Реферат: Традиції Великодня

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ ТА ОСВІТИ УКРАЇНИ

КРИВОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Р Е Ф Е Р А Т

З предмету: Етнографія України

На тему: «Традиції Великодня»

Роботу виконала:

студентка 2-го курсу

групи УМЛ 06-1

Колісник А. О.

МЕТОДИЧНИЙ КЕРІВНИК

Грабар М.М.

м. Кривий Ріг

2008 р.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Свято Великодня. Традиції святкування

Розділ 2. Про українські писанки

Розділ 3. Символіка та семантика українських писанок

Висновок

Вступ

Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками.

Але звичаї - це не відокремлене явище в житті народу, це - втілені в рухи і дію світовідчуття, світосприймання та взаємини між окремими людьми. А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духовну культуру даного народу, що в свою чергу впливає на процес постання народної творчості. Саме тому народна творчість нерозривно зв`язана з звичаями народу.

Звичаї народу - це ті прикмети по яких розпізнається народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому.

Звичаї - це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах. Звичаї, а також мова - це ті найміцніші елементи, що об`єднують окремих людей в один народ, в одну націю. Звичаї, як і мова, виробилися протягом усього довгого життя і розвитку кожного народу .

В усіх народів світу існує повір`я, що той хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по світі, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку та пристановища, бо він загублений для свого народу.

Наш великий поет Тарас Шевченко, звертаючись до України, як до матері, що вічно страждає питає:

Чи ти рано до схід-сонця

Богу не молилась ?

Чи ти діточок непевних

Звичаю не вчила?

Ми, українці, нація дуже стара і свою духовну культуру наші пращури почали творити далеко до християнського періоду на Україні. Разом із християнством Візантія принесла нам свою культуру, але саме свою культуру, а не культуру взагалі. У нас на Україні вже була національна культура, і Володимир Великий тільки додав християнську культуру до своєї рідної, батьківської культури.

Зустріч Візантії з Україною - це не була зустріч бідного з багатим; це була зустріч якщо не рівних, то близьких потугою, але різних характером культур. Ще й тепер ми маємо у своїх звичаях і народній усній творчості ознаки зустрічі, поєднання староукраїнської, дохристиянської культур. Але ми до цього вже так звикли, що іноді не можемо розпізнати де кінчається в народних звичаях староукраїнське і де починається християнське. Бо староукраїнські традиції ввійшли у плоть і кров наших звичаїв, і тепер ми собі не уявляємо Різдва без куті, Великодня - без писанки, Святої Троїці - без клечання, навіть називємо це останнє свято «Зеленими Святами». Всі ми відзначаємо свято Купала, на «Введіння» закликаємо щастя на майбутній рік на «Катерини» кличемо долю, а на «Андрія» хто з нас не кусав калети (це великий корж із білого борошна) і яка дівчина не ворожила, чи вийде заміж цього року?

Все це - наша дохристиянська та християнська культура, наша найстаріша традиція.

Розділ 1. Свято Великодня. Традиції святкування.

Великдень, Паска, Христове Воскресіння. Так називають свято, що відображає звершення найзаповітнішої мрії людства — подолання смерті. У словосполученні «Великий День» лунає відгомін міфів та вірувань давніх індусів, єгиптян, греків, римлян, слов'ян та інших народів, що втілювали ідею вічного життя в образах Вішну, Озіріса, Фенікса, бога Сонця...

Вибраний Богом єврейський народ, з-поміж якого мав прийти Спаситель, найбільшим, встановленим пророком Мойсеєм, святом вважали Паску. Вона знаменувала перехід обраного людського племені з рабства у вільне життя на дарованій Всевишнім землі. Назва свята дійшла й до нас, однак наповнилась новим змістом. Ісус Христос через добровільну смерть і воскресіння звершив перехід для всього людства і кожної людини зокрема з рабства смерті до вічного життя. Тому Паска стала святом найбільшої буттєвої радості — відчуття єдності з усім світом і з Живим Богом.

Людство відзначає цей день уже тисячі років. Тож дібрало чимало способів вшанування Воскреслого Христа, що сформувалися у традиції та звичаї. Багата на них і наша ненька Україна.

Основна ознака українського Великодня — писанка, яка в своїй символіці поєднала давнину дохристиянських часів, наше сьогодення і віру у вічність. Тому, готуючись в часі Великого посту до гідної зустрічі Паски, українці протягом цілої чотиридесятниці (навіть і у святкові дні) пишуть писанки. Тоді ж люди вишивають рушники і серветки, якими згодом покривають великодні кошики.

Страстного тижня господині печуть особливий хліб — паску — на згадку про Христові слова: «Я є Хліб життя». Ці паски є найбільшою окрасою і основною поживою великоднього столу.

За три дні до свята Живного четверга діти ходять «гріти діда», відвідуючи хресних батьків та інші господи, особливо ті, де є старенькі люди. їх душі малеча зігріває окликами: «Грієм діда. Печіть паски. За три дні Великдень!». Діточок віддячують за добру звістку спеціально спеченими булочками з хрестиками. В наші дні ще й пригощають солодощами.

А в Страстну п'ятницю — у день страдницької смерті розп'ятого Христа старі й малі ідуть до церкви, щоб вклонитися Святій Плащаниці. Саме час посидіти біля неї, як біля померлої людини, міркуючи про своє життя та слухаючи читання «Дій святих апостолів». Багато людей, особливо молодь, у храмі проводять нічні чування, що розпочинаються з «Хресної дороги». Жодної справи не повинна торкнутися рука в цей день скорботи, жодне зайве слово чи жарт не мають зірватися з язика.

А Великодня субота — це останній день підготовки до свята і остання нагода висповідатися й прийняти Святі Тайни Тіла і Крові Христа. Без цього не досягнути повноти свята. Не гідно сідати до великоднього столу з неочищеним серцем і устами. Великдень є символом щорічної можливості почати нове життя.

У Пасхальну ніч храм буває переповнений молільниками. На цей час сюди приїздять і ті, хто живе у найвіддаленіших куточках і не завжди може бувати на богослужіннях. Адже йдеться про момент особливого духовного пережиття величного Воскресіння.

«Христос воскрес!» — лунає на світанку. Під передзвін церковних дзвонів та спів пасхальних пісень освячуються паски, писанки та все принесене в прикрашених кошиках і кухлях. Люди христосуються і поспішають додому — до сім'ї, родини, особливо якщо вдома з нетерпінням чекають свяченого старенькі й хворі, найменші... І ось всі умиваються свяченою водою, в яку опущено писанку та хрестик, а лише тоді до святкового сніданку, щоб розговітися (Говіти — постити, відвідувати церковні служби, готуючись до сповіді й причастя, сповідатися, причащатися.) яйцем і паскою.

Великодній тиждень — Світлий тиждень. А закінчується він Провідною неділею, або Антипасхою. Це день відвідин померлих. Мало не всі родичі тих, хто відійшов у вічність, збираються на цвинтарі, щоб згадати рідних і сповістити радість воскресіння: «...Христос воскресе із мертвих і смертію смерть поправ!».

Розділ 2. Про українські писанки

Фарбовані яйця - неминуча ознака Великоднього розговіння. Особливо вони користуються повагою в Україні. У деяких із слов'янських народностей, наприклад у гуцулів, існує справжній культ великодньої писанки, оточений старовинними легендами і безліччю особливих звичаїв.

Великодні писанки не просто фарбуються: вони пишуться, тобто розмальовуються за допомогою особливих технічних прийомів. Від цього і сама назва їх — писанки.

Про походження великодніх писанок в народі існує безліч легенд. Згідно однієї з цих легенд, краплі крові Розп'ятого Ісуса Христа, упавши на землю, стали як курині яйця і зробилися твердими як каміння. Гарячі сльози Богоматері, котра плакала у підніжжя Хреста, упали на ці криваво-червоні яйця і залишили на них сліди на вигляд прекрасних узорів. Коли Христос був знятий з Хреста і покладений до гробу віруючі зібрали Його сльози і поділили їх між собою. А коли пронеслася серед них радісна звістка про Воскресіння, вони вітали одне одного: „Христос воскрес" і при цьому передавали з рук в руки Христові сльози. Після Воскресіння звичай цей суворо зберігався у перших християн, і знамення великого чуда — сльози-яйця суворо зберігалися у них і були предметом радісного дару в день Світлого Воскресіння. Згодом, коли люди почали більше грішити, Христові сльози розтанули і зникли з потоками і річками в морі.

Інша легенда розповідає таке. Ісус Христос, коли ще був дитиною, любив курей, грався з ними і годував їх. І Богоматір, щоб зробити Йому задоволення, розмальовувала курячі яйця і дарувала їх Йому в якості іграшок. Коли розпочався над Христом суд Матір Божа пішла до Пілата і щоб задобрити його принесла йому в дарунок розмальовані з великим мистецтвом яйця. Вона поклала їх в свій фартух, і, коли впала перед Пілатом долі, прохаючи про Сина, яйця викотилися з фартуха і покотилися по всьому світі... З тих пір вони служать для нас спогадом про страждання Христові і Його воскресіння.

Зображення і узори, що на писанках, дуже різноманітні і виникли ще в давнину. Цікаво те, що деякі з цих зображень і узорів характерні тільки тій чи іншій місцевості. Деякі розшифрувати є непростою справою. Турботи з виготовленнями писанок розпочинаються ще до вербної неділі. Писанкарка розшуковує в селі принаймні три яйця, які були б знесені молодою куркою. В страсний понеділок вона розбиває до сходу сонця об дерево ці яйця, відділяє жовток від білка і збирає жовток в чистий ще не бувший у використанні горщик. Цей жовток повинен закріпити фарби на яйці і надати йому особливий блиск і красу.

В той же день вона виготовляє особливий пристрій для малювання, що нагадує собою ручку для написання чорнилами. Вона бере шматочок латуні, розплющує його в тонкий лист і обгортає його навколо швейної голки так, щоб вийшла маленька трубка. Через неї вона протягує кінський волос; а потім вставляє трубку в дерев'яну ручку довжиною біля 10 сантиметрів і прив'язує трубку до ручки ниткою. Для того, щоб робота йшла без зупинки, таких ручок здебільшого виготовляється дві. Потім готуються фарби створені за власними рецептами. Фарби розводяться тільки на „чистій" воді. Це означає, що вода повинна бути принесена із криниці до сходу сонця перш ніж до неї доторкнеться будь-яка „нечиста" жінка, або тварина. Тільки при цій умови писанки виходять дуже гарними.

Найголовніший момент в процедурі виготовлення писанок їх розписування — починається в страсний четвер. Художниця-писанкарка обмиває кожне яйце в теплій воді, обтирає його і кладе на тепле місце. Потім розпускає на легенькому вогні в чистому горщику віск і, коли віск розпуститься, кладе в горщик обидві ручки, якими вона потім буде розмальовувати яйце. Попередньо приготовані фарби, в які підбавляється вищезгаданий курячий жовток. Ось тоді і починається священне дійство.

Помилково було б думати, що художниця буде малювати фарбами. За невеликими винятками, вона малює не фарбами, а воском. Віск відіграє в її мистецтві активну роль: створює узори і всю графіку писанки. Фарби ж діють пасивно: вони дають необхідний тон для малюнка. Після свята писанка перетворюється в окрасу помешкання.

Що стосується цікавих моментів, якими супроводжувалося написання писанки, то їх було досить багато. Перш за все, писанкарка мала бути "чистою" (відсутність "menstruatio"). Окрім того, обов'язковим було приповідання різних молитов. Ганчірка, якою обтирали бджолиний віск (із щойно вийнятої з печі писанки), набувала магічних властивостей - одні писанкарки ховали її, аби розпалити вогонь напередодні наступного Великодня, інші “... нею відкурюють бешиху...”

Писанки дарувалися на знак побажання добробуту, удачі, радості. Вони символізували вияв загальної любові до братів і сестер у Христі взагалі, дарувалися друзям, родичам, знайомим.

Писанка – це не просто сувенір чи народна мініатюра. Адже писанка несе в собі високий заряд енергетики. Її писали лише в доброму настрої та з добрими побажаннями, щоб подарувати іншим на щастя, на здоров’я, на багатство, вкладаючи в це душу.

Висновки

Стародавні християни велике свято Великодня святили особливими справами благочестя, милості і благотворіння. Наслідуючи Господу, Своїм Воскресінням що звільнив нас від уз гріха і смерті, благочестиві царі відмикали в пасхальні дні темниці і прощали в'язнів (але не кримінальних злочинців). Прості християни в ці дні допомагали бідним, сирим і убогим. Брашно (тобто їжу), освячені до Великодня, роздавали бідним і тим робили їх учасниками радості в Світле свято.

Стародавній святий звичай, що зберігається і нині благочестивими мирянами, полягає в тому, щоб у всю Світлу седмицю не пропускати жодного церковного Богослужіння.

Що ж стосується писанкарства то зараз воно збереглося здебільшого лише в Західній Україні. І зараз там існують визнані центри цього народного мистецтва, серед яких Космач, на Івано-Франківщині, а в місті Коломия є навіть унікальний музей Писанки. Це єдиний у світі спеціально збудований музей для збереження й експонування саме творів писанкового розпису. Колекцією містить понад 6000 експонатів, а сама будівля музею, до речі, також виконана у формі яйця. Зберігаються писанки і в краєзнавчих та музеях декоративного мистецтва. При цьому найстаріші експонати – з кінця з яких 19 століття, коли писанку, власне, почали сприймати як витвір народного мистецтва, а отже колекціонувати та досліджувати. Останнім часом мистецтвознавці знову досить активно звернулись до вивчення цього явища. В той же час, зараз писанкарство активно відроджується скрізь по Україні - створюються гуртки, здебільшого при школах. Чимало художників звертаються до писанки в своїй авторській творчості..

А взагалі кажучи, свято Великодня для слов’янських народів було, є і залишиться найвеличнішим та найзначущим з усіх існуючих на сьогодні свят!