Контрольная работа: Страхове відшкодування

Міністерство освіти і науки України

Житомирський державний технологічний університет

Кафедра фінансів

Контрольна робота

з предмету: "Страхування"

Виконала: студентка IV курсу

групи ЗУП – 04 – 2

Старинцева Діана Іванівна

Залікова № 10904135

Перевірила: Александрова Марина Михайлівна

Житомир 2007

Зміст

1. Поняття та зміст страхової термінології 3

2. Алгоритм розрахунку та порядок застосування страхового відшкодування за різними системами. 10

3. Сутність та необхідність перестрахування. 12

Список використаних джерел: 22

1. Поняття та зміст страхової термінології

В страхуванні застосовується сукупність специфічних термінів та понять, які згруповані за певними ознаками, взаємопов’язані та взаємообумовлені, і, таким чином, формують відповідну систему професійної термінології. В країнах з ринковою економікою зазначена система термінів формувалась досить тривалий час, знаходиться під впливом наукових інтеграційних процесів та існує в умовах сталого правового та податкового поля.

Проте, в сучасних умовах в Україні для даної системи термінів характерні часті зміни в законодавстві, методологічних підходах, невизначеності фінансових та господарських чинників тощо. Не сприяє розвитку страхової термінології і нерозвиненість страхового ринку, нерозуміння страхування, як фактору стабілізації економіки країни, як фактору можливого залучення додаткового інвестиційного капіталу в розвиток економіки.

Окрім того, в сучасних умовах, в різноманітній літературі та практичній діяльності в Україні застосовується багато термінів, що несуть однакове інформаційне навантаження, проте мають різну назву, а тим паче різне позначення в актуарних розрахунках. Так, наприклад, терміни „страховий платіж”, „страховий внесок”, „страхова премія” – виражають плату страхувальника страховику за покриття ризику страхування. Їх застосування залежить від виду страхування, вони не мають смислових розбіжностей, але призводять до непорозумінь при їх практичному використанні. А позначення цих термінів в розрахунках відображаються за допомогою літер латинського та українського алфавіту, а у відповідних методичних рекомендаціях – за допомогою слів.

Аналогічно і по відношенню до термінів „страховий поліс”, „страхове свідоцтво”, „страховий сертифікат”, що засвідчують факт укладання страхового договору, є документами, що повинні містити загальні умови страхування. Проте, чіткого розмежування випадків застосування того чи іншого із зазначених термінів не існує. Хоча, сьогодні найчастіше використовується термін „страховий поліс” в морському страхуванні, що найбільше відповідає міжнародній термінології. Окрім того, у вітчизняному законодавстві існують однакові вимоги щодо змісту зазначених документів, які повністю дублюють зміст договору страхування, а не виражають загальні умови страхування відповідного об’єкту. В міжнародній практиці страховий поліс використовують ще для внесення інформації про страхувальника та страховий об’єкт в єдину базу даних страховиків, щоб уникнути зловживань з боку страхувальників при отриманні страхового відшкодування при настанні страхового випадку. В Україні в сучасних умовах подібної єдиної інформаційної бази не існує. Це питання потребує швидкого вирішення, певних наукових розробок та методичного забезпечення.

Подібне стосується й термінів „страхова відповідальність”, „страхове покриття”, що означають зобов’язання страховика сплачувати страхове відшкодування або страхову суму за передбаченої умовами страхування сукупності подій або окремої події. Зазначені страхові терміни мають однакове смислове навантаження та застосовуються відповідно у майновому та особистому страхуванні.

Невизначено позиції застосування таких понять як „системи страхування”, „системи страхової відповідальності”, „системи страхового забезпечення”, що однаково розуміються у зв’язку з використанням тих чи інших методів страхування, для розподілу відповідальності за ризик між суб’єктами страхових відносин з метою реалізації їх страхових інтересів.

Спробуємо узагальнити аналогічне використання деяких термінів страхування в таблиці 2.1

Таблиця 2.1

Терміни-аналоги, що використовуються в страхуванні

Окрім того, у термінології страхування існує така ситуація, коли один і той й же термін має різне смислове навантаження або має декілька визначень. Так, наприклад, термін "страхова сума" визначається як:

сума, в межах якої страховик несе відповідальність згідно угоди страхування;

межа грошових зобов’язань страховика щодо компенсації завданих страховою подією збитків страхувальникові (застрахованому);

грошова сума, на яку застраховані об’єкти страхування;

грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов’язаний провести виплату при настанні страхового випадку

(ЗУ „Про зміни до ЗУ „Про страхування”, ст.9).

А термін "страховий інтерес" має значення:

матеріальної зацікавленості у страхуванні об’єктів, до яких страхувальник має стосунок як власник, орендар, перевізник;

міри матеріальної зацікавленості фізичної або юридичної особи у страхуванні.

Такий термін, як "страхова оцінка" використовується в контексті:

критерію оцінки страхового ризику;

матеріального еквіваленту (вартості) можливих матеріальних збитків або шкоди.

Досить дискусійними в страховій термінології є встановлення єдиного підходу до питання, що ж все-таки реалізується за допомогою страхування: страхові продукти чи страхові послуги. В економічній літературі досить широко використовуються обидва цих терміни, часто підмінюючи один одного. А це призводить до таких негативних моментів, як:

коли мова йде про реалізацію страхових продуктів, то складається враження про існування особливого товару, хоча страхування як економічна категорія нічого не створює, а виконує захисну функцію шляхом мобілізації та перерозподілу фінансових ресурсів;

за допомогою страхування реалізується страховий захист не тільки матеріалізований у страховому фонді, а й в інших фондах страховика.

Здається більш коректним є використання терміну „страховий продукт” при вказівці конкретного виду страхування. А термін „страхова послуга” дещо ширший. Це також необхідно враховувати при здійсненні страхових послуг.

До того ж різні вчені по-різному групують страхові терміни. Так, наприклад, А. Гвозденко терміни та поняття, що використовуються в страхуванні, умовно поділяє на дві групи:

терміни та поняття, що використовуються у вітчизняному страхуванні;

міжнародні терміни та поняття.

В свою чергу, відомий російський вчений В. Шахов виділяє чотири групи термінів страхування:

терміни умов страхування;

терміни формування страхового фонду;

терміни використання страхового фонду;

терміни міжнародного страхового ринку.

Проте, деякі вчені взагалі не вдаються до класифікації страхових термінів (К.В. Шелехов, В.Д. Бігдаш та інш).

Зрозуміло, що кожний страховий термін чи поняття визначає зміст і характерні ознаки певної групи страхових відносин. В рамках національного вітчизняного страхового ринку використовують наступні групи страхових відносин, що пов’язані з:

проявом специфічних страхових інтересів;

формуванням страхового фонду;

використанням страхового фонду;

фінансово-господарською діяльністю страховика;

терміни договорів і дій перестрахування.

Терміни, що пов’язані з проявом страхових інтересів, виражають найбільш загальні умови страхування, закріплюють та охоплюють правову форму страхування. Зміст зазначених термінів, як правило, обмежується національним страховим ринком.

Терміни, що пов’язані з формуванням страхового фонду, відображають надходження страховика від страхової діяльності, а також доходи від інвестиційної діяльності, інших джерел, які визначені діючим законодавством. Зазначені терміни відображають також оперативне управління страховиком фінансовими ресурсами, що с. надані страхувальниками.

Терміни, що пов’язані з використанням страхового фонду, виражають право страховика використовувати страховий фонд. Видатки страхового фонду мають цільове призначення і використовуються для виплати страхових сум та страхових відшкодувань.

Терміни, що пов’язані з фінансово-господарською діяльністю страховика, охоплюють специфіку організації фінансів страхової компанії, її доходи та витрати, формування спеціальних та обов’язкових фондів, їх розміщення, систему оподаткування тощо.

Окрему групу в термінології страхування складають терміни та поняття договорів і дій перестрахування, які розглядаються у відповідній темі.

Характеристика основних термінів та понять, що застосовуються в страхуванні приведена в таблиці 2.2

Таблиця 2.2

Основні терміни та поняття що застосовуються в страхуванні

Ряд вчених та практиків, наприклад, М. Мних, Н. Внукова, В. Борисова розглядають ще одну групу страхових термінів – терміни, що пов’язані з функціонуванням міжнародного страхового ринку, міжнародних Правил Інкотермс. Хоча, Україна лише з 1992 року почала активно залучатися до міжнародної інтеграції, в цьому напрямку зроблені певні кроки. Так, у 1997 році Україна стала асоційованим членом системи ”Зелена картка”.

З інтеграцією України до міжнародного страхового ринку, терміни та поняття всіх класифікаційних груп необхідно поступово привести у відповідність до стандартів міжнародного страхового ринку. Наша держава бере активну участь у нарадах страхнаглядів світу, що регулярно відбуваються за участю Організації економічного розвитку та співробітництва, дедалі тісніше співпрацює з іншими міжнародними організаціями.

2. Алгоритм розрахунку та порядок застосування страхового відшкодування за різними системами

Пропорційне страхування відноситься до методів часткового страхування. Передбачає використання системи пропорційної страхової відповідальності. В основі цієї системи лежить математична ознака – пропорція: страхове відшкодування так відноситься до збитку страхувальника, як страхова сума – до вартості застрахованого майна.

Зазначену пропорцію можна виразити наступною формулою:

У відповідності до цього методу страхове відшкодування можна ще визначити за допомогою процентних розрахунків: страхове відшкодування повинно складати стільки відсотків від суми страхового збитку, скільки страхова сума від майнової оцінки застрахованого майна,

В умовах договору страхування принцип пропорційної відповідальності знаходить своє відображення, як правило, в заниженій оцінці майна супротив реальної вартості об'єкта страхування або максимально можливого збитку підприємства в результаті настання обумовлених страхових випадків.

За даною системою страхування, відповідно до зменшення розміру страхового відшкодування, розмір страхової премії також зменшується пропорційно зменшенню страхової суми. Таким чином, страхувальник може сам регулювати частину ризику, яка залишається на його утриманні, а відтак і підібрати для себе оптимальний розмір премії.

Особливістю пропорційної системи страхування є те, що розподіл збитку між-страховиком та страхувальником не залежить від його розміру. Отже, як для великих, так і для малих збитків система розподілу залишається незмінною. А це може створювати певні незручності для обох учасників страхової операції. Для того, щоб усунути зазначений недолік, використовують методи непропорційного страхування.

Непропорційне страхування відноситься до часткового страхування. Методи непропорційного страхування призначені для розширення можливостей з управління ризиками за допомогою страхування. А саме, воно дозволяє використовувати різні підходи для фінансування ризиків в залежності від їх розміру та походження в одному договорі страхування.

Розрізняють наступні системи непропорційного страхування:

першого ризику;

дрібної частки (дробової частини);

граничного страхового забезпечення;

страхування граничних ризиків.

При страхуванні за системою першого ризику (система страхування перших збитків) збиток при настанні страхового випадку-відшкодовується повністю тільки в межах страхової суми, що зазначена в договорі страхування. Збиток в межах страхової суми, називається в страховій практиці „першим ризиком".

Алгоритм розрахунку страхового відшкодування за цією системою можна представити наступним чином:

Q = Z = S

Якщо збиток перевищує страхову суму, то витрати по його компенсації та ліквідації наслідків несе сам страхувальник. Різниця між страховою вартістю і страховою сумою називається „другим ризиком".

Зазначена система страхування має свої переваги й недоліки.

Перевагою страхування за системою першого ризику є те, що страхувальник отримує певну вигоду за рахунок зменшення розміру страхової премії, оскільки ризик, що передається страховику, зменшується. Ймовірність виникнення великих збитків зменшується із збільшенням їх розміру. Отож, катастрофічні збитки мають найменшу ймовірність виникнення. Тому для страхувальника мас ценз відмовитись від сплати додаткової частини страхової премії за рахунок відмови від покриття граничних збитків.

Недоліком цієї системи страхування є те, що великі, масштабні ризики, які можуть мати тяжкі наслідки для страхувальника, залишаються па його власному утриманні. А відтак, перед страхувальником знову ж постає проблема управління та фінансування ризиків.

3. Сутність та необхідність перестрахування

Перестрахування розглядається як особлива підсистема страхового ринку, що забезпечує фінансову стійкість страхових компаній шляхом перерозподілу страхових ризиків. На даний час практично будь-яка страхова компанія може прийняти на страхування ризик із врахуванням постійно зростаючих страхових сум, маючи тверде перестрахувальне забезпечення.

Важливе значення займають професійні перестрахувальні компанії: Мюнхенське перестрахувальне товариство, Швейцарське перестрахувальне товариство, могутній перестрахувальний ринок існує у Великобританії, де унікальне місце належить корпорації Ллойда. Унікальність Ллойда полягає не тільки в масштабах його операцій. Справа в тому, що немає іншого страховика в світі, який би так органічно поєднував зовнішній консерватизм, повагу до історичних традицій з колосальним інноваційним потенціалом. Це не компанія, а корпорація, яка складається з окремих комірок, що називаються синдикатом, кожен з яких формує статутний фонд із вкладів окремих юридичних і фізичних осіб.

Перестрахувальне товариство вперше з'явилось у Німеччині 1846 р. у м. Кельні. В Росії з 1895 воно зустрічається при вогневому страхуванні. В Україні подальший розвиток перестрахування отримало тільки після 1993 р., коли був прийнятий Декрет "Про страхування", в якому відображено основні положення перестрахувальних операцій.

Класичне визначення перестрахування було дано в законодавстві Великобританії ще на початку XIX ст., в якому сказано, що перестрахування є новим страхуванням того самого, вже застрахованого ризику й укладається воно з метою забезпечити андеррайтера від раніше прийнятих ризиків. У Німецькому торговому статуті перестрахуванням визнається страхування ризиків, прийнятих страховиком.

Закон України "Про страхування" (ст.12) дає визначення перестрахування як страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Основною функцією перестрахування є вторинний перерозподіл ризику, зміст якої полягає в тому, що страховик може дати страхувальнику тільки таку гарантію, що відповідає його фінансовим можливостям. Якісніше і в повному обсязі виконувати свої зобов'язання страховик може завдяки перестрахуванню, тобто через розподіл ризику з іншими страховиками.

За цих умов перестраховик бере на себе відносно значну частку ризику чи гарантії. Частина ж ризику, яку цедент залишає за собою, називається власним утриманням. На практиці найчастіше кілька перестраховиків беруть участь у покритті збитків і вступають у співпрацю на підставі контрактного документа або договору.

Як правило, на кожного перестрахувальника припадає різна питома вага покриття. Завдяки цьому страховик, котрий передає ризики в перестрахування, збільшує свої можливості щодо прийняття ризиків у десятки разів.

Крім основної, існують допоміжні функції перестрахування, які:

дають змогу брати на страхування дуже дорогі та унікальні ризики;

сприяють запровадженню та поширенню нових видів страхування;

у перспективі створюють умови для формування однорідного збалансованого портфеля, який необхідний страховику для надійного контролю своєї середньо - та довгострокової політики;

якщо перерозподіл ризику здійснюється між компаніями різних країн, то воно набирає форми зовнішньої торгівлі, де об'єктом купівлі-продажу є страхові гарантії. Це "невидимий" експорт-імпорт.

Крім цього, розрізняють активне і пасивне перестрахування.

Активне перестрахування полягає у прийнятті іноземних ризиків для покриття або продажу страхових гарантій.

Пасивне - це передача ризиків іноземним страховикам (купівля страхових гарантій). Головна його мета - передача відносно дрібних ризиків великій кількості перестраховиків у різних країнах. Завдяки цьому досягається стабільність страхового портфеля та встановлюються широкі контакти на ринку перестрахування.

Зміст договорів та їх види. У сфері вітчизняного страхування переважають компанії з відносно невеликими можливостями щодо прийняття ризиків. Потреба у їх покритті зростає швидше, ніж статутні фонди. Така тенденція страхового ринку серйозно гальмує збільшення масштабів надання відповідних послуг, що знижує довіру клієнтів до страховиків. Тому проблемою, яка потребує швидкого розв'язання, є збільшення місткості національного страхового ринку, об'єднання розрізнених фондів страхових компаній.

Одним з методів зменшення і розподілу страхового ризику є перестрахування. Беручи на себе ризик (укладаючи договір страхування), страхова компанія не завжди має можливість його покрити, виплатити можливі страхові збитки. В цьому випадку вона звертається за допомогою до іншої страхової компанії (або спеціалізованої перестрахувальної компанії), пропонуючи розподілити ризик.

Перестрахування виражає систему відносин, згідно з якою страховик, приймаючи на страхування ризики, з врахуванням своїх фінансових можливостей, частину відповідальності передає на погоджених умовах іншим страховим організаціям. Цим і переслідується мета створення за можливістю збалансованого портфеля страхування, забезпечення фінансової стійкості і рентабельності страхових операцій.

В основі перестрахування лежить договір, згідно з яким одна сторона - страховик передає повністю чи частково страховий ризик (групу страхових ризиків певного виду), іншій стороні - перестраховику.

Він, у свою чергу, бере зобов'язання відшкодувати страховику відповідну частину виплаченого страхового відшкодування.

Таким чином, у договорі перестрахування діють дві сторони: страхове товариство, що передає ризик, і страхове товариство, яке приймає ризик на свою відповідальність як перестраховик.

Сама операція, пов'язана з передачею ризику, називається перестрахувальною цесією.

У цьому випадку страховика, що передає ризик, називають цедентом, а перестраховика, який його приймає - цесіонером.

Прийнявши на перестрахування ризик, перестраховик може частково передати його іншому страховику (перестраховику), тобто цесіонер, прийнявши на себе ризик, розуміє, що для нього він теж завеликий. У такому випадку він, як і перша страхова компанія - цедент, намагається зайву частину ризику передати іншій компанії, уклавши з нею такий же договір перестрахування.

У цій ситуації цесіонер вже виступає в ролі цедента, який називається, щоб підкреслити вторинність передачі ризику, ретроцедентом.

Компанію, яка прийняла ризик від ретроцедента, називають ретроцесіонером.

Для того, щоб укласти договір перестрахування, необхідне існування першопочаткового ризику - договору прямого страхування, за яким існує ймовірність пошкодження, знищення, втрати чого-небудь і, відповідно, ризик виплати страхового відшкодування чи страхової суми.

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

Договір перестрахування має деякі специфічні ознаки, що випливають з особливості угоди перестрахування. Однією з них є принцип відшкодування, згідно з яким перестраховик зобов'язаний виплатити цеденту відшкодування, пропорційне частині участі, але лише в тому разі, якщо цедент виплатив потрібне відшкодування застрахованому.

Теоретично момент виникнення зобов'язань за договором страхування і момент виникнення зобов'язань за договором перестрахування можуть збігатися в одному випадку - коли сторони і в першому, і в другому договорі досягли згоди, що вказані вище договори вступають в силу до надходження грошових коштів на їх розрахункові рахунки. Але, враховуючи добровільність договорів страхування, завжди буде існувати ймовірність того, що страхувальник відмовиться від договору. Найчастіше договір перестрахування укладається після надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок перестрахувальника, й існує проміжок часу між набранням чинності договору страхування і перестрахування.

Підчас настання страхового випадку кожний страховик досліджує обставини його настання. При цьому умови договору перестрахування, як правило, вміщують вказівки щодо часу, необхідного для прийняття рішень про виплату. Так-от, якщо страховий випадок виник перед самим закінченням договору страхування, а страховик буде використовувати своє право на дослідження обставин його настання, тобто діяти в межах договору страхування, то він вийде за межі договору перестрахування, ще не прийнявши рішення (позитивного - платити, негативного - не платити), і втратить перестрахувальний захист. Саме тому строки дії договору перестрахування і договору страхування не можуть і не повинні збігатися.

Об'єктом перестрахувальних операцій є майнова ситуація в певному страховому товаристві, що виступає в ролі цедента. Перестраховик не має ніяких прав або обов'язків, щодо укладених цедентом договорів страхування. Разом з тим, застрахований не має нічого спільного з операціями страхування, підписаним цедентом відносно передачі ризиків.

Страховик не зобов'язаний повідомляти страхувальника про свій намір передати повністю або частково взяті ризики в перестрахування.

Роль операцій перестрахування зумовлена такими функціями і властивостями, як вторинний розподіл ризику, якісне і кількісне вирівнювання страхового портфеля, можливість приймати на страхування унікальні і дорогі ризики.

Придбання перестрахувального захисту дає змогу страховику реалізовувати свої цілі, в тому числі приведення у відповідність обсягів підписаної компанією відповідальності і наявних резервів для покриття цих обсягів, стабілізація результатів діяльності і захист від коливань збитковості, економія від масштабів, збільшення місткості і розширення кількості запропонованих варіантів страхового покриття тощо.

З теоретичної точки зору важливо розглянути особливості перестрахування відносно прямого страхування як з економічного погляду, так і з точки зору юридичного змісту договору перестрахування і договору прямого страхування. При прямому страхуванні страховик за рахунок акумуляції страхових внесків створює страховий фонд. При перестрахуванні перерозподіляється лише частина коштів страхових фондів, вже створених окремими страховими організаціями, їх координація й оптимізація, що дає змогу конкретним страховикам розширити страхові операції, розробляти і впроваджувати нові страхові продукти.

Міжнародні перестрахувальні операції є своєрідним різновидом зовнішньоекономічної діяльності. Перестрахування робить можливим міжнародний поділ страхового фонду навіть в умовах жорсткого державного валютного регулювання й обмеження доступу на національний страховий ринок іноземного капіталу.

В основі такого перерозподілу коштів страхового фонду при перестрахуванні, як і при прямому страхуванні, лежить розподіл ризику між учасниками страхових відносин.

У страховій теорії і практиці поняття "страховий ризик" може вживатися в кількох значеннях. При цьому кожне із значень може використовуватися в різних ситуаціях при формуванні страхового фонду. Поняття страхового ризику найчастіше використовується в значеннях: ймовірність заподіяння збитків при настанні страхового випадку; або конкретний страховий випадок, тобто визначена небезпека, від якої проводиться страхування; або частина вартості майна, не охоплена страхуванням і залишена на ризику страхувальника; або конкретні об'єкти страхування за їх страховою оцінкою і ступенем ймовірності заподіяння збитків.

При розгляді відносин за розподілом ризику поняття "страховий ризик" доцільно розглядати з точки зору необхідності нести невигідні наслідки страхового випадку. Таке визначення страхового ризику було сформульовано ще В.І. Серебровським. Таким чином, під розподілом ризику при перестрахуванні розуміють, що страховик частково перекладає на перестраховика необхідність нести невигідні наслідки страхового випадку. Такими невигідними наслідками страхового випадку є заподіяння збитків і необхідність їх відшкодування. Саме через збиток страховий ризик набуває конкретних вимірювальних параметрів. Тоді страховий ризик реалізується при настанні страхового випадку, що носить імовірнісний характер, обмежує рух коштів страхової компанії.

При перестрахуванні, як і при страхуванні, здійснюється розподіл збитку, але вже на новому рівні. Виплати, що проводяться перестраховиком у відповідності з його часткою участі в покритті збитку, проводяться з коштів перестраховика, сформованих ним за рахунок перестрахувальної премії, отриманої від різних страхових організацій за договорами перестрахування. Ці перестрахувальні премії є частиною страхових фондів окремих страхових організацій, які, в свою чергу, сформовані за рахунок страхових премій (в межах нетто-ставки), що виплачується страхувальниками. Отже, через механізм перестрахування страхувальники одної страхової організації, хоча й опосередковано, беруть участь у відшкодуванні збитку, спричиненого страхувальникам іншої страхової організації. Таким чином, перестрахування продовжує процес розподілу ризику, розпочатого під час прийому ризику страховиком на страхування, але вже на новому рівні.

При недостатності засобів, сформованих за рахунок надходжень перестрахувальної премії, перестраховик зобов'язаний виконати свої зобов'язання за договорами перестрахування за рахунок власних коштів. У сферу страхування залучається додатковий капітал у вигляді власних коштів спеціалізованих перестрахувальних компаній, які грають величезну роль на ринку перестрахування. Це сприяє зміцненню стабільності страхового ринку в цілому й окремих страхових організацій зокрема.

На розподіл ризику як основу перестрахування вказують вітчизняні і зарубіжні вчені. Так, Крістофер Пфайффер пише: "... вторинний розподіл ризику, тобто перестрахування, невідоме страхувальнику. Такий поділ виникає на другому рівні і тільки між страховиком, тобто цедентом, і одним чи кількома перестраховиками".

Перестрахування являє собою систему економічних відносин, відповідно до якої перестрахувальник за певну винагороду передає перестраховику частину ризиків, раніше прийнятих ним на страхування, з метою забезпечення фінансової стійкості.

Економічній суті перестрахування відповідають специфічні завдання, що відображають особливості перестрахування в страховому процесі.

Першим і основним завданням перестрахування є завдання перерозподілу ризиків. При перестрахуванні проводиться вторинний перерозподіл ризиків, раніше прийнятих на страхування, між учасниками страхового процесу.

Перестрахування скорочує коливання в результатах діяльності страховика за певний період, роблячи їх стабільнішими.

Третє завдання перестрахування полягає в забезпеченні місткості страховика. Це проявляється в розширенні можливостей страховика з прийому на страхування великих і небезпечних ризиків.

Четверте завдання перестрахування полягає в забезпеченні фінансової стійкості страховика.

Перестрахування є логічним продовженням прямого страхування і необхідною умовою нормального функціонування страхового процесу в цілому і будь-якої страхової організації зокрема.

Необхідність у перестрахуванні з кожним днем зростає через охоплення страхуванням дедалі більшої кількості великих, специфічних ризиків, а також у зв'язку з приватизаційними процесами, що відбуваються в нашій країні. Адже об'єкти приватизації, що втратили підтримку з боку бюджету, органів управління, опиняються в ризикованих ситуаціях. Тому збільшення частки страхових внесків, переданих у перестрахування до 0,038% у 1997 р. та до 1,298% у 1998 р. є позитивним фактором, і цю частку ще можна збільшувати, оскільки завжди існує хоча б мінімальна ймовірність того, що страхова компанія не зможе виконати своїх зобов'язань. Перестраховик, фінансово підтримуючи страхову компанію, сприяє розширенню її страхової діяльності. Це дуже важливо для страховика, який зацікавлений у розширенні можливостей своєї компанії. Враховуючи перестрахування, страховик може брати на страхування більшу кількість ризиків. А це дає страховій компанії змогу використовувати закон великих чисел і основну закономірність страхування збитки кількох покриваються багатьма.

Перестрахування не лише захищає страховиків, а й сприяє захисту самого страхувальника: працівників страхових компаній - від втрати роботи, акціонерів компанії - від зниження прибутку, держава має гарантію надходження податків від страхової діяльності.

Ще одним методом розподілу і вирівнювання ризиків виступає співстрахування, яке застосовується в країнах, де кілька страхових компаній здійснюють один і той самий вид страхування. На відміну від перестрахування, де страхувальник укладає договір з одним страховиком, який потім розміщує свій ризик, у співстрахуванні страхувальник укладає договір зразу з кількома страховиками, які виступають рівноправними партнерами і відповідають перед страхувальником за свою частину ризику.

Механізм співстрахування полягає в пошуку страхових компаньйонів для спільної відповідальності. Таких компаній може бути дві чи більше залежно від розміру ризику і від частки власної участі страховиків.

Відповідальність за виконанням такого договору несе перша страхова компанія, але вона не відшкодовує частки інших у випадку неплатоспроможності.,

Співстрахування не набуло таких розмірів і масштабів як перестрахування, через незацікавленість у ньому страхувальника, який часто не має повної інформації про співстраховиків.

Список використаних джерел:

1. М.М. Александрова. Страхування: Навчально – методичний посібник. – К.: ЦУЛ, 2002 – 208с.

2. Горбач Л.М. Страхова справа: Навч. посібник – 2-ге вид., виправлене. – К.: Кондор, 2003. – 252 с.

3. В.Й. Плиса. Страхування: Навч. посібник – К.: Каравела, 2005. – 392с.

4. http: // www. readbook. com. ua