Зміст
Вступ. 3
1. Сутність і роль страхування в умовах формування ринкової економіки. 5
2. Внутрішня система страхового ринку. 10
3. Зовнішнє середовище страхового ринку. 13
4. Сучасний стан страхового ринку України. 16
Висновок. 22
Список літературних джерел. 24
На сучасному етапі поглиблення ринкової трансформації та структурної перебудови національної економіки дедалі більшого значення набувають такі елементи господарювання, які б сприяли створенню оптимальних умов для підприємницької діяльності. До них належить страхування, яке в багатьох країнах світу розглядається як могутній стабілізаційний фактор та суттєве джерело забезпечення довгострокових інвестицій в економіку держави.
В Україні в умовах переходу до ринкової економіки перед багатьма підприємствами постала проблема фінансової стабілізації, забезпечення безперервної виробничої діяльності. Вдале подолання ризикових ситуацій, що забезпечує в перспективі максимальну фінансову стійкість, можливе за умов ефективного функціонування страхового ринку.
В умовах ринку страхування стає не тільки методом захисту страхувальників від руйнівних стихійних лих, але і засобом унебезпечення від несприятливих змін ринкової кон'юнктури, що можуть негативно впливати на господарсько-фінансову діяльність суб'єктів та добробут населення.
Страховий ринок України останнім часом стрімко розвивається, проте в його формуванні та розвитку існує низка проблем і труднощів, а отже існує і потреба в системному, комплексному дослідженні, спрямованому на їх виявлення, та розробці рекомендацій щодо їх вирішення.
Страховий ринок, як и будь-який інший ринок має свою структуру і функціонує в певних умовах навколишнього середовища. Страховий ринок являється частиною фінансового ринку, що певним чином характеризує його навколишнє середовище. Цілю функціонування страхового ринку є акумуляція та розподіл страхового фонду з метою страхового захисту суспільства.Таким чином, актуальність теми обраної для розгляду в представленій роботі не викликає сумнівів.
Ціллю написання даної роботи є визначення внутрішньої системи та характеристика зовнішнього середовища страхового ринку. Предметом розгляду виступають процеси що відбуваються в внутрішній системі страхового ринку, та зовнішні обставини навколишнього середовища. Об’єктом – страховий ринок.
Страхування – це система економічних відносин, які виникають між двома сторонами – страховиком і страхувальником – щодо забезпечення захисту майнових інтересів останнього за рахунок сплати ним страхових платежів (премій) до спеціально створених для цього цільових фондів, звідки здійснюється відшкодування збитків (у разі настання обумовлених страхових ризиків).
Страхування є економічним відношенням, в якому бере участь, як мінімум, дві сторони, два суб'єкти відносин: страхова організація, яка є страховиком і страхувальник – юридична особа або дієздатний громадянин, який уклав зі страховиком договір страхування або є страхувальником відповідно до законодавчих актів України. Страхування є економічною категорією, яка обумовлена рухом грошової форми вартості при формуванні та використанні відповідних цільових фондів у процесі розподілу й перерозподілу грошових доходів і накопичень.
Досягнення зазначеної мети обумовило необхідність постановки та розв’язання комплексу завдань:
- з’ясування сутності страхового ринку як економічної категорії та пов’язаних з ним основних економічних понять та категорій;
- визначення ролі страхового ринку у розвитку підприємництва і в економічному зростанні та його значення в сучасних економічних умовах;
- з’ясування характерних рис та особливостей страхового ринку.
В умовах переходу до ринкової економіки страхування характеризують, як галузь господарської діяльності, що швидко розвивається. Ринкова економіка, і насамперед недержавний сектор народного господарства, пред'являє попит на різні види страхування, тому що приватна власність, на відміну від державної, має потребу у всеосяжному страховому захистові. Вона не має за собою фінансових гарантій з боку держави і вимагає убезпечення від наслідків можливих ризиків.
Система державного страхування, що існувала в Україні в умовах соціалізму, ніколи не займалася страхуванням настільки численних і різноманітних ризиків. По-перше, у цьому не було необхідності через відсутність приватного підприємництва. По-друге, будучи монополістом у страховій справі, вона не випробувала особою потреби в розширенні сфери своєї діяльності. У результаті методичний апарат приватного недержавного страхування і його історичні традиції значною мірою виявилися втраченими. Новим українським страховим компаніям, що прийшли на ринок на початку 90‑х років, приходилося починати справу с початку. Тим часом страхування належить до числа найбільш старих і стійких форм забезпечення господарського життя, що ідуть коренями в далеку історію. По своїй суті страхування являє собою створення цільових фондів коштів, призначених для захисту майнових інтересів населення в приватному і господарському житті від стихійних лих і інших непередбачених, випадкових по своїй природі надзвичайних подій, що супроводжуються збитками.
Страхування в Україні стало розвиватися трохи пізніше, ніж в інших країнах, що порозумівається тривалим збереженням кріпосництва і постійно виникаючими перешкодами на шляху розвитку приватнокапіталістичної економіки.
В умовах державної соціалістичної економіки потреба в страхуванні була мінімальною. Населення страхувало своє майно, будинки і життя, однак не в масовому порядку. Так, у 1989 р. число діючих договорів добровільного страхування серед населення складало 21,5 млн. при чисельності населення – 52 млн. чіл. Це дуже небагато, якщо врахувати, що у країнах з розвитий системою страхового захисту число договорів страхування складає 5–6 у розрахунку на людину. Державні підприємства тим більше не мали потреби в страхуванні. Відшкодування збитків відбувалося за рахунок державних коштів. При переході до ринкової економіки потреба в страхуванні різко зростає, створюючи основу для швидкого розвитку страхового ринку.
Страхування – одна з найдавніших економічних категорій суспільних відносин, роль якої сьогодні різко зросла. Страхування входить у систему фінансів. Фінанси сьогодні – це наука виживання людини в умовах, коли життям людей командують гроші.
При ринковій економіці виробники (продавці) і споживачі (покупці) діють в умовах конкуренції самостійно. Фінансове майбутнє і тих і інших погане прогнозовано і непередбачено. Тому страхування є головним інструментом зниження ступеня ризику. Страхування покликане задовольнити насущну, фундаментальну потребу людини – потребу безпеки, однак у ринковій економіці усе в більшому ступені зростає роль страхування як одного зі шляхів концентрації збережень фізичних і юридичних осіб, ефективного використання цих збережень.
Страхування підвищує інвестиційний потенціал країни, сприяє росту добробуту нації, дозволяє вирішувати проблеми соціального і пенсійного забезпечення. Важливість страхової діяльності для української економіки важко переоцінити. Страхування в Україні, особливо в сегменті роздробу, поступово перестає бути елітарною послугою. Розмови про масовість страхових послуг мають під собою реальний ґрунт, з огляду на реформи медичного, соціального і пенсійного страхування і, звичайно, введення обов'язкового страхування автогражданської відповідальності. Тільки останнє по оцінках експертів повинне принести страховикам близько 3 мільйонів нових клієнтів.
Страховий ринок має свою специфіку і підданий дії особливих законів, закономірностей і тенденцій, що визначають сутність методів організації, планування і управління страхуванням. Страхування – це соціально-економічний інститут. Тому в страховій діяльності настільки важливі інтереси і поводження людей, соціальні закономірності і процеси, у великому ступені визначальні успіх страхових компаній.
Страхування прийнято розділяти на соціальне і комерційне. До соціального страхування з повною підставою відносять обов'язкове медичне страхування (ОМС) і державне обов'язкове особисте страхування за рахунок бюджетних засобів військовослужбовців і ряду категорій державних службовців.
Розглядаючи аналіз розвитку ОМС потрібно відзначити, що показники по страховим внескам і страховим виплатам з кожним роком збільшуються. У 2007 році ОМС продемонструвало приріст на 46,6% (у 2006 р. – 30,4%). Це збільшення відбулося за рахунок росту податкових надходжень (на 22%) на тлі росту середньої заробітної плати, росту надходжень органів виконавчої влади на страхування непрацюючого населення (на 33%) і росту інших надходжень (на 31%) у систему ОМС.
Приріст обсягів страхової премії по ОМС знаменний і тим, що, у відмінність від інших видів страхування, по яких більше 55% премій зібране в Центральному федеральному окрузі, у тому числі не менш 35% у Києві і області, основний обсяг премії по ОМС (більш 85%) зібраний у регіонах.
Кардинальні зміни, що відбуваються у всіх сферах життя і діяльності суспільства, поступова і необоротна інтеграція України в світове співтовариство є каталізатором інтеграційних процесів як у науці, виробництві, так і в утворенні. Проблема інтеграції осмислюється у рамках глобальних і локальних процесів, що відбуваються в суспільстві.
Страхування прямо стосується розвитку міжнародного бізнесу. Україна – держава в центрі Європи. Тут перетинаються транспортні артерії, що сполучають Схід і Захід. Зростає товарообмін інших країн з нашою державою, збільшуються транзитні вантажопотоки. Страхування вантажів, туристів, транспортних засобів, інвестиційних проектів є необхідним компонентом формування нормальних міжнародних відносин.
Цивілізований бізнес не можна уявити без страхування відповідальності партнерів за виконання контрактів, відповідальності товаровиробника за якість продукції та послуг, відповідальності роботодавця перед своїми працівниками, професійної відповідальності працівників за шкоду, завдану споживачам товарів та послуг. У підвищенні комерційної дисципліни велика роль належить страхуванню юридичних витрат.
Отже, страхування майнових ризиків так само, як і розширення страхування відповідальності, спрямовані на підтримку розвитку комерційної діяльності. Від її стану залежить задоволення потреб споживачів матеріальних благ, наповнення дохідної частини бюджету.
Страхування дає змогу оптимізувати ресурси, спрямовані на організацію економічної безпеки. Раніше вже йшлося про те, що страховий захист є проявом економічної безпеки фізичних і юридичних осіб. Серед багатьох форм страхового захисту страхуванню належить особлива роль. Воно дає змогу досягти раціональної структури коштів, що спрямовуються на запобігання (або оперативне усунення) наслідкам стихії чи іншим чинникам, які перешкоджають діяльності тієї чи іншої особи.
Страхування, маючи великі можливості маневрування резервами, є важливою ланкою формування всієї системи економічної безпеки. Така роль стає реальною тільки за належного рівня розвитку страхової справи.
Тепер, коли страхуванням в Україні охоплено менш як 10% страхового поля, регулятивна роль цього економічного важеля ще мало помітна, на відміну, наприклад, від більшості країн Європейського союзу, США, Японії, де страхуванням охоплені практично всі підприємства й громадяни.
Важко уявити на Заході підприємця, який ризикнув би зайнятись тим чи іншим бізнесом, ігнорувавши страхування. Такі дії суперечили б здоровому економічному глузду.
Це особливо важливо для підприємств малого і середнього бізнесу, які мають великі можливості для розвитку і в Україні.
Останнім часом в Україні йде підготовча робота до проведення реформи соціального страхування. З деяких питань (страхування на випадок безробіття, страхування працівників від нещасних випадків та ризикованої професійної діяльності) уже прийняті відповідні законодавчі акти й розпочалася організація спеціальних фондів. У стадії завершення знаходяться умови проведення пенсійної реформи.
У страхуванні створюються значні резерви грошових ресурсів, які стають джерелом зростання інвестицій в економіку. Грошові резерви тим відрізняються від натуральних, що вони навіть і тоді, коли тимчасово виходять із обігу коштів конкретного підприємства-власника, не перестають «працювати» на нього та економіку країни в цілому.
Ресурси, які тимчасово вивільняються на одних підприємствах, через кредитну систему, ринок цінних паперів, інвестиційні товариства переходять у користування інших суб'єктів господарювання. Останні, у свою чергу, сплачують власникам залучених ресурсів відсотки – дивіденди.
Страхові компанії, отримуючи прибуток від інвестиційної діяльності, дістають змогу знижувати тарифи на страхові послуги, збільшувати власні резерви, здійснювати відрахування до бюджету, стимулювати персонал, збільшувати дивіденди своїх акціонерів.
Акумульовані у страхових компаніях ресурси через систему інвестування сприяють розширенню виробництва або прискоренню виконання інших програм. Це вигідно страхувальникам, страховим компаніям, банкам та іншим підприємницьким структурам і державі в цілому.
Отже, страхування має величезні можливості сприяти економічному й соціальному розвитку країни, задовольняти інтереси щодо захисту майна та доходів як юридичних, так і фізичних осіб.
Структура страхового ринку являє собою складну теоретичну проблему. Залежно від критерію аналізу визначають організаційну, інституціональну, територіальну і галузеву структури страхового ринку. Багатоаспектний аналіз структурованості страхового ринку вимагає розгляду кожної із названих структур.
В умовах формування українського страхового ринку, що супроводжується повною перебудовою страхової системи, переходом до демонополізованих страхових відносин і виборів найбільш пріоритетних напрямів розвитку страхування, включаючи і майнове страхування, страховий фонд набуває нове призначення як обов’язковий елемент господарської діяльності юридичних і фізичних осіб. Страхування суттєво впливає на соціально-економічну стабільність суспільства і належить до кола чинників, що безпосередньо визначають рівень економічної безпеки країни.
Водночас, розвиток страхового ринку є похідною соціально-економічного розвитку країни. Зацікавленість держави в розвиткустрахового ринку полягає в тому, що завдяки страхуванню стає можливим підвищення соціального захисту населення та господарюючих суб’єктів, зменшується навантаження на державний бюджет у частині відшкодування не передбачуваних збитків природно-техногенного характеру, вирішуються окремі проблеми соціального забезпечення завдяки перенесенню державних соціальних виплат з коштів бюджету на страхові виплати.
Страховий ринок передбачає самостійність суб'єктів ринкових відносин, їхнє рівноправне партнерство, розвинену систему горизонтальних і вертикальних зв'язків між ними.
Він забезпечує органічний зв'язок між цими суб'єктами шляхом спільного визнання потреби у страховій послузі.
Залежно від специфіки страхового ринку виділяють учасників страхових відносин:
- страховики;
- страхувальники;
- застраховані особи;
- об'єднання страховиків;
- перестраховики;
- товариства взаємного страхування;
- уповноважений орган державного нагляду за страховою діяльністю;
- професійні оцінювачі ризиків;
- професійні оцінювачі збитків.
Отже, страховиками визнаються юридичні особи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із законодавством України, а також ті, які одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.
Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.
Професійні оцінювачі ризиків і збитків є, як правило, уповноваженими особами страховика та виконують визначені функції.
Андерайтер має право від імені страховика брати на страхування запропоновані ризики, визначати тарифні ставки та умови договору страхування цих ризиків на основі норм страхового права та економічної доцільності.
Сюрвеєр – інспектор або агент страховика, який здійснює огляд майна, що приймається на страхування, його оцінку та визначає ймовірну ступінь настання страхового випадку.
Аварійний комісар встановлює причини, характер і розмір збитку в результаті страхового випадку, як правило, ДТП.
Аджастер представляє інтереси страховика у вирішенні та врегулюванні заявлених претензій страхувальника, пов'язаних зі страховим випадком.
Диспашер – спеціаліст у галузі морського права, який здійснює розрахунки при загальній аварії, розподіляючи збитки між судном, вантажем, фрахтом. Функції диспашера може виконувати аджастер.
Таким чином, страховий ринок являє собою складну, багатофакторну, динамічну, відповідним чином структуровану систему. Ця система реально функціонує, отже, відповідно взаємодіють усі складові страхового ринку, котрий можна розглядати як єдність внутрішньо організованої системи та зовнішнього стосовно до цієї системи оточення. Внутрішня система страхового ринку взаємодіє із зовнішнім середовищем. Вони взаємообумовлюють одна одну, взаємодоповнюють страховий простір в цілому.
До внутрішньої структури страхового ринку відносять:
- страхові продукти (послуги за конкретними видами договорів страхування);
- систему організації продажів страхових полісів та формування попиту на страхові продукти;
- гнучку систему тарифів (ціни, пільги, знижки, націнки, штрафи, пеня тощо);
- власну інфраструктуру страховика (агентства, контори, філіали, представництва, канали комерційного зв'язку);
- матеріальні та фінансові ресурси, що визначають становище страховика;
- людські ресурси страхової компанії;
- фінансове становище страхової компанії та довіру до неї з боку фінансових інститутів;
- ліквідність страхового фонду.
Страхові продукти – специфічні послуги, що пропонуються на страховому ринку. Ціна їх відображається у страховому тарифі. Формується вона на основі конкуренції при порівнянні попиту і пропозиції.
Нижня межа ціни визначається умовами рівноваги між надходженнями платежів до страхового фонду та виплатою страхового відшкодування і страхових сум, верхня – потребами страховика.
Ціна послуги конкретного страховика залежить від величини і структури його страхового портфеля, якості інвестиційної діяльності, величини управлінських витрат та очікуваного прибутку. Якщо ціна його страхової послуги виявиться надмірно високою, страховик може опинитися у невигідному становищі порівняно зі своїм конкурентом і втратити клієнтів.
Купівля-продаж страхових послуг оформляється страховим договором, а підтвердженням цього акту є страхове свідоцтво (поліс), виданий покупцеві (страхувальнику) продавцем (страховиком).
Перелік видів страхування є асортиментом страхового ринку.
Усі елементи внутрішньої структури страхового ринку взаємопов'язані. Вплив на один із них спричиняє дію в інших. Тому управлінському складу страхової компанії важливо враховувати взаємодію цих елементів і узгоджувати їх із зовнішнім середовищем.
Зовнішнє середовище страхового ринку являє собою сукупність факторів, дія яких не опосередковується безпосередньо впливом страховика. Внутрішня система характеризується тим, що страховик спроможний безпосередньо впливати на процеси, що відбуваються, має реальні можливості для корекції своїх дій і очікує відповідної адекватної зміни у внутрішній системі. До факторів, що визначають вплив страховика на внутрішній стан страхового ринку, належать: страхові продукти, що їх пропонує страховик, умови, на яких укладаються страхові договори; системи просування страхових продуктів на ринок; тарифна політика страховика; механізми вивчення попиту та його зміни.
До елементів внутрішньої системи страхового ринку можна віднести фінансовий та кадровий потенціал страхової компанії, наявність та міра довіри страхувальника до страховика, його уміння співпрацювати із фінансовими інститутами, якість маркетингової діяльності та ефективність стратегічних рішень. Діяльність страховика саме у внутрішній системі страхового ринку спонукає формування попиту на страхові послуги, сприяє зростанню обсягу та асортименту пропозиції страхових продуктів і таким чином створює належні умови для управління і контролю з боку страховика ситуації у внутрішній системі.
Страховий ринок представляє собою досить складне явище, має свою внутрішню структурну будову та зовнішнє оточення. Його внутрішня будова, з одного боку, представлена суб'єктами страхового ринку, з іншого – страховими продуктами, що реалізуються. Зовнішнє оточення представлено ланками фінансової системи держави та сферою міжнародних фінансів, зв'язок з якими визначається за напрямками руху грошових потоків. Внутрішня структурна будова страхового ринку за суб'єктами страхових відносин представлена уповноваженим органом державного нагляду за страховими компаніями; структурними елементи страхового ринку – страховиками, страхувальниками та об'єднаннями страховиків; елементами інфраструктури – страховими та не страховими посередниками.
Зовнішнє середовище страхового ринку складається з елементів, якими страховик може управляти, та з тих, на які він впливати не може, але повинен враховувати їх у своїй діяльності.
До складових, на які страховик може впливати, належать:
- ринковий попит;
- конкуренція;
- ноу-хау страхових послуг тощо;
- інфраструктура страхового ринку (правове і нормативне забезпечення, інформаційна та аудиторська мережа, наукове обслуговування, кадри, система організації професійної освіти, наукове обслуговування, професійна етика і мова).
До складових, на які страховик впливати не може, входять:
- чисельність населення, його вікова та статева структури;
- сезонні міграції;
- купівельна спроможність населення і т. ін.
Отже, страховий ринок – це відкрита система, здатна до розширення та звуження, залежна як від загальної економічної ситуації в країні, так і від активності страховика.
Ринкова економіка ґрунтується на свободі вибору продавця і покупця. Вільна гра попиту і пропозиції в умовах ринкової економіки стимулює появу таких страхових послуг, що об’єктивно потрібні страхувальнику. Свобода ціноутворення, виражена у тарифних ставках на страхові послуги, створює умови для конкуренції між страховиками.
Страховий ринок представляє всю сукупність економічних відносин, що виникають при купівлі-продажу страхового продукту, і реалізує прямі відношення між страховиком і страхувальником за допомогою наповнення змісту страхової послуги конкретними товарно-грошовими відносинами.
Метою діяльності за умов ринкової економіки є одержання прибутку. При цьому об’єктивна наявність конкуренції, економічною основою якої є розходження в обсязі витрат різних страховиків на реалізацію однакової страхової послуги (її собівартості). Особливістю ціноутворення у страхуванні є той факт, що ціна страхової послуги складається з таких компонентів:
- коштів, що використовуються для формування страхового фонду для відшкодування збитків страхувальників після настання страхових випадків;
- коштів, що потрібні для реалізації страхової послуги;
- коштів, що формують прибуток страховика.
Закон вартості, діючи у ринковій економіці, проявляється у наявності на страховому ринку послуги за ціною, що сформована на основі співвідношення попиту і пропозиції. При цьому очевидно, що ринкова ціна на страхову послугу повинна бути однакова для всіх страховиків, діючих на цьому ринку.
Тому для завоювання ринку, забезпечення незалежності від конкурентів і збільшення прибутковості страхової діяльності потрібне зниження рівня індивідуальної вартості страхової послуги конкретного страховика щодо її ринкової вартості.
Розвиток нових форм власності, організаційно-правових форм господарювання, розширення самостійності товаровиробників, формування ринкової інфраструктури, різке зменшення державного впливу на розвиток виробничих відносин і розподіл матеріальних благ докорінно змінили процес формування вітчизняного страхового ринка, його зміст, види страхових послуг, які пропонують фізичним та юридичним особам.
У сучасних економічних умовах страхування – чи не єдина галузь економіки України, яка протягом останніх років має стабільний значний щорічний приріст обсягів наданих послуг. Водночас, незважаючи на номінальне зростання обсягів страхового ринку, ця галузь забезпечує сьогодні перерозподіл незначної частини внутрішнього валового продукту. Українські страхові компанії ще не акумулювали вагомий обсяг інвестиційних ресурсів, тому їх частина у вітчизняній економіці ще доволі мала.
Сьогодні розвиток страхового ринку відбувається на фоні позитивних змін макроекономічної ситуації в державі при зростанні добробуту населення і посиленні державного регулювання і нагляду за страховою діяльністю.
Незважаючи на позитивні зрушення у вітчизняній економіці, яке спостерігається на протязі останніх років, страхування у нашій країні не привертало належної уваги держави. Так питома вага чистих страхових премій (без страхових премій, переданих у перестрахування резидентам) у валовому внутрішньому продукті у 2007 році складала 2,5%, значення показника невпинно зростає, але ще не відповідає стану розвитку ринку Європейського Союзу, де цей показник дорівнює 8–12%. Загальний обсяг надходжень до бюджетів країн ЄС від страхової галузі порівняний з обсягом відповідних надходжень від банківської системи. Акумульовані через страхування грошові кошти є джерелом великих інвестицій.
Джерелом аналізу страхового ринку України є розрахунки страхового рейтингу «Insurance ТОР» по даним Держфінпослуг, Мінфіна.
Український страховий ринок ще молодий і перебуває у стадії формування. Але уже сьогодні появляються ознаки того, що страхування стає важливішим сегментом ринкових економічних відносин. Саме страхування в змозі забезпечити не тільки безпеку, стабільність, соціальні гарантії в суспільстві через механізм страхового захисту, але у перспективі може стати серйозним механізмом перерозподілу інвестиційних ресурсів і механізмом вирішення питання занятості населення.
Страховий ринок України в 2004–2007 роках зберіг тенденції щодо збільшення надходжень страхових платежів. За п’ятирічку загальна сума страхових премій зросла у 9 разів – до 19,2 млрд. грн. Це зростання спостерігається за всіма видами страхування. Саме високі темпи зростання обсягів страхових премій зумовила різке зростання загального обсягу сформованих страхових резервів.
В структурі страхових платежів добровільне страхування займає домінуюче положення, його питома вага виросла з 86,4% до 96,6%, в той час, як питома вага обов’язкових видів страхування зменшилась з 13,6% до 3,4%. Такі зміни в структурі зумовлені високими темпами зростання страхових платежів по договорам майнового страхування – з 69,6% до 86,3%. Доля цього виду страхування в загальній сумі збільшення страхових платежів за аналізуємий період складає 88,4%. Найбільш високими темпами зростали страхові платежі по договорам майнового страхування – 11,2 рази, відповідальності – 7,7 рази. По договорам особистого страхування страхові платежі збільшились у 2,7 рази, хоч їх доля в загальній структурі знизилась з 7,3% до 2,2%. Це свідчить про те, що сьогодні страховий ринок недостатньою мірою виконує свою соціальну функцію – захист інтересів громадян.
Кількість угод добровільного страхування (особливо укладених фізичними особами) все ще залишається вкрай незначною. Усе це свідчить про сегментарну активність українських страховиків на небагатьох рентабельних напрямках. Достатньо сказати, що розвиток багатьох видів страхування відбувається не з внутрішньої потреби вітчизняних страхувальників, а лише через вимогу міжнародних ринків – страхування відповідальності перевізника, «Зелена карта», страхування вантажів. Великим попитом страхові послуги користуються в експертно-орієнтованих галузях вітчизняної економіки.
Загальна сума страхових виплат, виконаних за 2007 р., склала 1528,5 млрд. грн. У порівнянні з 2004 роком обсяги цього показника збільшились на 1130,7 млрд. грн. (в 3,8 рази).
Зростання страхових виплат відбулось не так стрімко, як надходження страхових премій, але структура і динаміка зростання виплат страхових сум і страхового відшкодування в основному аналогічні страховим платежам.
В цілому на страховому ринку рівень валових виплат (відношення валових виплат до валових платежів) постійно знижався і в 2007 р. досяг 7,9%, що на 11,2 пункти менше цього показника в 2004 р. Ця тенденція особливо яскраво спостерігається у майновому і особистому страхуванні – тих видах страхування, які в структурі займають домінуюче положення.
Правове забезпечення страхування здійснюється шляхом прийняття актів законодавства та нормативних актів, що регулюють страхову діяльність як у цілому, так і за окремими її напрямками й питаннями.
Система правового регулювання страхової діяльності включає в себе норми, визначені:
- Конституцією України;
- міжнародними угодами, що їх підписала і ратифікувала Україна;
- Цивільним кодексом України;
- законами та постановами Верховної Ради України;
- указами та розпорядженнями Президента України;
- декретами, постановами та розпорядженнями Уряду України;
- нормативними актами (інструкції, методики, положення, накази), котрі прийняті Міністерствами, відомствами, центральними органами виконавчої влади і зареєстровані в Міністерстві юстиції України;
- нормативними актами органу, що згідно із законодавством України здійснює нагляд за страховою діяльністю;
- нормативними актами органів місцевої виконавчої влади у випадках, коли окремі питання регулювання страхової діяльності були делеговані цим органам за рішенням Президента або Уряду України;
- окремими нормативними актами колишнього Радянського Союзу та УРСР, які не були відмінені законодавством незалежної У країни.
Конституція України, прийнята у червні 1996 року, визначила, що виключно законами України встановлюються засади створення і функціонування фінансового ринку (стаття 92), а Кабінет міністрів України забезпечує проведення фінансової політики (стаття 116). Отже, Конституція України встановила загальні норми правового регулювання фінансової політики, складовою частиною якої є страхова справа.
Цивільний кодекс України, прийнятий ще за радянських часів, не дає, на жаль, повного законодавчого тлумачення правового регулювання страхової діяльності. У ньому страхування визначене тільки як «державне». Тому велике значення матиме прийняття нового Цивільного кодексу України, який дозволить узгодити основні поняття в системі законодавства.
Законодавче регулювання страхової діяльності в Україні має певну історичну специфіку, яка значною мірою накладає свої особливості в цілому на систему правового забезпечення.
У колишньому Радянському Союзі не було базового закону, який би регулював порядок проведення страхової діяльності. Оскільки страхова діяльність здійснювалась виключно установами Держстраху і Індержстраху, які не мали повністю самостійного статусу, то не виникало потреби визначити законодавчі норми, які б на рівні законів встановлювали права та обов'язки цих суб'єктів. Окремі питання проведення страхової діяльності регулювалися Постановами ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР і УРСР, нормативними документами Держстраху та Укрдержстраху.
Протягом 1992–1993 років у більшості незалежних держав, що виникли на території колишнього СРСР, були прийняті законодавчі акти з питань страхування.
Улітку 1992 року Укрдержстрах за участю ряду провідних страхових компаній, утворених у період 1990–1992 pp., подав до Кабінету міністрів України перший проект Закону «Про страхування», спрямований на узгодження позицій ряду провідних міністерств і відомств. У грудні 1992 року цей проект був повторно після узгодження внесений на розгляд Кабінету міністрів України. Оскільки згідно з рішенням Верховної Ради України в цей період Уряд дістав право видавати декрети, які мали статус законів, зазначений проект був прийнятий як декрет у травні 1993 року.
Декрет Кабінету міністрів України «Про страхування» став фактично першим базовим законодавчим актом, який забезпечив системне правове регулювання страхової діяльності в Україні. Цей декрет визначив базові терміни і поняття, пов'язані зі страховою діяльністю (ринком страхових послуг).
Декрет «Про страхування» міг розглядатися лише як проміжний законодавчий акт. Головний його недолік полягав у тому, що тут було зроблено спробу поєднати суперечливі непоєднувані положення: з одного боку, певні «держстрахові» принципи здійснення страхової діяльності, що базувалися на планово-адміністративній економіці, а з іншого – принципи ринкової економіки і, зокрема, страхування в умовах ринку. Наприклад, з одного боку. Декрет передбачав здійснення страхових виплат за рахунок страхових резервів, що відповідало ринковим принципам, а з іншого – не визначав фінансового механізму формування цих резервів і суто адміністративне забороняв перераховувати до резервів понад 50% страхових платежів. Окрім того. Декрет надліберально забороняв державі втручатися в діяльність страхових організацій, а водночас визначав державний орган, відповідальний за стан розвитку страхового ринку. І таких суперечностей було немало.
Отже, з розвитком ринкової економіки України постала потреба прийняти новий законодавчий акт, який повністю врегулював би як понятійно-смисловий апарат, так і порядок здійснення страхової діяльності (давно застосовуваний у розвинених країнах). 6 березня 1996 року Верховною Радою України був прийнятий новий Закон «Про страхування» (далі – Закон), який є сьогодні головним законодавчим актом у цій галузі в нашій державі.
Страховий ринок – це особливі соціально-економічне середовище і сфера економічних відношень, де об’єктом купівлі-продажу (товаром) є страхова послуга, формуються попит і пропозиція на неї. Основна мета страхового ринку – забезпечення безперервності процесу суспільного відтворення через продаж специфічної фінансової послуги (страхової гарантії), що здійснює матеріальну компенсацію шкоди (збитку), яка заподіяна майновим інтересам страхувальників у результаті настання подій, що називаються страховими випадками. Страховий ринок можна розглядати і як особливу систему організації грошових відносин із формування і розподілу страхового фонду, щоб забезпечити страховий захист суспільства за допомогою створення структури страхових організацій, які беруть участь у продажу відповідних страхових послуг. Міжнародний (світовий) страховий ринок – це пропозиція і попит на страхові послуги у масштабах світового співтовариства.
Ринкова економіка ґрунтується на свободі вибору продавця і покупця. Вільна гра попиту і пропозиції в умовах ринкової економіки стимулює появу таких страхових послуг, що об’єктивно потрібні страхувальнику. Свобода ціноутворення, виражена у тарифних ставках на страхові послуги, створює умови для конкуренції між страховиками.
Зовнішнє середовище страхового ринку являє собою сукупність факторів, дія яких не опосередковується безпосередньо впливом страховика. Внутрішня система характеризується тим, що страховик спроможний безпосередньо впливати на процеси, що відбуваються, має реальні можливості для корекції своїх дій і очікує відповідної адекватної зміни у внутрішній системі.
Аналіз сучасного стану, тенденцій і проблем розвитку вітчизняного страхового ринку свідчить про певні здобутки та численні недоліки, притаманні функціонуванню як окремих страхових компаній, так і всієї системи страхування.
Розвиток страхового ринку стримує дія наступних факторів: відсутність державної політики розвитку як економіки в цілому, так і програми розвитку ринків фінансових послуг, неузгодженість господарського і страхового законодавства, недосконалість податкового законодавства, нестабільність фінансового середовища господарюючих суб’єктів і населення, слабкість стимулів у розвитку страхування.
Актуальність питання розвитку страхового ринка України обумовлює необхідність розробки державної політики ефективного розвитку страхування у поєднанні з загальнонаціональними економічними пріоритетами, яка б передбачала умови для:
- подальшого розвитку законодавчої та удосконалення нормативної бази;
- визначення основних напрямків формування механізму страхових послуг для забезпечення соціального захисту, зокрема: страхування майна, страхування відповідальності, страхування фінансових ризиків, а також методичне страхування, страхування життя від нещасних випадків на виробництві. Необхідно передбачити розширення переліку страхових послуг, інфраструктури, удосконалення порядку оподаткування страхової діяльності, подальшу інтеграцію України в міжнародні структури.
Створення ефективної системи захисту майнових прав та інтересів підприємців і підприємств, підтримання соціальної стабільності у суспільстві і економічної безпеки держави неможливе без функціонування потужного ринку страхових послуг. Але на даний час формування страхового ринку в Україні ще має стихійний характер і в багатьох випадках захист прав і інтересів страхувальників належно не забезпечений.
1) Бланд Д. Страхование: принципы и практика / Пер. с англ. – М.: Финансы и статистика, 2005 – 516 с.
2) Воблый К.Г. Основы экономики страхования. – М.: АНКИЛ, 1993.
3) Ефимов С.Л. Экономика и страхование: Энциклопедический словарь. – М: Церих-ПЭЛ, 2006 – 876 с.
4) Манэс А. Основы страхового дела. – М: АНКИЛ, 2002 – 428 с.
5) Козеркевич А. Охорона здоров’я як частина системи громадського захисту в європейських країнах // www.healthfin.kiev.ua/pages/review/res_3 u.htm
6) Корецький Б. Реформування системи охорони здоров’я: західноєвропейський досвід і можливості його використання в Україні // Вісник ТАНГ. – Спец. вип №15–3. – 2000. – 56–63 с.
|
