісар) складає страховий акт (аварійний сертифікат), який є підставою для виплати страхового відшкодування.

Рішення про виплату страхового відшкодування або про відмову у виплаті страховик має прийняти протягом 15 днів від дати отримання всіх необхідних документів.У разі прийняття рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування страховик у триденний термін з дати його прийняття повідомляє заявника в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

Страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування у разі:

• навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямованих на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов'язані з виконанням ним громадянського чи службового обов'язку, з необхідною обороною (без перевищення її меж) або захистом майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації.

• вчинення страхувальником-громадянином або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного почину, що призвів до страхового випадку;

• подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про настання страхового випадку;

• отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх завданні;

• несвоєчасного повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або перешкоджання страховикові у визначенні обставин, характеру та розміру завданих збитків;

• застосування зброї в межах виправданої самооборони страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо напад на них був здійснений третьою особою.

В окремих випадках заподіяна шкода частково або повністю може бути компенсована іншими причетними до страхового випадку особами. Тоді страховик відшкодовує тільки різницю між сумою, що підлягає відшкодуванню за договором страхування, і сумою, що компенсована іншими особами. Страхувальник, треті особи (їх спадкоємці) зобов'язані повідомити про таку компенсацію страховика.

Література.

1. Гражданское право: Учебник: В 2-х ч. / Под ред. Ю. К. Толстого, А. П. Сер-геева. - М, 1996. - Ч. 1.

2. Гражданское право Украины: Учеб. пособие — Ч. II/ Под ред. С. А. Слипченко, В. А. Кройтор. - Харьков, 2000.

3. Зобов'язальне право: теорія і практика: Навч. посіб. / За ред. О. В. Дзери. —К., 2000.

4. Идельсон В. Р. Страховое право: Курс лекций // Страховое право. — 2001 № 1. — С. 86.

5. Луць В. В. Система договорів за проектом нового Цивільного кодексу України // Вісник академії правових наук України. — Харків, 1997. — № 1. — С. 86.

6. Серебровский В.И. Избранные труды по наследственному и страховому праву. – М., 1997.

7. Страхове право: Навч.посіб./За ред. Ю. О. Заїки. – К.: істина, 2004.

8. Харитонов Е. О., Саниахметова Н. А. Гражданское право: Учеб. пособие. — К., 2001.

9.Черданцев А. Ф. Теория государства и права: Учебник. — М., 2000.

10. Шихов А. К. Страховое право: Учеб. пособие. - М., 2003. - С. 73.