Курсовая работа: Бюджетна система України

Зміст

Вступ

1. Побудова бюджетної системи України

2. Система доходів і видатків бюджету

3. Міжбюджетні відносини в Україні і система бюджетного вирівнювання

4. Видатки бюджету на економічну діяльність держави

5. Видатки бюджету на соціальний захист населення

6. Видатки бюджету на соціальну сферу

7. Видатки бюджету на державне управління та місцеве самоврядування

Вступ

Фінансове управління районної державної адміністрації є структурним підрозділом районної державної адміністрації, що утворюється головою районної державної адміністрації, є підзвітним та підконтрольним голові районної державної адміністрації, головному фінансовому управлінню обласної державної адміністрації.

Управління у своїй діяльності керується Конституцією України, Законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами адміністрації, наказами начальника головного фінансового управління, актами відповідного органу місцевого самоврядування, прийнятими у межах його компетенції, а також положеннями про управління.

Відповідно до покладених завдань, Фінансове управління Хмільницької державної районної адміністрації займється розробкою і доведенням до головних розпорядників бюджетних коштів інструкцій з підготовки бюджетних запитів. Також фінансове управління визначає порядок та терміни розроблення бюджетних запитів головними розпорядникам бюджетних коштів, проводить на будь-якому етапі складання і розгляду проекту місцевого бюджету аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, щодо його відповідності меті, пріоритетності, а також дієвості та ефективності використання бюджетних коштів. Приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозицій проекту місцевого бюджету перед поданням його на розгляд районної державної адміністрації, бере участь у розробленні балансу фінансових ресурсів району, аналізує соціально-економічні показники розвитку району та враховує їх під час складання районного бюджету. Управління відповідно до покладених на нього завдань організовує роботу, пов’язану із складанням районного бюджету, за дорученням керівництва районної державної адміністрації визначає порядок і терміни подання структурними підрозділами районної держадміністрації, виконавчими органами сільських рад матеріалів для підготовки проекту районного бюджету; готує пропозиції щодо коштів, що передаються для розподілу між відповідними місцевими бюджетами або для виконання спільних проектів та подає їх на розгляд керівництву районної державної адміністрації, забезпечує протягом бюджетного періоду відповідність розпису місцевого бюджету встановленим бюджетним призначенням, здійснює у процесі виконання місцевого бюджету за доходами прогнозування та проводить аналіз доходів відповідного місцевого бюджету. Організовує виконання районного бюджету. Разом з іншими структурними підрозділами районної держадміністрації, виконавчими органами сільських рад, органами державної податкової служби, територіальними органами Державного казначейства забезпечує надходження доходів до районного бюджету та вживає заходи до ефективного витрачання бюджетних коштів та іншими завданнями відповідно до нормативно-правових актів.

Фінансове управління Хмільницької районної державної адміністрації має право в установленому порядку одержувати від інших структурних підрозділів району, органів податкової служби, інших державних органів, підприємств, установ, організацій всіх форм власності інформацію, документи та інші матеріали необхідні для складання проекту районного бюджету та аналізу його виконання; в установленому порядку та у межах своєї компетенції призупиняти бюджетні асигнування відповідно до статті 117 Бюджетного кодексу України; залучати фахівців інших структурних підрозділів районної держадміністрації, підприємств, установ та організацій, об’єднань громадян до розгляду питань, що належать до його компетенції;

Фінансове управління Хмільницької міської ради є юридичною особою, має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Державного казначейства, печатку із зображенням Державного Герба України й своїм найменуванням.

1. Побудова бюджетної системи України

Бюджетна система України визначена Законом України «Про бюджетну систему». Його друга редакція прийнята у 1995 р. Перша редакція Закону, прийнята у 1991 р. одночасно з проголошенням незалежності, юридично зафіксувала створення власної бюджетної системи, яка є одним з атрибутів держави.

Відповідно до вказаного Закону бюджетна система України включає:

- Державний бюджет;

- Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим;

- місцеві бюджети.

Місцеві бюджети поділяються за рівнем адміністративного поділу на:

- обласні;

- міські (міст державного та обласного підпорядкування з районним поділом);

- районні;

- бюджети міст (обласного і районного підпорядкування без районного поділу);

- сіл;

- селищ;

- районів у містах.

В основі побудови бюджетної системи лежить адміністративно-територіальний поділ даної країни. При цьому виділення бюджетів здійснюється за наявності відповідного органу управління. Так, специфічною ознакою України є те, що на сільському рівні можуть утворюватись єдині для кількох сіл органи влади. Тоді створюється й один бюджет.

Бюджетну систему України можна представити у вигляді схеми на рис. 1.

Рис. 1. Бюджетна система України

Принципи побудови бюджетної системи характеризують взаємозв’язок і підпорядкованість бюджетів. Існують такі принципи побудови бюджетної системи:

1) принцип єдності бюджетної системи України - єдність бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності;

2) принцип збалансованості - повноваження на здійснення видатків бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період;

3) принцип самостійності - Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на визначення напрямків використання коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні бюджети;

4) принципи повноти - до складу бюджету підлягають включенню всі надходження до бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;

5) принципи обгрунтованості - бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету;

6) принцип ефективності - при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;

7) принцип субсидіарності - розподіл видів видатків між державним та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен грунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;

8) принцип цільового використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначенні бюджетними призначеннями;

9) принцип справедливості й неупередженості - бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;

10) принцип публічності та прозорості - Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними радами;

11) принцип відповідальності учасників бюджетного процесу - кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.

Обов’язковою умовою складання і виконання бюджетів різноманітних рівнів України є регламентація джерел доходів і напрямків використання коштів. Це досягається шляхом групування доходів і видатків бюджетних коштів, тобто об’єднанням доходів за формами і видами, а видатків - за їх напрямками і цільовим призначенням. Таке групування доходів і видатків бюджету є бюджетною класифікацією.

Бюджетна класифікація - єдине систематизоване згрупування доходів, видатків та фінансування бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності, організаційного устрою та іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.

Бюджетна класифікація має такі складові частини:

– класифікація доходів бюджету;

– класифікація видатків бюджету;

– класифікація фінансування бюджету;

– класифікація боргу.

Для ефективності та правильності використання державного бюджету створені фінансові управління на місцях, які регулюють бюджетний процес. Фінансове управління Хмільницької РДА функціонує на основі Положення про фінансове управління районної державної адміністрації (додаток 1)

До складу фінансового управління Хмільницької РДА входять такі відділи: відділ фінансування соціального захисту, відділ економічного аналізу і планування доходів бюджету, відділ фінансування підприємств комунальної власності, контрольно-ревізійний відділ, відділ інформатизації, відділ фінансування органів управління. Також до складу фінансового управління Хмільницької РДА входить відділ бюджетного планування, діяльність якого опирається на Положення про відділ бюджетної політики (додаток 2).

Основними функціями якого є:

– Організація роботи, пов’язана із складанням проекту районного бюджету;

– Організація виконання районного бюджету по видатках;

– Здійснення контролю за виконанням видаткової частини районного бюджету та бюджетів сільських рад;

– Здійснення перевірки правильності та ефективності використання бюджетних коштів по підрозділах бюджетної класифікації.

Складемо порівняльну таблицю функціональних прав та обов’язків заступника начальника відділу бюджетної політики фінансового управління на основі посадової інструкції (додаток 3)

Таблиця 1.1. Функціональні права та обов’язки заступника начальника відділу бюджетної політики фінансового управління

2. Система доходів і видатків бюджету

Місцеві бюджети – це фонди фінансових ресурсів, призначені для реалізації завдань і функцій, що покладаються на органи самоврядування. Як складова бюджетної системи держави і основа фінансової бази діяльності органів самоврядування місцеві бюджети забезпечують необхідними грошовими коштами фінансування заходів економічного і соціального розвитку, що здійснюються органами влади і управління на відповідній території.

Місцеві бюджети – це фонди фінансових ресурсів, призначені для реалізації завдань і функцій, що покладаються на органи самоврядування. Як складова бюджетної системи держави і основа фінансової бази діяльності органів самоврядування місцеві бюджети забезпечують необхідними грошовими коштами фінансування заходів економічного і соціального розвитку, що здійснюються органами влади і управління на відповідній території.

Місцеві бюджети – це фонди фінансових ресурсів, призначені для реалізації завдань і функцій, що покладаються на органи самоврядування. Як складова бюджетної системи держави і основа фінансової бази діяльності органів самоврядування місцеві бюджети забезпечують необхідними грошовими коштами фінансування заходів економічного і соціального розвитку, що здійснюються органами влади і управління на відповідній території.

Фінансовою основою місцевого самоврядування є доходи місцевих бюджетів. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних джерел та закріплених загальнодержавних податків, зборів та обов’язкових платежів.

До власних доходів місцевих бюджетів належать доходи, які визначаються законодавством, формуються і збираються на відповідній території, а саме:

- місцеві податки і збори;

- доходи від майна і підприємств, що належать до комунальної власності.

Закріплені доходи – це ті, що повністю або частково (в%) зараховуються у певні види бюджетів безстроково або на довготерміновій основі і для їх включення не потрібне рішення органів влади вищої ради.

Міжбюджетні трансферти – це кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Основними формами надання міжбюджетних трансфертів є дотації вирівнювання та субвенції.

Дотації вирівнювання – міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності відповідного бюджету.

Субвенція – цільовий міжбюджетний трансферт призначений на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який її надав.

До власних доходів місцевих бюджетів належать доходи, які визначені ст. 69 Бюджетного кодексу України, формуються і збираються на відповідній території, а саме:

– податок на прибуток підприємств комунальної власності;

- місцеві податки і збори;

- 100% плати за землю – для бюджетів м. Києва і Севастополя, 75% плати за землю – для бюджетів міст республіканського значення Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, 60% плати за землю – для бюджетів сіл, селищ, міст районного значення;

- податок з власників транспортних засобів у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

- надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами;

- податок на промисел;

- плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

- фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

- плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у комунальній власності;

- надходження від місцевих грошово-речових лотерей;

- власні надходження бюджетних установ;

- платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення.

Ці доходи формують кошик доходів №2 і не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів.

До закріплених доходів на рівні районних бюджетів, які використовуються для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад і враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів належать:

- 50% податку на доходи громадян, що справляється на території сіл, селищ, міст районного значення;

- 15% плати за землю, що сплачується на території сіл, селищ, міст районного значення;

- плата за ліцензії та сертифікати, що видаються районними державними адміністраціями;

- плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, що справляється районними державними адміністраціями;

- надходження адміністративних штрафів, що накладаються районними державними адміністраціями.

До закріплених доходів за бюджетами місцевого самоврядування, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать:

– податок на доходи громадян на основі відповідних нормативів відрахувань;

- державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;

- плата за ліцензії та сертифікати, що видаються виконкомами відповідних рад;

- плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, що справляється виконкомами відповідних рад;

- плата за торговий патент на право здійснення деяких видів підприємницької діяльності;

- надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконкомами відповідних рад;

- єдиний податок від суб’єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам.

Перераховані податки і збори складають кошик доходів №1, що закріплюються на постійній основі за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

Видатки місцевих бюджетів безпосередньо пов’язані з інтересами широких верств населення й суттєво впливають на загальні соціальні процеси в державі й насамперед на рівень добробуту населення, освіченості, забезпеченості медичними послугами, а також послугами в галузі культури, спорту, соціальної захищеності на випадок непередбачуваних обставин.

Видатки місцевих бюджетів – це економічні відносини, які виникають у зв’язку з фінансуванням власних і делегованих повноважень місцевих органів влади.

Розмежування видів видатків між місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача. Відповідно до цих критеріїв видатки поділяються на три групи.

До І групи належать видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які найближче розташовані до споживача. Ці видатки здійснюються із бюджетів сіл, селищ, міст і призначені для фінансування:

- органів місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районного значення;

- дошкільної та загальної середньої освіти;

- первинної медико-санітарної, амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної допомоги;

- сільських, селищних та міських палаців культури, клубів та бібліотек.

До ІІ групи належать видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг і здійснюються з бюджетів міст республіканського значення Автономної Республіки Крим, міст обласного значення та районних бюджетів. Це видатки на:

- державне управління;

- освіту;

- охорону здоров’я;

- соціальний захист та соціальне забезпечення; державні культурно-освітні та театрально-видовищні програми;

- державні програми розвитку фізичної культури і спорту.

До ІІІ групи належать видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій населення, потреба в яких існує в усіх регіонах України, і здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів.

Перелічені групи видатків враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

До видатків місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

- місцеву пожежну охорону;

- позашкільну освіту;

- місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів;

- культурно-мистецькі програми місцевого значення;

- місцеві програми з розвитку фізичної культури і спорту;

- типове проектування, реставрацію та охорону пам’яток архітектури місцевого значення;

- транспорт, дорожнє господарство;

- заходи з організації рятування на водах;

- обслуговування боргу органів місцевого самоврядування;

- програми природоохоронних заходів місцевого значення;

- управління комунальним майном;

- регулювання земельних відносин.

Розглянемо розрахунки доходів районного бюджету на 2009 рік (додаток 4). За даними розрахунками бюджет за 2009 рік має отримати дохдів в сумі 88765419 грн. Найбільшу частину в доходах районного бюджету займають офіційні трансферти, ця сума становить 82314666 грн., а податкові надходження становлять 5802125 грн. На цьому пркладі видно наскільки в державі потрібний розподіл та перерозподіл валового внутрішнього продукту.

За розрахунками видатки районного бюджету на 2009 рік становлять 88765419 грн. (додаток 5). Найбільшу частку займають видатки на освіту, вони становлять 29462282 грн. Видатки на охорону здоровя становлять 22669819 грн. та на соціальних захист та соціальне забезпечення виділяється 21575129 грн.

3. Міжбюджетні відносини в Україні і система бюджетного вирівнювання

Міжбюджетні відносини – це відносини між державою, Автономною Республікою Крим і місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.

Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами й бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.

У міжбюджетних відносинах важливу роль відіграють міжбюджетні трансферти. Міжбюджетні трансферти – це кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.

Міжбюджетні трансферти поділяються на:

- дотацію вирівнювання;

- субвенцію;

- кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів;

- інші дотації.

Дотація вирівнювання та субвенції з Державного бюджету України місцевим бюджетам перераховуються з рахунків Державного бюджету України органами Державного казначейства України бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва й Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та районним бюджетам. Перерахування коштів, що передаються до Державного бюджету України з бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів міст Києва й Севастополя, бюджетів республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення, районних та обласних бюджетів, забезпечується відповідними органами Державного казначейства України.

Порядок перерахування дотації вирівнювання та субвенцій з Державного бюджету України місцевим бюджетам, коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, а також порядок перерахування міжбюджетних трансфертів між місцевими бюджетами визначаються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати своєчасність, рівномірність, гарантованість і повноту перерахування трансфертів.

Відповідно до положень Бюджетного кодексу обсяг трансфертів місцевим бюджетам має обраховуватись виключно на основі формульного порядку.

У Бюджетному кодексі міжбюджетні трансферти поділені на три групи.

До першої групи належать трансферти, що здійснюються в порядку вирівнювання бюджетної спроможності на безоплатній і безповоротній основі для покриття поточних видатків. Це дотація вирівнювання доходної спроможності бюджету та трансферти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів.

До другої групи належать трансферти, що надаються для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції. Це субвенція на: здійснення програм соціального захисту; компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг; виконання інвестиційних проектів; утримання об¢єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об¢єктів спільного користування; виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об¢єднань; інші субвенції.

До третьої групи належать інші безумовні трансферти, що надаються на безоплатній і безповоротній основі у вигляді дотації.

Міжбюджетні трансферти, що належать до першої групи, розраховуються на формульній основі як різниця між середньодушовими видатковими потребами (обчислюються на основі єдиних фінансових нормативів бюджетної забезпеченості) та середньодушовою податкоспроможністю, помножена на кількість населення відповідної території.

Індекс податкоспроможності бюджетів місцевого самоврядування визначається як відношення середньодушового кошика доходів, які враховуються при визначенні обсягу трансфертів бюджету, до аналогічного кошика в середньому по місцевих бюджетах України. Після того, як індекси відносної податкоспроможності визначено, їх не можна переглядати частіше ніж раз на три роки: це має стимулювати органи місцевого самоврядування до нарощування доходів.

У статті 98 Бюджетного кодексу визначено, що розподіл обсягу міжбюджетних трансфертів між державним і місцевими бюджетами визначається на основі формули, яка затверджується Кабінетом Міністрів України. Окрім цього, у статті встановлено ключові параметри, що мають бути враховані у формулі, а саме:

- фінансові нормативи бюджетної забезпеченості та коригуючі коефіцієнти до них;

- кількість мешканців та кількість споживачів соціальних послуг;

- індекс відносної податкоспроможності відповідного міста чи району;

- прогнозний показник кошика доходів бюджетів місцевого самоврядування;

- коефіцієнт вирівнювання.

Обсяг дотацій вирівнювання з державного бюджету, що надаються бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджету міст Києва і Севастополя, бюджетам міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та бюджетам районів, або коштів, що передаються з цих бюджетів до державного бюджету (Ті), визначається за загальним фондом бюджету адміністративно-територіальної одиниці як різниця між розрахунковим обсягом видатків (Vі) та прогнозним показником обсягу доходів (кошика доходів), що акумулюються на її території (Dі) із застосуванням коефіцієнта вирівнювання (aі) за єдиним типом формули, формула (3.1):

Ті = аі (Vі – Dі) (3.1)

Прогнозні показники видатків (Vі), що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, визначаються як добуток від множення кількості мешканців чи споживачів соціальних послуг на відповідний єдиний фінансовий норматив бюджетної забезпеченості зі застосуванням коригуючих коефіцієнтів по кожному окремому бюджету.

Розрахунок прогнозного показника обсягу доходів (Dі) здійснюється шляхом перемноження загального прогнозного обсягу доходів у цілому по місцевих бюджетах (кошик №1) у розрахунку на одного мешканця на затверджений індивідуальний індекс відносної податкоспроможності та кількість населення відповідного місцевого бюджету.

Коефіцієнт вирівнювання (аі), який застосовується до обчисленого за формулою обсягу дотації вирівнювання і коштів, що передаються до державного бюджету, визначається в межах від 0,60 до одиниці.

Згідно плану регулювання бюджету на 2009 рік (без врахування альфи) обсяг дотації з державного бюджету в Хмільницькому районні склала 60776,1 тис. грн. (додаток 6). Це можна розрахувати за формулою (3.1):

60776,1 тис. грн. = 1*(69609,5 тис. грн. – 8833,4 тис. грн.)

При цьому прогнозні показники видатків (Vі), що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів становлять 69609,5 тис. грн. А розрахунок прогнозного показника обсягу доходів (Dі) становить 8833,4 тис.грн. В нашому випадку коефіцієнт вирівнювання (аі) становить 1.

Отже, перерозподіл доходів здійснюється з урахуванням економічного, соціального, демографічного, природного стану відповідних адміністративних територій і має дуже важливе значення для них.

4. Видатки бюджету на економічну діяльність держави

За ринкових умов господарювання роль бюджету в економічному розвитку держави є досить важливою. Незважаючи на заходи, що провадяться урядом щодо роздержавлення та приватизації, у державній формі власності в Україні ще залишається значна кількість підприємств сфери матеріального виробництва, які потребують фінансової підтримки. Необхідність існування державного сектора економіки і бюджетного фінансування виробництва є незаперечною, про що свідчить досвід розвинутих країн. Однак обсяг державної власності в Україні повинен відповідати оптимальним межам, які визначаються специфікою певного історичного етапу розвитку суспільства, станом економіки, завданнями, які вирішує держава та її фінансовими можливостями.

Видатки бюджетів на розвиток економіки повинні спрямовуватись насамперед на стабілізацію економіки, створення необхідних умов для зростання економічного потенціалу держави, використання бюджетних коштів повинно бути максимально ефективним.

За сучасних умов господарювання видатки бюджету на розвиток економіки спрямовуються на фінансування галузей інфраструктури; пріоритетних галузей, які мають стратегічне значення; збиткових галузей; галузей, які потребують великих фінансових вкладень і мають великий термін окупності; сільського господарства.

За функціональним призначенням видатки на розвиток економіки поділяться на:

- видатки на житлово-комунальне господарство, які включають фінансування житлового і комунального господарства, підприємств і організацій побутового обслуговування комунальної власності;

- видатки на промисловість та енергетику, які включають видатки на паливно-енергетичний комплекс, конверсію та розвиток підприємств оборонного та машинобудівного комплексів, відтворення мінерально-сировинної бази, фінансування золотодобувної промисловості, реконструкцію гірничо-рудних підприємств;

- видатки на будівництво;

- видатки на сільське, лісове господарство, рибальство і мисливство, які включають фінансування земельних ресурсів, водне господарство, заготівлю і зберігання сільськогосподарської продукції, проведення пільгової політики в галузі цін у сільському господарстві;

- видатки на транспорт, дорожнє господарство, зв’язок, які включають фінансування автомобільного, залізничного, повітряного, трубопровідного транспорту, будівництво та утримання доріг загального користування державного значення, експлуатацію дорожньої системи;

- видатки на інші послуги, пов’язані з економічною діяльністю, які включають фінансування Державної космічної програми, Національної програми досліджень використання ресурсів Азово-Чорноморського басейну, Державної програми «Гідрографія».

За цільовим призначенням видатки на розвиток економіки поділяються на конкретні види затрат, які включають дослідження, розробки та державні програми; субсидії сільськогосподарським підприємствам, збитковим підприємствам; придбання обладнання і предметів довгострокового користування, капітальне будівництво і капітальний ремонт, внутрішні капітальні трансферти та операційні видатки.

Розглянемо фінансування житлово-комунального господарства на прикладі Уланівського ЖКГ на основі затвердженого кошторису на 2009 рік (додаток 7) та плану асигнувань (додаток 8). На документах ми бачимо, що держава не виділяє кошти на поточний ремонт та будівництво і не виділяє грошові кошти на капітальні видатки. Це є негативним оскільки не має розвитку в житлово-комунальному секторі, тобто жилі приміщення, які знаходять у комунальній власності не ремонтуються, а термін їхнього використання скоро закінчується.

5. Видатки бюджету на соціальний захист населення

Соціальний захист – це продукт розвитку ринкової економіки. В умовах державної власності йому немає місця у взаємовідносинах держави і населення, оскільки держава не може захищати громадян від самої себе.

Відповідно до статті 25 Декларації прав людини сучасна правова демократична держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідними для підтримання здоров’я, власного добробуту та добробуту сім’ї; право на соціальне забезпечення у випадку безробіття, хвороби, інвалідності, старості та інших випадків втрати засобів до існування з незалежних від людини обставин.

Соціально-економічні гарантії - це методи забезпечення з боку держави задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціально визнаних норм. Соціально-економічні гарантії громадян – це об’єктивна необхідність для будь-якої правової держави, зміст і доцільність її існування. Обсяг і рівні таких гарантій є мірилом її цивілізованості.

В умовах незалежної держави створення системи соціальних гарантій має першочергове значення. Основні принципи такої системи закладені в Конституції України, де зазначено, що громадяни України мають право:

– на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло;

– на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;

– на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у випадку повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, а також у старості та інших випадках, передбачених законодавством. Пенсії, інші види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законодавством;

– на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава створює умови для ефективного й доступного всім громадянам медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безплатно, наявна мережа таких закладів не може бути зменшена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності;

– на освіту. Повна загальна середня освіта є обов’язковою. Держава забезпечує доступність і безплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; надає державні стипендії та пільги учням і студентам.

Здійснення перелічених заходів потребує чіткого визначення джерел їхнього фінансування. Очевидно, що бюджет не може бути єдиним джерелом коштів на цілі соціального забезпечення.

В Україні держава встановлює гарантований рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім’ї, її доходів та віку дітей, який спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім’ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Відповідно до цього призначаються такі види державної допомоги сім’ям з дітьми:

– допомога у зв’язку з вагітністю і пологами;

– одноразова допомога при народженні дитини;

– допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

– допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням;

– допомога на дітей одиноким матерям.

Всі види державної допомоги сім’ям з дітьми, крім допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами жінкам, призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновителів, опікуна, піклувальника).

Допомога у зв’язку з вагітністю та пологами жінкам призначається і виплачується за місцем основної роботи (служби).

Право на державну допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами мають жінки, які не застраховані в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Допомога у зв’язку з вагітністю і пологами призначається, якщо звернення за нею надійшло не пізніше шести місяців з дня закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, і виплачується жінкам за весь період відпустки, тривалість якої становить 70 календарних днів до пологів і 56 (у випадку ускладнених пологів або народження двох чи більше дітей – 70) календарних днів після пологів.

У разі народження мертвої дитини ця допомога виплачується на загальних підставах, а у разі викидня – не виплачується.

Допомога у зв’язку з вагітністю та пологами надається у розмірі 100 відсотків середньомісячного доходу (стипендії, грошового забезпечення, допомоги по безробіттю) жінки, але не менш як 25 відсотків від розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи із розрахунку на місяць.

Цей вид соціальної допомоги розглянемо на прикладі особової справи Камендяк Оксани Григорівни, яка подала заяву до Хмільницької РДА (додаток 9).

До заяви були додані такі документи: довідка про склад сім`ї (додаток 10), копія паспорта (додаток 11), лікарняне, копія трудової книжки (додаток 12). На основі даних які були представлені особою Камендяк О.Г. за протоколом 404866 від 20.01.2009 р. їй була призначена допомога з 01.01.2009 оп 31.01.2009 допомога в сумі 701,37 грн.

Одноразова допомога при народженні дитининадається одному з батьків дитини (усиновителю чи опікуну), не застрахованому в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Одноразова допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше шести місяців з дня народження дитини.У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається.

Розглянемо цей вид допомоги також на прикладі особової справи Камедяк Оксани Григорівни, яка подала заяву до Хмільницької РДА (додаток 13).

До заяви були додані наступні документи: довідка про склад сім`ї (додаток 14), довідка про одноразову допомогу, довідка на о/м, копія свідоцтва про народження дитини (додаток 15), декларація про доходи та майновий стан осіб, які звернулись за призначенням усіх видів соціальної допомоги (додаток 16), в якій зазначена інформація про членів сімї якіі зареєстровані у житловому приміщенні, доходи членів сімї зареєстрованих у житловому приміщенні, відомості про житлові приміщення, що перебувають у власності зареєстрованих у житловому приміщенні, відомості про транспортні засоби, що перебувають у власності членів сімї, відомості про земельні ділянки, що перебувають у власності членів сімї та ін.

На основі цих даних особі призначено допомогу за розпорядженням 404866 від 07.05.2009 р. (додаток 17). Отже, Комендяк О.Г. отримає допомогу з 01.04. 2009 по 30.04.2009 в розмірі 4800 грн., а в подальшому з 01.05.2009 по 30.04. 2010 по 620 грн. щомісячно.

Право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічноговіку має не застрахована в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування особа (один з батьків дитини, усиновитель, опікун, баба, дід або інший родич), яка фактично здійснює догляд за дитиною.

Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується щомісяця з дня призначення допомоги по догляду за дитиною до дня досягнення дитиною вказаного віку включно.

Розглянемо цей вид допомоги на попередній особові справі Камендяк О.Г., яка подала заяву (додаток 13) до якої були додані довідка про склад сім`ї (додаток 14), довідка про одноразову допомогу, довідка на о/м, копія свідоцтва про народження дитини (додаток 15), декларація про доходи та майновий стан осіб, які звернулись за призначенням усіх видів соціальної допомоги (додаток 16). На основі зазначених документів відповідно до розпорядження 404866 від 07.05. 2009 р. особа отримає допомогу з 21.05.2009 по 01.04.2012 щомісячно по 130 грн.

Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ямпризначається і виплачується у грошовій формі сім’ям, які постійно проживають на території України, мають середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім’ї.

Розмір соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім’ї та її середньомісячним сукупним доходом, але не може бути більшим ніж 75 відсотків прожиткового мінімуму для сім’ї. Розмір соціальної допомоги визначається з урахуванням рівня забезпечення прожиткового мінімуму. Соціальна допомога призначається на шість місяців.

Цей вид допомоги розглянемо на прикладі заяви Комендяк О.Г. яка подала заяву (додаток 13) до якої приклала такі документи: до якої були додані довідка про склад сім`ї (додаток 14), декларація про доходи та майновий стан осіб, які звернулись за призначенням усіх видів соціальної допомоги (додаток 16) також були представлені такі розрахунки: розрахунок середньомісячного сукупного доходу сімї для призначення державної соціальної допомоги (додаток 18), розрахунок державної соціальної допомоги (додаток 19). На основі цих розрахунків було винесено рішення про призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченій сімї з 01.04.2009 по 30.09.2009 в розмірі 268,50 грн.

Існування державних соціальних допоміг покращує матеріальне становище малозабезпечених верств населення.

6. Видатки бюджету на соціальну сферу

Освіта – це суспільне явище, яке впливає на всі сфери економічного життя суспільства та є вагомим елементом на шляху досягнення високих темпів економічного зростання та добробуту суспільства. Вона є специфічною галуззю сфери духовного виробництва, яка займається формуванням знань та вмінь підростаючого покоління, його вихованням, підготовкою кадрів.

Саме завдяки постійному зростанню витрат на освіту розвинені країни зберігають провідне становище у світовій економіці.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, збагачення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

Структура освіти в Україні включає:

- дошкільну освіту;

- загальну середню освіту;

- позашкільну освіту;

- професійно-технічну освіту;

- вищу освіту;

- післядипломну освіту;

- аспірантуру;

- докторантуру;

- самоосвіту.

Дошкільна освіта і виховання здійснюються у сім’ї, дошкільних закладах освіти у взаємодії з сім’єю і мають на меті забезпечення фізичного, психо-логічного здоров’я дітей, їх всебічного розвитку, вироблення умінь, навичок, необхідних для подальшого навчання. До дошкільних закладів освіти належать: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки, сімейні, прогулянкові, дошкільні заклади компенсуючого (для дітей, які потребують корекції фізичного і психіч-ного розвитку) та комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобо-вим перебуванням дітей, а також дитячі садки інтернатного типу, дитячі будинки та інші. Прийом дітей проводиться за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють.

Дошкільна освіта є обов’язковою первинною складовою частиною системи безперебійної освіти в Україні.

Дошкільна освіта – цілісний процес, спрямований на:

- забезпечення різнобічного розвитку дитини дошкільного віку відповідно до її задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних та фізичних особливостей, культурних потреб;

- формування у дитини дошкільного віку моральних норм, набуття нею життєвого соціального досвіду.

Дошкільний вік – базовий етап фізичного, психологічного та соціального становлення особистості дитини.

Дошкільний навчальний заклад – це заклад, що забезпечує реалізацію права дитини на здобуття дошкільної освіти, її фізичний, розумовий і духовний розвиток, соціальну адаптацію та готовність продовжувати освіту.

Фінансово-господарська діяльність дошкільних навчальних закладів здійснюється відповідно до Закону України «Про освіту», законів про бюджет, власність, місцеве самоврядування та інших номативно-правових актів.

Джерелами фінансування дошкільного навчального закладу є кошти:

- засновника (власника);

- відповідних бюджетів (для державних і комунальних дошкільних навчальних закладів);

- батьків або осіб, які їх замінюють;

- добровільні пожертвування та цільові внески фізичних і юридичних осіб;

- інші кошти, не заборонені законодавством України.

Педагогічне навантаження педагогічного працівника у сфері дошкільної освіти – час, призначений для здійснення навчально-виховного процесу.

Педагогічне навантаження педагогічного працівника дошкільного навчального закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності відповідно становить:

- вихователя групи загального типу – 30 годин;

- музичного керівника – 24 години;

- інструктора з фізкультури – 30 годин;

- вихователя-методиста – 36 годин на тиждень, що відповідає тарифній ставці.

Педагогічним працівникам щомісячно здійснюється надбавка за вислугу років залежно від стажу педагогічної роботи в таких розмірах: понад 3 роки – 10%, понад 10 років – 20%, понад 20 років – 30% посадового окладу.

Основним виробничим показником ДНЗ є дітодень, який визначається шляхом множення середньорічної кількості дітей на кількість днів функціонування установи в рік. Середньорічну кількість дітей по дитячому дошкільному закладу визначають враховуючи зміни кількості протягом року.

Розглянемо фінансування дошкільних навчальних закладів на прикладі Великомитницького ДНЗ на підставі таких документів: кошторис на 2009 р. (додаток 20) в якому заплановано, що витрати на рік в ДНЗ повинні становити 340500 грн., а власні надходження за послуги тільки 17000 грн., тобто надходження із загального фонду бюджету становлять 323500 грн. та план асигнувань загального фонду бюджету на 2009 р. (додаток 21) та тарифікаційний список працівників дитячих установ на 1 вересня 2008 р. (додаток 22).

Як видно у тарифікаційному списку кількість дітей у ДНЗ становить 60 чол., а кількість днів функціонування установи в рік 251 день, отже виробничий показник дітодень становить: 60дітей * 251 день = 15060 дітодень.

За допомогою тарифікаційного списку формуються видатки на оплату праці за категорією 1110, в якому зазначено посаду, тарифікаційний розряд, оклад, кількість штатних одиниць, посадовий оклад, надбавки та доплати, основна заробітна плата.

Окремо планується оплата праці працівникам, які заміняють тих хто іде у відпустку, також виплати на оздоровлення працівників, оплата праці працівників, які працюють у святкові дні.

Основним видом середніх закладів освіти є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: перший – початкова школа, що забезпечує початкову загальну освіту, другий – основна школа, що забезпечує базову загальну середню освіту, третій – старша школа, що забезпечує повну загальну середню освіту. Для здобуття середньої загальної освіти можуть створюватися вечірні школи, а також класи, групи з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах.

Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення.

Розмір витрат на утримання шкіл визначається кошторисом доходів і видатків. Вихідною базою для визначення розміру асигнувань за основними категоріями видатків кошторису школи є кількість учнів і кількість класів. Їх відображають у кошторисі на дві дати: на 1 січня і 1 вересня планового року. Кількість учнів та класів встановлюють по групах класів І-ІV, V-ІХ, Х-ХІ(ХІІ). Кількість учнів і класів на 1 січня беруть за фактичним станом на останню звітну дату. Кількість учнів на 1 вересня планового року визначають відповідно до плану прийому і випуску учнів, а кількість дітей, що підуть до школи в наступному навчальному році, - за даними спеціального обліку, який веде школа.

Середньорічну кількість учнів і класів визначають за формулою (6.1):

К = (Кп*8 + Кк*4): 12; (6.1)

де Кп – кількість на початок року, Кк – кількість на кінець року.

Крім кількості учнів і класів та їх середньорічних показників, важливим показником діяльності школи є кількість педагогічних ставок. Цей показник визначають шляхом ділення загальної кількості годин викладацької роботи на тиждень по групах класів на норму навантаження учителя на тиждень, яка становить для І-ХІ(ХІІ) класів – 18 годин.

Кількісним виміром праці вчителів школи є кількість годин роботи вчителя на тиждень, а критерієм якісної роботи є його кваліфікація, яка визначається освітою.

Важливим для системи ставок заробітної плати вчителів є кваліфікаційна категорія, яка присвоюється вчителю кваліфікаційною комісією при органах управління освітою.

Місячний посадовий оклад керівника школи залежить від кількості учнів, які навчаються у школі.

Педагогічним працівникам щомісячно здійснюється надбавка за вислугу років залежно від стажу педагогічної роботи у таких розмірах: понад 3 роки – 10 відсотків, понад 10 років – 20 відсотків, понад 20 років – 30 відсотків посадового кладу (ставки заробітної плати, тарифної ставки).

Працівникам надається допомога на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати, тарифної ставки) при наданні щорічної відпустки. Може здійснюватись преміювання працівників відповідно до їх особистого внеску у загальний результат роботи.

Ставки зарплати педагогічних працівників встановлюються за таке педагогічне навантаження:

а) 18 годин роботи на тиждень – вчителям І-ХІ(ХІІ) класів класів шкіл, шкіл-інтернатів усіх типів, спецшкіл для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання, вчителям-логопедам, вчителям-дефектологам;

б) 25 годин роботи на тиждень – викладачам постійно діючих курсів по вивченню мов, стенографії, машинопису зі строком навчання менше року, вихователям спеціальних навчально-виховних закладів для дітей і підлітків з вадами у фізичному чи розумовому розвитку;

в) 40 годин роботи на тиждень – майстрам виробничого навчання.

Фінансування шкіл розглянемо на прикладі Томашпільської школи-сад, яка знаходить в Хмільницькому районні. Фінансування проводить на підставі кошторису доходів та видатків на 2009 рік (додаток 23) який затверджено в сумі 779883 грн., тобто для існування школи на 2009 рік з бюджету потрібна сума в розмірі 776883 грн., оскільки власних надходжень школа має тільки 3000 грн. також плану асигнувань (додаток 24).

Планування видатків за категорією 1110 «Оплата праці працівників бюджетних установ» проводиться на підставі тарифікаційного списку вчителів (додаток 25) та типового штатного розпису (додаток 26).

Отже, на основі тарифікаційного списку ми можемо зробити висновки, що місячний фонд заробітної плати вчителів школи становить 24540,97 грн., а річний відповідно 24540,97 * 12 = 294491,64 грн. Річний фонд заробітної плати обслуговуючого персоналу на основі штатного розпису становить 25551 грн.

Піклування про здоров’я людей – одна з найважливіших соціальних функцій держави. Право на медичну допомогу закріплено в Конституції України. Воно гарантоване безоплатною медичною допомогою, що надається громадянам, розширенням мережі закладів для лікування та зміцнення здоров’я, розвитком та удосконаленням техніки безпеки, виробничої санітарії, проведенням профілактичних заходів та заходів з оздоровлення навколишнього середовища.

Система закладів охорони здоров’я включає: лікарні, спеціалізовані медичні заклади, поліклініки і амбулаторії, фельдшерсько-акушерські пункти, санітарно-епідеміологічну службу.

Сьогодні фінансування охорони здоров’я здійснюється за рахунок державного та місцевих бюджетів, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.

Для визначення витрат на утримання установ охорони здоров¢я застосовують такі сітьові показники, як: кількість лікарняних ліжок, лікарських посад, лікарських відвідувань, ліжко-днів.

Кількість лікарняних ліжок – головний сітьовий показник для визначення витрат на утримання стаціонарних лікарень. Його розраховують згідно з прогнозом економічного і соціального розвитку. У територіальному розрізі цей показник планують виходячи з демографічних, соціально-економічних, культурно-побутових та інших умов. Зокрема, враховують віковий склад населення, розподіл за статтями, видами зайнятості тощо.

Для визначення потреби в лікарняних ліжках використовують показник процент госпіталізації та оборот ліжка.

Процент госпіталізації – це відношення кількості хворих, направлених на госпіталізацію до загальної чисельності населення.

Оборот ліжка – це відношення кількості днів функціонування ліжка в рік до середньої тривалості перебування хворого в лікарні.

Потреба в лікарняних ліжках - це відношення чисельності населення помноженого на процент госпіталізації до обороту ліжка помноженого на 100 відсотків.

Визначають також середньорічну кількість лікарських посад та лікарняних ліжок, враховуючи їх зміни протягом року.

Кількість лікарських відвідувань – показник, що використовується для визначення витрат на придбання медикаментів і перев’язувальних засобів при амбулаторному обслуговуванні населення.

Кількість лікарських посад – показник, що використовується для визначення витрат з амбулаторно-поліклінічного обслуговування населення.

Найбільшу частину у видатках установ охорони здоров’я становлять видатки на оплату праці. Заробітна плата медичних працівників визначається виходячи із кількості цих працівників і посадових окладів з урахуванням доплат і надбавок згідно з «Умовами оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення», затвердженими наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства охорони здоров’я України від 5 жовтня 2005 р. №308/519.

Видатки установ охорони здоров’я згідно з економічною класифікацією включають поточні видатки, а саме: оплату праці працівників бюджетних установ, нарахування на заробітну плату, придбання предметів і матеріалів, видатки на відрядження, оплату послуг з утримання бюджетних установ, оплату комунальних послуг та енергоносіїв та інші, а також капітальна видатки на придбання капіталу, в тому числі придбання обладнання і предметів довгострокового користування, капітальне будівництво та капітальний ремонт.

Заклади охорони здоров’я фінансують на основі затвердженого кошторису (додаток 27) та плану асигнувань (додаток 28). Фінансування закладів охорони здоров`я розглянемо на прикладі Хмілницької центральної районної лікарні. На 2009 рік кошторис затверджений в сумі 19382519 грн. Надходження із загального фонду бюджету сановлять 19168519 грн., ця сума помісячно розподіляється в плані асигнувань загального фонду бюджету на 2009 рік. На основі кошторису можна зробити висновки, що найбільш видатків проводиться на статтю 1110 (оплата праці працівників бюджетних установ) в сумі 10619100 грн. Також багато видатків спрямовуєься на статтю 1130 (придання предметів постачання і матеріалів, оплата послуг та інші видатки) в сумі 2181019 грн., найбільша кількість видатків тут спрямована на медикаменти та перев’язувальні матеріали та видатки на оплату комунальних послуг та енергоносіїв в сумі 2186300 грн., найбільша кількість видатків тут спрямована на оплату теплопостачання.

В Україні заклади культури і мистецтва виконують велику роботу з культурного обслуговування населення, сприяють розвитку народної творчості.

Фінансування культури здійснюється на нормативній основі за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів та додаткових джерел фінансування.

Держава гарантує необхідні асигнування на розвиток культури в розмірі не менше восьми відсотків від національного доходу України.

З метою фінансової підтримки і захисту закладів, підприємств і організацій культури в умовах ринкової економіки, цільового використання коштів, що відраховуються на потреби культури, можуть створюватися республіканський та місцеві фонди розвитку культури.

Надання платних послуг закладами культури і мистецтв повинно забезпечувати максимально ефективні умови їх отримання, сприяти скороченню втрат робочого часу, більш повному задоволенню культурних потреб населення, створювати сприятливе середовище для максимального залучення позабюджетних джерел фінансування їх діяльності. У разі одержання коштів з інших джерел бюджетні асигнування установ культури не зменшуються.

Доходи, одержані від надання платних послуг, спрямовуються насамперед на відшкодування витрат, пов’язаних із наданням цих послуг, сплату податків, обов’язкових згідно чинного законодавства внесків, відрахувань, зборів, платежів. У першу чергу, доходи від надання платних послуг мають спрямовуватися на покриття потреби в коштах на заробітну плату працівників і нарахувань на неї, оплату витрат, пов’язаних із господарським утриманням закладу, інші невідкладні витрати закладу в цілому. Прибуток, який залишається після виплат вищезазначених сум, може спрямовуватися на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень, матеріальне заохочення працівників.

Розмір витрат на утримання закладів культури визначається на підставі затвердженого кошторису доходів і видатків.

Згідно бюджетної класифікації до закладів культури і мистецтва належать:

– мистецтво: творчі спілки, театри, філармонії, музичні колективи і ансамблі та інші мистецькі заходи;

– культура: бібліотеки, музеї та виставки, заповідники, палаци і будинки культури, клуби, школи естетичного виховання дітей;

– кінематографія;

– архівна справа;

– інші заклади та заходи у галузі культури та мистецтва.

Планування видатків закладів культури здійснюється за категоріями економічної класифікації видатків бюджету, які передбачають цільове використання та розмежування коштів на поточні і капітальні видатки. Поточні видатки включають: оплату праці працівників бюджетних установ; нарахування на заробітну плату; придбання предметів постачання і матеріалів, оплату послуг та інші видатки; оплату комунальних послуг та енергоносіїв.

Фінансування закладів культури розглянемо на прикладі Пустовійтівського сільського клубу на основі кошторису (додаток 29), плану асигнувань (додаток 30) та штатного розпису (додаток 31).

На рік для функціонування клубу держава виділяє 18018 грн., тобто в такій сумі затверджено кошторис. Щомісячний розподіл цієї суми можна побачити в плані асигнувань, місячна сума залежить від пори року, оскільки від цього залежить сума оплати комунальних послуг. В кошторисі видно, що найбільше грошей виділяється на оплату праці, на основі штатного розпису можна побачити річний фонд заробітної плати складає 12480 грн.

На основі вищенаведених даних можна зробити висновок, що в сільській місцевості заклади культури перебувають на низькому рівні, оскільки в клубі працює тільки одна людина також на має належного фінансування. На придбання предметів та матеріалів в рік виділяється тільки 250 грн., взагалі немає капітальних видатків, що є дуже негативно.

7. Видатки бюджету на державне управління

Управління є однією з основних функцій держави. Набуття Україною незалежності вимагало побудови власної ефективної системи державного управління, адекватної новим політичним і соціально-економічним умовам.

Система органів державної влади в Україні складається з законодавчої, виконавчої та судової влади.

Видатки на державне управління включають витрати:

– на функціонування законодавчої влади (апарату Верховної Ради України, апарату Верховної Ради Автономної Республіки Крим, забезпечення діяльності народних депутатів, апарату Рахункової палати Верховної Ради України);

– на функціонування виконавчої влади (апарату Кабінету Міністрів України, апарату Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, апарату міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування);

– на утримання Президента України та його апарату;

– на утримання фінансових та фіскальних органів (Державної податкової адміністрації України, Державної контрольно-ревізійної служби України, Державної митної служби України, Державного казначейства України та інших);

– на загальне управління і статистичні служби (проведення статистичних досліджень і переписів, ведення записів щодо сімейних бюджетів);

– інші видатки на загальнодержавне управління (виготовлення національної валюти, орденів, медалей, монет, паспортизація населення, видатки на запровадження нового податкового і бюджетного законодавства).

До складу видатків на судову владу належать видатки на утримання: Конституційного Суду України, Верховного Суду України, обласних, районних (міських) судів, Вищого господарського суду, господарських і військових судів.

На державне управління спрямовуються кошти бюджетів усіх рівнів. З Державного бюджету України фінансуються видатки на функціонування законодавчої, виконавчої і судової влади, утримання Президента України та його апарату, фінансових і фіскальних органів, загальне планування і статистичної служби. З республіканського бюджету Автономної Республіки Крим утримуються органи влади Автономної Республіки Крим. З обласних, районних та місцевих бюджетів здійснюються видатки на утримання відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування.

При визначенні витрат враховується об’єктивна потреба в коштах органів державної влади, виходячи із обсягів і характеру виконуваної роботи, штатної чисельності та намічених заходів щодо скорочення витрат.

Планування видатків на утримання органів державної влади здійснюється у формі складання індивідуальних і зведених кошторисів. Індивідуальні кошториси складаються по конкретному органу державного управління. На рівні міністерств складаються зведені кошториси, які включають доходи і видатки інших індивідуальних кошторисів підпорядкованих установ.

Формування кошторису здійснюється на підставі лімітної довідки про асигнування із бюджету, яку надсилає вищестоящий орган усім підпорядкованим установам у двотижневий термін після затвердження бюджету, з якого проводиться фінансування.

У дохідній частині кошторису органів державної влади зазначаються планові обсяги бюджетних асигнувань, що надаються на їх утримання, а також надходження з інших джерел, одержання яких передбачено відповідними нормативно-правовими актами. У видатковій частині кошторису зазначається загальна сума витрат з розподілом їх за категоріями видатків економічної класифікації:

– оплата праці адміністративно-управлінського апарату;

– нарахування на зарплату;

– придбання предметів постачання та матеріалів для управлінсько-адміністративних цілей;

– видатки на відрядження;

– оплата комунальних послуг;

– придбання обладнання та предметів довгострокового користування;

– капітальне будівництво;

– капітальний ремонт.

Видатки бюджету на державне управління розглянемо на прикладі фінансування Хмільницької районної ради. Річна сума фінансування становить 594612 грн., що зазначено в кошторисі (додаток 32), а помісячний розподіл цієї суми розписаний в плані асигнувань (додаток 33). Найбільше видатків припадає на оплату праці, що становить 327200 грн. Також велика кількість видатків припадає на придбання предметів постачання і матеріалів, оплата послуг та інші видатки, а саме: предмети, матеріали, обладнання та інвентар, що становить 23000 грн. та найбільша сума припадає на оплату транспортних послуг та утримання транспортних засобів – це 67600 грн.