Курсовая работа: Теорії економічної інтеграції на прикладі країн СНГ

ВСТУП

Найбільш важливою ознакою сьогодення є інтенсивний розвиток інтеграційних процесів на всіх рівнях. Зростає економічна взаємозалежність держав, відбувається інтернаціоналізація продуктивних сил, що сприяє розвитку інтеграційних процесів в економіці.

Основною метою економічної інтеграції як етапу інтернаціоналізації господарських зв’язків є більш тісне співробітництво окремих національних господарств, забезпечення умов концентрації виробництва.

Iнтеграція в перекладі з латинської - integration- означає з’єднання окремих частин у загальне ціле [9, с.307].

Процеси міжнародної економічної інтеграції активізувались у II половині XX ст. в різних регіонах земної кулі. Його визначальними характеристиками на макрорівні є взаємодія відтворювальних суб’єктів: підприємств, фірм, а на макрорівні - розвиток міжнародної торгівлі товарами, послугами і зростання руху факторів виробництва (технологій, капіталу, робочої сили).

Кожна країна, враховуючи свої національні інтереси, обирає той шлях до інтеграції, який буде для неї найбільш перспективним та вигідним. Для визначення напрямів інтеграції, економісти всього світу активно вивчали і вивчають питання інтеграції у світі: основні проблеми та перешкоди інтеграції для країн з різним рівнем розвитку економіки, перспективи співпраці в різних галузях економіки, взаємовідносини між країнами різних географічних регіонів, можливі напрями поглиблення їх співпраці, а також ресурсний потенціал.

Всі інтеграційні об’єднання, які сьогодні існують, мають відмінності по ступеню інтегрованості національних економік, але у країнах, що створили ці об’єднання спостерігаються помітні покращення в економічному розвитку.

Найбільш зрілих форм інтеграції досягли країни Західної, Центральної та Східної Європи. Розвиваються інтеграційні процеси в Східноамериканському та Азіатсько-Тихоокеанському регіонах. А от щодо Африки та Латинської Америки, то, через різні інтереси, країни поки що не налагодили активного співробітництва. Ще одним інтеграційним регіоном є СНД, де через кризу 90-их років та політичні конфлікти, також гальмуються процеси інтеграції.

Тому метою курсової роботи є визначення суті, теорій та моделей міжнародної економічної інтеграції, аналіз інтеграційних процесів між країнами-членами СНД та субрегіональних організаціях, а також співпраця країн пострадянського простору зі Світовою організацією торгівлі. Для досягення поставленої мети були визначені наступні завдання: дослідження інтеграційних процесів та взаємовідносин між країнами-членами СНД; визначення перспектив подальшої співпраці країн в рамках Співдружності та пріоритетних напрямів майбутньої інтеграції країн-членів СНД; аналіз співпраці СНД зі Світовою організацією торгівлі, як з боку країн, що вже вступили до неї, так і з боку тих, що знаходяться в процесі переговорів. Окремий розділ присвячено питанню створення Митного союзу, як поштовху до поглиблення інтеграційних процесів в рамках Співдружності.

Для вирішеня поставлених задач було проаналізовано макроекономічні показники співпраці пострадянських країн як з країнами Співдружності так і з іншими країнами світу, причини відцентрових процесів в СНД, проблеми та конфлікти між країнами-членами, аналіз статей відносно питання доцільності подальшої участі країн

Головною проблемою є визначення перспектив та доцільності співпраці країн пострадянського простору в рамках СНД.

Предметом дослідження головної проблеми є теорії та моделі економічної інтеграції Дж.Міда, Я.Вайнера, Я.Тінбергена та Б.Баласса, а методами- наукові статті та публікації відносно розвитку інтеграційних процесів в країнах СНД, їх співпраці з СОТ, статистичні дані розвитку та співпраці країн.

1. Iсторія розвитку міжнародної економічної інтеграції та її теоретичне обґрунтування

1.1 Суть та форми міжнародної економічної інтеграції

Міжнародна економічна інтеграція є найвищою формою прояву інтернаціоналізації господарського життя світового співтовариства. Їїможна визначити як якісно новий етап розвитку і форму прояву інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування, переплетення всіх структур національних господарств [20].

У широкому розумінні її визначають і як відносини, і як процес. Інтеграцію в першому розумінні можна тлумачити як відсутність будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів у кожній із національних економік. Як процес інтеграція виявляється в стиранні відмінностей між економічними суб'єктами - представниками різних держав.

Міжнародна економічна інтеграція суттєво відрізняється від звичайного економічного співробітництва країн тим, що на її основі:

· формується міжнародний господарський комплекс з власною структурою та органами управління. Спільні умови господарської діяльності визначаються й погоджуються як усередині кожної країни, так і на міжнародному рівні;

· зростає можливість об'єднання різноманітних ресурсів для спільного вирішення соціально-економічних проблем;

· основою інтеграційної діяльності є не лише зовнішньоторговельний обмін, а й взаємодія в галузі виробництва і науки на пільгових, порівняно з іншими країнами, умовах;

· інтеграційне співробітництво має комплексний і довготривалий характер [5,c.59].

До конкретних її цілей відносять:

· прискорення економічного розвитку;

· створення оптимальної структури господарства;

· послаблення залежності від колишніх метрополій;

· зміна підпорядкованого положення в системі міжнародного поділу праці.

Але країни з економікою, що розвивається, часто зіштовхуються з факторами, які гальмують їх інтеграцію у світове господарство, серед яких найбільш значними є:

· фактори стану внутрішньої економіки кожної країни;

· особливості взаємовідносин (слабкість матеріальної бази; недостатньо розвинута інфраструктура; недостатність фінансових ресурсів для здійснення сумісних регіональних процесів);

· фактори зовнішнього порядку ( збільшення фінансової залежності від індустріально розвинутих країн, значний контроль ТНК над зовнішньою торгівлею та експортним виробництвом країн, що розвиваються);

· політична нестабільність [4,c.390].

При аналізі економічної інтеграції аналізуються її окремі рівні: мікро та макро.

На мікрорівні вирізняють горизонтальну і вертикальну інтеграцію.

Горизонтальна інтеграція є поєднанням в одній фірмі виробництва різнорідної продукції на єдиній сировинній чи технологічній основі.

Вертикальна інтеграція передбачає об'єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах.

Розрізняють три форми вертикальної інтеграції:

1)інтеграція "вниз" (наприклад, приєднання заводу-виробника сировини чи напівфабрикатів до компанії, яка веде головне виробництво);

2)виробнича інтеграція "вгору" (наприклад, придбання сталеплавильною компанією заводу, що виробляє металоконструкції);

3)невиробнича інтеграція "вгору", що включає сферу розподілу [9,с.310].

На певному рівні мікроінтеграційних процесів виникають транснаціональні корпорації.

На макрорівні інтеграція розвивається на основі формування економічних об'єднань країн з різними типами національних політик.

Таким чином, можна сказати, що закономірним етапом інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає більш тісне зближення окремих національних господарств, є економічна інтеграція, в рамках якої забезпечується концентрація й переплетення капіталів, проведення узгодженої міжнародної економічної політики.

"Міжнародна економічна інтеграція" це об'єктивний, регульований направлений процес зближення, зрощення і взаємодії національних господарських систем, в основу якого покладено економічний інтерес самостійних господарюючих суб'єктів і міжнародний поділ праці [9,c.310].

Міжнародна економічна інтеграція може набувати форми міжнародних угод та узгоджень. Головна її мета – збільшення обсягу товарів і послуг завдяки забезпеченню ефективної господарської діяльності в міжнародних масштабах, а суть проявляється в наступних характерних рисах:

· міждержавному регулюванні економічних процесів;

· поступовому формуванні міжнародного господарського комплексу із загальною структурою відтворення;

· усуненні адміністративних та економічних бар'єрів, які перешкоджають вільному рухові товарів, капіталів, робочої сили та ресурсів у межах регіону;

· зближенні внутрішніх економічних умов у державах, які беруть участь в інтеграційних об^’ єднаннях [5,c.60].

В межах таких об’єднань складається єдиний ринковий простір, де розгортається вільна конкуренція. Під дією ринкових регуляторів на цьому єдиному просторі виникає більш ефективна територіальна і галузева структура виробництва. У країнах, що створили інтеграційні об'єднання, спостерігаються позитивні зміни в економіці: зменшуються трансакційні витрати і прискорюються темпи взаємної торгівлі; зростаюча конкуренція між виробниками з різних країн стримує зростання цін, стимулює поліпшення якості товарів і створення нових технологій, зумовлює скорочення відносно неефективних виробництв, призводить до припливу іноземних інвестицій [9,c.313].

Кожний ступінь інтеграції має свої специфічні риси. Їм властиві регіональні відмінності у ступені поєднання національних господарств та інтегрованості національних економік.

Першою формою наближення країн одна до одної є підписання преференційних торгових угод. Вони підписуються або на двосторонній основі між окремими країнами, або між існуючими угрупуваннями та окремою країною. Згідно з ними країни надають більш сприятливі режими один одному, ніж вони надають третім країнам. Преференційні угоди, які передбачають збереження національних митних тарифів кожної з підписавши їх країн, повинні розглядатися не як перший, а як підготовчий етап інтеграційного процесу. Ніяких державних органів для управління преференційними не створюється.

Другою формою інтеграції виступає зона вільної торгівлі.

При цій формі інтеграції країни добровільно відмовляються від захисту своїх національних ринків тільки у відносинах зі своїми партнерами по даному об'єднанню, а стосовно третіх країн вони виступають не колективно, а індивідуально, тобто зберігають своїй економічний суверенітет. З третіми країнами кожен учасник зони вільної торгівлі встановлює власні тарифи.

Зона вільної торгівлі може координуватися невеликим міждержавним секретаріатом, який знаходиться в одній країн членів, але це буває рідко. Країни надають перевагу координуванню параметрів свого розвитку на нарадах керівників відповідних відомств [3,c.365].

Третя форма інтеграції пов’язана зі створенням митного союзу, в рамках чого зовнішньоторговельні зв'язки країн- членів із третіми країнами визначаються колективно. Так, учасники Союзу зводять спільно єдиний тарифний бар'єр проти третіх країн, що дає можливість надійніше захищати єдиний регіональний ринковий простір, який формується і виступає на міжнародній арені як об'єднаний торговий блок. Але при цьому учасники даного інтеграційного об'єднання втрачають частину свого зовнішньоекономічного суверенітету. Зазвичай митний союз вимагає створення більш розвинутої системи міждержавних органів, які координують проведення узгодженої зовнішньоторгової політики. На

Четвертою формою розвитку інтеграційних об'єднань є спільний ринок. Тут усі характеристики Митного союзу зберігають своє значення. Крім того, у рамках Спільного ринку усуваються обмеження на переміщення різних факторів виробництва, що підсилює економічну взаємозалежність країн - членів даного виду інтеграційного об'єднання [9,c.314].

Така координація здійснюється на періодичних нарадах глав держав та урядів країн-учасниць, частих зустрічах керівників міністерств фінансів, центральних банків та інших економічних відомств [3,c.365].

П'ята форма інтеграції — створення економічного союзу, який передбачає об'єднання національних економік кількох країн на основі митного союзу, спільного ринку, уніфікації фінансових систем і проведення спільної валютної політики. На цьому етапі виникає потреба в установах, наділених правом не тільки координувати дії та спостерігати за економічним розвитком, а й приймати оперативні рішення від імені угрупування в цілому. Уряди погоджуються передати частину своїх функцій наднаціональним органам, наділеним правом приймати рішення з важливих питань організації. На даному етапі виникає необхідність у створенні таких органів, які при необхідності могли б приймати оперативні рішення від лиця угрупування в цілому.

Останньою і найвищою формою інтеграції вважається політичний союз, який передбачає передання національними урядами національним органам більшої частини власних повноважень стосовно третіх країн, що фактично означає створення міжнародної конфедерації та втрату, суверенітету окремими державами. Але такі цілі ще ніхто не ставить, це — суто теоретична форма [9,c.315].

Економічна інтеграція починається з лібералізації взаємної торгівлі товарами, включаючи створення спільного митного тарифу щодо третіх країн, доповнюється свободою міждержавного просування факторів виробництва і завершується уніфікацією макроекономічної політики і створення спільного митного тарифу щодо третіх країн, доповнюється свободою міждержавного просування факторів виробництва і завершується уніфікацією макроекономічної політики і створення наддержавних органів управління. На цьому етапі поступово формується багатонаціональний суб’єкт міжнародних економічних і політичних відносин, відбувається рух в напрямку створення єдиної федеративної або конфедеративної держави.

1.2 Передумови та економічні ефекти інтеграції

Процес інтеграції обумовлений розвитком міжнародного розподілу праці, внаслідок чого країни починають тісніше взаємодіяти на економічному рівні. Він відбувається тоді, коли дві або більше країн об'єднуються з метою створення ширшого економічного простору. Для цього вони укладають між собою інтеграційні угоди, сподіваючись при цьому на економічну, політичну та інші вигоди.

Найбільш інтенсивно розвиток інтеграційних процесів розпочався у другій половині XX ст. Ці процеси почали проявлятись на макрорівні в різноманітних формах:

• спільне будівництво господарських об'єктів;

• спільне проведення геологорозвідувальних та пошукових робіт;

• спільне проведення проектно -конструкторських робіт;

• спеціалізація й кооперація виробництва;

• спільні підприємства; .

• міжнародні науково-виробничі, господарські та економічні

організації [5,c.61].

Iснує цілий ряд передумов, якими пояснюється розвиток інтеграційних процесів:

1. соціально-економічна однорідність національних господарств, близькість рівнів їх економічного розвитку;

2. сучасна науково-технічна революція, яка спричинила якість

3. зміни в продуктивних силах;

4. спільність проблем соціально-економічного характеру, які

5. стоять перед країнами, що інтегруються.

6. тривалий період взаємного економічного співробітництва

7. групи країн;

8. географічна близькість країн, що інтегруються.

9. цілеспрямована політика держав, зацікавлених у розвитку інтеграційних процесів [5,c.59].

Безумовно, що співпраця країн задля вирішення питань різного характеру має значні позитивні наслідки для їх економічного, політичного та соціального розвитку:

• прискорення економічного росту країн, в першу чергу, завдяки активізації взаємної торгівлі;

• зближення країн на регіональному рівні захищає їх національних виробників від конкуренції з боку третіх країн;

• співпраця країн в рамках питань соціальних проблем призводить до їх ефективнішого та скорішого вирішення

В рамках економічного аналізу наслідків вступу країн до торгівельно-економічних союзів Джейкоб Вайнер виділив наступні ефекти:

1. статичні ефекти - економічні наслідки, які проявляються одразу ж після створення митного союзу як його безпосередній результат:

• ефект створення торгівлі - означає переключення, внаслідок приєднання до інтеграційного угруповання, попиту держави і, відповідно, споживання від виробника з вищими витратами до виробника з нижчими витратами (Рис.1.1)

•

Рис.1.1- Наслідки приєднання країни до інтеграційного об’єднання. Ефект створення торгівлі [25].

• ефект відхилення торгівлі-означає спричинене приєднанням до інтеграційного об’єднання переключення попиту від виробника за межами об’єднання, який має нижчі витрати, до виробника, який має вищі витрати, але є членом інтеграційного об’єднання (Рис.2.) [25].

Рис.1.2- Наслідки приєднання країни до інтеграційного об’єднання. Ефект відхилення торгівлі.

2. динамічні ефекти - економічні наслідки, які проявляються на більш пізніх стадіях функціонування митного союзу.

До позитивниз наслідків відносять:

1) збільшення розміру ринку дозволить вітчизняним фірмам одержувати ефект від збільшення масштабів виробництва (що має особливе значення для невеликих країн);

2) зовнішня економія: розширення міжнародної торгівлі призводить до вдосконалення інфраструктури країн-учасників союзу, що, в свою чергу, скорочує витрати на експортно-імпортні операції;

3) позиція кожної країни-члена інтеграційного угруповання як учасника різноманітних торгових та економічних переговорів є більш виграшною порівняно з позицією окремої країни, що не входить до жодного з об’єднань;

4) більша конкуренція між країнами-учасниками союзу стимулює ділову активність та послаблює рівень монополізації;

5) приєднання до інтеграційних угруповань сприяє швидкому розповсюдженню інформації та передової технології. У межах динамічного аналізу досліджуються не тільки позитивні, але й негативні наслідки приєднання країни до інтеграційного об’єднання. До них можна віднести:

1) відтік ресурсів з менш розвинутих країн до більш розвинутих в економічному відношенні членів союзу;

2) розповсюдження олігополії з однієї країни на всю територію інтеграційного об’єднання;

3) ефект втрат від збільшення масштабів виробництва, пов’язаний з виникненням занадто великих компаній, що стають занадто забюрократизованими і тому неефективними;

4) необхідність витрати частини свого бюджету на функціонування інтеграційного об’єднання [25].

1.3 Теорії та моделі міжнародної економічної інтеграції

В теорії економічної інтеграції виділяють декілька напрямків, які відрізняються за оцінкам інтеграційних механізмів: нелібералізм, корпораціоналізм, структуралізм,неокейнсіанство, диріжистський напрям.

Теоретичні обґрунтування необхідності економічного інтеграційного процесу у країнах з ринковою економікою були запропоновані у 70-80-х роках XIX ст. Ф. Лїстом, Г. Шмолером, В. Рошером та ін., які були представниками німецької історичної школи.

Представники раннього неолібералізму (1950-1960 рр.) - К. Мейер, Ж. Рюєф, Р. Шуман, А. Паніч, Е. Бенуа, Ж. Моне, Б. Баласса, В. Репке і М. Алле під повною інтеграцією розуміли створення єдиного ринкового простору в масштабі декількох країн, функціонування якого здійснюється на основі дії стихійних ринкових сил і вільною конкуренцією незалежно від економічної політики держав та існуючих національних і міжнародних правових актів. На їхню думку, втручання держави в сферу міжнародних економічних стосунків призводить до розбалансованості міжнародної торгівлі, розладу взаємоплатежів.

Представник пізнього неолібералізму американський вчений Б. Баласса розглядав проблему інтеграції в дещо іншій площини: чи призводить економічна інтеграції держави до її більш інтенсивної участі в міжнародній економіці. Для відповіді на це питання він уважно вивчав еволюцію інтеграції, яка відбувається на основі економічних і політичних процесів. Саме Баласса розробив схему інтеграційних процесів та виділив п’ять основних інтеграційних угод: зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний і валютний союзи, політичний союз.

У 1974 р. він зробив порівняння еластичності попиту на імпорт країн ЄС до створення інтеграційного угруповання з тим же показником після утворення ЄС за галузями. Відповідно до отриманих результатів створення ЄС мало ефект створення торгівлі дуже суттєвих розмірів. Якщо до створення ЄС кожний 1 % зростання ВНП призводив до збільшення торгівлі між країнами на 2,4 %, то після створення ЄС — на 2,7 %.

На цих висновках побудована ідея "другого кращого", що розглядалася англійцем Дж. Мідом у 1955 р. Представники іншої школи (Л. Кеохане, П. Робсон, М. Дюватріон та ін.) зробили спробу відокремити як домінуючі позаекономічні фактори: інтеграційні угруповання дозволяють країнам забезпечити більш надійну обороноздатність, вступ до "елітного клубу" вважається справою національного престижу тощо. Прихильники ще одного підходу вважають, що створення інтегрованої системи дає змогу ставити спільну мету і спільно її досягати (зростання зайнятості, виробництва, соціальна стабільність тощо). При цьому збільшується роль держави у вирішенні загальних проблем в рамках інтегрованої системи [9,c.308].

В рамках неокласики в середині 60-х рр. з’явився новий напрям, який називався корпораціоналізм. Його представники, американські економісти С.Рульф і Ю. Ростоу, вважали, що ядром інтеграції є ТНК, які здатні забезпечити інтеграцію міжнародної економіки, її раціональний і збалансований розвиток на противагу як ринковому механізму, так і державному регулюванню.

Представники структуралізму, одним з представників яких є шведський економіст Г. Мюрдаль, рахували, що вільне функціонування ринкового механізму в інтегрованому просторі може привести до певних диспропорцій в розвитку і розміщенні виробництва. Економічна інтеграція розглядалася ними як глибокий процес структурних перетворень в економіці країн, що інтегруються в результаті яких виникає якісно новий інтегрований простір, досконаліший господарський організм. На їх думку, полюсами розвитку інтеграції є великі фірми, промислові компанії, цілі галузі промисловості [10,c.763].

Пізніше, в 70-х рр. широкого поширення набули ідеї неокейнсіанства, представники якого вважали, що центральна проблема міжнародного економічного співробітництва полягає в тому, як уберегти різноманітні вигоди широкої міжнародної економічної взаємодії від обмежень і в той же час зберегти максимальний ступінь свободи кожної країни. Неокейнсіанці висунули два можливих варіанти розвитку міжнародної інтеграції: перший - інтеграція з наступною втратою національного суверенітету, але обов'язковим узгодженням економічних цілей і політики; другий - інтеграція з умовою збереження якомога більшої національної автономії. Припускаючи, що жоден з цих варіантів не може бути представлений у чистому вигляді, вони вважали необхідним їх оптимальне поєднання шляхом узгодження внутрішньої і зовнішньої господарської . політики сторін, що інтегруються [10,c.764].

Голландський соціал-демократ Ян Тінберген запропонував розрізняти два аспекти інтеграції господарської політики держав-членів: "негативну інтеграцію" і "позитивну інтеграцію". Під "негативною інтеграцією" мається на увазі "усунення різних інструментів міжнародної економічної політики",а під "позитивною" - "додаткові заходи для усунення неузгодженостей, які можуть існувати між митами та податками в різних країнах", а також "позитивні акції у виробничих галузях для здійснення реорганізації програм".

Представники іншої теорії (П. Робсон, А. Рюгман) вважають, що країни прямують до інтеграції своїх економік з метою подолання "фактора обмеженості" (сировина, інші фактори виробництва). Вважається, що цей фактор сприяв зростанню масштабів виробництва, розвитку товарної диференціації і нових-технологій.

Ще одна перевага інтеграції за даною теорією: зростання конкуренції, яка стимулює розвиток виробництва, покращення якості продукції.

Неокейнсіанський напрям теорії міжнародної інтеграції відображено в концепції диріжизму (А. Філіп, Р. Куперта ін.). Головною проблемою регіональної економічної інтеграції є пошук оптимального сполучення національних програм господарської політики із забезпеченням переваг, які надає тісне економічне співробітництво. Однак, інтеграційні програми потребують створення наднаціональних керівних структур, на що не всі суб'єкти інтеграції завжди погоджуються [9,c.309].

На сьогоднішній день, у зв'язку з розширенням ЄС, розроблено дві основні моделі подальшого розвитку європейської інтеграції на шляху її поглиблення, серед яких виділяються моделі "ступінчастої інтеграції", або "Європи концентричних кругів"та "диференційованої інтеграції" ("інтеграції на різних швидкостях").

Найбільш чітко розроблені моделі "ступінчастою інтеграції", або "Європи концентричних кругів". В їх основі лежить ідея про необхідність продовжувати зусилля із поглиблення інтеграції, навіть якщо частина членів ЄС на даний момент не в змозі це зробити. Таким чином, в ЄС утворюється "ядро" з найбільш розвинених країн; навколо нього "кола", що складаються з країн, глибина інтеграції яких поступово зменшується.

Привабливість цієї моделі полягає в тому що вона виглядає правдоподібною і життєвою.

Модель "диференційованої інтеграції" виходить з того, що географічне розширення ЄС повинне змінити концепцію інтеграції і припускає диференціацію швидкості інтеграційних процесів по різних країнах. Як і "ступінчаста", "диференційована" інтеграція переслідує мету поглиблення інтеграційних процесів, але при цьому виключає необхідність підписання договорів і обмеження часу [10,c.765].

2. Дослідження та аналіз інтеграцїйних процесів між країнами-членами СНД

2.1 Загальна характеристика економічного розвитку країн СНД та їх особливості

СНД була заснована на Алматинській нараді 21 грудня 1991 р. представниками 11 незалежних країн: Азербайджану, Білорусії, Вірменії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану, України. Азербайджан приєднався у 1993 р., а Грузія -у 1994 р., але 2009р. вона вийшла зі складу Співдружності.

На країни СНД припадає 15% території, 4,4% населення земної кулі, 3,8% світового ВВП, 3,1 % світового експорту, до того ж вони мають значний природно-ресурсний потенціал, який має велике значення для розвитку економіки країн.

В той же час, не дивлячись на значний потенціал, країни, в цілому, відстають від передових держав, причинами чого є недостатня увага до якості продукції, невисока технологічна дисципліна, а також спадщина радянської економіки - галузеві перекоси,тобто нерівномірний їх розвиток. В СРСР пріоритет надавався розвитку енергетичного машинобудування, галузям військової і космічної спрямованості. Виробництво ж споживчих товарів, сільське господарство вважалися другорядними, а тому недостатньо фінансувались та недоінвестовувались.

В період ринкових перетворень ці сектори економіки зазнали істотних змін: ряд виробництв був закритий, інші значно скоротили обсяги випуску продукції. Досягти успіху змогли підприємства, які залучили іноземні інвестиції і модернізували технології, асортимент і методи управління. Частина таких підприємств тепер є компонентами глобальних ТНК - українська "Криворіжсталь" казахстанські міделиварні заводи, російські пивні компанії і шоколадні фабрики, автоскладальні виробництва в Росії і Узбекистані. Іноземний капітал присутній також і у сфері послуг: мобільному зв'язку, вантажоперевезеннях автомобільним і морським транспортом, аудиті і консалтингу, банківському секторі.

В період перших десяти років після розпаду СРСР, країни СНД переживали спад в усіх сферах економіки. За 1992-1998 р.р. об'єм ВВП і промислового виробництва в цих країнах скоротилися до 30-80 % від рівня 1991 р. [2,c.328].

Тому, для відновлення економіки, у всіх країнах колишнього СРСР були проведені системні реформи. За методами проведення реформ та за інтенсивністю країни можна поділити на 3 групи:

1.радикальні- Киргизія, Казахстан, Росія;

2. консервативні - Узбекистан, Туркменія, Білорусь;

3. проміжні - усі інші країни.

Основними складовими системних реформ були:

• лібералізація цін;

• організація приватизаційного процесу;

• створення нових банківської, податкової, бюджетної систем;

• реформування грошово - кредитної сфери;

• реформування валютної сфери;

• формування ринкового механізму регулювання зовнішньої торгівлі [9.,c.83-84];

Внаслідок проведених реформ, починаючи з 2000 р., в державах СНД поновилося економічне зростання, окрім України. В поточному десятиріччі середньорічні темпи росту ВВП країн Співдружності складали 7-8%, що в 1,5-2 рази перевищували середньосвітові. До таких належать: Вірменія, Білорусія, Казахстан. В інших же країнах СНД спад виявився глибшим. Рівень ВВП 1991р. вони не змогли досягти аж до 2007р.: Грузія, Азербайджан, Таджикистан - через військові конфлікти, а також Україна - внаслідок невдалих реформ і проблем з енергопостачаннями з Росії. Російські реформи також не можна визнати достатньо вдалими, проте завдяки зростанню цін на енергоносії російська економіка в 2008 р. вийшла на номінальні показники передреформного періоду (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 Середньорічні індекси фізичного об’єму ВВП в країнах СНД, у % до показника 1991р.

На сьогоднішній день взаємовідносини країн-членів залишаються складними: труднощі між Україною та Росією через газове питання, аварія в газотранспортній системі, що стало причиною конфлікту між Росією і Туркменістаном, "молочний" конфлікт Росії з Білорусією, що доповнилось ще й світовою економічною кризою. Безумовно, це відобразилось на основних макроекономічних показниках (Табл. 2.2).

Табл.2.2 Основні макроекономічні показники країн СНД, % (січень-грудень 2009р. в % до січня-грудня 2008р.)

Джерело: Статкомітет СНД

Примітки: 1) Без обороту підприємств живлення;2) Включаючи трубопроводи; 3) Січня-вересня 2009 р. в % до січня-вересня 2008 р.; 4) Торгуючих організації; 5) За даними офіційних публікацій, у тому числі в Інтернеті;

. . . -Дані відсутні (не представлені);*- Оцінка.

Виходячи з наведених даних, кращий показник по зростанню ВВП і промисловому виробництву має Азербайджан 109,3 % .Позитивні темпи зростання ВВП в січні-лютому 2009 р. вдалося також зберегти Узбекістану -108,1% та Туркменістану-106,1%. Нижчий показник по ВВП за підсумками січня-лютого 2009 р. зафіксовано в Україні та Вірменії-85% та 85,6% відповідно. По ключовому виду економічної діяльності - промисловому виробництву- найнижчі показники демонструють Україна та Молдова- мінус 21,9% і 22,2% відповідно, а найвижчий Узбекістан- плюс 9% , та Азейбарджан – плюс 8,6% . Щодо України, то вона мала найзначніше падіння по динаміці роздрібного товарообігу : мінус 16,6% за 2009 р. в порівнянні з 2008 р. Враховуючи значущість чинника споживчого попиту для перспектив економічного зростання, можна прогнозувати, що і в найближчій перспективі Україна демонструватиме гірші соціально-економічні показники серед країн СНД. Конкуренцію їй можуть скласти тільки Молдова і, в меншій мірі, Росія. Слід відмітити, що Білорусія, має кращі показники порівняно з Росією та Україною по усим, розглянутим у таблиці 2.2, позиціям. Для більш об’єктивного аналізу динаміки розвитку країн СНД, розглянемо індекси фізичних об’ємів валового внутрішнього продукту за 2001-2009р.р (табл.2.3).

Табл.2.3 Iндекси фізичних об’ємів валового внутрішнього продукту (в постійних цінах)

Джерело: Статкомітет СНД

Примітки: 1) Високі темпи економічного зростання пов'язані зі значним збільшенням видобутку нафти і газу; 2) Січня-червня до січня-червня; 3) Січня-вересня до січня-вересня; 4) III квартал до III кварталу; . . .-Дані відсутні (не представлені); *-Оцінка (розрахунок).

За даними Табл. 2.3 можна сказати про значне скорочення зростання ВВП у 2009р. порівняно з 2008р., ніж у 2001р., порівняно з 2000р. у всіх країнах членах СНД, крім Узбекістану, де індекс фізичного об’єму ВВП у 2009р. зріс, порівняно з 2001р. на 3,6%. Найбільш негетивні зміни по ВВП показали Вірменія (-21,2%), Україна (-18,2%), Молдова (-15,5%) та Росія (-13,5%). Загальне скорочення ВВП в середньому по Співдружності становило -13%.

Якщо показник індексу ВВП за 2000р. прирівняти до 100, то можна зробити наступні висновки: за 9 років цей показник зріс в кожній з країн. Особливо слід відмітити Азербайджан, де він зріс в 3,5 рази, та Вірменію- в 1,9 рази.

2009р. для всіх країн закінчився значним скороченням об’ємів ВВП, об’єктивними причинами чого стали наслідки світової економічної кризи.

Відносно роздрібного товарообігу у країн СНД біьшість мали позитивне значення данного показника (Рис. 2.1).

Найбільший позитивний показник має Узбекістан: 16,6%, а негативний – Україна:-16,6%, порівняно з попереднім роком. До країн, що майже не змінили обсяги товарообігу, можна віднести Вірменію та Казахстан, що, за даної економічної ситуації у світі, можна вважати позитивним показником для їх економік.

Рис. 2.1- Роздрібний товарообіг країн СНД в поточних цінах станом на 2009р. в % до 2008р.

З кожним роком об’єм експортно-імпортних операцій між країнами СНД набагато менше, порівняно з іншими країнами світу(Рис.2.2 та Рис.2.3).

Рис.2.2- Обсяги імпорту країн СНД в межах співдружності та з інших країн (млн. грн.)

Головним джерелами імпорту для країн СНД є Азейбарджан, Білорусія, Україна та Казахстан (за винятком Киргизії, де головним постачальником став Китай, а також Туркменістану, де на першому місці серед партнерів по імпорту виявилися США). Доля російських постачань не занадто велика - від 11 % у Вірменії та Туркменістані, до 25% в Узбекистані і 36% в Казахстані - і цілком порівняна з долею інших партнерів. У 2000р. обсяги імпорту країн СНД були незначними як між країнами Співдружності, так і з інших країн світу порівняно з 2008р. , в якому обсяги імпорту збільшились на 96,8 млн.дол. та 459,1 млн.дол. відповідно. Але вже в наступному, 2009р., ці обсяги знову скоротились через світову економічну кризу майже в 2 рази. В експорті спостерігається така ж тенденція, що й в імпорті.

Рис. 2.3- Експорт країн СНД в межах співдружності та до інших країн (млн.дол.)

В експорті спостерігається така ж тенденція, що й в імпорті. За період 2000-2008р.р. його обсяги значно зросли, а в 2009р. зменшились майже в 2 рази порівняно з попереднім роком внааслідок економічної кризи (Рис. 2.2). Значення Росії як ринку для експорту товарів з країн СНД значно зменшилось. Вона поступилася першим місцем в структурі експорту Вірменії -Бельгії, Таджикістану - Нідерландам, Грузії - Туреччині, Туркменістану - Україні, Азербайджану – Італії.

У торгівлі послугами ситуація, ймовірно, схожа, проте певних висновків зробити не можна, оскільки статистичні відомства країн співдружності не публікують даних по географії зовнішньої торгівлі послугами. При аналізі зовнішньоекономічних зв'язків держав СНД потрібно мати на увазі високу питому вагу неспостережуваної економіки і, відповідно, торгівлі, статистику, що не враховується, або спотворює дані. Подібна практика має місце як між самими країнами СНД (наприклад, поставки овочів і фруктів із Закавказзя і Центральної Азії в Росію, Білорусію і Україну, що майже не враховуються), так і з далеким зарубіжжям ( наприклад, контрабандна торгівля з Китаєм, Туреччиною, Фінляндією, Польщею) [2,c.330]..

Отже, як ми бачимо з Рис.2.2 та 2.3 , країни Співдружності більш активно співпрацюють в торгівлі поза її межами, ніж в рамках СНД, що ще раз підтверджує, що між країнами-членами існує значна кількість невирішених питань як в економічній сфері, так і в політичній. Щодо співробітництва країн в рамках СНД у напрямку подолання кризи, то вони намагалися і намагаються об'єднати зусилля задля її подолання.

На початку 2009 р. був підписаний спільний російсько-білоруський антикризовий план, особливе місце в якому займають заходи, спрямовані на допуск білоруської продукції на рівних умовах на російський ринок і російських товарів, - на білоруський. З урахуванням так званої "молочної війни" і пов'язаної з цим заявами Президента Білорусії А. Лукашенко про підготовку пропозицій про введення митного і пограничного оформлення на білорусько-російській межі, можна зробити висновок про те, що поставлена в угоді мета доки залишається не досягнутою.

Ще одним документом, який присвячений антикризовим діям, являється План по реалізації спільних заходів держав-членів ЄврАзЕС по подоланню наслідків світової фінансової кризи. 4.02.2009 р. в рамках ЄврАзЕС було прийнято рішення про установу Антикризового фонду в размірі 10 млрд. дол. США. Пізніше, 20.05.2009 р. було встановлено розмір внесків кожної країни-члена до фонду: внесок Росії -$7,5 млрд, Казахстану - $1 млрд, Киргизії - $1 млн, Таджикистану - $1 млн, Вірменії - $1 млн. Білорусія не буде донором антикризового фонду через гостру нестачу коштів.

Оцінка спільних дій з подолання кризи повинна вироблятися з урахуванням двосторонніх відносин країн в рамках СНД, які, через значну кількість конфліктів, є досить складними. Полярність поточної соціально-економічної ситуації також не свідчить про скоординованість і ефективність спільних дій. Таким чином, на рівні країн СНД повторюється та ж ситуація що і в цілому у світовому співтоваристві. Визнаючи важливість об'єднання зусиль на міждержавному рівні задля подолання кризи, роблячи певні координаційні дії, країни СНД доки виявляються не в змозі спільно ефективно боротися з економічною кризою [29].

2.2 Участь країн-членів СНД в субрегіональних об’єднаннях та перспективи їх подальшого розвитку

Недостатня ефективність структур Співдружності незалежних держав, невиконання значної частини підписаних у рамках СНД домовленостей і конфлікти інтересів привели до формування субрегіональних угрупувань усередині СНД. Крім того, ряд держав співдружності бере участь і в об’єднаннях країн, що включають і інші держави, що не входили до 1991 р. до складу СРСР.

СРБ - Союз (Союзна держава) Росії і Білорусії. 21 лютого 1995 року був підписаний Договір про дружбу, добросусідство і співпрацю між Російською Федерацією і Республікою Білорусь.

2 квітня 1996 року був підписаний Договір про утворення Співтовариства Білорусі і Росії.

Серед основних задач, які були досягнуті, виділяють:

● відновлення і подальший розвиток виробничих коопераційних зв'язків;

● збільшення міждержавного торгового обігу більш ніж в три рази;

● координація зовнішньої політики держав-союзників, підвищення обороноздатності і безпеки, військово-технічна співпраця;

● рівность прав і свобод громадян Білорусі і Росії, взаємодії в сферах науки, культури, освіти [26].

Більша частина цих цілей так і не була досягнута і сьогодні, як Білорусія, так і Росія, розуміють, що інтеграція не може бути рівноправною через різний політичний і економічний статуси держав. Зацікавленість сторін в СРБ з кожним днем зменшується реальнішими об'єднувальними проектами Росії - Митний союз, ЄЕП. Білорусія готова брати в них участь, що обмежує поле для зовнішньополітичних маневрів Мінська і наближає необхідність остаточно визначитися з геополітичною орієнтацією [34].ЄврАзЕС- Євроазійське економічнеспівтовариство, яке виникло в 2000р. на базі Митного союзу п'яти країн, в який у кінці 90-х послідовно увійшли Росія, Білорусія, Казахстан, Киргизія і Таджикистан. У травні 2002 р. на прохання керівництва Молдавії і України цим державам був наданий статус спостерігача при ЄврАзЕС. В 2003 р. було задоволено аналогічне прохання Вірменії. У 2006 р. членом ЄврАзЕС став Узбекистан.

До числа основних завдань Співтовариства входять:

· завершення оформлення в повному об'ємі режиму вільної торгівлі, формування єдиного митного тарифу і єдиної системи заходів нетарифного регулювання;

· уніфікація правил торгівлі товарами і послугами, і їх доступу на внутрішні ринки;

· створення загальної системи митного регулювання;

· розробка і реалізація спільних програм соціально-економічного розвитку;

· створення рівних умов для виробничої і підприємницької діяльності;

· формування спільного ринку транспортних послуг і єдиної транспортної системи;

· формування спільного енергетичного ринку;

· створення рівних умов для доступу на ринки сторін іноземних інвестицій [14];

Головним напрямом розвитку подальших стосунків країн у рамках ЄврАзЕС являється Митний Союз. Главами урядів держав, в цілях створення умов для вільного руху товарів на митній території Митного союзу, були підписані ряд міжнародних документів, що стосуються регулювання стягування непрямих податків при експорті і імпорті товарів, сфери технічного регулювання, застосування санітарних, ветеринарних і фітосанітарних заходів системи передачі даних статистики зовнішньої і взаємної торгівлі в Центр митної статистики Комісії Митного союзу [13].

ГУАМ- Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова. Це об'єднання формально виникло в 1999р. Декілька років учасником угрупування був і Узбекистан. Найголовніші завдання організації :

· формування зони вільної торгівлі;

· налагодження експорту/транзиту;

· зміцнення національої єдності ;

· орієнтація країн-членів на євроатлантичну інтеграцію [2,c.334].

На останньому засіданні парламентської Асамблеї ГУАМ країни-члени розглядали питання про подальшу співпрацю для створення загального простору інтеграції і безпеки в регіоні ГУАМ, підтримку європейської інтеграції держав-членів, розвиток тісніших відносин з ЄС, необхідність активізації взаємодії з метою посилення консолідації в Організації для просування загальних зовнішньополітичних пріоритетів [17].

ЄЕП - Єдиний економічний простір чотирьох ведучих країн СНД - інтеграційний проект 2003 р., який підписали Президенти Росії, України, Білорусії і Казахстану

Завдання ЄЕП :

· координації макроекономічної політики;створення митного союзу;створення економічного і валютного союзів;

· визначення порядку і створення надійного і ефективного механізму вирішення суперечок;

· формування регіональних систем державного регулювання;

· реформа політики в області трудових стосунків, забезпечення конкуренції і охорони довкілля [15].

Експерти, вважають, що, здебільшого, перспективи проекту ЄЕП залежатимуть від позиції України, яка формується як під впливом внутрішньополітичної кон'юнктури, так і зовнішнього тиску з боку США і ЄС.

Iснує думка, що в самий найближчий час необхідно зосередити увагу на підготовці угод в різних секторах економіки країн, а також розробляти і приймати договори про умови функціонування зони вільної торгівлі. У рамках "четвірки" об'єктивно склалися умови для спільного регулювання ринків нафти, газу, нафтопродуктів, металів, авіаційної техніки, аграрної продукції.

Ще одним шляхом розвитку співробітництва країн в рамках ЄЕП вважають наповнення його інвестиційними проектами, що цілком відповідало як інтересам Українита так і інтересам інших країн-учасниць. Росії ж доцільно було б стимулювати розробку транспортно-транзитних і енергетичних проектів, що спільно реалізовуються країнами СНД з Євросоюзом.

В цілому, експерти сходяться на думці, що Єдиний економічний простір у рамках СНД може бути вигідний усім його учасникам, але для цього необхідно багато і важко працювати в даному напрямі [24].

ШОС - Шанхайська організація співпраці (ШОС) є постійно діючою міжурядовою міжнародною організацією. Створена 15 червня 2001р. в Шанхаї (КНР) Республікою Казахстан, Китайською Народною Республікою, Киргизською Республікою, Російською Федерацією, Республікою Таджикистан, Республікою Узбекістан.

До основних завдань ШОС відносяться:

· зміцнення взаємної довіри і добросусідства між країнами-учасницями;

· співпраця в політичній, торговельно-економічній, науково-технічній і культурній областях, у сфері освіти, енергетики, транспорту, туризму захисту довкілля і інших;

· спільне забезпечення і підтримка миру, безпеки і стабільності в регіоні;

· створення демократичного, справедливого і раціонального нового міжнародного політичного і економічного порядку [19].

Перспективи Шанхайської організації співпраці досить значні. По-перше, всі країни-учасниці близькі географічно та історично, а також за своєю культурою. Усі вони потребують збереження стабільності і безпеки як всередині своїх країн, так і по периметру зовнішніх меж, тому зацікавлені і в досягненнях позитивних результатів в рішенні соціально-економічних завдань. Усі держави-учасники ШОС виявляють зацікавленість в посиленні економічної складової своєї організації, оскільки вони розуміють, що, тільки об'єднавши зусилля, зможуть перетворити Шанхайську організацію співпраці на більш значущу міжнародну організацію [21].

Міністри позитивно оцінили хід реалізації затверджених у рамках ШОС "пілотних проектів" в транспортній сфері - автодоріг "Китай-Киргизстан-Узбекистан", в червні 2008 року завершено підготовку проекту рамкової угоди між урядами держав-членів ШОС про створення сприятливих умов для міжнародних автомобільних перевезень. Країни також вирішили активізувати співпрацю в області залізничного і авіаційного транспорту [19].

Таким чином, інтеграційний, торговельно-економічний, інвестиційний, антитерористичний, енергетичний, геополітичний, транспортний і гуманітарний компоненти є і залишаться на найближчий час ключовими в діяльності ШОС.

ОЕС- Організація економічного співробітництва, до якої спочатку входили Туреччина, Іран і Пакистан, а в 1992 р. до неї приєдналися усі пострадянські держави з переважанням мусульманського населення, а пізніше - і Афганістан.

Цілі ОЕС :

· усунення торговельних бар'єрів між країнами-учасницями на основі системи тарифних преференцій ОЕС;

· розвиток співпраці в промисловій сфері за допомогою створення спільних підприємств, орієнтованих на регіональний ринок;

· створення банку інвестицій і розвитку за участю приватного сектора країн-учасниць;

· реорганізація страхових компаній країн-учасниць ОЭС в єдину страхову компанію;

· сприяння внутрішньорегіональному туризму;

· створення транспортної системи;

У довгостроковій перспективі країни ОЕС націлені на задоволення потреб усього регіону в енергії і забезпечення виходу країн-учасниць на міжнародні ринки, просування співпраці в розвитку нових і поновлюваних джерел енергії і підвищення ефективності виробництва і раціонального використання енергії. До 2015 р. сторони мають намір здійснити паралельне функціонування енергосистем в регіоні ввести в експлуатацію або сприяти розробці розгалужених мереж/маршрутів нефтегазотрубопроводов, розширити використання поновлюваних і альтернативних джерел енергії. Учасники ОЕС також визначили перспективи розвитку співпраці в сферах торгівлі, комунікації, енергетики, економіки, сільського господарства, екології, щодо питань контролю над незаконним оборотом наркотиків і організованою злочинністю, а також розвитку людських ресурсів і зниження рівня бідності в країнах ОЕС [12].

АТЕС - Азіатсько-тихоокеанське економічне співробітництво. Утворилося у 1989р. внаслідок підписання угоди про співпрацю між 12 країнами цього регіону: США, Канадою, Японіію, Австралією, Південною Кореєю, Брунеєм, Малайзією, Індонезією, Новою Зеландією, Сінгапуром, Таїландом, Філіппінами. Пізніше до них приєдналися поступово ще 9 країн : Китай, Гонконг, Тайвань (у 1991р.), Мексика та Папуа - Нова Гвінея (у 1993 р.), Чилі (у 1994 р.), Росія, В' єтнам та Перу (у 1997 р.).

Головні задачі:

· узгодження політики в галузі торгівлі та інвестицій;

· співробітництво в галузі енергетики, транспорту і телекомунікацій, туризму, охорони довкілля.

Усвідомлення проблем, з якими стикається АТЕС, змусило учасників саміту в Сінгапурі заговорити про необхідність реформ. Серед головних напрямів були відмічені: підтримка і розвиток малих і середніх підприємств; підвищення зайнятості, передусім в нових і зростаючих галузях, і активізація співпраці в рішенні соціальних проблем в процесі глобалізації.

Щоб полегшити умови створення і функціонування бізнесу в рамках АТЕС, учасники саміту в Сінгапурі поставили метою до 2015 р. знизити вартість, тривалість і число процедур, які необхідно здійснити підприємцям для відкриття бізнесу, отримання кредиту, виконання контракту, отримання необхідних дозволів і проведення трансграничної торговельної операції [16].

ОЧЕС – Організація чорноморського економічного співробітництваі, утворена в 1992р. До складу входять 12 держав: Албанія, Вірменія, Азербайджан, Болгарія, Грузія, Греція, Молдова, Румунія, Росія, Сербія, Туреччина, Україна.

Цілі організації:

· тісніше економічне співробітництво країн-учасниць;

· вільне пересування товарів, капіталів, послуг і робочої сили і інтеграція економік цих країн у світову економічну систему;

· здійснення інфраструктурних проектів - будівництва трубопроводів і автодоріг.

У рамках ОЧЕС існує ряд проектів, загальною вартістю 45 млрд.євро, з яких 35 млрд. планується витратити до 2020 року.

Регіон ОЧЕС географічно розташований таким чином, що може витягнути чималий прибуток від участі в намічених проектах. Учасники ОЧЕС, готові зробити спільні зусилля, щоб сприяти гармонізації політичних заходів, спрямованих на підтримку що відповідає усім сучасним вимогам транспортної системи.

Розглядається співпраця в таких напрямах як розвиток морських автострад, мультимодальних, комбінованих перевезень, створення автотраспортного кільця навколо Чорного моря та інші [18].

Отже, оцінюючи кількість субрегіональних угрупвань, учасниками яких є країни СНД, треба сказати, що з одного боку це може полегшити та прискорити рішення практичних питань взаємодії, посилити інтеграційні доцентрові настрої інтеграції в Співдружності, а з другого- може навпаки посилити відчуження всередині СНД, призвести до розірвання її цілосності, обособлення учасників регіональних об'єднань від інших країн.

2.3 Україна як учасник СНД

Вектори інтеграційних процесів України різноманітні, що зумовлене її геополітичним станом, рівнем розвитку економіки і статусом позаблокової держави.

Одним з перших векторів можна виділити Співдружність Незалежних Держав (СНД) - організація, до якої в 1991 р. приєдналась Україна. Договір про заснування СНД передбачав співробітництво в зовнішній політиці, економіці й фінансовій політиці, в галузях безпеки і оборони. Проте інтеграційні процеси в СНД йдуть важко й суперечливо через неоднакове осмислення цілей організації країнами-членами. Так, Україна не бере участі в оборонних структурах СНД, оскільки це суперечило б її статусу, економічна інтеграція також гальмується, взаємним непорозумінням.

Але, незважаючи на труднощі, якими супроводжується співробітництво членів СНД в його межах, ця організація має для України важливе значення. По-перше економічний простір СНД є потенційно широким ринком збуту українських товарів, по-друге, джерелом постачання необхідної сировини (особливо енергоносіїв), машин і обладнання, товарів широкого вжитку. За даними 2008р. на країни СНД припадає понад 37,6 % зовнішнього товарообігу України [9,c.317].

Зовнішньоекономічна діяльність України з країнами СНД регулюється національним законодавством і Статутом СНД.

Україна приділяє особливу увагу розвитку співробітництва з членами СНД на двосторонній основі. Ще у 1993 р. вона уклала угоди про вільну торгівлю з РФ та Білорусією, які, на жаль, не були повністю втілені в життя в основному внаслідок позицій цих двох партнерів. З іншими членами СНД Україна поступово розширює міжнародно-правову базу економічного співробітництва, укладаючи угоди про вільну торгівлю, взаємний захист інвестицій, транспортне сполучення, усунення подвійного оподаткування тощо.

Та, не дивлячись на велику кількість двосторонніх угод та договорів України з іншими членами СНД, слід сказати, що все частіше можна почути незадоволення з боку нашої країни щодо ефективності функціонування Співдружності. Вперше думку про необхідність виходу України з СНД висловив екс-президент України Віктор Ющенко ще в 2006р.

Експерти вважають, що СНД втратила своє економічне значення для її членів, зокрема для України, але, Голова комітету у справах СНД Ради федерації В. Густов упевнений що, вихід України зі Співдружності призведе до зростання безробіття в країні, перегляду стосунків в економічній сфері і нове підвищення тарифів на постачання енергоресурсів. Та його думка не співпадає зі статистичними даними Держкомстата, експорт з України в Росію в 2005 р.досяг $7,5 млрд, або 21,86% від загального об’єму експорта, імпорт – $12,8, або 35,54% від загального об’єму імпорта. За підсумками 2008р. об’єм експортно-імпортних операцій нашої держави з країнами Європи виріс значніше, ніж з країнами Співдружності. Тобто, просліджується тенденція до розширення співпраці України з європейськими державами.

Варто нагадати, що Україна за час існувания СНД, не отримала від цього співробітництва ніяких значних економічних вигід, але, тим не менш, кожного року в фонд Співдружності має відраховувати по 5 млн.грн. Також варто сказати, що Україна ратифікувала устав СНД з умовою, що Києв зможе в будь-який момент вийти зі Спідружності, тому, по суті, Україна є не її членом, а учасником. Російский політолог Андрій Окара визнав, що на сьогоднішній день СНД дійсно не має значного економічного та політичного значення, але й вихід з неї не призведет до прискорення європейської інтеграції нашої держави [35].

3. Розвиток механізмів економічної співпраці країн СНД

3.1 Відцентрові настрої та перспективи подальшої співпраці країн у межах СНД

Як вже зазначалося в попередніх розділах, зараз більшість аналітиків та політологів схиляються до тієї думки, що СНД вичерпала себе і не має довгострокових перспектив для її учасників.

Але щоб б не говорили про СНД сьогодні, треба віддати належне цій організації. В першу чергу за те, що завдяки їй після розпаду СРСР пострадянські країни змогли зберегти дружні стосунки і підтримувати їх упродовж тривалого періоду. Але, на жаль, за цей час СНД так і не визначилося з чіткими цілями і зрозумілими методами їх досягнення, тому прийшов час об'єктивно оцінити подальші перспективи цієї організації, песимістичні прогнози майбутнього якої, на жаль, не випадкові.

Головними передумовами сьогоднішнього стану СНД можна вважати, по - перше те, що організація створювалося для формального збереження чогось, що вже розпалося, що є парадоксом в історії світової інтеграції, по-друге, ідея інтеграції здійснювалася в умовах економічного спаду в країнах-членах, по-третє, в кожній країні уряд по-своєму розумів характер, темпи і терміни здійснення ринкових перетворень [7,c.28].

Вважається, що розвиток інтеграційних, а точніше, реінтеграційних процесів на пострадянському просторі проходило б зовсім інакше: точніше і простіше, якби на початку 90-х років вдалося зберегти рублеву зону хоч би декільком ведучим державам-партнерам по СНД. Але, на жаль, цього не сталося.

На сьогодні усі країни СНД розуміють невизначеність свого майбутнього у рамках цієї організації. Більшість з них віддають перевагу євроінтеграції, перспективи якої очевидніші для кожної держави.

Зараз Росія намагається відновити тісну співпрацю країн і відродити СНД завдяки проекту Митного Союзу. Але його недоліком можна рахувати те, що він, знову ж таки, стосується не усіх членів Співдружності.

Говорячи про перспективи СНД, не слід забувати і про те що процес модернізації політичних систем сусідніх держав відбувається в режимі різних швидкостей. Якщо Казахстан, Узбекистан, Туркменістан, Таджикистан і Киргизія орієнтовані на традиційну політичну культуру, то Білорусія і Україна будуть, безумовно, йти по шляху зближення з Євросоюзом. Природно, усе це може створити нові проблеми і навіть конфлікти. І стратегія розвитку стосунків Росії з Україною залежатиме від того наскільки готова РФ до конфліктної моделі російсько-українських відносин.

Що ж стосовно російсько-білоруських стосунків, то вони також можуть піти по конфліктній моделі. Початком цієї нової моделі стосунків може стати зміна політичного режиму в Білорусії. Прогнозуючи такий сценарій подій на пострадянському просторі на найближче десятиліття, слід мати на увазі те, що одними з найбільш ефективних структур впливу на ці процеси стануть НАТО і Євросоюз. Від того, який формат стосунків з Євросоюзом і НАТО побудує Росія багато в чому залежатиме і політична стабільність на пострадянському просторі. І в перспективі саме цей чинник багато в чому визначить, чи залишаться у рамках СНД Україна, Молдова і Білорусія, та і загалом цілісність самої Співдружності [30].

В найближчій перспективі СНД як міжнародна організація в основному виконуватиме консультативно-координаційні функції, а прийнятий в 2007р. курс на розвиток в цілому сприяє плавній адаптації СНД до сучасних умов [8,c.103].

Як підсумок, слід підкреслити, що Співдружність Незалежних Держав зараз знаходиться на порозі системної кризи. Побудова ефективної системи стосунків у рамках СНД багато в чому залежатиме від Російської Федерації. Але безальтернативним залишається, на думку експертів, те, що силова модель поведінки Росії в пострадянському просторі посилить конфліктність політичних процесів у рамках Співдружності і може, зрештою, зруйнувати СНД [30].

Тому, для збереження СНД, країнам-членам необхідно розробити чіткий план співпраці, а Росії- лібералізувати свої дії по відношенню до інших членів.

3.2 Країни СНД та СОТ: національні інтереси та особливості співпраці

П'ять з 11 країн СНД вже є членами СОТ (Грузія, Молдова, Киргизстан, Вірменія, Україна), інші шість (окрім Туркменії) отримали статус спостерігача і ведуть переговори про вступ до організації.

Країни що знаходяться нині на етапі вступу в СОТ, приводять своє законодавство у відповідність з нормами організації, а також ведуть переговори з приводу умов вступу, які фіксуються в Протоколі про приєднання.

Основні проблеми країн пострадянського простору, що стосуються вступу в СОТ, - це вимоги країн-членів СОТ в області сільського господарства, по низці фінансових запитань (банківська і страхова діяльність), комплекс проблем під назвою "СОТ+", коли до країни пред'являються вимоги, що мають "додатковий" характер. При обговоренні системних питань багато дискусій викликають проблеми захисту інтелектуальної власності, лібералізації в області АПК ( від вступаючих країн вимагають значно понизити допустимий об'єм внутрішньої держпідтримки аграрного сектора у рамках "бурштинового кошику" і рівень експортних субсидій на сільськогосподарські і продовольчі товари), питання щодо отримання статусу, який відповідає рівню економічного розвитку кожної з країни - претендента. Бо для Білорусі, Казахстану та Росії, наприклад, важливий статус країни з ринковою економікою, а для Таджикистану-країни з економікою, що розвивається [27].

Незважаючи на відмінності в стартових умовах і економічній ситуації в країнах регіону, членство в СОТ може надати їм значні переваги:

· доступ до механізму вирішення торговельних суперечок;

· можливість участі у виробленні нових правил міжнародної торгівлі;

· поліпшення законодавства і формування стабільного торговельно-інвестиційного середовища, що сприятиме залученню капіталовкладень в національну економіку;

· забезпечення вітчизняним підприємствам ширшого доступу до світових ринків машин, устаткування, технологій і інформації, мінерально-сировинних ресурсів і транспортних комунікацій;

· створення нових можливостей не лише для економічного розвитку, але і для поліпшення соціальної ситуації і підтримки екологічної безпеки;

· створення умов для поліпшення якості вітчизняних товарів і послуг в результаті підвищення стандартів і впливу конкуренції;

· отримання політичних переваг як демонстрація прихильності курсу інтеграції країн у світову економічну систему.

На сьогоднішній день, з країн СНД членами СОТ є : Киргизстан ( з 1998р)., Грузія ( з 2000р.), Молдова ( з 2001р.), Вірменія (з 2003р.), Україна ( з 2008р.) і для кожної з них це мало свої наслідки.

Розглянемо їх в порядку вступу країн до даної організації. Першим був Киргизстан. Для його економіки важко однозначно визначити вплив вступу до ВТО. З одного боку для країни відкрились нові ринки збуту, але за статистичними даними економічне зростання було незначним. За період з 1998р. по 2005р. об’єм експорта виріс лише на 23% ( з 513,6 млн. до 672 млн. дол. США), де доля експорту в країни СНД зросла з 35,4% в 2001 р. до 45% в 2005р; об'єм прямих іноземних інвестицій (без урахування відтоку) збільшився на 54% (з 136 млн. до 210 млн. дол. США). Причому якщо в 1998р. інвестиції направлялись в торгівлю (42%), оброблювальну промисловість (20,5%), то в 2005 р. інвестиції в оброблювальну промисловість склали (45%), фінансову діяльність (19,5%) і гірничодобувну промисловість (11,6%), а на торгівлю доводилося лише 10,4% інвестицій.

В результаті вступу в СОТ значно постраждали національні виробники: харчова, легка промисловість та сільське господарство через їх неконкурентноспроможність порівняно з зарубіжними.

А так як Киргизстан ще до вступу в СОТ, уклав зі своїми основними торговельними партнерами за межами СНД договори про надання режиму найбільшого сприяння, то лібералізація зовнішньоторговельного режиму, майже непомітно вплинула на об'єми зовнішньоторгового обігу країни. До того ж так як Киргизстан експортував переважно метали і хімікати, які не конкурують із західною продукцією, то зниження нетарифних обмежень теж не дало значних позитивних змін [33].

Наступною була Грузія.Як результат вступу до СОТ значного зростання іноземних інвестицій не сталося, як і у випадку з Киргизстаном, хоча в першому півріччі 2001 р. різко збільшилася доля іноземних фірм і спільних підприємств в загальній структурі інвестицій - з 11% до 41% . Як позитив можна сказати, що зовнішньоторговельних оборот зростав щороку. Але негативне сальдо все ж залишилось, причому з 2000р. до 2005р. збільшилось в 4 рази (з 385 млн. дол. США до 1624 млн. дол. США).

Що ж стосовно Молдови, то для неї вступ до Світової організації торгівлі мав більш позитивні наслідки. Не зважаючи на скорочення об’ємів виробництва в сільському господарстві на 14% у 2003р., вже в 2004р. ситуація стабілізувалась. Експорт республіки зріс з 452 млн. дол. США в 2000 р. до 1091 млн. дол. США в 2005 р., причому експорт в країни за межами СНД зріс з 222 млн. до 540 млн. дол. США [28].

Після Молдови була Вірменія, яка сьогодні страждає через членство в СОТ, тому що максимально дозволених 15% митних бар'єрів не вистачає для захисту внутрішнього ринку, 20% -ий ПДВ на сільгосппродукцію ставить у важке положення все сільське господарство, темпи зростання імпорту перевищують зростання експорту, імпортуючі компанії прагнуть впливати на керівництво держави з тим, щоб змінити у свою користь навіть законодавство про інтелектуальну власність. Нестабільність країни веде до відпливу капіталу, що призводить до залучення іноземних кредитів які використовуються нераціонально. За 2008 р. зовнішній борг РВ досяг 3 млрд. долл. США.

Не може не хвилювати і ситуація з курсом долара у Вірменії, який значно виріс через скорочення приватних валютних трансфертів (за деякими оцінками, зафіксовано падіння до 50%), а також скороченням об'ємів експорту (близько 40%). Збільшується також негативне сальдо торговельного балансу (за дев'ять місяців 2009 р. розрив досяг 79% на користь імпорту). Це призвело до підвищення цін на товари в самій Вірменії. Тому не можна сказати, що членство в СОТ було об'єктивно необхідним, оскільки негативні наслідки для країни значно переважають над позитивними [11].

Останньою з країн СНД була Україна. За підсумками 2009р.перебування в організації виявилось успішним. За об'ємами торгівлі Україна зайняла 33 місце серед 152 країн-членів, налагодила тісніші торговельні зв'язки з іншими учасниками СОТ, що допомогло припинити квотування експорту української металопродукції. Так у Болгарії об'єми постачання металопродукції виросли більш ніж в три рази, в Румунії - в 1,7 разу, а зовнішньоторговий обіг з африканськими країнами і США, виріс відповідно на 61% і 85%. Отже, за експертними оцінками, Україна отримала більше вигід від вступу до СОТ з- поміж країн СНД, що теж є її членами [31]

Країни СНД, що знаходяться в процесі приєднання:

Білорусія є нетто-імпортером палива і сировини, і країною, через територію якої проходять експортні трубопроводи з Росії в Центральну і Західну Європу.

У 90-ті роки Росія і Білорусія в основному сформували митний союз, уніфікувавши більшість тарифних ліній і перейшовши до вільної торгівлі один з одним., але переговори по вступу в СОТ Білорусія і Росія ведуть окремо через серйозні розходждення в економічних моделях і господарському законодавстві двох країн і відсутность механізмів, які могли б забезпечити їх конвергенцію.

Білорусія останніми роками прагне прискорити свій вступ до СОТ, тому що це сприятиме перегляду і відміні антидемпінгових та інших обмежувальних заходів відносно експорту Білорусії. Поки ж, незважаючи на те, що почастішали засідання рабочої групи по Білорусії в середині поточного десятиліття, процес приєднання цієї країни до СОТ далекий від завершуючої стадії. В силу незавершенності ринкових реформ і натягнутих стосунків білоруського керівництва з лідерами країн Заходу у країни мало шансів вступити до Світової організації торгівлі найближчими роками [2,c.348].

Казахстан. Керівництво країни впродовж усього пострадянського періоду виступало з різними ініціативами інтеграційного характеру. Наприклад, спільний вступ в СОТ учасників Митного союзу ЄврАзЕС. Зусилля щодо координації приєднання могли стати стимулом поглиблення взаємних зв'язків пострадянських республік, але цей заклик так і не був почутий в Росії.

З 36 країн - членів СОТ, що входять до складу робочої групи зі вступу Казахстану в цю організацію, 15 проводять детальні двосторонні переговори по доступу на ринок товарів. Переговори за умовами доступу на казахстанський ринок послуг ведуться з 8 країнами - членами робочої групи Австралією, ЄС, Канадою, Латвією, Польщею, США, Швейцарією, Японією. Нині Казахстан веде переговори по доступу на ринок послуг по 76 з 155 секторів послуг Класифікатора ООН. Найбільш чутливими секторами послуг, що вимагають значного рівня захисту, є фінансові, правові, комерційні, транспортні, телекомунікаційні, туристичні, будівельні. Важливі для країни і переговори в рамках ТРIПС - ринок продукції легкої промисловості в Казахстані, за різними оцінками, на 70-90% представлений контрабандною і контрафактною продукцією [2,c.347].

Країна має шанси опинитись в СОТ в числі перших з тих держав СНД, що залишилися за межами цієї організації.

Азербайджан подав заявку на вступ до СОТ пізніше, ніж більшість інших країн СНД. Переговорний процес почався практично відразу, але інтенсивність його підвищилася в 2004-2006р.р. Ймовірно, покращення економічних позицій країни завдяки зростанню цін на нафту спонукало керівництво країни прискорити процес приєднання до організації. Для Азербайджану членство багато в чому має статусний характер. Країна експортує переважно сировинні товари, а у сфері послуг вона зацікавлена в питаннях транзиту [2,c.349].

Таджикістан входить до числа найменш розвинених держав світу, а тому користується відповідними преференціями - його продукція надходить до ЄС безмитно. Ця обставина додає привабливості країні в очах потенційних інвесторів, серед яких лідирують російські компанії. Подібно до інших країн Центральної Азії, Таджикістан вкрай зацікавлений в сприятливих умовах для транзиту своїх вантажів, і це одна з сфер де вступ в СОТ може дати позитивний результат.

З початку поточного десятиліття уряд Таджикістану веде активні переговори в рамках процесу вступу в СОТ. Були представлені пропозиції по товарах і послугах, йде діалог із зацікавленими сторонами. Почалося реформування законодавчої бази з метою адаптації її до вимог Світової організації торгівлі [2,c.349-350].

Узбекистан. Процес приєднання Узбекистану до СОТ, який з червня 1994р. мав статус спостерігача при ГАТТ, почався в грудні 1994р. У січні 1995р. було створено відповідну робочу групу, до складу якої увійшло 27 країн. У вересні 1998р. Узбекистан передав до СОТ меморандум по режиму зовнішньої торгівлі.

В цілях ефективної підготовки до вступу в грудні 1998р. кабінет міністрів Республіки Узбекистан затвердив склад міжвідомчої комісії з роботи по СОТ [2,c.350].

Готуючись до вступу в цю організацію, Узбекістан усвідомлює можливість не тільки позитивних, але й негативних ефектів від лібералізації зовнішньої торгівлі. З одного боку країна може отримати полегшення процесу виводу на світові ринки узбецьких товарів і послуг, нові можливості в розвитку фінансових ринків, появу нового механізму захисту зовнішньоекономічних інтересів країни і приведення національного законодавства у сфері зовнішньої торгівлі до міжнародному, а з іншого - можливість втрати ряду виробництв і галузей оброблювального сектора економіки, зростання безробіття, обмеження можливостей держави в проведенні активної промислової політики. У цих умовах потрібна розробка раціональної стратегії приєднання Узбекистану до СОТ, що дозволила б компенсувати або мінімізувати негативні наслідки і досягти максимального ефекту для економіки і розвитку країни в цілому.

Росія. Переговори щодо приєднання Росії до Світової організації торгівлі тривають 14 років.

Відомо, що 80% експорту країни - товари сировинної групи, які, здебільшого обмеженням СОТ не піддаються.

Після вступу в СОТ у російських металургійних і хімічних компаніях з'явиться можливість звертатися у випадках порушення проти них антидемпінгових і компенсаційних розслідувань в орган СОТ по вирішенню суперечок.

Російські експерти вважають, що вступ до СОТ їхній країні необхідний, інакше модернізація економіки багато в чому буде ускладнена.

Вступ до СОТ матиме для Росії багато позитивних наслідків: зниження мит на імпортні лікарські препарати, зниження вартості виробів легкої промисловості, збільшення іноземних інвестицій в основний капітал страхових компаній з 25 до 50%, у банківській справі частка іноземного капіталу повинна зрости до 50%,а також це допоможе вирішити головне стратегічне завдання - диверсифікацію експорту та економіки вцілому [23].

Отже, як показала міжнародна практика останніх років, не завжди і не всім країнам вступ до СОТ приносить процвітання, тим більш, в короткостроковій перспективі. Тому необхідно чітко визначитися з тим, наскільки очікуваний ефект перевершить негативні наслідки членства для кожної конкретної країни.

Нині переважає думка про те, що не існує альтернативи вступу в СОТ. Зростає розуміння необхідності розробки і реалізації відповідної політики, щоб вигоди від вступу до СОТ стали реальністю, а негативні наслідки були мінімізовані на стільки, на скільки це можливо.

3.3 Доцільність та можливості приєднання України до Митного Союзу ( Росія-Білорусія-Казахстан)

Після розпаду СРСР та створення СНД, 12 країн- учасниць підписали між собою двосторонні угоди про вільну торгівлю. А в 1995р. Росія, Білорусія, Казахстан та Киргизія підписалу угоду про Митний союз (ЄврАзЕС), і вже згодом Росія виступила з ініціативою створення ЄЕП з Україною, Білорусією та Казахстаном. Передумовами такого кроку були значний науково-технічний, промисловий, фінансовий та економічний (95% потенціалу всього СНД ) потенціали цих держав.

Проект ЄЕП стартував ще в 2003р., коли президенти України, Росії,Білорусії та Казахстану підписали відповідну угоду. За словами М. Касьянова, цей проект мав на увазі створення єдиного економічного простору з єдиними податками, єдиною валютою, тарифами, енерготранспортною системою, що суперечило курсу України на євроінтеграцію. Тому, через відмову нашої держави від вступу до Митного союзу та створення наднаціональних органів ЄЕП, цей процесс дещо затягнувся.

Свою офіційну позицію - співпраця у рамках ЗВТ - Україна зафіксувала Указом Президента від 20.04.2005р. "Про формування Єдиного економічного простору"[1, c.14].

Після вступу України у 2008р. до СОТ можливість створення митного союзу у рамках ЄЕП обговорювалась лише проросійськими політиками, так як екс-президент В.Ющенко однозначно виступив проти приєднання до нього [1, c.17].

З початку ж 2010р., після вступу В. Януковича на пост Президента України, це питання знову знаходиться на порядку денному. Головним аспектом обговорення є можливість вступу України в Митний Союз та його наслідки, які, за словами експертів, можуть бути як позитивними, так і негативними [22].

До позитивних можна віднести те, що Митний союз припускає можливість створення єдиної митної території для держав, що входять в нього, шляхом усунення тарифних і нетарифних обмежень в торгівлі один з одним і уніфікацію митного тарифу на ввезення товарів з третіх країн. Тобто для України повинен існувати режим вільної (безмитною) торгівлі з країнами союзу, що має особливу актуальність в контексті наявності в Росії експортних мит на енергоносії. Необхідно відмітити що на сьогоднішній момент між Росією і Україною вже існує двосторонній договір про вільну торгівлю. Проте, до договору додається список виключень, в який входять найбільш чутливі товарні групи, причому список цей постійно розширюється. Враховуючи важливе значення експортних мит на енергоносії, які не лише створюють захисний ціновий бар'єр для російських підприємств, але і служать істотним джерелом поповнення державного бюджету складно припускати можливість їх усунення по відношенню до Украіни. Це підтверджує той факт, що вже сьогодні питання про відміну експортного мита на енергоносії виведене із стандартної тристоронньої угоди між Росією, Білорусією і Казахстаном.

Аналіз публікацій на тему митного союзу показує, що проблеми виникають не лише з приводу експорту енергоносіїв, але і інших критичних товарів (наприклад, ввезення підакцизних алкогольних напоїв), що дозволяє зробити висновок про недостатню продуманість цього митного об'єднання (Росія більше дає, чим отримує). Таким чином, входження України в цей союз вигідне для нас в першу чергу в енергетичній сфері, але це можливо тільки на умовах відсутності виключень з умов вільної торгівлі.

Слід сказати, що ілюзорною виглядає і можливість України істотно збільшити експорт в країни союзу. Дані за останній рік дають можливість сказати, що нетарифні обмеження з боку Росії і Білорусії по відношенню до українських товарів істотно посилилися. Це виражається в збільшенні кількості і охопленні антидемпінгових процедур, технічних вимог і т.д. Наявність нетарифних обмежень показує небезпеку для російських товаровиробників з боку українського експорту (і це за наявності експортних мит на енергоносії і високої енергомісткості нашої промисловості), що породжує різноманітні захисні механізми.

Негативні моменти входження України в Митний союз пов'язані з тим, що наша країна з 2008 р. вже є членом СОТ, на відміну від країн союзу. Тому приєднання до союзу до його входження в СОТ провіщає Україні повторення вже пройденого переговорного процессу, тобто, по суті, нам необхідно буде заново вступати в цю організацію вже в рамках союзу [31].

Окрім цього необхідно відмітити, що "зв'язаний" в рамках вступу митний тариф України майже в 2 рази нижче за митний тариф союзу і уніфікацію тарифів, тобто їх фактичне збільшення для України, не можна однозначно розглядати як позитив, оскільки на сьогодні загальні прибутки від імпортних мит розподіляються між країнами союзу в співвідношенні 86,5% - Росії, 8,5% - Казахстану, 5% - Білорусії, що вже викликає невдоволення останньої.

В рамках союзу вже вирішено підвищити тарифи на імпорт автомобілів, і, якщо розглянути їх на прикладі ввезення умовного автомобіля вартістю в 25000$ на території союзу і Казахстану, то, його ціна підвищується на 24365,75$ і на 5874$ відповідно. Але, зі слів віцепрем'єр-міністра Білорусі Андрія Кобякова, підвищення тарифних ставок торкнеться тільки 6,7% товарних позицій, пониження ж- 18,7%, інші 74,6% залишаться незмінними.

Ще одним мінусом можливого приєднання України до Митного Союзу є те, що Україна точно не зможе претендувати на вступ в ЄС, що на сьогодні є пріоритетним напрямом зовнішньої політики.

Слід зазначити, що позитивні наслідки входження України в Митний союз є істотними вже в короткостроковій перспективі, але їх отримання пов'язане з великими ризиками, які полягають в можливості зміни пріоритетів в російській економічній політиці. Усі негативні наслідки мають відстрочений політичний характер пов'язаний з послабленням можливості інтеграційних перспектив України в ЄС.

Таким чином, виходячи з вище наведених фактів, можна зробити висновок, що для України такий вид інтеграції є суперечливим, як для члена СОТ, а вигоди, які можливі в короткостроковій перспективі, пов’язані з одного боку зі значними ризикам через нестабільність поглядів Росії щодо пріоритетів в економічній політиці, а з другого-з погіршенням положення нашої держави на європросторі, що в майбутньому не дасть Україні можливості вступити до ЄС.

Тому співпрацю з Росією, Казахстаном і Білорусією варто здійснювати у рамках зони вільної торгівлі, яку від МС відрізняє тільки наявність єдиного митного тарифу по відношенню до третіх країн [6,c.18].

ВИСНОВКИ

Бурхливий розвиток інтеграційних процесів в останні декілька десятиліть дає підстави стверджувати, що їхні позитивні наслідки в світовому масштабі явно переважають над негативними, які, безумовно присутні.

На сьогоднішній день існують суттєві передумови для подальшого поглиблення процесів світової економічної інтеграції і можна сподіватись, що вона, як складова загальносвітових інтеграційних тенденцій (політичних, культурних, тощо), буде сприяти подальшому суспільному розвитку та вирішенню глобальних світових проблем.

В роботі було розглянуто передумови та наслідки міжнародної економічної інтеграції, співпрацю країн в рамках регіональних та субрегіональних організацій на прикладі країн СНД та їх співпрацю з ВТО.

СНД- досить молода організація, яка на сьогоднішній день, на жаль, має не найкращі показники економічного розвитку та майбутніх перспектив.

Виходячи з даних, які було проаналізовано для написання роботи та прогнозів політологів, можна говорити про недостатній рівень інтегрованості економік країн Співдружності, насамперед, через конфліктні ситуації в її межах та різні погляди держав-членів відносно майбутніх напрямів розвитку.

СНД як інтеграційне об'єднання держав пострадянського простору так і не склалася. Прийняті її керівними органами документи фактично не діють. Координуючі інституції аж ніяк не впливають на розвиток економіки країн-членів.

Загалом слід визнати, що Співдружність має тенденцію до перетворення в механізм реалізації виключно російських інтересів. Пануючи в робочих органах СНД, РФ фактично має можливості проводити такі рішення, які узгоджуються з її власними національними інтересами, але часто суперечать інтересам інших країн-членів. Домінування російських інтересів в СНД аж ніяк не сприяє розгортанню того потенціалу співробітництва, який планувався спочатку.

У відносинах між країнами СНД та РФ накопичуються економічні, політичні та правові протиріччя. Незадоволеність станом справ виявилася на останніх зустрічах керівників держав СНД, де гостро критикувалася неконструктивна позиція РФ. Показовою є тенденція до утворення в пострадянському просторі, в межах СНД, особливих інтеграційних підструктур (Союз РФ та Білорусі, Митний союз 4-х, центральноазійський економічний союз, ГУАМ тощо). Співдружність поступово перетворюється в багаторівневу структуру з різним ступенем участі в інтеграцій них процесах окремих країн.

Через неефективність співпраці у вирішенні першочергових питань економічного розвитку та співробітництва, члени СНД прагнуть до європейської інтеграції, що посилює відцентрові процеси в межах Співдружності. Так Україна, Грузія, Молдова та Вірменія вже є членами СТО, яка, не дивлячись на негативні наслідки для їх економік, пріоритетніша, ніж СНД.

Основними причинами нежиттєздатності та нестабільності СНД є:

1. Нерівноправність відносин між країнами СНД, а також претензії РФ на політичне, економічне, інформаційне та соціокультурне домінування.

2. Намагання РФ розглянути весь пострадянський простір як зону її інтересів.

3. Несумісність вимог РФ щодо координації зовнішньої й економічної політики країн СНД з повним ігноруванням нею інтересів і пріоритетів країн-партнерів.

4. Стратегічний курс РФ на розбудову наддержавних структур СНД під її контролем і прогресуючу інтеграцію пострадянських країн в новий потужний геополітичний блок.

Тому за для збереження цілосності Співдружності керівникам країн СНД слід розробити чіткий план дїй на майбутнє з урахуванням інтересів, рівня розвитку та ступеня інтегрованості кожної окремої держави-члена.

Список використаної літератури

1. Бульвінський А. Проект Єдиного економічного простору: російське та українське бачення/ А. Бульвінський// Віче.-2009.- №18.-С.14-17.

2. ВТО: механизм взаимодействия национальных экономик. Угрозы и возможности выхода на международный рынок/ | Евдокимов А.И., Кузнецова Н.П., Данильцев А.В. |: под ред. С.Ф.Сутырина.-М.:Эксмо,2008.-400 с.- (Профессиональные издания для бизнеса)

3. Киреев А. Международная экономика/: Учеб. пособ. для вузов.Ч.1./Киреев А.- М.: Международная экономика, 1998. – 416с.

4. Международные экономические отношения: учеб./ [Н.Н.Ливенцев и др.]: под ред. Н.Н. Ливенцева.-[2-е изд.].- М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2005.-648с.

5. Міжнародна економіка/ | Бочан I.О., Грабинський I.М., Гарасим П.М. |: під ред. О.Г. Гупала.-К.: Хай-Тек Пресс,2007.-368 с.

6. Рябкова Д. Три пишем, четыре в уме/ Я. Рябкова // Инвестгазета. –2010.– від 01-07.03.- С.18-21.

7. Ситарян С.Интеграция стран СНГ: трудности и перспективы взаимодействия/С. Ситарян//Проблемы теории и практики управления.-2001.- №5.-С.27-29.

8. Ткаченко С.Реформирование СНГ и перспективы его развития/С. Ткаченко, К.Гуляева//Власть.-2009.- №7.-С.100-103.

9.Філіпенко А.С., Міжнародна економіка: навч.посібник/ А.С. Філіпенко, Є.I. Ходаківський.- К.: Кондор,2008р.-382с.

10. Экономика:учеб./ под ред. д-ра экон наук, проф. А.С. Булатова.-[4-е изд.].- М.:Экономистъ, 2005.-831с.

11.Варданян К. Экономика ошибок не прощает/ К.Варданян// Голос Армении.-2009.-№135.- Режим доступу:http://www.golosarmenii.am/ru/19926/economics/712

12. Государства-участники Организации экономического сотрудничества создадут единую энергосистему [Електронний ресурс]/ Cайт новин "What’s New?".-2005.- Режим доступу:http://www.wn.ru/today/BusinessNews/03.10.2005/2.html

13.Евразийское экономическое сообщество (справочная информация) [Електронний ресурс]/Министерство иностранных дел Российской Федерации.-2010.- Режим доступу: http://www.mid.ru/ns-rsng.nsf/0e82a568fbb5b2c043256a65002f56c2/cd089a6acbc9584fc32573bd002dc19b?OpenDocument

14. ЕврАзЭС . История [Електронний ресурс]/Официальный веб-сайт Евразийского экономического сообщества.- Режим доступу: http://www.evrazes.com/about/history

15. Единое экономическое пространство: возможности, проблемы, перспективы [Електронний ресурс]/ Фонд "Наследие Евразии".-2005.- Режим доступу:http://www.fundeh.org/issues/books/32

16. Иванов А. Россия и АТЭС: перспективы сотрудничества [Електронний ресурс] | :Вестник МГИМО / А.Иванов.-2010.-№1(10).- Фонд исторической перспективы "Перспективы".- Режим доступу: http://perspectivi.net/oykumena/politika/rossija_i_ates_perspektivy_sotrudnichestva_2010-04-14.htm

17.Коммюнике Четвертого заседания Парламентской Ассамблеи ГУАМ [Електронний ресурс]/ Официальный веб-сайт ГУАМ.- Режим доступу: http://guam-organization.org/node/841

18.Кононенко А. Кооперация в Черноморском регионе и перспективы ОЧЕС [Електронний ресурс]/ А.Кононенко// "BlackSeaTrans"-2006.- №3.- Режим доступу:http://www.blackseatrans.com/article.php?articleID=702

19.Краткие сведения о ШОС[Електронний ресурс]/ Официальный веб-сайт Шанхайской организации Сотрудничества.- Режим доступу: http://www.sectsco.org/RU/brief.asp

20. Міжнародна економічна інтеграція [Електронний ресурс]/Экономико-правовая библиотека.- Режим доступу:http://www.vuzlib.net/me_kneu/8-1.htm

21.Настоящее и перспективы ШОС [Електронний ресурс]: за даними Iнформаційно-аналітичного Центру по вивченню суспільно-політичних процесів на пострадянському просторі/ Внешмаркет. Портал Информационной Поддержки Внешнеэкономической Деятельности.-2007.- Режим доступу: http://www.vneshmarket.ru/content/document_r_2A104146-629B-460C-B302-7BC14F06781E.html

22. Нужен ли Украине таможенный союз? [Електронний ресурс]/.- Режим доступу:http://www.kakrabota.com.ua/article/17613/

23.Паньков В.С. Россия и ВТО [Електронний ресурс]/В.С.Паньков// журнал "Золотой Лев".-2008.-№144-145.- Режим доступу:http://www.zlev.ru/144/144_34.htm

24. Проект формирования ЕЭП:состояние и перспективы [Електронний ресурс]/ А.Е. Лебедев// Форум "Единое экономическое пространство".-2008.- Режим доступу: http://edekon.bestforums.org/viewtopic.php?f=251&t=43

25.Розділ ІІІ. Міжнародна економічна інтеграція [Електронний ресурс]/ Економіко-правова бібліотека.-Режим доступу: http://polkaknig.narod.ru/econom/lazebn/31.htm

26. Союз Беларуси и России [Електронний ресурс]/ Сайт Посольства Республики Беларусь в Российской Федерации.- Режим доступу: http://www.embassybel.ru/commonwealth

27.Страны постсоветского пространства на пути в ВТО: процесс вступления в ВТО [Електронний ресурс]/ "Мосты".-2007.-№1.- Режим доступу:http://trade.ecoaccord.org/bridges/1/8.htm

28.Страны СНГ в ВТО: проблемы и последствия [Електронний ресурс]/ Офіційний веб-сайт Регіональної торгово- промислової палати Миколаівської області.-2007.- Режим доступу:http://www.rtpp.com.ua/news/2007/06/21/4/526.html

29. Страны СНГ и мировой кризис: общие проблемы и разные подходы: [Електронний ресурс]/ д.э.н. И.А. Николаев, Т.Е. Марченко, М.В. Титова// Аналитический доклад- М.,2009.-27с.- Режим доступу: http://www.fbk.ru/upload/contents/561/anticrisis-CIS.pdf

30.Туманные перспективы СНГ [Електронний ресурс]/Сайт інформаційно-аналітичного агенства "Политпрогноз"-Режим доступу: http://www.politprognoz.ru/main_theme_tumannie_perspektivi_sng_29_10_08.php

31. Билоусова Н.Украина в ВТО. Год первый [Електронний ресурс]/ Н.Билоусова// День-2009.- №83.-Режим доступу:http://smi.liga.net/articles/IT093020.html

32. Хуторный Т. Россия нажала на тормоза [Електронний ресурс]/ Т.Хуторный//Вовремя.info -2009– Режим доступу: http://www.vovremya.info/art/1244725688.html

33. Шурубович А. Страны СНГ в ВТО: проблемы и последствия [Електронний ресурс]/А. Шурубович// Финансовый Директор-2006.-№10.- Режим доступу:http://www.fd.ru/reader.htm?id=22268

34.Создание Союза России и Белоруссии [Електронний ресурс]/ Независимый обозреватель стран Содружества-2010.- Режим доступу:http://www.nob.su/2010/01/28/sozdanie-sojuza-rossii-i-belorussii.html

35.Украина проверяет СНГ на эффективность[Електронний ресурс]/Коммерсант-2006.-№74.- Режим доступу:http://www.kommersant.ua/doc.html?DocID=671830&IssueId=35640

36. Офіційний веб-сайт Статистики країн СНД [Електронний ресурс]/ Режим доступу: http://www.cisstat.com/