Курсовая работа: Бюджет України

Зміст

Введення

1. Теорія бюджету і бюджетної політики держави

1.1 Структура і функціонування державного бюджету

1.2. Бюджетно-податкова політика

2. Бюджетна політика зарубіжних країн

2.1 Бюджетна система Російської Федерації

2.2 Бюджетна політика США

3. Бюджетна політика України

3.1 Основні напрями бюджетної політики України

3.2 Основні напрями бюджетної політики

Висновок

Список літератури

2.1 Бюджетна система Російської Федерації

2.1.1 Поняття бюджетної системи: рівні, класифікація, принципи

Державний бюджет, як основна складова бюджетної системи – це що підлягає перерозподілу частина національного доходу; бюджет організований у вигляді балансу доходів і витрат за звітний період. Бюджетний же кодекс РФ пропонує наступне визначення бюджету: бюджет – це форма освіти і витрачання грошових коштів, призначених для фінансового забезпечення завдань і функцій держави і місцевої самоврядності.

Бюджетна система Російської Федерації складається з бюджетів трьох рівнів: перший рівень – федеральний бюджет і бюджети державних позабюджетних фондів; другий рівень – бюджети суб'єктів Російської Федерації і бюджети територіальних державних позабюджетних фондів; третій рівень – місцеві бюджети. Бюджети першого рівня розробляються і затверджуються у формі федеральних законів, бюджети другого рівня розробляються і затверджуються у формі законів суб'єктів Російської Федерації, бюджети третього рівня розробляються і затверджуються у формі правових актів показних органів місцевої самоврядності. Річний бюджет складається на один фінансовий рік, який відповідає календарному року і триває з 1 січня по 31 грудня. Федеральний бюджет, бюджети суб'єктів РФ і місцеві бюджети складають консолідований бюджет РФ.

Бюджетна класифікація РФ є угрупуванням доходів і витрат бюджетів всіх рівнів, а також джерел фінансування дефіцитів цих бюджетів. Вона включає: класифікацію доходів бюджетів РФ, функціональну класифікацію витрат бюджетів РФ, економічну класифікацію витрат бюджетів РФ, класифікацію джерел внутрішнього фінансування дефіцитів бюджетів РФ, класифікацію джерел зовнішнього фінансування дефіциту федерального бюджету, класифікацію видів державних внутрішніх боргів бюджетів РФ, класифікацію видів зовнішнього боргу РФ і державних зовнішніх активів РФ, відомчу класифікацію витрат федерального бюджету.

Крім того, існують деякі принципи, на яких заснована бюджетна система РФ: принцип єдності бюджетної системи РФ, принцип розмежування доходів і витрат між рівнями бюджетної системи РФ, принцип самостійності бюджетів, принцип повноти віддзеркалення доходів і витрат бюджетів, принцип збалансованості бюджету, принцип ефективності і економності використання бюджетних коштів, принцип загального (сукупного) покриття витрат бюджетів, принцип гласності, принцип достовірності бюджету, принцип адресності і цільового характеру бюджетних коштів.

Учасниками бюджетного процесу є: Президент РФ; органи законодавчої (показною) влади; органи виконавчої влади; органи грошово-кредитного регулювання; органи державного і муніципального фінансового контролю; державні позабюджетні фонди; головні розпорядники і розпорядники бюджетних коштів.

Складання бюджету ґрунтується на: Бюджетному посланні Президента РФ; прогнозі соціально-економічного розвитку відповідної території на черговий фінансовий рік; основних напрямах бюджетної і податкової політики відповідній території на черговий фінансовий рік; прогнозі звідного фінансового балансу по відповідній території на черговий фінансовий рік; плані розвитку державного або муніципального сектора економіки відповідної території на черговий фінансовий рік.

Федеральний закон про федеральний бюджет на черговий фінансовий рік не набирає чинності до початку чергового фінансового року в разі неприйняття державною думою проекту вказаного закону до 1 грудня поточного року, а також в разі не набуття чинності вказаного закону по інших причинах до 1 січня чергового року. У таких випадках державна дума може ухвалити федеральний закон про фінансування витрат з федерального бюджету в 1 кварталі чергового фінансового року. В цьому випадку федеральні органи виконавчої влади виробляють витрачання засобів федерального бюджету відповідно до вказаного закону.

2.1.2 Виконання бюджетів

Виконання бюджетів всіх рівнів бюджетної системи РФ здійснюється уповноваженими виконавськими органами на основі бюджетного розпису. На органи виконавчої влади покладаються організація виконання і виконання бюджетів, управління рахівницями бюджетів і бюджетними коштами. Принцип єдності каси передбачає зарахування всіх доходів, що поступають, і вступів з джерел фінансування дефіциту бюджету на єдиний рахунок бюджету і здійснення всіх передбачених витрат з єдиного рахунку бюджету.

Якщо в процесі виконання бюджету відбувається зниження об'єму вступів доходів бюджету, що наводить до неповного в порівнянні із затвердженим бюджетом фінансування витрат не більше ніж на 10% можливе ухвалення рішення про введення режиму скорочення витрат бюджету. Якщо ж скорочення витрат бюджету відбувається більш ніж на 10%, то орган виконавчої влади представляє показному органу проект закону про внесення змін і доповнень до закону про бюджет.

Доходи, фактично отримані при виконання бюджету понад затверджених законом про бюджет, прямують органом, виконуючим бюджет, на зменшення розміру дефіциту бюджету і виплати, що скорочують боргові зобов'язання бюджету, без внесення змін і доповнень до закону про бюджет. У разі потреби направити додаткові прибутки на інші цілі, або в разі перевищення очікуваних доходів над затвердженими більш ніж на 10 відсотків, фінансування витрат бюджету здійснюється після внесення змін і доповнень до закону про бюджет.

Звітність про виконання бюджету може бути оперативною, щоквартальною, піврічною і річною. Збір, зведення, складання і представлення звітності про виконання бюджету здійснюються уповноваженим виконавським органом. В установленому порядку уповноважений виконавський орган представляє щоквартальні, піврічний і річний звіти про виконання бюджету в показний орган і відповідний контрольний орган, а так само у Федеральне казначейство. Річний звіт про виконання бюджету підлягає затвердженню показним органом.

2.1.3 Основні напрями бюджетної політики на перспективу

Всього за три роки значний профіцит зміниться практично збалансованим бюджетом. Період 2008-2010 рр. в Росії з макроекономічної точки зору у багатьох відношеннях обіцяє стати переломним. Він характеризуватиметься як зміною об'єктивних умов розвитку російської економіки, так і поворотом в характері політики уряду.

По-перше, як очікується, швидке зростання цін на світових ринках сировини зміниться їх зниженням. Ціни на нафту по прогнозах, знизяться до 50 поділ./бар. до 2010 р.

По-друге, відставання видобутку і експорту вуглеводнів від зростання російської економіки прийме хронічний характер.

Не дивлячись на це, вибухове розширення припливу іноземного капіталу викличе подальше реальне зміцнення рубля, що скорочує питому вагу експортноорієнтованих галузей у ВВП. У результаті розміри нафтогазового комплексу, включаючи видобуток, переробку і транспортування, стабілізуються на рівні 210-220 млрд. дол., а їх доля у ВВП швидко падатиме: з 23% в 2006 р. до 13% в 2010 р. Відповідно, розрахункова величина природної ренти в нафтогазовому секторі скоротиться майже удвічі — з 19,1% ВВП в 2006 р. до 10,6% ВВП в 2010 р., як і вилучення нафтогазової ренти в бюджетну систему (див. мал. 1).

Малюнок 1. Нафтогазова рента Росії % ВВП

Різке скорочення питомої ваги нафтогазового комплексу спричинить значне падіння сумарних бюджетних доходів. Це пояснюється проведеним в ході податкової реформи перерозподілом податкового навантаження, яке у результаті виявилося в нафтовому секторі більш ніж удвічі, а в газовому секторі — в півтора рази вище, ніж в останній економіці.

Скорочення нафтогазових вступів не може бути компенсоване за рахунок інших джерел, так що сумарні доходи федерального і розширеного бюджету в 2008-2010 рр. знизяться на 5,4% ВВП.

Драматичне падіння нафтогазових доходів бюджету супроводитиметься суперечливими змінами в управлінні ними.

Перетворення стабілізаційного фонду до резервного фонду і фонд майбутніх поколінь в 2008 р. означає перехід до значно суворіших бюджетних правил. У особливому режимі тепер управлятимуться не два основні нафтові податки (НДПІ і експортні мита на сиру нафту), а все п'ять основних нафтогазових податків, окрім податку на прибуток. Крім того, зміниться принцип розділення нафтогазових доходів на тих, що витрачаються і зберігаються. До цих пір зберігалися додаткові (в порівнянні з базовою ціною на нафту) вступи двох основних податків. Величина засобів, що витрачаються, мінялася при цьому залежно від цін на нафту і газ. По нових правилах величина засобів, що витрачаються, звана «нафтогазовим трансфертом», фіксується у розмірі 3,7% від ВВП і не залежатиме від цін на вуглеводні. В цілому реформа стабілізаційного фонду є переходом від короткострокового часткового згладжування використання нафтогазових доходів до їх повного довгострокового згладжування. В той же час на перехідний період в 2008-2010 рр. нафтогазовий трансферт перевершуватиме як встановлені стандартні розміри, так і розрахункову величину за попередні роки.

Якщо в 2007 р. збереження нафтогазових вступів досягало 7,5% ВВП, то в 2008-2010 рр. воно складе менше 1% ВВП. Поєднання зростання витрат федерального бюджету із зниженням доходів приведе до швидкого — всього за три роки — переходу від значного профіциту (7,4% ВВП) до практично збалансованого бюджету.

Основне збільшення витрат пов'язане із збільшенням держінвестицій, формуванням державних корпорацій, капіталізацією інститутів розвитку і ін. За цим коштує намір стимулювати розвиток несировинних секторів через розширення бази зростання економіки і поповнення бюджету. Маючи на увазі низьку результативність держінвестицій у минулому, зараз узятий курс на їх реалізацію в рамках приватно-державного партнерства (ЧГП). Проте, залишаються побоювання, що додаткові витрати, ослабивши довгострокову макроекономічну стабільність, не вирішать поставлених завдань. Ряд міжнародних досліджень виявили, що державні інвестиції і інші заходи підтримки прискорюють зростання економіки, якщо якість державних інститутів порівняно висока, але не дають ефекту при їх низькій якості, що характерний в даний час для Росії.

Міжнародний досвід також свідчить, що ЧГП можуть внести істотний вклад до розвитку інфраструктури, проте у ряді випадків ослабляють стабільність, створюючи значні приховані бюджетні зобов'язання.

Розрахунки показують, що і після 2010 р. тенденція скорочення бюджетних доходів збережеться. Якщо узяти за основу прогноз середньої ціни на нафту Агентства енергетичної інформації США — приблизно 45 поділ./бар. у 2011-2020 рр. (у перерахунку на марку «Юралс»), то доходи федерального бюджету можуть знизитися до 2020 р. до 16,5% ВВП, у тому числі не-нафтогазових доходів — до 13,4% ВВП. На величину нафтогазового дефіциту з 2008 р. встановлено жорстке обмеження — він не може перевищувати 4,7% ВВП, тобто чисті запозичення не повинні перевершувати 1% ВВП. Прогнозована гранична величина витрат стабілізується тоді на рівні близько 18% ВВП. Таким чином, після 2010 р. належить перейти від етапу швидкого нарощування бюджетних витрат до етапу їх поступового скорочення. При цьому слід враховувати зростаючі потреби фінансової підтримки пенсійної системи. Хоча їй не загрожує формальна неможливість виконати свої зобов'язання, проте з соціальної точки зору дуже великий розрив між рівнем трудових пенсій і зарплати неприйнятний.

Це співвідношення останніми роками падало: з 32,0% в 2002 р. до 25,8% в 2007 р. Для запобігання надмірному подальшому падінню федеральний бюджет передбачає збільшення трансфертів на трудові пенсії на 0,7 п.п. до 2010 р.

Розрахунки показують, що для підтримки даного співвідношення хоч би на рівні 2007 р. в 2020 р. буде потрібно подальше збільшення трансфертів Пенсійному фонду ще на 2,2% ВВП.

Приведені оцінки ясно говорять про гостру необхідність переходу від «екстенсивної» до «інтенсивної» політики держвитрат. На екстенсивний характер останніх тенденцій вказує не лише швидке нарощування витрат, але і, наприклад, вміст національних проектів в охороні здоров'я і освіті, де виділення додаткових ресурсів не супроводилося помітним прогресом в проведенні реформ. Тим часом додаткові ресурси без поліпшення інституційного середовища не забезпечують підвищення якості суспільних послуг, тоді як реформування механізмів роботи держсектора дозволяє вирішити це завдання без збільшення витрат.

Завдання-максимум полягає в тому, аби не просто стримати подальше збільшення бюджетних витрат, але і довести накопичення фонду майбутніх поколінь до розмірів, що дозволяють вирішувати проблеми пенсійної системи за рахунок інвестиційного доходу від розміщення фонду.

Якщо не буде вирішено завдання підвищення ефективності держсектора, то залишаться два рівно непривабливих варіанту. Обмеження на сумарні витрати вестимуть до поступової деградації соціальної сфери. Аби цього не допустити, власті можуть відмовитися від встановлених суворих бюджетних правил, збільшивши запозичення і використовуючи більше нафтогазових накопичень. Проте така політика лише відстрочить на деякий час необхідність вибору — проведення серйозних реформ або заборону витрат. Крім того, підтримка високих витрат створює серйозні макроекономічні ризики: в разі несподіваного погіршення зовнішньої кон'юнктури або зміни готовності інвесторів кредитувати уряд, воно не зможе в повному об'ємі виконувати свої зобов'язання.

Таким чином, уряд стоїть перед серйозним викликом. В разі успіху макроекономічні і соціальні умови для розвитку залишатимуться сприятливими, нездатність же привести якість роботи держсектора у відповідність з підвищеними вимогами поставить під сумнів перспективи подальшого розвитку економіки.

2.2 Бюджетна політика США

У питаннях економіки США ситуація неоднозначна. Навіть якщо залишити очевидне невигідне порівняння економіки США з економіками їх конкурентів, є про що задуматися. За рахунок умілого використання процесу глобалізації і розвитку інформаційних технологій США добилися того, що до 2000 р. профіцит федерального бюджету досяг 2% ВВП, а 45% капіталізацій світового ринку доводилося на США. Але в той же час існують думки, що подібна упевненість в незалежності і високій стабільності економіки США не повністю обґрунтована. Наприклад, колишній редактор міжнародного відділу журналу Newsweek Майкл Херш вважає, що «Транснаціональні виробничі структури, створені в різних галузях американського бізнесу, зробили ці галузі чи не беззахисними як перед устремліннями зарубіжних урядів, так і перед капризами транснаціональних гравців на зразок неурядових організацій. Америка стала споживачем капіталу інших держав, що породило в американцях звичку імпортувати більше, ніж експортувати. Ця схильність критично позначалася на здоров'ї економіки впродовж 90-х років: за одне десятиліття чи не випарувалися всі заощадження США». Тобто Херш вказує на те, що стався «самоподрив» американської економіки, і передрікає попадання не лише економіки, але, унаслідок глобалізації, і військового комплексу країни, в хвору залежність від «стабільності і відвертості міжнародної економіки».

Розглядаючи ефективність економічної політики уряду США останніх років, можна відзначити, що вибрана була дорога, декілька незвичайний на погляд обивателя. Завдяки тому, що Клінтон і його адміністрація вели досить обережну бюджетну політику і прагнули до накопичення засобів, до моменту приходу до влади Джорджа Буша американський бюджет був профіцитним. Але збереглося таке положення ненадовго. Це яскраво демонструє приведена нижче таблиця.

Таблиця 1. Федеральний бюджет США (млрд. дол.)

Таким чином, видно тенденція підвищення витрат при недостатній стабільності доходів, що породило бюджетний дефіцит. Важко сказати, чи сталося це унаслідок відсутності ідей і досить професійних членів адміністрації, як вважає, наприклад, А.І. Дейкін, або унаслідок ряду свідомих дій, як пише С.М. Рогів, але певну логіку в діях адміністрації Буша угледіти можна: як пише той же Рогів, «Лідери республіканської партії визнали, що колосальна потужність американської економіки дозволяє здійснити на практиці гасло: «І масло, і гармати!» . Тобто на скорочення податків при одночасному збільшенні військового бюджету і соціальних витрат президент пішов сповна навмисно. Більш того, узятий курс на зниження податків Буш зі своїми соратниками проводив досить жорсткий. Так, наприклад, міністр фінансів США О’Ніл був звільнений зі свого поста із-за незгоди з відміною податку на дивіденди.

Поважно відзначити, наскільки розрізнялися акценти в політиці Клінтона і в політиці Буша. Одного погляду на витримку із звідної таблиці американських бюджетів з 1999 по 2004 роки, складену істотно раніше, чим приведена вище, досить, аби зрозуміти, що до Буша молодшого американський бюджет планувався профіцитним і в 2002, і в 2003, і навіть в 2004 роках.

Таблиця 2. Звідна таблиця витрат, доходів, прибутків і збитків 1999-2004 (витримка) (млрд. дол.)

Звідси видно, що при не дуже великих розбіжностях прогнозів укладачів цієї таблиці з реальними цифрами 2001 року, починаючи з 2002 р. ситуація в корені змінюється.

Але чи означає це, що Буш повів неефективну економічну політику, яка може привести до втрати США можливостей стати світовим гегемоном? Навряд чи. Річ у тому, що Буш просто перекинув значну частину коштів з бюджету на розвиток цієї галузі. Мабуть, він і його адміністрація порахували, що американська економіка досить міцна і стабільна, аби можна було почати укріплювати другу (за використовуваним в цій роботі спрощеним принципом класифікації) складову успіху глобального домінатора – військову. Наскільки подібне рішення було вірним? Спробуємо декілька пізніше розглянути це питання, хоча однозначна відповідь може дати лише майбутнє.

Також хочеться відмітити, що в Буша дійсно було повне право діяти так, як він діяв. Це відобразив, наприклад, журнал «Комерсант Влада», який, порівнюючи ситуацію з появою бюджетного дефіциту в США і в деяких крупних країнах ЄС, написав наступне: «не то аби в США не було бюджетного дефіциту – із-за розширення бюджетних витрат і зниження податків він там якраз дуже значний. Але американські власті не брали на себе в цьому відношенні жодних зобов'язань». Тим самим автор статті говорить про те, що на відміну від ЄС, де державний бюджет країни-члена Союзу не може мати дефіциту більше 3% ВВП, в США подібних обмежень немає, і Буш не обіцяв профіциту. Він обіцяв процвітання Америки (що ми можемо розцінити у тому числі і як обіцянка світового домінування), а право на вибирання засобів для досягнення цього надавалося йому і його адміністрації. Більш того, стратегія національної безпеки США проголошує, що пригнічувати тероризм США будуть, «захищаючи Сполучені Штати, американський народ, і наші інтереси усередині країни і поза нею, знаходячи і знищуючи будь-яку загрозу до того, як вона досягне наших кордонів. <…> нам не важко діяти поодинці, якщо необхідно, аби здійснити наше право на самозахист, діючи на попередження проти таких терористів, щоб не допустити, аби вони завдали шкоди нашому народові і нашій країні». А значить, Буш був просто зобов'язаний відкласти приріст доходів бюджету США і не міг не взятися до дій у напрямі збільшення реальної сили. Не можна забувати, що на шляху до глобальної мети світового домінування США доводиться стикатися з величезною кількістю перешкод, переступити через яких без допомоги зброї практично неможливо. Тому, доцільно розглянути військовий аспект зовнішньої політики США.

Судячи з усього, військові витрати були збільшені у зв'язку з довгостроковими планами Пентагону. А значить, економічна політика Клінтона підготувала грунт для того, щоб дати Бушу простір для маневру і зсуву акцентів в переслідуванні все тієї ж мети.

На думку ряду фахівців, США ставлять своєю за мету розвиток армії не стільки «вшир», тобто йдеться не про збільшення особового складу і кількості одиниць озброєння, що вже використовуються армією, а про розвиток технологічного прогресу в області як стратегічних, так і тактичних озброєнь. Пріоритетним завданням для США є не стільки підготовка і проведення військових дій, скільки нарощування військового потенціалу, з метою істотного випередження всіх можливих конкурентів по рівню технічного забезпечення армії і закріплення американської гегемонії на основі військової переваги. Загалом, спираючись на точку зору С.М. Рогова, можна говорити про те, що США намагаються « розв’язать однобічну гонку озброєнь нового покоління».

3. Бюджетна політика України

3.1 Основні напрями бюджетної політики України

У Україні бюджетна політика формувалася в умовах надзвичайний жорсткої економічної кризи, що не могло не позначитися на характері змін. Оскільки, з одного боку, постійною була проблема мобілізації засобів до бюджету для виконання державою своїх функцій і зобов'язань, а з іншої — об'єктивним безперервний процес втрати одних джерел фінансових вступів до бюджету і пошуку, у зв'язку з цим, інших, більш відповідних новій системі господарювання. Це постійно загострювало проблему дефіциту бюджету і методів його фінансування. Крім того, серед принципово нових умов з'явилися ті з них, які пов'язані з низькою фінансовою і управлінською дисципліною, тенезацією економіки, неефективністю окремих видів витрат, марнотратством, фактами розкрадання державних коштів.

Податкова система України характеризується рядом особливостей, які відрізняють її від податкових систем розвинених країн. До них відносяться:

— існування двох підсистем оподаткування — стандартною і спрощеною, що порушує цілісність податкової системи;

— значна нерівномірність розподілу податкового тягаря унаслідок масштабного ухилення від сплати податків і наявності податкових пільг;

— високий рівень податкової заборгованості;

— неповна відповідність податкової системи України основним принципам оподаткування — справедливості, ефективності, стабільності, адміністративної простоти і економічності.

Важливий рівень співвідношення між податковими і неподатковими вступами до бюджету і те, наскільки синхронно відбувається концентрація доходів бюджету за рахунок головних бюджетоформормуючих податків: ПДВ, податок на прибуток, податок на доходи фізичних осіб, акцизний збір. В той же час в цих питаннях просліджується ряд суперечливих тенденцій. Зокрема спостерігалося зменшення фіскальної ефективності прямих податків відносно ВВП з 15,0% в 1994 р. до 9,2% в 2001 р. і непрямих податків — з 12,9 до 7,1%. У 2002 році доля прямих податків у ВВП збільшилася до 10,3, непрямих — до 8,0%.

Фіскальна ефективність прямих податків знижувалася за рахунок податку на прибуток (дохід) підприємств, фіскальна ефективність якого зменшилася за вказаний період з 11,9 до 3,9% відносно ВВП, тобто більш ніж втричі; у 2002 році вона трохи виросла — до 4,3%. Зате фіскальна ефективність прибуткового податку з громадян характеризувалася стійкою тенденцією до зростання з 2,8% в 1994 р. до 4,9% відносно ВВП 2002 роки. При цьому в 2001 і 2002 рр. фіскальна ефективність прибуткового податку з громадян вперше перевищила фіскальну ефективність податку на прибуток підприємств. З одного боку, ця тенденція свідчить про формування в Україні податкової структури, сприятливої для економічного зростання. З іншої — вона стала наслідком надмірного податкового тягаря на доходи громадян.

Зниження фіскальної ефективності непрямих податків обумовлене, перш за все, зниженням фіскальної ефективності ПДВ з 10,8% відносно ВВП в 1994 р. до 5,0% в 2001 році. У 2002 році доля цього податку у ВВП зросла до 6,1%. Але, по-перше, це відбувалося на тлі перевищення вступів ПДВ від ввезених на територію України товарів над вступами від вітчизняних товарів; по-друге, вступи податку зростали на тлі зниження виконання державою вимог по відшкодуванню ПДВ.

Слід також відзначити, що якщо порівнювати співвідношення неподаткових вступів до бюджету і у ВВП, то існувала тенденція до зростання останніх. Якщо в 1998 році неподаткові вступи до бюджету складали 2,5% від ВВП, то в 2001 р. вони досягли 8,0% і лише починаючи з 2002-го ця негативна тенденція певною мірою була здолана (6,8% в 2003 р.). В той же час неподаткові вступи відносно з ВВП за підсумками 2003 року залишалися в 2,7 разу вище, ніж в 1998 році (період жорсткої фінансової кризи).

Приведені дані свідчать, що при формуванні прибуткової і витратної частин бюджету органи влади виходили не лише з реальних розрахунків. Недосконалість і нестабільність податкового законодавства сприяє розширенню впливу на цей процес політичних, корпоративних і інших чинників. Крім того, при формуванні витратної частини бюджету незрідка приймаються популістські рішення, що вимагають відповідних джерел фінансування.

У цих протиріччях криються витоки таких явищ, як неузгодженість податковою і бюджетною політик; прагнення парламентських комітетів завищувати планові показники доходів бюджету, а уряди — їх занижувати; перевищення державними зобов'язаннями, витікаючими з чинного законодавства, фінансових можливостей економіки; ухвалення рішень про зниження податкових ставок і гальмування ухвалення рішень по розширенню податкової бази, необхідної для збереження незмінного рівня бюджетних вступів; ланцюгова реакція боротьби за податкові пільги і преференції і, як наслідок, загострення корупції; вибір податкових пільг, що підлягають першочерговій відміні, в залежності не від їх соціально-економічної значущості, а від міцності позицій тієї групи депутатів, які лобіюють в парламенті інтереси певної категорії платників.

Не дивлячись на зменшення податкових вступів до звідного бюджету відносно ВВП на 2,0% пункту за 1998-2004 рр., податок на прибуток підприємств і податок на доходи громадян досить довго зберігали свою питому вагу у ВВП (1992 р. — 8,5%; 2002 р. — 8,1%), що означало підвищення їх ролі у формуванні бюджетних доходів. Це створювало передумови для еластичнішого впливу основних податків як на бюджет, так і на процес формування і розподілу ВВП, що надзвичайно важливе для забезпечення умов стабільного економічного зростання за рахунок стимулювання економічної активності. На мій погляд, саме з метою її стимулювання на даному етапі розвитку стало можливим з 2004 р. понизити ставки по вказаних видах податків. Надалі, коли йдеться про оподаткуванні прибули, звільнити від податку її частину, що інвестується, було б доцільно.

Разом з вищезгаданими змінами в податковій системі, останніми роками сталися та інші. Зокрема, були скасовані відрахування до деяких цільових державних фондів, питома вага яких в прибутковій частині звідного бюджету складала 15,2% в 1998 році. За рахунок відміни відрахувань до чорнобильського фонду питома вага цільових державних фондів вже в 1999 р. знизилася до 11,9%, а відміна відрахувань до фонду/Вр і інноваційний фонд (2001 р.) в 2000 році ремонту і будівництва автодоріг звела нанівець ці джерела прибуткової частини бюджету. У перерахунку на умови 2002-го підприємства реального сектора додатково отримали до 10 млрд. грн. вільних від оподаткування засобів.

В той же час практично завжди були і залишаться протиріччя між прибутковою і витратною частиною бюджету. Це поширене явище в умовах представницької демократії. Досить звернутися до сучасного досвіду Німеччини і Франції, які заявили про недоцільність дотримувати ліміт дефіциту бюджету на рівні 3% ВВП, встановлений відповідним пактом для країн ЄС, оскільки сьогодні економічні умови вимагають його перевищення.

В цілому бюджетний процес в умовах представницької демократії завжди є процесом пошуку доріг вирішення протиріч:

— між інтересами громадян як платників податків, зацікавлених в їх зниженні, і як споживачів суспільних благ, що фінансуються за рахунок тих же податків;

— між інтересами різних груп платників, кожна з яких, керуючись ідеологією «безквиткового пасажира», не проти повною мірою споживати суспільні блага, переклавши тягар їх фінансування на інших;

— між виконавчою і законодавчою гілками влади;

— між інтересами платників і інтересами державного апарату (державній бюрократії), зацікавленого в розширенні контрольованого ним об'єму фінансових ресурсів і, відповідно, в підвищенні податкового навантаження на платників.

Причини проблем в стагнуючих галузях комплексні і глибокі, вони накопичувалися протягом багатьох років. Так, однією з основних причин збитковості сільськогосподарських підприємств вважається високий рівень монополізації ринків матеріально-технічних ресурсів АПК і ринків заготовок сільгосппродукції, слідством чого стало завищення цін на ресурси і заниження їх на продукцію сільського господарства (ефект «цінових ножиць»). Замість вживання заходів, направлених на демонополізацію ринків і регулювання монопольних цін, державу сприяло консервації негативних явищ на цих ринках, оскільки як покупець сільськогосподарської продукції в свої резерви було безпосередньо зацікавлене в її низькій вартості. Тепер неправомірне втручання в розвиток сіла і гальмування ринкових реформ в Україні намагаються компенсувати податковими пільгами. Хоча всім вже зрозуміло, що без створення умов для вирішення основних проблем галузей, надання ним багаточисельних пільг (окрім податкових пільг — регулярне списання боргів перед державою, лише за 2000-2002 рр. що склало 6,2 млрд. грн., прямі дотації, бюджетні кредити, кредити комерційних банків і тому подібне, що субсидуються) може розглядатися як неефективне використання державних коштів, їх розпиляло, яке лише консервує неконкурентоспроможність аграрного бізнесу.

Навіть перші кроки у вирішенні глибинних проблем можуть принести позитивні результати. Так, вирішальною причиною зростання рентабельності зернового виробництва в 2000 р. до 64,8%, в порівнянні з 12,0% в 1999 р., було підвищення ціни на зерно в 2,2 разу, що поліпшило умови розвитку галузі.

Необхідно зупинитися і на доцільності введення пільгового режиму оподаткування в гірничо-металургійному комплексі. Оцінити цей крок неможливо без врахування стану і місця галузі в системі національного виробництва напередодні проведення економічного експерименту. Його доля в структурі промислового виробництва за роки незалежності зросла (питома вага продукції чорної металургії з 1990 по 1999 збільшилася з 11,0 до 23,8%), зменшився попит на продукцію на внутрішньому ринку, посилилася орієнтація на зовнішні ринки і, відповідно, частка експорту чорних металів в загальній структурі експорту. Експортна орієнтація ГМК зумовила посилення залежності відтворювальних процесів в нім від зовнішньої кон'юнктури і, як наслідок, зростання їх нестабільності.

Не дивлячись на валютні вступи від експорту, фінансове положення галузі залишалося складним, засоби, які вкладалися в її технічне переоснащення, — недостатніми (у 1999 р. інвестиції в основний капітал галузі зменшилися в 2,5 разу, в порівнянні з 1990 р.). Унаслідок техніко-технологічної відсталості і зношеності оснащення, а також незавершеної галузевої структури виробництва, продукція галузі характеризувалася високим рівнем енергоємності, що у свою чергу є загрозою для економічної безпеки держави. Посилилася ще одна негативна тенденція — підвищення рівня монополізації галузі, що може привести до консервації негативних процесів і тенденцій.

Окрім галузевих пільг, в Україні поширена практика надання преференцій суб'єктам підприємницької діяльності, які функціонують на територіях спеціальних (вільних) економічних зон, а також територіях пріоритетного розвитку. Більшість їх створено протягом 1998-2000 років.

Недоліки, що виявляються в процесі функціонування СЕЗ, заставляють засумніватися в ефективності багаточисельних пільг, що надаються ним, і в доцільності створення цих зон взагалі. По-перше, немає єдиної, науково обґрунтованої програми розвитку в Україні спеціальних (вільних) економічних зон, погодженої із загальнонаціональною концепцією реформування економіки, унаслідок чого їх створення не розглядається з позицій поступального розвитку економіки в цілому, не працює на загальнонаціональний прогрес. По-друге, велика кількість спеціальних (вільних) економічних зон наводить до зростання кількості фіскальних виключень для окремих економічних суб'єктів і збільшує сумніву в прийнятності ціни, яку позбавлені податкових преференцій юридичні і фізичні особи платять за поліпшення соціально-економічної ситуації на окремих, обмежених територіях. По-третє, відсутність системного підходу до створення зон деколи наводить до надання цього статусу недостатньо перспективним і привабливим для інвесторів територіям. Інколи зони створюються не по критеріях народногосподарської доцільності, а для вирішення локальних проблем і задоволення групових інтересів.

Аналіз оподаткування в історичній ретроспективі підтверджує наступну закономірність: стягування податків по досить високих ставках супроводиться наданням всіляких пільг, тоді як зниження податкових ставок в процесі податкових реформ — розширенням податкової бази за рахунок відміни ряду пільг. Такому сценарію розвитку відповідає і сучасний етап податкової реформи в Україні.

Найбільший суспільний резонанс викликало припинення ряду пільг по податку на додану вартість. При цьому якщо галузеві пільги припинені лише на 2004 р., то соціальні пільги передбачається відмінити взагалі. Подібний підхід не можна вважати справедливим, оскільки соціальні пільги порівняно незначні і не вони, а галузеві пільги наводять до самих негативних соціально-економічних ефектів.

3.2 Основні напрями бюджетної політики

Бюджетна політика на 2008 рік і середньострокову перспективу направлена на виконання завдань, визначених в щорічному Посланні Президента України Верховній Раді України і на формування сприятливого макроекономічного середовища економічного зростання в Україні.

Основними завданнями бюджетної політики є:

· забезпечення реальної збалансованості бюджету;

· виконання програм енергозбереження;

· сприяння розвитку підприємницької діяльності;

· удосконалення механізмів соціального страхування;

· забезпечення реалізації соціальних гарантій і соціального захисту уразливих верств населення.

Основними чинниками макроекономічної стабільності і поступового економічного зростання повинні стати помірні інфляційні процеси, що передбачаються, стабільна монетарна, бюджетна і боргова політика, і жорстка фінансова дисципліна.

Пріоритетними завданнями і головними параметрами бюджетної політики є:

1) створення рівних умов для розвитку реального сектора економіки і досягнення макроекономічної стабільності

· збереження частини перерозподілу ВВП через звідний бюджет на рівні, що не перевищує прогнозований на 2006 рік;

· удосконалення правової системи і визначення правових механізмів виконання завдань Уряду, пов'язаних з досягненням збалансованості бюджету;

· захист економічних інтересів держави шляхом посилення боротьби з контрабандою і порушенням митних правил;

· визначення дефіциту Державного бюджету України на 2007 рік на рівні, що не перевищує 2% ВВП, який фінансуватиметься переважно за рахунок джерел, не пов'язаних з внутрішніми і зовнішніми позиками (вступів від приватизації);

· утримання об'єму державного боргу по ВВП на економічно безпечному рівні - не вище поточного року;

· удосконалення системи фінансового забезпечення паливно-енергетичного комплексу, зокрема вугільній промисловості, шляхом оптимізації витрат і підвищення ефективності використання бюджетних коштів, залучення недержавних інвестицій, у тому числі через приватизацію підприємств вугільної промисловості;

· державна підтримка впровадження енергозбережних технологій і розвитку альтернативних видів палива, направлених на скорочення вжитку традиційних видів енергоносіїв і здійснення ефективних заходів по реформуванню житлово-комунального господарства;

· розвиток мінерально-сировинної бази, зокрема створення сприятливих умов для геологічного вивчення надр для максимального забезпечення галузей економіки власною мінеральною сировиною;

· законодавче вирішення питань по внесенню змін або зупинці дії законів, виконання яких не забезпечене фінансовими ресурсами або наводить до втрат доходів бюджету в 2007 році і наступних роках;

· забезпечення прозорості приватизації державного майна шляхом вживання механізму продажу активів держави лише на відкритих аукціонах, розробка і впровадження механізму напряму вступів від приватизації державного майна, в першу чергу, на здійснення інвестицій в сферу енергозбереження і витрат розвитку;

· удосконалення методології затвердження фінансових планів державних підприємств і визначення об'єму доходів бюджету від управління державними корпоративними правами, введення прилюдної звітності про виконання вказаних планів;

· удосконалення системи державних закупівель, у тому числі в частині проведення тендерних процедур закупівель, створення рівних умов для суб'єктів господарювання у виконанні державного замовлення;

· розширення бази і вирівнювання умов оподаткування унаслідок відміни пільг;

· введення оподаткування доходів від здобуття спадку, дарунків, операцій з майном і нерухомістю;

· удосконалення спрощеної системи оподаткування суб'єктів малого підприємництва;

· уніфікація ліцензій, дозволів, сертифікатів з метою зменшення вартісного навантаження на суб'єктів підприємницької діяльності;

· заміна механізму залучення засобів під державні гарантії для фінансування інвестиційних проектів прямими позиками;

· оптимізація всіх видів державної підтримки агропромислового комплексу і приведення системи субсидування і підтримки сільськогосподарських товаровиробників у відповідність з нормами СОТ і ЄС;

· створення сприятливих умов для розвитку партнерських стосунків держави і приватного сектора економіки у сфері будівництва, реконструкції, ремонту і експлуатації автомобільних доріг загального користування;

· продовження земельної реформи, зокрема проведення нормативної грошової оцінки земель, їх інвентаризації;

· удосконалення державної системи контролю за дотриманням вимог природоохоронного законодавства.

2) забезпечення реалізації справедливої державної політики по соціальному захисту і соціальному забезпеченню населення

· збільшення власних доходів цільових соціальних фондів шляхом розширення бази нарахувань страхових внесків, зокрема їх введення на всі види заробітної плати і грошового забезпечення з одночасним реформуванням і легалізацією заробітної плати у всіх галузях;

· законодавче врегулювання питань введення єдиного порядку призначення і перерахунку пенсій для всіх категорій пенсіонерів;

· введення єдиного соціального внеску з одночасним зменшенням розміру загальної ставки страхових внесків залежно від фінансових можливостей фондів соціального страхування і державного бюджету, а також адмініструванням його Пенсійним фондом України;

· узгодження переліку і об'єму пільг з доходами громадян, введення системи обліку пільгових категорій громадян і відповідне удосконалення нормативно-правової бази надання соціальних послуг населенню;

· підвищення диференційованих рівнів забезпечення прожиткового мінімуму для призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям залежно від їх віднесення до соціальних груп;

· передивляється критеріїв для віднесення територій до категорії забруднених унаслідок Чорнобильської катастрофи і їх статусу;

· підвищення ролі страхових принципів в солідарній системі пенсійного забезпечення, що передбачає подальше поглиблення диференціації розмірів пенсійних виплат залежно від страхового стажу і сплачених внесків;

· виконання програми будівництва і придбання житла для громадян, зокрема із залученням механізму довгострокового іпотечного кредитування і державної підтримки будівництва соціального житла, реформування житлового забезпечення працівників державного сектора економіки.

3) реформування бюджетної сфери

· приведення кількості головних розпорядників бюджетних коштів у відповідність з основними державними функціями з врахуванням підлеглості і координації окремих органів державної влади;

· збереження практики визначення в законі про державний бюджет захищених статей витрат, перш за все соціального характеру;

· реформування галузі охорони здоров'я, зокрема у напрямі створення умов переходу до системи медичного страхування і конкурентних умов в наданні таких послуг із законодавчим визначенням понять "Медичні послуги", "меддопомога" і "платна медична послуга"; розробка методики визначення об'єму гарантованої меддопомоги за рахунок державних коштів;

· реформування області вищої освіти, зокрема шляхом проведення підготовки і здійснення переходу від вмісту вищих учбових закладів на систему оплати державного замовлення на підготовку фахівців на договірних і конкурентних початках з одночасним наданням таким закладам більшої економічної самостійності (відміна статусу бюджетних установ);

· удосконалення структури бюджетних витрат на науку, а також номенклатури і обсягів державного замовлення на науково-технічні розробки в умовах переходу економіки України на інноваційну модель розвитку;

· удосконалення системи стратегічного і оборонного планерування з метою продовження реформування Озброєних Сил;

· розвиток природно-заповідної справи;

· оптимізація державних цільових програм з врахуванням загальнодержавних пріоритетів і необхідності забезпечення фінансовими ресурсами виконання основних завдань головного розпорядника бюджетних коштів;

· проведення модернізації фінансового сектора економіки;

· передача відомчих установ і функцій по виконанню програм охорони здоров'я, утворення, культури відповідним центральним органам виконавчої влади, що реалізовують державну політику у відповідних галузях, і місцевим органам виконавчої влади;

· продовження роботи по виконанню програми передачі військових городків і інших об'єктів соціально-культурної сфери в комунальну власність;

· проведення реформування державної служби охорони при МВС.

Висновок

Таким чином, можна зробити наступні виводи:

Бюджетна політика – це система форм і методів мобілізації фінансових ресурсів бюджету діяльність органів влади різних рівнів по складанню, розгляду і виконання бюджетів діяльність органів влади в області організації і використання бюджету, що полягає в розробці концепції його розвитку, принципів і форм його організації.

Впродовж всього періоду реформ цілі, які ставилися перед бюджетною політикою в Російській Федерації значно були досягнуті: сформована і функціонує трирівнева бюджетна система, прийняті Бюджетний і Податковий кодекси, розвивається казначейська система, покращились собирання податків, знизилися темпи інфляції. Скорочення національних витрат держави привело до позитивних зрушень в структурі бюджетних витрат. Росія впритул наблизилася до бездефіцитного федерального бюджету, відмовилася від його емісійного фінансування. Одночасно удалося пом'якшити гостроту проблеми державного боргу.

У нинішньому році, як і в попередньому, були визначені основні завдання бюджетної політики, які розраховані також і на середньострокову перспективу в числі яких є:

підвищення добробуту населення і забезпечення стійкого зростання економіки країни на основі стабільного функціонування і розвитку бюджетної системи;

орієнтація бюджетної політики на перспективу, виходячи з чіткого розуміння можливостей федерального бюджету і пріоритетів у витратах, забезпечення передбаченості умов формування бюджетів всіх рівнів;

створення стабілізаційного фонду для зниження в середньостроковій перспективі залежності російської бюджетної системи від зовнішньоекономічної кон'юнктури;

продовження роботи по вдосконаленню податкової системи і послідовному зниженню податкового тягаря;

підвищення рівня податкового адміністрування, у тому числі на основі впровадження інформаційних технологій;

раціональніша організація роботи податкових інспекцій, зведення до мінімуму тимчасових витрат платників податків по веденню податкового обліку, підготовку і здачу податковій звітності, особливо в малому підприємництві;

підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів в рамках чіткий певних пріоритетів;

фінансування підготовки фахівців з вищою професійною освітою в основному на федеральному рівні;

модернізація системи обов'язкового медичного страхування населення;

створення системи чіткого і стабільного розмежування прибуткових і витратних повноважень, що є необхідною умовою приведення державних і муніципальних зобов'язань у відповідність з реально наявними ресурсами для їх виконання;

При планеруванні бюджетної політики держава повинна виходити з необхідності забезпечення фінансової і соціальної стабільності. Передбаченість бюджетної політики – ключовий чинник загальної макроекономічної стійкості. Бюджет країни повинен стати надійним фінансовим фундаментом сильної демократичної держави.

Україні необхідно врахувати досвід США і Росії і втілити його у себе з метою поліпшення економічної ситуації в країні.

Список літератури

1. Р. Дорнбуш, С.Фішер. Макроекономіка. Москва. 1997 р., 783 с.

2. Т.А. Агапова, С.Ф. Серегина. Макроекономіка. Москва. 1997 р., 415 с.

3. Економіка: Підручник. 3-е видання. Під редакцією проф. Булатова. Москва. 1999 р., 896 с.

4. Економічна теорія. 2-е видання. Під редакцією А.І. Добриніна і Л.С. Тарасевіча. Санкт-Петербург. 1997 р., 476 с.

5. Пів А. Самуельсон і Вільям Д. Нордхаус. Економіка. 15-е видання. Москва. 1997 р., 799 с.

6. США. Канада: економіка, політика, культура № 9, 2002

7. Вільна думка – XXI. № 4, 2002

8. США. Канада: економіка, політика, культура. № 12, 2002

9. Коммерсант' Влада. № 2. 2003

10. Профіль. № 13, 2003

11. Росія в глобальній політиці № 1, 2002

12. США. Канада: економіка, політика, культура. №10, 2003

13. Міжнародна політика №7, 2001

14. Світова економіка і міжнародні відносини № 7, 2003

15. США. Канада: економіка, політика, культура № 5, 2003

16. В.Л. Іноземців. США і ЄС в новому столітті: союзники або суперники.

17. США. Канада: економіка, політика, культура, 2002, № 9. 3 - 18 с.

18. Дані узяті з С.М. Рогів. Доктрина Буша. Вільна думка – XXI. № 4, 2002. 4 – 15 с.

19. Майкл Херш. Джордж Буш і зовнішній світ. Росія в глобальній політиці. № 1, 2002 62 – 78 с.

20. А.И. Дейкин. Дефіцити економічної політики республіканців. США. Канада: економіка, політика, культура. № 12, 2002. 42 – 66 с.

21. С.М. Рогів. Доктрина Буша. Вільна думка – XXI. № 4, 2002. 4 – 15 с.

22. GPO Access – а service of The U.S. Government Printing Office. http://www.gpoaccess.gov/index.html

23. Коммерсант' Влада. № 2. 2003.

24. С. М. Рогів. Доктрина Буша. Вільна думка – XXI. № 4, 2002. 4 – 15 с.

25. Боб Доулінг. Пригадати Рейгана. Профіль. № 13, 2003. 54 с.

26. С. М. Рогів. Доктрина Буша. Вільна думка – XXI. № 4, 2002. 4 – 15 с.

27. Уткин А. І. Под покровом нової імперії. Росія в глобальній політиці №1, 2002, 50 – 62 с.

28. І. Ф. Бондарів. Ядерна політика адміністрації Дж. В. Буша. США. Канада: економіка, політика, культура. №10, 2003, с. 16-30.

29. Брюс Стоукс. Глобалізація в дзеркалі громадської думки, «Міжнародна політика», 2001, №7

30. США в 2000 році. М., 2001, с. 395

31. С.М. Рогів. США на рубежі століть. Наука. М. 2000. 27 с.

32. А. Терентьев. «Новий світовий порядок» США або європейське мироустройство Світова економіка і міжнародні відносини, 2003, № 7, с. 31-42

33. Н.А. Долгополова. Праві республіканці в адміністрації Буша США. Канада: економіка, політика, культура. №5, 2003, с. 104-117.

34. Н.А. Долгополова, там же

35. Т.А. Шаклєїна, Сучасні американські концепції світового лідерства. М.: ІСЬКРАН, 2005

36. И.Ф. Бондарів. Ядерна політика адміністрації Дж. В. Буша. США. Канада: економіка, політика, культура. №10, 2003, с. 16-30.