РЕЛІГІЯ В ЖИТТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
План
Неоднозначність впливу релігії на різні сфери суспільного життя. Релігія в житті українців
Релігія і вільнодумство і атеїзм. Історичне підгруддя і реалії сьогодення
Свобода совісті як форми запобігання і вирішення соціальних конфліктів на релігійному ґрунті
Форми втілення свободи совісті в сучасних країнах
НЕОДНОЗНАЧНІСТЬ ВПЛИВУ РЕЛІГІЇ НА РІЗНІ СФЕРИСУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ. РЕЛІГІЯ В ЖИТТІ УКРАЇНЦІВ
Релігія, яка пристосовувалася і пристосовується до всього, в тому числі і до вільнодумства і атеїзму, завжди грала і продовжує грати значну роль у житті суспільства. Ця роль дуже багатопланова і неоднозначна.
Релігія мала і до цього часу має дуже сильний вплив на широкі верстви людей, які шукають задовільнення своїх земних, але прийнявших форму релігійних потреб. Люди прагнуть виразити релігійні почуття, настрої, надії в певному образі особистості і суспільної поведінки, образі життя в цілому. Усяка релігія формує у віруючих певні моральні норми, цінності, критерії відношення до інших людей соціальних спільностей, інститутів, закладів, держави в цілому, сприяє розповсюдженню певних життєвих установок, певної ідеології.
Будь-яка релігійна конфесія завжди прагнула задовольнити природне прагнення людини знайти вирішення проблем виникнення природи і людського суспільства, становлення духовного світу людей. Вона дає людям дуже просту, легко зрозумілу картину буття. Невипадково довгий час в історії людства релігія і церква були хранителями і розповсюджувачами позитивних знань про існуюче. При храмах Давнього Єгипту, наприклад, існували школи, в яких вивчалися не тільки релігійні міфи і культи, але і грамота, мистецтво керування державними справами, воєнна справа, медицина тощо. В похмурих келіях священнослужителів Київської Русі писалася її історія. При монастирях і храмах створювалися школи, бібліотеки. В палких диспутах середньовічних схоластів загострювалась зброя логіки, розроблялися різні підходи до вирішення життєво важливих проблем людського буття.
Релігійна тема була улюбленим сюжетом малюнків доісторичних художників. В епоху немовлятства і юначества народів їх мистецтво так чи інакше було виразом релігійних ідей. Художники, скульптори Давньої Індії, Єгипту, Китаю, Давньої Греції з великою майстерністю відтворювали релігійні міфи, створювалися неперевершені візірці красоти. Релігійна тема домінувала в мистецтві середньовіччя, яке прагнуло відтворити велич людського духу. Починаючи з епохи Ренесансу, з робіт Рафаеля, Леонардо да Вінчі і до сього часу багато великих мислителів і митців віддавали і віддають церкві силу свого таланту, олюднюючи релігійні міфи.
Важко перебільшити значення релігії у формування гуманних і моральних принципів. Християнство, наприклад, узагальнело і зібрало в нравственний кодекс такі великі норми людської моралі, які викладені у десяти заповедях Моїсея (не вбивай, не кради тощо) і у шести заповідях Іісуса Христа (накорми голодного, одягни голого тощо). Навіть непримиримі атеїсти, такі, як Вольтер, не заперечували моральний зміст і значення релігії, вважаючи, що тільки визнання всевидячого, всесильного, караючого і нагороджуючого бога з’являється основою моралі. Досить згадати з цього проводу славозвісні слова Вольтера: «Якби бога не було його слід було б видумати».
Релігія завжди була фактором, що консолідував етнічні спільноти, формував у них звичаї, традиції і системи цінностей, етнічну самосвідомість. Добре відомо з історії, що саме православ’я зіграло визначну роль у консолідації мешканців Середнього Придніпров’я, Закарпаття, Буковини і інших областей в українську націю.
Таким чином релігія з моменту свого виникнення була і залишається важливим елементом духовної культури суспільства. Церква і релігійні організації грали і продовжують грати видну роль у політичному і державному об’єднанні народів. Добре відомо, що введення у 988 р. християнство в Київській Русі сприяло консолідації давньоруських земель і створенні централізованої держави.
Добре відомо також і те, що не раз релігія під прапором єресів виступала ідеологічним виправдовуванням цілого ряду прогресивних рухів. Так у період реформацій лютеранство виражало загальнонаціональний рух німців проти папської влади. Під релігійним прапором розгорнувся гуситський рух в Чехії. Аналогічно, український народ під прапором боротьби проти Брестської унії виступав проти поневолення українських земель панською Польщею. У сучасній Україні вимога автокефалії української православної церкви по суті є релігійною формою виразу інтересів соціальних сил, які відстоюють державну незалежність України.
Звичайно, радикальні соціальні зміни, які відбулися у сучасному світі, суттєво вплинули на взаємовідношення релігії і суспільства. У процесі цих змін і під їх прямим впливом релігія в багатьох місцях Земної кулі перестала бути пануючою формою ідеології, а церква втратила колишнє значення. Тим не менш в багатьох країнах, особливо в ісламських, вона продовжує утримувати міцні позиції. В цих країнах Шаріат, який виходить з Корану, продовжує залишатися збірником законів, регулюючих не тільки релігійні, але і громадянські сімейно-брачні, побутові, уголовні й інші відношення мусульман, а також умови діяльності духовних суддів.
Але треба відмітити і те, що в історії і сьогоденні не було і нема релігій взагалі, як не було і нема віруючих взагалі. Завжди були і є конкретні релігійні течії, послідовники якихось релігій. Як правило, майже у кожній країні і у кожного народу була і є не одна, а декілька різних релігій і церков. Створюючи різні системи цінностей, установок і оцінок, вони вступають в дуже складні, а часто і суперечливі відношення, втягуючи віруючих у вирішення своїх богословських і соціально-політичних претензій. В історії багатьох народів і країн, та і у сьогоднішні часи нерідкі випадки, коли якась пануюча конфесія, уклавши гласну або негласну угоду з державною владою, переслідує інші релігійні течії і інаковірців. Трагічних соціальних конфліктів на релігійному ґрунті не минув мабуть, жоден народ. Так, переслідування єресей, охота за відьмами тощо, вписана вогнем і мечем в історію середньовічної Європи. Мабуть самими похмурими в історії України були часи, коли український народ насильством греко-католиків, що уклали Брестську унію, залишився на довгі роки без вищої духовної ієрархії. Якщо звернутися до сьогоднішньої України, то в ній зараз нараховується більш ніж 60 конфесій і релігійних напрямків. Деякі з них, наприклад українська автокефальна церква, українська православна церква Київського патріархату, українська православна церква знаходяться в дуже складних відношеннях одна з одною. Це неминуче викликає і соціальну напругу.
РЕЛІГІЯ І ВІЛЬНОДУМСТВО І АТЕЇЗМ. ІСТОРИЧНЕ ПІДГРУДДЯ І РЕАЛІЇ СЬОГОДЕННЯ
В історії людства релігія ніколи не була безроздільно пануючим світоглядом. Поряд з нею і у боротьбі з нею завжди існувало вільнодумство і атеїзм як система поглядів і суспільно-політична практика, що заперечували релігію.
Перші атеїстичні погляди ґрунтувалися на соціальній мотивації. У давньоєгипетському літературному пам’ятникові «Пісні арфиста», у давньовавілонських літературних пам’ятниках «Діалоги пана з рабом», «Поема про страждаючого грішника» підривалася віра у божественну справедливість і божественну всемогутність. Життя нестерпно тяжке. Крізь обман, бездушшя, прагнення скривдити людину. Одні вмирають далеко від рідного дому у рабстві, а інші живуть у палацах. Після смерті для них будують розкішні гробниці. Хто створив цей світ? Людина звертається до богів але вони не йдуть їй на допомогу. Чи можна шанувати таких богів?
Мабуть Давня Греція була батьківщиною іншого шляху критики релігії. Давньогречеські філософи-матеріалисти почали протиставляти релігійному світогляду атеїстичний світогляд. Цей космос, казав Геракліт, не створений ніким з богів, а завжди був, є і буде вічним вогнем, який закономірно спалахує і закономірно згасає. У часи пізньої античності Епікур і Лукрецій Кар і їх послідовники висунули етичне обґрунтування атеїзму. Страх перед богами, вважали вони, це головне, що заважає людині бути щасливою. Головний засіб позбавлення від релігії - це розповсюдження знання про природу речей.
У похмуру епоху Середньовіччя релігія перетворилася в пануючу ідеологію, а релігійні норми стали не тільки моральними принципами, але і державними законами. Тим не менш атеїзм не був відкинутим і розвивався у теологічній оболонці. П’єр Абеляр, наприклад, у протилежність тертуліановському принципу примату віри над розумом «Вірую, тому що абсурдно» висунув тезис про сполучення віри і розуму. Сумнів, казав він, - це єдиний шлях до істини. Науки, щоб відстояти можливість незалежного від теології і церкви шлях наукового дослідження, підхоплюють тезу Авероеса про двоїстість істини. Науці нічого робити у питаннях богослов’я, говорили Р.Бекон, В.Оккам і інші.
В епоху Відродження прагнення науки і філософії відокремитися від релігії і церкви приймають форму відкритого бунту. М. Копернік будує геліоцентричну модель Всесвіту, що прямо суперечила біблейській моделі. Галілео Галілей винайшов телескоп і дав можливість кожному переконатися у правоті поглядів Коперника. Дж.Бруно переробляє теорію Коперніка у вчення про безмежність Всесвіту. Подалі у працях Кеплера, Тихо Браге і інших астрономів закладуються підвалини сучасних наукових уявлень про будову Космоса, в яких не залишається місця для бога.
Великі гуманісти Відродження Лоренцо Валла, Еразм Роттердамський і інші протиставляють християнському уявленню про людину ідеал людини, яка високо цінить земні радощі, активно бореться за них. Мабуть від твору Е. Роттердамського «Похвальне слово глупо ті» бере свій початок гостра критика духовенства як людей жадних, користолюбивих, які живуть головним чином обманом народу.
Твори Лео Таксиля «Забавна біблія», «Забавна євангелія», «Війна богів» і інші до сього часу читаються широкою публікою.
Новий час, епоха буржуазних революцій став часом нещадної війни з релігією. Гоббс, потім Спіноза і інші мислителі прямо указали на те, що релігія зобов’язана своїм походженням людям і вона потрібна державній владі, щоб тримати народ у покорі. «Вища тайна монархічного правління і величезний його інтерес, - писав Спіноза у «Богословсько-політичному трактаті»,- полягає в тому, щоб тримати людей в омані, а страх, яким вони повинні бути охоплені, прикривати гучним іменем релігії, щоб люди за своє поневолення билися, як за свій добробут...». Спіноза піддав Біблію порівнянному текстуальному аналізу і привів вагомі аргументи на користь того, що вона є не божественна, а людська книга.
Французькі просвітителі ХVІІІ ст. Вольтер, Дідро, Гольбах і інші прийшли до прямого заперечення релігії і висунули ідею необхідності відокремлення церкви від держави, школи від церкви.
Але мабуть найбільш гостру критику релігії дали Л. Фейербах і марксизм. Вони доказували, що релігія є ніщо інше, як хибне, фантастичне відображення у головах людей тих земних сил, які панують над ними в їх повсякденному житті, відображення, в якому земні сили приймають форму неземних. Подібно опіуму релігія одурманює людей, спрямовуючи їх свідомість у світ ілюзій. Формула марксизму «Релігія є опіум народу» надовго визначила політику соціал-демократичних і комуністичних партій і соціалістичних держав, зокрема СРСР ворожого ставлення до релігії і церкви.
Паралельно, і частіше в зв’язку з розповсюдженням філософських і соціально-політичних аргументів проти релігії і церкви свій вклад в розвиток вільнодумства і атеїзму вносила і продовжує вносити наука. Взагалі, релігія і наука непримиренні антагоністи. Наука шукає природні причини явищ, релігія - надприродні. Тому кожний крок науки на шляху прогресу наших знань про дійсність був для релігії кроком назад. Наукові відкриття поставили надзвичайно гостро проблеми екзегетики (тлумачення Біблії). Аналогічні проблеми виникли і в інших конфесіях.
Взагалі, прогрес в економічному, політичному і духовному житті людства неминуче супроводжується розповсюдженням освіти серед всіх категорій населення. А це неминуче супроводжується масовим розповсюдженням вільнодумства і атеїзму.
СВОБОДА СОВІСТІ ЯК ФОРМА ЗАПОБІГАННЯ І ВИРІШЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ КОНФЛІКТІВ НА РЕЛІГІЙНОМУ ҐРУНТІ
Багато кращих умів людства давно замислювалися над тим, як запобігти насильства над особою, соціальних конфліктів, що виникають на релігійному ґрунті. Вирішення цієї складної проблеми прийшло не зразу. Видатніший соціаліст-утопіст ХVІ ст. Т.Мор у своїй книзі «Утопія», мабуть, один з перших висловлює ідею свободи совісті і виборності священників. В своїх «Дослідах» філософ-гуманіст епохи Відродження М.Монтень засуджує релігійний фанатизм і відстоює принцип повної терпимості у питаннях віри. Ці ідеї розвинули далі Б.Спіноза, Монтекс’є, П.Беаль і інші.
Спіноза і Монтекс’є вважали, що релігійна віра - справа кожного громадянина, бо вона відноситься до думки, свободу якої держава повинна дозволяти. Аргументуючи необхідність свободи совісті, Дж. Локк писав: «Свобода совісті є природне право людини ... і ... ніхто не може примушувати у питаннях релігії законом або силою».
В той же час і Спіноза і Локк розуміли свободу совісті як свободу віротерпимості. Ця свобода не розповсюджувалася на атеїстів-безбожників. Французькі просвітителі ХVІІІ ст. в цьому відношенні пішли далі. Вони стали тлумачити свободу совісті не просто як рівність усіх релігій перед законом, але і як свободу не визнавати ніякої релігії, свободу невір’я. Атеїсти, вважав Гольбах, також як і віруючи, повинні мати всі громадянські права, мати доступ до вищих державних посад. Подібно до того, як церква з благословення властей відкрито веде релігійну роботу у масах, атеїсти також повинні мати право вести просвітницьку роботу серед населення і тим самим підривати релігійний фанатизм.
Французькі просвітителі справедливо вважали, що пануюча церква і феодальне суспільство, уклавши між собою угоду, добровільно ніколи не підуть на введення релігійної терпимості і свободи пропаганди атеїзму. Тому єдиною гарантією свободи совісті вони вважали відокремлення церкви від держави. «Ми ніколи не поставимо питання на належну основу, - писав Дідро у статті «Терпимість»,- якщо не відокремимо спочатку державу від церкви і священників від уряду». Однією з неодмінних умов здійснення свободи совісті французькі просвітителі вважали відокремлення школи від церкви, усунення духовенства від керівництва школами і передачу їх до ведення держави. Вони пропонували закрити богословські факультети, скасувати викладення релігії у школах, і ввести такі предмети, які відкривали б учням дійсні закони природи і вчили основним моральним нормам.
Таким чином, свобода совісті розумілася французькими просвітителями ХVІІІ ст. як гарантоване за допомогою відокремлення церкви від держави і школи від церкви право кожного громадянина вірити в любу релігію або не вірити в ніяку, бути атеїстом. Це розуміння свободи совісті стало програмним принципом великої французької революції ХVІІІ ст. і багатьох наступних за нею революцій і демократичних суспільно-політичних рухів.
ФОРМИ ВТІЛЕННЯ СВОБОДИ СОВІСТІ В СУЧАСНИХ КРАЇНАХ
Вперше свобода совісті стала конституційною нормою у Франції. Після перемоги Великої Французької революції Національні збори у 1789 р. прийняла Декларацію прав людини і громадянина.
Стаття 10 декларації наголошувала, що ніхто не повинен терпіти утискувань із-за своїх переконань, хоча б у справах віри, якщо їх виявлення не порушує суспільний порядок, встановлений законом. Однак, далі проголошення свободи віросповідання Національні збори не пішли.
У США в 1791р. була прийнята додаткова стаття до Конституції, в якій говорилося, що конгрес не повинен приймати закони, які об’являли будь-яку релігію державною або необхідність додержання якоїсь релігії.
В цих перших, а потім і у послідуючих законодавчих актах інших країн свобода совісті не розповсюджувалася на свободу атеїзму. Так, стаття 19 Конституції Італії говорить про право всіх «сповідувати свої релігійні вірування у любій формі, особисто або колективно, пропагувати їх і відправляти свій культ, приватним чином або публічно, за виключенням обрядів, що противні добрим нравам». Але у Конституції нічого не говориться про свободу атеїзму і антирелігійної пропаганди.
У конституціях деяких країн статті, що присвячені свободі совісті, суперечливі. Так у ст. 2 Конституції Греції говориться, що свобода совісті непорушна, а у ст. 1 - що «пануючою в Греції релігією є релігія східно-православної церкви Христової».
У конституціях ряду країн містяться вимоги почитати бога і додержуватися моралі, що освячена релігією. Так у ст. 44 Конституції Ірландії говориться, що свобода совісті гарантується кожному громадянину при умові додержання їм вимог релігійної моралі.
У деяких країнах, таких як Іспанія, Португалія, Греція і інших принципів свободи совісті фактично не існує. Тут існує державна церква, виступати проти якої заборонено. Виховання підростаючого покоління у цих країнах знаходиться, фактично, у руках духовенства. В ісламських країнах, таких як Ірані, Іраку, Кувейті і інших, порушення Корану або Шаріату тягне за собою тяжке покарання, аж до смертної страти.
Дуже різноманітні форми правового регулювання взаємовідношень школи і церкви. У ряді країн, таких як Франція, США і інших школа формально відокремлена від церкви. Тим не менш у школах США є часи релігійних занять.
Найбільш радикальну програму здійснення свободи совісті пропонують, мабуть, комуністи. Паризька Комуна 2 квітня 1871 р. видала декрет про відокремлення церкви від держави. Вона відмінила судову присягу на Біблії, відібрала у духовенства право записів актів громадянського стану, спробувала здійснити перебудову школи на демократичних началах, висуваючи на перше місце ідею наукової і всебічної освіти.
Одним з перших законодавчих актів Радянської Росії був декрет «Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви» від 23 січня 1918 р. Декретом були скасовані привілеї церкви і духовенства, передбачені правові гарантії як для свободи совісті, так і для свободи атеїзму.
Таким чином, форми законодавчого регулювання свободи совісті не виводяться з абстрактних принципів. Вони витікають із реальних соціальних умов, розстановки соціальних сил, діючих традицій і взагалі конкретних умов у кожній державі.
Література
1. Чекер Р. О. Релігія – основа буття. Навчальний посібник.- К. 2008.
2. Титаренко О.С. Основи філософії і філософських знань. – К. 2007.
3. Бабичев Р.К. Релігієзнавство. К. – 2006.
4. Хомич К.С. Основи релігійних знань. К. 2008.
|
