Реферат: Еволюція сфери гостинності міста Києва другої половини XIX - початку XX століття в контексті розвитку українського туризму

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

ВИШНЕВСЬКА Галина Георгіївна

Еволюція сфери гостинності міста Києва другої половини XIX - початку XX століття в контексті розвитку українського туризму

26.00.06 – прикладна культурологія.

Культурні практики

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата культурології

КИЇВ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі культурології Київського національного університету культури і мистецтв, Міністерство культури і туризму України, м. Київ.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор

Поплавський Михайло Михайлович,

Київський національний університет культури і мистецтв, ректор

Офіційні опоненти: доктор історичних наук

Любовець Олена Миколаївна ,

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України, провідний науковий співробітник відділу соціально-політичної історії кандидат географічних наук, доцент.

Стафійчук Валентин Іванович

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри країнознавства і туризму.

Захист відбудеться "01 " липня 2008 р. о 13годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.807.02 у Київському національному університеті культури і мистецтв за адресою 01601, м. Київ, вул. Щорса, 36, ауд. 209.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету культури і мистецтв за адресою 01601, м. Київ, вул. Щорса, 36.

Автореферат розісланий 30.05.2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради. Л.Г. Петрова

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Згідно з „Державною програмою розвитку туризму в Україні на 2002–2010 роки” туризм є одним з пріоритетних напрямів розвитку економіки і культури. Визначивши таку важливість туризму, український уряд, постановою якого було затверджено цю програму, надав першочергового значення і науковим розробкам у цій сфері. На це ж зорієнтовує наукову громадськість і Указ Президента України №136/2007 від 21.02.2007 року „Про заходи щодо туризму і курортів в Україні”, згідно з яким 2008 рік оголошено „Роком туризму і курортів в Україні”. В світлі зазначених чинників постає незаперечною актуальність звернень науковців до всебічного дослідження й вивчення різних аспектів такої соціокультурної практики, як туризм.

Саме з цієї причини досить актуальним у науковому плані є і дослідження інфраструктури туризму, зокрема, готельного господарства, яке складає частину сфери гостинності конкретного міста або туристського регіону поряд з іншими об’єктами, які забезпечують їх туристичну привабливість. Досі в системі міждисциплінарних досліджень проблем розвитку туризму культурологічним аспектам не приділялося належної уваги. Тому низький рівень використання потужного туристського потенціалу України пояснюється не лише недоліками державної політики, а й недостатньою теоретичною обґрунтованістю соціально-економічної стратегії його освоєння як на національному, так і на регіональному рівнях. Ці міркування стосуються і міста Києва як однієї з найвідоміших і найпотужніших туристичних атракцій України. Мало дослідженою науковцями залишається і сфера гостинності міста, у тому числі з точки зору її формування та етапів розвитку. Особливо актуальним це уявляється у зв’язку з роллю Києва, яку він відігравав як в контексті традиційних видів масового подорожування, так і в контексті становлення та розвитку у другій половині ХІХ – початку ХХ ст. нової соціокультурної практики в Україні – туризму.

Цим і зумовлений вибір теми дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами . Дисертаційне дослідження здійснене за планами науково-дослідної роботи кафедри культурології і цільової комплексної програми наукових досліджень Київського національного університету культури і мистецтв „Трансформаційні процеси в культурі та мистецтвах України” (Державний реєстраційний № 0107U009539).

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі залучення нових архівних документів, використання інших джерел з’ясувати особливості еволюції сфери гостинності міста Києва другої половини ХІХ – початку ХХ ст. в контексті становлення і розвитку туризму в Україні.

У відповідності до поставленої мети визначені такі завдання :

- проаналізувати історіографію проблеми та визначити стан наукової розробки останньої;

- виявити джерельну базу дослідження;

- визначити теоретичні та методологічні засади дослідження;

- уточнити основні поняття, за допомогою яких здійснюватиметься аналіз сфери гостинності Києва, зокрема, „заклади гостинності”, „церковно-монастирські заклади гостинності”, „світські заклади гостинності”;

- з’ясувати роль Києва як духовного і релігійного центру православного паломництва;

- виявити роль Києва у становленні і розвитку туризму як нової соціо-культурної практики в Україні наприкінці ХІХ століття.

Об'єкт дослідження – становлення і розвиток туризму як соціокультурної практики в Україні.

Предмет дослідження – еволюція сфери гостинності Києва у другій половині ХІХ – початку ХХ ст. в контексті розвитку туризму в Україні.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період українського культурно-національного відродження, що відбувалося в умовах інтенсивного розвитку капіталізму в Україні, проявом чого стало поширення як суто ділових подорожей, так і подорожей, що набули організаційних форм краєзнавчого туризму внаслідок пробудження інтересу до власної історії і культури. Ці процеси суттєво вплинули на розвиток сфери гостинності Києва як одного з провідних культурних, релігійних, торгово-фінансових та промислових центрів України.

Методи дослідження зумовлені специфікою предмету, ґрунтуються на засадах сучасної методології соціально-гуманітарного пізнання і спираються на принципи історизму, об'єктивності і системності. Використовувалися загально-наукові методи аналізу і синтезу, метод класифікації. Застосовувалися проблемно-хронологічний, конкретно-історичний, історико-порівняльний, історико-генетичний, аналітичний та описовий методи, які дають змогу розкрити історичну сутність досліджуваного явища та його специфіку в контексті соціальних зв’язків.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше у вітчизняній культурології здійснено комплексний аналіз еволюції сфери гостинності Києва під впливом православного паломництва, а також ділового і культурно-історичного туризму, становлення яких було викликано соціокультурними процесами національно-культурного відродження України в період другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Дослідження здійснено на матеріалах Державного архіву м. Києва, дореволюційної періодики і видань, що відображують еволюцію сфери гостинності міста в зазначений період.

Введення в науковий обіг значної кількості архівних джерел дозволило по-новому поглянути на процес становлення та розвитку сфери гостинності Києва, а також глибше осмислити окремі сторінки історії української культури і туризму.

В дисертації уточнено поняття: „гостинність”, „сфера гостинності”, „заклади гостинності”, „релігійна гостинність”, „світська гостинність”.

Охарактеризовано особливості релігійної гостинності і діяльності церковно-монастирських закладів гостинності.

Визначено особливості становлення і функціонування світських закладів гостинності Києва.

Досліджено динаміку розвитку світських закладів гостинності Києва; визначено характер цієї динаміки і чинники, що впливали на неї.

Виявлений вплив ділового туризму на сферу гостинності міста.

Визначений соціальний склад суб’єктів, що займалися підприємницькою діяльністю в сфері гостинності Києва.

Практичне значення дисертації полягає у можливості використання її матеріалів, положень та результатів при викладанні загальних і спеціальних курсів та укладанні їх програм, зокрема, „Теорія і історія культури”, „Історія української культури”, „Історія туризму в Україні”, „Історія міжнародного туризму”, „Історія гостинності в Україні”, „Історія готельно-ресторанної справи в Україні”. Результати дисертації можуть бути використані для подальших наукових досліджень з проблем історії української культури, історії туризму в Україні, історії гостинності в Україні.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження оприлюднювалися автором у вигляді доповідей та повідомлень на конференціях: Другій Міжнародній науково-практичній конференції „Туризм на порозі ІІІ тисячоліття” (м. Ялта, 2001 р.), Третій Міжнародній науково-практичній конференції „Туризм на порозі ІІІ тисячоліття” (м. Ялта, 2002 р.), Науково-практичній конференції „Мистецька освіта в Україні в умовах інтеграції в європейський художній простір” (м. Київ, 2004 р.), Четвертій Міжнародній науково-практичній конференції „Гуманізація вищої освіти: філософські виміри” (м. Суми – м. Бердянськ, 2004 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Духовна культура як домінанта українського життєтворення” (м. Київ, 2005 р.), Міжнародній науково-практичній конференції „Україна – Світ: від культурної своєрідності до спорідненості культур” (м. Київ, 2006 р.), Міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми трансформації у Польщі і в Україні” (м. Варшава – м. Київ, 2007 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Художньо-освітній простір України в контексті новітньої історії” (м. Київ, 2007 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції Y Культурологічні читання пам’яті Володимира Подкопаєва „Культурологічний дискурс сучасного світу: від національної ідеї до глобалізаційної цивілізації” (м. Київ, 2007 р.), "Дні науки" Київського національного університету культури і мистецтв (м. Київ, 1999, 2000, 2001, 2002, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007 рр.).

Результати дисертаційного дослідження апробовані при обговоренні дисертації на засіданні кафедри культурології Київського національного університету культури і мистецтв. Матеріали та висновки дисертації використовувалися автором у навчальному процесі.

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження відображені у 7 одноосібних публікаціях, 4 з яких – у фахових виданнях.

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 173 сторінок, у тому числі: список використаних джерел – 22 сторінки.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його об’єкт, предмет, мету, завдання, охарактеризовано хронологічні межі та джерельну базу, розкрито наукову новизну та практичне значення здобутих результатів.

У першому розділі „Теоретико-методологічні засади дослідження” викладаються результати аналізу наукових розробок з історії мандрівництва і туризму в Україні, української гостинності і готельної справи, Києва як соціокультурної атракції, а також подається характеристика джерельної бази.

У підрозділі 1.1. „Історіографія і джерельна база дослідження” охарактеризовано ступінь наукової розробки проблеми. Історіографія гостинності може бути охарактеризована як така, що з хронологічної точки зору випереджає історіографію, власне, туризму, що пов’язане з менш тривалим існуванням останнього як соціокультурної практики в цілому, і в Україні зокрема.

Перші згадки про українську гостинність зафіксовано в записах іноземців: Ж.-Б. Шерера, Д.П. Де ля Фліза, С. Де Боплана. Так, Ж.-Б. Шерер, якому належить „Літопис Малоросії, або Історія козаків-запорожців та козаків України, або Малоросії”, відмічав: „Гостинність так поширена по всій Малоросії, що іноземець, подорожуючи по країні, ніколи не потребує робити витрати на ночівлю та харчування”. Де ля Фліз дає таку характеристику українцям: „Селяни Київської губернії загалом мирні за вдачею, відзначаються добротою, серед них дуже рідко трапляються зловмисники; дороги скрізь безпечні, зовсім не чути, щоб говорили про вбивства чи крадіжки... Вони, зрештою, набожні, не люблять неладу, гостинні; у них завжди знайдеться хліб-сіль, які щиро пропонуються кожному гостеві”.

Вивчення гостинності в Україні розпочинається вітчизняними істориками ще у дорадянський період. Так, дослідження деяких історичних форм гостинності здійснено в роботі М.І. Костомарова „Домашнє життя і нрави великоруського народу в ХVІ і ХVІІ століттях”.

Гостинності як феномену побутової культури українців присвячено кілька статей В.А. Русавської, а гостинність як соціокультурний інститут постає на сторінках робіт Г.А. Гарбар.

Окремі аспекти історії розвитку сфери гостинності в м. Києві розкриті в дисертації З.П. Сапєлкіної, зокрема, вона розглядає Києво-Печерську Лавру як потужний центр гостинності.

Одна з перших спроб здійснити класифікацію київських готелів і охарактеризувати деякі з них реалізована В. Федорченком і Т. Дьоровою у дослідженні „Історія туризму в Україні”.

Спробу розкрити значення Києва як екскурсійного центру наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. здійснено С.В. Грибановою.

Роль Києва в розвитку українського туризму в кінці ХІХ – початку ХХ ст. виявляє С.І. Попович, зокрема, в становленні ділового туризму.

В інших роботах з історії туризму в Україні: О.М. Костюкової, С.І. Поповича, Я.В. Луцького, С.В. Гаврилюка, М. Стріхи, О.М. Любовець, В.А. Зінченка, І.Ю. Бондарчук-Чугіної питання розвитку Києва як туристичного міста та аналіз його закладів гостинності не порушується.

В історіографії Києва першим „біографом” Києва вважається М. Берлінський, який 1820 року видав „Стислий опис Києва” і підготував рукопис „Історія міста Києва від заснування й до нашого часу”. М. Берлінський вперше систематизував усі відомі на той час дані з історичної топографії Києва, описав його пам’ятки, визначив його територію, локалізував історичні райони й конкретні пам’ятки давньоруської монументальної архітектури.

Історії Києва та його пам’яток присвячені наукові роботи відомих дореволюційних істориків: М.В. Закревського, М. Максимовича, В.Б. Антоновича, М.Ю. Брайчевського, Я.Д. Ісаєвича, І.П. Крип'якевича, A.І. Барановича та інших.

За радянських часів історію Києва досліджували Ф. Ернст, В. Голобуцький, Ю. Кондуфор, Г. Логвин. Проте вони, як і попередні науковці, не виокремлювали в якості предмета своєї уваги розвиток сфери гостинності міста.

В роки незалежності України активізується інтерес до дослідження історії Києва. Працею, присвяченою періоду історії Києва кінця ХІХ – початку ХХ ст., є робота О. Анісімова „Киев и киевляне”, який, торкаючись топонімії, долі пам’яток культури, описує економічне, культурне і світське життя міста на межі століть; дослідження М. Рибакова „Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва” охоплює досить різноманітну тематику – від адміністративного устрою міста до його культурно-громадського життя ХІХ – перших десятиліть ХХ ст. У праці „Нариси з історії Києва” міститься інформація про вулиці й площі міста, про найзначніші будівлі й події, що відбувалися в них, про видатних киян, їхні звичаї та свята. В ній розміщено карти, що відбивають етапи розвитку міста від 1240 р. до 2002 р. Д. Малаков в роботі „Особняки Києва” досліджує історію будівництва прибуткових будинків. Ю. Івашко в наукових працях „Будинки Києва з елементами готики", „Дерев'яне церковне зодчество Київщини" висвітлює історію будівництва та архітектури житлових будинків, побудованих в Києві в кінці XIX – на початку XX століть.

Л. Кудрявцев в роботі „История губернаторства в Киеве и Украине" подає політичний, економічний і соціальний огляд історії України за період з 1700 по 1919 роки.

Дослідження Д. Лаврова "Святий Київ наш великий" присвячене аналізу розвитку Києва як осередку паломництва видатних діячів української та російської культури, а також представників різних європейських країн.

В праці В. Ковалинського „Меценати Києва” міститься інформація стосовно добродійної і меценатської діяльності братів Миколи і Федора Терещенків, Григорія Галагана, Михайла Дегтерьова, братів Лазаря і Льва Бродських, подружжя Попових, Богдана Ханенка, Семена Могильовцева і інших киян.

Спробу узагальнити відомості про пам’ятки Києва в контексті туристичного краєзнавства здійснено Є.В. Панковою.

Разом із тим, таке питання, як роль Києва в розвитку вітчизняного туризму і вплив останнього на розвиток сфери гостинності міста, у тому числі у визначений історичний період, залишається майже не дослідженим.

Джерельну базу дослідження даної теми становлять документи різнопланового характеру за своїм походженням і інформаційною насиченістю.

Основу дослідження склали документи Державного архіву м. Києва, у тому числі, які зберігаються у фондах: Київської міської думи (ф. 17), Київської міської управи (ф. 163), Київської міської поліції (ф. 237).

Серед опублікованих джерел окрему групу складають правові акти Російської імперії та постанови Міської думи Києва.

Важливим джерелом інформації про розвиток інфраструктури міста є довідник “Весь Киев”, який видавався у 80-х – 90-х рр. ХІХ ст. та на початку ХХ ст.

Інформацію стосовно промисловості та фінансового життя Києва містять каталоги та путівники, у тому числі випущені до першої та другої всеросійських ярмарок, які відбулися у Києві у 1897 та 1913 рр. Важливим джерелом для написання дисертації послужили київські періодичні видання зазначеного періоду, які надають інформацію про події в сфері гостинності міста: відкриття ресторанів, готелів, дають уявлення про характер їх діяльності, містять повідомлення про заходи, що проводились в цих закладах тощо.

У підрозділі 1.2. „Понятійний апарат та методологія дисертаційного дослідження” визначено понятійний апарат, за допомогою якого вирішуються поставлені завдання. Терміни „туризм” і „екскурсійна діяльність” використовуються в тексті дисертації згідно з визначенням, що наводиться в Законі України „Про туризм”, а термін „український туризм” вживається у значенні „туризм, що здійснювався на території України”, або як сукупність основних видів туризму: внутрішнього, іноземного і зарубіжного.

Поняття гостинності в науковій літературі вживається в двох значеннях: як соціокультурний феномен і як соціокультурний інститут. Перша точка зору належить В. Русавській, яка вживає поняття гостинності в кількох сенсах: як форму народного буття, що безпосередньо пов’язана з побутом, тобто сферою невиробничого соціального життя та як загальну духовну налаштованість на сприйняття іншої людини, групи людей, народу, нації, обумовлену звичаями, моральними традиціями, суспільними установками.

Гостинність розглядається як повсякденна і святкова, а також як селянська, громадська, міська, родинна, дворянська, світська і церковно-монастирська. В цілому поділяючи запропоновану класифікацію, вважаємо, що коректніше вести мову не про церковно-монастирську, а про релігійну гостинність, враховуючи, що гостинність в цьому дискурсі постає як феномен, тобто функціонує, насамперед, на рівні суспільної та індивідуальної свідомості. Це пояснюється тим, що на відміну від світської гостинності, в якій „ритуал приймання гостя перетворюється на формальну процедуру” (В. Русавська), релігійна гостинність ґрунтується на християнських заповідях і наповнена важливим духовним змістом, зокрема, співчуття і допомоги ближньому. Ці два різновиди гостинності: релігійна і світська, об’єктивуючись, на нашу думку, формують складові сфери гостинності, зокрема, заклади гостинності, що відповідно входять до монастирсько-церковної інфраструктури чи то до інфраструктури міського господарства.

Інший підхід до вивчення гостинності представлений в роботах Г. Гарбар, яка розглядає гостинність не як феномен української побутової культури, а як соціокультурний інститут. Вона розрізняє приватну і публічну гостинність, „аматорську” і професійну, розрізняє індустрію гостинності або гостинності як спеціалізованого виду професійної діяльності від гостинності як явища; а гостинність як соціокультурний інститут визначає як „сукупність конституйованих установ та закладів, що здійснюють на професійній основі діяльність з надання послуг людям, які тимчасово залишили місце свого постійного проживання з будь-яких причин, за виключенням завойовницьких”.

Поділяючи в цілому таку точку зору, дисертант вважає необхідним розрізняти поняття сфери гостинності і закладів гостинності, адже до сфери гостинності можна віднести всі суб’єкти діяльності, які надають послуги подорожуючим і туристам, а закладами гостинності варто вважати лише ті, які надають основні послуги: тимчасового притулку та харчування.

Гостинність як різновид соціальної діяльності в контексті туризму складається навколо відносин, що виникають у процесі надання-отримання послуг подорожуючим. При цьому подорожуючий завжди виступає як споживач цих послуг, а стороною, що надає ці послуги, є суб’єкт або суб’єкти, котрі перебувають в середовищі свого постійного існування. Але дисертант вважає, що послугами закладів тимчасового розміщення, таких, як готелі, тим більше – закладів харчування, (ресторани, кафе тощо) можуть користуватися і мешканці тих же міст, де розташовані ці заклади. Це ускладнює дослідження взаємозв’язку туризму і сфери гостинності.

У Висновках до розділу зазначається що, незважаючи на існуючі дослідження української гостинності, науковий доробок стосовно з’ясування питання розвитку сфери гостинності саме Києва, зокрема, у зв’язку зі становленням і розвитком туризму в Україні, не можна вважати достатнім. Виправлення цього становища у вітчизняній науці вбачається за кількома напрямами, одним з яких є культурологічний.

У розділі другому –„Православне паломництво та релігійна гостинність в Україні” з’ясовуються особливості релігійної гостинності і визначається роль, яку відігравав Київ в становленні паломництва в Україні.

У підрозділі2.1. „Київ як центр православного паломництва в Україні” зазначається, що серед найбільш поширених форм подорожування особливе місце в українській історії посідає паломництво. Паломництво є специфічною формою подорожей, які здійснюють віруючі до релігійних святинь. Особливістю прочанства в Україні є те, що воно становило складову частину східноєвропейського руху паломників до святих місць на Близькому Сході. Київ був важливим пунктом на цьому маршруті завдяки комплексу своїх релігійних пам’яток, в першу чергу, Києво-Печерської Лаври.

Значення Києва як центру православного паломництва посилилось з середини ХУ ст., коли внаслідок турецьких завоювань майже всі тодішні центри паломництва християн опинилися на території Османської імперії, що зробило подорожування до святих місць вкрай важким і небезпечним. За таких умов потік паломників почав переорієнтовуватися на святині, що знаходилися в межах слов’янської православної ойкумени. І Київ як місто, в якому східне слов’янство прийняло хрещення, став головним духовним і релігійним осередком паломництва.

Значення Києва в православному світі ще більш зросло з ХУІІІ ст., коли внаслідок реформ Петра І, місто почало відігравати роль постачальника кадрів для церковних інституцій всієї Російської Імперії. Впродовж першої половини ХУІІІ ст. українці зайняли ключові місця в церковній ієрархії: очолили більшість архієрейських кафедр, стали настоятелями найвпливовіших монастирів і соборів Москви та Санкт-Петербурга, митрополитами і архімандритами; з них формувалося придворне, військове, морське і посольське духовенство, майже весь викладацький склад системи духовної освіти. Українець Стефан Яворський був призначений місцеблюстителем патріаршого престолу, а згодом став першим і єдиним президентом Синоду, віце-президентами якого були Феодосій Яновський і Феофан Прокопович, колишній ректор Києво-Могилянської академії. Все це сприяло зростанню значення Києва як центра православ’я, популяризації його святинь.

У підрозділі 2.2. „Монастирські і церковні „странноприйомні” заклади як складова сфери гостинності Києва” здійснено аналіз особливостей закладів гостинності в Києві, що надавали послуги прочанам. Велика кількість паломників, що відвідувала щорічно Київ, потребувала розміщення й харчування, наслідком чого стало формування навколо релігійних атракцій (особливо Києво-Печерської Лаври) сфери гостинності, яка складалася з засобів тимчасового притулку і харчування, а також закладів, що надавали невідкладну медичну допомогу. Особливе місце посідав Лаврський готель, який приймав паломників. Прочан приймали також готелі при Троїцькому монастирі, Китаєвській та Феофанівській пустинях.

У ХІ ст. в Києві було засновано лаврську „странноприйомницю”, яка на середину ХІХ ст. перетворилася на справжній комплекс з прийому паломників, що отримав назву Лаврського готелю. У Лаврському готелі було 200 номерів і 20 загальних кімнат, якими можна було користуватися безоплатно протягом 2 тижнів. За свідченнями сучасників, готель був здатний прийняти до 25 тис. прочан. Один корпус готелю був відведений під лікарню, в якому в разі необхідності також безкоштовно надавалася медична допомога. (Щодо цього, релігійна гостинність в Україні відбиває загальні риси християнського паломництва. Але слід зауважити, що на відміну від православ’я, частину учасників паломницького руху в західноєвропейській культурі середніх віків становили лицарі – пілігрими).

Безкоштовним було і харчування для бідних прочан в їдальні Лаври. Для інших категорій паломників страви також коштували недорого. Харчування паломників, що зупинялися в Лаврі, забезпечувалось частково власним виробництвом, а цукор, сіль, солона риба, крупи, борошно, олія, вино купувались у постачальників. Харчування було в основному пісне, але досить різноманітним: готувалися страви з овочів, картоплі, грибів, випікався хліб, пиріжки. В якості напоїв подавали чай і квас.

Безкоштовно годували мандрівників і в Троїцькому монастирі, в Китаєвській і Феофанівській пустинях.

Функціонування готелів при монастирях і в Лаврі забезпечувалося в основному силами послушників і ченців. Суттєву допомогу складали благодійні пожертвування заможних віруючих. Частина монастирів мала власні підсобні господарства, сільськогосподарська продукція яких потрапляла до столу не тільки монастирської братії, а й „странноприйомних” закладів.

На відміну від деяких світських закладів гостинності церковно-монастирські відрізнялися не тільки доступністю послуг для прочан, але й доволі високим санітарно-гігієнічним рівнем, чистотою, охайністю. Тим, хто зупинявся в церковно-монастирських готелях, видавалася чиста білизна. Підтримувався чіткий розпорядок дня.

У Висновках до розділу зазначається, що прийом паломників в Києві здійснювався у специфічній формі гостинності, яку можна визначити як релігійну, тобто засновану на духовних цінностях, що їх сповідує християнство і які проявляються у співчутті, допомозі і передбачають максимально позбавлене комерціалізації надання послуг гостинності: тимчасового притулку, харчування, а в разі необхідності – медичної допомоги. Церковно-монастирські готелі і їдальні становили потужну і водночас автономну складову сфери гостинності Києва і характеризувалися доволі високим організаційно-управлінським рівнем.

Розділ третій „Становлення ділового і історико-культурного туризму в Україні та еволюція світської гостинності у другій половині ХІХ – початку ХХ ст.” присвячений дослідженню розвитку складових сфери гостинності міста Києва, що відбувався під впливом формування нових видів масових подорожей світського характеру, які набувають ознак туристичних.

У підрозділі 3.1. „Вплив Києва як ділового і культурного центру на формування ділового і історико-культурного туризму в Україні” з азначається, що Київ був центром не тільки релігійної, але й світської культури, ділового життя. Сприяло цьому перетворення його на губернське місто і центр Київського генерал-губернаторства, адже цей статус спонукав до розвитку всієї інфраструктури міста, у тому числі й таких її складових, що складали сферу гостинності. Потужний поштовх розвитку закладів гостинності надало переведення у 1797 році Контрактового ярмарку з Дубна до Києва, який і став в подальшому постійним містом проведення цього заходу. У другій половині XІХ століття в зв'язку з розвитком промисловості ріст міста продовжувався. Цьому, зокрема, сприяло будівництво промислових підприємств. З поміж фабрик і заводів, що обробляли продукти рослинного походження, перше місце належало цукрово-рафінадному заводу Київського Товариства, заснованого 1868 року в Деміївці. Завод виробляв щорічно до 900.000 пудів рафінаду. В місті розташовувалися численні мукомельні заводи, тютюнові фабрики, дріжджові заводи. Останні забезпечували дріжджами весь південь Росії. Так, з Києва Південно-західними залізницями щодня відправлялося від 250 до 300 і навіть до 400 пудів дріжджів. Потужним споживачем цієї ж продукції було пивоварне виробництво, яке бурхливими темпами розвивалося наприкінці ХІХ ст. Серед пивоварних заводів вирізнявся завод, що належав Південноросійському акціонерному товариству, організованому в січні 1896 року. Товариству належали три пивоварні заводи в Києві, Одесі і Миколаєві, для придбання яких була витрачена значна частка основного капіталу товариства в 1.000.000 руб. На той час заводи варили до 500000 відер пива на рік. У місті та його околицях налічувалося 43 цегляних заводів з обігом понад 500.000 руб. Швидкими темпами розвивалося машинобудівне виробництво, тісно пов’язане з буряково-цукровою промисловістю. Обробкою продуктів тваринного походження займалися шкіряні заводи (яких нараховувалося сім). У 1896 році у Києві налічувалося понад 150 фабрик і заводів.

Потужний поштовх розвитку міста та його інфраструктури дало відкриття регулярного залізничного сполучення. Це прискорило вантажообіг між підприємствами Києва і регіонами не тільки України, а й всієї Російської Імперії (так, Україна, була фактично „цукровою житницєю” Імперії), а також сприяло інтенсифікації ділових поїздок тогочасних бізнесменів у професійних справах.

Всі ці процеси позитивно вплинули і на розвиток сфери гостинності Києва. Так, наприклад, під час Контрактового ярмарку, який щорічно проводився в Києві у лютому, міські готелі вдвічі підвищували плату за послуги, що ними надавалися. Це було пов’язано з великим напливом гостей міста, внаслідок чого попит на тимчасове житло різко збільшувався. Були повністю завантажені не тільки готелі, але й так звані мебльовані кімнати. Піднімали ціни на свої послуги і інші заклади, що могли надавати послуги з тимчасового розміщення. Звісно, послугами закладів розміщення такого рівня користувалися не стільки ділові люди, які могли дозволити собі зупинитися у престижних готелях, а й численні гості міста, що прагнули непогано провести час у Києві, адже протягом проведення Контрактового ярмарку користувалися підвищеним попитом і послуги розважальних закладів.

Після реформи 1861 року, що скасувала кріпосне право, відбулися зміни й у культурному житті Києва. У наступні 40 років кількість навчальних закладів зросла з 38 до 152, число студентів і учнів у них збільшилося з 5 тис. 460 чоловік до 22 тисяч. В цей час у Києві були створені кілька наукових товариств природничого і гуманітарного профілю: Товариство натуралістів (1869 рік), Історичне суспільство Нестора-літописця (1873 рік). У 1863 році було організовано Київське відділення Російського музичного суспільства, відкрилися Російська опера (1867 рік), Музичне училище (1868 рік), Художня школа М.І. Мурашко (1875 рік). У 70-х роках розпочався потужний український театральний рух, чому сприяв дозвіл давати українські вистави у Києві приватним гурткам.

Багата культурна, у тому числі, архітектурно-історична спадщина Києва у зв’язку з інтересом до власної історії приваблювала багатьох представників української інтелігенції та спонукала до відвідування міста. Важливим чинником перетворення Києва на привабливий центр туристичних відвідувань став розвиток освіти і мережі освітянських закладів. Цей чинник сприяв зацікавленості широких верств учнів і педагогічної інтелігенції вітчизняною історією, природою, культурою і навіть розвитком промисловості. Подорожі з подібною метою оформилися у так званий „краєзнавчий туризм”, який став третім після паломництва і ділового туризму видом туризму, що інституалізувався в Україні наприкінці ХІХ ст. Цей вид туризму виростає з екскурсій з пізнавальною метою, коли виходить за певні часові та просторові рамки (туризмом вважається подорож в оздоровчих, пізна-вальних або професійно-ділових цілях, яка триває понад 24 години) і становить прообраз сучасного історико-культурного туризму.

У підрозділі 3.2. ”Мережа світських закладів гостинності як складова сфери гостинності Києва” розглянуто типи закладів, які надавали притулок прибулим до Києва та відстежено зміни їх кількісних та якісних характеристик. Однією з поширених на початок 60-років ХІХ ст. форм світських закладів тимчасового розміщення в Україні були гостинні, або постоялі чи заїжджі двори. Вони вели свій родовід ще з часів Київської Русі. Щодо готелів міста, то їх розвиток прискорився з відкриттям регулярних залізничних рейсів. Так, 1880 року у Києві нараховувалося 15 готелів, а на початку ХХ ст. вже 64. Виділялися суперзіркові готелі, готелі другого класу, мебльовані кімнати. Серед найбільш престижних були: готель „Європейський”, „Гранд-отель”, „HoteldeFrance”, „Континенталь” та ін. Ці заклади були одними з перших, в яких впроваджувалися технічні новинки: електрика, телефони, гаряче водопостачання, що давало можливість приймати ванни. На жаль, більшість готелів Києва не збереглися після Жовтневої революції: вони були перепрофільовані або ж зруйновані. Під час роботи з архівними матеріалами, дисертантом виявлено імена власників деяких готелів, досліджено цінову політику готельних закладів, асортимент послуг, що ними надавалися, а також вимоги до якості послуг і кадровий склад обслуговуючого персоналу.

Окрему групи складали так звані „доходні будинки”, кімнати в яких здавалися в оренду. І хоча знімати їх могли й місцеві мешканці, вони також залучалися до надання тимчасових послуг прибулим до міста. Після революції всі вони були конфісковані і вилучені зі сфери гостинності, оскільки їх було передано до житлового фонду міста або просто зруйновано.

У підрозділі також розглядаються заклади харчування як складова сфери гостинності Києва, виділяються такі установи, як ресторани, кафе, кондитерські, харчевні і трактири.Найбільш ранніми формами цих закладів, поширеними у Києві, були трактири і харчевні. Київські трактири надавали не тільки основні послуги – харчування та розміщення, але й додаткові: розважальні і рекреаційні. В них можна було не тільки поїсти, а й потанцювати, послухати музику, подивитися на виступи артистів.

При готелях існували їдальні, до яких згодом додалися кафе і ресторани. Плата за харчування, як правило, входила до загальної вартості проживання в готелі. Варто відзначити, що у другій половині ХІХ ст. трактирами також називали готелі „низького” розряду і шинки, де обслуговувалися малозабезпечені верстви населення. Але в цей же час відслідковується тенденція зведення трактирів тільки до ролі закладів громадського харчування. Так, у 1893 році Дума прийняла ухвалу, що забороняла мати при трактирах приміщення, готельні номери і кімнати, які закривались зсередини, і навіть мати загальний вхід з мебльованими кімнатами.

В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. в Києві налічувалося не менше півсотні ресторанів, кращими серед яких вважалися ресторани при першокласних готелях. В цих ресторанах було передбачено і розважальні заходи: виступи оркестру чи хору і навіть концерти органної музики.

Окрему категорію закладів харчування в Києві становили кафе і кондитерські: наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. їх нараховувалося більше двадцяти. Відвідувачам пропонувалися шоколад, кава, чай, морозиво, прохолодні напої і навіть кефір, а також кондитерські вироби, асортимент яких був дуже широким.

Особливістю цих закладів сфери гостинності було те, що їхніми послугами користувалися не тільки місцеві мешканці, які складали основний контингент відвідувачів, але й приїжджі.

Серед власників закладів сфери гостинності переважали купці. Вони становили близько 90% власників готелів, харчевень, ресторацій. Решту складали поодинокі представники інших соціальних жертв Києва. Так, серед власників готелів міста 1858 року був один селянин (Сичов), власників кондитерських – дворянин (Ільницький), власників харчевень – міщанин (Федоров). У 1859 р. кофейню утримувала дружина колежського регістратора Флорентіна Хоржевська. Частина закладів сфери гостинності з дозволу губернського управління передавалась в оренду, насамперед, це стосувалося управління трактирами. Серед орендарів левову частку знов-таки складали купці, хоча бували і виключення. Так, того ж 1859 року один трактир був переданий в управління селянину Юдіну.

Відкривати заклади гостинності в Києві дозволялося не тільки підданим Російської Імперії, але й іноземцям. Для цього необхідно було подати заяву („прошение”) до Київської міської управи разом із довідкою („атестатом”) від Київського міського голови про те, що претендент „до суду не притягався”, всі повинності сплачував вчасно.

В підрозділі також висвітлено роль, яку відігравав розвиток транспорту і шляхів сполучення у розвитку сфери гостинності міста. Зазначається, що саме Київ у 1892 р. став „батьківщиною” першого електричного трамваю в Російській Імперії і п’ятнадцятим містом у світі, де використовувався електричний трамвай. Крім трамваю, перевезення пасажирів, особливо трансфер від вокзалу до готелів, з 1879 р. здійснювали омнібуси, а до цього – карети, екіпажі. Омнібуси, зазвичай, були приписані до великих готелів, а маршрут пролягав від готелю до вокзалу або річкової пристані і навпаки. Крім омнібусів, поширеним видом транспорту у Києві була конка, перший вагон якої відправився за маршрутом 11 серпня 1891 року. Невдовзі вона була витіснена електричним трамваєм, а згодом з’явився ще один новий вид транспорту – автобус і таксі (автомобілі – таксомери), проте до 1917 року регулярного автобусного сполучення в Києві так і не з’явилося.

У Висновках до розділу підводяться підсумки щодо аналізу розвитку світських закладів гостинності Києва протягом досліджуваного періоду. Зазначається, що цьому процесу сприяло збільшення поїздок з комерційною метою (прообраз ділового туризму) до Києва, зокрема, у зв’язку з щорічним проведенням Контрактового ярмарку, який приваблював не тільки суб’єктів економічної діяльності, а й численних відвідувачів, що вбачали у ньому не стільки комерційний, скільки розважальний захід. Збільшення попиту на послуги закладів сфери гостинності призвів до розвитку мережі готелів, ресторанів, розважальних закладів, їх диференціації за ціною і сервісом. Зростанню кількості світських закладів гостинності міста сприяло і становлення історико-культурного туризму в Україні, який формувався на основі екскурсій і подорожей з пізнавальною метою.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження:

1. Аналіз історіографії з теми дисертаційного дослідження дозволяє стверджувати про те, що питання розвитку сфери гостинності міста Києва, в тому числі, в контексті становлення і розвитку туризму в Україні, залишається мало дослідженим.

2. Поняття сфери гостинності включає сукупність установ, закладів і організацій, які надають будь-які послуги, що їх потребує подорожуючий, у тому числі турист: розміщення, харчування, рекреації, транспортні послуги тощо. На відміну від цього, заклади гостинності – це установи, які надають подорожуючим і туристам основні послуги, тобто послуги з розміщення і харчування.

Сфера гостинності Києва складалася як сукупність закладів гостинності, що формувалися навколо монастирів і церков, які були центрами православного паломництва і як мережа світських закладів гостинності, що входили до інфраструктури міста.

3. Значення Києва як духовного і релігійного центру православного паломництва посилилося з ХУ ст. у зв’язку з переорієнтацію (внаслідок завоювання Османською імперією територій, на яких розташовані головні святині християнства) основного потоку православних прочан до вітчизняних сакральних центрів, передусім, до Києва, який з важливого пункту на транзитному шляху паломництва перетворився на потужну самоцінну духовно-релігійну атракцію. Це сприяло розвитку мережі закладів гостинності навколо Києво-Печерської Лаври, інших монастирів Києва.

4. Особливістю церковно-монастирських закладів гостинності, які надавали паломникам послуги з тимчасового притулку і харчування, було те, що в своїй діяльності вони виходили з концепції релігійної гостинності, що спиралася на християнські цінності любові до ближнього та співчуття і допомоги стражденним. Тому принциповою відмінністю діяльності була максимальна доступність послуг, які вони надавали прочанам. Виробництво цих послуг забезпечувалось як власними силами ченців та послушників, так і за рахунок благодійності заможних віруючих.

5. У другій половині ХІХ ст. системоутворюючу роль в сфері гостинності Києва відіграють заклади гостинності світського характеру, які завдячують підвищенням свого значення становленню ділового туризму і історико-культурного, який виростає з екскурсійної діяльності, що захопила наприкінці ХІХ ст. значну частину учнівської молоді та інтелігенції. Популярність екскурсій стала наслідком актуалізації інтересу українців до власної історії і культури, що викликало бажання відвідувати пам’ятки культури, які були зосереджені передовсім у Києві і перетворювало місто на потужну соціокультурну атракцію.

Розвиток міста як потужного ділового центру українських територій, що входили до складу Російської Імперії (промислового, фінансового, торгівельного) сприяв масовим відвідуванням Києва. Поширення поїздок з комерційною метою призвело до формування ділового туризму, який можна вважати одним з перших видів туризму, що інституалізувався в Україні. Діловий туризм став суттєвим фактором, який позитивно вплинув на розвиток сфери гостинності міста. Так, під час проведення щорічного Контрактового ярмарку міські готелі встановлювали плату за користування послугами, що ними надавалися, вдвічі вищу, ніж зазвичай. Це зумовлювалося напливом гостей міста, серед яких були не тільки безпосередні учасники ярмарку, але й чимала кількість відвідувачів, що бажали гарно провести час, адже ярмарок супроводжувався численними розважальними і культурними заходами. Тому своє фінансове становище покращували не тільки готелі та заклади харчування, але й вся сфера гостинності Києва: театри, інші розважальні установи.

6. За період другої половини ХІХ – початку ХХ ст. в Києві відбувається інтенсивний розвиток сфери гостинності, зокрема, закладів тимчасового розміщення і харчування. Цей процес мав виключно поступальний характер і в кількісному і в якісному відношенні: зростала кількість закладів, що надавала основні послуги з розміщення і харчування, відбувалася їх диференціація за ціновою політикою, набором послуг, які ними надавалися, просторовим розташуванням, контролем за рівнем сервісу, принципами кадрової політики і менеджменту. Важливе місце у цій сфері належало транспортній інфраструктурі міста і шляхам сполучення, адже поширення залізничних подорожей з другої половини ХІХ ст. суттєво вплинуло на кількість подорожуючих до Києва, а, отже, і на розвиток його сфери гостинності. Остання розширювалася і за рахунок дозвіллєвих закладів, мережа яких збільшувалася, у тому числі, внаслідок відвідувань екскурсантами і туристами.

Анотація

Вишневська Г.Г. Еволюція сфери гостинності міста Києва другої половини ХІХ – початку ХХ ст. в контексті розвитку українського туризму. – Рукопис.

Дисертація на здобуття науковогоступня кандидата культурологіїзі спеціальності 26.00.06 – прикладна культурологія. Культурні практики. – Київський національний університет культури і мистецтв. – Київ, 2008.

Дисертація присвячена визначенню складових сфери гостинності міста Києва та характеру її еволюції у зв’язку зі становленням та розвитком туризму як нової соціокультурної практики в Україні другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

В дисертації аналізуються основні види масових подорожей в Україні, які призводять до формування мережі закладів гостинності, що надають послуги відповідним категоріям подорожуючих, і які за умов розвитку капіталізму в Україні та спричиненого цим національно-культурного відродження зберігаються (паломництво) або трансформуються (подорожі з торгівельною метою, краєзнавчі екскурсії) в нові форми, які набувають ознак туризму: ділового і історико-культурного.

Охарактеризовано місто Київ як соціокультурну атракцію, показано його роль як духовного і релігійного центру православ’я в контексті паломництва і релігійної гостинності. Визначено вплив, який Київ справив на становлення і розвиток ділового і історико-культурного туризму, еволюцію світської гостинності.

Проаналізовано релігійні і світські заклади гостинності як основні складові сфери гостинності міста. Досліджено кількісну та якісну еволюцію київських готелів та інших закладів тимчасового розміщення, закладів харчування, визначено поступальний характер цієї еволюції.

Ключові слова: туризм, діловий туризм, історико-культурний туризм, паломництво, гостинність, релігійна гостинність, світська гостинність, заклади гостинності, сфера гостинності Києва.

Аннотация

Вишневская Г.Г. Эволюция сферы гостеприимства города Киева второй половины ХІХ – начала ХХ ст. в контексте развития украинского туризма. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата культурологии по специальности 26.00.06 – прикладная культурология. Культурные практики. – Киевский национальный университет культуры и искусств. – Киев, 2008.

Диссертация посвящена определению характера эволюции сферы госте-приимства города Киева в связи со становлением и развитием в Украине во второй половине ХIХ – начале ХХ столетия туризма как новой социокультурной практики.

В диссертации анализируются основные виды массовых путешествий, которые приводят к формированию сети учреждений гостеприимства, предостав-ляющих услуги временного размещения и питания соответствующим категориям путешествующих. Наиболее ранними массовыми формами путешествий в Украине были поездки в торговых целях и православное паломничество. Последнее возникло как результат христианизации Руси и предусматривало посещение святых мест христианства. В этом контексте Киев играл важную роль и как пункт на пути паломничества на Ближний Восток, и как самостоя-тельная религиозная атракция. Одной из наиболее притягательных святынь города была Киево-Печерская Лавра. В связи с большим потоком паломников в Лавре формируется свое учреждение гостеприимства – „странноприимница”, к ХІХ ст. получившее статус отеля. Деятельность отеля осуществлялась в соответствии с принципами религиозного гостеприимства: помощи, сострадания и милосердия, что означало максимальную доступность услуг для всех паломников. Кроме Киево-Печерской Лавры, паломников принимали „странноприимницы” Софийского, Михайловского и других монастырей и церквей Киева.

Наряду з церковно-монастырскими учреждениями гостеприимства в Киеве формируется и сеть светских учреждений гостеприимства: отелей, меблированных комнат, ресторанов и т. п. Особенность формирования отелей этой сети заклю-чалась в том, что они относились к категории „питейных заведений”, то есть генетически „вырастали” из трактиров и даже к концу ХIХ ст. продолжали рассматриваться городскими властями как категория заведений города, в которых осуществляется продажа алкогольных напитков. Это отражалось и на качестве основных услуг (временного размещения), требования к которым ужесточаются лишь в последней трети того же столетия, что способствует повышению их уровня. Одновременно в этот же период складывается сеть фешенебельных отелей Києва, предоставляющих наилучший сервис и ориенти-рованых на высоко обеспеченных посетителей.

Означеным процессам благоприятствовало развитие в Украине поездок с деловими целями (коммерческими), субъекты которых в силу своего материального уровня требовали соответствующего гостиничного сервиса. Деловые поездки стали следствием того, что во второй половине ХХ века Киев превратился в крупный деловой центр Украины, что было вызвано стремительным развитием промышленного производства. Сами же поездки привели к формированию такой разновидности туризма, как деловой туризм. Проведение в Киеве ежегодной Контрактовой ярмарки было существенным фактором не только пополнения бюджета города, но и финансового благополучия учреждений сферы госте-приимства: на это время готели увеличивали стоимость предоставляемых услуг вдвое. Это было вызвано не только притоком в Киев непосредственных участников ярмарки, а и многочисленных посетителей, желавших хорошо провести время.

Развитие капитализма в Украине способствовало национально-культурному возрождению. Прогресс просвещения, науки и культуры актуализировал интерес украинцев к собственной истории, памяткам культуры, что, в свою очередь, способствовало развитию экскурсий с познавательными целями, а также природного и исторического краеведения. Последние дали начало историко-культурному туризму в Украине. Эти процессы повлияли на дальнейшее развитие сферы гостеприимства в Києве в направлении проведения модернизации учреждений, дифференцирования ценовой политики, изменения требований к качеству предоставляемых туристам услуг.

Ключевые слова: туризм, деловой туризм, историко-культурный туризм, паломничество, гостеприимство, религиозное гостеприимство, светское госте-приимство, учреждения гостеприимства, сфера гостеприимства г. Киева.

Annotation

Galyna Vishnevska. Evolution of Kyiv hospitality sphere from the second half of the ХІХ-th – tothe beginning of the ХХ-th century in the context of Ukrainian tourism development. – The Manuscript.

Dissertation for the scientific degree of the candidate of culturology by speciality 26.00.06 – applied culturology. Cultural practices. – Kyiv National University of Culture and Arts. Kyiv, 2008.

Dissertation is devotedto determination of constituents of hospitality sphere in Kyiv and character of its evolution in connection with becoming and development of tourism as new social and cultural practice in Ukraine from the second half of the ХІХ -th – to the beginning of the ХХ-thcentury.

The basic types of mass trips in Ukraine, which lead to forming of network of hospitality institutions, which provide services the proper categories of travelling, are analysed in dissertation, and which subject to the condition development of capitalism in Ukraine and caused this national and cultural revival saved (pilgrimage) or transformed (trips with an auction purpose, regional excursions) in new forms which get the signs of tourism: business, historical and cultural.

Kyiv is described as social and cultural attraction, his role is shown as a spiritual and religious center of orthodoxy in the context of pilgrimage and religious hospitality. Influencing is certain, what Kyiv entailed on becoming and development of business and historical and culturaltourism, evolution of hospitality society.

Religious and secularinstitutions of hospitality are analysed as a basic component of city hospitality sphere. It was explored quantitative and high-quality evolution of the Kyiv hotels and other institutions of the temporal placing, institutions of feed; character of this evolution is certain.

Keywords : tourism, business tourism, historical and cultural tourism, pilgrimage, hospitality, religious hospitality, secular hospitality, institutions of hospitality, sphere of hospitality of Kyiv.