Контрольна робота
З дисципліни: “Фінансове право”
Тема “Бюджетна компетенція України та місцевих утворень ”
План
1. Поняття і зміст бюджетної компетенції
2. Особливості бюджетної компетенції органів державної влади України
3. Особливості бюджетної компетенції місцевого самоврядування
Тести
Задача
Список літератури
1. Поняття і зміст бюджетної компетенції
Конституція України встановила, що бюджетна система держави будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Цією нормою було закладено конституційні засади у визначенні й закріпленні бюджетних повноважень (компетенцій) за органами державної влади та місцевого самоврядування. Незалежність у галузі бюджету свідчить про самостійність.
Бюджетним повноваженням держави та територіальних громад, порядку їх реалізації в бюджетному процесі присвячено бюджетне законодавство, норми якого у сукупності становлять бюджетне право - центральну частину фінансового права. Слід зазначити, що в юридичній літературі терміни "бюджетні повноваження" і "бюджетні права" застосовуються як тотожні, хоч водночас не слід поєднувати бюджетні права, що належать відповідним органам влади, та інститут бюджетного права, який є складовою фінансового права як галузі права.
Бюджетні повноваження - це права та обов'язки органів державної влади та місцевого самоврядування у галузі бюджетної діяльності, що визначаються Бюджетним кодексом України, щорічними законами про Державний бюджет, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", іншими законами, рішеннями місцевих рад та локальними атами. Сукупність цих повноважень і положень нормативно-правових актів складає окремий інститут бюджетних прав (повноважень).
У бюджетному процесі на всіх його стадіях задіяні учасники бюджетного процесу, якими визнаються органи і посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями (компетенцією).
Бюджетні повноваження залежно від виду бюджетних правовідносин, у межах яких реалізуються бюджетні права їх суб'єктів, поділяються на:
- матеріальні - визначають зміст прав і обов'язків органів державної влади у сфері функціонування бюджетної системи;
- процесуальні - передбачена законодавством сукупність прав та обов'язків державних органів у сфері бюджетного процесу. Рівні бюджетних прав:
- вертикальний (між представницькими та виконавчими органами різного рівня) - базується на конституційних нормах, що розмежовують повноваження між органами державної влади;
- горизонтальний - ґрунтується на конституційних нормах про розподіл компетенції між гілками влади. Групи бюджетних прав:
- повноваження у галузі зведеного бюджету - ґрунтуються на забезпеченні єдності бюджетної системи; проведенні єдиної бюджетної політики;
- повноваження у галузі державного бюджету - це повноваження з формування, розподілу і використання коштів державного бюджету;
- повноваження у галузі місцевих бюджетів - повноваження органів місцевого самоврядування.
Залежно від виду бюджетних правовідносин, у межах яких реалізуються бюджетні права їх суб'єктів, бюджетні повноваження поділяються на матеріальні і процесуальні. Матеріальні бюджетні повноваження визначають зміст прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері функціонування бюджетної системи. Процесуальні бюджетні повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування - це передбачена законодавством сукупність прав та обов'язків державних та місцевих органів у сфері бюджетного процесу. За суб'єктним складом бюджетні права можуть належати державі в цілому та окремим адміністративно-територіальним одиницям.
Бюджетні права можна характеризувати за вертикальним та горизонтальним рівнем. Розподіл бюджетних прав по вертикалі (між представницькими та виконавчими органами різного рівня) оснований на конституційних нормах, що розмежовують повноваження між органами державної влади і органами місцевого самоврядування та місцевої влади. Розподіл бюджетних прав між представницькими та виконавчими органами одного рівня (по горизонталі) ґрунтується на конституційних нормах про розподіл компетенції між гілками влади. Бюджетні права можна об'єднати в три групи: повноваження у галузі зведеного (консолідованого) бюджету; повноваження у галузі державного бюджету; повноваження у галузі місцевих бюджетів.
Повноваження України у галузі зведеного бюджету ґрунтуються на необхідності забезпечення єдності бюджетної системи; проведенні єдиної фінансової, бюджетної, податкової політики; забезпеченні суверенітету держави та виконанні інших завдань і функцій держави. Верховна Рада України, яка виступає як повноважний представник усієї держави, і має закріплені Конституцією України виключні повноваження, що не можуть бути передані будь-якому іншому органові, безпосередньо втілює повноваження держави у галузі зведеного бюджету.
Для втілення єдиної державної політики, у тому числі у сфері бюджетних відносин, Україна в галузі державного бюджету:
1) має в особі вищих органів влади повноваження з формування, розподілу і використання коштів державного бюджету;
2) реалізує повноваження, що стосуються місцевих бюджетів. Вищі органи законодавчої і виконавчої влади мають право на визначення розміру доходів, закріплених за державним бюджетом у поточному бюджетному періоді; цільового спрямування використання бюджетних асигнувань та їх розмірів; на організацію та здійснення бюджетного процесу; на встановлення межі бюджетного дефіциту і розробку заходів на його скорочення; на створення резервних та інших цільових фондів; на прийняття законодавчих актів з регулювання усіх питань бюджетного процесу; право на реалізацію усіх стадій бюджетного процесу; на визначення переліку регулюючих доходів для місцевих бюджетів; на уточнення статей доходів і видатків державного бюджету в процесі його виконання; на забезпечення постійного і всебічного фінансового контролю на всіх стадіях бюджетного процесу; на затвердження звіту про виконання державного бюджету. До повноважень у галузі держаного бюджету можна також віднести затвердження диференційованих або єдиних нормативів відрахувань від регулюючих доходів для бюджетів АРК, областей, міст Києва та Севастополя; визначення розміру дотацій вирівнювання, субвенцій та їх цільового призначення для місцевих бюджетів вищого рівня; здійснення фінансового контролю у межах повноважень за додержанням органами місцевого самоврядування бюджетного законодавства.
В свою чергу бюджетні повноваження органів місцевого самоврядування реалізуються щодо державного бюджету, власного бюджету і бюджетів нижчого рівня.
Місцеве самоврядування у будь-якій країні неможливе за відсутності хоч би однієї з умов: законодавчого забезпечення компетенції органів місцевого самоврядування; належної кількості фінансових ресурсів, необхідних для виконання своїх функцій місцевим самоврядуванням; державної політики підтримки місцевого самоврядування через перерозподіл фінансових ресурсів. Кожний орган місцевого самоврядування бере участь у здійсненні державних повноважень у межах і формах, визначених Конституцією та Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні". Зокрема, вони зобов'язані забезпечувати надходження на своїх територіях від загальнодержавних податків і зборів та мають право частину з цих надходжень залишати у своїх бюджетах у межах, встановлених вищестоящим органом влади відповідним рішенням про бюджет на поточний бюджетний період.
У разі неможливості покрити свої поточні видатки за рахунок власних, закріплених і регулюючих доходів, місцеві органи влади мають право на фінансову підтримку у формі дотацій вирівнювання або цільових субвенцій з бюджетів вищестоящих органів влади.
Усі органи місцевого самоврядування мають право на власний бюджет, на формування доходної частини та проведення видаткової політики; на резервний фонд та оборотну касову готівку. Обласні і районні органи місцевої влади мають право на складання зведених бюджетів. Сільські, селищні і міські ради мають право на введення місцевих податків і зборів (обласні ради мають право на введення місцевого збору за проїзд по прикордонній області).
Стосовно бюджетів нижчих рівнів органи місцевого самоврядування мають право затверджувати нормативи відрахувань, визначати джерела доходів, здійснювати фінансову підтримку у формі дотацій вирівнювання.
2. Особливості бюджетної компетенції органів державної влади України
Органи державної влади (як представницькі, так і виконавчі), будучи колективними суб'єктами фінансового права, виступають як уповноважені державою органи. Наділені державою компетенцією у галузі його фінансової діяльності, вони перебувають у постійно діючих відносинах з державою і уповноважені втілювати державну волю у встановлених нею межах.
До кола представницьких органів державної влади як суб'єктів фінансового права слід відносити органи як загальнодержавного, так й місцевого значення. Органи виконавчої влади поділяються на органи загальної і спеціальної компетенції.
Органи виконавчої влади спеціальної компетенції (Міністерство фінансів України, Державне казначейство, Державна податкова адміністрація та ін.) є суб'єктами фінансового права, що реалізують різноманітні функції у галузі фінансової діяльності держави відповідно до встановленої законом їх компетенції.
В свою чергу, органи виконавчої влади загальної компетенції, будучи колективними суб'єктами фінансового права, реалізують свої права під час складання проектів бюджету та їх виконання.
Основні учасники бюджетного процесу: Президент України, органи законодавчої і виконавчої влади, Національний банк України, органи державного фінансового контролю.
Бюджетні компетенції учасників бюджетного процесу:
1) Президент України:
- підписує закон України про Державний бюджет і закони України про внесення змін і доповнень до закону про Державний бюджет, а також інші закони;
- має право вето відносно прийнятого Верховною Радою України закону про Державний бюджет України з наступним поверненням його на повторний розгляд;
- має право законодавчої ініціативи - видає укази і розпорядження з питань, не врегульованих бюджетним законодавством;
2) Верховна Рада України. Верховна Рада Автономної Республіки Крим. обласні, районні, сільські, селищні, міські і районні ради:
- розглядають і затверджують бюджет;
- розглядають і затверджують звіт про виконання бюджету;
- контролюють виконання рішень про бюджет;
3) Верховна Рада України:
- визначає бюджетну політику держави;
- приймає постанови про основні напрямки бюджетної політики;
- затверджує показники соціально-економічного розвитку країни, необхідні для формування бюджетів;
- приймає законопроекти, які приводять до зміни дохідної і видаткової частин бюджетів;
4) Комітет Верховної Ради України з питань бюджету:
- приймає рішення стосовно бюджетних законопроектів;
- обробляє і узагальнює пропозиції та висновки комітетів Верховної Ради України і народних депутатів по проекту закону про Державний бюджет та інших пов'язаних з ним законопроектах;
- заслуховує інформацію відносно виконання бюджетних повноважень на всіх стадіях бюджетного процесу;
- оцінює і готує висновок про виконання закону про Державний бюджет протягом року;
- готує висновок до звіту про виконання закону про Державний бюджет;
- розробляє і вносить на розгляд Верховної Ради України законопроекти про внесення змін до закону України про Державний бюджету України;
5) Кабінет Міністрів України:
- розробляє і подає Верховній Раді України основні прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку України, проект Основних напрямків бюджетної політики, проект закону про Державний бюджет України, звіт про виконання Державного бюджету України;
- забезпечує виконання закону про Державний бюджет України;
- розраховує показники зведеного бюджету України і готує звіт про його виконання;
- подає інформацію щодо прийнятих законодавчих і нормативних актів на виконання закону про Державний бюджет України;
- приймає рішення відносно використання закону про Державний бюджет України;
- приймає рішення відносно використання резервного фонду Державного бюджету України;
- приймає рішення про здійснення запозичень в обсягах і на умовах, визначених законом про Державний бюджет України;
6) Міністерство фінансів України:
- готує і узагальнює документи та матеріали, необхідні для формування проекту Основних напрямків бюджетної політики;
- розробляє проекти нормативів бюджетної забезпеченості;
- складає проект Закону про Державний бюджет України;
- організовує виконання Державного бюджету України;
- організовує методичну роботу з питань фінансово-бюджетного планування для адміністративно-територіальних одиниць;
- розробляє і затверджує річний розпис Державного бюджету України;
- здійснює обслуговування державного боргу України;
- подає Кабінету Міністрів України звіт про виконання Державного бюджету;
7) Національний банк України:
- визначає основні принципи грошово-кредитної політики України;
- розробляє законопроекти, пов'язані з формуванням дохідної та видаткової частин бюджету і готує пропозицї до проекту закону про Державний бюджет.
3. Особливості бюджетної компетенції місцевого самоврядування
Законодавчо компетенція місцевих органів влади в галузі бюджетного процесу визначається Конституцією України, Бюджетним кодексом та іншими законодавчими і нормативними актами.
Відповідно до ст.2 Бюджетного Кодексу бюджетний процес –регламентована нормами права діяльність, пов’язана із складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України.
Від початку складання бюджету до затвердження звітів про їх виконання весь бюджетний процес проходить під контролем Верховної Ради України та місцевим органів самоврядування. Це дає можливість дисциплінувати роботу всіх органів управління, які пов’язані з бюджетним процесом.
Велика роль у бюджетному процесі відводиться бюджетному плануванню, яке охоплює складання проекту бюджету, його розгляд і затвердження, оскільки від правильного визначення планових показників бюджету залежить і якість його виконання.
У відповідності із цим перед бюджетним плануванням ставляться наступні завдання:
- найбільш повно виявити резерви у галузях народного господарства і спрямувати їх на виконання плану економічного та соціального розвитку;
- забезпечити виконання плану економічного і соціального розвитку необхідними бюджетними коштами з дотриманням оптимальних фінансових пропозицій;
- визначити обсяг доходів за окремими джерелами і загальний обсяг доходів бюджету з урахуванням резервів їх збільшення;
- визначити видатки бюджету за всіма підрозділами бюджетної класифікації і загальний обсяг видатків з урахуванням економного, ефективного і раціонального використання бюджетних коштів;
- раціонально розподілити видатки державного бюджету між окремими ланками бюджетної системи і забезпечувати бюджети нижчого рівня;
- утворити державні матеріальні та бюджетні резерви.
Виконання визначених завдань можна забезпечити шляхом дотримання таких основних принципів, як:
- тісний взаємозв’язок бюджету з програмою економічного та соціального розвитку;
- центральне місце бюджетного планування;
- директивний і цільовий характер бюджетних призначень;
- повнота бюджету;
- демократичність;
- збалансованість доходів і видатків;
- наявність резервів у кожній ланці бюджетної системи.
Згідно ст.19 Бюджетного Кодексу розрізняють такі стадії бюджетного процесу:
1) складання проектів бюджетів;
2) розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети;
3) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;
4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.
На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюються фінансовий контроль і аудит та оцінка ефективності використання бюджетних коштів.
На початку 90 - х років було встановлено, що порядок складання, затвердження і виконання місцевих бюджетів визначається місцевими радами на підставі повноважень, наданих їм у 1990 році Законом УРСР “Про бюджетну систему УРСР”.
Відповідно до цього закону місцеві ради отримали право самостійно розробляти, затверджувати і виконувати свої бюджети. було також встановлено, що втручання Рад вищих рівнів та їх виконавчих органів в зазначені процеси неприпустиме. Згідно із законом правила складання і виконання місцевих бюджетів визначала тодішня Рада Міністрів УРСР. Протягом 1990-1995 рр. ці правила Урядом України не були затверджені, що спричинило багато конфліктів між місцевими виконавчими і представницькими владами на ґрунті поділу повноважень щодо складання, затвердження і виконання місцевих бюджетів.
Законодавство України з питань місцевого самоврядування дещо інакше визначили компетенцію місцевих органів влади щодо складання, затвердження і виконання місцевих бюджетів. Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” (ст.61) від 21.05.1997 №280/97-ВР встановлює, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з цим Законом та Бюджетним Кодексом.
Ухвалена у 1996 р. Конституція України ст. 143 встановила, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворенні ними органи місцевого самоврядування затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання.
Згідно Бюджетного Кодексу Кабінет Міністрів України доводить до місцевих рад та їх виконавчих органів інструктивні листи про порядок складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний рік. Виконавчі органи Автономної республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя надають інструкції щодо розробки проектів бюджетів виконавчими органами рад нижчого рівня.
У разі незбалансованості доходів і мінімально необхідних видатків бюджетів сільських, селищних Рад народних депутатів, бюджетів районів та міст виконавчі органи місцевих Рад народних депутатів подають необхідні розрахунки для обґрунтування нормативів відрахувань від регулюючих доходів, розмірів дотацій, дані про зміни складу об’єктів, що підлягають бюджетному фінансуванню.
Мінімально необхідні видатки обчислюються за єдиними або груповими мінімальними соціальними і фінансовими нормами та нормативами, встановленими вищими органами виконавчої влади на основі діючих законодавчих актів, з урахуванням індексу інфляції в межах фінансових можливостей держави та відповідних адміністративно-територіальних одиниць.
Для повного врахування всіх фінансових ресурсів, а також визначення середньої фінансової забезпеченості автономної Республіки Крим, адміністративно-територіальних одиниць відповідний виконавчий орган влади складає територіальний зведений баланс фінансових ресурсів, дані якого можуть бути враховані при визначенні розмірів субвенцій.
Кабінет Міністрів України організовує доведення до виконавчих органів влади автономної республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя таких показників:
- проектних нормативів (відсотків) відрахувань від регулярних доходів та сум контингентів цих доходів;
- розмір дотацій і субвенцій, які передбачається надати з державного бюджету України, та їх цільового призначення;
- переліку видатків, які передбачається надати з Державного бюджету України на фінансування з бюджетів Автономної республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.
Аналогічні показники доводять виконавчі органи влади вищого рівня безпосередньо Радам народних депутатів та їх виконавчим органам влади нижчого рівня у строки, які б забезпечували затвердження бюджетів до початку бюджетного рівня.
Складання проектів бюджетів передує розробка основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий рік з виділенням показників обсягу валового внутрішнього продукту, національного доходу, зведеного балансу фінансових ресурсів, балансу доходів і витрат населення, платіжного балансу, валютного плану. Зазначені показники розробляють до 1 червня року, що передує плановому, Міністерством економіки України за участю Міністерства фінансів України, Національного банку України, інших міністерств і відомств.
На підставі Основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий рік Уряд Автономної республіки Крим, виконавчі комітети обласних, Київської і севастопольської міських Рад народних депутатів розробляють прогнозні показники економічного та соціального розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, які є основою для складання проектів їх бюджетів.
Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, виконавчі комітети обласних, Київської і Севастопольської міських, районних Рад народних депутатів організовують складання проектів республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих бюджетів.
Згідно з порядком і термінами складання бюджету, які встановлюються виконавчими органами місцевих рад народних депутатів, фінансові управління (відділи) виконавчих органів місцевих рад народних депутатів з участю інших органів виконавчої влади на підставі прогнозних показників економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць та показників, доведених до виконавчих органів влади, розробляють проекти бюджетів і подають їх на розгляд виконавчим комітетам місцевих Рад народних депутатів.
Виконавчі органи місцевих рад народних депутатів подають схвалені ними проекти бюджетів на розгляд місцевим Радам народних депутатів до 10 грудня.
Виконавчі органи міських (міст районного підпорядкування), селищних, сільських рад народних депутатів на основі прогнозу економічного і соціального розвитку міста, селища, села та проектів фінансових планів підприємств і господарських організації, планів доходів і кошторисів видатків бюджетних установ та нормативів відрахувань від загальновиробничих податків, зборів та інших обов’язкових платежів, установлених місцевою Радою народних депутатів вищого рівня, складають проекти міських, селищних та сільських бюджетів і подають їх на розгляд відповідних Рад народних депутатів до 25 грудня.
Проекти республіканського бюджету Автономної республіки Крим, місцевих бюджетів попередньо розглядаються відповідно постійними комісіями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та постійними комісіями місцевих Рад народних депутатів.
Тести
1. Які є види бюджетів?
А) Державний бюджет і місцеві бюджети.
Б) Центральні та місцеві бюджети.
В) Централізовані та децентралізовані бюджети.
Г) Державний бюджет, регіональні та місцеві бюджети.
Відповідь виходить з визначення бюджетної системи України. Згідно ст.2 Бюджетного Кодексу бюджетна система України – сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.
Правильна відповідь а)
2. Як поділяються видатки бюджету за формами бюджетного фінансування?
А) Постатейне, глобальне та змішане фінансування.
Б) Проектне та кошторисне фінансування.
В) Бюджетні кредити та бюджетні трансферти.
Г) Проектне і кошторисне фінансування, бюджетні трансферти.
Д) Бюджетні кредити, бюджетні трансферти, проектне і кошторисне фінансування.
Відповідь:
Фінансування державних видатків – це плановий, цільовий, безповоротний і безвідплатний відпуск грошових коштів, який виконується шляхом поєднання власних, кредитних і бюджетних джерел фінансування, проводиться мірою здійснення планового використання коштів для забезпечення виконання функцій держави.
Нині використовуються наступні форми бюджетного фінансування: кошторисне; державне фінансування інвестицій; позики з бюджету державним підприємствам; державні дотації. Отже видатки бюджету за формами бюджетного фінансування – це бюджетні кредити, бюджетні трансферти, проектне і кошторисне фінансування.
Правильна відповідь д)
3. До видатків бюджету на управління належать:
А) державне управління, культура і мистецтво, правоохоронна діяльність і забезпечення безпеки держави;
Б) засоби масової інформації;
В) державне управління, міжнародна діяльність, правоохоронна діяльність і забезпечення безпеки держави;
Г) поповнення державних запасів і резервів;
Д) правоохоронна діяльність і забезпечення безпеки держави, купівля озброєння та військової техніки;
Є) купівля озброєння та військової техніки.
Відповідь:
Поділ видатків залежно від суспільного призначення характеризує фінансове забезпечення економічної, соціальної, оборонної та управлінської функцій держави.
Відповідно до цього видатки бюджету спрямовуються:
- на економічну діяльність,
- соціальний захист населення,
- в соціальну сферу,
- оборону,
- управління,
- міжнародну діяльність,
- на обслуговування державного боргу.
Економічну функцію держави забезпечують видатки на економічну діяльність та науку, соціальну – видатки на соціальний захист населення, соціальне забезпечення та соціальну сферу, оборонну – на оборону, управлінську – на утримання управлінських структур (органи державної влади й управління, судові структури і прокуратура, правоохоронні органи і служба безпеки, митна і податкова служби) та на міжнародну діяльність.
Правильна відповідь а)
Задача
Під час проведення ревізій на одному з підприємств працівникам контрольно-ревізійного підрозділу було відмовлено в наданні відомостей про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, наявність вільних місць пославшись на те, що ці відомості є комерційною таємницею.
Чи правомірні дії керівництва підприємства?
Відповідь:
Комерційна таємниця – це є відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб'єктом господарювання відповідно до закону.
Також відповідно до Цивільного Кодексу:
Комерційна таємниця – це інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.
Згідно ст.36 Господарського Кодексу відомості, пов’язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб’єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб’єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб’єктом господарювання відповідно до закону.
Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.
Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, визначаються суб’єктом господарювання відповідно до законодавства. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. № 611 “Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці”, не можуть бути віднесені до комерційної таємниці:
- установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;
- інформація за всіма встановленими формами державної звітності;
- дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів;
- відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;
- документи про сплату податків і обов’язкових платежів;
- інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;
- документи про платоспроможність;
- відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;
- відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.
Отже, дії керівництва підприємства є неправомірними, тому, що підприємства, установи та організації зобов’язані подавати перелічені відомості органам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим юридичним особам відповідно до чинного законодавства, за їх вимогою.
Список літератури
1. Бюджетний Кодекс України від 21 червня 2001 рокуN 2542-III
2. Господарський Кодекс від 16 січня 2003 року N 436-IV
3. Конституція України. 28.06.1996. № 254 к/96-ВД.
4. Цивільний Кодекс від 16 січня 2003 року N 435-IV
5. Закон України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2008, N 5-6, N 7-8, ст.78
6. Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 р.
7. Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 р.
8. Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР
9. Постанова Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. № 611 “Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці”
10. Воронова Л. К., Кучерявенко Н. П. Финансовое право: Учеб. пособие. — Харьков: Легас, 2003. — 360 с.
11. Карасёва М. В. Финансовое право. Общая часть: Учебник. — М.: Юристъ, 2000. — 256 с.
12. Орлюк О. П. Фінансове право: Навч. посібник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 528 с.
13. Савченко Л. А., Цимбалюк А .В., Шкаруко В. Х. та ін. Фінансове право. К., 2002. — 150 с.
14. Фінансове право: Підручник / Відпов. ред. Л. К. Воронова. — Харків: «Консум», 1999. — 496 с.
15. Фінансове право: Курс лекцій / Під ред. В. А. Предборського. — К.: Правові джерела, 1998. — 318 с.
|
