Дипломна робота

на тему:

«Вплив спеціальних вправ на рівень фізичної підготовленості школярів молодшого шкільного віку»

Зміст

Вступ

Розділ 1. Вікові особливості розвитку функціонального стану сенсорних систем і рівня фізичної підготовленості дітей молодшого шкільного віку

1.1 Анатомо-фізіологічні особливості дітей молодшого шкільного віку

1.2 Особливості розвитку рухових здібностей у молодших школярів

1.3 Характеристика функціонального стану сенсорних систем дітей

Розділ 2. Методи і організація дослідження

2.1 Методи дослідження

2. 2 Організація дослідження

Розділ 3. Методика використання спеціальних вправ та її ефективність

3.1 Планування спеціальних засобів спрямованих на підвищення функціонального стану сенсорних систем та їх зміст

3.2 Показники фізичної підготовленості учнів молодших класів до і після проведення експерименту

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Останнім часом, в країні, разом із погіршенням стану здоров'я, спостерігається і зниження рівня фізичної підготовленості школярів [76]. Внаслідок цього ведуться пошуки нових шляхів для поліпшення здоров'я і фізичної підготовленості дітей через уроки фізичної культури в школі. Інтенсивні розробки сучасних педагогічних технологій з фізичного виховання підростаючого покоління ведуться не тільки в Україні, але і в інших країнах світу. Ряд дослідників займалися питаннями фізичної підготовленості учнів молодшого шкільного віку [8, 13, 32, 45, 50]. В своїх роботах вони вказують на підвищення її рівня за рахунок зміни засобів, переважно впливаючи на окремі рухові здібності.

Взаємозв'язок фізичної підготовленості з рівнем активності різних сенсорних систем (рухової, зорової, слухової, вестибулярної і тактильной) розглядається в роботах Л.Д. Назаренка [37,38]; В.М. Платонова [46]; Т.Ю. Круцевич [55]; Б.М. Шияна, В.Г. Папуші [77] і ін.

Дослідники розглядали питання впливу окремих аналізаторів на рухову сферу школярів [20, 35, 44, 59], впливу спеціальних фізичних вправ на функціональний стан окремих аналізаторів [26, 30, 31, 60, 66] і систему аналізаторів [42, 48, 72, 73, 74, 75]. Проте всі ці дослідження не піднімали питання комплексного впливу зорового, слухового, вестибулярного і тактильного аналізаторів на фізичну підготовленість дітей молодшого шкільного віку. При цьому відомо, що молодший шкільний вік є головним періодом життя, коли здійснюється бурхливий розвиток і становлення всіх морфологічних і функціональних структур, що визначають в найближчі і подальші роки трудовий потенціал, відтворювання і здоров'я майбутніх поколінь, є важливим показником благополуччя країни.

З вищевикладеного виходить, що сучасні вимоги, що пред'являються суспільством до стану здоров'я і фізичної підготовленості дітей, обумовлюють необхідність якісного поліпшення методики фізичного виховання молодших школярів шляхом дії на сенсорні системи спеціальних фізичних вправ з метою підвищення рівня їх функціональної активності. Це сприятиме поліпшенню стану здоров'я, підвищенню рівня фізичного розвитку і фізичної підготовленості підростаючого покоління.

Мета дослідження : визначити ступінь впливу спеціально спрямованих вправ на функціональний стан аналізаторів на рівень фізичної підготовленості молодших школярів.

Завдання дослідження:

1. На підставі теоретичного аналізу науково-методичної літератури досліджувати проблему впливу функціонального стану сенсорних систем на фізичну підготовленість дітей молодшого шкільного віку.

2. Дослідити рівень фізичної підготовленості молодших школярів.

3. Виявити зміни рівня фізичної підготовленості після впровадження розробленої системи спеціально спрямованих вправ.

Методи дослідження: теоретичний аналіз і узагальнення науково-методичної літератури, вивчення документальних матеріалів і педагогічне спостереження, педагогічне тестування, педагогічний експеримент, методи математичної статистики.

Розділ 1. Вікові особливості розвитку функціонального стану сенсорних систем і рівня фізичної підготовленості дітей молодшого шкільного віку

1.1 Анатомо-фізіологічні особливості дітей молодшого шкільного віку

Питаннями вікової фізіології займалися ряд авторів [4, 14, 53, 67, 68]. В їхніх роботах представлена вікова періодизація з урахуванням сукупності анатомо-фізіологічних особливостей організму, умов життя, виховання і навчання. Так, за даними дослідників [53, 56] до молодшого шкільного віку відносяться діти 6 (7) – 10 років, а на думку інших [4, 24, 41, 54] молодший шкільний вік – це діти 6(7) – 11 років.

Фізичне виховання молодших школярів має свою специфіку, обумовлену їх анатомо-фізіологічними і психологічними особливостями.

У дітей цього віку інтенсивно розвивається і удосконалюється весь організм [10, 36, 51, 62, 64]. Темпи зростання і розвитку окремих органів і функціональних систем дещо знижуються в порівнянні з дошкільним віком, проте залишаються достатньо високими. Відзначено [36, 56, 64], що характерною особливістю процесу росту дитячого організму є нерівномірність і хвилеподібність.

Вікові особливості формування організму молодших школярів мають певні характеристики.

Кісткова система характеризується відносно рівномірним розвитком опорно-рухового апарату, але інтенсивність росту окремих розмірних ознак його різна. Довжина тіла збільшується в цей період в більше, ніж його маса [65].

За даними [62, 70] щорічний приріст тіла в довжину у молодших школярів складає 4 – 5 см, маси тіла – 2 – 3 кг, а обхват грудної клітки – 1,5 – 2 см. Приблизно такі ж відомості надані в роботах [10, 56], проте автори відзначають збільшення росту на 3 – 4 см в рік. До 10 років у хлопчиків і у дівчаток темпи росту приблизно однакові [64, 70]. У віці 7– 9 років спостерігається значний ріст хребетного стовпа. В 10 років посилено ростуть поперекові і нижні грудні хребці [11, 25]. Кістки дітей, в порівнянні з кістками дорослих, містять менше мінеральних речовин і легко піддаються деформації [10, 56, 64]. Процес окостеніння хребетного стовпа відбувається поетапно. В 6–9 років утворюються самостійні центри окостеніння для верхньої і нижньої поверхні тіл хребців, кінців остистих і поперечних відростків. Шийний лордоз і грудний кіфоз формуються до 7-ми років, а поперековий – до 12-ти років, тому у молодших школярів спостерігаються випадки різноманітних порушень постави [21, 22, 23, 40]. Хребет відрізняється великою гнучкістю і рухливістю [70].

Кістки тазу до 7– 8 років тільки починають зростатися і при струсі можуть зміщуватися [10, 56, 64].

За даними [64] повноцінна опорно-рухова функція багато в чому пов'язана з формуванням стопи. Дитяча стопа в порівнянні із стопою дорослих відносно коротка і звужена в області п'яти. Формування склепіння стопи звичайно закінчується до 11– 12 років.

Анатомічно суглобово-зв'язковий апарат сформований вже у новонародженого, але подальше морфологічне і функціональне вдосконалення його продовжується в дитячому і підлітковому віці. Суглоби молодших школярів дуже рухомі, зв'язковий апарат еластичний [56, 64, 65].

В цей період у дітей найбільш інтенсивно збільшується рухливість хребта, а також плечових і тазостегнових суглобів [64]. Найбільша рухливість хребта спостерігається у віці 8–9 років [36, 65].

М'язова система дітей молодшого шкільного віку розвинена ще слабо [10, 56, 64]. М'язи мають тонкі волокна, містять в своєму складі лише невелику кількість білка і жиру [65]. Відношення м'язової маси до ваги всього тіла в цей віковий період складає близько 1/4, в той час, як у підлітків 15 років це відношення становить 1/3 [63, 64].

У дітей цього віку м'язи розвиваються нерівномірно: спочатку м'язи тулуба, нижніх кінцівок і плечового пояса, а пізніше – дрібні м'язи [3, 64, 65, 70].

В період від 7 до 10 років приріст сили м'язів верхніх кінцівок йде інтенсивніше, ніж нижніх: середній приріст сили згиначів гомілки становить 3,6 кг, а згиначів кисті – 8,3 кг. Сила м'язів розгиначів гомілки значно переважає над силою м'язів згиначів – 20,4 і 13,3 кг, відповідно. Діти 7– 11 років ще слабо диференціюють м'язові зусилля. Здібність до розслаблення м'язів в цей період змінюється незначно [64].

У дітей молодшого шкільного віку спостерігається поступове вдосконалення м'язової системи і рухових функцій. Разом із зростанням м'язової маси значно поліпшується координація рухів. В цей час інтенсивно формуються психомоторні функції, пов'язані з швидкістю і точністю руху. М'язова працездатність у хлопчиків 7– 10 років більше, ніж у дівчаток цього ж віку [64].

Характеризуючи стан дихальної системи у молодших школярів, автори відзначають [15, 67], що з розвитком організму відбувається зростання органів зовнішнього дихання і посилюється їх функція. В молодшому шкільному віці завершується формування легеневих альвеол. З 7– 8 років кількість їх практично не змінюється, але маса і об'єм легеневої тканини і повітроносних шляхів продовжує збільшуватися до закінчення пубертатного періоду [21, 62, 69]

В зв'язку з інтенсивним ростом і зміною положення ребер, міняється форма грудної клітки, її передня частина опускається вниз, при цьому можливості зміни об'єму грудної клітки в процесі дихання різко зростають. Це робить величезний вплив на характер дихання. Якщо раніше дихання було в основному черевне, то з цього віку воно стає грудочеревним або змішаним [15, 71].

В цьому віковому періоді спостерігається відносна слабкість дихальних м'язів [15, 21, 68]. У зв'язку з цим грудна клітка бере незначну участь в акті дихання, яке здійснюється, в основному, за рахунок опускання діафрагми. Тому робота, затрачена на дихання, у дітей значно більша в порівнянні з дорослими [15].

У молодших школярів понижена економність зовнішнього і внутрішнього дихання [56]. Зовнішнє дихання поверхневе, а у внутрішньому знижується утилізація кисню тканинами з артеріальної крові. Спостерігається порівняно велика частота дихання від 20 до 22 разів за хв. [3, 21, 68].

До кінця періоду молодшого шкільного віку об'єм легенів складає половину об'єму легенів дорослого. У міру росту і дозрівання дитини величина хвилинного об'єму дихання (ХОД) збільшується [65]. У дітей 7 – 10 років спостерігається підвищена, в порівнянні з підлітками, величина ХОД на 1 кг маси у спокої – 160 – 170 мл/мин/кг [64].

На думку більшості авторів [6, 21, 64, 65, 68], життєва місткість легенів (ЖЕЛ) з віком збільшується, проте в різних дослідженнях ці цифри дещо відрізняються. Так, на думку [21, 65, 68] ЖЕЛ зростає з 1200мл в 7-річному віці до 2100 мл в 11-річному. Дані дещо іншого характеру надані в роботах [64], де наголошується збільшення ЖЕЛ у дітей 8 – 9 років з 1700 до 2200мл і [6], де ця величина складає 700 – 1000 мл.

В молодшому шкільному віці спостерігаються статеві відмінності в розвитку дихальної системи. Так середні величини ЖЕЛ у дівчаток значно менші ніж у хлопчиків [21, 68]. Частота дихання до 8 років у дівчаток менша ніж у хлопчиків [15], максимальне ж споживання кисню у хлопчиків і у дівчаток приблизно однакове [36].

Досліджуючи стан серцево-судинної системи ряд авторів [10,56] відзначають, що маса серця у дітей цього віку по відношенню до маси тіла більше, ніж в подальші роки життя. Просвіт судин відносно широкий. Інші дані надають [1, 21, 70], які вважають, що маса серця і маса тіла знаходяться приблизно в такому ж співвідношенні, як і у дорослих: 1г на 1 кг маси всього тіла.

Серцевий м'яз дитини 7– 8 років ще порівняно слабкий [1, 10, 21]. Проте постачання кров'ю всіх тканин тіла відбувається удвічі швидше, ніж у дорослих завдяки більшій частоті серцевих скорочень (ЧСС) і більш швидкому кровообігу. Тим самим забезпечується більш інтенсивний обмін речовин. ЧСС у віці 7– 10 років коливається в межах 76– 92 уд/мин [10, 21, 29, 56].

Розвиток нервової системи у молодших школярів майже повністю завершується, закінчується зростання і структурна диференціація нервових клітин. Сила і врівноваженість нервових процесів відносно невелика. Проте функціонування нервової системи характеризується переважанням процесів збудження над процесами внутрішнього гальмування, що може призводити до швидкого стомлення [2, 21, 54, 65].

Слід зазначити, що навчальна робота школярів початкових класів в основному вимагає розвитку першої сигнальної системи – відчуттів і сприйнять, яка у них ще не розвинута. Так, на думку ряду авторів [18, 19, 49, 57], увага в дітей цього віку нестійка, вони нетерплячі, легко і швидко відволікаються на будь-який зовнішній подразник, що заважає процесу навчання. Об'єм уваги невеликий. У них недостатньо розвинена здатність концентрації уваги. Довго утримувати увагу на об'єкті, що вивчається, вони ще не можуть; напружена і зосереджена увага швидко приводить до нервового стомлення.

Пам'ять і мислення у дітей молодшого шкільного віку має наочно образний характер: діти легше запам'ятовують зовнішні особливості предметів, ніж їх логічну, смислову сторону, запам'ятовування носить в основному механічний характер. Лише поступово до кінця цього вікового періоду діти опановують прийомами спеціального запам'ятовування і розучування, поступово з віком відбувається перехід до абстрактного виду мислення [10,18, 30, 64].

Молодший шкільний вік, на думку багатьох авторів [10, 56, 57], найсприятливіший період для розвитку рухових умінь і навичок. В цьому віці спостеріагється швидке зростання показників структури природних видів рухів і здатності опановувати загальною структурою технічно складних вправ, оскільки пропрірецептивна чутливість до цього вікового періоду досягає необхідного рівня [4, 5, 38]. Молодші школярі добре диференціюють м'язові відчуття, а окремі складні по техніці вправи є для них більш доступними, ніж для підлітків [47, 57, 64]. В роботах [63, 64] відзначено, що темпи функціонального дозрівання апарату регуляції рухів випереджають морфологічні перебудови, від яких залежать прогресивні зміни рухової функції, це і дозволяє дітям даного віку досягати високих результатів в складно-координаційних видах спорту. В процесі індивідуального розвитку у дітей спостерігаються етапи підвищеної чутливості до фізичного навантаження різної спрямованості (критичні періоди). У віці 6–8 років дитину легше навчити кататися на ковзанах, ніж в 9–11 років. В період від 8 до 12 років діти можуть навчитися практично всім рухам, що вимагають точності і високої координації.

Структура процесу навчання рухів дітей молодшого шкільного віку загальноприйнята, проте, вимагає врахування відповідних вікових особливостей методичних прийомів і методів навчання [7, 33, 43, 57].

Найефективнішим методом навчання є показ, оскільки в цьому віці переважає механічне запам'ятовування. Діти швидше запам'ятовують показані вправи, ніж ті, про які тільки розказано [18]. Показ повинен бути точний, чіткий, безпомилковий і багатократний [10, 28]. Показувати необхідно в різних ракурсах і сповільненому темпі. Між показом і виконанням не допускати тривалих пауз, інакше увага дітей переключатиметься на сторонні об'єкти. Показувати повинен не тільки сам педагог, але і в ході навчання до демонстрації залучати дітей, у яких вправа вийшла добре. Це вселяє іншим дітям упевненість в доступності вправи, активізує їх діяльність і прискорює процес освоєння рухової дії [56].

При навчанні ефективно використовувати наочність: таблиці, малюнки, схеми, діафільми і ін., які повинні бути привабливими, барвистими, кольоровими, цікавими і доступними для розуміння молодших школярів. В них слід чітко виділяти потрібні частини і елементи. Крім того доцільно застосовувати наочні орієнтири, які направляють, контролюють або обмежують рухи дітей. Вони із задоволенням виконують вправи, пов'язані з конкретним результатом (перестрибнути, доповзти, перекинути, потрапити і ін.) [28, 49, 57].

На всіх етапах навчання показ повинен супроводжуватися словесним поясненням. Методи слова і наочності тісно зв'язані між собою. При розучуванні вправи, потрібно не тільки показати його, але і розказати: за яким принципом вона складена, чому вибрана та або інша послідовність і т.д. Неосмислене запам'ятовування в цьому віці малоефективне. Коли матеріал осмислений, він набагато краще запам'ятовується і відтворюється [18, 57].

Ряд авторів [18, 28, 56, 57] відзначає, що ведучими, з основних словесних методів навчання учнів молодших класів, є пояснення і розповідь. Пояснення повинне бути лаконічне, доступне і зрозуміле дітям. Розповідь за тривалістю не повинна перевищувати 7– 10 хв, і бути яскрава за викладом, можливо з казковим сюжетом.

В початкових класах також широко використовуються розпорядження і вказівки – особливо в 1 і 2 четвертях першого класу, коли учні ще не навчилися виконувати команди [10, 28, 49, 57].

Метод практичної вправи також має свої особливості при навчанні руховим діям дітей молодшого віку. Так, ряд авторів [10, 56, 57] вважають, що при навчанні перевага слід віддавати цілісному методу, оскільки розчленування вправи на елементи знижує інтерес до виконання. Відрізняється думка [18], автор відзначає, що доцільно використовувати розучування руху по частинах.

Для успішного навчання молодших школярів необхідно використовувати широке коло вправ, варіювати вправами, змінювати умови виконання, початкові положення, напрями рухів і т.п. [18, 56, 57]. Рухи повинні бути емоційні і прості по руховій структурі [6]. Короткочасні навантаження повинні чергувати з достатніми паузами відпочинку, змінюючи характер роботи окремих м'язових груп [10, 56].

Одним з найпоширеніших методів навчання дітей молодшого шкільного віку є ігровий метод із застосуванням елементів спортивних і рухливих ігор, оскільки під час ігор спостерігається найбільша стійкість уваги у дітей [6, 10, 52, 56, 58]. В роботах [17, 18, 19] указується, що молодші школярі охоче засвоюють навички і уміння на заняттях ігрового характеру з цільовою спрямованістю. Оскільки в грі розкривається не тільки особа, але і її відношення до дійсності. Рухливі ігри можна використовувати на шкільних перервах, в спортивних святах, в групах продовженого дня і т.д. В процесі навчання рухам можна також застосовувати метод змагання, який сприяє емоційному підйому і викликає інтерес, але він повинен носити сюжетний характер без конкретного виявлення переможця. Цей метод необхідно використовувати нечасто і обережно, оскільки змагання впливають на психологічний стан дітей даного віку [28]. В ігровій і змагальній діяльності можна вивчати, повторювати або закріплювати техніку руху, виховувати рухові здібності.

1.2 Особливості розвитку рухових здібностей у молодших школярів

Вітчизняні і зарубіжні дослідники в галузі фізичного виховання і спорту констатують, що у віковому розвитку рухових здібностей спостерігається гетерохронність: наявність активного темпу розвитку, пасивного і стабілізації [18, 27]. В роботах ряду авторів [5, 6, 9, 39] відзначено, що молодший шкільний вік є найсприятливішим для розвитку більшості рухових здібностей. Багато хто з них вважає, що в цьому віці найбільш інтенсивно розвиваються швидкість, гнучкість і координаційні здібності, а менш інтенсивно – сила і витривалість.

Однією з найважливіших рухових якостей молодших школярів є швидкість. Ряд дослідників, основними передумовами високого прояву швидкості вважають: структуру м'язів, внутрішньом'язову і міжм'язову координацію [34]; рухливість нервових процесів, що виявляється досконало протікання процесів збудження і гальмування в різних відділах нервової системи, і рівень нервово-м'язової координації [12]; потужність і місткість креатинфосфатного джерела енергії і буферних систем організму [29]; рівень розвитку швидкісно-силових якостей і гнучкості [61].

Вікова динаміка розвитку швидкісних здібностей досліджквалась багатьма авторами [57, 65]. Проте, слід зазначити, що в даних, що наводяться авторами, немає єдності поглядів. Так, в роботах: [57] сприятливим періодом для виховання швидкості наголошується віковий період від 8 до 12 років; [3, 43, 65] – від 7 до 11 років; [43] – від 7 до 9–10 років. Досліджуючи відмінності в рівні розвитку швидкісних здібностей за статтю, автори [65] відзначають, що вони невеликі. При цьому, в роботах [19] указується на відмінності в розвитку швидкості в статевому аспекті. За даними автора активний приріст швидкісних здібностей спостерігається у дівчаток з 8 до 9 і з 9 до 10 років, а у хлопчиків з 9 до 12 років.

Встановлено, що підвищення швидкості у молодших школярів зв'язано, головним чином, із здібністю до високого темпу рухів під час бігу [78]. Дослідженнями [19, 57] визначені оптимальні вікові періоди розвитку різних проявів швидкісних здібностей: швидкості в простих і складних рухових реакціях, швидкості руху і частоти рухів.

Швидкість рухової реакції є сенсорною реакцією [77, 78]. Інтенсивний прояв функцій, що забезпечують швидке реагування, відбувається в період від 7– 8 до 11– 12 років [55, 78].

За даними [55] темп рухів найбільш значно збільшується з 7–8 до 11–12 років. Трохи відрізняються відомості, представлені в роботах [18, 19, 24] в яких частота рухів найбільш значно збільшується в 7– 9 років, а у віці 7– 10 років у хлопчиків темп рухів вище, ніж у дівчаток. На думку [64], до 10–11 років частота бігових кроків досягає максимальних значень.

Дослідження свідчать про істотне поліпшення показників рівня розвитку швидкості після використання на уроках фізичної культури 3-х класів короткострокової стандартної навчально-тренувальної програми стимулює розвиток швидкості школярів

Таким чином, на думку більшості авторів, що займаються проблемою дослідження швидкісних здібностей, молодший шкільний вік є тим періодом, коли швидкість достатньо добре розвивається під впливом різних тренувальних програм.

Під гнучкістю прийнято розуміти морфофункціональні можливості опорно-рухового апарату, які визначають ступінь рухливості його ланок. Віковим змінам розвитку гнучкості присвячені роботи [55].

За даними [55, 77, 78] гнучкість природно збільшується до 14–15 років. Особливо сприятливі можливості для виховання гнучкості спостерігаються у дітей молодшого шкільного віку [63]. Це пояснюється тим, що вік 7–11 років відрізняється гнучкістю і пластичністю опорно-рухового апарату, високим ступенем еластичності тканин, відсутністю могутньої мускулатури [57], великою кількістю в суглобах синовіальної рідини, а також інтенсивним приростом рухливості в суглобах [18, 19].

В різних суглобах гнучкість має різну динаміку розвитку. Так, на думку [70], рухливість суглобів хребта і у хлопчиків і дівчаток досить висока з 7 до 10 років, коли середній річний приріст активної його рухливості досягає 5,7см Аналогічні дані були представлені в роботах [18, 19], які свідчать про те, що збільшення рухливості хребетного стовпа у дітей шкільного віку відбувається нерівномірно. У хлопчиків значний приріст спостерігається у віці з 7 до 10 років, у дівчаток же у віці від 7 до 10 років приріст показників відносно невеликий (2-4см), в порівнянні з дівчатками підлітками (3-4см). Проте, на думку [71] у дівчаток рухливість хребетного стовпа помітно підвищується саме у віці 7–12 років, а у хлопчиків 7–14 років. Дослідженнями [65, 77] визначено декілька вікових періодів найвищих темпів природного приросту рухливості в суглобах хребта.Одним з таких періодів у дівчаток є вік від 7 до 8 і з 10 до 11 років, а у хлопчиків з 7 до 11 років. Збільшення амплітуди руху в колінних і тазостегнових суглобах, на їх думку, має дещо іншу динаміку. Найвищі темпи приросту спостерігаються з 7 до 8 і з 11 до 13 років.

Дослідженнями [65] відзначено, що цілеспрямований розвиток гнучкості повинен починатися з 6–7 років. За їх даними, у дітей і підлітків 9 – 14 років ця якість розвивається майже в 2 рази ефективніше, ніж в старшому шкільному віці. Трохи відрізняється думка [78] згідно якому гнучкість доцільно починати розвивати з 7– 8 років.

У дівчаток рухливість хребетного стовпа при активних і пасивних рухах значно вища, ніж у хлопчиків [18, 19]. За даними показники гнучкості дівчаток на 20 – 30% перевищують показники хлопчиків. Порівняння рухливості в суглобах дітей 7– 10 років, показало, що вона значно вища у тих, хто активно займається фізичною культурою і спортом [70].

Таким чином, на думку більшості авторів, сенситивним періодом розвитку гнучкості є саме молодший шкільний вік.

Координаційні здібності людини дуже різноманітні і специфічні. Ряд фахівців в галузі фізичного виховання і спорту [33] диференціювали координаційні здібності на окремі групи за особливостями їх прояву, критеріях оцінки і чинниках, які їх визначають. Виділяють: точність управління часовими, просторовими і силовими параметрами рухів; здібність до збереження рівноваги; відчуття ритму; здібність до орієнтування в просторі; здібність до довільного розслаблення м'язів і координованість рухів (спритність).

Координаційні здібності забезпечуються складною взаємодією центральних і периферичних ланок моторики на основі зворотної інформації і мають виражені вікові особливості [65]. Динаміка розвитку координаційних здібностей в онтогенезі відображена у ряді робіт [18]. За даними [55] у віковому періоді від 7–8 до 11– 12 років наголошуються найвищі темпи розвитку координаційних здібностей. Особливо бурхливий розвиток їх відбувається у дівчаток до 11 років, у хлопчиків до 12 років, при цьому приріст показників з 7 років складає 75 %.

За відомостями ряду авторів [28, 70] у дітей 7–8 років швидко удосконалюється здібність до різних видів точних рухів. В роботах [18, 19] вказується на збільшення просторової точності рухів (на прикладі метання малого м'яча в ціль) від 4 до 6 років, а від 7 до 9–10 років спостерігається помітне її зниження. В окремих суглобах точність просторових переміщень прогресивно збільшується від 7 до 12 років. За даними [24] здатність відтворювати амплітуду рухів до 40 – 50° максимально збільшується в 7– 10 років.

Дослідженнями встановлено, що показники просторової точності рухів у дітей 6 – 10 років в статевому аспекті не відрізняються.

Збереження стійкості тіла (рівновага) зв'язано з виконанням будь-якої рухової дії. Рівновага розвивається на основі вдосконаленнярефлекторних механізмів в процесі дозрівання вестибулярногоаналізатора. Сенситивним періодом розвитку даної здатності є віквід 7 до 12– 13 років.

За даними [55] у 7-річних дітей зустрічаються показники статичної рівноваги, характерні для дорослих людей. Здібність до збереження статичної рівноваги від 1-го до 2-го класу істотно погіршується, а потім протягом двох років безперервно зростає.Динамічна рівновага, на думку автора, бурхливо розвивається в 7 – 9 і 10 – 11 років. Аналогічні відомості наведені в роботах [18, 19], де наголошується про значний інтенсивний розвиток функції динамічної рівноваги у дітей 7– 10 років(до 10-річного віку величина відхилення від прямої зменшується в середньому за рік на 10,2 см).

Дослідження свідчать про те, що у молодших школярів недостатній рівень розвитку рівноваги, який підвищується під впливом спеціальних вправ. У хлопчиків показники рівноваги гірші, ніж у дівчаток, з віком ці показники поліпшуються.

Просторова орієнтація розвивається з віком гетерохронно. За відомостями найзначніший її розвиток відбувається у віці від 7–8 до 11–12 і після 14 –15 років. Трохи відрізняються дані, наведенів роботах [18, 19], де наголошується достовірне поліпшення орієнтації в просторі з 7 до 12 років. Автор указує, що амплітудаколивань тіла при природному стоянні на горизонтальній поверхніу дітей з 8 до 10 років достовірно зменшується. Дослідженнями [25] встановлено, що в молодшому шкільному віці темпи розвитку просторовогоорієнтування у хлопчиків значно вищі, ніж у дівчаток.

Здібність до довільного розслаблення м'язів активно зростає від 6 – 7 до 10 – 12 років [55]. За даними [65] координація у віковий період від 7 до 8 років характеризуютьсянестійкістю ритму і швидкісних параметрів.

Вікова динаміка розвитку спритності вивчалася багатьма авторами. Слід зазначити, що їх думки дещо різні. Так, в роботах [21, 35, 71] сенситивним періодом розвитку даної здатності указується віковий період з 7 до 10 років; [28, 57] – з 7 до 12–13 років; [18, 19] – у дівчаток 7– 11 років, у хлопчиків з 8 до 9 років. Дослідженнями [55] визначено декілька сенситивных періодів розвитку спритності. За даними автора координованість рухів у дівчаток має високі темпи біологічного розвитку від 8 до 9 і від 10 до 11 років, а у хлопчиків 8– 9 і 11– 12 років. При цьому [57, 70], відзначають, що у дітей одного і того ж віку рівень розвитку спритності може бути абсолютно різним. Дослідження свідчать про те, що показники рівня розвитку спритності у хлопчиків молодших класів вищі, ніж у дівчаток і з віком вони підвищуються.

Отже, думка багатьох авторів [55] співпадає в тому, що, в основному, всі видипрояву координаційних здібностей найбільш активно розвиваютьсяв молодшому шкільному віці.

Важливе значення в процесі фізичної підготовки учнів займає виховання силових здібностей. Важливу роль в розвитку сили відіграє формування кісткової і м'язової систем. Молодший шкільний вік, на думку ряду авторів, не сенситивний до виховання сили, оскільки кістково-м'язовий і суглобово-зв'язковий апарат дітей ще не готовий до максимальних навантажень [77].

Динаміка розвитку силових здібностей в онтогенезі відображена в роботах багатьох авторів [55, 61, 71]. Вони відзначають, що розвиток силових якостей і сили окремих м'язів носить гетерохронний характер у віковихперіодах і темпах приросту.

М'язова сила в ході розвитку організму дитини збільшується поступово, але не прямолінійно. Періоди незначного збільшення чергуютьз вельми інтенсивним зростанням показників. Сенситивні періоди приросту м'язової сили у хлопчиків і дівчаток не співпадають.У дівчаток до 9, а у хлопчиків до 10-ти річного віку відбувається незначний загальний розвиток сили м'язів [78]. Стрибкоподібний приріст силових здібностей у дівчаток зафіксований в період від 10 до 13 років. У хлопчиків же спостерігається плавне наростання сили від 8 до 15 років [57].

В молодшому шкільному віці рівень максимальної сили у хлопчиків і дівчаток істотно не відрізняється, проте для дівчаток характерні більш швидкі темпи її приросту. Встановлено, що у віці від 7 до 13 років максимальна сила збільшується на 10%.

В роботах дослідників[61] вказано декілька сенситивних періодів приросту абсолютної сили за показниками дев'яти основних груп скелетних м'язів. Перший такий період припадає на вік від 10 до 11 років. За даними [78] високими темпами приросту абсолютної сили м'язів характеризується віковий період від 9–10 до 16–17 років. Слід зазначити, що до 10 – 11 років величини річного приросту абсолютної сили у дівчаток і хлопчиків абсолютно не відрізняються [55].

Вікова динаміка відносної сили має дещо інший характер. В період з 6 – 7 до 9 – 11 років спостерігається її швидке збільшення [14, 70]. Причому, у дівчаток темпи наростання, значно вищі, ніж у хлопчиків.

Віковий розвиток різних м'язових груп відбувається нерівномірно і індивідуально. Більшість авторів вважає, що максимальні темпи приросту сили кисті і станової сили припадають на середній шкільний вік. Разом з тим є дані іншого змісту. Ряд учених звертають увагу на більш високі темпи розвитку цієї здатності, починаючи з молодшим шкільним віком і до середнього. Так, на думку [70], в період з 8 до 9 років найбільш виражене зростання згиначів кисті і передпліччя, розгиначів передпліччя і литкових м'язів. Сила розгиначів тулуба, у дітей цього віку, збільшується поволі. За відомостями показники розгиначів тулуба найбільш інтенсивно підвищуються з 9 років у дівчаток і з 10 років у хлопчиків. Дані надані [18, 19] свідчать про істотний приріст сили м'язів кисті і спини у дівчаток з 9 до 10 років.

Встановлено, що в показниках сили м'язів ніг дівчаток і хлопчиків одного віку достовірних розбіжностей немає. Але сила м'язів рук і тулуба у всі вікові періоди (після 6 років) у хлопчиків значно більша, ніж у дівчаток [55, 78].

Витривалість, як і інші фізичні якості, має нерівномірний характер природного розвитку. Як відзначає більшість фахівців з фізичного виховання і спорту, діти молодшого шкільного віку не відзначаються високим рівнем розвитку витривалості [18, 77].

Енергійне наростання витривалості до динамічних м'язових навантажень спостерігається у школярів 8– 11 років [18, 19]. У дітей молодшого шкільного віку відмічені високі темпи приросту статичної витривалості. Інтенсивність її збільшення більша, ніж в середніх і старших класах, але, в той же час, діти не можуть підтримувати зусилля на постійному рівні [43, 70].

Молодший шкільний вік у хлопчиків характеризується низькими темпами природного приросту швидкісної витривалості. У дівчаток, починаючи з 10 років, спостерігається її інтенсивне збільшення [55, 78]. Найпомітніші темпи приросту витривалості до швидкісно-силових зусиль спостерігалися у дівчаток з 9 до 10 років, у хлопчиків з 8 до 10 років [16, 18, 19].

Цілеспрямований розвиток витривалості слід починати в школі з 1-го класу. Ефективно розвивати у молодших школярів загальну витривалість [43]. Багатьма авторами показана можливість розвитку витривалості у школярів молодших класів, за допомогою широкого включення в уроки комплексів фізичних вправ, спеціальних вправ і ігор [62], а також повільного бігу, що циклічно повторюються [18].

Виходячи з вищевикладеного, слід зазначити, що автори мають різні погляди на розвиток витривалості у молодших школярів. Одні вважають, що витривалість в цьому віці розвивається слабо, інші – достатньо інтенсивно. Педагогічні спостереження показують, що молодші школярі легко пристосовуються до тривалого бігу, тобто роботі на витривалість і, на наш погляд, розвитку її слід надавати достатню увагу на уроках фізичної культури, проте, враховуючи особливості організму, що бурхливо росте, не допускати великих за об'ємом фізичних навантажень.

Велика кількість дослідників займалася питаннями фізичної підготовленості учнів молодших класів. В своїх роботах вони вказують на її підвищення за рахунок включення в уроки фізичної культури молодших школярів різних фізичних вправ. Так, автори пропонують використовувати: дозовану ходьбу [13], засоби української народної фізичної культури, вправи спортивно-ігрового характеру [50], легкоатлетичні [8] і циклічні [32] вправи, комплекси рухливих ігор і ігрових вправ, вправи, спрямовані на виховання швидкісних і основних фізичних якостей [45], цілеспрямовані короткочасні вправи методом колового тренування.

Під час аналізу літератури ми не знайшли робіт, що стосуються дослідження взаємозв'язку сенсорних систем з проявом рухових здібностей у дітей молодшого шкільного віку, що і стало предметом нашого вивчення.

1.3 Характеристика функціонального стану сенсорних систем дітей

Ряд фахівців в галузі фізіології, фізичного виховання і спорту вважають, що формування і вдосконалення рухових навиків неможливе без участі сенсорних систем [55, 65].

Багато дослідників [37, 38] вказують, що залежно від характеру і складності рухової дії, ведучу роль можуть грати переважно руховий, зоровий, слуховий вестибулярний і тактильний аналізатори.

Різні сенсорні системи починають функціонувати в різні періоди онтогенетичного розвитку. Раніше дозрівають структури вестибулярного аналізатора, потім нюхового, смакового і шкірного. Пізніше всіх дозрівають слуховий і зоровий аналізатори. Периферичні ланки аналізаторів в основному вже сформовані до моменту народження дитини. Потім дозрівають їх кіркові відділи, які в основному і визначають особливості функціонування сенсорних систем в ранньому дитячому віці. Крім кіркових відділів аналізаторів, до переробки поступаючої інформації залучаються і інші кіркові зони – асоціативні відділи. Ці структури дозрівають протягом тривалого періоду розвитку, включаючи і підлітковий вік. Поступовість їх дозрівання визначає специфіку процесу сприйняття в шкільному віці [68].

Найбільше значення при виконанні рухів має рухова сенсорна система. Їй належить ведуча роль в управлінні рухами [55]. Без її участі не може бути здійснена навіть найпростіша рухова діяльність.

Руховий аналізатор має важливе значення в регуляції положення тіла в просторі, дозволяє точно оцінити і виміряти просторові, часові і силові характеристики рухової дії, бере участь в регуляції рухових актів і положень, забезпечує координацію абсолютно всіх рухових дій людини – від локомоторних рухів до найскладніших трудових і спортивних рухових навиків [24], фактично визначає техніку спортивних вправ.

Питаннями розвитку кінестетичного аналізатора в онтогенезі займалися багато авторів [24, 63]. Слід зазначити, що приведені ними дані дещо відрізняються. Так, в роботах показано, що вдосконалення всіх відділів рухового аналізатора особливо інтенсивно відбувається з 3 до 7– 8 років. В цей період швидко наростає чутливість пропріорецепції, відбувається дозрівання підкіркових відділів рухового аналізатора і його кіркових зон. В 6–7 років, на думку авторів, об'єм підкіркового відділу складає вже 94 – 98% від його величини у дорослого, а об'єм кіркових зон 74 – 84%. Дані іншого характеру надані в роботах [70], де відзначено, що формування всіх відділів рухового аналізатора активно відбувається в 7– 12 років. Приблизно такої ж думки дотримуються [57, 63], указуючи на інтенсивний розвиток рухового аналізатора у віці від 7 до 10 років.

Дослідження показали, що до молодшого шкільного віку морфологічні ознаки кіркового відділу рухового аналізатора близькі до таких у дорослих.

Таким чином, на думку більшості авторів, молодший шкільний вік є сприятливим для вдосконалення рухового аналізатора. Тому необхідно цілеспрямовано впливати на нього, з метою підвищення можливостей для більш успішного формування різносторонньої рухової сфери молодших школярів.

Зоровий аналізатор – найважливіший з органів чуття. Через нього людина одержує до 90% інформації про навколишній світ [48].

Зорова сенсорна система, забезпечуючи сприйняття простору і змін, що відбуваються в навколишньому середовищі, має найбільше значення при виконанні точних рухів і при рухах, що вимагають швидких змін напряму і швидкості. Зорова інформація необхідна для управління рухами майже у всіх видах спорту [63, 64]. На думку зоровий аналізатор грає провідну роль при початковому освоєнні техніки руху.

В процесі постнатального розвитку органи зору людини зазнають значні морфофункціональні перебудови. Інтенсивний розвиток підкіркових зорових структур, зорової зони кори відбувається на першому році життя і завершується дозріванням клітинних структур центрального відділу зорового аналізатора до 6 – 7 рокам [54]. Дослідженнями встановлено, що в молодшому шкільному віці продовжується процес формування зорової системи, а за даними [57] в цьому віковому періоді наголошується інтенсивний розвиток різних зорових функцій.

Поле зору є найважливішою просторовою характеристикою зорового аналізатора [24]. Воно визначає об'єм навчальної інформації, що сприймається дитиною, тобто пропускну спроможність зорового аналізатора і, отже, можливості школярі. Пропускна спроможність зорового аналізатора до 10– 11 років наближається до рівня дорослої людини і складає 2 – 4 біт/с [24]. Периферичний зір має надзвичайно важливе значення в тих видах спорту, які пов'язані з постійним зоровим аналізом [64].

Поле зору у дітей значно вужче, ніж у дорослих, але з віком швидко збільшується. Встановлено, що розширення меж поля зору найбільш інтенсивно відбувається у віці від 5 до 10 років. За даними [41] значне його збільшення спостерігається у віці 6 – 8 років. Трохи відрізняються відомості, приведені в роботі [24], про те, що поле зору особливо інтенсивно розвивається в дошкільному віці і до 7 років воно складає приблизно 80% від розмірів поля зору дорослого.

Об'єм периферичного поля зору значно варіює у різних людей. Ці відмінності обумовлені як будовою черепа, так і тренуванням (у представників ігрових видів спорту, межі поля зору істотно ширші, ніж у людей, що не займаються спортом) [24, 63, 64].

Встановлено, що заняття спортом і фізичною культурою позитивно впливають на функціональний стан зорового аналізатора [21, 78].

Велика кількість робіт присвячена вивченню взаємозв'язку зорового і рухового аналізаторів. Так, наявність тісного взаємозв'язку між вказаними сенсорними системами відзначена у спортсменів високого класу. Дослідженнями виявлено, що незадовільний функціональний стан зорового аналізатора погіршує показники швидкості реакції і працездатності. В роботах указується на поліпшення функціонування зорової сенсорної системи під впливом тренувальних занять боротьбою. За наслідками експерименту доведено, що рухова активністьі загальна фізична культура покращують функціональний стан зорового аналізаторау дітей молодшого шкільного віку.

Дослідження свідчать про те, що цілеспрямований вплив на зорову сенсорну систему фізичних вправ і ігор покращує її функціональний стан у футболістів 9 – 17 років.

Таким чином, у дітей молодшого шкільного віку зоровий аналізатор проходить один з періодів свого розвитку. Це дозволяє цілеспрямовано впливати на нього і використовувати його можливості в процесі навчання рухів і виховання фізичних якостей.

Слуховий аналізатор – це другий за значенням аналізатор в забезпеченні адаптивних реакцій і пізнавальної діяльності людини.

З функцією слухового аналізатора пов'язана можливість регулювання швидкості рухів на дистанції, оцінки тривалості, частоти і ритму окремих рухів [48, 63, 64].

Дані, надані в роботі, указують на наявність тісного взаємозв'язку між слуховим аналізатором і виконанням рухів. На думку [21], різні звукові подразники сприяють виробленню і вдосконаленню техніки рухів. Так, роздратування рецепторів внутрішнього вуха викликає зміни у функціонуванні різних фізіологічних систем організму, що у свою чергу, може вплинути на орієнтацію в часі, просторі, а також на точність дозування м'язових зусиль.

Питаннями розвитку слухового аналізатора в онтогенезі займалися багато авторів [54, 67]. Вони відзначають, що інтенсивний розвиток слухового аналізатора спостерігається в перший рік життя дитини, але з віком звукова чутливість підвищується.

За даними [57] в молодшому шкільному віці відбувається інтенсивний розвиток слухового аналізатора. Остаточне ж морфофункціональне формування органів слуху у дітей закінчується до 12 років [24].

Таким чином, на думку ряду авторів, в молодшому шкільному віці відбувається подальше становлення слухової сенсорної системи. Використання спеціальних вправ створює умови для успішного формування рухових умінь і навиків і виховання фізичних якостей.

Вестибулярна сенсорна система служить для аналізу положення і руху голови і тіла в просторі.

Вестибулярному апарату належить важлива роль в управлінні руховою діяльністю. Він забезпечує збереження рівноваги тіла людини, підтримуєйого положення в просторі, покращує координацію його рухів у спокої і в процесі рухової діяльності. Особливо важлива роль вестибулярного апарату при виконанні безопорних рухів і рухів на опорі.

Ряд авторів [68] рахують, що вестибулярний аналізатор дозріває ще у внутрішньоутробному періоді. У дітей віком 1 місяць орган рівноваги вже анатомічно сформовано [52].

Вплив спеціально спрямованих вправ на функціональний стан вестибулярної сенсорної системи відображений в роботах багатьох авторів. Так, за даними спеціальні вправи підвищують стійкість вестибулярного аналізатора у спортсменів різної кваліфікації у видах спорту з складно-координаційною структурою рухів.

Дослідженнями визначено, що використання обертальних навантажень в тренувальному процесі тхеквондистів 15 – 18 років, приводить до збільшення темпів приросту рівноваги.

Ряд авторів займалися вивченням даного питання у школярів. Так, за даними спеціальні вправи, що сприяють розвитку вестибулярної сенсорної системи, позитивно впливають на рухову активність школярів.

В роботах [35, 60, 72] указується, що вживання на уроках фізичної культури школярів середніх класів вправ, спрямованих на роздратування вестибулярного апарату, значно підвищує вестибулярну стійкість і удосконалює взаємозв'язок рухового і вестибулярного аналізатора.

Таким чином, не дивлячись на те, що в молодшому шкільному віці вестибулярний аналізатор є системою, що вже практично сформувалася, його можна розвивати і удосконалювати спеціально справленими вправами і використовувати його функціональність для навчання руховим діям і виховання фізичних якостей.

Тактильний аналізатор є частиною шкірного аналізатора. Його рецептори забезпечують сприйняття механічних дій, відчуття дотику, тиску і вібрації [24, 54]. Ще И.М. Сеченов відзначав, що «долонна поверхня руки, подібно сітківці ока, дає свідомості форму предметів, а рухи руки, подібно рухам очного яблука, інформують про величину і положення предметів, щодо нашого тіла».

На думку [49, 64], тактильний аналізатор відіграє особливу роль в сприйнятті рухів, оскільки виконання рухів зв'язано з розтяганням шкіри і тиском на окремі її ділянки.

До тактильної сенсорної системи пред'являються великі вимоги при виконанні складних за координації рухових дій, вона дає інформацію про амплітуду рухів і зіткнення тіла із спортивними снарядами і інвентарем, відіграє важливу роль в просторовому орієнтуванні людини, допомагає точно визначити швидкість бігу [63].

Тактильний аналізатор, як і вестибулярний, дозріває ще у внутрішньоутробному періоді [68]. В перші роки життя чутливість тактильного аналізатора поступово збільшується, а в 8 – 10 років, на думку [54], інтенсивність цього процесу слабшає. В цьому віці спостерігається найзначніше зниження порогів тактильної чутливості. Проте в роботах [57, 63] відзначається, що чутливість тактильного аналізатора особливо швидко зростає у дітей молодшого шкільного віку.

За відомостями [24] у дітей чутливість тактильних рецепторів нижча, ніж у дорослих. Встановлено, що спеціальні вправи, спрямовані на розвиток тактильного аналізатора, підвищують його функціональні можливості у сліпих дітей [30].

Аналіз літературних джерел свідчить про те, що повноцінна життєдіяльність людини неможлива без злагодженої діяльності всіх аналізаторів. Багато авторів указують на наявність тісного взаємозв'язку між різними аналізаторами, які сприяють вдосконаленню рухової діяльності, формуванню виробничих або спортивних навиків. Дослідженнями встановлена позитивна взаємодія впливів вестибулярної, зорової і слухової сенсорних систем на активність мотонейронів м'язів нижніх кінцівок людини.

Встановлено, що чутливість аналізаторів підвищується із зростанням спортивної майстерності, і чим менший рівень тренованості, тим вища значущість сенсорних систем в точності управління рухами.

Вивченням взаємозв'язку фізичної підготовленості з функціональним станом аналізаторів займалися багато авторів. Так, за даними [37, 38, 77] від функціонального стану аналізаторів залежить прояв і розвиток координаційних здібностей і спритності.

В роботах [46] відзначено, що спеціалізоване тренування аналізаторів в процесі спортивно-технічного вдосконалення приводить до розвитку специфічних якостей, що визначають досягнення високого спортивного результату.

В процесі досліджень виявлена залежність між руховим і вестибулярним аналізаторами і виконанням різних спортивних рухових дій у футболістів 9 – 17 років.

Вплив спеціальних комплексів вправ, спрямованих на тренування зорової і вестибулярної сенсорної системи в тренувальному процесі гандболісток 11 – 13 років висвітлено в роботах [56]. Результати досліджень свідчать про позитивний вплив цих вправ на спортивну техніку і розвиток фізичних якостей.

В роботах наголошується тісний взаємозв'язок фізичної підготовленості і функціонального стану зорового, вестибулярного і слухового аналізаторів у школярів середніх класів. Автори встановили позитивний вплив спеціально спрямованих вправ не тільки на функціональний стан даних аналізаторів, але і на рівень фізичної підготовленості учнів середніх класів. Спеціальні вправи включалися в зміст уроків фізичної культури і проводилися ігровим і строго регламентованими методами [73, 74, 75].

Дослідження рівня сприйняття молодшими школярами інформації із зовнішнього середовища встановлено, що навчання фізичним вправам при одночасній участі зорової і слухової систем відбувається значно швидше, ніж при виключенні однієї з них [44].

Дослідження [24] свідчать про наявність взаємозв'язку між рівнем розвитку рухового аналізатора у дитини і його загальним фізичним і психічним розвитком; спостерігається висока залежність стану здоров'я школярів від фізичного виховання.

Підвищення рівня фізичної підготовленості робить позитивний вплив на ЦНС.

Таким чином, дослідження багатьох фахівців свідчать про те, що фізична підготовленість і фізичний розвиток дітей залежать від функціонального стану аналізаторів, на який можна позитивно впливати спеціальними фізичними вправами.

Проте при аналізі наукової літератури ми знайшли дані, що відображають розвиток лише окремих сенсорних систем у дітей молодшого шкільного віку. Робіт, які торкалися б питання інтегральної взаємодії зорового, вестибулярного, слухового, тактильного аналізаторів і фізичної підготовленості школярів молодших класів нами не знайдено.

Аналіз науково-методичної літератури свідчить про те, що рівень фізичної підготовленості залежить від функціонального стану аналізаторів. Розвитку і функціональному вдосконаленню сенсорних систем в процесі навчання і виховання сприяє раціональне тренування за допомогою спеціальних вправ і ігор. При цьому слід зазначити, що питання про комплексний вплив зорового, слухового, вестибулярного і тактильного аналізаторів на фізичну підготовленість молодших школярів вивченні недостатньо. Тому вважаємо за необхідне досліджувати цю проблему, шляхом експериментального включення у вміст уроків фізичної культури і інших форм фізичного виховання в школі спеціально підібраних вправ, з метою поліпшення функціонального стану сенсорних систем і рівня фізичної підготовленості учнів молодших класів

Розділ 2. Методи і організація дослідження

2.1 Методи дослідження

Для вирішення поставлених задавань застосовувалися наступні методи:

1. Теоретичний аналіз і узагальнення науково-методичної літератури;

2. Вивчення документальних матеріалів і педагогічне спостереження;

3. Педагогічне тестування;

4. Педагогічний експеримент;

5. Методи математичної статистики.

Теоретичний аналіз і узагальнення літературних джерел здійснювалися з метою вивчення стану досліджуваної проблеми, визначення стану актуальності питань, що вивчаються, а також обґрунтовування мети і завдань дослідження.

Проаналізована науково-методична література, в якій відображені питання, що стосуються анатомо-фізіологічних особливостей, особливостей розвитку рухових якостей і функціонального стану сенсорних систем у дітей молодшого шкільного віку. Вивчені питання використання в процесі фізичного виховання і спорту спеціальних вправ і їх впливу на зміну активності аналізаторів і рівня розвитку фізичних якостей у різного контингенту: спортсменів, студентів, дітей з різноманітними відхиленнями в стані здоров'я, школярів різних вікових груп.

Вивчення документальних матеріалів і педагогічне спостереження проводилося на 1 етапі дослідження в загальноосвітніх школах.

Проведений аналіз державної програми для загальноосвітніх навчальних закладів «Основи здоров’я і фізична культура 1 – 11 класи», методичних рекомендацій для вчителів фізичної культури, а також календарних планів і конспектів уроків вчителів фізичної культури. В результаті аналізу встановлено, що в них недостатньо уваги уділяється вправам, спрямованим на зміну функціонального стану сенсорних систем.

Педагогічне спостереження здійснювалося з метою уточнення змісту і методики проведення уроків фізичної культури в молодших класах, вивчення стану засвоєння навчального матеріалу школярів і рівня їх фізичної підготовленості, а також зверталася увага на кількість пропонованих для виконання вправ, які сприяють активізації функцій сенсорних систем.

Педагогічне спостереження показало, що деякий програмний навчальний матеріал є достатньо складним для оволодіння учнями молодших класів, однієї з причин чого і є недостатній рівень розвитку фізичних якостей. Аналіз змісту уроків фізичної культури показав наявність незначної кількості вправ, що впливають на зоровий, слуховий, вестибулярний і тактильний аналізатори.

Педагогічне тестування. Для визначення рівня фізичної підготовленості школярів молодших класів використовувалися тести, пропоновані в “Державних тестах і нормативах оцінки фізичної підготовленості населення України; шкільній програмі “Основи здоров’я і фізична культура 1– 11 класи”, а також застосовувалися додаткові тести запропоновані Л.П. Сергієнко.

Тестування швидкості:

- біг 30 м (с).

Тестування силових здібностей:

- піднімання тулуба в сід за 1 хв (кількість раз).

Тестування витривалості:

- біг 500 м (с).

Тестування координаційних здібностей:

- човниковий біг 4 х 9 м (с).

Тестування гнучкості:

- нахил тулуба вперед з положення сидячи (см).

Педагогічний експеримент. Для проведення педагогічного експерименту досліджувані були розділені на контрольну і експериментальну групи.

На першому етапі експерименту було проведено попереднє тестування з метою встановлення ідентичності експериментальної і контрольної груп, яке не виявило достовірних відмінностей між ними. На цьому ж етапі здійснювалося визначення початкового рівня фізичної підготовленості учнів молодших класів.

Другий етап експерименту полягав в доповненні змісту уроків фізичної культури експериментальної групи спеціально підібраними фізичними вправами і рухливим іграми, спрямованими на активізацію зорового, слухового, вестибулярного і тактильного аналізаторів.

Для зміни функціонального стану зорового аналізатора застосовувалися:

- вправи з визначенням відстані між різними предметами, визначенням і порівнянням форми, розмірів, кольору предметів, розташованих на різних відстанях (від мінімального до максимально можливого від учня);

- вправи, при виконанні яких рухи руками, ногами або тулубом, необхідно супроводжувати очима, а також вправи з предметами, де фіксувався очима напрям пересування предметів.

Для дії на слуховий аналізатор використовувалися:

- подача команд із зміною тембру і гучності;

- музичний супровід із зміною темпу і ритму;

- вправи на увагу з використанням звукових подразників і перешкод;

- виконання вправ при обмеженні можливостей слухового аналізатора.

Для зміни функціонального стану вестибулярного аналізатора застосовувалися:

- стрибки з поворотами на 90°, 180° і 360° з різними початковими положеннями голови;

- біг і ходьба з раптовими зупинками;

- обертання навкруги власної осі;

- швидкі нахили голови і тулуба;

- виконання перерахованих вправ за відсутності зорового контролю.

Для дії на тактильну сенсорну систему:

- рухи пальцями однієї руки або двох рук одночасно;

- використовування принципу зіставлення «великого» пальця іншим пальцям;

- використовування принципу зіставлення пальців однієї руки, пальцям іншої;

- визначення форм і розмірів різних спортивних предметів, а також їх розрізнення по характеру поверхні без зорового контролю.

Всі перераховані вправи для розвитку сенсорних систем використовувалися в рухливих іграх.

Спеціальні вправи включали в підготовчу, основну і заключну частини уроку; у фізкультхвилинки на уроках з різних загальноосвітніх предметів; в систему організованих перерв, давалися у вигляді домашніх завдань. Вони проводилися як ігровим, так і строго регламентованим методами.

Експеримент був побудований на підставі загальноприйнятих принципів і методів навчання.

На третьому етапі експерименту було проведено підсумкове тестування для дослідження ступеня зміни рівня розвитку фізичних якостей після експерименту.

Методи математичної статистики. Одержані під час дослідження матеріали були піддані статистичній обробці, яка проводилася засобами статистичного пакету програми Excel ХР і Statgraphics.

Математико-статистичні методи включали:

1. статистичний аналіз центральних тенденцій:

- середнє арифметичне – обчислювалося для характеристики сукупності по окремих параметрах ();

- стандартна помилка середнього – яка показує, які відхилення середньою арифметичною, від відповідних параметрів генеральної сукупності (m);

- середнє квадратичне відхилення – обчислювалося з метою визначення середнього відхилення реальних варіантів від їх середньої арифметичної (s);

2. порівняльний аналіз:

достовірність відмінностей (р) – обчислювалася з метою встановити:

- однорідність контрольної і експериментальної груп;

- ефективність вживання спеціально спрямованих вправ для експериментальної групи;

- характеру змін середніх величин ознак в контрольній групі після експерименту.

Оцінка статистичної достовірності проводилася за допомогою параметричного критерію Стьюдента (t);

2. 2 Організація дослідження

Дослідження проводилися на базі загальноосвітньої школи №1 ім. Степана Тудора м. Золочева. В них брали участь 46 школярів 3-х класів, з яких були одна експериментальна і одна контрольна групи. Експериментальну групу складали 24 особи (12 хлопчиків і 12 дівчаток), а контрольну групу – 22 (11 хлопчиків і 11 дівчаток).

Всі діти, що взяли участь в дослідженні, були практично здорові і знаходилися під наглядом шкільного лікаря.

Дослідження проводилося поетапно протягом з жовтня 2007 р. по березень 2008 рр.

На першому етапі здійснювалося педагогічне спостереження, попереднє дослідження і аналіз науково-методичної літератури, який дозволив вивчити стан досліджуваної проблеми і розробити програму дослідження. Були визначені мета, завдання дослідження, підібрані доступні і інформативні методи дослідження, визначений контингент випробовуваних.

На другому етапі був проведений педагогічний експеримент, в ході якого здійснювалося попереднє і підсумкове тестування рівня рухової підготовленості.

Протягом навчального року школярі контрольної групи займалися за загальноприйнятою програмою для загальноосвітніх навчальних закладів «Основи здоров’я і фізична культура 1–11 класи”, а в навчальний процес з фізичного виховання експериментальної групи разом із загальноприйнятою програмою додатково включалися спеціальні вправи і рухливі ігри, спрямовані на зміну функціонального стану систем аналізаторів.

В ході занять із учнями експериментальної групи, поступово підвищували навантаження: збільшували дозування, складність і швидкість виконання вправ і ігор, застосовували зміна наочних орієнтирів, виключення зорового контролю і ін. Навантаження змінювалося згідно віку, фізичної підготовленості і з урахуванням індивідуальних особливостей школярів.

На третьому етапі проводилася обробка і порівняльний аналіз одержаних даних, які дозволили обґрунтувати ефективність вживання спеціальних вправ, що впливають на окремі сенсорні системи, з метою вдосконалення їх функцій і на фоні цього – визначення ступеня зміни рівня фізичної підготовленості молодших школярів. Були зроблені висновки і практичні рекомендації.

Розділ 3. Методика використання спеціальних вправ та її ефективність

3.1 Планування спеціальних засобів спрямованих на підвищення функціонального стану сенсорних систем та їх зміст

На думку ряду фахівців з фізіології, фізичного виховання і спорту [55, 65] формування рухових навичок і розвиток фізичних якостей неможливе без участі сенсорних систем.

Молодший шкільний вік є сприятливим періодом для формування і розвитку рухових умінь, навичок і фізичних якостей: швидкості, гнучкості, координаційних здібностей, загальної витривалості і відносної сили [10, 56, 57]. Одночасно цей віковий період характеризується бурхливим розвитком і вдосконаленням різних функціональних систем, у тому числі і сенсорних. Організм дітей в даному віці володіє відносно високими адаптаційними можливостями.

Все вищевикладене дає підставу припускати, що цілеспрямована дія на сенсорні системи спеціально підібраними фізичними вправами сприятливо відобразиться на їх функціональному стані і опосередковано буде впливати на фізичну підготовленість учнів молодших класів.

В ході експерименту ми включали в процес фізичного виховання, спорту і самостійну рухову діяльність дітей молодшого шкільного віку комплекси, розроблених нами, спеціальних вправ, що впливають на функціональний стан різних аналізаторів. Зокрема:

1. Зоровий аналізатор – вправи, при виконанні яких рухи руками, ногами або тулубом необхідно супроводжувати очима; вправи з предметами, де фіксується очима напрямок їх пересування, а також вправи з визначенням відстані між різними предметами, визначенням і порівнянням форми, розмірів, розташованих на різних відстанях предметів (від мінімального до максимально можливого, від учня); вправи з використанням рухів очима і обертання очей (відкритими і закритими), а модифіковані рухливий ігри, в зміст яких входять вище перелічені вправи, такі як: «Виклик номерів», «День і ніч», «Хто далі кине», «Влучно в ціль» і інші.

Дозування вправ залежало від складності і віку учнів і складало від 6 – 7 до 10 – 12 повторень. Тривалість рухливих ігор варіюється від 5 до 10 хв.

Після активних рухів очима давали їм відпочинок – закрити очі на 10 – 15 с або швидко моргати протягом 20 – 30 с.

Рухливі ігри модифікували за рахунок введення наочних зорових орієнтирів, зміни розміру, ваги і кількості м'ячів, варіювання відстані.

Вправи з оздоровчої системи хуашаньскої школи Дао і Хатха – йоги, що використовуються для підвищення функціонального стану зорового аналізатора:

1. В.П. – о.с.

Закрити очі, підняти їх догори, опустити донизу, повернути вліво і управо. Те ж з розплющеними очима.

2. В.П. – зімкнуті долоні підняти вгору до рівня лоба.

Потерти долоні одна до іншої в швидкому темпі (приблизно 8 разів), щоб виникло між ними тепло. Потім долоні розімкнути, закрити ними очі. Долоні обережно притискувати до очей приблизно 8 разів. Потім долоні вигнути, утворюючи півсферу. Очі відкрити, обертати ними зліва направо і справа наліво по 8 разів, в кожну сторону. На закінчення під долонями закривати і розплющувати очі (приблизно 8 разів).

3. В.П. – ліва рука на потилиці

Проводити потирання справа наліво (приблизно 8 разів). Потім те ж робити правою рукою, але зліва направо.

4. В.П. – о.с.

Перевести погляд повільно з підлоги на стелю і назад, потім справа наліво і назад, голова нерухома (10 – 12 разів).

5. В.П. – о.с.

Кругові рухи очима в одному і іншому напрямі: справа наліво і зліва направо (4 – 6 разів) - голова нерухомо.

6. В.П.– о. с.

Подивитися вгору, вниз, вправо, вліво, в правий нижній кут, в лівий верхній кут, потім в правий верхній кут і в лівий нижній кут. (Можна виконувати з руками). В крайніх положеннях погляд фіксується декілька секунд.

7. Дивитися 5 – 6 з. на великий палець витягнутої на рівні очей правої руки. Відводячи руку управо, стежити за пальцями, не повертаючи голови. Повернути руку у В.П. не відриваючи погляд від кінчика пальця. Те ж виконати з лівою рукою.

Примітка:

Після кожної вправи (№ 4 – 7) давали очам відпочинок – закрити їх або швидко моргати протягом 20 – 30 с.

Рухливі ігри, які використовували для підвищення функціонального стану зорового аналізатора:

«Виклик номерів»

Підготовка. Гравці діляться на 2 – 4 рівні команди і шикуються в колонах поодинці, одна паралельно іншій. Гравці розраховуються по порядку номерів в кожній колоні – команді. Кожний запам'ятовує свій номер. Перед гравцями, що попереду стоять, проводиться стартова лінія. Попереду кожної колони на відстані приблизно 10 – 20 м ставиться по булаві або по стійці.

Зміст гри . Вчитель після команди «Увага» показує картку або кружок, на якому зображена цифра або вирізану з кольорового картону цифру. Гравці, чиї номери викликали, вибігають вперед, оббігають стійку навпроти своєї команди і повертаються назад. Той, хто першим прибіжить назад в свою команду, виграє очко для своєї команди. Вчитель викликає гравців по номерах, чергуючи їх на свій розсуд. Перемагає команда, що заробила більшу кількість очок.

Правила. 1. Якщо обидва гравці прибіжать одночасно, очко не присуджується ні тій, ні іншій команді. 2. Якщо гравець не добіжить до кінцевого пункту, то очко заробляє його партнер з іншої команди.

«День і ніч»

Підготовка. Посередині майданчика упоперек кресляться дві паралельні лінії на відстані 1 – 1,5 м., а по обидві сторони від них – в 10 – 20 м паралельно них – лінії «будинків». Учні діляться на дві рівні команди, які шикуються біля своїх середніх ліній і повертаються обличчям до своїх будинків. Таким чином, вони стоять спиною один до одного. Гравців можна шикувати і боком один до одного. Одна команда «День», інша «Ніч».

Зміст гри. Керівник встає збоку середніх ліній і несподівано показує кружок чорного кольору (сигнал для команди «Ніч»). Після цього сигналу гравці команди «День» тікають в свій будинок, а гравці команди «Ніч» наздоганяють і ловлять їх. Зловлені гравці підраховуються і відпускаються до своїх команд. Потім команди знову стають на середні лінії спиною до них. Керівник несподівано показує картку білого кольору (сигнал для команди «День»). Тепер гравці команди «Ніч» тікають, а гравці команди «День» їх наздоганяють.

Перед сигналом керівник, щоб відвернути увагу учнів, може запропонувати їм робити різні вправи.

Гра проводиться кілька разів, після чого підраховуються гравці, яких зловили в кожній команді. Перемагає команда, що зловила більше гравців.

Правила. 1. Ловити можна тільки до межі будиночку. 2. Спіймані гравці після підрахунку знову беруть участь в грі.

«Хто далі кине?»

Варіант 1.

Підготовка. На одній стороні майданчика креслиться лінія старту. За 5 м від неї паралель їй 3-4 лінії з інтервалом 4 м між ними. Учні діляться на декілька команд і шикуються кожна в колону по одному за лінією старту. У кожного гравця по мішечку з піском або малому м'ячу.

Зміст гри. Учні по черзі в своїх командах кидають м'ячі (мішечки з піском) якнайдалі за накреслені лінії і встають кінець своєї колони. Виграє команда, в якій гравці зуміли закинути більше м'ячів за дальню лінію.

Правила. 1. Кожний може кинути тільки один м'яч. 2. М'ячики кидають по черзі за сигналом вчителя. 3. Той, що кинув, м'яч відразу йде в кінець своєї колони.

Варіант 2.

Зміст і правила гри такі ж, як у варіанті 1. Тільки кожному гравцю дається по два м'ячі. Один м'яч треба кинути на 2 лінію, а один за дальню лінію.

«Влучно в ціль»

Підготовка. Посередині майданчика проводиться межа, уздовж якої ставляться 10 булав (кубиків). Учні діляться на дві команди і шикуються шеренгами одна позаду іншої на одній стороні майданчика лицем до булав. Учасники шеренги, що стоїть попереду одержують по маленькому м'ячу. Перед шеренгою проводиться лінія старту.

Зміст гри. За встановленим сигналом вчителя, гравці першої шеренги, кидають м'ячі в булави, стараючись їх збити. Збиті булави підраховуються і ставляться на місце. Учасники, що кидали м'ячі, біжать, підбирають їх і передають учасниками наступної команди, а самі стають в шеренгу позаду них. По команді вчителя, гравці другої шеренги (команди) також кидають м'ячі в булави. Знову підраховуються збиті булави. Так грають 2 – 4 рази. Виграє команда, що зуміла збити більшу кількість булав.

Правила. 1. Кидати м'ячі можна тільки за сигналом вчителя. 2. При кидку заходити на стартову лінію не можна. Кидок гравця, що зайшов, за лінію не зараховується.

«Самий, самий»

Підготовка. На одній стороні майданчика креслиться лінія старту. За 6 – 8м від неї паралельно їй проводиться лінія до середини майданчика, тобто на одній половині майданчика. На другій половині майданчика ставляться булави або кубики. Гравці діляться на декілька команд, і шикуються в колону по одному за лінією старту. Кожному гравцю дається по два м'ячі.

Зміст гри. За встановленим сигналом вчителя, гравці по черзі в своїх командах кидають м'ячі – 1 м'яч в булави (прагнучи потрапити в них), другий м'яч за лінію, якнайдалі і встають в кінець своєї колони. Виграє команда, в якій більшу кількість гравців зуміли потрапити в булаву і закинути м'яч за лінію.

Правила такі ж, як в попередній грі.

«Стоп каликало крапка, раз, два, три – стоп».

Підготовка. Учні діляться на 2 – 4 групи (залежно від кількості учнів). В кожній групі вибирається ведучий. Ведучий стає за лицьову лінію лицем до стіни. Решта учнів стають в одну шеренгу спиною до ведучих.

Зміст гри: ведучі хором швидко говорять слова: «стоп каликало крапка, раз, два, три – стоп», в цей час решта гравців тікає від них якнайдалі. Коли ведучі вимовляють: «Стоп!» – всі гравці повинні зупиниться, і обернутися лицем ведучих. Ведучі теж повертаються обличчям до гравців. Потім, по черзі кожний гравець говорить, скільки йому треба зробити кроків до ведучого і підходить до нього. Той, хто підійде близько до ведучого (так, щоб доторкнутися до нього рукою) заробляє очко для своєї команди. Виграє та команда, яка заробила більше очок. Після цього той, що водить, міняється на розсуд вчителя.

Правила. 1. Гравці команди повинні підходити тільки до ведучого. 2. Гравці не повинні нахиляться для того, щоб доторкнутися рукою до ведучого. Якщо гравець нахилився, знімається з команди одне очко. 3. Гравці можуть обумовлювати і йти звичайними кроками, довгими кроками, випадами, стрибками, маленькими кроками і т.д.

2. Слуховий аналізатор – вправи, в яких використовувалися: подача команд із зміною тембру і гучності; музичний супровід із зміною темпу і ритму; виконання вправ при обмеженні можливостей слухового аналізатора, а також, по можливості, виконання вправ, виключаючи зоровий аналізатор (наприклад, метання малого м'яча з місця способом «через спину через плече» в озвучену мішень); вправи на увагу з використанням звукових подразників і перешкод; рухливі ігри, в зміст яких входили вище перелічені вправи типу «Відгадай, чий голосок», «Хто підходив», «Зміна пар», «Орієнтування по слуху», «Ворони і горобці», «Музичні змійки» і інші.

Дозування вправ залежало від віку учнів і коливалося в межах 8 – 10 повторень. Тривалість рухливому ігор – 5 – 15 хв.

Рухливий ігри модифікували за рахунок введення звукових орієнтирів і музичного супроводу.

Рухливий ігри, для підвищення функціонального стану слухового аналізатора:

«Відгадай, чий голосок? ».

Підготовка. Всі гравці утворюють коло. Один з гравців стає в середині кола і закриває очі або зав'язує їх. Вчитель вказує на того, хто співатиме або говоритиме слова: «скок, скок, скок».

Опис гри . Всі гравці йдуть по колу управо і співають або говорять: «Ми склали все це коло, обернемося навколо » На ці слова всі повертаються на 360 градусів і продовжують далі: «А як скажемо – скок, скок, скок » всі зупиняються і закінчують пісню – речитатив словами: «відгадай, чий голосок?» (слова «скок, скок, скок» співає або говорить одна дитина, вибрана вчителем)

Гравець, що стоїть в центрі розплющує очі і відгадує, хто сказав слова «скок, скок, скок», або показує напрям, звідки чув голос. Упізнаний йде в середину, а ведучий в коло. Якщо ведучий не відгадує, він продовжує стояти в середині кола.

Правила . 1. Ведучий не має права розплющувати очі до тих пір, поки не закінчиться речитатив. 2. Якщо ведучий, не вгадав двічі, то його міняють.

«Хто підходив?».

Підготовка. Правила ті ж, що і в попередній грі, тільки учні стоять на місці, а ведучий в центрі.

Опис гри . Вчитель указує на кого-небудь з учнів, і той підходить до ведучого, який стоїть із закритими очима, подає голос якої-небудь тварини або називає його на ім'я, змінивши свій голос. Коли гравець, що підходив, займе своє місце ведучий за вказівкою вчителя, розплющує очі і прагне відгадати, хто до нього підходив.

Правила ті ж, що і в попередній грі.

«Зміна пар»

Підготовка. Гравці стають парами по великому колу, а ведучий без пари, в середину кола.

Опис гри . Під музику учасники в парах, починають танцювати будь-який танець. Музика замовкає – це команда для зміни пар. Всі швидко міняються місцями, складаючи нові пари, ведучий також прагне встати з ким-небудь в пару. Гравець, що залишився без пари стає ведучим. За вказівкою вчителя танець поновлюється, потім музика знову припиняється, і відбувається зміна пар. Так грають кілька разів (Якщо музичний супровід відсутній, то по колу можна виконувати які-небудь дії: підскоки, стрибки, приставні кроки і т.д., а сигнал для «зміни пар» подавати свистком або сплеском, причому 1 сигнал – зміна дій; 2 сигнали – «зміна пар»).

Правила. 1. По команді всі повинні змінити партнерів, інакше один з пари стає ведчим. 2. Після зміни пар всі знову стають по колу і продовжують танцювати кожний з новим партнером. 3. Якщо гравців дуже багато, можна зробити 3 – 5 ведучих, які по сигналу шукатимуть собі пару.

«Падаючий м'яч»

Підготовка. Всі розраховуються по порядку номерів і утворюють коло. Перший номер стає в середину кола (ведучий) і в руках тримає м'яч. Якщо учнів багато, то вони утворюють 2 – 3 кола і в кожному грають самостійно.

Опис гри . Ведучий, тримаючи м'яч, голосно називає який-небудь номер і підкидає м'яч вгору. Гравець з названим номером повинен підскочити і зловити м'яч в повітрі. Якщо йому це вдається, він повертається на своє місце, а ведучий продовжує водити. Якщо ж він не зловить м'яч стає ведучим, а той, що був ведучим, йде на його місце.

Грають встановлений час, після чого визначаються гравці, які жодного разу не були ведучими, за винятком першого.

Правила. 1. Ведучий не має права підкидати м'яч до того, як назве номер. 2. Гравці не повинні заважати один одному. Якщо кому-небудь з гравців перешкодили вибігти до м'яча, і через це він не зумів його зловити, то гравець залишається на своєму місці, а ведучий продовжує гру.

«Орієнтування по слуху»

Підготовка. Гра проводиться на майданчику. Учні шикуються в одну шеренгу або півколом з інтервалами між ними в 2 – 3 кроки. Кожний закриває очі. Вчитель стає в 9 – 11 метрах від гравців.

Опис гри. Вчитель подає свистком сигнал. Всі граючі із закритими очима починають рухатися в тому напрямі, звідки почувся сигнал (1 свисток), прагнучи підійти ближче до керівника.

За другим сигналом (2 свистки) всі зупиняються, а керівник переходить на нове місце і знову дає сигнал (1 свисток). Всі рухаються в новому напрямі. Керівник переходить з одного місця на інше 2 – 3 рази і тим самим міняє напрям руху учнів. На завершені керівник подає сигнал про закінчення гри – тривалий свисток, після чого всі зупиняються і розплющують очі. Виграє той, хто ближче за всіх підійшов до вчителя.

Правила. 1. Кожний пересувається самостійно. Не можна об'єднуватися в пари, трійки. 2. Забороняється розплющувати очі і підглядати до заключного сигналу. 3. Пересуватися можна тільки кроком. 4. Учні, що допустили одну з помилок, вибувають з гри.

«Ворони і горобці»

Підготовка. Посередині майданчика упоперек неї кресляться дві паралельні лінії на відстані 1 – 1,5 м, а по обидві сторони від них за 10 м паралельні їм – лінії «будинків». Гравці діляться на дві рівні команди, які шикуються біля середніх ліній і повертаються обличчям до своїх будинків. Таким чином, вони стоять спиною один до одного. Гравців можуть розміщуватися боком один до одного. Одна команда «Ворони», інша «Горобці».

Опис гри . Вчитель стає збоку біля середньої лінії і раптово голосно хлопає в долоні або свистить в свисток. Після цього сигналу гравці команди «Ворони» тікають в свій будинок, а гравці команди «Горобці» їх наздоганяють і ловлять. Зловлені гравці підраховуються і відпускаються до своїх. Потім команди знову стають біля середньої лінї спиною до них. Вчитель тихо хлопає в долоні або свистить. Після цього сигналу гравці команди «Горобці» тікають в свій будинок, а гравці команди «Ворони» їх наздоганяють і т.д.

Перед сигналом вчитель, щоб відвернути увагу гравців, може запропонувати їм робити різні вправи (наприклад, підняти руки вгору, вперед, опустити вниз або сісти, встати, піднятися на носки і т. п.).

Гра проводиться кілька разів, після чого підраховуються спіймані гравці в кожній команді за однакову кількість раз. Перемагає команда, що зловила більше гравців.

Правила. 1. Забороняється тікати в свій будинок до того, як керівник подасть сигнал. 2. Ловити можна тільки до ліні будиночку. 3. Спіймані гравці після підрахунку знову беруть участь в грі.

«Музичні змійки»

Підготовка. Всі гравці шикуються в колону по чотири або по три. Кожній колоні – «змійці» пропонується який-небудь сигнал свистка. Наприклад: (першій «змійці» – 3 короткі свистки і 1 довгий свисток; другій «змійці» – 2 коротких і 2 довгих і т. д.).

Опис гри . Вчитель подає один з умовних сигналів. «змійка», якій належить цей сигнал, починає рухатися колоною за своїм направляючим, повторюючи на ходу всі його рухи. Направляючий в «змійці» рухається по майданчику у різних напрямах, проходячи через інші «змійки». Всі слідують за ним. Несподівано подається інший сигнал. «змійка», яка рухалася, залишається на тому місці, де її застав сигнал, а інша «змійка» починає рухатися по майданчику. Потім вчитель знову подає сигнал, і рухається та «змійка», сигнал якої прозвучав. Вчитель подає сигнали в довільному порядку. Коли всі «змійки» переплутаються, вчитель дає сигнал (1 дуже довгий свисток), по якому кожна «змійка» швидко займає своє початкове розміщення. Виграє «змійка», що раніше інших зайняла своє місце.

Правила . 1. «Змійка» повинна віддалятися від свого початкового положення. Якщо вона не робить цього і по сигналу займе початкове положення раніше інших, то їй не рахується перемога. 2. По сигналу всі «змійки» повертаються на своє початкове місце.

3. Вестибулярний аналізатор – стрибки на місці і з просуванням вперед з поворотами на 90°, 180° і 360° з різними початковими положеннями голови; біг і ходьба з раптовими зупинками; обертання навкруги власної осі поодинці, в парах, трійках; різноманітні пересування з різкою зміною напряму руху; швидкі нахили голови і тулуба; перекиди вперед і назад, виконання перерахованих вправ за відсутності зорового контролю і ін., а також модифіковані рухливі ігри, в зміст яких входили вище перелічені вправи, такі як: «Вудочка», «Естафета по колу», «Лови парами», «Маскування в колонах», «Ногою по м'ячу», «Поворот» і інші.

Дозування вправ варіюється з урахуванням ступеня їх складності, віку і індивідуальних особливостей учнів і складає від 4 – 5 до 8 – 10 повторень. Тривалість рухливих ігор від 5 до 10 хв.

Рухливі ігри рекомендується модифікувати за рахунок введення додаткових рухів і завдань.

Спочатку вказані вправи слід давати в спокійному темпі, потім темп поступово збільшується, виключається, по можливості, зоровий контроль.

Рухливі ігри для підвищення функціонального стану вестибулярного аналізатора:

«Вудочка».

Підготовка. Всі гравці стають в коло, а ведучий з мотузком або скакалкою в руках – в середину кола.

Опис гри . Ведучий, стоячи в середині кола, обертає мотузок так, щоб край мотузка ковзав по підлозі під ногами гравців, які підстрибують. Учасники уважно спостерігають за рухом кінця мотузка і підстрибують в той момент, коли кінець мотузки біля їх ніг. Гравець, який зачепив мотузок ногами встає в середину кола і починає обертати мотузок, а ведучий йде на його місце.

Грають певний час. Виграє той, хто жодного разу не зачепив мотузок.

Правила. 1. Спійманим вважається той, чиєї ноги торкнеться мотузок не вище за щиколотку. 2. При обертанні мотузка йти від свого місця не дозволяється, той, хто порушить це правило, вважається спійманим.

При великій кількості гравців, дітей необхідно розділити на 2 – 3 кола.

«Естафета по колу».

Підготовка. Всі гравці діляться на 3 – 5 команд (залежно від числа гравців) і встають в середині залу правим (або лівим) боком до центру кола. Виходить подоба сонечка з промінням. При цьому кожний промінь (шеренга) є командою. Гравці, що стоять крайніми від центру кола, тримають в правій руці естафетну паличку.

Опис гри. За сигналом вчителя крайній гравець біжить по колу із зовнішньої його сторони. Оббігає коло двічі. Під час бігу, по сигналу вчителя розвертається на 360 градусів і продовжує бігти, повертається до своєї команді і передає естафетну паличку наступному гравцю з краю шеренги. Той продовжує біг, а гравець, що повернувся, встає на інший кінець шеренги, ближче до центру. Всі гравці роблять півкрок від центру. Гравець, що одержав естафету теж оббігає коло і передає її третьому номеру і т.д. Коли перший учасник шеренги виявиться з краю, і йому передадуть естафетну паличку, він піднімає її вгору, даючи знати про закінчення гри його командою.

Правила. 1. Зі старту біжать тільки по сигналу. 2. При бігу естафетну паличку тримають в лівій руці, а передають її наступному учаснику в праву руку. 3. Під час бігу не можна торкатися гравців, що стоять в колонах, які у свою чергу не повинні заважати тим, що біжать.

«Лови парами»

Підготовка. Гру проводять на майданчику розміром з волейбольний або баскетбольний. Двоє гравців (ведучі) виходять за її межі, а інші розбігаються в різні боки.

Опис гри. За командою вчителя ведучі, узявши один одного за руки, вибігають на майданчик і починають ловити гравців. Наздогнавши кого-небудь, вони сполучають вільні руки так, щоб спійманий виявився між ними. Спійманий гравець виходить за межі майданчика, а пара ловців прагне оточити ще одного гравця. Коли спійманих стане двоє, вони утворюють другу пару ловців. Після того, як будуть спіймані ще двоє, складається третя пара і т.д. Коли утворюється нова пара ловців, всі пари виконують вправи (5 поворотів управо, 5 вліво), або виконують 5 нахилів вперед або 6 поворотів, або 2 стрибки з поворотом на 360є – 1 направо, 1 вліво.

Закінчується гра, коли будуть переловлено всі, окрім двох гравців, які в наступні грі стають ведучими.

Правила. 1. Пари можуть ловити гравців, тільки оточивши їх руками. Пі час ловіння забороняється хапати гравців руками, тягнути силою. 2. Гравці, що вибігли за межу майданчика, вважаються спійманими.

«Маскування в колонах».

Підготовка. Всі гравці шикуються в колону по чотири. Кожна колона –окрема команда. За сигналом вчителя команди починають рухатися колонами за направляючими гравцями у різних напрямах. Гравці в кожній колоні повторюють рухи ведучого (різкі нахили вперед, повороти на 360°, 180°, повороти направо, вліво в швидкому темпі, стрибки з поворотами на 90°, 180°, 360°, різкі нахили вправо – вліво і т.д.)

Опис гри. За сигналом вчителя «Сіно» гравці кожної команди утворюють коло і піднімають руки вгору, злегка нахилившись вперед. Команда, що зуміла швидше за інші «замаскуватися», тобто прийняти відповідне положення, вважається переможницею. Потім рух в колонах поновлюється. По сигналу вчителя «Стежка!» гравці в кожній колоні зупиняються, витягають руки вперед і кладуть їх на плечі партнерам попереду утворюючи ланцюжок.

Наголошуються кращі команди, і знов починається рух колон. По команді керівника «Купини!» гравці в кожній колоні сідають. Назви вчитель чергує довільно.

Перемагає команда, котра швидше інших приймає вказане вчителем положення.

Правила. 1. Кожна команда рухається самостійно в будь-якому напрямі. 2. Команда вважається замаскованою, коли всі її гравці приймуть відповідне сигналу положення.

«Ногою по м'ячу».

Підготовка. Клас ділиться на декілька команд.На підлозі кресляться кола. Кожній команді по колу. В коло, намальоване на підлозі, кладеться м'яч. В 6 кроках від кола проводиться початкова лінія. Один з гравців стає за лінію. Йому закривають очі.

Опис гри . За сигналом гравець із закритими очима робить поворот на 360° за лінією, а потім повинен підійти до м'яча і ударити його ногою. Якщо йому це вдасться, він виграв.

Правила. 1. Перемагає та команда, в якій найбільша кількість гравців потрапить по м'ячу. 2. Після сигналу розплющувати очі не можна, з команди, в якій гравець порушив це правило, знімаються штрафні бали.

«Поворот»

Підготовка. Гравці, шикуються в одну шеренгу, так, щоб не заважати один одному.

Опис гри. Всі граючі по команді вчителя виконують поворот на 90° або 180°, або 360° (за командою вчителя вчителя). Спочатку з розплющеними очима, а потім із закритими очима.

Правила. 1. При виконанні команд із закритими очима розплющувати очі не можна. Гравець, що порушив це правило робить крок вперед.

4. Тактильний аналізатор – рухи пальцями однієї і двох рук одночасно; вправи з використанням принципу зіставлення «великого» пальця іншим пальцям; з використанням принципу зіставлення пальців однієї руки, пальцям іншої; вправи з використанням зіткнення долонь однієї або обох рук; визначення форм і розмірів різних спортивних предметів, а також розрізнення їх по характеру поверхні (гума, дерево, пластик, залізо, шкіра і т.д.) без зорового контролю.

Дозування вправ залежить від складності і віку учнів і варіюється від 6 – 8 до 10 – 12 повторень.

Вправи, для підвищення функціонального стану тактильного аналізатора:

1). В.П. – руки всторони, пальці сильно розімкнені.

1 – 5 – почерговий рух пальцями правої руки.

6 – 10 – те ж лівою рукою.

2). В.П. – о.с.

1 – руки в сторони

2 – руки вперед, пальці розвести

3 – 7 – почерговий рух пальцями рук

8 – и.п.

3). В.П. – руки вперед.

1 – 8 – швидке потирання долонь одна об іншу.

4). В.П. – руки перед грудьми, пальці розімкнені.

1 – вказівний палець правої руки стикається з великим пальцем.

2 – середній палець стикається з великим пальцем.

3 – 4 – теж безіменний і мізинець

5 – 8 – те ж, але в зворотній послідовності (мізинець з великим пальцем безіменний з великим пальцем і т.д.)

9 – 16 – те ж лівою рукою.

5). В.П. – Те ж, але пальці не тільки стикаються, але і виконують легке потирання один до одного.

6). Те ж, але виконується двома руками одночасно.

7). В.П. – руки перед грудьми, долоні одна напроти іншої.

Почерговий дотик правої руки, лівої долоні, в одній і іншій послідовності (великий, вказівний, середній, безіменний і мізинець – одна послідовність; мізинець, безіменний, середній, вказівний і великий пальці – інша послідовність).

Потім – те ж лівою рукою.

8). В.П. – руки перед грудьми, долоні напроти одна одної.

1 – 5 – почергове зіткнення пальців однієї і іншої руки (великий палець правої руки з великим пальцем лівої руки, вказівний правою з вказівним лівій і т.д.) Після зіткнення пальці не розводити.

Можна супроводжувати речитативом: « пальчик до пальчика тук, тук, тук».

6 – 10 – те ж в зворотній послідовності (мізинець з мізинцем, безіменний з безіменним пальцем і т.д.)

9). В.П. – руки перед грудьми, долоні зімкнуті.

Почергове потирання пальця однієї руки до палець інший (великий палець правої руки до великого пальця лівої руки і т.д.).

10). В.П. – руки перед грудьми, долоні одна напроти одної.

1. – з'єднання вказівного пальця правої руки з великим пальцем лівої руки (пальці не роз'єднувати.)

2. – з'єднання великого пальця правої руки з вказівним пальцем лівої руки.

11). В.П. – Те ж, але з великими пальцями з'єднуються середні, потім безіменні, мізинці.

12). Коли діти оволоділи вправами 10 і 11 виконувати почергове з'єднання всіх пальців з великими пальцями обох рук.

13). В.П. – руки перед грудьми, долоні одна напроти одної.

1 – 5 вказівним пальцем правої руки, «малювати» кола на долоні лівої руки в одному напрямі.

6 – 10 – те ж в іншому напрямі.

Потім – те ж, але поміняти місцями руки.

5. Спеціальні вправи, спрямований на підвищення функцій сенсорних систем, включаються в підготовчу частину уроку під час ходьби, бігу, виконанні комплексу і т.д., в основну частину – при виконанні програмного навчального матеріалу і рухливих ігор, і в заключну частину уроку при виконанні вправ на увагу, координацію і розслаблення. Крім того ці вправи доцільно включати у фізкультхвилинки на уроках з різних предметів; в систему організованих перерв і давати у вигляді домашніх завдань. Вони проводяться як ігровим, так і строго регламентованим методом.

Запропоновані нами спеціально спрямований вправи можуть бути використані у всіх розділах шкільної програми «Основи здоров’я і фізична культура 1– 11 класи”.

3.2 Показники фізичної підготовленості учнів молодших класів до і після проведення експерименту

Фізична підготовленість школярів 9 років визначалася за показниками розвитку швидкості, координаційних здібностей, гнучкості, сили і витривалості. Використовувалися тести, пропоновані в «Державніх тестах і нормативах оцінки фізичної підготовленості населення України”; шкільною програмою «Основи здоров’я і фізична культура 1–11 класи”, а також застосовувалися додаткові тести, запропоновані Л.П. Сергієнко.

Рівень розвитку швидкості школярів молодших класів

Рівень розвитку швидкості ми визначали за результатами бігу на 30 м, які представлені в табл. 3.1.

Аналізуючи показники тестування бігу на 30 м у віковому аспекті, відмічено, що як у хлопчиків показники дещо кращі ніж у дівчаток.

Порівняння результатів досліджень з державними тестами, показало, що у школярів, як експериментальної, так і контрольної груп, вони нижче за оцінку 2 бали.

Таблиця 3.1

Показники рівня розвитку швидкості школярів експериментальної і контрольної груп до експерименту (біг 30 м/с)

Групи	Показники ± m
	Хл.		Дівч.
Експериментальна	7,09±0,09	7,41±0,1
Контрольна	6,99±0,18	7,53±0,17
t	0,45	0,57
р	>0,05	>0,05

Аналізуючи дані, одержані після використання в процесі фізичного виховання школярів молодших класів спеціальних вправ, спрямованих на покращення функціонального стану сенсорних систем, наведених в табл. 3.2., виявлено, що у школярів експериментальної груп рівень розвитку швидкості, за показниками бігу на 30 м, значно покращилися і ці відмінності у експериментальній групі достовірні (р < 0,001).

Таблиця 3.2

Показники рівня розвитку швидкості школярів експериментальної і контрольної груп після експерименту(30м/с)

Групи	Показники ± m
	Хл.		Дівч.
Експериментальна	6,12±0,09	6,46±0,1
Контрольна	6,68±0,16	7,17±0,12
t	3,03	4,42
р	<0,01	<0,001

Приріст результатів в бігу на 30 м у хлопчиків склав 13,6%, у дівчаток – 12,8%. Слід зазначити, що за даними бігу на 30 м в у хлопчиків спостерігається більш суттєвий приріст в показниках, ніж у дівчаток.

Аналізуючи результати дослідження школярів контрольної групи, одержані після закінчення експерименту, визначено, що вони дещо змінилися, проте ці зміни не істотні і не достовірні (р >0,05). Так, приріст результатів в бігу на 30 м у хлопчиків склав 4,4%, у дівчаток – 4,7%. Аналіз показників школярів контрольної групи не виявив істотних змін в порівнянні з початковими даними.

Порівняння результатів бігу на 30 м, одержаних після експерименту, з державними тестами, показало, що в експериментальній групі, як у хлопчиків, так і у дівчаток, вони стали наближатися до 3-ох балів. Аналіз результатів в контрольній групі свідчить про те, що змін в оцінці показників не відбулося, вони так само, як і в первинному дослідженні, відповідають оцінці нижче за 2 бали.

Таким чином, використання комплексу спеціальних вправ, позитивно вплинуло на функціональний стан досліджуваних сенсорних систем, та підвищення рівня розвитку швидкості в експериментальній групі.

Рівень розвитку координаційних здібностей школярів молодших класів

При вивченні цих показників залежно від статі слід відмітити, що і в експериментальній і в контрольній групах хлопчики показали результати кращі, ніж дівчатка.

Порівняння результатів досліджень з вимогами державних тестів, свідчить про те, що у досліджуваних результати наближаються до оцінки 4 бали.

Таблиця 3.3

Показники рівня розвитку координаційних здібностей школярів експериментальної і контрольної груп до експерименту (човниковий біг) (с)

Групи	Показники ± m
	Хл.	Дівч.
Експериментальна	12,1±0,1	12,68±0,09
Контрольна	12,06±0,16	12,59±0,12
t	0,23	0,62
р	>0,05	>0,05

Досліджуючи дані, одержані після використання спеціально спрямованих вправ, що позитивно впливають на показники функціонального стану сенсорних систем (табл. 3.4), виявлено, що у школярів експериментальної групи, як у хлопчиків, так і у дівчаток, показники рівня розвитку координаційних здібностей значно покращали і ці відмінності носять достовірний характер (р < 0,001).

Таблиця 3.4

Показники рівня розвитку координаційних здібностей школярів експериментальної і контрольної груп після експерименту (човниковий біг) (с)

Групи	Показники ± m
	Хл.		Дівч.
Експериментальна	11,09±0,11	11,79±0,13
Контрольна	11,63±0,15	12,36±0,18
t	2,89	2,55
р	<0,01	<0,01

Так, приріст результатів в човниковому бігу у хлопчиків 8,3%, у дівчаток – 7%.

Порівняння результатів човникового бігу у школярів експериментальної групи з державними тестами показало, що у досліджуваних школярів зафіксовано підвищення результатів з 4-х балів до 5 балів.

Аналогічне порівняння, проведене в контрольній групі, указує на те, що зміни відбулися тільки у хлопчиків, де результати стали відповідати 4-ом балам.

Таким чином, після використання комплексу спеціальних вправ, спрямованого на підвищення рівня функціонального стану досліджуваних аналізаторів, показники рівня розвитку координаційних здібностей значно покращали, як у хлопчиків, так і у дівчаток експериментальної групи.

Рівень розвитку гнучкості школярів молодших класів.

Рівень розвитку гнучкості ми визначали за результатами виконання нахилу тулуба вперед з положення сидячи (см), які представлені в табл. 3.5.

Таблиця 3.5

Показники рівня розвитку гнучкості школярів експериментальної і контрольної групи до експерименту (см)

Групи	Показники ± m
	Хл.		Дівч.
Експериментальна	5,65±0,46	7,56±0,58
Контрольна	5,76±0,73	8,47±0,95
t	0,14	0,82
р	>0,05	>0,05

Зіставлення даних хлопчиків і дівчаток показало переважання результатів дівчаток над показниками хлопчиків у досліджуваних групах.

При порівнянні результатів тестування з державними нормативами відмічено, що дані хлопчиків і дівчаток досліджуваних груп знаходяться в межах між 2 і 3 балами.

Досліджуючи дані, одержані після використання комплексу спеціальних вправ, спрямованого на зміну функціонального стану сенсорних систем, (табл. 3.6), визначено, що у школярів експериментальної групи, як у хлопчиків, так і у дівчаток, показники рівня розвитку гнучкості достовірно покращали (р < 0,05 – 0,001). Так, за даними нахилу тулуба вперед у хлопчиків результати покращали на 33,2%, у дівчаток відповідно – на 76,9%.

Таблиця 3.6

Показники рівня розвитку гнучкості школярів експериментальної і контрольної груп після експерименту

Групи	Показники ± m
	Хл.		Дівч.
Експериментальна	7,53±0,52	13,38±0,87
Контрольна	6,41±0,77	9,88±0,96
t	1,2	2,7
р	>0,05	<0,01

При дослідженні результатів школярів контрольної групи, одержаних після закінчення експерименту, визначено, що вони дещо покращали у всіх вікових групах. Так, за даними нахилу тулуба вперед у хлопчиків результати покращали на 11,2%, у дівчаток відповідно – на 16,6%. Розглядаючи показники школярів контрольної групи залежно від статі і віку слід зазначити, що істотних змін в порівнянні з початковими даними знайдено не було.

Порівняння результатів нахилу тулуба вперед після експерименту з вимогами державних тестів показало, що в експериментальній групі у хлопчиків дані покращилися з оцінки 2 бали до оцінки 3 бали, у дівчаток – з оцінки 3 бали до оцінки 4 бали. Аналіз даних в контрольній групі свідчить про те, що у досліджуваних результати підвищилися, в основному, тільки до оцінки 3 бали.

Таким чином, використання комплексу спеціально спрямованих вправ, сприятливо вплинуло і на рівень розвитку гнучкості школярів молодших класів.

Рівень розвитку сили школярів молодших класів

Про рівень розвитку сили ми судили за показниками виконання піднімання тулуба в сід за 1 хв (к-ть раз), які представлені в табл. 3.7.

Таблиця 3.7

Показники рівня розвитку сили школярів експериментальної і контрольної групи до експерименту (к-сть)

Групи	Показники ± m
	Хл.		Дівч.
Експериментальна	32,59±1,02	30,62±0,82
Контрольна	32,76±1,2	31,65±1,86
t	0,11	0,51
р	>0,05	>0,05

Аналізуючи результати підніманн тулуба в сід виявили, що хлопчики показують результати кращі, ніж дівчатка. Порівняння результатів досліджень з вимогами державних тестів, свідчить про те, що у хлопчиків і у дівчаток вони відповідають оцінці 4 бали.

Розглядаючи дані, одержані після використання комплексу спеціально спрямованих вправ, що позитивно впливають на показники функціонального стану досліджуваних аналізаторів, представлених в табл. 3.8, встановлено, що у школярів експериментальної групи показники рівня розвитку сили покращилися.

Таблиця 3.8

Показники рівня розвитку сили школярів експериментальної і контрольної груп після експерименту (к-сть)

Групи	Показники ± m
	Хл.		Дівч.
Експериментальна	35,91±1,03	33,56±0,8
Контрольна	34,65±1,13	32,82±1,79
t	0,83	0,37
р	>0,05	>0,05

Так, за даними піднімання тулуба в сід у хлопчиків результати покращали на – 10,1%, у дівчаток відповідно – на 9,6%.

Порівняння результатів піднімання тулуба в сід за 1 хв з вимогами державних тестів показало, що у хлопчиків вони стали наближатися до оцінки 5 балів, а у дівчаток – оцінці 4 бали.

Аналіз показників школярів контрольної групи залежно від віку і статі не виявив змін в порівнянні з початковими даними.

Порівняння результатів в підніманні тулуба в сід у школярів контрольної групи з державними нормативами виявило такий же характер зміни даних за оцінною шкалою, як і у досліджуваних експериментальних груп.

Таким чином, після використання спеціальних вправ, спрямованих на підвищення функціонального стану сенсорних систем, показники рівня розвитку сили покращали, як у хлопчиків, так і у дівчаток.

Рівень розвитку витривалості школярів молодших класів. Про рівень розвитку витривалості ми судили за показниками виконання бігу на 500 м (с), які представлені в табл. 3.9.

Аналіз одержаних результатів (бігу на 500м) виявив, що результати хлопчиків переважали над показниками дівчаток у всіх вікових групах.

Таблиця 3.9

Показники рівня розвитку витривалості школярів експериментальної і контрольної груп до експерименту (біг 500м) (с)

Групи	Показники ± m
	Хл.	Дівч.
Експериментальна	152±2,23	173±1,85
Контрольна	150,8±2,81	171,4±3,0
t	0,34	0,45
р	>0,05	>0,05

Аналіз даних, одержаних після використання комплексу спеціально спрямованих вправ показав, що у школярів експериментальної групи, як у хлопчиків, так і у дівчаток результати рівня розвитку витривалості покращилися (Табл.. 3.10).

Таблиця 3.10

Показники рівня розвитку витривалості школярів експериментальної і контрольної груп після експерименту (с)

Групи	Показники ± m
	Хл.		Дівч.
Експериментальна	145,53±2,53	167,56±11,92
Контрольна	146,3±3,17	161,8±4,67
t	0,19	1,14
р	>0,05	>0,05

Розглядаючи дані одержані після експерименту у віковому і статевому аспектах, слід зазначити, що за показниками бігу на 500 м у школярів експериментальної групи характер відмінностей істотно не змінився, в порівнянні з первинними дослідженнями.

Таким чином, аналіз даних повторного дослідження, виявив тільки природний приріст показників, що відображають ступінь розвитку витривалості, як у школярів експериментальної, так і контрольної груп. Виходячи з цього можна стверджувати, що викоритсання спеціально спрямованих вправ, що впливають на функціональний стан аналізаторів школярів, не носить негативного впливу на рівень розвитку витривалості школярів молодших класів.

Висновки

Аналіз науково-методичної літератури дає підставу стверджувати, що не дивлячись на наявність певного числа робіт, що свідчать про те, що рівень фізичної підготовленості дітей залежить від функціонального стану окремих сенсорних систем, на функції яких можна впливати фізичними вправами, не дослідженою залишається проблема комплексного впливу зорового, слухового, вестибулярного і тактильного аналізаторів на фізичну підготовленість молодших школярів.

Багато дослідників, займаючись питаннями фізичної підготовленості учнів молодших класів [8, 13, 50], указують на підвищення її рівня за рахунок переважного включення в уроки фізичної культури молодших школярів різних фізичних вправ. Нами було досліджено вплив комплексу спеціальних вправ, спрямованих на поліпшення функціонального стану окремих параметрів сенсорних систем, і як наслідок – на рівень фізичної підготовленості школярів молодших класів, який визначався за якістю виконання тестів, пропонованих в «Державних тестах і нормативах оцінки фізичної підготовленості населення України»; шкільною програмою «Основи здоров’я і фізична культура 1 – 11 класи», а також додаткових тестів, запропонованих Л.П. Сергієнко.

Показники первинного тестування рухової підготовленості школярів 9 років дозволяють стверджувати, що рівень розвитку фізичних якостей, при порівнянні з державними нормативами, в середньому відповідає оцінці «задовільно» (швидкість – нижче за оцінку 2 бали; координаційні здібності – 3 бали; гнучкість – 2 бали; сила – 4 бали). Показники витривалості з оцінною шкалою державних нормативів не порівнювалися, оскільки застосовувалися тести, запропоновані Л.П. Сергієнко, 2001.

Аналіз результатів повторних досліджень, одержаних після використання комплексу спеціальних вправ виявив, що в показниках рівня розвитку рухових якостей також відбулися зміни.

Дослідження рівня фізичної підготовленості після використання комплексу спеціальних вправ свідчить про достовірне поліпшення у школярів експериментальної групи рівня розвитку швидкості (р < 0,001), координаційних здібностей (р < 0,001), гнучкості (р <0,05 – 0,001) і сили (р <0,05 – 0,01). Показники витривалості практично не змінилися.

Проведені дослідження свідчать про позитивний вплив запропонованих нами комплексів спеціально спрямованих вправ на функціональний стан сенсорних систем і, як наслідок, на рівень фізичної підготовленості школярів молодших класів, що дозволяє рекомендувати вчителям фізичної культури, вчителям початкових класів, тренерам з видів спорту, а також батькам доповнювати зміст процесу фізичного виховання, спорту і самостійну рухову діяльність школярів, розробленою системою спеціально спрямованих вправ.

Список використаних джерел

1. Аршавский И.А. Физиологические механизмы и закономерности индивидуального развития: Основы негэнтропийной теории онтогенеза. – М.: Наука, 1982. – 270 с.

2. Аулик Н.В. Определение физической работоспособности в клинике и спорте. – М.: Медицина, 1990. – 191 с.

3. Баршай В.М. Физическая культура в школе и дома. – Ростов на Дону: Феникс, 2001. – 256 с.

4. Безруких М.М., Сонькин В.Д., Фарбер Д.А. Возрастная физиология. – М.: Академия, 2002. – 415 с.

5. Белоусов А.М. Теория и методика физического воспитания учащихся младших классов: Учебное пособие. – Иркутск: Издательство Иркутского института, 1982. – 103с.

6. Бернштейн Н.А. Очерки по физиологии движений и биологии активности. – М.: Знание, 1996. – 349 с.

7. Боген М.М. Обучение двигательным действиям. – М.: Физкультура и спорт, 1985. – 192 с.

8. Борейко М.М. Оптимізація фізичного виховання дітей 7– 8 років засобами легкої атлетики: Автореф. дис.... канд. наук з фіз. вих. та спорту за спеціальністю 24.00.02. – /Львівський державний інститут фізичної культури. – Львів, 2002. – 22 с.

9. Булгакова Н.Ж., Чеботарёва И.В. Девочки в спортивном плавании // Теория и практика физической культуры. – 1999. – № 5. – С. 37–40.

10. Васьков Ю.В., Пашков І.М.Уроки фізкультури в загальноосвітній школі. 1– 4 класи (102 уроки для кожного класу). – Харків: Торсінг, 2003. – С. 9–13.

11. Вайнруб Е.М., Волощук А.С. Гигиена обучения и воспитания детей с нарушениями осанки и больных сколиозом. – К.: Здоровья, 1988. – 130 с.

12. Вільчковський Е.С. Теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку. – Львів: ВНТЛ, 1998. – 336 с.

13. Вовченко І.І. Програмування занять з оздоровчої ходьби для дітей молодшого шкільного віку з різним рівнем фізичного стану: Автореф. дис.... канд. наук з фіз. вих. та спорту за спеціальністю 24.00.02. / Національний університет фізичного виховання і спорту України. – Київ, 2003. – 17 с.

14. Возрастная физиология физических упражнений. / Под общ. ред. В.М. Волкова. – Смоленск, 1978. – 75 с.

15. Волков В.М. Спортивные способности детей. Биологические основы. – Смоленск: гос. ин-т физ. культуры, 1981. – 75 с.

16. Волков Л.В. Возрастные основы методики физической подготовки детей и подростков. Учебно-методическое пособие. – Переяслав – Хмельницкий, 1991. – 25 с.

17. Волков Л.В. Возрастные особенности организации физической подготовки детей и подростков. Учебно-методическое пособие. – Переяслав – Хмельницкий, 1991. – 25 с.

18. Волков Л.В. Теория и методика детского и юношеского спорта. – К.: Олимпийская литература, 2002. – 294 с.

19. Волков Л.В. Физическое воспитание учащихся. – К.: «Радянська школа», 1988. – 183 с.

20. Гружевская В.Ф. Особенности вегетативных и соматических реакций при взаимодействии вестибулярного и двигательного анализаторов у младших школьников: Автореф. дис. … канд. биолог. наук по специальности 03.00.13./ Симферопольский государственный университет им М.В. Фрунзе. – Симферополь, 1978. – 23 с.

21. Детская спортивная медицина: Руководство для врачей. / Под. ред. С. Б. Тихвинского, С.В. Хрущёва. – 2-е изд., доп. и перераб. – М.: Медицина, 1991. – 560 с.

22. Дубогай А.Д. Информативность морфо - функциональных показателей в оценке физического состояния младших школьников //Теория и практика физ. культуры. – 1986. – № 9. – С. 29–31.

23. Еренков В.А. Клиническое исследование ребёнка. – Киев: Здоровья, 1984. – 336 с.

24. Ермолаев Ю.А. Возрастная физиология: Учебное пособие для педагогических вузов. – М.: «Высшая школа», 1985. – 384 с.

25. Казьмин А. И. и др. Сколиоз. / А. И. Казьмин, И.И. Кон, В.Е. Беленький. – М.: Медицина, 1981. – 272 с.

26. Катуков Ю.В., Проломова М.В. Тренировка сенсорных систем как дополнительный фактор в повышении технического мастерства гандболисток // Теория и практика физической культуры. – 2000. – № 4. – С. 37–38.

27. Ковешников В.Г., Никитюк Б.А. Медицинская антропология. – К.: Здоровья, 1992. – 192 с.

28. Козленко М.П., Вільчковський Е.С., Цвек С.Ф. Теорія і методика фізичного виховання у початкових класах. – К.: “Вища школа”, 1984. – 229 с.

29. Коц Я.М. Физиологические основы физических (двигательных) качеств // Спортивная физиология – М.: Физкультура и спорт, 1986. – С. 53–103.

30. Кручинин В.А. Работа по совершенствованию сенсорно - перцептивной сферы у слепых детей на занятиях по физическому воспитанию и ориентировке в пространстве // Дефектология. – 1990. – № 6. – С. 47–50.

31. Кубланов М.М., Зозулина И.А. Тренировка вестибулярного аппарата как фактор повышения результативности и надёжности соревновательной деятельности стрелков - пулевиков // Физическая культура: воспитание, образование, тренировка. – 2005. – №1. – С. 33–35.

32. Лях В.И. Циклические упражнения в развитии координационных способностей младших школьников // Физическая культура в школе. – 1990. – № 9. – С. 20–23.

33. Лях В.И. Координационные способности школьников. – Минск: Полымя, 1989. – 160 с.

34. Мак-Комас Ф. Дж. Скелетные мышцы. – Л.: Олимпийская литература, 2001. – 408 с.

35. Малка Г.В. Исследование вестибулярной устойчивости и взаимодействия двигательного и вестибулярного анализаторов у детей 10–15 лет: Автореф. дис. …канд. биолог. наук по специальности 03.00.13. / Симферопольский государственный университет им. М.В. Фрунзе. – Симферополь, 1979. – 24 с.

36. Медицинский справочник тренера. / Под ред. В.А. Геселевича. 2-е изд., доп. и перераб.– М.: « Физкультура и спорт», 1981. – С. 54–58.

37. Назаренко Л.Д. Место и значение точности как двигательно-координационного качества //Физическая культура. – 2001. – № 2. – С. 4–9.

38. Назаренко Л.Д., Фунина Е.Е. Влияние точности движений на эффективность их усвоения школьниками младшего возраста // Физическая культура. – 2004. – № 6. – С. 47–50.

39. Никитюк Б.А. Конституция человека // Итоги науки и техники. Антропология. – М.: ВИНИТИ, 1991. – Т. 4. – 152 с.

40. Николаев Н.И., Богданов О.В. Характеристика мышечной активности у школьников в норме, при нарушениях осанки и сколиоза // Физиология человека. 1986. – Т. 12., №15. – С.777–783.

41. Обреимова Н.Н., Петрухин А.С. Основы анатомии, физиологии и гигиены детей и подростков. – М.: Академия, 2000. – 373 с.

42. Омельяненко І., Тераз С. Рівновагу розвивають змалку // Фізичне виховання в школі. – 1998. – № 2. – С.16–19.

43. Основы теории и методики физической культуры / Под общ. ред. Гужаловского А.А. – М.: Физкультура и спорт, 1986. – 352 с.

44. Павлов Ю.В., Палига В.Д. Особенности восприятия деятельности у детей младшего возраста в условиях зрительной и слуховой информации // Концепція підготовки спеціалістів фізичної культури і спорту в Україні: Матеріали І республ. конфер. – Луцьк: Надстир’я, 1994. – С. 508–510.

45. Паркосадзе Ц.Г. Развитие основных физических качеств младших школьников с использованием средств общей физической подготовки: Автореф. дис. … канд. пед. наук по специальности 13.00.04. / Грузинский государственный институт физической культуры. – Тбилиси, 1991. – 24 с.

46. Платонов В.Н. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте. – К.: Олимпийская литература, 1997. – 584 с.

47. Ровный А.С. Курс физиологии. Общая физиология. – Харьков, 1997. – Том 1. – 212 с.

48. Ровний А.С. Стан точних рухів у волейболістів в залежності від функціонального рівня сенсорних систем // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. – 2000. – № 3. – С. 24–30.

49. Рудик П.А. Психология. – М.: «Физкультура и спорт», 1976. – 239 с.

50. Сембрат С.В. Ігрове спрямування фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку: Автореф. дис.... канд. наук з фіз. вих. та спорту за спеціальністю 24.00.02. / Львівський державний інститут фізичної культури. – Львів, 2003. – 21 с.

51. Сетко Н.П., Макарова Т.М., Сетко И.М. Динамика изменения функционального состояния основных систем организма младших школьников, как основа адаптации к социальным и школьным условиям жизнедеятельности // Здоровье, обучение, воспитание детей и молодёжи в ХХI веке: Материалы международного конгресса. – Москва, 2004. – Часть 3. – С. 138–139.

52. Субботина Е.С. Использование игрового метода на уроках физической культуры // Начальная школа. – 1997. – № 11. – С. 42.

53. Сысоенко Н.В., Серых Л.В., Вдовенко А.К., Гакал Р.К., Свиридова О.А. Проблемы формирования образа жизни младших школьников Украины в условиях реформы образования // Здоровье, обучение, воспитание детей и молодёжи в ХХI веке: Материалы международного конгресса. – Москва, 2004. – Часть 3. – С. 192–194.

54. Тарасюк В.С., Титаренко Г.Г., Паламар І.В., Титаренко Н.В. Ріст і розвиток людини. – К.: Здоров’я, 2002. – 270 с.

55. Теория и методика физического воспитания. /Под ред. Т.Ю. Круцевич. – К.: Олимпийская литература, 2003. – Т.1. – 422 с.

56. Теория и методика физического воспитания. /Под. ред. Т.Ю. Круцевич. – К.: Олимпийская литература, 2003. – Т.2. – С. 79–93.

57. Теория и методика физического воспитания. /Под. ред. Б.М. Шияна. – М.: Просвещение, 1988. – 225 с.

58. Терентьева Л.М. Сюжетно-ролевые игры на уроках физической культуры. // Начальная школа. – 1997. – №11. – С. 41.

59. Терентьева Н.Н. Изменение устойчивости вестибулярного анализатора у детей дошкольного возраста под влиянием специальных упражнений: Автореф. дис. … канд. биолог. наук по специальности 03.00.13. / Харьковский государственный педагогический университет им. Г.С. Сковороды. – Харьков, 1971. – 15 с.

60. Терентьева Н.Н., Малка Г.В. Повышение функции вестибулярного анализатора с помощью специальных физических упражнений // Медицинские проблемы физической культуры: Республиканский межведомственный сборник. – К., 1993. – Вып. 12. – С. 82–85.

61. Уилмор Дж. Х., Костилл Д.Л. Физиология спорта: Пер. с англ. – К.: Олимпийская литература, 2001. – 504 с.

62. Фарбер Д.А., Корниенко И.А., Сонькин В.Д. Физиология школьника.– М.: Педагогика, 1990. – 168 с.

63. Фомин Н.А. Физиология человека. – М.: Просвещение, 1982. – 320 с.

64. Фомин Н.А. Физиология человека. 3 издание. – М.: Просвещение, 1995. – 402 с.

65. Холодов Ж.К., Кузнецов В.А. Теория и методика физического воспитания и спорта: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. – М.: Изд. Центр «Академия», 2000. – 480 с.

66. Холтобіна О.У. Вплив спеціальних вправ на підвищення стійкості вестибулярного аналізатора у дітей 2 – 5 років: Автореф. дис.... канд. пед. наук за спеціальністю 13.00.04. / Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди. – Харків, 1994. – 19 с.

67. Хріпкова А.Г. Вікова фізіологія: Посібник для студ. не біол. спеціальностей пед. ін-тів. – К.: Вища школа., 1982. – 272 с.

68. Хрипкова А.Г, Антропова М.В., Фарбер Д.А.. Возрастная физиология и школьная гигиена. – М.: Просвещение, 1990. – 319 с.

69. Хрущёв С.В., Иваницкая И.Н. Пути исследования функциональной готовности детского организма к физическим нагрузкам // Педиатрия. – 1974. – № 2. – С. 62 – 64.

70. Цвек С.Ф. Физическая культура школьников 1– 3-х классов. – 2-е изд. Доп. и перераб. – К.: Здоровья, 1979. – 208 с.

71. Шахлина Л.Я. Медико-биологические основы спортивной тренировки женщин. – К.: Наукова думка, 2001. – 326 с.

72. Шестерова Л.Є. Вплив рівня активності сенсорних функцій на удосконалення рухових здібностей школярів середніх класів: Автореф. дис... канд.... наук з фіз. вих. та спорту за спеціальністю 24.00.02. / Харківська державна академія фізичної культури. – Харків, 2004. – 20 с.

73. Шестерова Л.Е. К вопросу об изменении содержания уроков физической культуры в общеобразовательной школе // Педагогіка, психологія та медико – біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. Збірник наукових праць за ред. Єрмакова С.С. – Харків: ХДАДМ (ХХПІ), 2002. – № 23. – С. 79–84.

74. Шестерова Л.Э., Терентьєва Н.Н. Совершенствование содержания уроков физической культуры в общеобразовательной школе // Слобожанський науково-спортивний вісник: Збірник наукових статей. – Харків: ХДАФК, 2001. – Випуск 4. – С. 20–21.

75. Шестерова Л.Є. Шляхи вдосконалення змісту уроків фізичної культури в загальноосвітній школі //Теорія та методика фізичного виховання: Науково-методичний журнал. – Харків: Вид. ”ОВС”, 2003. – № 2. – С. 18–20.

76. Шиян Б., Зварищук О. Виховання відповідальності старшокласників за свій фізичний стан // Фізичне виховання в школі. – 2005. – № 1. – С.41–46.

77. Шиян Б.М., Папуша В.Г. Теорія фізичного виховання. – Тернопіль: ЗБРУЧ, 2000. – 183 с.

78. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. – Тернопіль: навчальна книга – Богдан, 2003. – Ч.1. – 272 с.