3. Зовнішньоекономічні операції. Спільні підприємства (СП). Зарубіжні інвестиції та
організація митної справи
Зовнішньоторговельна операція (ЗТО) – це комплекс дій суб’єктів (партнерів) різних країн, що передбачають здійснення торгового обміну і забезпечують такий обмін.
На практиці зустрічаються два підходи щодо висвітлення класифікації зовнішньоторговельних операцій.
• прямі експортно-імпортні операції, що використовуються при продажу та закупівлі промислової сировини на основі довгострокових контрактів
; при експорті дорогого та габаритного обладнання; при експорті стандартного обладнання через закордонні філії; при закупівлі сільськогосподарських товарів у фермерів; при державному продажу та закупівлі. Прямі зв'язки дають низку переваг
: більш тісні контакти з контрагентом; краще знання кон'юнктури ринку; швидше просування своїх виробничих потужностей до потреб споживача;
• товарно-посередницькі операції, пов'язані з купівлею та продажем товарів, які виконуються за дорученням виробника-експортера незалежним від нього торговим посередником на основі угоди або доручення
. Торгове посередництво – це досить широке поняття, яке включає значне коло послуг: перепродаж товару; пошук закордонного контрагента; підготовка та завершення угоди; кредитування сторін; здійснення транспортно-експедиторських операцій; страхові операції; проведення рекламних заходів; здійснення технічного обслуговування. За деякими оцінками, з допомогою торгових посередників у світовий товарообіг втягується близько половини всіх товарів.
Використання торгово-посередницьких фірм дає певні переваги:
• не вимагається значних коштів для організації і збутової мережі на території країни-імпортера, бо такі фірми мають свою власну матеріально-технічну базу;
• звільнюється експортер від багатьох турбот, пов'язаних із реалізацією товару; краще використовується капітал торгово-посередницьких фірм на основі коротко – та довго – строкового кредитування.
Недоліком
використання посередників є те, що експортер позбавлений безпосередніх контактів із ринками збуту і повністю залежить від добросовісності посередника.
Торгово-посередницькі операції можна поділити на чотири види:
• з перепродажу, що здійснюється торговими посередниками від свого імені та за свій рахунок. Тут торговий посередник виступає стороною договору як з експортером, так і з покупцем. Розрізняються два види операцій з перепродажу. До першого виду належать операції, коли торговельний посередник виступає відносно до експортера як покупець. Він стає власником товару і може реалізувати його будь-кому і за будь-якою ціною. Другий вид операцій, коли експортер і торговий посередник підписали договір про продаж товару на певній території у конкретний термін;
• комісійні операції, що здійснюються однією стороною, яка йменується комісіонером, за дорученням іншої сторони, яку називають комітентом, укладанням угод від свого імені, але за рахунок комітента. Взаємні відносини регулюються договором. Комітент залишається до кінця власником товару, комісіонер же не купує товар (він залишається в руках експортера). Але для третьої сторони (покупця) стороною договору виступає комісіонер, а комітента він може навіть і не знати. Комісіонер отримує винагороду або як відсоток, або як різницю між ціною комітента і продажною;
• агентські операції, що здійснюються за дорученням однієї сторони, яка йменується принципалом, іншій стороні, яку називають агентом, щодо здійснення юридичних угод за рахунок і від імені принципала (а комісіонер діє від свого імені) на визначеній території;
• брокерські операції – це контакти, що встановлюються через посередника – брокера між продавцем і покупцем (а також між страхувальником і страховим судновласником і фрахтівником). Брокер по є стороною у договорі, він виступає лише для інформування обох сторін.
Порядок розрахунків по зовнішньоторговельних операціях.
Міжнародні розрахунки здійснюються
лише через
уповноваженібанки, тобто комерційні банки України
, що мають ліцензію
Національного банку України на здійснення валютнихоперацій.
Міжнародні розрахунки здійснюються у вільно конвертованій валюті, а також у валюті з обмеженою конвертованістю.
Уповноважені банки здійснюють міжнародні розрахунки у формі документарного акредитива, інкасо, банківського переказу та в інших формах.
Вибір
конкретної форми розрахунків
за зовнішньоторговельним контрактом визначається за угодою сторін та фіксується в умовах контракту
.
При укладанні контрактів з іноземними фірмами на експорт продукції чи послуг з України резиденти повинні передбачити, як правило, акредитивну форму розрахунків на строк, що не перевищує 90 днів.
Про розрахунки за імпорт продукції.
При укладанні контрактів на імпорт продукції в Україну резиденти можуть передбачати різні форми розрахунків з нерезидентами з урахуванням обмежень, які можуть бути встановлені Національним банком України.
Застосування акредитивної форми розрахунків чи здійснення авансових платежів на користь нерезидента повинно обумовлюватися відстрочкою поставки продукції в Україну до 90 днів. У разі, коли термін поставки перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або відкриття акредитива, операції резидента-імпортера потребують індивідуального дозволу регіонального управління Національного банку України за місцем реєстрації українського резидента.
Для отримання
резидентом індивідуального дозволу на проведення вищезгаданих імпортних операцій
слід подати
регіональному управлінню Національного банку України
за місцем реєстрації резидента такі документи:
• заяву у вільній формі з обґрунтуванням необхідності продовження законодавче визначених термінів відстрочки поставки продукції в Україну за умови здійснення авансового платежу чи відкриття акредитива;
• згоду управління зовнішніх економічних зв'язків обласної державної адміністрації на продовження терміну поставки продукції;
• нотаріально засвідчену копію установчих документів;
• копії контрактів з нерезидентами з обов'язковим зазначенням поштових та банківських реквізитів іноземних контрагентів.
Розгляд
зазначених документів здійснюється у двотижневий
строк комісією при регіональному управлінні Національного банку України у складі повноважних представників: регіонального управління банку, регіональної державної митниці та управління зовнішніх економічних зв'язків обласної державної адміністрації. Дозвіл
надається регіональним управлінням Національного банку України на підставі протоколу засідання комісії, підписаного усіма представниками, на строк не більше трьох місяців
. І оформляється у трьох примірниках, один з яких передається українському резиденту, другий – посилається в уповноважений банк резидента, третій – береться на окремий облік регіональним управлінням Національного банку України.
Міжнародні торги.
Щодо міжнародних торгів (тендерів), то в Україні встановлений порядок підготовки, організації та проведення таких заходів, тобто реалізації різних проектів співробітництв на її території за рахунок усіх джерел фінансування.
При цьому розуміється:
- тендер − різновид міжнародних торгів;
- – тендерний комітет − комітет, який формується замовником для організації та проведення міжнародних торгів:
- оферент − підприємство або організація, яка бере участь у торгах і подала свої пропозиції;
- замовник – організація, підприємство чи установа, проект якої виноситься на міжнародні торги;
- претендент – організація, заінтересована в участі в міжнародних торгах, яка ще не подала свої пропозиції і не пройшла перекваліфікаційний відбір.
Мета організацій торгів – підвищення ефективності виробництва, якості будівництва, імпорту обладнання і товарів народного споживання на конкурсних засадах між оферентами, а також досягнення мінімального рівня контрактних цін і вибір найсприятливіших умов реалізації контракту.
Торги бувають:
- відкритими, в яких можуть брати участь усі заінтересовані організації;
- відкритими, з попередньою кваліфікацією учасників;
- закритими, тобто по запрошеннях;
- індивідуальними (одиничні).
Об’єктами
торгівлі можуть бути: підряди для будівництва підприємств, будівель і споруд виробничого і невиробничого призначення; поставки комплексного технологічного обладнання; концесії на розробку запасів корисних копалин; закупівлі масових партій товарів народного споживання; проекти на базі спільних підприємств; надання державних закупівельних кредитів.
До участі в торгах
не допускаються
організації, які не зареєстровані у відповідному державному органі і не мають прав на здійснення експортно-імпортних операцій, оголошені банкрутами або відносно яких порушено справу про банкрутство; подають для участі в торгах документацію, підготовлену неналежним чином; не пройшли кваліфікацію відбору претендентів.
Замовник зобов'язаний повідомити Міністерство економіки України про свій намір провести міжнародні торги, подавши йому проект тендерної документації. Після цього протягом десяти робочих днів
міністерство розглядає подану документацію, присвоює номер і вносить її в Державний реєстр міжнародних торгів, які проводяться в Україні.
Організацію і підготовку торгів здійснюють замовник або за його дорученням спеціалізована зовнішньоекономічна фірма чи установа.
Тендерний комітет готує оголошення про відкриті торги, які публікуються українською та однією із загальноприйнятих мов (англійська, німецька та ін.) не пізніше як за 45 днів до початку проведення торгів. Оголошення публікуються в «Голосі України», «Урядовому кур'єрі», «Діловому, віснику», а також направляються поштою потенційним учасникам торгів не пізніше як за 45 дні» А» їхнього початку.
Організатори торгів при визначенні кваліфікації претендентів не повинні допускати дискримінацію серед іноземних оферентів або між іноземними та українськими оферентами.
Спільне підприємство
– це підприємство, яке базуєтьсяна спільному капіталі суб'єктів господарської діяльностіУкраїни та іноземних суб'єктів господарської діяльності, наспільному управлінні та розподілі результатів і ризику. Іноземні капітали у вигляді капіталовкладень є винятково важливим елементом зовнішньоекономічної діяльності.
Практика організації спільних підприємств одержала розвиток у США, Японії, Англії, Китаї, всього в 48 країнах світу.
Вони в першу чергу проявляють інтерес до спільних підприємств інжинірингового, інформаційного, сервісного та комп'ютерного напрямів, які не вимагають значних інвестицій при їхньому створенні і забезпечують прибуток у короткі строки.
До основних особливостей співробітництва
учасників у рамках спільного підприємства можливо віднести:
• спільне формування стартового обсягу основних фондів і обігових засобів спільного підприємства;
• спільне управління процесами розвитку підприємства, виробництва і реалізації випущеної ним продукції або надання послуг;
• спільна науково-технічна діяльність;
• спільний розподіл прибутку спільного підприємства між партнерами відповідно до їхньої частки у формуванні коштів підприємства;
• спільна відповідальність за виробничий і комерційні ринки підприємства;
До основних факторів
, що сприяють створенню спільних підприємств у країні їхнього базування, належать:
• завоювання певних ринків збуту;
• доступ до дешевої робочої сили;
• створення додаткових робочих місць у країні базування спільного підприємства;
• можливості використання дешевих природних ресурсів в обмін на технологію їхньої ефективної переробки, в тому числі для вторинного використання;
• зниження обсягів капітальних затрат;
• використання і впровадження нової технології та передових методів управління;
• зниження затратна власні науково-дослідні роботи;
• використання відомих торгових марок партнера;
• використання збутової мережі партнера;
• залучення додаткових фінансових ресурсів;
• можливості модернізації, реконструкції вже існуючих підприємств, а також подальшого розвитку виробництва за рахунок додаткових іноземних капіталів;
• можливості узгодження виробничих площ, виробничої інфраструктури і робочої сили країни базування спільного підприємства з досвідом роботи, технологіями виробничого процесу, поставок комплектуючих виробів з боку іноземного партнера.
«Інвестиційний клімат» країни визнається впливом на діяльність іноземних інвесторів таких факторів:
• характер законодавства про іноземні інвестиції, в тому числі з питань створення і діяльності спільних підприємств (а саме пільги, що надаються іноземним партнерам, гарантії захисту і репатріації прибутку та інвестицій);
• наявність запасів природної сировини, можливість її добування, переробки і використання;
• наявність кваліфікованої робочої сили;
• ступінь розвитку виробничої інфраструктури;
• енергетична забезпеченість народного господарства, наявність енергетичних резервів;
• розвиток місцевого ринку, наявність платоспроможного попиту на товари і послуги;
• ступінь розвитку ринкових відносин у країні;
• конвертованість місцевої валюти;
• сприятливі відносини уряду приймаючої сторони та іноземних інвестицій тощо.
Про привабливість України для іноземних інвесторів засвідчують такі фактори:
• новий ринок збуту;
• високий рівень освіченості населення;
• дешева робоча сила;
• вигідне місце знаходження;
• розвинута інфраструктура.
Регулювання іноземних інвестицій в Україні здійснюється згідно із Законами України «Про іноземні інвестиції» та «Про режим іноземного інвестування».
Іноземні інвестиції
– цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.
Згідно із згаданими законами підприємства з іноземними інвестиціями
– це підприємства будь-якої організаційно-правової форми, іноземна інвестиція в статутному фонді якого становить не менше 10%. Державна реєстрація іноземних інвестицій повинна відбуватися протягом трьох днів
.
Іноземні інвестиції в Україну можуть здійснюватися у вигляді:
• іноземної валюти, інших валютних цінностей, валюти, діючої на території України;
• будь-якого рухомого і нерухомого майна (будівель, споруд, обладнання та інших матеріальних цінностей) та будь-яких пов'язаних з ним майнових прав;
• акцій, облігацій та інших цінних паперів або будь-яких форм участі у підприємництві;
• грошових вимог та права вимоги про виконання договірних зобов'язань, які мають вартість;
• будь-яких прав інтелектуальної власності, які мають вартість, включаючи авторські права, права на винаходи, торгові знаки (товарні знаки і знаки обслуговування), фірмові найменування, промислові зразки, ноу-хау та інші;
• права на здійснення господарської діяльності, включаючи права на розвідування, розроблення, видобування або експлуатацію природних ресурсів, надані законодавством чи за договором;
• платних послуг;
• інших видів інвестицій, не заборонених законом України.
Іноземні інвестори
мають право на відшкодування збитків
, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завдану їм у результаті дій або бездій державних органів України чи їхніх посадових осіб.
Компенсація збитків
іноземним інвесторам здійснюється з державного бюджету України або з інших джерел у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення не пізніше шести місяців
від дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій.
Майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями, звільняється від обкладання митом.
Підприємства з іноземними інвестиціями сплачують податки
відповідно до законодавства України.
Порядок переказу
за кордон доходів, прибутків та інших коштів, одержаних у зв'язку з іноземними інвестиціями, визначається Національним банком України
.
Підприємства з іноземними інвестиціями мають право без ліцензій експортувати
продукцію, роботи та послуги власного виробництва та імпортувати
продукцію, роботи та послуги для власних потреб, за винятком випадків, передбачених чинними на території України законодавчими актами та міжнародними договорами.
Концесійний договір
– надання іноземним інвесторам прав на розробку та освоєння відновлювальних та невідновлювальних природних ресурсів, проведення господарської діяльності, пов’язаної з використанням об’єктів, що перебувають у державній власності, але не передані підприємствам, установам, організаціям у повне господарське відання чи оперативне управління.
Укладання
концесійного договору здійснює Кабінет Міністрів України
.
Термін дії
концесійного договору визначається залежно від характеру та умов концесії, але не може бути більшим як 99 років
.
Якщо концесійні договори містять умови, не передбачені
законодавством України, вони підлягають затвердженню Верховною Радою України
.
Митна справа.
Порядок переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів, митне регулювання, пов'язане із встановленням мит та митних зборів, процедури митного контролю та інші засоби проведення в життя митної політики становлять митну справу.
Митна територія.
Територія України, в тому числі території штучних островів, установок та споруд, що створюються в економічній (морській) зоні України, над якими країна має виняткову юрисдикцію щодо митної справи, становить єдину митну територію.
Митні органи.
Безпосереднє здійснення митної справи покладається на митні органи України. Систему органів управління митною справою становлять Державний митний комітет України (з 1999 року перейменований у Державну митну службу України) та митниці України.
Митні органи України при проведенні в життя митної політики розв'язують такі головні завдання:
а) захист економічних інтересів України;
б) контроль за дотриманням законодавства України про митну справу;
в) забезпечення виконання зобов'язань, які випливають з міжнародних договорів України стосовно митної справи;
г) використання засобів митно-тарифного і позатарифного регулювання при переміщенні через митний кордон України товарів та інших предметів;
д) удосконалення митного контролю й оформлення товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України;
е) комплексний контроль разом з Національним банком України за валютними операціями;
є) здійснення заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і дотримання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку за участю Міністерства економіки України;
ж) створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон країни;
з) боротьба з контрабандою і порушеннями митних правил;
и) співробітництво з митними та іншими органами зарубіжних країн, а також з міжнародними організаціями з питань митної справи;
і) ведення митної статистики.
Митний контроль здійснюється з метою забезпечення дотримання державними органами, підприємствами та їхніми службовими особами, а також громадянами порядку переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів.
Період перебування товарів та інших предметів під митним контролем.
Товари та інші предмети, що переміщуються через митний кордон України, перебувають підмитним контролем:
1) під час ввезення на митну територію України з метою вільного використання – з моменту ввезення і до пропуску через митний кордон України;
2) під час вивезення за межі території України з метою вільного використання – з моменту ввезення товарів та інших предметів у зону митного контролю і подання необхідних для митного контролю документів на такі товари й інші предмети і до вивезення їх за межі митної території України;
3) під час тимчасового ввезення на митну територію України – з моменту ввезення і до вивезення за межі митної території України;
4) під час тимчасового вивезення за межі митної території України – з моменту пред'явлення митниці товарів та інших предметів і необхідних для митного контролю документів на такі товари та інші предмети і до пропуску через митний кордон України під час зворотного ввезення;
5) під час транзиту через територію України – з моменту ввезення до України і до вивезення з України.
Документи необхідні для митного контролю.
Підприємства, що переміщують через митний кордон України товари та інші предмети, а також громадяни, які перетинають митний кордон України, зобов'язані в належних випадках подати митниці необхідні для митного контролю документи.
Перелік та порядок подачі таких документів визначається Державним митним комітетом України відповідно до законодавства України про митну справу та інших актів законодавства України.
Процедура декларування.
Процедура декларування, включаючи його форми та перелік даних, які належить оголосити у заяві, визначається Кабінетом Міністрів України.
Декларування транспортних засобів, товарів та інших предметів, а також міжнародних, іноземних організацій та представництв здійснюється безпосередньо власником або на підставі договору іншими підприємствами, допущеними митницею до декларування. Предмети, що переміщуються через митний кордон України громадянами, декларуються цими громадянами.
Мета пропуску через митний кордон України товарів
та інших предметів.
Товари та інші предмети пропускаються через митний кордон України з метою:
1) вільного використання на митній території України або за її межами;
2) тимчасового ввезення на митну територію України чи тимчасового вивезення за межі цієї території;
3) транзиту через територію України.
Товари та інші предмети пропускаються після завершення митного оформлення в тому обсязі, який відповідає меті їхнього переміщення через митний кордон України.
Обкладення митом товарів та інших предметів.
Обкладення митом товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України, здійснюєтьсявідповідно до Закону України «Про Єдиний митний тариф».
|
