МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА

на тему: „ Світові фінансові банківські кризи: важелі та заходи

демпфінування, їх вплив в зарубіжній і вітчизняній практиці ”

за спеціальністю 8.050103 «Міжнародна економіка»

Київ – 2009

РЕФЕРАТ магістерської роботи студента Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі

Тема магістерської роботи: „ Світові фінансові банківські кризи: важелі та заходи демпфінування, їх вплив в зарубіжній і вітчизняній практиці ”

Загальний обсяг роботи складає 92 сторінки.

Містить 3 таблиці, 22 рисунка, 62 джерела посилань, 4 додатки.

Актуальність дослідженої проблеми базується на необхідності об’єктивного оцінювання глибини фінансової кризи 2008 2009 рр. в Україні, динаміки її розвитку і обсягів руйнівної дії.

Об’єктом магістерської роботи є фінансовобанківська криза в Україні.

Робота мала за мету отримання об’єктивних оцінок впливу світової фінансової кризи на діяльність банківської системи України, оцінювання ефективності заходів НБУ по стримуванню розвитку фінансової кризи в банківській системі Україні та розробка пропозицій по удосконалення застосування інструментів подолання наслідків світової фінансової кризи в Україні.

Магістерська робота містить в собі наступні напрямки дослідження:

- Сутності процесів глобалізації та світової фінансової глобалізації;

- Сутності та сучасного стану світової фінансової системи;

- Історії та причин виникнення світових фінансовобанківських криз;

- Розвитку світової фінансової кризи 2008 року в розвинених країнах та в Україні;

- Рівня «глибини» фінансової кризи в банківській системі України;

- Заходів та інструментів подолання наслідків світової фінансової кризи як на макрорівні України і її банківської системи, так і на мікрорівні комерційного банку ВАТ АБ «Укргазбанк».

Практичне значення магістерської роботи полягає в тому, що її результати можуть бути використані фахівцями в цій галузі.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО – МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СВІТОВИХ ФІНАНСОВИХ БАНКІВСЬКИХ КРИЗ, ЯК НАСЛІДОК ГЛОБАЛІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ

1.1 Понятійне визначення та основні ознаки процесу економічної та фінансової глобалізації сучасного світового господарства

1.2 Світова фінансова система та сутність світових фінансових банківських криз

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ БАНКІВСЬКИХ ФІНАНСОВИХ КРИЗ У РОЗВИНЕНИХ КРАЇНАХ СВІТУ ТА ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНИХ КРАЇНАХ

2.1 Аналіз фінансових банківських криз у розвинених країнах світу та основних інструментів їх подолання

2.2 Дослідження банківської фінансової кризи в Україні в сучасних умовах

2.3 Можливість використання Україною досвіду розвинених країн світу щодо подолання банківських фінансових криз

Висновки до розділу 2

РОЗДІЛ 3. ЗАХОДИ ЩОДО ДЕМПФІНУВАННЯ ТА ПОДОЛАННЯ НАСЛІДКІВ СВІТОВОЇ БАНКІВСЬКОЇ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ В УКРАЇНІ

3.1 Основні важелі та шляхи демпфінування у вітчизняній практиці

3.2 Програма подолання наслідків світової банківської фінансової кризи в Україні

3.3 Рекомендації щодо підвищення ефективності інструментів подолання наслідків світової фінансової банківської кризи в Україні

Висновки до розділу 3

ВИСНОВКИ

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ПОСИЛАНЬ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Глобальна світова фінансова криза 2007 2008 рр. — це глибока фінансова криза, яка, розпочавшись з банкрутства великих фінансових установ в США, швидко розрослась у глобальну кризу, призвела до банкрутства декількох великих європейських банків, падіння різних біржових індексів та значного падіння вартості акцій і товарів по всьому світу.

Негативні події на світових ринках суттєво вплинули і на економіку та фінансовий сектор України. Хоча Національний банк докладав чимало зусиль, країна отримала підтримку з боку МВФ, було створено стабілізаційний фонд та вжито цілу низку інших заходів, в Україні поки що не вдалося остаточно зупинити розвиток негативних тенденцій.

Проблемам розвитку глобалізаційних процесів, їхнього впливу на різні сфери суспільного життя, особливостям формування фінансової системи в сучасних умовах присвятили свої роботи вітчизняні та іноземні фахівці, науковці й практики, зокрема Т. Левіт, А. Тейлор, М. Обстфелд, Г. Гескюере, Д. Лук'яненко В. Лукашевич, І. Хоминич, А. Макушкін, А. Архипов, В. Захожай та інші.

Для розуміння проблем сучасної „архітектури” світової фінансової системи велике теоретико-методологічне значення мають праці таких західних учених, як Дж. Бхагваті, А. Деміркуг-Кунта, У. Духрова, Е. Детрагаче, М. Кауфмана, П. Кругмана, К. Муза, К. Омає, Дж. Стігліца, Дж.Сакса, Дж. Сороса, Дж. Стюарта, Б. і Р. Ярбургів. Серед вітчизняних вчених-дослідників проблематики глобальної фінансової системи слід назвати роботи Л.О. Бакаєва, О.Г. Білоруса, В.С. Будкіна, І.В. Бураківського, Д.Г. Лук’яненка, О.М. Мозгового, В.Є. Новицького, Ю.М. Пахомова, О.В. Плотнікова, А.М. Поручника, О.І. Рогача, Л.В. Саакадзе, В.С. Савчука, В.І. Сіденка, С.В. Сіденко, А.С. Філіпенка, у роботах яких важлива увага приділяється контексту глобальної фінансової системи та визначаються чинники і напрямки убезпечення національної економіки від ризиків експансії глобального світу.

Актуальність теми магістерської роботи полягає в необхідності об’єктивного оцінювання глибини фінансової кризи 2008 2009 рр. в Україні, динаміки її розвитку і обсягів руйнівної дії .

Об’єктом магістерської роботи є фінансово-банківська криза в Україні.

Предметом магістерської роботи є фінансові характеристики діяльності банківської системи України у період початку та поточного розвитку наслідків світової фінансової кризи в фінансовій системі України.

Метою магістерської роботи є отримання об’єктивних оцінок впливу світової фінансової кризи на діяльність банківської системи України, оцінювання ефективності заходів НБУ по стримуванню розвитку фінансової кризи в банківській системі Україні та розробка пропозицій по удосконалення застосування інструментів подолання наслідків світової фінансової кризи в Україні.

Завданнями магістерської роботи є дослідження:

- Сутності процесів глобалізації та світової фінансової глобалізації;

- Сутності та сучасного стану світової фінансової системи;

- Історії та причин виникнення світових фінансово-банківських криз;

- Розвитку світової фінансової кризи 2008 року в розвинених країнах та в Україні;

- Рівня «глибини» фінансової кризи в банківській системі України;

- Заходів та інструментів подолання наслідків світової фінансової кризи як на макрорівні України і її банківської системи, так і на мікрорівні комерційного банку ВАТ АБ «Укргазбанк».

Методологічну основу магістерської роботи становлять історичний, системно-структурний підхід до аналізу економічних процесів і зв’язків. Дослідження базується на використанні методів наукової абстракції, діалектичному методі пізнання, методах статистичного, логічного, кількісного аналізу та експертних оцінок.

Джерельною та статистичною базою магістерської роботи є дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених, Закони України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, матеріали Міністерства економіки України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства фінансів України, Національного банку України, Міжнародного валютного фонду, Світового банку, Європейського банку з реконструкції та розвитку, фінансова звітність діяльності ВАТ АБ «Укргазбанк» за 2008 2009 роки.

Практична цінність результатів магістерської роботи полягає у виявленні об’єктивного рівня «глибини» банківської кризи 2008 2009 рр. в Україні та обґрунтуванні ефективності застосування ряду фінансових важелів стабілізаційного та рекапіталізаційного рефінансування банків Національним банком та урядом України, що підтверджується практикою та може бути використано спеціалістами антикризового менеджменту в даній галузі.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СВІТОВИХ ФІНАНСОВИХ БАНКІВСЬКИХ КРИЗ, ЯК НАСЛІДОК ГЛОБАЛІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ

1.1 Понятійне визначення та основні ознаки процесу економічної та фінансової глобалізації сучасного світового господарства

Провідним напрямком світогосподарського розвитку останніх десятиліть (особливо останнього) є поступовий перехід багатьох країн до економіки відкритого типу. Він передбачає ліквідацію державної монополії зовнішньої торгівлі, використання різних форм спільного підприємництва, організацію зон вільного підприємництва, інтеграцію господарського комплексу в світове господарство та світовий ринок [17, с.4].

Розгортання процесів глобалізації є однією з основних ознак сучасного розвитку світового господарства, які справляють суттєвий вплив на систему міжнародних економічних відносин, трансформують напрями і визначають тенденції розвитку національних економік.

На мою думку, під глобалізацією світового господарства доцільно розуміти процес посилення взаємозв’язку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знання в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК, впровадженні і домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньополітичного життя народів принципово нових і універсальних ліберально-демократичних цінностей тощо.

Основними наслідками глобалізації є поступове перетворення світового простору в єдину зону, де безперешкодно переміщаються капітали, товари, послуги, де вільно поширюються ідеї й пересуваються їхні носії, стимулюючи розвиток сучасних інститутів і шліфуючи механізми їхньої взаємодії. Глобалізація, таким чином, має на увазі утворення міжнародного правового й культурно-інформаційного поля, свого роду інфраструктури міжрегіональних, у т.ч. інформаційних, обмінів.

І хоча глобалізація є новітньою тенденцією у суспільному житті, дехто з фахівців вважає, що наприкінці XX століття розпочалася Друга ера глобалізації [19, с.42] – фінансова глобалізація.

Складовими фінансової глобалізації є [19, с.43]: глобальні фінансові ринки, глобальні фінансові суб'єкти (ТАНК, транснаціональні банки, центральні банки тощо), глобальні фінансові інструменти як глобальні продукти, які є об'єктом купівлі-продажу на глобальних фінансових ринках (гроші, інвестиції, цінні папери, кредити тощо), технології фінансової глобалізації (глобальні фінансові стратегії, глобальні фінансові мережі, фінансові інновації тощо).

У найширшому розумінні фінансова глобалізація є ідеологією, політикою та практикою об'єднання національних грошових систем шляхом їх заміщення "світовими грошима", функції яких беруть на себе гроші США, об'єднаної Європи та Японії. Вона є багаторівневим явищем, оскільки існує на макрорівні — тобто впливає на підприємства, в тому числі ТАНК, мезорівні — валютні, фондові та інші фінансові ринки всередині федеративних держав, макрорівні — державні фінанси і мегарівні — міжнародному, в тому числі регіональному, міждержавному рівні [21, с.59].

При формуванні фінансової політики України та реформуванні її фінансової системи слід брати до уваги той факт, що фінансова глобалізація — це суперечливий процес. З одного боку, вона сприяє розширенню обмінів товарами, технологіями, руху капіталів, інформації тощо, а з іншого — супроводжується гіпертрофією міжнародного фінансового сектору, що дедалі більше не відповідає потребі розвитку реальної економіки, надає переваги розвиненим державам, збільшує відстань між багатими й бідними країнами. На макрофінансовому рівні діє дві супротивні тенденції — тенденція до лібералізації фінансових ринків країн поряд із збереженням протекціоністських заходів. До того ж, з одного боку, глобалізація дає можливість фінансовим структурам захистити себе від валютних та процентних ризиків шляхом використання інноваційних фінансових інструментів, з іншого — породжує міжнародну фінансову нестабільність, міжнародні фінансові кризи [19, с.45].

Сутність глобалізації прояснюється в наступних причинах формування глобалізаційних процесів [20, с.78]:

процес інтернаціоналізації, який приводить до поглиблення співробітництва між країнами та посилення їх взаємозалежності;

науково-технічний прогрес: поява інформаційних технологій, які корінним чином змінюють всю систему соціально-економічних відносин, переносять на якісно новий технічний рівень організаційно-економічні відносини, транспортні та комунікаційні зв’язки (зниження витрат на трансакції);

загострення проблем, що є загальними для всіх людей і країн світу та є важливими з точки зору збереження та розвитку людської цивілізації.

Основні ознаки процесу глобалізації [22]:

взаємозалежність національних економік та їхнє взаємопроникнення, формування міжнародних виробничих комплексів поза національними кордонами;

фінансова глобалізація – зростаюча фінансова єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу;

послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики;

розширення масштабів обміну та інтенсифікація процесів руху товарів, капіталів, трудових ресурсів;

створення інституцій міждержавного, міжнародного регулювання глобальних проблем;

тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів функціонування.

Глобалізація на рівні окремої країни характеризується ступенем взаємозв’язку її економіки зі світовою економікою в цілому. Незважаючи на зростання глобалізації світової економіки, не всі країни в однаковій мірі інтегровані до неї. Існують декілька головних показників, що визначають ступінь інтегрованості економік різних держав у глобальну економіку, серед яких [14, с.55]:

· співвідношення зовнішньоторговельного обороту і ВВП;

· прямі іноземні інвестиції (ПІІ), які спрямовуються в економіку країни і з країни, та портфельні інвестиції;

· потік платежів роялті в країну та з країни, що пов’язані з переданням технології.

Глобалізація на світовому рівні визначається економічними взаємозв’язками між країнами, який зростає та відбивається на зустрічних потоках товарів, послуг, капіталу та ноу-хау, що постійно збільшуються. Основною рисою процесу глобалізації є формування глобально функціонуючого виробничого процесу, серцевиною якого є сформовані інтернаціоналізовані відтворювальні цикли – ядра, які виступають своєрідним локомотивом світового господарства. В межах цих циклів формується світовий дохід, перерозподіл якого є головним стратегічним орієнтиром і основою зовнішньої політики будь-якої держави [20, с.126].

У сучасному світі розвиток будь-якої держави значною мірою залежить від її участі в міжнародних відносинах. Цей підхід є цілком зрозумілим, адже як свідчить світовий досвід, економіка жодної країни не спромоглася повноцінно функціонувати, ізолювавши себе від світової економічної системи. Дослідження показують, що лише взаємопроникнення окремих національних економік через механізми іноземних інвестицій, створення спільних підприємств або транснаціональних корпорацій і становлять основу явища, яке ми називаємо глобалізацією світової економіки. Проте найактивніше відбувається фінансова глобалізація, що проявляється у вільному переливанні фінансового капіталу між національними та регіональними ринками капіталу, що призведе до того, що великі потоки іноземного капіталу опиняться на вітчизняному фінансовому ринку. А це може мати неоднозначний вплив на внутрішній фінансовий ринок. Саме тому сьогодні науковці, банкіри, політики все більше уваги приділяють такому явищу як фінансова глобалізація, шукають нові шляхи організації фінансової системи України та надають рекомендації щодо її вдосконалення.

Питанням фінансової глобалізації, вивченням різних сторін прояву явища глобалізації присвячено праці таких відомих іноземних науковців, як Дж. Маршал, Ж. Гера, В. Ханкель, Дж. Гелбрейт. Глибокі дослідження економічної та фінансової глобалізації здійснюють в Україні науковці О.Білоус, Д. Лук'яненко , В. Міщенка, В. Захожай, Л.А.Яремко , Л.В.Стукало , Є. Савельєв, З.О. Луцишин, В. Гейця, І.Г. Неделько.

Аналізуючи теоретичні надбання та практичні рекомендації наведених економістів стосовно змісту процесу фінансової глобалізації, я спробувала узагальнимо та синтезувати їх погляди. Отже, в сучасних наукових працях термін фінансова глобалізація зазнає різних інтерпретацій [44,c.85]:

фінансова глобалізація є об'єктивним процесом, який відображає сукупність умов розвитку сучасного світового суспільства і, насамперед, науково-технічного і економічного прогресу. Це найбільш складний та розвинений з точки зору інтернаціоналізації процес, що є наслідком поглиблення фінансових зв'язків країн, лібералізації цін та інвестиційних потоків, створення глобальних фінансових груп;

фінансова глобалізація це вільний та ефективний рух капіталів між країнами й регіонами, функціонування глобального ринку, формування системи наднаціонального регулювання міжнародних фінансів, реалізацію глобальних фінансових стратегій ТНК і транснаціональних банків;

фінансова глобалізація є ідеологією, політикою та практикою об'єднання національних грошових систем шляхом їх заміщення "світовими грошима", функції яких беруть на себе гроші США, об'єднаної Європи та Японії;

фінансова глобалізація це посилення взаємозалежності та взаємовпливу країн у сфері фінансових відносин, зростанням ролі міжнародних кредитних відносин, міжнародного руху капіталів, розширенням джерел надходження доходів і розміщення активів у інших країнах. В її основі вільний рух капіталів, валюти, їх переміщення через національні кордони, результатом чого є формування глобальних фінансових ринків і світового фінансового співтовариства;

фінансова глобалізація це розширення кордонів, меж ринків інвестиційних інструментів, усунення бар'єрів доступу та розширення можливостей вільного залучення до глобального інвестиційного процесу на принципах конкурентної боротьби;

фінансова глобалізація це інтеграція національних фінансових систем із міжнародними фінансовими ринками та інституціями.

Отже, синтезуючи наведені визначення робимо висновок, що надати однозначне визначення процесу фінансової глобалізації важко, адже це дуже складний процес. Але в загальному розумінні фінансова глобалізація означає об'єднання національних фінансових ринків з наступним їх перетворенням у єдиний світовий фінансовий простір. Вона забезпечує прискорення темпів інновацій, посилює взаємодію національних економік на базі сучасних інформаційних технологій і принципів регулювання, створює гнучкі ринки праці, товарів, капіталу.

У сучасному світі глобалізація справляє домінуючий вплив на розвиток будь-якої держави. З одного боку, через розповсюдження інновацій у сфері технологій і менеджменту, активний обмін товарами, послугами, інвестиціями вона сприяє підвищенню ефективності функціонування національних економік, а з іншого – посилює нерівномірність, асинхронність та диспропорційність розвитку. Однією з найяскравіших форм прояву процесу глобалізації є вибухоподібне зростання в останні роки світового фінансового ринку, фінансових трансакцій, що здійснюються між суб’єктами світо-господарських зв’язків.

Поглиблення інтернаціоналізації у фінансовій сфері, зміцнення зв’язків між основними фінансовими центрами світу стали основою так званої фінансової революції. Ключові елементи фінансової революції [45, c.322]:

- поглиблення міжнародної фінансової інтеграції,

- формування системи міжнародних фінансових інститутів.

- швидкий розвиток фінансових інновацій.

Згідно з пропозиціями Н.В. Стукало [44, c. 96], для проведення комплексної оцінки рівня фінансової глобалізації країни необхідно брати до уваги такі показники:

- E – обсяг експорту фінансових послуг країни;

- I – обсяг імпорту фінансових послуг країни;

- CD – обсяг валютних депозитів у вітчизняних банківських інститутах країни;

- CC – обсяг кредитів в економіку країни в іноземній валюті;

- ID – обсяг валового зовнішнього боргу;

- DI – обсяг прямих іноземних інвестицій;

- PI – обсяг портфельних іноземних інвестицій;

- OI – обсяг інших інвестиційних активів (відповідно до міжнародної інвестиційної позиції країни);

- BC – обсяг статутного капіталу банків з іноземним капіталом, зокрема зі 100відсотковим іноземним капіталом.

В магістерському проекті досліджені аспекти показників CD та BC запропонованої оцінки рівня фінансової глобалізації країни.

В табл.1.1 наведені інформаційні дані Національного банку України про сьогоднішніх мажоритарних власників-нерезидентів в перших 60 найбільших комерційних банках України станом на 01.06.2009 [55].

Як показує аналіз даних, наведених в табл.1.1:

питома вага активів в перших 60 банках банківської системи України становить 96, 34% від загальної суми активів банківської системи України;

питома вага активів в перших 60 банках банківської системи України, які знаходяться під управлінням власників-нерезидентів, становить 54,48% від загальної суми активів банківської системи України;

з перших 60 комерційних банків банківської системи України – 30 комерційних банків є власністю нерезидентів;

сумарна частка активів в інших 100 комерційних банках України не перевищує 3,7% від загальної суми активів в банківській системі України.

Таблиця 1.1

Мажоритарні власники-нерезиденти в перших 60 найбільших комерційних банках України [55]

Таким чином, через 18 років незалежності станом на 01.06.2009 року, за рахунок привабливого для нерезидентів рівня прибутковості діяльності банків в Україні, більше 54% фінансового потоку в Україні приватизовано та управляється нерезидентами, а також інтегровано в глобальний міжнародний рух фінансових ресурсів, який не може регулюватися тільки урядом держави, на території якої діють банки.

Відповідно, опублікований вперше Національним банком України у 2009 році статистичний матеріал про по-валютну структуру залучених та запозичених коштів комерційних банків України (станом на 01.04.2009 року [55]), показує реальний рівень глобалізації фінансової системи України в обслуговуванні руху міжнародних фінансових ресурсів:

- загальна сума залучених коштів в БС України становить – 753,5 млрд. грн., з них сумарний еквівалент залучених коштів в іноземній валюті становить еквівалент 457,7 млрд. грн. (60,74%);

- загальна сума залучених коштів в перших 18 найбільших банках БС України становить – 520,7 млрд. грн., з них сумарний еквівалент залучених коштів в іноземній валюті становить еквівалент 329,9 млрд. грн. (63,35%);

Фінансова глобалізація має певні небезпеки як для розвинутих країн, так і для країн, що мають невисокий економічний рівень розвитку. Існують реальні небезпеки фінансової глобалізації [53, c.27]:

по-перше, небезпека глобальних фінансових криз;

по-друге, небезпека підриву суверенітету країн з невисоким рівнем розвитку з причин боргової і іншої фінансової залежності;

по-третє, розрив рівня фінансового і, в цілому економічного, розвитку окремих країн;

по-четверте, фінансове підпорядкування країн з невисоким рівнем розвитку з боку розвинутих країн;

по-п’яте, фінансиалізація культурних та інших нематеріальних цінностей.

1.2 Світова фінансова система та сутність світових фінансових банківських криз

На даний момент не існує єдиного визначення світової фінансової системи. Наприклад, Красавіна Л.Н. вважає, що «світові валютні, кредитні, фінансові і страховки ринки є специфічною сферою ринкових відносин, де об’єктом операції служить грошовий капітал» [36, c. 53]. Об’єктивна основа розвитку світових валютних, кредитних, фінансових ринків – це «закономірності кругообігу функціонуючого капіталу» . Капітали на одних ділянках, що тимчасово звільняються, перетікають на ті ділянки, де виникає на них попит. Бездіяльність капіталу суперечить його природі і законам ринкової економіки. На рівні всесвітнього господарства цю суперечність вирішують світові валютні, кредитні і фінансові ринки.

Рогач О.І. визначає фінансові ринки як «сферу економічних відносин, які виникають при здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти і цінних паперів, деномінованих в іноземній валюті, а також операцій з інвестування капіталу в іноземній валюті» [38, c. 42].

Предметом торгівлі на світовому фінансовому ринку є позиковий капітал, боргові інструменти і похідні контракти. З функціональної точки зору, на думку Мозгового О.М. [ 37, c.123], під міжнародним фінансовим ринком слід розуміти сукупність і взаємне переплетення національних і міжнародних ринків, що забезпечують напрям, акумуляцію і перерозподіл грошових капіталів між суб'єктами ринку за допомогою банківських і інших фінансових установ для мети відтворювання і досягнення нормального співвідношення між попитом і пропозицією на капітал. А по економічній сутності, це — система певних відносин і своєрідний механізм збору і перерозподілу на конкурентній основі кредитних ресурсів між країнами, регіонами, галузями, економічними агентствами.

Фінансові ресурси світу (світові фінанси) – це сукупність фінансових ресурсів усіх країн, міжнародних організацій і міжнародних фінансових центрів світу [36, c.91]. По вузькому визначенню, це тільки ті фінансові ресурси, що використовуються в міжнародних економічних відносинах, тобто відносинах між резидентами і нерезидентами. Границя між широким і вузьким визначеннями усе більше розмивається в міру глобалізації світових фінансів.

Фінансові ресурси світу знаходяться переважно в русі, перерозподіляючись між різними учасниками міжнародних економічних відносин. Частина з них попадає в золотовалютні резерви (ЗВР), частина надається за рубіж на пільгових умовах у виді допомоги, але основна маса купується і продається на світовому фінансовому ринку (світових ринках капіталу). механізм цього переливу можна представити у виді схеми рис 1.1 [36]:

Рис.1.1 Механізм перерозподілу фінансових ресурсів світу [36, c.78]

Основна маса фінансових ресурсів світу зосереджена в розвитих країнах. Приватні особи, компанії, організації й уряди цих країн володіють основною частиною золотовалютних резервів світу; саме їхні фінансові засоби обертаються на світовому фінансовому ринку і, в основному, є головними джерелами фінансової допомоги у світі.

Світовий фінансовий ринок являє собою сукупність фінансово-кредитних організацій, що як посередники перерозподіляють фінансові активи між кредиторами і позичальниками, продавцями і покупцями фінансових ресурсів.

Світовий фінансовий ринок можна розглядати під різними кутами зору. З функціональної точки зору його можна розбити на такі ринки, як валютний, деривативів, страхових послуг, акцій, кредитний, а ці ринки, у свою чергу, підрозділяються на ще більш вузькі. З погляду термінів обертання фінансових активів світовий валютний ринок можна розділити на дві частини: грошовий ринок(короткостроковий) і ринок капіталу(довгостроковий).

Міжнародні валютні відносини поступово придбали сучасні форми організації на основі інтернаціоналізації господарських зв'язків. Валютна система – це форма організації і регулювання валютних відносин, закріплена національним законодавством чи міждержавними угодами. Розрізняють національну, світову, міжнародну (регіональну) валютні системи [36, c. 12].

Історично спочатку виникли національні валютні системи, закріплені національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права. Національна валютна система є складовою частиною грошової системи країни, хоча вона відносно самостійна і виходить за національні границі. Її особливості визначаються ступенем розвитку і станом економіки і зовнішньоекономічних зв'язків.

Характер функціонування і стабільність світової валютної системи залежать від ступеня відповідності її принципів структурі світового господарства, розміщенню сил і інтересам ведучих країн. При зміні даних умов виникає періодична криза світової валютної системи.

Взаємний зв'язок національної і світовий валютних систем не означає їхньої тотожності, оскільки різні їхні задачі, умови функціонування і регулювання, вплив на економіку окремих країн і світове господарство. Зв'язок і розходження національних і світовий валютних систем виявляються в їхніх елементах (табл.1.2).

Таблиця 1.2

Основні елементи національної і світовий валютних систем [36, c.24]

Формування світового фінансового ринку стало основою колосальної експансії глобального капіталу, і особливо – спекулятивного капіталу. Це створює загрозу світових фінансових криз, що охоплюють більшість країн світу. Події останнього часу, а саме європейська валютна криза 19921993 рр., мексиканська фінансова криза 1994 р. й особливо загострення фінансових проблем у Південно-Східній Азії в 1997 р. та р. Росії й Бразилії в 1998 р., з новою силою привернули увагу до міжнародних фінансових проблем.

Фінансові кризи показали, що ситуацію ускладнюють небезпеки подальшого порушення макроекономічного балансу, які висувають інші принципове в регулятивному відношенні питання: що з негативних факторів є первісним. Або це — вибухонебезпечні зовнішні боргові нагромадження, експортна незабезпеченість фінансових зобов’язань по відношенню до валютних інструментів та інститутів, або навпаки, скоріше — це порушення балансу на валютних біржах, які можуть спричинитися до погіршення стану на біржах фондових, в реальному векторі взагалі, об’єктивно унеможливлюючи таким чином своєчасне повернення боргів закордонним кредиторам та підриваючи довіру потенційних прямих інвесторів до країни.

Економічна криза 2007 2009 років, яку переживає світ, восьма за останніх сто років.

Історія банківсько-фінансових криз [53, c. 27]:

1890 Криза банку Baring. Найстаріший англійський банк Baring – кредитор залізниць та інших інфраструктурних проектів – збанкрутував. Банк Франції та Російський центральний банк надали Англії великий кредит, що допоміг країні впоратися з валютною кризою і провести санацію банку.

1907 Криза фондової біржі в Нью-Йорку. Банк Англії підняв дисконтну ставку з 3,5 до 6% для поповнення золотих резервів. Це призвело до відпливу капіталу з США – інвестори охоче вкладали у держпапери Королівства. Акції на Нью-Йоркській фондовій біржі обвалилися.

1914 Міжнародна фінансова криза. Була викликана початком Першої світової війни. Причина – тотальний розпродаж паперів іноземних емітентів урядами США, Великої Британії, Франції та Німеччини для фінансування воєнних дій. Руїна та окупація України и 1920-1922 - Світова економічна криза. Післявоєнна дефляція і рецесія. Явище було пов’язане з банківськими і валютними кризами в Данії, Італії, Фінляндії, Голландії, Норвегії, США та Великій Британії. Голод в Україні в 1929-1933 Велика депресія. 29 жовтня 1929 року (Чорний четвер) обрушилися всі фондові індекси на американських біржах. Кризі передувало скорочення виробництва у країнах, що розвиваються: бум фондового ринку в США у 19271928 роках призвів до відпливу капіталу з Європи та Латинської Америки, спровокував кілька валютних криз в Австралії, Аргентині, Бразилії, Уругваї. Голодомор.

1933 Криза долара. Президент США Теодор Рузвельт вирішив припинити дію золотого стандарту в США. На той момент запаси золота у ФРС не покривали обсягу грошової маси в країні. Побоюючись втілення планів Рузвельта, іноземні інвестори почали скуповувати долари, обмінювати їх на золото і вивозити дорогоцінний метал з країни. У підсумку Рузвельт здійснив задумане: скасував прив’язку долара до золота.

1973 Перша енергетична криза. Почалася з подачі країн – членів ОПЕК, які знизили обсяги видобутку нафти. Таким чином добувачі чорного золота намагалися підняти вартість нафти на світовому ринку. 16 жовтня 1973 року ціна барелі нафти підвищилася на 67% – з $3 до $5. У 1974 році вартість нафти сягнула $12.

1987 Чорний понеділок. 19 жовтня 1987 року американський фондовий індекс Dow Jones Industrial обвалився на 22,6%. Слідом за американським провалилися ринки Австралії, Канади, Гонконгу. Катастрофу на світових фондових майданчиках біржовики вважають містикою: події не передували економічні чи політичні потрясіння. Можлива причина кризи – стадний ефект: відплив інвесторів з ринків після істотного зниження капіталізації двох-трьох великих компаній.

19941995 Мексиканська криза. Наприкінці 80х мексиканський уряд провадив політику залучення інвестицій у країну. Зокрема, чиновники відкрили фондову біржу, вивели на майданчик більшість мексиканських держкомпаній. У 19891994 роках у країну хлинув потік іноземного капіталу. Перший прояв кризи – втеча капіталу з Мексики: іноземці почали побоюватися економічної кризи. У 1995 році з країни «пішли» $10 млрд. Почалася криза банківської системи.

1997 Азійська криза. Наймасштабніше падіння азіатського фондового ринку з часів Другої світової війни. Криза стала наслідком відходу іноземних інвесторів з країн Південно-Східної Азії. Причина – девальвація національних валют регіону і високий рівень дефіциту платіжного балансу країн ПСА. За підрахунками економістів, азійська криза знизила світовий ВВП на $2 трлн.

1998 Російська криза. Одна з найважчих економічних криз в історії Росії. Причини дефолту – величезний державний борг країни, низькі світові ціни на сировину (Росія – великий постачальник нафти й газу на світовий ринок) і піраміда державних короткострокових облігацій, за якими уряд РФ не зміг розплатитися вчасно. Курс рубля щодо долара в серпні 1998го – січні 1999го знизився втричі – з 6 до 21 руб./долар.

2001 Криза.com. Крах інтернет-компаній (доткомів) спочатку зачепив дрібні інтернет-компанії. Потім хвиля банкрутств прокотилася великими компаніями, що спеціалізувалися на послугах b2b (бізнес для бізнесу). Причина кризи – невиправдано високий рівень інвестицій у підприємства IT-сектору і низькі фінпоказники багатьох із них. Після кризи доткомів у США почалася рецесія.

Оскільки фінансова система – це сукупність урегульованих фінансово-правовими нормами окремих ланок фінансових відносин і фінансових установ, за допомогою яких держава формує, розподіляє і використовує централізовані й децентралізовані грошові фонди [36, c. 16], можна говорити лише у першому наближенні про світову фінансову систему у вузькому розумінні – як про сукупність світових фінансових установ. У широкому ж розумінні, світову фінансову систему слід розглядати як сукупність фінансових систем окремих національних економік в межах якої кожна держава виробляє і реалізує фінансову політику, за допомогою власного фінансового механізму [50, c.158]. Проте національні і міжнаціональні (на зразок «Єврозони») фінансові системи дуже щільно взаємопов’язані і переплетені. Тому не дивно, що внутрішня криза в американській фінансовій системі призвела до кризи загальносвітового масштабу.

Фінансова криза у США почалася з іпотечної кризи ще у 2006 року. Головною її причиною було зростання обсягів неповернених житлових кредитів ненадійними позичальниками. Криза стала помітною і почала набирати міжнародних масштабів навесні 2007 року, коли New Century Financial Corporation, найбільша іпотечна компанія США пішла із Нью-Йоркської фондової біржі у результаті заборони, накладеною на торги її акціями. Компанія перестала видавати кредити, і крім того, виявилися неспроможною виплачувати заборгованість кредиторам. І хоча доля кредитів, виданих ненадійним позичальникам, була незначною у загальній масі іпотечних кредитів, це спричинило паніку на ринку житла. Іпотечні банкрутства добралися і до надійних позичальників. На хвилі банкрутств американських агенцій із іпотечного перекредитування ненадійних позичальників, інші кредитні організації перестали видавати іпотечні позики навіть позичальникам із хорошим кредитним рейтингом, хто не мав підтвердженого офіційного доходу, або початкового внеску. Протягом наступних кількох місяців зазнали збитків або збанкрутували десятки компаній [48, c.75].

Які ж головні причини виникнення іпотечної кризи у США? По-перше, це обвал на ринку житла. В 2001 – 2005 р. у багатьох частинах США спостерігалося швидке зростання цін на нерухомість, викликане низькими процентними ставками по кредитах, «м’яким» підходом кредиторів до оцінки платоспроможності позичальників і високою схильністю домогосподарств до придбання житла у власність. У цей період в 2 рази зросли обсяги будівництва будинків (у порівнянні з 1990 – 1995 р.), під заставу наявного житла американці взяли кредитів на 750 млрд. дол. (в 2005 р.), витративши з них 2/3 на особисте споживання, ремонт і виплату боргів по кредитних картах. У другій половині 2005 р. на ринку почалося падіння цін на житло й збільшення термінів експозиції об'єктів. Для позичальників, що отримали кредити нещодавно й практично на всю вартість житла (тобто при LTV – співвідношенні розміру кредиту й вартості закладеного житла – близькому до 100%), падіння вартості нерухомості – істотний стимул для відмови платити по кредитах, особливо, з огляду на той факт, що нестандартні кредити видавалися позичальникам, що мали проблеми із платоспроможністю в минулому. Збільшення пропозиції житла на ринку й жорсткості умов видачі нових кредитів поряд із зростанням процентних ставок спричинило подальше падіння цін на житло [48, c.76].

По-друге, зниження прибутковості іпотечного бізнесу й підвищення ризиків іпотечних операцій. Наприкінці 2005 р. відбулася несподівана й ледь помітна зміна в стратегіях кредиторів: від конкуренції за ціною (зниження процентної ставки) кредитори перейшли до конкуренції за умовами кредитування (спрощення стандартів кредитування). Протягом 2005 р. кредитори, що працюють на ринку нестандартних кредитів, конкурували між собою шляхом зниження процентних ставок. Ця війна призвела до збільшення якості їхніх кредитних портфелів, тому що низькі ставки по кредитах залучали людей з гарною кредитною історією, які могли б отримати й стандартні кредити. Проблема, однак, полягала в тому, що такі кредити не приносили достатньо прибутку (до кінця 2005 р. різниця між процентною ставкою по кредитах і вартістю залучених коштів знизилися до 3 процентних пунктів у порівнянні з 6 процентними пунктами в 2003 р.) [32, c.6].

Для збільшення прибутку кредитори почали підвищувати процентні ставки, що природно спричинило зменшення кількості нових клієнтів і обсягів виданих кредитів. Ряд економістів вважають, що кредитори були орієнтовані більше на збереження й збільшення показника «обсяг виданих кредитів», по якому інвестори оцінюють потенціали росту компанії й зміна якого впливає на ринкову вартість акцій. Для цього кредитори почали робити винятки зі стандартів кредитування, чому сприяла й відсутність державного контролю за портфелями нестандартних кредитів. У міру розвитку кризи на ринку житла стала збільшуватися кількість дефолтів по таких високо-ризикових кредитах, що означало збитки для компаній-кредиторів.

В умовах конкуренції на ринку нестандартних кредитів, ряд «молодих» кредиторів, що не мають достатнього досвіду оцінки кредитних ризиків нестандартних позичальників, вивели на ринок нові продукти, які дозволяли отримати кредит позичальникові, що не має документації на житло, початкового внеску, з низьким кредитним рейтингом, непідтвердженим доходом. [34, c.7].

Третя причина іпотечної кризи у США – відсутність власних коштів у кредиторів для покриття збитків. На відміну від традиційних банків, у кредиторів, що працюють на ринку нестандартних кредитів, як правило відсутня можливість використовувати кошти депозитів для видачі кредитів. Замість цього кредитори користуються банківською кредитною лінією. З іншого боку, всі кредити кредитор продає інвестору, який у випадку прострочення платежів по кредиту має право повернути його назад початковому кредитору. Зворотний викуп прострочених кредитів здійснюється з коштів кредитної лінії. Увесь час, поки прострочений кредит перебуває на балансі кредитора, стягуються відсотки за користування кредитною лінією, тому кредитор змушений зафіксувати свої збитки, отримавши назад прострочений кредит, а не чекати закінчення процедури звертання стягнення на закладене майно.

В умовах зростаючого ринку привабливість ринку нестандартних кредитів для інвесторів забезпечувалася за рахунок більш високих процентних ставок по кредитах і більш низьким у порівнянні з очікуваним рівнем дефолтів. Як наслідок, кредитори могли порівняно легко отримати банківську кредитну лінію для фінансування своєї діяльності. В умовах стагнуючого ринку привабливість даного сегмента кредитування зникла, відповідно в кредиторів виникли проблеми з одержанням кредитних ліній, а поточний прибуток від операцій виявився недостатнім для покриття збитків від збільшеного рівня дефолтів і прострочень платежів [34, c.7].

Четвертою причиною є загострення проблеми кредитоспроможності домогосподарств. В 2007 р., за оцінками деяких експертів, у США відбулося вповільнення росту споживчих витрат населення. До 2006 р. ріст споживчого попиту підтримувався за рахунок дешевих і все більш доступних споживчих кредитів і постійного зростання цін на всі активи, у тому числі й на житло. Тільки за 2005 р. ринкова вартість активів населення виросла на 3,2 трлн. доларів [34, c.6].

Починаючи з 2006 р. обидва позитивні для споживача фактори практично зникли: вартість грошей піднялася, а ціни на житло стали знижуватися, тоді як борги та фінансові зобов’язання нікуди не ділися. Рівень прямих видатків на обслуговування іпотечних і споживчих кредитів у використовуваному доході родин піднявся до історичного максимуму – 14,5%, а з урахуванням зобов’язань по оплаті оренди, страхування й оподатковування житла й оренди автомобілів ці виплати наблизилися до 20%. По оцінках американського Центру житлової політики частка домогосподарств, що витрачають на оплату житла більше половини своїх доходів, виросла в США з 1997 по 2005 р. на 88% (з 2,4 млн. до 4,5 млн.). [34,c.6]

Іпотечна криза в США спровокувала іпотечні кризи в Європі та країнах Азії, де мали місце схожі схеми кредитування. При чому, кризи зачепили як високорозвинені країни, на зразок Великобританії, Іспанії, Японії, так і країни що розвиваються, на зразок Казахстану. Відповідно, збитки почали зазнавати не лише банки світового масштабу, а й локальні банки. За оцінками експертів інвестиційного банку Goldman Sachs, фінансові установи всього світу зазнали за 2 роки кризи 1,2 трлн. дол. збитків, при цьому тільки американські установи зазнали збитків на суму 460 млрд. дол. [30,c. 116].

Такі значні збитки призвели до обвалу фондових ринків не тільки в США, а і всьому світі (ефект світової фінансової глобалізації). За 2007 рік цінні папери на світовому фондовому ринку подешевшали на 5 трлн. доларів США (рис.1.2 1.3).

Рис.1.2. Динаміка індексу Доу-Джонса ринку цінних паперів в США у 2002 2009 роках (основний індекс світової іпотечної кризи 2007 року в США) [54]

Рис.1.3. Динаміка індексу Nikkei ринку цінних паперів в Японії у 2002 2009 роках (індекс початку світової іпотечної кризи 2007 року в США) [54]

В результаті, інвестори переключили свою увагу з фондового ринку на товарний ринок, що призвело до зростання цін на нафту (рис.1.5) та золото (рис.1.4). Це в свою чергу спровокувало зростання загальносвітової інфляції та зменшення темпів росту світової економіки до 2,6% на рік(рис.1.6 1.9).

Рис.1.4. Динаміка росту курсу золота в 2002 – 2009 роках ( $/1 унцію) [54]

Рис.1.5. Динаміка росту курсу нафти в 2002 – 2009 роках ( $/1 барель) [54]

Рис.1.6. Динаміка росту світового ВВП в 1997 2008 роках ( % до рівня попереднього року) [54] – форма графічного представлення http://www.ereport.ru

Рис.1.7. Динаміка росту ВВП США в 1999 2008 роках (% до рівня попереднього року) [54] – форма графічного представлення http://www.ereport.ru

Рис.1.8. Динаміка росту ВВП Єврозони в 1999 2008 роках ( % до рівня попереднього року) [54] – форма графічного представлення http://www.ereport.ru

Рис.1.9. Динаміка росту ВВП Японії в 1999 2008 роках ( % до рівня попереднього року) [54] – форма графічного представлення http://www.ereport.ru

Звертає на увагу слабий вплив світової фінансової кризи на найменш фінансового глобалізовані великі країни світу – Росію та Китай, темп росту ВВП яких показує подальші стабільні рівні не менше 6% на рік( рис.1.10 1.11).

Рис.1.10. Динаміка росту ВВП Росії в 1999 2008 роках ( % до рівня попереднього року) [54] – форма графічного представлення http://www.ereport.ru

Рис.1.11. Динаміка росту ВВП Китаю в 1999 2008 роках ( % до рівня попереднього року) [54] – форма графічного представлення http://www.ereport.ru

Висновки до розділу 1

Глобалізація це загальний термін, що позначає усе більше складний комплекс трансграничних взаємодій між фізичними особами, підприємствами, інститутами й ринками, що проявляється в розширенні потоків товарів, технологій і фінансових коштів, у неухильному росту й посиленні впливу міжнародних інститутів цивільного суспільства, у глобальній діяльності транснаціональних корпорацій, у значному розширенні масштабів трансграничних комунікаційних й інформаційних обмінів, насамперед через Інтернет, у трансграничному перенесенні захворювань й екологічних наслідків і в усі більшій інтернаціоналізації певних типів злочинної діяльності.

Аналізуючи теоретичні надбання та практичні рекомендації наведених економістів стосовно змісту процесу фінансової глобалізації, я спробувала узагальнимо та синтезувати їх погляди. Отже, в сучасних наукових працях термін фінансова глобалізація зазнає різних інтерпретацій:

фінансова глобалізація є об'єктивним процесом, який відображає сукупність умов розвитку сучасного світового суспільства і, насамперед, науково-технічного і економічного прогресу. Це найбільш складний та розвинений з точки зору інтернаціоналізації процес, що є наслідком поглиблення фінансових зв'язків країн, лібералізації цін та інвестиційних потоків, створення глобальних фінансових груп;

фінансова глобалізація це вільний та ефективний рух капіталів між країнами й регіонами, функціонування глобального ринку, формування системи наднаціонального регулювання міжнародних фінансів, реалізацію глобальних фінансових стратегій ТНК і транснаціональних банків;

фінансова глобалізація є ідеологією, політикою та практикою об'єднання національних грошових систем шляхом їх заміщення "світовими грошима", функції яких беруть на себе гроші США, об'єднаної Європи та Японії;

фінансова глобалізація це посилення взаємозалежності та взаємовпливу країн у сфері фінансових відносин, зростанням ролі міжнародних кредитних відносин, міжнародного руху капіталів, розширенням джерел надходження доходів і розміщення активів у інших країнах. В її основі вільний рух капіталів, валюти, їх переміщення через національні кордони, результатом чого є формування глобальних фінансових ринків і світового фінансового співтовариства;

фінансова глобалізація це розширення кордонів, меж ринків інвестиційних інструментів, усунення бар'єрів доступу та розширення можливостей вільного залучення до глобального інвестиційного процесу на принципах конкурентної боротьби;

фінансова глобалізація це інтеграція національних фінансових систем із міжнародними фінансовими ринками та інституціями.

Отже, синтезуючи наведені визначення робимо висновок, що надати однозначне визначення процесу фінансової глобалізації важко, адже це дуже складний процес. Але в загальному розумінні фінансова глобалізація означає об'єднання національних фінансових ринків з наступним їх перетворенням у єдиний світовий фінансовий простір. Вона забезпечує прискорення темпів інновацій, посилює взаємодію національних економік на базі сучасних інформаційних технологій і принципів регулювання, створює гнучкі ринки праці, товарів, капіталу.

Складовими фінансової глобалізації є: глобальні фінансові ринки, глобальні фінансові суб'єкти (ТНК, транснаціональні банки, центральні банки тощо), глобальні фінансові інструменти як глобальні продукти, які є об'єктом купівлі-продажу на глобальних фінансових ринках (гроші, інвестиції, цінні папери, кредити тощо), технології фінансової глобалізації (глобальні фінансові стратегії, глобальні фінансові мережі, фінансові інновації тощо).

Домінуючою тенденцією процесу фінансової глобалізації стала фінансова транснаціоналізація, яка носить одновекторний і вмотивований характер та може бути трактована як диверсифікація інтересів домінуючих країн центру системи на національні сировинні, товарні та фінансові ринки країн периферії з метою перерозподілу світового багатства на свою користь. Тоді як глобалізація, що, за визначенням, повинна мати своїм наслідком взаємопереплетіння та взаємозбагачення національних економік і є багатовекторним процесом, унеможливлюється саме завдяки маніпуляціям країн центру системи світовими фінансовими ресурсами.

Формування світового фінансового ринку стало основою колосальної експансії глобального капіталу, і особливо – спекулятивного капіталу. Це створює загрозу світових фінансових криз, що охоплюють більшість країн світу. Події останнього часу, а саме європейська валютна криза 19921993 рр., мексиканська фінансова криза 1994 р. й особливо загострення фінансових проблем у Південно-Східній Азії в 1997 р. та Росії й Бразилії в 1998 р., з новою силою привернули увагу до міжнародних фінансових проблем, але не завадили спалаху нової світової фінансової кризи 20072009 років, основаної на спекуляціях з незабезпеченими іпотечними кредитами в США.

Звертає на увагу слабий вплив світової фінансової кризи 2007 2009 рр. на найменш фінансово глобалізовані великі країни світу – Росію та Китай, темп росту ВВП яких показує подальші стабільні рівні не менше 6% на рік.

Сучасна світова фінансова криза стала викликом для економік багатьох країн світу, в тому числі й для України. Господарюючі суб’єкти опинилися в непередбачуваній ситуації, що було пов’язано, передусім, зі специфічним характером розвитку самої кризи, яка в нас розпочалась як криза ліквідності, потім переросла у валютну, а згодом, через падіння обсягів виробництва і зростання заборгованості за кредитами, практично перетворилася на економічну.

РОЗДІЛ 2

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ БАНКІВСЬКИХ ФІНАНСОВИХ КРИЗ У РОЗВИНЕНИХ КРАЇНАХ СВІТУ ТА ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНИХ КРАЇНАХ

2.1 Аналіз фінансових банківських криз у розвинених країнах світу та основних інструментів їх подолання

Глобальна фінансова криза, джерела якої знаходяться у процесах 2006 року в кредитно-банківській системі США, почала демонструвати свій руйнівний ефект у всьому світі тільки з середини 2007 року (перша «хвиля» фінансової кризи).

Надзвичайно щільна і переплетена взаємопов’язаність фінансових установ на ринку призвела до того, що криза, яка мала б стосуватися лише кредитних установ, що працюють на ринку високо-ризикованих позичок, вплинула спочатку на американську фінансову систему, а потім і на загальносвітову. Під час стрімкого зростання ринку високо-ризикованих позик, банки, які до цього працювали лише з надійними позичальникам, почали вкладати свої активи у компанії, що працювали на вищезазначеному ринку. Фактично, більшість найбільших американських та світових банків (Merrill Lynch, Citigroup, Bank of America, UBS, Barclays, HSBC, Northern Rock, BNP Paribas, Deutsche Bank, JP Morgan) тривалий час кредитували та мали у власності акції компаній, що працювали на ринку високо-ризикованих кредитів. Відповідно, банкрутство цих компаній призвело до того, що банки були змушені списувати заборгованості. Так, наприклад, банк Merrill Lynch заявив про списання 15 млрд. дол.. заборгованості, Citygroup – 18 млрд. дол., а швейцарський банк UBS – про рекордну суму в 37 млрд. дол. заборгованості (18,4 млрд. у 2007 році та 19 млрд. у 2008) [53, c.26].

Світова фінансова криза 2007 – 2008 привела до суттєвого перерозподілу відносного курсу валют основних країн світу (обмінний крос-курс):

- курс долар США на протязі 2007 – 2 кварталів 2008 року падав відносно курсу євро, а після активного піку кризи у другій половині 2008 року – знов різко зріс (рис.2.1), що свідчить про свідому регуляцію цього процесу з боку США, оскільки зміцнення курсу при негативному тренді росту ВВП не має економічних пояснень, враховуючи аналогічний процес регулювання по крос-курсу фунта стерлінга Великобританії (рис.2.2);

Рис.2.1. Динаміка крос-курсу долар США/ 1 євро в 20022009 роках [54]

Рис.2.2. Динаміка крос-курсу фунт-стерлінгів Великобританії / 1долар США в 2002 2009 роках [54 ]

- курс японської йени відносно долару США постійно зростає, що свідчить про менший вплив світової фінансові кризи на Японію ніж на США (рис. 2.3);

Рис.2.3. Динаміка крос-курсу йена Японії / 1долар США в 2002 2009 роках [54]

Рис.2.4. Динаміка крос-курсу швейцарського франку / 1євро в 2002 2009 роках [54]

курс найбільш стабільного швейцарського франку відносно євро, падаючи на протязі 2007 – 1 половини 2008 року , зріс з другої половини 2008 року (рис.2.4), тобто процеси укріплення швейцарського франку та долара відносно євро з розпочатком активної фази «другої хвилі» фінансової кризи показують вхід Євросоюзу у 2008 році слідом за США в фінансову кризу глобалізації.

Рис.2.5. Динаміка крос-курсу російський рубль / 1долар США в 2002 2009 роках [54]

З метою подолання світової фінансово-економічної кризи Центральний банк Японії, Європейський центральний банк, Центральний банк Англії і центральні банки інших європейських країн, а також ФРС вживали заходи для збільшення ліквідності банків. У якості основних антикризових заходів використано скорочення процентних ставок та зниження податків, однак це не зупинило уповільнення розвитку світової економіки.

Аналіз макропоказників світової економіки у розрізі країн показує [54]:

а) США

Приріст ВВП у 2008 р. становив 1,1% (у 2007 р. 2,0%). Уповільнилося зростання ВВП внаслідок зменшення споживчих витрат у сфері послуг, зменшення продажів обладнання, скорочення темпів зростання експорту і витрат з місцевих бюджетів. Промислове виробництво скоротилося на 1,8% (рис.2.62.7). Рівень безробіття підвищився до 5,8%. Експорт у 2008 р. становив 1836 млрд. дол. США, імпорт 2517 млрд. дол. США, від'ємне сальдо 681 млрд. дол. США. Позитивно на економіку впливало зростання видатків федерального уряду.

Рис.2.6. Динаміка темпів ланцюгового скорочення обсягів промислового виробництва в США у 2008 2009 роках (в % до попереднього місяці) [54]

Рис.2.7. Динаміка падіння індексу вартості цінних паперів Доу-Джонса в США у 2008 2009 роках [54]

б) Японія

У 2008 р. ВВП зменшився на 0,7% (у 2007 р. він зріс на 2,4%). Експорт скоротився на 3,4% внаслідок зниження попиту на автомобілі, електроніку, побутову техніку, промислове устаткування і через зміцнення курсу ієна/долар США за 2008 р. (на 23%). Промислове виробництво лише за грудень зменшилося на 9,6%, рівень безробіття зріс до 4,2%. Різке скорочення обсягів банківського кредитування спричинило банкрутство 12,6 тис. компаній. За підсумками 2008 р. позитивне сальдо торгового балансу становило 24,3 млрд. дол. США проти 91,7 млрд. дол. США по результатах 2007 р.

У 2009 році продовжується стрімке падіння обсягів промислового виробництва (рис.2.8).

Рис.2.8. Динаміка темпів ланцюгового скорочення обсягів промислового виробництва в Японії у 2008 2009 роках (в % до попереднього місяці) [54]

в) Євросоюз

Приріст ВВП країн ЄС становив 0,9%, країн євро-зони 0,7%. Приріст ВВП Німеччини уповільнився до 1,3%, Іспанії до 1,2%, Франції до 0,8%, Сполученого Королівства до 0,7%. ВВП Італії скоротився на 1,0%.

Рис.2.9. Динаміка темпів ланцюгового скорочення обсягів промислового виробництва в Євросоюзі у 2008 2009 роках (в % до попереднього місяці) [54]

Поглибилися негативні тенденцій у реальному секторі економіки: обсяг промислового виробництва у жовтні скоротився на 5,3%, у листопаді на 8,5%, у грудні на 11,5% проти відповідного періоду 2007 р., інвестиції у грудні зменшилися на 2,5%. Рівень безробіття у 2008 р. у країнах ЄС зріс до 7,4% у країнах євро-зони до 8%. Найбільшим він був у Іспанії (14,4%), найменшим у Нідерландах (2,7%). Позитивний вплив на європейську економіку справило зниження інфляції. У 2008 р. інфляція в країнах ЄС становила 2,2% (у 2007 р. 3,2%). Найменшою вона була у Люксембурзі (0%), найбільшою у Латвії (10,4%). Від'ємне сальдо торгового балансу країн ЄС становило 241,3 млрд. євро (у 2007 р. 192,4 млрд. євро), країн євро-зони 32,1 млрд. євро (у 2007 р. воно було позитивним у розмірі 15,8 млрд. євро).

г) Російська Федерація

Зростання ВВП у 2008 р. проти 2007 р. становило 5,6% (у 2007 р. 8,1%). Уповільнилися темпи зростання промислового виробництва до 2,1%, реальних інвестицій до 9,1%. На економіку негативно впливало зростання інфляції (до 14,1%). Кількість безробітних збільшилася на 4,3%, рівень безробіття до 7,7%. Експорт товарів зріс на 33% (насамперед за рахунок зростання цін на нафту в І півр. 2008 р.), імпорт на 33,6%. Позитивне торговельне сальдо збільшилося на 32,1% (до 201,2 млрд. дол. США). За 2008 р. міжнародні резервні активи ЦБ РФ скоротилися на 10,8% (до 478 млрд. дол. США) внаслідок заходів, спрямованих на підтримку рубля. Рубль відносно долара США девальвував з початку 2008 р. на 15,3%.

д) СНД (сумарно)

Приріст ВВП у 2008 р. проти 2007 р. становив 5,0% (у 2007 р. 8,5%). Найбільшим він був в Азербайджані (10,8%), Білорусі (10%); найменшим у Казахстані (2,4%), Україні (2,1%). Найбільший приріст у промисловості був у Киргизстані (14,9%), Білорусі (10,8%). Зменшився обсяг промислової продукції у Таджикистані (на 4%), в Україні (на 3,1%). У середньому по СНД інфляція становила 17% (у 2007 р. 10%). Найбільшою середньорічна інфляція була в Україні 25,2%, Киргизстані 24,5%, Азербайджані 20,8%, найнижчою у Вірменії (9%). Інвестиції в основний капітал збільшилися в Азербайджані на 34,3%, Білорусі на 23,1%, у середньому по СНД на 10% (у 2007 р. на 21%).

е) Китай

Економіка КНР переважно працює на внутрішній ринок, тому несприятлива зовнішня кон'юнктура не сильно вплинула на обсяг ВВП (у 2008 р. він зріс на 9%, у 2007 р. на 11,4%), промислове виробництво у 2008 р. зросло на 9,3%, експорт на 17,2%, імпорт на 18,5%. Позитивне сальдо торгового балансу становило 296 млрд. дол. США (у 2007 р. 262 млрд. дол. США). Прямі іноземні інвестиції зросли на 23,5% (до 92,4 млрд. дол. США). Інфляція у 2008 р. досягла 5,9% (на 1,1 п. п. вище, ніж у 2007 р.).

Світові тенденції у банківській сфері внаслідок фінансової кризи фінансові компанії багатьох країн у 2008 р. зазнали значних втрат:

а) США. Фінансові компанії втратили близько678 млрд. дол. США. Для подолання кризи у фінансовому секторі прийнятий антикризовий план, згідно з яким компенсаційні виплати становитимуть 700 млрд. дол. США. Урядом США вже спрямовано 125 млрд. дол. США для підтримки 9 найбільших банків і 33,56 млн. дол. США для підтримки ще 21 банків.

б) ЄС. Європейські фінансові організації втратили близько 300 млрд. дол. США. Для підтримки банків уряди і центральні банки (ЦБ) країн ЄС здійснюють викуп додаткової емісії акцій у формі конвертованих нот, зарахування неліквідних цінних паперів в окремий фонд ЦБ (Швейцарія), націоналізацію банків (Німеччина, Великобританія, Португалія, Нідерланди), кредитну допомогу (Франція, Швеція).

в) Східна Азія. Збитки японських банків склали близько 8 млрд. дол. США. Для обмеження ризиків у банківській системі ЦБ Японії має наміри викупити активи у комерційних банків на суму 11 млрд. дол. США.

г) Російська Федерація. Сукупний прибуток російських банків зменшився на 25% (з 508 млрд. руб. у 2007 р. до 406 млрд. руб. у 2008 р.). На оздоровлення банків уряд РФ виділив 400 млрд. руб., включаючи кошти, надані федеральним бюджетом Агентству по страхуванню вкладів і кредити ЦБ РФ.

Тенденції розвитку світового фондового ринку:

а) США. За 2008 р. значення індексів DJ Industrial, S&P 500 та NASDAQ скоротилися відповідно на 33,5%, 38,5% та 40,6%. Зниження фондових індексів зумовлене уповільненням зростання економіки США.

б) ЄС.Індекси фондових ринків Німеччини (DAX 30), Франції (CAC 40) та Великобританії (FTSE 100) за 2008 р. зменшилися відповідно на 39,5%, 42,0% та 31,5%. Негативна динаміка фондових індексів країн ЄС зумовлена уповільненням темпів зростання економіки країн єврозони.

д) Україна. Протягом 2008 р. індекс акцій ПФТС знизився на 74%. Тренд індексу формувався під впливом світових тенденцій на фінансових ринках, загострення ситуації з поставками російського газу, уповільнення темпу зростання ВВП, зменшення обсягів промислового виробництва, нестабільності валютного ринку, погіршення інвестиційного клімату.

Рис. 2.10. Динаміка падіння індексу фондового ринку України (ПФТС) у 2008 – 2009 роках [59]

На практиці антикризові заходи, можна узагальнити за такими напрямками [48, c.78]:

1. Порятунок банківської системи.

Основне завдання — уникнути банківської паніки і дестабілізації (зупинки) національних кредитно-банківських систем. Відповідні заходи включають:

а) рекапіталізацію банків (США, Австрія, Бельгія, Німеччина, Греція, Іспанія, Італія, Кіпр, Люксембург, Португалія, Фінляндія, Угорщина, Данія, Швейцарія, Гонконг, Катар, ОАЕ, Саудівська Аравія, Казахстан);

б) надання стабілізаційних кредитів (США, Євросоюз, Франція, Іспанія, Італія, Швеція, Норвегія, Великобританія, Угорщина);

в) заходи по реструктуризації банківської системи, включаючи сприяння об'єднанню банків або їх націоналізації (Бельгія, Нідерланди, Португалія, Ісландія, Швеція, Великобританія, Ірландія);

г) зниження процентної ставки практично до нуля;

д) різке розширення до 100% гарантій по внесках фізичних осіб в банках;

е) заходи по покращенню балансів банків, включаючи надання держгарантій по проблемних активах (США, Канада, Німеччина, Іспанія, Італія, Великобританія, Данія, Швеція, Швейцарія, Японія, Корея, Австралія).

2. Грошово-кредитна політика.

Основні антикризові дії направлені на перехід від антиінфляційної до стимулюючої політики шляхом:

стимулювання економічного зростання і розширення доступу до кредитних ресурсів;

прагнення не допустити дефляції (боротьба з інфляцією відходить на задній план);

стабілізації внутрішнього ринку (через процентну ставку);

стабілізації платіжного балансу (через девальвацію);

підвищення ефективності економічної політики.

Відповідні заходи включають:

а) зниження більшістю країн процентних ставок з побоювання дефляції (США, Канада, Євросоюз, Швейцарія, Швеція, Норвегія, Данія, Великобританія, Австралія, Японія, Китай, Індія, В'єтнам);

б) підвищення в деяких країнах процентних ставок (Угорщина, Ісландія, Білорусія, Росія);

в) зниження курсу національної валюти (Ісландія, Угорщина, Польща, В'єтнам, Корея, Бразилія, Мексика, Україна, Білорусія);

г) зниження норм резервування (Китай, Бразилія, Болгарія);

д) поява нових інструментів кредитування економіки, аж до прямого фінансування центробанками державних бюджетів.

3. Підтримка реального сектору (стимулювання попиту).

Мається на увазі підтримка галузей, що орієнтовані на внутрішній попит і забезпечують внутрішню зайнятість. Для такої економічної політики характерні заходи дії на попит, включаючи антициклічну фіскальну політику. Відповідні заходи включають:

а) підтримку окремих галузей: автомобілебудування (США, Канада, Франція, Швеція, Китай); «нова» енергетика і енергозбереження (США, Франція, Швейцарія); транспортна інфраструктура (Канада, Франція, Китай, Гонконг, Казахстан, Італія, Швейцарія, Тайвань); житлове будівництво (Канада, Великобританія, Китай, Аргентина, Казахстан, Корея); аерокосмічна, гірничодобувна, лісова промисловість (Канада); інноваційні технології (Китай, Казахстан); агропромисловий комплекс (Китай, Казахстан); експорт (Китай); авіакомпанії (Аргентина);

б) зниження податків — пряме або непряме (Німеччина, Франція, Швейцарія, Японія, Китай, Індія, Тайвань, Аргентина);

в) підвищення податків (Литва);

г) підтримку малого і середнього бізнесу (Німеччина, Греція, Італія, Великобританія, Японія, Китай, Казахстан, Угорщина);

д) створення спеціальних бюджетних фондів (Франція, Бразилія, Гонконг, Кувейт);

е) збільшення держзапозичень (Німеччина, Франція, Норвегія, Японія).

4. Підтримка населення.

Відповідні заходи направлені на недопущення втечі населення з банків, стимулювання заощаджень:

а) підвищення суми гарантій по внесках (США, Канада, Бельгія, Іспанія, Італія, Кіпр, Люксембург, Нідерланди, Словенія, Фінляндія, Великобританія, Швеція, Норвегія, Швейцарія, Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Чехія, Туреччина, Корея);

б) 100 відсоткові гарантії по внесках (Німеччина, Австрія, Греція, Ірландія, Португалія, Данія, Словаччина, Австралія, Гонконг, Йорданія, Кувейт, ОАЕ, Саудівська Аравія, Тайвань);

в) ухвалення програм перенавчання і адаптації тих, хто втратив роботу (США, Канада, Греція, Італія);

г) націоналізація пенсійних фондів (Аргентина);

д) досягнення домовленості з бізнесом про не скорочення робочих місць (Німеччина, Франція);

е) збільшення інвестицій в освіту (Франція, Китай).

2.2 Дослідження банківської фінансової кризи в Україні в сучасних умовах

Криза на світовому фінансовому ринку викликала, у свою чергу, масштабний обвал українського фінансового ринку.

Основною новиною кінця вересня 2008 року стала так звана «рейдерська атака» на один із найбільших українських банків Промінвестбанк, що у рейтингу по величині загальних активів (дані НБУ) на 01.07.08 займав 6 місце в списку 178 банків України. Одночасно у трьох газетах вийшли статті про проблеми Промінвестбанку, що спровокувало масовий відтік коштів і повинно було призвести до банкрутства банку і негайного продажу його «за безцінь». За даними банку, підприємства та вкладники вилучили зі своїх рахунків понад 3 млрд. грн. Для стабілізації ситуації Національний Банк України прийняв рішення підтримати ПІБ, виділивши йому 5 млрд. дол. для рефінансування ліквідності банку [55].

На фоні відтоку грошових коштів нерезидентів та кризи довіри до українських банків, на міжбанківському валютному ринку переважали панічні настрої, що призвело до подорожчання долара у жовтні 2008 року до рівня 5,25 грн/дол. (рис.2.11)

Підвищений попит на долар і заява Нацбанку про те, що держорган не має наміру підтримувати стрімко падаючу гривню та спустошувати свої золотовалютні резерви ще більше дестабілізувало ситуацію на міжбанківському ринку і підштовхнуло ринок до росту.

Підвищений попит та дефіцит долару з 31 вересня на 1 жовтня 2008 спровокували стрибок ставок на кредит «овернайт» у доларах до 2030%. У п'ятницю 03.10.08 Нацбанк так вийшов на торги, виділивши 342 млн. дол. інтервенцій, запропонувавши долар за курсом 5,0. Цей крок призвів до тимчасового зміцнення національної валюти. Так, ринкові котирування на початку торгів знаходилися на рівні 5,195,27 грн/дол., пізніше знизилися до рівня 5,115,18 закінчивши день з котируванням 5,215,25 грн./дол.

Рис.2.11. Динаміка офіційного курсу національної валюти України у 2008 2009 роках [55]

Згідно заяви Нацбанку, п'ятничний (3.10.2008) продаж валюти не означав, що Нацбанк буде присутній на торгах щодня, та має намір далі дотримуватися більш гнучкого курсоутворення. Однак, про послаблення ситуації на валютному ринку не було мови, оскільки згідно графіку погашення українськими банками синдикованих кредитів та єврооблігацій у 4 кварталі 2008 року, сума до погашення складала 1,2 млрд. дол. (табл.2.1) [55].

В умовах високого попиту на валюту та неоднозначної позиції Нацбанку щодо участі у торгах, про зниження курсу долара і стабілізацію гривні говорити не доводилось.

Таблиця 2.1

Графік погашення банками України синдикованих кредитів і емітованих єврооблігацій у 4 кварталі 2008 року [55]

Українська банківська система до вересня 2008 року працювала стабільно, тому що фактори, які викликали світову фінансову кризу в нашій країні не настільки вагомі, щоб її підірвати. Неповернення іпотечних кредитів у нас не мало масового характеру, та й сама їх сума становила всього 15 відсотків від ВВП, тоді як у США – 75 %. Фондовий ринок також не настільки розвинутий, як ринок банківських зобов’язань.

Тому для старту фінансової кризи в Україні потрібен був інший каталізатор. Ним, на мою думку, стала ситуація з Промінвестбанком – одним із найбільших банків країни, який займав шосте місце за активами (близько 27,5 млрд. грн.).

Для порятунку Промінвестбанку НБУ наприкінці вересня 2008 року відкрив кредитну лінію в розмірі 5 млрд. грн. А вже 7 жовтня в банку було запроваджено тимчасову адміністрацію, оскільки кошти були банком направлені не за приналежністю на валютний ринок для спекуляцій. Ситуація навколо Промінвестбанку спровокувала кризу довіри до банківської системи України загалом. Коли ж міжнародні рейтингові агентства знизили кредитні позиції більшості українських банків, це стало додатковим поштовхом для паніки серед вкладників.

В Україні протягом 2008 р. темп приросту активів банків уповільнився до 41,9%, балансового капіталу до 44,2%, кредитного портфеля до 49,9%, регулятивного капіталу до 48,6%, сальдо від результатів фінансової діяльності до 11,8%. З початку 2008 р. загальний обсяг проблемних кредитів банків зріс у 2,4 рази. Приріст депозитів банківської системи уповільнився до 27,7%, приріст кредитів зменшився до 71,9%. З метою підвищення ліквідності банківської системі у жовтні-листопаді 2008 р. НБУ надав кредитів рефінансування на загальну суму близько 74,7 млрд. грн. Найбільший обсяг рефінансування отримали: банк „Надра" (7,1 млрд. грн.), „Промінвестбанк" (5,85 млрд. грн.), „Ощадбанк" (4,6 млрд. грн.), „Приватбанк Дніпро" (3,4 млрд. грн.), банк „Фінанси і кредит" (2,7 млрд. грн.), „Родовідбанк" (2,2 млрд. грн.), „Укрпромбанк" (1,3 млрд. грн.), банк „Фінансова ініціатива" (1,3 млрд. грн.), „Укргазбанк" (1,2 млрд. грн.).

Для підтримки банківської системи НБУ ввів заборону на дострокове повернення строкових депозитів; комерційним банкам рекомендовано здійснювати заходи по забезпеченню позитивної динаміки зростання депозитів з метою недопущення дострокового зняття коштів вкладниками; банкам дозволено видавати кредити лише в обсягах погашення раніше виданих позик; внесено зміни до нормативно-правових актів НБУ в частині встановлення мінімального розміру регулятивного капіталу в сумі 10 млн. євро для банків, що створюються, і поетапного збільшення до цієї суми розміру регулятивного капіталу діючих банків.

Можна виділити шість основних аспектів, в яких проявилися наслідки світової фінансової кризи для української банківської системи [34, c. 8]:

1. Зниження довіри населення до банків. Поширилися панічні настрої серед вкладників комерційних банків, викликані ситуацією навколо Промінвестбанку, а також частково спровоковані запровадженою в жовтні 2008 року Національним банком забороною на дострокове вилучення депозитів.

2. Серйозні труднощі українських банків пов’язані з поверненням до кінця 2008 року значних зовнішніх запозичень, які активно залучалися у попередні роки. А також складнощі із залученням нових інвестицій, зумовлені кризовими явищами на європейських фінансових ринках та зниженням кредитних рейтингів значної частини українських банків.

3. Наслідком фінансової кризи стала нестабільність на валютному ринку. Хоча вона має більше внутрішній спекулятивний характер, проте призводить до нестабільності міжбанківського валютного ринку, зменшення резервів НБУ, який змушений продавати валюту для задоволення ажіотажного попиту.

4. Криза істотно вплинула і на підвищення процентних ставок за кредитами.

5. Наслідком кризи є той факт, що в усьому світі порятунок фінансових установ став завданням держави – вона вливала бюджетні кошти, а також брала комерційні банки під свій контроль.

6. Криза може призвести до укрупнення банків в Україні, оскільки дрібні банки просто не впораються з проблемами. Цей процес може проходити шляхом злиття і поглинання більшими фінансовими установами менших.

Тривожним є те, що значно знизилися кредитні рейтинги українських банків та зріз рівень ризику недовіри до банківської системи. Збільшується ризик безпеки через імовірність хакерських атак у полюванні на віртуальні гроші. У періоди кризи виникає гостра необхідність у державній підтримці фінансового сектору країни. Ця необхідність зумовлена тим, що саморегуляція через ринковий механізм у таких умовах просто не діє.

Стан банківської системи України за результатами першої «української хвилі кризи» 2008 року характеризується наступними показниками [55].

За станом на 1 січня 2009 року ліцензію Національного банку України на здійснення банківських операцій мали 184 банки, у тому числі: 155 банків (84,2% від загальної кількості банків, що мають ліцензію) – акціонерні товариства (з них: 116 банків (63,0%) – відкриті акціонерні товариства, 39 банків (21,2%) – закриті акціонерні товариства), 29 банків (15,8%) – товариства з обмеженою відповідальністю.

У стані ліквідації перебуває 13 банків, з них 10 банків ліквідуються за рішеннями НБУ, 3 – за рішеннями господарських (арбітражних) судів.

Тимчасове (антикризове) правління введено Національним банком в 1 комерційному банку.

За станом на 01.01.2009 власний капітал банків склав 121,4 млрд. грн. або 13,1% пасивів банків.

Зобов’язання банків за станом на 01.01.2009 становили 805,8 млрд. грн.

Кошти фізичних осіб складають 213,2 млрд. грн., або 26,5% загального обсягу зобов’язань, кошти суб’єктів господарювання –143,9 млрд. грн., або 17,9%.

Банки мають таку структуру коштів населення з точки зору строковості. Строкові кошти складають 175,2 млрд. грн., або 82,1% від загальної суми коштів населення, а кошти на вимогу – 38,1 млрд. грн., або 17,9%.

За станом на 01.01.2009 активи банків становили 927,2 млрд. грн., загальні активи – 971,8 млрд. грн.

Більшу частину загальних активів складають кредитні операції – 81,5%.

Доходи банків склали 120,6 млрд. грн., в т.ч. процентні доходи становили 88,4 млрд. грн. (або 73,3% від загальних доходів), комісійні доходи – 19,6 млрд. грн. (16,2%).

Витрати банків склали 110,9 млрд. грн., в т.ч. процентні витрати – 50,8 млрд. грн. (або 45,8% від загальних витрат), комісійні витрати – 2,2 млрд. грн. (2,0%).

Стан банківської системи України за результатами другої «української хвилі кризи» перших 5 місяців 2009 року характеризується наступними показниками [55].

За станом на 1 травня 2009 року ліцензію Національного банку України на здійснення банківських операцій мали 185 банків, у тому числі: 158 банків (85,4% від загальної кількості банків, що мають ліцензію) – акціонерні товариства (з них: 125 банків (67,6%) – відкриті акціонерні товариства, 33 банки (17,8%) – закриті акціонерні товариства), 27 банків (14,6%) – товариства з обмеженою відповідальністю.

У стані ліквідації перебуває 10 банків, з них 7 банків ліквідуються за рішеннями НБУ, 3 – за рішеннями господарських (арбітражних) судів.

Тимчасове (антикризове) правління введено Національним банком в 15 комерційних банках.

За станом на 01.05.2009 власний капітал банків склав 119,8 млрд. грн. або 13,7% пасивів банків.

Зобов’язання банків за станом на 01.05.2009 становили 753,7 млрд. грн.

Кошти фізичних осіб складають 190,0 млрд. грн., або 25,2% загального обсягу зобов’язань, кошти суб’єктів господарювання – 119,3 млрд. грн., або 15,8%.

Банки мають таку структуру коштів населення з точки зору строковості. Строкові кошти складають 149,5 млрд. грн., або 78,6% від загальної суми коштів населення, а кошти на вимогу – 40,6 млрд. грн., або 21,4%.

За станом на 01.05.2009 активи банків становили 873,4 млрд. грн., загальні активи – 939,1 млрд. грн.

На рис.Б.1 – Б.4 Додатку Б наведені результати проведеного в дипломному дослідженні аналізу сумарних характеристик банків банківської системи України за 2007 2009 роки, виконані в 2х розрізах [60], [55]:

- стандартному представленні НБУ обсягів пасивних та активних агрегатів балансів банків в приведеному гривневому еквіваленті по поточним обліковим курсам НБУ для фактичних валют;

- представленню обсягів пасивних та активних агрегатів балансів банків в приведеному доларовому еквіваленті по поточному обліковому курсі НБУ (див.рис.2.6);

Як показують результати проведеного аналізу:

фактична «глибина» кризи БС України характеризується не зниженням обсягів гривневого еквіваленту валюти балансів з максимуму за грудень 2008 року – 892,5 млрд. грн. до поточного рівня 809,8 млрд. грн. станом на 01.05.2009 року (тобто відтік коштів в 81,7 млрд. грн., відповідно офіційна «глибина» банківської фінансової кризи в Україні становить – 9,15%)),

а зниженням обсягів доларового еквіваленту валюти балансів з максимуму за вересень 2008 року 148,6 млрд.$ до поточного рівня 105,2 млрд.$ (тобто відтік коштів складає – 43,4 млрд. $, відповідно «глибина» банківської фінансової кризи в Україні становить – 29,2%);

Таким чином, фактичне поточне зниження міжнародної платіжної позиції банківської системи України досягло загрозливого рівня і не може бути одночасно виправлено навіть повною сумою кредиту МВФ у 16,2 млрд.$, що є еквівалентом втрат БС України станом на початок листопада 2008 року.

2.3 Можливість використання Україною досвіду розвинених країн світу щодо подолання банківських фінансових криз

Глобальна фінансово-економічна криза продовжує поглиблюватися, що зумовлено глибокими, системними та безпрецедентними за своїм масштабом та характером ураженнями фінансової системи світової економіки в цілому.

Більшість світових експертів погоджуються з тим, що покращення економічної ситуації в світі почнеться не раніше 2010 року. Є високий рівень ймовірності нової хвилі кризи через 68 місяців, коли будуть отримані дані про ефективність нинішнього антикризового пакета нової адміністрації США.

Підстави для песимістичних прогнозів на період 20092010 років дає те, що всі антикризові заходи, які здійснювалися до цього часу різними країнами світу, спрямовані на полегшення симптомів хвороби, а не на лікування самої хвороби.

Наприкінці січня 2009 р. МВФ знизив свої прогнози зростання світової економіки до 0,5 % (з 2,2 % у листопаді 2008 р.), що є найнижчим показником за післявоєнні більш як шість десятиріч. Падіння економіки Великобританії очікується до 2%, що може стати найгіршим показником серед розвинутих країн G7. Економіки країн, що розвиваються, очікують тільки зниження темпів зростання – на противагу розвинутим країнам. Найбільш оптимістичний прогноз щодо темпів зростання економіки Китаю – 6,7 % (після 9 % у 2008 р.). В Індії економічне зростання можливе на рівні 56 %. Очікуване економічне зростання азійських країн в середньому не перевищить 5 % (за іншими оцінками – 2,7 %). Таким чином, упродовж 20092010 років економіка України буде зазнавати впливу несприятливих глобальних економічних тенденцій.

Національна економічна система України, що досить інтегрована у світове господарство, не могла залишитися осторонь світових процесів. І порушення макростабільності на зовнішніх ринках мало знайти відгук у внутрішніх процесах в Україні.

Наразі фондовий канал впливу світової фінансової кризи на Україну не стане насправді найболючішим. Сьогодні він лише створює певний тиск на валютний ринок, оскільки відбувається відплив спекулятивного капіталу. Значного впливу цього каналу на розвиток реального сектора в Україні не буде. По-перше, на організованому фондовому ринку здійснюється незначна частка угод — торік лише 4,66%. А по-друге, слід зазначити, що на частку іноземних інвесторів та інших джерел фінансування, до яких належать і кошти фондового ринку, припадає лише 5—7% усіх інвестицій.

Щодо інших каналів впливу, то вони чутливіші для економіки України [16, c. 36].

1. Перший канал — зовнішньоторговельний.

Через поширення проблем на фінансових ринках уже відбувається зменшення світового попиту. Рецесія у провідних економіках світу супроводжуватиметься насамперед зменшенням інвестиційного попиту, динаміки обсягів будівництва і, відповідно, призведе до зниження цін на продукцію металургії та машинобудування.

Такі тенденції на світовому ринку, зважаючи на високу залежність української економіки від експорту, частка якого у ВВП становить понад 47%, негативно позначаться на динаміці розвитку експортного виробництва, а далі — на галузях, які безпосередньо й опосередковано залежать від експорту.

2. Другий канал — банківська система.

На сьогодні досить високою є частка присутності іноземного капіталу у фінансових установах. Фінансовий сектор України — один із лідерів у залученні прямих іноземних інвестицій (19% усього накопиченого іноземного капіталу). У банківському секторі частка іноземного капіталу в загальному обсязі капіталу становить 37,2% і перевищує порогове значення межі економічної безпеки на рівні 30%, у страховому — наближається до цієї межі і становить 28,1%.

З огляду на велику частку транснаціональних фінансових корпорацій у банківському секторі України, негативний вплив світової фінансової кризи може поширюватись опосередковано — якщо материнські компанії зазнаватимуть збитків та матимуть проблеми з ліквідністю.

У цьому аспекті слід зазначити, що процеси інвестування та розвитку вітчизняних виробництв — більше залежні від кредитування, ніж від фондового ринку. 16% інвестицій в основний капітал фінансується за рахунок кредитів. І найбільш залежними секторами є сільське господарство, будівництво, переробна промисловість, зокрема хімічна та нафтохімічна, харчова промисловість, виробництво коксу і продуктів нафтопереробки.

3. Третій канал — борговий.

Наприкінці першого півріччя 2008 року обсяг валового зовнішнього боргу становив 59,9% ВВП, або 100,06 млрд. дол. США. При цьому майже 85% сягає заборгованість приватного сектора економіки. Згідно із дослідженнями, проведеними МВФ, максимально допустимою сумою зовнішнього боргу для країн із низьким та середнім рівнем доходів є сума на рівні 49,7% ВВП; при перевищенні цього рівня ймовірність розгортання фінансових криз становить близько 70%.

Погіршення ліквідності світових фінансових ринків може істотно уповільнити кредитування української економіки. Як наслідок, українські позичальники зазнають труднощів із рефінансуванням своїх кредитних зобов’язань на зовнішніх ринках.

Слід зазначити, що у структурі зовнішнього боргу значною є частка короткострокового капіталу (28,2% на кінець червня 2008 року). Коефіцієнт покриття резервами короткострокового зовнішнього боргу за перше півріччя зменшився майже на 15% і становив 1,258.

Саме цей капітал у разі раптового його відпливу може стати одним із чинників дестабілізації курсу національної валюти.

Станом на 03.06.2009 серед всіх країн СНД українська економіка з початку року показує найбільш обтяжуючі результати (Додаток А).

Статистичний комітет СНД оприлюднив основні соціально-економічні показники держав, що входять у це об'єднання. Згідно отриманим даним, всі макроекономічні індикатори України (за січень-квітень 2009 року) виявилися істотно гірше середніх значень по Співдружності. Наприклад, падіння промислового виробництва в країні в порівнянні із січнем-квітнем поточного року склало 32%, тоді як усереднений показник удвічі менше.

Споживчі ціни в Україні за чотири місяці виросли на 19,1%, у той час як середня динаміка по СНД 14%. Обсяг роздрібного товарообігу в постійних цінах у країні знизився на 14,4% при середньому показнику мінус 3%. Вітчизняний Держкомстат поки не оприлюднив головний макроекономічний індикатор динаміку реального ВВП, але за попередніми оцінками експертів, його падіння в I кварталі склало 22%, тоді як для СНД середній показник мінус 9% [62].

Глибина рецесії в Україні пояснюється сильною залежністю національних доходів від експорту й конкретних галузей. 50% української економіки це експорт стали, хімії й машинобудування. Експортні потоки інших країн СНД більше диверсифіковані. Для України невдало зложилася цінова кон'юнктура на зовнішніх ринках, на яких вона є одним з найважливіших гравців.

У Росії, наприклад, також експортно-орієнтована економіка, але українська промисловість базується на машинобудуванні й металургії, попит на продукцію яких у натуральному вираженні впав найбільше, а нафта, від якої залежить Росія, як і раніше користується попитом.

У боротьбі з проявами нинішньої світової кризи 2007 2009 рр. як розвинені країни, так і ті, що розвиваються, розробляють і активно застосовують антикризові заходи.

Антикризові заходи, що застосовуються розвиненими країнами на національному рівні, спрямовані на [16,c. 39]:

пом’якшення монетарної політики і стабілізацію кредитних ринків шляхом зниження центральними банками облікових ставок та норми резервування для комерційних банків;

стабілізацію фінансової системи, відновлення кредитування та забезпечення доступу реальної економіки до кредитних ресурсів, надання державної допомоги системним банкам і фінансовим установам, що перебувають у скрутному становищі, (рефінансування, рекапіталізація), підтримка міжбанківського кредитування, викуп проблемних активів, удосконалення регуляторних норм ;

підтримку реального сектору і стимулювання внутрішнього попиту, проведення антициклічної фіскальної політики. Здебільшого забезпечується підтримка окремих галузей, зменшення податкового тиску для підприємств і населення, а також збільшення державних інвестицій в реалізацію масштабних інфраструктурних проектів, полегшення доступу до кредитних ресурсів для бізнесу через здешевлення кредитів і надання держгарантій;

соціальну підтримку населення в умовах кризи, в першу чергу найменш забезпечених, надання допомоги безробітним, збереження і стимулювання зайнятості, підтримку малого та середнього бізнесу, підвищення кваліфікації працівників.

В магістерській роботі мною було приділено увагу не лише ключовому питанню: «Подолання наслідків світової фінансової кризи в Україні», а й ґрунтовно проаналізовано досвід провідних країн світу в подоланні наслідків світової фінансової кризи. Так, серед найбільш популярних антикризових заходів, які вживаються урядами іноземних держав та доцільні для застосування в Україні, можна виділити, зокрема:

часткову націоналізацію комерційних банків з одночасним посиленням державного контролю за їхньою діяльністю;

комплексну допомогу малому та середньому бізнесу;

підтримку освітніх програм професійної підготовки молоді та розширення програм перепідготовки некваліфікованих і старших за віком працівників;

зобов’язання банків, яким була надана державна допомога, у пріоритетному порядку кредитувати стратегічні (експортно-орієнтовані) галузі економіки;

здійснення контролю за цінами на споживчі товари та послуги;

контроль валютних операцій банків з метою детального відстеження відпливу капіталів;

розвиток національного (внутрішнього) ринку, визначення продукції вітчизняних виробників пріоритетною при здійснені державних закупівель;

державна підтримка експортерів, сприяння реалізації інноваційних проектів і проектів з розвитку енергозберігаючих технологій;

фінансування програм розвитку інфраструктури та реалізація масштабних інфраструктурних проектів (будівництво автомагістралей, реформування енергетичної та транспортної сфери, модернізація базових галузей промисловості);

ліквідація або суттєве обмеження податкових пільг;

скорочення державних видатків та перенаправлення соціальних витрат на капітальні інвестиції тощо.

Узагальнення цих досліджень дає змогу представити систему міжнародної практики боротьби країн з кризою (табл. 2.2). З наведених в таблиці даних можна зробити кілька важливих висновків.

Перший. Всі обстежені країни, які найбільше вражені кризою надавали підтримку банківській системі і насамперед ліквідністю, шляхом рефінансування банків тощо.

Другий. Багато країн надавали підтримку клієнтам банків, зокрема вкладникам депозитів шляхом розширення гарантій щодо вкладів та позичальникам щодо спроможності сплати платежів по кредитах, а також гарантування погашення боргів перед третіми сторонами для підтримання платоспроможності.

Третє. Більша половина країн застосовували різні способи рекапіталізації банків.

Четверте. В багатьох країнах практикувався викуп активів банків і компаній, найбільше вражених кризою, посилення цільового спрямування кредитування на підтримку вражених кризою секторів економіки.

Таблиця 2.2

Узагальнення основних антикризових заходів в країнах світу [16, c.40]

Висновки до розділу 2

До України світова фінансово-банківська криза дійшла у вересні 2008 року при «другій хвилі» світової фінансової кризи 2007 2008 років та характеризується постійним поглибленням у 2009 році:

- станом на 01.01.2009 тимчасова адміністрація та обмеження діяльності було введено НБУ в 1 банку;

- станом на 01.06.2009 тимчасова адміністрація та обмеження діяльності введено НБУ в 15 банках з 148 діючих;

Як показують результати проведеного дослідження в магістерському проекті:

фактична «глибина» кризи БС України характеризується рівнем 29,2% відтоку доларового еквіваленту сумарної валюти банків, а не 9,15% відтоку гривневого еквіваленту сумарної валюти банків;

методологічна похибка оперування гривневим еквівалентом сумарної валюти банку є привабливою для обвального падіння курсу національної валюти, коли оперують поняттями «виграш банку за рахунок розміщення активів в валюті, яка різко укріплюється відносно національної валюти»;

застосування в методології оцінки глибини кризи порівнянь відносно міжнародної валюти (долара США) показує, що фактичне поточне зниження міжнародної платіжної позиції банківської системи України досягло загрозливого рівня і не може бути одночасно виправлено навіть повною сумою кредиту МВФ у 16,2 млрд.$, що є еквівалентом втрат БС України станом тільки на початок листопада 2008 року.

Фінансово-банківська криза в Україні носить характер втрати ліквідності банків за рахунок ажіотажного попиту серед кредиторів на повернення залучених у них коштів, при цьому велика частка кредиторів – це нерезиденти, в країнах яких розвиваються світові наслідки «спекулятивно-іпотечної» кризи в США і повернення коштів є безумовною вимогою до банків України.

Оскільки в Україні за останні роки стали популярними довгострокові валютні кредити (квартирно-іпотечні та автомобільні), джерелами яких була короткострокова депозитна валютна база, падіння експортної виручки та ажіотажний попит на дострокове повернення депозитних валютних вкладів визвали валютну кризу нестачі валютних коштів на міжбанківському ринку та значну девальвацію національної валюти.

Девальвація національної валюти, припинення кредитування банками, неповернення депозитів викликали наступну хвилю ажіотажу – черги на дострокове повернення депозитів як в іноземній валюті, так і в національній валюті – короткострокова депозитна та платіжна база в банках почала різко скорочуватися і більшість банків частково зупинили повернення всіх депозитів для забезпечення коштами поточних платежів.

За результатами проведеного аналізу, серед найбільш популярних антикризових заходів, які вживаються урядами іноземних держав та доцільні для застосування в Україні, на мою думку,можна виділити наступні:

часткову націоналізацію комерційних банків з одночасним посиленням державного контролю за їхньою діяльністю;

зобов’язання банків, яким була надана державна допомога, у пріоритетному порядку кредитувати стратегічні (експортно-орієнтовані) галузі економіки;

контроль валютних операцій банків з метою детального відстеження відпливу капіталів;

державна підтримка експортерів, сприяння реалізації інноваційних проектів і проектів з розвитку енергозберігаючих технологій;

РОЗДІЛ 3

ЗАХОДИ ЩОДО ДЕМПФІНУВАННЯ ТА ПОДОЛАННЯ НАСЛІДКІВ СВІТОВОЇ БАНКІВСЬКОЇ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ В УКРАЇНІ

3.1 Основні важелі та шляхи демпфінування у вітчизняній практиці

Аналіз ефективності пропозицій по основним важелям та шляхам демпфінування у вітчизняній практиці наслідків світової фінансової кризи у дипломній роботі проведено на прикладі ВАТ АБ «Укргазбанк», який є одним із перших 3х комерційних банків України, націоналізуємих державою за програмою рекапіталізації системних банків у 2009 році.

Міжнародна довіра до банку характеризувалась запозиченнями на міжнародних ринках капіталу [61]:

- Грудень 2006 $16 млн. дебютний синдикований кредит

- Липень 2007 $46 млн. синдикований кредит

- Грудень 2007 $20 млн. синдикований кредит

- Серпень 2008 $23 млн. синдикований кредит

Станом на 1 січня 2009 року ВАТ АБ «Укргазбанк» це [61]:

- 4 473 працівників Банку;

- 279 структурних підрозділів, зокрема: 18 філій, Київська регіональна дирекція та 260 відділень по всій території України;

- понад 620 тисяч емітованих платіжних карт міжнародних платіжних систем MasterCard WorldWide та Visa International.

- понад 16 тис. клієнтів юридичних осіб.

Станом на 01.01.2009 року (за 2008 рік) ВАТ АБ «Укргазбанк» продовжив утримання у першій 20ти банків України по обсягам агрегатів валюти балансу і займає наступні рейтингові місця в банківській системі України [60] та відносні частки фінансів банківської системи України (рис.В.1 – В.9 додатку В):

Обсяг валюти активів балансу – 14 803,3 млн. грн.( 16 місце – 1,66%);

Обсяг власного капіталу – 1 515,8 млн. грн.( 19 місце – 1,227%);

Обсяг статутного капіталу – 64,48 млн. євро (при нормативі більше 10 млн. євро);

Обсяг поточних і строкових депозитів фізичних осіб

– 5 481,6 млн. грн.( 10 місце – 2,704%);

Обсяг поточних і строкових депозитів юридичних осіб

– 2 405,6 млн. грн.( 22 місце – 1,08%);

Обсяг балансового прибутку – 204,2 млн. грн. (10 місце – 2,74%);

Прибутковість статутного капіталу – 29,18 % (11 місце);

Прибутковість активів балансу – 1,38 % (27 місце);

Станом на 01.04.2009 року (за 1 квартал 2009 року) в діяльності ВАТ АБ «Укргазбанк» відчуваються суттєві наслідки впливу світової фінансової кризи, але банк продовжив утримання у першій 20ти банків України по обсягам агрегатів валюти балансу і займає наступні рейтингові місця в банківській системі України [60] та відносні частки фінансів банківської системи України:

Обсяг валюти активів балансу – 12 495,8 млн. грн.( 17 місце – 1,511%), тобто на протязі 1 кварталу 2009 року відтік коштів валюти балансу банку становить (2,3 млрд. грн.), що становить 17% обсягу валюти балансу;

Обсяг поточних і строкових депозитів фізичних осіб – 4 507,7 млн. грн. ( 10 місце – 2,704%), тобто на протязі 1 кварталу 2009 року відтік коштів фізичних осіб в банку становить ( 0,975 млрд. грн.);

Обсяг поточних і строкових депозитів юридичних осіб – 1 673,7 млн. грн. (27 місце), тобто на протязі 1 кварталу 2009 року відтік коштів фізичних осіб в банку становить ( 0,73 млрд. грн.);

Прибутковість статутного капіталу – становить 2,2%, тобто впала більш ніж в 14 раз у порівнянні з результатами 2008 року;

Прибутковість активів балансу – 0,12 % (при нормі не менше 1%).

В додатку В наведені поквартальні балансові звіти та звіти про фінансові результати діяльності ВАТ КБ «Укразбанк» у 2007 2009 роках [55], [60], [61].

На рис.В.1 Додатку В представлена поквартальна динаміка рівнів основних агрегатів джерел ресурсів в пасивах балансу ВАТ АБ «Укргазбанк» у 2007 2009 роках, яка характеризує негативні явища в діяльності банку у 2009 році – відтік залучених та запозичених коштів банку. При цьому єдиним джерелом росту міжбанківських ресурсів є стабілізаційний кредит, наданий у 4 кварталі 2008 року Національним банком України.

На рис. В.2 Додатку В представлена поквартальна динаміка рівнів основних агрегатів активних операцій в активах балансу ВАТ АБ «Укргазбанк» у 2007 2009 роках. Як показує аналіз графіків рис.В.2 джерелами для видачі депозитних коштів клієнтам при згортанні ресурсної бази банку у 1 кварталі 2009 року було згортання обсягів міжбанківських активних операцій на суму 2,3 млрд. грн., що забезпечило згортання депозитної бази банку без банкрутства. Одночасно банк проводить згортання обсягів кредитів, наданих фізичним та юридичним особам для накопичення ліквідних коштів для задоволення ажіотажного тиску клієнтів по достроковому поверненні депозитів. Ліквідний обсяг активів першої черги зріс в банку майже в 2 рази, перевищивши рівень 1 млрд. грн., що суттєво знижує доходність банку, але підвищує стійкість до форс-мажору кризи.

Основними негативними наслідками світової фінансової кризи для українських банків, як і у випадку з ВАТ АБ «Укргазбанк», є виникнення класичної кризи «касового розриву», коли строковість ресурсної бази банку є коротше, ніж строковість активної бази операцій банку:

- при ажіотажі всі короткострокові та середньострокові депозити клієнтів були достроково відкликані та з строкових перемістились в поточні («касові») вимоги до повернення;

- міжбанківський ринок не зміг задовольнити обсяги необхідних запозичень банками, оскільки у всіх банків одночасно виникли проблеми з ажіотажним попитом вимог на повернення готівкових коштів;

- іноземні міжбанківські ринки також не мають вільного обсягу готівкових коштів;

- всі кредити (активи до повернення) перемістилися з короткострокових та середньострокових у довгострокові (пролонговані та неповерненні), тобто планова база короткострокових надходжень коштів до банків була практично ліквідована ;

- падіння обсягів виробництва та закриття виробництв в Україні (криза попиту на продукцію) привела до різкого падіння надходження готівкових коштів на рахунки підприємств.

При реалізації цих шляхів відновлення фінансової стійкості на першому етапі в 4 кварталі 2008 року ВАТ АБ «Укргазбанк» отримав стабілізаційний кредит в 1,2 млрд. грн. від Національного банку України під заставу акцій статутного фонду, тобто фактично власність банку є закладеною в Національному банку України (беззаставні стабілізаційні кредити НБУ не надає за законом)

На другому етапі 13 березня 2009 року відбулися позачергові загальні збори акціонерів (учасників) ВАТ АБ «Укргазбанк». За результатами зборів було прийнято ряд стратегічних рішень, що стосуються подальшої роботи банку.

Зокрема, акціонери Укргазбанку затвердили антикризову програму діяльності і ухвалили рішення про пропозицію державі увійти до акціонерного капіталу кредитно-фінансової установи при додатковій розширеній емісії акцій. При цьому весь обсяг додаткової емісії (5,5 – 6,0 млрд. грн.) викупається державою, що при існуючому статутному фонді в 0,5 млрд. грн. приводить до фактичного переходу ВАТ АБ «Укргазбанк» у власність держави Україна.

Входження держави в капітал Банку забезпечить стабільність і надійність роботи кредитно-фінансової установи. У травні 2009 року спільним рішенням Кабінету Міністрів України та Національного банку України в рамках програми ре капіталізації 44,0 млрд.-грн. участі держави у викупі акцій додаткової емісії 6ти найбільших банків України в 2009 році з переходом їх під управління держави – пропозиція ВАТ КБ «Укргазбанк» затверджена до реалізації [61].

Одночасно банк прийняв антикризову програму, яка має три основні напрями [61]:

По-перше, це все та ж участь держави в капіталі. Даний крок це додаткова гарантія для клієнтів того, що банк виконає всі свої зобов'язання перед ними.

По-друге, затверджений план з оптимізації витрат при збереженні незмінно високого рівня обслуговування наших клієнтів.

По-третє, схвалена програма мінімізації банківських кредитних ризиків і реструктуризації кредитної заборгованості наших клієнтів. Розуміючи ту складну фінансову ситуацію, в яку потрапили позичальники , банк ухвалив рішення максимально йти назустріч клієнтам. Зокрема, йдеться про можливість конвертації валютних кредитів у гривневі, зниження процентної ставки, можливість погашати кредити по пільговому курсу, навіть по курсу НБУ. Комплекс таких заходів дозволить забезпечити можливість позичальникам банку обслуговувати кредити, що у свою чергу забезпечить банку стабільні фінансові надходження.

Методологічною основою управління фінансовою стійкістю банку в умовах рекапіталізації є впровадження нових методів регулювання та контролю різночасових грошових потоків формування ресурсів (пасивів) банку та грошових потоків вкладення і повернення коштів банку в активні операції для отримання банківського прибутку [51].

На рис. Г.1 – Г.4 наведені результати аналізу величин гепу та кумулятивного гепу для сумарного гривневого еквіваленту в ВАТ КБ «Укргазбанк» станом на 01.01.2006, 01.01.2007 та 01.01.2008.

Порівняльний аналіз ефективності управлінням часовими GAP-розривами в короткострокових активах та пасивах ВАТ КБ “Укргазбанк” станом на 01.01.2006 01.01.2008 показує , що:

- GAP-розрив для перевищення поточних вимог над поточними активами в банку з кожним роком зростає, тобто ризикованість діяльності при ажіотажному попиті на зняття кошті з поточних рахунків, який реалізувався у 4 кварталі 2008 року складалося в напрямку негативної тенденції;

- при стрес-тестуванні ажіотажного попиту на повернення 680 млн. грн. поточних депозитів станом на 01.01.2008 року – перша частина в 45 млн. грн. може бути повернена через 7 днів, друга частина в 100 млн. грн. – через 32 дні, третя частина в 250 млн. грн. – через 93 дні, остання частина в 300 млн. грн – тільки через 365 днів.

- для короткострокових активів та пасивів часткові (в періодах) гепи (розрив між активами та пасивами) та кумулятивний геп мають позитивний характер, тобто для надання короткострокових кредитів використовуються залишки коштів на поточних рахунках клієнтів та моментальні міжбанківські кредити, що є надто ризиковою політикою управління GAP-розривами, або свідчить про незастосування GAP-аналізу при управлінні строковістю повернення активів та пасивів;

- джерелами довгострокових активних операцій (більше року) є депозитний пул в 700 млн.-грн. із строком повернення через 1 рік, що є ще однією «міною» ризику довгострокового управління строками повернення активів та пасивів, оскільки аналіз часового ряду показує, що джерел для накоплення та повернення пасивного пулу зобов’язань через рік у банка немає, тож бо кошти повинні бути додатково залучені на міжбанківському ринку чи при додатковій емісії акцій ВАТ АБ «Укргазбанк».

Для дослідженої картини часових GAP-розривів в строках та сумах повернення в банк розміщених активів та повернення банком залучених у клієнтів депозитів в ВАТ АБ «Укргазбанк» ефективними інструментами імунізації балансу можуть бути запропоновані наступні:

- коротке рефінансування довгострокової іпотечної заборгованості випуском іпотечних облігацій під іпотечні закладні, отримані від клієнтів при видачі іпотечних кредитів;

- додаткова емісія акцій банку як відкритого акціонерного товариства та отримання поточних готівкових коштів (активів) під акції, за якими виплата дивідендів наступить тільки через 1 рік, а ринковий курс акції ВАТ АБ «Укргазбанк» за станом результатів 2008 року становить не менше 150 від номіналу, тобто масового повернення в банк акцій додаткової емісії не очікується.

Імунізація балансу банку при рекапіталізації за допомогою держави у 2009 році виглядає наступним чином:

- ВАТ АБ «Укрназбанк» відкриває додаткову емісію акцій на суму 7 млрд. грн., тобто статутний капітал банку стане 7,7 млрд. грн.;

- Кабінет Міністрів, як представник держави, скупає акції додаткової емісії, надаючи взамін банку не викуплені облігації державної позики 2008 року на суму 7,0 млрд. грн.;

- ВАТ АБ «Укргазбанк» , використовуючи отримані облігації державної позики, рефінансуємі НБУ, отримує в Національному банку України стабілізаційний 3річний кредит на суму не менше 6,8 млрд. грн. коштами на коррахунок банку;

- отримані кошти рефінансування дозволять банку суттєво змінити часову картину GAP-розривів в сумах та строках повернення в банк розміщених активів та повернення банком залучених у клієнтів депозитів згідно прогнозу, наведеному на рис.Г.5 додатку Г, розвинувши позитивний геп короткострокові активи;

- поява власного оборотного капіталу, не іммобілізованого в основні засоби та нематеріальні активи, дозволить суттєво підняти рентабельність роботи банку та отримати прибутки для повернення стабілізаційного кредиту Національному банку України.

Таким чином, досліджений в дипломному проекті інструментарій управління фінансовою стійкістю банка не за допомогою інтегральних показників методології НБУ [6], а з використанням GAP-менеджменту є дійовим.

3.2 Програма подолання наслідків світової банківської фінансової кризи в Україні

Національний банк України, реалізуючи програму подолання наслідків світової фінансової кризи, у 2009 році прийняв низку організаційних документів, які проаналізовані в дипломному дослідженні:

1. Постанова Правління НБУ від 2 червня 2009 року N 315 «Про схвалення Методики розрахунку економічних нормативів регулювання діяльності банків в Україні».

2. Постанова Правління НБУ від 30 квітня 2009 року N 259 «Про затвердження Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України».

3. Постанова Правління НБУ від 1 грудня 2008 року N 405 «Про затвердження Спеціального порядку здійснення заходів щодо фінансового оздоровлення банків».

Остання постанова № 405 є практичною програмою фінансового оздоровлення банківської системи України, яка з 1 червня 2009 року підкріплена методологічно організаційними постановами № 315 та № 259.

«Порядок» постанови № 405 розроблено відповідно до вимог Законів України "Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", "Про банки і банківську діяльність", "Про Національний банк України" та з урахуванням Порядку участі держави у капіталізації банків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.2008 N 960 (зі змінами) (далі Порядок N 960), з метою підвищення рівня капіталізації банків і забезпечення їх стабільної діяльності:

1. Цей Порядок регулює здійснення заходів щодо фінансового оздоровлення банків шляхом участі у формуванні та збільшенні статутного капіталу банку (капіталізації) акціонерів (учасників) банку, третіх осіб (далі інвестори), держави або реорганізації банку.

2. Заходи щодо фінансового оздоровлення здійснюються на підставі плану фінансового оздоровлення банку (програми фінансового оздоровлення або програми капіталізації банку) (далі план фінансового оздоровлення), розробленого відповідно до вимог Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 N 369, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.09.2001 за N 845/6036, зі змінами (далі Положення про застосування заходів впливу).

3. Правління Національного банку України (далі Національний банк) відповідно до вимог законодавства України має право з урахуванням фінансового стану банку прийняти постанову про особливості його капіталізації.

4. Порядок затвердження та погодження плану фінансового оздоровлення

4.1. Комісія Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків (далі Комісія Національного банку) протягом двох робочих днів з дня надходження до Національного банку плану фінансового оздоровлення банку, підготовленого правлінням (радою директорів) банку для затвердження загальними зборами акціонерів (учасників) банку або тимчасовим адміністратором, приймає рішення про його погодження (чи відмову в погодженні).

4.2. Загальні збори акціонерів (учасників) або тимчасовий адміністратор банку приймають рішення про:

затвердження плану фінансового оздоровлення шляхом збільшення статутного капіталу або реорганізації банку, попередньо погодженого Комісією Національного банку;

збільшення статутного капіталу банку та про умови капіталізації як за власною ініціативою, так і на підставі рішення Національного банку про потребу в капіталізації банку (у разі затвердження плану фінансового оздоровлення шляхом збільшення статутного капіталу);

реорганізацію банку та затвердження плану реорганізації банку (у разі затвердження плану фінансового оздоровлення шляхом реорганізації).

Акціонери (учасники) про скликання загальних зборів для прийняття рішень із зазначених питань повідомляються персонально в порядку, передбаченому статутом банку, та шляхом оприлюднення повідомлення в друкованих виданнях згідно з вимогами статті 43 Закону України "Про господарські товариства" не менше ніж за п'ять робочих днів до дати проведення загальних зборів.

Про прийняті загальними зборами акціонерів (учасників) рішення щодо збільшення статутного капіталу акціонери та інвестори, перелік яких затверджено загальними зборами акціонерів (учасників), повідомляються шляхом опублікування відповідного повідомлення в офіційному друкованому виданні Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі ДКЦПФР). У повідомленні про збільшення статутного капіталу за рахунок додаткових внесків мають бути розкриті відомості, передбачені абзацом четвертим пункту 1 глави 5 розділу II Положення про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу акціонерного товариства, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 22.02.2007 N 387, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.03.2007 за N 280/13547.

5. Особливості капіталізації банків

5.1. Особливості порядку збільшення статутного капіталу за рахунок коштів акціонерів (учасників) банку та інвесторів

5.1.1. Акціонери (учасники) банку та/або інвестори, які під час капіталізації банку набувають (збільшують) істотну участь у ньому, протягом п'яти робочих днів з дня прийняття загальними зборами акціонерів (учасників) банку, але не пізніше дати початку розміщення акцій, рішення про збільшення статутного капіталу банку, зобов'язані подати до Національного банку повний пакет документів, який встановлено законодавством для отримання дозволу на придбання або збільшення істотної участі в банку.

Акціонери (учасники) банку та/або інвестори мають право отримати дозвіл на придбання або збільшення істотної участі в банку відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку також до проведення загальних зборів акціонерів (учасників) банку щодо капіталізації банку.

Банк протягом 12 банківських днів з дня прийняття загальними зборами акціонерів (учасників) рішення про збільшення статутного капіталу банку подає оформлені відповідно до законодавства зміни до статуту банку на погодження Національному банку.

Фактичне подання змін до статуту банку на погодження Національному банку вважається погодженням їх Національним банком.

5.1.2. Фактичне подання змін до статуту банку після погодження їх Національним банком на реєстрацію державному реєстратору вважається реєстрацією цих змін державним реєстратором.

5.1.3. Антимонопольний комітет України у випадках, передбачених законодавством, надає висновок та/або дозвіл на концентрацію протягом п'яти робочих днів з дня фактичного подання банком відповідних документів.

5.1.4. Банк акціонерне товариство збільшує розмір статутного капіталу за рахунок додаткових внесків акціонерів та інвесторів шляхом закритого (приватного) розміщення акцій.

5.1.5. Банк акціонерне товариство здійснює закрите (приватне) розміщення акцій у два етапи.

На першому етапі (строк якого не може бути менше десяти календарних днів) реалізується переважне право акціонерів на придбання акцій, що передбачені до розміщення, у кількості, що пропорційна їх частці в статутному капіталі банку на дату початку зазначеного строку.

На другому етапі (який починається після закінчення першого етапу розміщення) здійснюється розміщення акцій у кількості, що не розміщена на першому етапі, серед акціонерів та інвесторів, які взяли на себе інвестиційні зобов'язання відповідно до плану фінансового оздоровлення.

5.1.6. Банк акціонерне товариство для реєстрації випуску акцій подає до ДКЦПФР:

копію рішення Комісії Національного банку щодо погодження плану фінансового оздоровлення банку-емітента;

рішення загальних зборів акціонерів про затвердження плану фінансового оздоровлення, оформлене відповідно до пункту 10 розділу I Положення про порядок реєстрації випуску акцій, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26.04.2007 N 942, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.06.2007 за N 619/13886, зі змінами (далі Положення), або його нотаріально засвідчену копію;

документи, передбачені в підпунктах 1.1, 1.2, 1.4 1.7 пункту 1 глави 1 розділу II Положення;

баланс та звіт про фінансові результати відповідно до вимог пункту 11 розділу I Положення за звітний період, що передував кварталу, в якому подаються документи для реєстрації випуску акцій, засвідчені підписами та відбитками печаток емітента та аудитора (аудиторської фірми), а також висновок аудитора (аудиторської фірми) за звітний період, що передував кварталу, в якому подаються документи для реєстрації випуску акцій, якщо вони є. Якщо їх немає, то подаються баланс, звіт про фінансові результати та висновок аудитора (аудиторської фірми) за попередній звітний період, які є;

засвідчену підписом керівника та відбитком печатки банку копію опублікованого в одному з друкованих видань згідно з вимогами статей 40, 43 Закону України "Про господарські товариства" повідомлення про проведення загальних зборів акціонерів банку, на яких прийняті рішення про збільшення статутного капіталу та розміщення акцій (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 2 розділу II цього Порядку), а також засвідчену підписом керівника та відбитком печатки банку довідку, яка свідчить про персональне повідомлення всіх акціонерів про проведення цих зборів (згідно з порядком, установленим у статуті банку).

Фактичне подання банком акціонерним товариством документів для реєстрації випуску акцій банку до ДКЦПФР уважається реєстрацією ДКЦПФР випуску акцій банку з видачею тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій.

5.2. Особливості реорганізації банків за рішенням власників

5.2.1. Загальні збори акціонерів (учасників) банку приймають рішення про реорганізацію банку та затвердження плану реорганізації банку відповідно до плану фінансового оздоровлення.

Банки учасники реорганізації здійснюють скликання та проведення загальних зборів акціонерів (учасників) банку з питань реорганізації банку з урахуванням вимог розділу II цього Порядку.

Банки учасники реорганізації подають до Національного банку для затвердження план реорганізації, яким передбачено здійснення реорганізаційних процедур, а також рішення загальних зборів акціонерів (учасників) про проведення реорганізації та затвердження плану реорганізації банку.

Дата отримання Національним банком плану реорганізації банку вважається датою його затвердження.

Банки учасники реорганізації здійснюють заходи, передбачені планом реорганізації, та подають документи щодо реорганізації згідно з вимогами Положення про особливості реорганізації банку за рішенням його власників, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 27.06.2008 N 189, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.09.2008 за N 845/15536, з урахуванням особливостей, які визначені цим Порядком.

5.2.2. Особливості порядку реєстрації випуску акцій під час реорганізації товариств визначаються нормативно-правовими актами ДКЦПФР.

2.3. Комісія Національного банку приймає рішення про заміну банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій у десятиденний строк з дня отримання Національним банком повного пакета документів, визначених Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 N 275, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 21.08.2001 за N 730/5921, зі змінами (далі Положення про ліцензування банків).

5.3. Особливості процедури капіталізації банків за участю держави

5.3.1. Участь держави в капіталізації банків здійснюється відповідно до вимог Порядку N 960 на підставі результатів діагностичного обстеження банків і критеріїв, за якими визначається можливість участі держави в капіталізації (формуванні та/або збільшенні статутного капіталу) банків.

5.3.2. Банк одночасно із зверненням до Національного банку зобов'язаний подати такі документи:

а) заяву про намір банку здійснити капіталізацію за участю держави;

б) копію рішення тимчасового адміністратора банку про необхідність участі держави в капіталізації банку;

в) план фінансового оздоровлення банку, затверджений в установленому порядку та попередньо погоджений Національним банком;

г) копію рішення тимчасового адміністратора банку про передавання акцій у розмірах відповідно до вимог Порядку N 960 у власність держави одноосібно або разом з іншим інвестором у разі укладення договору про спільну участь у капіталізації банку з розрахунками необхідного розміру його капіталу;

ґ) інформацію банку про акціонерів (учасників), які володіють часткою в статутному капіталі банку, що становить не менше ніж п'ять відсотків;

д) зобов'язання тимчасового адміністратора щодо надання уповноваженим особам Міністерства фінансів України права отримувати інформацію, що є власністю банку, про фінансовий стан банку, у тому числі ту, що становить банківську таємницю.

5.3.3. Рішення про внесення пропозиції про участь держави в капіталізації банку (відмову в задоволенні звернення банку) приймається Правлінням Національного банку протягом п'яти робочих днів з дати отримання документів.

5.3.4. Рішення Правління Національного банку про внесення пропозиції про участь держави в капіталізації банку має містити інформацію, передбачену Порядком N 960, та є дозволом на придбання або збільшення істотної участі держави в банку.

5.4. Порядок зменшення статутного капіталу банку та визначення нової номінальної вартості акцій

5.4.1. Тимчасовий адміністратор здійснює оцінку розміру регулятивного капіталу з урахуванням проведених відповідно до пунктів 5.8 та 5.9 глави 5 розділу V Положення про застосування заходів впливу заходів щодо інвентаризації активів банку, зобов'язань, резервів (уключаючи обліковані на позабалансових рахунках) та оцінки фінансового стану банку і можливостей стабілізації його діяльності.

5.4.2. Тимчасовий адміністратор під час оцінки розміру регулятивного капіталу має врахувати погоджені з Національним банком результати діагностичного обстеження банку.

5.4.3. Тимчасовий адміністратор зіставляє розмір регулятивного капіталу, визначений з урахуванням вимог, установлених пунктами 2.1 та 2.2 цієї глави, з розміром статутного капіталу.

Тимчасовий адміністратор має право прийняти рішення про зменшення статутного капіталу та визначення нової номінальної вартості акцій банку в разі перевищення зареєстрованого розміру статутного капіталу над розміром регулятивного капіталу банку.

Нова номінальна вартість акцій банку розраховується за формулою:

НН = [СК (СК РК)] / КА,

де НН нова номінальна вартість акцій банку;

СК зареєстрований статутний капітал;

РК регулятивний капітал банку, визначений тимчасовим адміністратором;

КА кількість акцій.

Номінальна вартість акцій не може бути меншою, ніж одна копійка.

Тимчасовий адміністратор не здійснює зменшення статутного капіталу в разі перевищення розміру регулятивного капіталу над зареєстрованим розміром статутного капіталу або якщо розмір регулятивного капіталу дорівнює зареєстрованому розміру статутного капіталу.

Статутний капітал банку не може бути нижче ніж законодавчо встановлений мінімальний його розмір для акціонерного товариства.

5.4.4. Тимчасовий адміністратор може прийняти рішення про деномінацію акцій банку шляхом їх консолідації, зокрема, якщо номінальна вартість акцій дорівнює одній копійці, з прийняттям (за потреби) рішення про зменшення розміру статутного капіталу банку шляхом зменшення номінальної вартості акцій та здійснення додаткової емісії акцій за новою номінальною вартістю.

5.4.5. Тимчасовий адміністратор здійснює процедуру зменшення розміру статутного капіталу банку шляхом зменшення номінальної вартості акцій (а за потреби і попереднього проведення консолідації акцій) відповідно до вимог нормативно-правових актів ДКЦПФР з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом.

Висновок аудитора (аудиторської фірми) за звітний період, що передував кварталу, в якому подаються документи для реєстрації випуску акцій, пов'язаної з їх консолідацією, не вимагається, якщо його немає.

Тимчасовий адміністратор повідомляє кредиторів про зменшення статутного капіталу банку шляхом опублікування відповідного оголошення в офіційних друкованих засобах масової інформації.

5.4.6. Тимчасовий адміністратор одночасно подає погоджені Національним банком зміни до статуту банку, пов'язані зі зменшенням статутного капіталу банку шляхом зменшення номінальної вартості акцій (а за потреби і попереднім проведенням консолідації акцій), та зміни до статуту банку, пов'язані із здійсненням додаткової емісії акцій за новою їх номінальною вартістю, а також документи, які потрібні для реєстрації випуску акцій відповідно до вимог цього Порядку, ДКЦПФР та державному реєстратору для державної реєстрації змін до статуту банку.

Фактичне подання змін до статуту банку після погодження їх Національним банком на реєстрацію державному реєстратору вважається реєстрацією цих змін державним реєстратором.

Фактичне подання банком акціонерним товариством документів для реєстрації випуску акцій банку нової номінальної вартості ДКЦПФР вважається реєстрацією ДКЦПФР випуску акцій банку.

3.3. Рекомендації щодо підвищення ефективності інструментів подолання наслідків світової фінансово-банківської кризи в Україні

17 листопада 2008 року за результатами Загальнонаціональної антикризової наради, що відбулася в Українському домі під головуванням Президента України, опублікований Указ «Про додаткові заходи щодо подолання фінансової кризи в Україні» (Указ Президента України № 1046/2008 ).

Проведений в магістерській роботі критичний аналіз антикризової програми та ходу її реалізації дозволяє сформувати додаткові вимоги до «Плану національних антикризових заходів», які базуються на наступних пріоритетах:

1. Антикризові заходи Уряду та Національного банку зі стабілізації ситуації у цій сфері повинні спрямовуватись на рекапіталізацію банківських установ за участю держави, норми якої повинні регулюватися на законодавчому рівні.

Зокрема схема рекапіталізації, повинна передбачати:

критерії відбору банків для рекапіталізації;

більш гнучкі варіанти участі, а не лише отримання повного контролю (наприклад, купівля міноритарного пакету, залучення коштів на умові субординованого боргу);

схему рекапіталізації і гарантії для НБУ, який задіяний в схемі, що держава в повному об'ємі погасить випущені облігації.

чіткі умови і критерії участі держави у рекапіталізації;

забезпечення професійного менеджменту.

2. У законі про участь держави в рекапіталізації і у порядку надання НБУ довгострокового рефінансування необхідно передбачити умови, що забезпечують напрям використання позикових коштів комерційними банками на кредитування реального сектору економіки.

зменшення вартості кредитних коштів, зокрема через зниження облікової ставки НБУ, зменшення вартості рефінансування та за рахунок залучення бюджетних коштів.

підвищення ліквідності банків шляхом рефінансування із одночасним запровадженням контролю за використанням ресурсів; НБУ необхідно рекомендувати розробити прозорий порядок виділення довгострокового (понад 14 днів) рефінансування (тендери, стабілізаційні кредити і кредити на оздоровлення), механізм надання якого повинен включати бар'єри для перетікання коштів на валютний ринок, стимулювати рекапіталізацію банків і містити чіткі і прозорі критерії для банків – реципієнтів.

Враховуючи об’єктивний і, ймовірно, довгостроковий характер глобальних кризових процесів, комплексний характер внутрішніх чинників інфляції, проблеми банківської системи, значне від’ємне сальдо торговельного балансу і несприятливі перспективи щодо стану фінансового рахунку, вагомі передумови для девальвації української валюти, що пов’язані з погіршенням фундаментальних показників та ситуацією на світових валютно-фінансових ринках, політичну кризу, ключовими завданнями в валютно-фінансовій сфері слід вважати максимально можливе пом’якшення впливу світової фінансової кризи на українську фінансову систему, підвищення стійкості останньої, посилення довіри до неї.

При цьому ключовими напрямами застосування державних заходів щодо підвищення стійкості фінансової сфери є:

1. Посилення нагляду за якістю капіталу фінансових установ, ліквідністю та ризиками;

2. Підвищення прозорості діяльності фінансових установ,

3. Підвищення оперативності реагування на ризики органів регулювання і нагляду;

Здійснені Національним банком України оперативні заходи відіграли важливу стабілізуючу роль. Проте в подальшому вони мають бути замінені на розгалужену мережу інструментів та регуляторних заходів, які спроможні модернізувати фінансову систему України в напрямку підвищення її антикризової стійкості. У світлі цього завдання недопущення надмірних курсових флуктуацій та підтримання стійкості банківської системи визначають необхідність:

1. Посилення ролі НБУ в процесах курсоутворення шляхом як активних валютних інтервенцій, так і підвищення жорсткості правил торгівлі на валютному ринку;

2. Розвитку механізмів управління гнучким валютним курсом з метою недопущення його різких стрибків і збереження оптимальної динаміки реального обмінного курсу гривні шляхом зниження темпів інфляції;

3. Зміни концепції регулювання руху капіталів у напрямі зняття обмежень на приплив капіталу і ужерсточіння контролю за його відпливом за «тіньовими схемами»;

4. Зміцнення стабільності банківської системи, розширення її ресурсних можливостей та інструментів підтримки економічного зростання;

5. Активізації політики рефінансування, розгляду можливості зменшення норм обов’язкового резервування, збільшення лімітів і послаблення вимог до застави при отриманні банками кредитів від НБУ;

6. Посилення контролю за спекулятивними угодами на міжбанківському валютному і ресурсному ринках;

7. Посилення спроможності фінансового сектору до ринкової «стерилізації» частини надлишкової грошової маси, що знаходиться на руках у населення через розширення спектру цінних паперів для роздрібного продажу та розвиток фінансової інфраструктури, зокрема – страхової мережі;

8. Розробки механізмів заміщення зовнішніх ресурсів у вигляді облігаційних позик, синдикованих кредитів і потоків спекулятивного капіталу внутрішніми ресурсами у спосіб підвищення ролі у структурі грошової пропозиції каналу рефінансування, шляхом розміщення бюджетних коштів у банківській системі та залучення коштів населення.

Досягнення вищезазначених цілей потребує реалізації наступних заходів сфері грошово-кредитної політики:

1. Форсоване вдосконалення інституційного середовища, а саме:

- механізмів антикризової взаємодії НБУ і банків, зокрема оперативного антикризового втручання НБУ у діяльність банків;

- механізмів ризик-менеджменту у напрямі врахування взаємопов’язаних ризиків;

- механізмів корпоративного управління, що забезпечують прозорість і привабливість банків для зовнішніх інвесторів та прозорість фінансової політики підприємства-позичальника;

- механізмів розподілу і перерозподілу ліквідності (розвиток міжбанківського ринку, розширення переліку об’єктів застави, збільшення термінів рефінансування, проведення довгострокових РЕПО тощо);

- посилення банківського регулювання у спосіб доповнення його лібералізованих елементів нормами пруденційного нагляду і контролю, насамперед в сфері розрахунку показників адекватності капіталу, вдосконалення управління ліквідністю і пов’язаними ризиками;

- проведення диференційованого рейтингування установ та інструментів;

- вдосконалення методів розкриття учасниками ринку інформації про ризики;

- розробка системи індикаторів, яка зможе сигналізувати про ймовірність виникнення кризи у фінансовому секторі економіки;

- укладення договорів з центральними банками інших країн, які мають великі банки в Україні, з метою координації діяльності, обміну інформацією та можливого фінансування.

2. Напрацювання механізмів заміщення зовнішніх ресурсів внутрішніми:

- розвиток механізмів і розширення обсягів довгострокового рефінансування банківської системи, що дозволить не лише компенсувати потребу банків у зовнішніх запозиченнях, а й збільшити роль процентних чинників регулювання грошової пропозиції;

- створення спеціальних державних фондів для підтримки ліквідності банків та з метою подолання кризових ситуацій на ринку, зокрема для викупу цінних паперів;

- збільшення кількості банків, які мають право на отримання ліквідності у кризових в ситуаціях;

- подовження термінів погашення наданої ліквідності для окремих груп фінансових установ;

- розбудова механізмів надання державних фінансових гарантій комерційним банкам, компенсації частини збитків по кредитах, виданих іншим кредитним організаціям, у яких була відкликана ліцензія;

- розвиток механізмів державної підтримки спрямування ресурсів банківської системи на довгострокове інвестиційне кредитування, формування механізмів залучення на інвестиційні цілі фінансових ресурсів із позабанківського обігу (в т. ч. коштів громадян);

- форсоване нарощування пропозиції довгострокових фінансових ресурсів на внутрішньому ринку, зокрема з використанням пенсійних накопичень, що потребує реформи пенсійної системи.

3. Розширення спектра інструментів, що стимулюватимуть заощадження населення і одночасно обмежуватимуть динаміку споживчих кредитів, а саме:

- розширення лінійки депозитних внесків, зокрема з індексованою (плаваючою ставкою);

- розгляд можливості тимчасового гарантування державою вкладень індивідуальних інвесторів у цінні папери у розмірі номіналу;

- розвиток специфічних банківських інструментів (зокрема, позичково-заощаджувальних рахунків, що дозволять накопичувати кошти з більшою величиною максимально застрахованої суми;

- введення системи страхування на ринку колективних інвестицій.

4. У сфері валютно-курсової політики:

- перехід до нового сценарію регулювання Національним банком України валютного курсу, ключовими ознаками якого має стати концентрація зусиль на створенні належних інституційно-організаційних умов для розвитку ринкових засад курсоутворення; раціональнішого використання валютних коштів, посилення мотивації суб’єктів валютних відносин до підтримання збалансованих валютних позицій і страхування валютних ризиків;

- вдосконалення політики валютних інтервенцій у напрямі підвищення її узгодженості з процентною політикою;

- прискорений розвиток строкового сегменту валютного ринку та системи інструментів страхування валютних ризиків;

- активніше використання гнучкого валютного курсу за призначенням – як компенсатора негативних зовнішніх шоків та засобу підтримки конкурентоспроможності товаровиробників;

- перехід у валютному регулюванні до фактичної «прив’язки» курсу гривні до «кошика валют» – до складу кошика могли б увійти, зокрема, долар США, євро, фунт Великої Британії, швейцарський франк, юань КНР, тощо.

На мій погляд, антикризові заходи монетарної політики будуть успішними лише за підтримки їх виваженою фіскальною політикою. Цьому сприятимуть, зокрема, коректна політика управління бюджетними коштами на єдиному Казначейському рахунку НБУ, узгодження заходів Мінфіну щодо розміщення тимчасово вільних коштів серед комерційних банків з діями НБУ та розробка механізмів використання їх для стабілізаційних цілей.

Також, на мою думку, важливою є коректна інформаційна політика, яка має знижувати рівень інфляційних і курсових очікувань, підвищувати довіру до банківської системи та дій НБУ. Закладення урядом до проекту Держбюджету нереальних інфляційних та курсових орієнтирів, невизначеність валютної політики НБУ відіграє несприятливу роль щодо інфляційних й курсових очікувань, підриває довіру до дій монетарної влади, що робить спекулятивні тенденції неконтрольованими. Для вирішення цієї проблеми доцільно підвищувати рівень поінформованості населення щодо перспектив інфляційних процесів та орієнтирів курсової динаміки, оперативно висвітлювати ситуацію в банківській сфері і обґрунтовувати причини застосування комплексу заходів для її врівноваження.

Висновки до розділу 3

Аналіз основних важелів та шляхів демпфінування наслідків світової фінансової кризи в банківській системі України на прикладі ВАТ АБ «Укргазбанк» показує, що в банку виникла класична криза «касового розриву», коли строковість ресурсної бази банку є коротше, ніж строковість активної бази операцій банку:

- при ажіотажі всі короткострокові та середньострокові депозити клієнтів були достроково відкликані та з строкових перемістились в поточні («касові») вимоги до повернення;

- міжбанківський ринок не зміг задовольнити обсяги необхідних запозичень банками, оскільки у всіх банків одночасно виникли проблеми з ажіотажним попитом вимог на повернення готівкових коштів;

- іноземні міжбанківські ринки також не мають вільного обсягу готівкових коштів;

- всі кредити (активи до повернення) перемістилися з короткострокових та середньострокових у довгострокові (пролонговані та неповерненні), тобто планова база короткострокових надходжень коштів до банків була практично ліквідована ;

- падіння обсягів виробництва та закриття виробництв в Україні (криза попиту на продукцію) привела до різкого падіння надходження готівкових коштів на рахунки підприємств.

Шляхами відновлення фінансової стійкості та платоспроможності для ВАТ АБ «Укргазбанк» було застосування наступних двох важелів:

- стабілізаційне рефінансування з боку НБУ;

- рекапіталізація банку з відновленням короткострокової бази ресурсів за рахунок додаткової емісії акцій і знаходження або приватного інвестора, або держави.

При реалізації цих шляхів відновлення фінансової стійкості на першому етапі в 4 кварталі 2008 року ВАТ АБ «Укргазбанк» отримав стабілізаційний кредит в 1,2 млрд. грн. від Національного банку України під заставу акцій статутного фонду, тобто фактично власність банку є закладеною в Національному банку України (беззаставні стабілізаційні кредити НБУ не надає за законом)

На другому етапі в березні 2009 року Укргазбанку ухвалили рішення про пропозицію державі увійти до акціонерного капіталу кредитно-фінансової установи при додатковій розширеній емісії акцій.

В першій половині червня 2009 урядом України було рекапіталізовано (націоналізовано) три «проблемні» банки: «Укргазбанк», «Родовід Банк» та «Київ». Загалом було витрачено 9.57 млрд. гривен. Мінфін надрукував ОВДП, ними уряд сплатив за банки, а потім за ці державні облігації банки отримають «живі» кошти в НБУ. В Укргазбанку уряд отримає 84,21 % акцій за 3,2 мільярди гривень.

Національний банк України, реалізуючи програму подолання наслідків світової фінансової кризи, у 2009 році прийняв низку організаційних документів, які є практичною програмою фінансового оздоровлення банківської системи України

1. Постанова Правління НБУ від 2 червня 2009 року N 315 «Про схвалення Методики розрахунку економічних нормативів регулювання діяльності банків в Україні».

2. Постанова Правління НБУ від 30 квітня 2009 року N 259 «Про затвердження Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України».

3. Постанова Правління НБУ від 1 грудня 2008 року N 405 «Про затвердження Спеціального порядку здійснення заходів щодо фінансового оздоровлення банків».

Проведений аналіз програм і інструментарію підтримання стійкості банківської системи України на період подолання наслідків фінансової кризи визначають необхідність:

1. Посилення ролі НБУ в процесах курсоутворення шляхом як активних валютних інтервенцій, так і підвищення жорсткості правил торгівлі на валютному ринку;

2. Розвитку механізмів управління гнучким валютним курсом з метою недопущення його різких стрибків і збереження оптимальної динаміки реального обмінного курсу гривні шляхом зниження темпів інфляції;

3. Зміни концепції регулювання руху капіталів у напрямі зняття обмежень на приплив капіталу і ужорсточіння контролю за його відпливом за «тіньовими схемами»;

4. Зміцнення стабільності банківської системи, розширення її ресурсних можливостей та інструментів підтримки економічного зростання;

5. Активізації політики рефінансування, розгляду можливості зменшення норм обов’язкового резервування, збільшення лімітів і послаблення вимог до застави при отриманні банками кредитів від НБУ;

6. Посилення контролю за спекулятивними угодами на міжбанківському валютному і ресурсному ринках;

7. Посилення спроможності фінансового сектору до ринкової «стерилізації» частини надлишкової грошової маси, що знаходиться на руках у населення через розширення спектру цінних паперів для роздрібного продажу та розвиток фінансової інфраструктури, зокрема – страхової мережі;

8. Розробки механізмів заміщення зовнішніх ресурсів у вигляді облігаційних позик, синдикованих кредитів і потоків спекулятивного капіталу внутрішніми ресурсами у спосіб підвищення ролі у структурі грошової пропозиції каналу рефінансування, шляхом розміщення бюджетних коштів у банківській системі та залучення коштів населення.

Антикризові заходи Уряду та Національного банку зі стабілізації ситуації у банківсько-фінансовій сфері повинні спрямовуватись на фактичну націоналізацію великої частки банківської системи України за рахунок законодавчо допустимої рекапіталізації (викупу контрольного пакету акцій додаткової емісії, яка в 810 разів перевищує існуючий статутний фонд) банківських установ за участю держави, норми якої повинні регулюватися на законодавчому рівні.

ВИСНОВКИ

Глобальний етап розвитку світової фінансової системи призвів до розмежування і початку відносно самостійного існування реального та фінансового секторів світової економіки з наростанням домінування останнього, а також сформував нові параметри світової фінансової системи. Процеси дерегуляції, інтеграції та конвергенції міжнародних фінансових ринків, виникнення фінансових конгломератів, транснаціональних банків та корпорацій, що сприяли подальшій дерегуляції фінансових ринків та зменшенню впливу на них держави заклали основи для використання фінансових ринків розвинутими країнами в якості дієвих механізмів перерозподілу світового багатства та призвели до формування центру та периферії світової фінансової системи. Керуючи фінансовими потоками в певних сегментах світової фінансової системи (рух інвестиційного та позичкового капіталів, валютно-фінансові відносини), розвинуті країни отримують потужні важелі впливу на економіки країн периферії та можливість використання цих важелів з метою нееквівалентного перерозподілу світового багатства.

Домінуючою тенденцією процесу фінансової глобалізації стала фінансова транснаціоналізація, яка носить одновекторній і вмотивований характер та може бути трактована як диверсифікація інтересів домінуючих країн центру системи на національні сировинні, товарні та фінансові ринки країн периферії з метою перерозподілу світового багатства на свою користь. Тоді як глобалізація, що, за визначенням, повинна мати своїм наслідком взаємопереплетіння та взаємозбагачення національних економік і є багатовекторним процесом, унеможливлюється саме завдяки маніпуляціям країн центру системи світовими фінансовими ресурсами.

Формування світового фінансового ринку стало основою колосальної експансії глобального капіталу, і особливо – спекулятивного капіталу. Це створює загрозу світових фінансових криз, що охоплюють більшість країн світу. Події останнього часу, а саме європейська валютна криза 19921993 рр., мексиканська фінансова криза 1994 р. й особливо загострення фінансових проблем у Південно-Східній Азії в 1997 р. та Росії й Бразилії в 1998 р., з новою силою привернули увагу до міжнародних фінансових проблем, але не завадили спалаху нової світової фінансової кризи 20072009 років, основаної на спекуляціях з незабезпеченими іпотечними кредитами в США.

Сучасна світова фінансова криза стала викликом для економік багатьох країн світу, в тому числі й для України. Господарюючі суб’єкти опинилися в непередбачуваній ситуації, що було пов’язано, передусім, зі специфічним характером розвитку самої кризи, яка в нас розпочалась як криза ліквідності, потім переросла у валютну, а згодом, через падіння обсягів виробництва і зростання заборгованості за кредитами, практично перетворилася на економічну.

Як показують результати проведеного дослідження в магістерському проекті, до України світова фінансово-банківська криза дійшла у вересні 2008 року при «другій хвилі» світової фінансової кризи 2007 2008 років та на протязі 2009 року характеризується наступниками показниками поглиблення:

- станом на 01.01.2009 тимчасова адміністрація та обмеження діяльності було введено НБУ в 1 банку;

- станом на 01.06.2009 тимчасова адміністрація та обмеження діяльності введено НБУ в 15 банках з 148 діючих;

- фактична «глибина» кризи БС України характеризується рівнем 29,2% відтоку доларового еквіваленту сумарної валюти банків, а не 9,15% відтоку гривневого еквіваленту сумарної валюти банків;

- застосування в методології оцінки глибини кризи порівнянь відносно міжнародної валюти (долара США) показує, що фактичне поточне зниження міжнародної платіжної позиції банківської системи України досягло загрозливого рівня і не може бути одночасно виправлено навіть повною сумою кредиту МВФ у 16,2 млрд.$, що є еквівалентом втрат БС України станом тільки на початок листопада 2008 року.

За результатами проведеного аналізу, серед найбільш популярних антикризових заходів, які вживаються урядами іноземних держав та доцільні для застосування в Україні, на мою думку,можна виділити наступні:

часткову націоналізацію комерційних банків з одночасним посиленням державного контролю за їхньою діяльністю;

зобов’язання банків, яким була надана державна допомога, у пріоритетному порядку кредитувати стратегічні (експортно-орієнтовані) галузі економіки;

контроль валютних операцій банків з метою детального відстеження відпливу капіталів;

державна підтримка експортерів, сприяння реалізації інноваційних проектів і проектів з розвитку енергозберігаючих технологій;

Проведений в дипломному дослідженні аналіз глибини прецесійних процесів в економіці та в фінансово-банківському секторі України показує, що станом на початок червня 2009 року кризові явища поглиблюються, тобто «дно кризи 2008» в Україні ще не досягнуте.

За даними Статистичного комітету СНД, в Україні за перші 4 місяці 2009 року – найсильніший в СНД спад виробництва, девальвація національної валюти, зростання безробіття, найвища смертність населення.

За результатами оглядового аналізу в магістерському проекті, на мою думку, поглиблення кризи в Україні носить як економічний так і політичний характер постсоціалістичної розбудови самостійної держави:

кон’юнктурний характер орієнтації економіки на експорт металів та метало-сировини, на які в світі суттєво знизився попит;

знаходження промисловості України після «великої приватизації» в руках міжнародного спекулятивного капіталу з офшорних зон та Росії, у яких абсолютно різні стратегічні цілі:

а) Офшорний капітал використання України як колонізованої держави з дешевою робочою силою та самими екологічно небезпечними процесами первинної промислової переробки сировини з катастрофічними екологічними наслідками + виведення прибутку в офшорні зони з кримінальними схемами уникнення від оподаткування;

б) Росія – економічне завоювання України та реставрація «великої слов’янської імперії” , політико-економічний тиск та «розхитування» політичної ситуації в Україні поки що невійськовими методами.

знаходження 55 % банківської системи України після «великої банківської приватизації 2005 – 2008 років» в руках міжнародних банківських концернів та банків Росії, у яких і в цій сфері абсолютно різні стратегічні цілі:

а) міжнародні банківські концерни – отримання надприбутків за рахунок надання приватизованим банкам України «дешевих депозитів» з Євроринку та видачі цих ресурсів під надвисокі кредитні відсотки в Україні, зростання банківської маржі з європейського рівня 35% річних до 15 – 17% в Україні;

б) банки Росії – обслуговування грошових потоків та репатріація прибутків промислових підприємств в Україні, приватизованих російським капіталом, чи підприємств України, які отримують природний газ з Росії по прямим схемам оплати Газпрому Росії.

На мою думку, досягнення цілей антикризової програми в Україні потребує реалізації наступних заходів в сфері грошово-кредитної політики:

1. Форсоване вдосконалення інституційного середовища, а саме:

- механізмів антикризової взаємодії НБУ і банків, зокрема оперативного антикризового втручання НБУ у діяльність банків;

- механізмів ризик-менеджменту у напрямі врахування взаємопов’язаних ризиків;

- механізмів корпоративного управління, що забезпечують прозорість і привабливість банків для зовнішніх інвесторів та прозорість фінансової політики підприємства-позичальника;

- механізмів розподілу і перерозподілу ліквідності (розвиток міжбанківського ринку, розширення переліку об’єктів застави, збільшення термінів рефінансування, проведення довгострокових РЕПО тощо);

- посилення банківського регулювання у спосіб доповнення його лібералізованих елементів нормами пруденційного нагляду і контролю, насамперед в сфері розрахунку показників адекватності капіталу, вдосконалення управління ліквідністю і пов’язаними ризиками;

- проведення диференційованого рейтингування установ та інструментів;

- вдосконалення методів розкриття учасниками ринку інформації про ризики;

- розробка системи індикаторів, яка зможе сигналізувати про ймовірність виникнення кризи у фінансовому секторі економіки;

- укладення договорів з центральними банками інших країн, які мають великі банки в Україні, з метою координації діяльності, обміну інформацією та можливого фінансування.

2. Напрацювання механізмів заміщення зовнішніх ресурсів внутрішніми:

- розвиток механізмів і розширення обсягів довгострокового рефінансування банківської системи, що дозволить не лише компенсувати потребу банків у зовнішніх запозиченнях, а й збільшити роль процентних чинників регулювання грошової пропозиції;

- створення спеціальних державних фондів для підтримки ліквідності банків та з метою подолання кризових ситуацій на ринку, зокрема для викупу цінних паперів;

- збільшення кількості банків, які мають право на отримання ліквідності у кризових в ситуаціях;

- подовження термінів погашення наданої ліквідності для окремих груп фінансових установ;

- розбудова механізмів надання державних фінансових гарантій комерційним банкам, компенсації частини збитків по кредитах, виданих іншим кредитним організаціям, у яких була відкликана ліцензія;

- розвиток механізмів державної підтримки спрямування ресурсів банківської системи на довгострокове інвестиційне кредитування, формування механізмів залучення на інвестиційні цілі фінансових ресурсів із позабанківського обігу (в т. ч. коштів громадян);

- форсоване нарощування пропозиції довгострокових фінансових ресурсів на внутрішньому ринку, зокрема з використанням пенсійних накопичень, що потребує реформи пенсійної системи.

3. Розширення спектра інструментів, що стимулюватимуть заощадження населення і одночасно обмежуватимуть динаміку споживчих кредитів, а саме:

- розширення лінійки депозитних внесків, зокрема з індексованою (плаваючою ставкою);

- розгляд можливості тимчасового гарантування державою вкладень індивідуальних інвесторів у цінні папери у розмірі номіналу;

- розвиток специфічних банківських інструментів (зокрема, позичково-заощаджувальних рахунків, що дозволять накопичувати кошти з більшою величиною максимально застрахованої суми;

- введення системи страхування на ринку колективних інвестицій.

4. У сфері валютно-курсової політики:

- перехід до нового сценарію регулювання Національним банком України валютного курсу, ключовими ознаками якого має стати концентрація зусиль на створенні належних інституційно-організаційних умов для розвитку ринкових засад курсоутворення; раціональнішого використання валютних коштів, посилення мотивації суб’єктів валютних відносин до підтримання збалансованих валютних позицій і страхування валютних ризиків;

- вдосконалення політики валютних інтервенцій у напрямі підвищення її узгодженості з процентною політикою;

- прискорений розвиток строкового сегменту валютного ринку та системи інструментів страхування валютних ризиків;

- активніше використання гнучкого валютного курсу за призначенням – як компенсатора негативних зовнішніх шоків та засобу підтримки конкурентоспроможності товаровиробників;

- перехід у валютному регулюванні до фактичної «прив’язки» курсу гривні до «кошика валют» – до складу кошика могли б увійти, зокрема, долар США, євро, фунт Великої Британії, швейцарський франк, юань КНР, тощо.

Аналіз основних важелів та шляхів демпфінування наслідків світової фінансової кризи в банківській системі України на прикладі ВАТ АБ «Укргазбанк» показує, що шляхами відновлення фінансової стійкості та платоспроможності для банку було застосування наступних двох важелів:

- стабілізаційне рефінансування з боку НБУ;

- рекапіталізація банку з відновленням короткострокової бази ресурсів за рахунок додаткової емісії акцій і знаходження або приватного інвестора, або держави.

При реалізації цих шляхів відновлення фінансової стійкості на першому етапі в 4 кварталі 2008 року ВАТ АБ «Укргазбанк» отримав стабілізаційний кредит в 1,2 млрд. грн. від Національного банку України під заставу акцій статутного фонду, тобто фактично власність банку є закладеною в Національному банку України (беззаставні стабілізаційні кредити НБУ не надає за законом).

На другому етапі в березні 2009 року Укргазбанку ухвалили рішення про пропозицію державі увійти до акціонерного капіталу кредитно-фінансової установи при додатковій розширеній емісії акцій.

В першій половині червня 2009 урядом було націоналізовано три «проблемні» банки: «Укргазбанк», «Родовід Банк» та «Київ». Загалом було витрачено 9.57 млрд. гривен. Мінфін надрукував ОВДП, ними уряд сплатив за банки, а потім за ці державні облігації банки отримають «живі» кошти в НБУ. В Укргазбанку уряд отримає 84.21 % акцій за 3.2 мільярди гривень, в «Родовід Банку» — 99.97 % за 2.809 мільярди, і в банку «Київ» — 99.93 % за 3.563 мільярди.

Таким чином, результати дослідження магістерської роботи на протязі 2009 року мають практичне впровадження в червні 2009 року.

Практична цінність результатів магістерської роботи полягає у виявленні об’єктивного рівня «глибини» банківської кризи 2008 2009 рр. в Україні та обґрунтуванні ефективності застосування ряду фінансових важелів стабілізаційного та рекапіталізаційного рефінансування банків Національним банком та урядом України, що підтверджується практикою та може бути використано спеціалістами антикризового менеджменту в даній галузі.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ПОСИЛАНЬ

1. Закон України „Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 року N 2121III // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 16 листопада 2006 року N 358V – офіційна електронна копія документу на Інтернет-сайті http://www.ligazakon.com.ua, 2009

2. Закон України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 року N 679XIV // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 10.01. 2002 року N 2922III – офіційна електронна копія документу на Інтернет-сайті http://www.ligazakon.com.ua, 2009

3. Закон України “Про цінні папери та фондовий ринок” від 23 лютого 2006 року N 3480IV – офіційна електронна копія документу на Інтернет-сайті http://www.ligazakon.com.ua, 2009

4. Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик менеджменту в банках України // Постанова Правління Національного банку України від 02.08.2004 № 361– офіційна електронна копія документу на Інтернет-сайті: http://www.ligazakon.com.ua, 2009

5. Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України // Постанова Правління Національного банку України від 26 вересня 2006 року N 378 – офіційна електронна копія документу на Інтернет-сайті http://www.ligazakon.com.ua, 2009

6. Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні // Постанова Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року N 368 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 30 грудня 2008 року N 476) – офіційна електронна копія документу на Інтернет-сайті http://www.ligazakon.com.ua, 2009

7. Про затвердження Положення про порядок формування і використання банками резерву для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості // Постанова Правління Національного банку України від 13 грудня 2002 року N 505 ( Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Правління Національного банку України від 11 листопада 2005 року N 425) – офіційна електронна копія документу на Інтернет-сайті http://www.ligazakon.com.ua, 2009

8. Про затвердження Положення про порядок формування резерву під операції банків України з цінними паперами // Постанова Правління Національного банку України від 2 лютого 2007 року N 31 ( Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Правління Національного банку України від 23 липня 2008 року N 211) – офіційна електронна копія документу на Інтернет-сайті http://www.ligazakon.com.ua, 2009

9. Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків // Постанова Правління Національного банку України від 6 липня 2000 року N 279 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 1 грудня 2008 року N 406) – офіційна електронна копія документу на Інтернет-сайті http://www.ligazakon.com.ua, 2009

10. Про затвердження Положення про порядок формування обов'язкових резервів для банків України // Постанова Правління Національного банку України від 16 березня 2006 року N 91 ( Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Правління Національного банку України від 2 квітня 2008 року N 88)

11. Про затвердження Правил резервування коштів за залученими уповноваженим банком депозитами і кредитами (позиками) в іноземній валюті від нерезидентів // Постанова Правління Національного банку України від 18 червня 2008 року N 171 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Правління Національного банку України від 28 липня 2008 року N 217) – офіційна електронна копія документу на Інтернет-сайті http://www.ligazakon.com.ua, 2009

12. Порядок резервування коштів за сформованими резервами за кредитними операціями в іноземній валюті з позичальниками, у яких немає джерел надходження валютної виручки // Постанова Правління Національного банку України від 29 грудня 2008 р. N 473 – офіційна електронна копія документу на Інтернет-сайті http://www.ligazakon.com.ua, 2009

13. Аналіз банківської діяльності: Підручник / А.М. Герасимович, М.Д. Алексеєнко, І.М. Парасій-Вергуненко та ін.; За ред. А.М. Герасимовича. — К.: КНЕУ, 2004. — 599 с.

14. Анализ экономических систем: основные понятия теории хозяйственного порядка и политической экономики/ Ред. А. Шюллер, Х.Г. Крюссельберг. 6е изд., доп. и испр. М.: Экономика, 2006. 348 с.

15. Арістова А.М., Шульга Н.П. Фінансовий менеджмент у банку. Опорний конспект лекцій – К: КНТЕУ, 2007. 123 с.

16. Багратян Г.А. , Кравченко І.С. Світова криза та Україна: проблеми й нові підходи до фінансового регулювання // журнал Міністерства фінансів України «Фінанси України» , №4, 2009. С. 33–41

17. Барановський О.І. Предтечі фінансових криз // журнал Міністерства фінансів України «Фінанси України» , №3, 2009. С. 3–22

18. Богомолов О.Т. Мировая экономика в век глобализации: учебник / О.Т. Богомолов. М.: Экономика, 2007. 364 с.

19. Боннер, Уильям. Судный день американских финансов. Мягкая депрессия XXI в. / У. Боннер, Э. Уиггин; [пер. с англ. Б. С. Пинскер ; наук. Ред. Ю. В. Кузнецов]. Челябинск: Социум, 2008. 402 с.

20. Боринець С.Я. Міжнародні фінанси: Підручник/ С.Я. Боринець. 2ге вид., переробл. і допов.. К.: Знання, 2006. 494 с.

21. Вожжов А.П. Про причини створення регіональних резервних валют і зміни у світовій валютній системі // журнал Міністерства фінансів України «Фінанси України» , №3, 2009. С. 56–65

22. Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ: Монографія / Кер. авт.кол і наук. ред. Т.М. Циганкова. — К.:КНЕУ, 2003. — 660 с.

23. Горбач Л.М. Міжнародні економічні відносини: підручник / Л. М. Горбач, О.В. Плотніков. К.: Кондор, 2009. 266 с.

24. Гринспен, Алан. Эпоха потрясений: Проблемы и перспективы мировой финансовой системы / Алан Гринспен; [пер. с англ. Т. Гутман и др.]. М.: Альпина Бизнес Букс, 2008. 496 с.

25. Дорошенко І. В. Теоретико-методологічні основи концепції розвитку фінансових ринків в умовах ринкової кризи // Фінанси України. – 2009. №3. – С.7789

26. Едронова В. Світова криза та її можливі наслідки для вітчизняної фінансової системи // Фінансовий ринок України. – 2008. №10 (60). – С. 68

27. Економічна теорія. Політекономія: підручник / ред. В. Д. Базилевич. 6те вид., переробл. і доповн. К.: ЗнанняПрес, 2007. 720 с.

28. Економічна і соціальна географія світу: Навч. посібник/ За ред. С.П. Кузика. – Львів: Світ, 2002. – 672 с.

29. История мировой экономики: учебник для студ. вузов / под ред. Г. Б. Поляка; А.Н. Марковой. – 2е изд., перераб. и доп. – М.: ЮНИТИ, 2007. – 672 с.

30. Калач Г.М. Вплив фінансової глобалізації на фондовий ринок України// Фінанси України.2009.№1. С.115121

31. Кальченко Т.В. Глобальна економіка: методологія системних досліджень: Монографія/ Т.В. Кальченко. К.: КНЕУ, 2006. 248 с.

32. Ковалев В.В. Финансовый менеджмент: теория и практика / В. В. Ковалев. 2е изд., перераб. и доп. М.: Проспект, 2008. 1010 с.

33. Козик В.В. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник/ В.В. Козик, Л.А. Панкова, Н.Б. Даниленко. 6те вид., стер. . К.: Знання, 2006. 407 с.

34. Корнєєв В. Криза на фінансових ринках: перші підсумки та прогнози // Фінансовий ринок України. – 2009. №2 (64). – С. 58

35. Луцишин З., Луцишин О. Тенденції світового фінансового ринку, економічна криза та інтеграційний курс України // Фінансовий ринок України. – 2008. №11 (61). – С. 611

36. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник/ Под ред. Л.Н. Красавиной. – М.: Финансы и статистика, 1994. – 592 с.

37. Міжнародні фінанси: навчальний посібник / О.М. Мозговий, Т.Оболенська, Т.В. Мусієць; За заг. ред. дра екон. наук, проф. О.М. Мозгового. — К.: КНЕУ, 2005 – 600 c.

38. Міжнародні фінанси: підручник / за ред. Рогача О.І – К.: Либідь, 2003 – 784с.

39. Панасенко Г. Основні напрями забезпечення стабільності банківської системи України на шляху інтеграції у світовий фінансовий простір // Журнал "Схід" № 1 (92), січень-лютий 2009 р. – С.3236

40. Пахомов С. Ю. Глобальна конкуренція: нові явища, тенденції та чинники розвитку: монографія / С.Ю. Пахомов; М-во освіти і науки України, Держ. вищ. навч. заклад "Київський нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана". К.: КНЕУ, 2008. 224 с.

41. Порошенко П. Українська економіка напередодні світової рецесії // Персонал Плюс, № 36 (288), 17 23 вересня 2008 року. – С.12 16

42. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку, К.:КНЕУ, 2004, 466с. Резнікова Т.О. Міжнародні фінанси: Навчальний посібник/ Т.О. Резнікова. Х.: ХНЕУ, 2006. 232 с.

43. Солонінко К.С. Міжнародна економіка: навч. посібник / К.С. Солонінко; Мво освіти та науки України, Житомирський держ. технол. Ун-т. К.: Кондор, 2008. 382 с.

44. Стукало Н.В. Оцінювання стану розвитку фінансової глобалізації: особливості для України // // Фінансовий ринок України. – 2006. №11. – с. 81100

45. Татаренко О.В. Глобальні трансформації світових фінансових ринків та їхні чинники // Держава та регіони. Наук. зб., №1 / Відп. ред. Л.Ю.Мельник. Запоріжжя: ЗІДМУ, 2003. С. 320325.

46. Татаренко О.В. Міжнародні фінансові відносини як механізм перерозподілу світового багатства // Стратегія розвитку України. Наук. зб., №34 / Відп. ред. О.П. Степанов. К.: НАУ, 2004. – С. 8490

47.Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть / А.С. Філіпенко, В.С. Будкін, А.С. Гальчинський та ін. – К.: Либідь, 2002. – 470 с.

48. Уманців Ю.М. Глобальні фінансові виклики: світовий досвід та українські реалії // журнал Міністерства фінансів України «Фінанси України» , №1, 2009. С. 73–85

49. Федякина Л.Н. Международные финансы: Учебное пособие/ Л.Н. Федякина. СПб.: Питер, 2005. 560 с.

50. Фінансова енциклопедія / [О.П. Орлюк, Л.К. Воронова, І.Б. Заверуха та ін.] ; за заг. ред. О.П. Орлюк; Академія правових наук України. К.: Юрінком Інтер, 2008. 471 с.

51. Шелудько Н.М., Шкляр А.І. Фінансові кризи на ринках, що розвиваються: теоретичні й емпіричні аспекти аналізу // журнал Міністерства фінансів України «Фінанси України» , №2, 2009. С. 3–21

52. Щибиволок З.І. Аналіз банківської діяльності: Навчальний посібник/ З.І. Щибиволок; Відп. за вип. С.І. Шкарабан. К.: Знання, 2006. 312 с

53. Якунін С. Джерела сучасної фінансової кризи // Фінансовий ринок України. – 2008. №12 (67). – с. 2629

54. http://www.ereport.ru Аналітичний портал «Мировая экономика»

55. http://www.bank.gov.ua Офіційний сайт Національного банку України

56. http://www.kmu.gov.ua Офіційний сайт Кабінету Міністрів України

57. http:/www.ukrstat.gov.ua Офіційний сайт Держкомстату України

58. http://www.europa.eu.int/comm/eurostat Статистичний офіс ЄС (Євростат) Statistical Office of the European Communities (Eurostat)

59. http://www.ukrdzi.com.ua/ Український дослідницький, інформаційний та експертний центр в галузі міжнародної торгівлі Держзовнішінформ ДЗІ (DZI)

60. http:/www.aub.com.ua Офіційний Інтернетсайт Асоціації банків України

61. http://www.ukrgazbank.com.ua Офіційний Інтернет-сайт ВАТ АБ «Укргазбанк», 2009

62. http://www.cisstat.com/rus/ – Офіційний Інтернет-сайт статистичного комітету СНД, 2009

ДОДАТКИ

Додаток А

Основні соціально-економічні показники економічного розвитку

України та країн Співдружності Незалежних Держав

Таблиця А.1

Відносний рівень показників економічного розвитку країн СНД у січні-квітні 2009 року (в % до січня-квітня 2008) [62]

________

1) По методології Системи національних рахунків.

2) Без обороту підприємств харчування.

3) I квартал 2009 в % до I кварталу 2008.

4) Дані з офіційного сайту Департаменту статистики Мінекономрозвитку Грузії ( www.statistics.ge ).

5) 2008 в % до 2007.

6) Індекс випуску продукції по базових видах економічної діяльності, обчислювальний на основі даних про зміну фізичного обсягу виробництва продукції сільського господарства, видобутку корисних копалин, що обробляють виробництв, виробництва й розподіли електроенергії, газу й води, будівництва, транспорту, роздрібної й оптової торгівлі (по Казахстану включаючи зв'язок).

7) Торгуючі організації.

8) Оцінка Мінекономрозвитку Росії (дані з офіційного сайту www.economy.gov.ru. ).

9) Дані по Узбекистану приводяться на основі офіційної публікації Державного комітету Республіки Узбекистан по статистиці на сайті www.stat.uz.

Таблиця А.2

Основні макроекономічні показники розвитку України у 1998 2009 роках (в % до попереднього року/кварталу) [62]

Додаток Б

Рис.Б.1. Динаміка гривневих еквівалентів обсягів власного капіталу, зобов’язань та загальної валюти сумарного балансу комерційних банків банківської системи України у 2008 2009 роках ( в млн. грн.) [60]

Рис.Б.2. Динаміка гривневих еквівалентів обсягів залучених коштів юридичних та фізичних осіб в сумарному балансі комерційних банків банківської системи України у 2008 2009 роках (в млн. грн.) [60]

Рис.Б.3. Динаміка доларових еквівалентів обсягів власного капіталу, зобов’язань та загальної валюти сумарного балансу комерційних банків банківської системи України у 2008 2009 роках (в млн. доларів США) [60]

Рис.Б.4. Динаміка доларових еквівалентів обсягів залучених коштів юридичних та фізичних осіб в сумарному балансі комерційних банків банківської системи України у 2008 2009 роках (в млн. доларів США) [60]

Додаток В

Балансові звіти та звіти про фінансові результати діяльності ВАТ КБ «Укргазбанк» у 2007 2009 роках

Таблиця В.1

Динаміка агрегатів балансу ВАТ АБ «Укргазбанк» за 2006 2009 роки [61]

Продовження табл..В.1

Закінчення табл..В.1

Таблиця В.2

Динаміка фінансових результатів діяльності ВАТ АБ «Укргазбанк» за 2006 2009 роки [61]

Рис.В.1. Динаміка рівнів основних агрегатів джерел ресурсів в пасивах балансу ВАТ АБ «Укргазбанк» у 2007 2009 роках [61]

Рис.В.2. Динаміка рівнів основних агрегатів активних операцій в активах балансу ВАТ АБ «Укргазбанк» у 2007 2009 роках [61]

Додаток Г

Аналіз ефективності діяльності ВАТ АБ «Укргазбанк» за 2007 2009 роки

Рис.Г.1. Розподіл GAP-розривів невідповідності активів та пасивів по тривалості строків до повернення в ВАТ АБ «Укргазбанк» станом на 01.01.2006 року (балансовий та позабалансовий облік)

Рис.Г.2. Розподіл GAP-розривів невідповідності активів та пасивів по тривалості строків до повернення в ВАТ АБ «Укргазбанк» станом на 01.01.2007 року (балансовий та позабалансовий облік) [61]

Рис.Г.3. Розподіл GAP-розривів невідповідності активів та пасивів по тривалості строків до повернення в ВАТ АБ «Укргазбанк» станом на 01.01.2008 року (балансовий та позабалансовий облік) [61]

Рис.Г.4. Динаміка зміни величин та розподілів GAP-розривів невідповідності активів та пасивів по тривалості строків до повернення в ВАТ АБ «Укргазбанк» станом на 01.01.2006 01.01.2008 років (балансовий облік)[61]

Рис.Г.5. Прогноз позитивної динаміки зміни величин та розподілів GAP-розривів невідповідності активів та пасивів по тривалості строків до повернення в ВАТ АБ «Укргазбанк» за результатами рекапіталізації банка у 2009 році (балансовий облік)