Особливості
бетонування
деяких конструкцій
План
1. Бетонування фундаментів та масивів
2. Бетонування каркасних конструкцій, колон, балок, рамних конструкцій, арок і склепінь
3. Бетонування стін, перегородок, плит перекриття, підготовка під підлогу
Використана література
1.
Бетонування фундаментів та масивів
Технологія бетонування конструкцій вибирається з урахуванням типу конструкції, її розташовує на будівлі або споруді, кліматичних умов, наявності енергетичних ресурсів і т.д.
Фундаменти і масиви залежно від об'єму, заглиблення, їх висоти і інших особливостей можуть бетонуватися з використанням наступних технологічних схем: з розвантаженням суміші з транспортного приладу безпосередньо в опалубку з пересувного моста або естакади, за допомогою віброживильників, віброжолобів, бетононасосів або баддями за допомогою кранів (рис.1)
Рис.1. Бетонування буронабивних паль
1 - автобетонозмішувач; 2 - лоток; 3 - приймальна воронка; 4 - труба для подачі бетону (хобот)
При бетонуванні малоармованих фундаментів і масивів застосовують жорсткі бетонні суміші з осіданням конуса 1-3см. При цьому в цілях економії цементу в такі конструкції дозволяється укладати каміння розміром 120-200 мм ("родзинки") в об'ємі 20-25%.
При бетонуванні крупних малоармованих фундаментів і масивів для ущільнення бетонної суміші застосовують вібропакети.
Укладання бетонної суміші в східчасті фундаменти залежно від їх висоти проводиться через верхнє урізання опалубки або через ланкові хоботи.
Фундаменти, що сприймають динамічні навантаження, наприклад під турбогенератори, компресори і т.д., бетонуються в безперервному режимі. При бетонуванні фундаментів слід особливо ретельно перевіряти відмітки опорних поверхонь під колони, відмітки і правильність розташовує анкерних болтів.
В малоармовані фундаменти і масиви укладають бетонну суміш з осіданням конуса 1—3 см і крупною заповнювача до 70 мм, в густоармировані — з осіданням конуса 3—6 см і крупною, що не перевищує якнайменшої відстані між арматурними стрижнями. В масивні фундаменти укладають бетон на цементі з низькою екзотермією, для того, щоб зменшити температурні деформації конструкцій і виключити їх розтріскування.
Способи бетонування фундаментів вибирають з урахуванням їх заглиблення, об'єму і числа на одному об'єкті. У фундаменти під колони будівель об'ємом до 15 м3 бетонну суміш подають по віброжолобами, заглиблюючи їх, а також бетоноукладачами, транспортерами і в баддях кранами.
В східчасті фундаменти із загальною висотою до 3 м і площею нижнього ступеня до 6 м2 суміш подають через верхнє урізання опалубки (мал. 9-9, а), передбачаючи заходи проти зсуву анкерних болтів і заставних деталей. При віброусадці внутрішні вібратори занурюють в суміш через відкриті грані нижнього ступеня і переставляють їх по периметру ступеня у напрямі до центру фундаменту. Аналогічно ведуть віброусадці бетону другої і третьої ступенів, після чого їх загладжують. В цих випадках, коли висота пілона фундаменту невелика, застосовують малорухливі бетонні суміші (осідання конуса до 3 см). Пілони можна бетонувати зразу ж після закінчення бетонування ступенів. Суміш в пілон подають через верхнє урізання опалубки. Ущільнюють її внутрішніми вібраторами, опускаючи їх зверху. Особливо ретельно треба вести виброущільнення в кутках і на перегинах опалубки, а також в місцях армування і поблизу заставних деталей.
При висоті східчастих фундаментів більше 3 м і площі нижнього ступеня більше 6 м2 перші порції бетонної суміші подають в нижній ступінь по периметру. В подальшому суміш подають через приймальний бункер і ланкові хоботи. Віброущільнення суміші ведуть, як і у попередньому випадку, внутрішніми вібраторами.
Бетонувати високі пілони при осіданні конуса суміші, рівної 4—6 см, потрібно поволі і навіть з деякими перервами (1—1,5 ч), щоб виключити видавлювання бетону, укладеного в ступені, через їх верхні відкриті грані.
Масивні фундаменти, що сприймають динамічні навантаження (наприклад, під прокатне, ковальсько-пресове устаткування), бетонують безперервно. Об'єм їх досягає 2,5—3,0 тис. м3. Бетонну суміш в них подають з естакад, транспортерами, бетононасосами або комбінованими способами з темпом до 300—350 м3 за зміну. В труднодоступні місця масиву подають суміш і розподіляють її за площею фундаменту за допомогою віброжолобів. Для спуску суміші з висоти більше 3 м застосовують похилі лотки, ланкові хоботи, а при висоті більше 10 м — віброхоботи.
Укладають бетонну суміш в масивні фундаменти з густою арматурою горизонтальними шарами завтовшки 0,3—0,4 м, ущільнюючи її ручними внутрішніми вібраторами.
Великі малоармовані або неармовані масиви бетонують шарами 1—2 м. Ущільнюють суміш в них могутніми пакетними вібраторами, що переставляються за допомогою кранів. Останніми роками для розподілу і ущільнення суміші в таких масивах застосовують малогабаритні електробульдозери.
З метою зниження витрати цементу малоармовані і неармовані масиви доцільно зводити з камнебетону. Для цього в шар бетонної суміші з осіданням конуса 4—6 см і завтовшки 0,3—0,4 м за допомогою могутнього поверхневого вібратора занурюють шматки каменя крупною 120—300 мм При цьому утворюється шар камнебетону завтовшки 50—60 см, в якому 30—40% займає крупний щебінь і камінь. Окрім зниження витрати цементу в камнебетоні зменшуються температурні і усадкові деформації.
З цією ж метою в бетон малоармованих масивів укладають окреме каміння розміром більше 150 мм (так звані родзинки). Для цього відбирають міцне каміння з шорсткими гранями, які перед укладанням промивають струменем води. Відстань між окремим камінням слідує приймати не менше 20 см; вони не повинні торкатися арматури і опалубки. Суміш ущільнюють внутрішніми ручними вібраторами.
2.
Бетонування каркасних конструкцій, колон, балок, рамних конструкцій, арок і склепінь
Для зменшення усадок бетону і виключення його сповзання при віброущільненні для зведення арок і зведень застосовують малорухливі бетонні суміші з осіданням конуса 1—3 см і крупною заповнювача до 30 мм
Пологі двохшарнірні арки прольотами до 20 м бетонують безперервно з двох сторін — від п'ят до замка. За наявності третього шарніра бетонують одночасно обидві напіварки від опор до середнього шарніра.
Арки прольотами більше 20 м з великими перетинами бетонують ділянками. Для двохшарнірних арок кількість таких ділянок повинна бути непарною, а для трьохшарнірних — парним. Між ділянками залишають розділові смуги шириною 0,8—1,2 м, Укладати суміш на кожній ділянці потрібно безперервно. Першими бетонують ділянки, прилеглі до опор. Потім щоб уникнути витріщення опалубки у вершині арки бетонують замкову ділянку. Після цього укладають бетонну суміш в рядові ділянки рівномірно з двох сторін арки. Розділові смуги бетонують через 6—8 діб після того, як відбудеться усадка бетону основних ділянок. Для розділових смуг застосовують жорстку суміш (ОК=0-11 см).
Приопорні ділянки крутих арок бетонують в чотиристоронній опалубці, щоб суміш не сповзала при виброущільненні. Суміш подають в баддях, завантажуючи її у відкриту опалубку зверху або в спеціальні вікна при чотиристоронній опалубці. Ущільнюють суміш внутрішніми вібраторами, а при густому армуванні і великій висоті перетину арок — комбінованим способом, застосовуючи внутрішні і навісні вібратори.
Затягування арок, що мають натяжні пристосування, бетонують після розкружалювання арок і підтягання цих пристосувань. Жорсткі затягування омонолітують одночасно з бетонуванням арок.
Зведення великої протяжності членують по довжині на окремі ділянки з пристроєм робочих швів, перпендикулярних зведенню. При невеликих прольотах (до 15 м) і малій товщині зведення (до 0,2 м) ділянки бетонують безперервно, укладаючи суміш смугами, паралельними, одночасно з двох сторін від п'ят до замка.
Масивні зведення прольотами більше 15 м в межах кожної ділянки членують на непарну кількість ділянок, паралельних. Ширину розділових смуг між ними приймають рівній товщині зведення.
Бетонну суміш подають в баддях, розвантажуючи її порціями в окремих крапках по фронту бетонування. При товщині зведень до 0,35 м суміш ущільнюють поверхневими вібраторами або віброрейками, в більш масивних зведеннях —внутрішніми вібраторами.
При крутих зведеннях ділянки у опор щоб уникнути сповзання бетону при вібрації бетонують в двосторонній опалубці. Зовнішні щити встановлюють по ходу бетонування.
Невеликі куполи бетонують безперервно дві-три ланки, працюючі безперервно. Укладають суміш горизонтальними круговими смугами без утворення робочих швів. Великорозмірні куполи ділять на ділянки-«листочки», утворюючи розділові смуги між ними (мал. 9-19, би). Бетонують куполи, як правило, в двосторонній опалубці, зовнішні щити якої встановлюють по ходу бетонування.
Оболонки, чотирикутні в плані, бетонують в односторонній опалубці смугами, паралельними зовнішнім їх граням, а круглі — концентричними смугами. Ущільнюють суміш вібрацією майданчиковими вібраторами, віброрейками або вакуумуванням. Для малорухливих сумішей (ОК=1-13 см) застосовують віброущільнення, а більш рухомі з осіданням конуса 4—6 см ущільнюють вакуумуванням.
Колони,як правило, повинні бетонуватися на всю висоту поверху без перерви. Робочі шви можуть влаштовуватися тільки або у самого низу колон (на рівні верху фундаменту або перекриття), або зверху колони, на декілька сантиметрів нижче за рівень примикання балок перекриття. В підтримуючих безбалочні перекриття колонах з капітелями робочий шов влаштовується у низу капітелі. Сама капітель повинна бетонуватися одночасно з плитою перекриття. Колони промислових цехів можуть мати робочі шви на рівні верху підкранових балок або на рівні низу консолей (виступів), що підтримують підкранові балки.
Балки і прогони повинні бетонуватися, як правило, одночасно з плитами перекриття. Тільки при дуже високих балках і прогонах (заввишки 800—, 1000 мм і більш) може бути допущений як виняток розрив в часі між бетонуванням балок і плити. В цих випадках робочий шов влаштовується в балках на 30—50 мм нижче за рівень плити.
Іноді за відсутності підкладок застосовують для цієї мети обрізання арматурної сталі, проте така заміна небажана, а для зовнішніх і підземних конструкцій недопустима.
Для утворення захисного шару в плитах бетонщики у міру бетонування злегка струшують арматуру металевими крюками, стежачи при цьому за тим, щоб під арматурою утворився шар бетону необхідної товщини (звичайні 10 мм). Більш доцільно укладати арматурні сітки на спеціальні підкладки (з пластмаси або з цементного розчину, але не з арматурної сталі).
Дуже важливо витримувати в натурі проектну товщину плити. Для цього застосовують маякові рейки, прибивані злегка до опалубки. Верх рейки повинен співпадати з проектним рівнем верху плити. У міру бетонування рейки знімають і поглиблення закладають бетонною сумішшю одночасно із загладжуванням поверхні плити.
За наявності верхньої арматури, укладеної на підставках з арматурної сталі (жабах), необхідно вести роботи по ущільненню бетонної суміші з переставних лавок, щоб не пом'яти верхню арматуру, і ретельно стежити за збереженням її проектного положення.
Для ущільнення бетонної суміші в балках застосовуються вібробулави і вібратори з гнучким валом. Балки заввишки до 400 мм бетонуються звичайно в один шар, більш високі — в два-три шари товщиною по 300— 400 мм Плити бетонуються з ущільненням за допомогою поверхневого вібратора. Вирівнювання і загладжування поверхні плити проводиться затирочної машиною, а при малих об'ємах робіт — правилом і гладилками.
Бетонування конструкцій каркасів будівель. Для бетонування густоармірованих колон перетином менше 0,6х0,6 м звичайно застосовують бетонні суміші з осіданням конуса 6-8 см. При більшому перетині колон може застосовуватися бетонна суміш з осіданням конуса 4-6 см.
Перед укладанням бетонної суміші місце примикання колони до фундаменту через нижнє вікно в коробі опалубки очищається від будівельного сміття. Потім в опалубку укладають шар цементного розчину або шар дрібнозернистого бетону завтовшки 5-20 см (це виключає утворення раковин у підстави колони). Колони заввишки до 5 м і перетином з розмірами сторін до 0,8 м бетонують відразу на всю висоту до низу примикаючих прогонів, балок або капітелей. При цьому суміш подають баддями і розвантажують в приймальний бункер хобота. Ущільнюють бетонну суміш внутрішніми вібраторами.
Колони заввишки більше 5 м бетонують ярусами, до 2 м - із загружением бетонної суміші і її вібрацією через бічні вікна в стінках короба (рис.2).
Рис.2. Бетонування колон
а - бетонування зверху; б - бетонування через хобот; в --бетонування через кишені; 1 - опалубка; 2 - баддя; 3 - гнучкий шланг вібратора; 4 - вібратор; 5 - хобот; 6 - воронка; 7 - зовнішній вібратор; 8 - приймальна кишеня; 9 - мотор вібратора; 10 - знімний щит
Головні балки, прогони і плити в ребристих перекриттях бетонуються одночасно. Бетонування прогонів, балок і плит слід починати через 1-2 ч після бетонування колон і первинного осідання в них бетону. Окремо від плит з пристроєм робочого шва на рівні низу плити бетонують балки і прогони заввишки більше 0,8 м. Для бетонування густоармірованих прогонів і балок застосовують бетонні суміші з осіданням конуса 6-8 см і крупною фракцій заповнювача до 20 мм Ущільнення суміші в таких конструкціях проводять внутрішніми вібраторами, при необхідності оснащеними наконечниками (виброштиками).
Плити перекриття бетонують відразу на всю товщину і ущільнюють поверхневими вібраторами.
Арки і зведення прольотом менше 15 м бетонують безперервно одночасно з двох сторін від п'яти до замка. Зведення прольотом більше 15 м бетонують окремими ділянками. Бетонну суміш укладають смугами одночасно на трьох ділянках в замку і у п'ят. Після цього бетонують окремі смуги. Між ними залишають усадкові зазори по 20-30 см, які закладають малорухливою бетонною сумішшю через 5-7 днів після бетонування смуг. Затягування зведень і арок перед бетонуванням підтягають.
3.
Бетонування стін, перегородок, плит перекриття, підготовка під підлогу
Бетонувати перекриття можна наступними способами: в переставній опалубці з відставанням від бетонування стін на 2—3 поверхи; безпосередньо після зведення стін кожного поверху із зупинкою ковзаючої опалубки; зверху вниз в опалубці, закріплюваній на вищерасположеному перекритті; в опалубці, від'єднуваній на кожному поверсі від ковзаючої; підйомом плит перекриттів, бетонованих в підвальному приміщенні, лебідками і монтаж їх.
Найбільш поширений метод бетонування перекриттів з відставанням процесу від бетонування стін. Часто застосовують також спосіб бетонування на кожному поверсі із зупинками ковзаючої опалубки. Цей спосіб має ряд переваг.
Застосовують і інші методи бетонування; деякі з них відрізняються оригінальністю, проте складні у виконанні. Одним з таких методів є бетонування плит перекриттів у вертикальному положенні в ковзаючій опалубці з подальшим поворотом їх навкруги шарнірного пристрою і установкою в робоче положення.
При бетонуванні перекриттів з відставанням від процесу зведення стін ковзаючу опалубку зупиняють на відмітці верху перекриття другого або третього поверху від поверху, на якому бетонують перекриття, і після «кроку на місці» опалубку без бетонної суміші піднімають на 30—40 см і зупиняють. Після цього розбирають настил робочої підлоги і вмонтовують опалубку перекриттів.
Бетонну суміш подають будь-якими способами через отвори в робочій підлозі. Якщо замкнуті осередки невеликі і опустити баддю з бетонною сумішшю неможливо над люком в робочій підлозі або на спеціальній траверсі, що спирається на стіни, встановлюють воронку, від якої опускають хобот, що направляє бетонну суміш (мал. 11-10). До траверсі, що спирається на стіни будівлі, можна підвішувати також опалубку перекриттів.
При бетонуванні будівель, що складаються з декількох захваток, роботи планують так, щоб на одній захватці бетонувалися стіни, а на інших готували опалубку і бетонували перекриття. Застосовують звичайно декілька комплектів опалубки перекриттів (3—4), які послідовно переставляють. Тоді як бетон перекриттів в одному комплекті опалубки набирає міцність, інший комплект розпалублюют, а третій вмонтовують для бетонування наступного перекриття.
Для пристрою перекриттів послідовно на кожному поверсі із зупинкою ковзаючої опалубки потрібно застосовувати опалубку з підвищеною жорсткістю, оскільки опалубку без бетонної суміші виводять вище за відмітку перекриття і вона зависає на домкратних стрижнях значної довжини. При цьому зависла опалубка повинна сприймати горизонтальні і вертикальні навантаження, у тому числі вітрові, без зміни робочого положення, деформацій і перекосів.
Щити опалубки зовнішніх стін по контуру споруди виконують більшої висоти на 300—350 мм Вони служать опалубкою торця перекриття і фіксують підняту опалубку по контуру споруди. Схема бетонування перекриттів по цьому методу в чотири етапи, вперше застосованому фірмою «Торнтон» (Англія), показана на мал. 11-11.
Бетонування стін в ковзаючій опалубці припиняють після досягнення відмітки перекриття. Після цього опалубку з меншою швидкістю піднімають настільки, щоб низ внутрішніх щитів виявився на рівні верхньої відмітки перекриття, потім опалубку зупиняють, знімають настил робочої підлоги і бетонують перекриття. Далі ковзаючу опалубку заповнюють бетоном і продовжують піднімати.
При цьому методі потрібне достатньо чітке і ретельне виконання робіт. Опалубка повинна мати підвищену жорсткість і бути більш металоємною, ніж при інших методах бетонування перекриттів. Зважаючи на те що домкратні стрижні при підйомі опалубки без бетонної суміші на кожному поверсі мають достатньо велику вільну висоту і не розкріплюють в тілі бетону, необхідно застосовувати стрижні більшої несучої здатності або додатково розкріплювати їх. Для зменшення вільної висоти стрижнів доцільно застосовувати захисні трубки підвищеної жорсткості і довжини з додатковим жорстким закріпленням до домкратним рам. Інакше вимагається частіше встановлювати домкратні рами. При цьому найвідповідальніший момент початку підйому опалубки, пов'язаний з більш високими первинними навантаженнями, повторюється на кожному поверсі.
Для збільшення несучої здатності стрижнів і стійкості піднятої опалубки застосовують також описану нижче схему бетонування. Після досягнення опалубкою відмітки перекриття і при подальшому її підйомі продовжують бетонувати частини стін, які не є опорними для перекриттів або в них влаштовують штраби для того, що спирається перекриття. В останньому випадку можна бетонувати також всі стіни. Підняту над перекриттям ковзаючу опалубку спирають на забетоновані стіни і домкратні стрижні, що знаходяться в тілі бетону.
Достатньо поширений також спосіб пристрою збірно-монолітних перекриттів. Для цього в стінах влаштовують штраби або крізні опорні кубла і після бетонування стін на них закріплюють опорні столики. На них послідовно від низу до верху встановлюють збірні плити, які потім омоноличивают по контуру. Монтаж збірних плит в цьому випадку звичайно ведуть після бетонування стін на всю висоту і демонтажу ковзаючої опалубки. Проте монтаж перекриттів після зведення короба будівлі доводиться вести усліпу, а це викликає багато технічних труднощів. Будівлю в цьому випадку потрібно розраховувати на сприйняття горизонтальних навантажень при роботі без перекриттів, унаслідок чого армування стін потрібно усилювати.
Для пристрою бетонних підготовок під цементні, керамічні і інші види полови застосовують бетонну суміш з осіданням конуса 0—2 см.
Площа, на якій передбачається бетонувати підготовку, розбивають на карти-смуги шириною 3—4 м, встановлюючи по їх краях маякові дошки. Бетонну суміш розвантажують на місці бетонування безпосередньо з автобетоновоза. Лопатами її грубо розрівнюють, а потім за допомогою вібробруса (віброрейки) ущільнюють. При цьому вібробрус на одній позиції тримають до тих пір, поки він не опуститься з обома кінцями на маякові дошки.
Коли по бетонній підготовці припускають укладати бетонні, цементні або асфальтові підлоги, її поверхню залишають після проходки вібробруса шорсткою для кращого зчеплення з верхніми шарами.
Смуги-карти бетонують через одну в послідовності, вказаній на мал. 9-5. Проміжні смуги бетонують після затвердіння бетону в суміжних смугах, як би для розпору раніше укладеного бетону. Перед бетонуванням проміжних смуг обов'язково знімають маякові дошки; по цих гранях утворюються робочі шви. Така схема бетонування дозволяє понизити сумарну величину усадки підготовки і зменшити вірогідність появи в ній усадкових тріщин.
Для зниження температурних напруг влаштовують деформаційні шви, паралельні напряму бетонування. Перпендикулярно їм передбачають помилкові деформаційні шви, Їх влаштовують за допомогою металевої смуги шириною 80— 100 мм, завтовшки 4—6 мм і завдовжки, рівній ширині карти. Таку смугу заглиблюють в свіжоукладений і провібрований бетон на 7з товщину шару, залишаючи її в бетоні на 20—40 мін, після чого обережно витягують. Паз, що утворився, заливають цементним розчином або бітумом.
Бетонувати чисті підлоги по бетонній підготовці потрібно з мінімальною перервою. Якщо бетон підготовки повністю схопився, перед бетонуванням підлоги його зволожують, не допускаючи, проте, калюж на поверхні.
Чисту підлогу бетонують по маякових дошках з ущільненням бетону віброрейкою.
Свіжоукладений бетон ретельно загладжують за допомогою ручного інструменту або спеціальної затирочної машини. Остаточно поверхню бетонної підлоги обробляють прасувальною дошкою або брезентовою стрічкою. Ширину стрічки приймають 300—400 мм; довжина її повинна бути на 1—-1,5 мм більше ширини бетонованої смуги. Кінці стрічки закріплюють до ручок-валів. Загладжують бетон через 20—30 мін. після закінчення бетонування. До цього моменту на поверхні бетону з'являється тонка плівка води і цементного молока. Така плівка при загладжуванні стрічкою частково відсисається, частково віддаляється.
Через 30—40 мін після загладжування стрічкою поверхню бетону обробляють металевим полутерком до оголення зерен гравію (щебеня). Така обробка дозволяє одержати якісні бетонні підлоги, що володіють високими стираними і міцністю.
Для того, щоб додати бетонній підлозі підвищену густину і хороші гігієнічні якості, його поверхню железнять. При цьому в поверхню свіжоукладеного вологого бетону ретельна втирають сухий цемент до появи матового блиску. Цю операцію виконують за допомогою сталевих полутерков, кельм або затирочних машин.
Товщина таких плит і днищ коливається від 0,15 до 1,5 м. Способи їх бетонування вибирають з урахуванням розмірів в плані, товщини, ступеня армування, а також місцевих умов (наприклад, наявність на будівництві тих або інших механізмів і потужності бетонозмішуючих установок) .
При великій площі плит їх розбивають на блоки бетонування, або карти. По краях карт встановлюють дерев'яну або сітчасту опалубку без розрізання арматури на межах карт. Ширину блоків приймають з урахуванням умов безперервного бетонування і темпу подачі бетонної суміші.
Якщо товщина плит менше 0,5 м, розбиття їх на карти і бетонування ведуть так само, як бетонних підготовок. При більшій товщині плити розбивають на паралельні карти шириною 5— 10 м, залишаючи між ними розділові смуги шириною 1— 1,5 м.
Фронт бетонування в межах карти повинен бути мінімальним. Карти бетонують підряд, тобто одну за іншою; для зменшення сумарної усадки бетон в розділові смуги укладають враспор із затверділим бетоном карт після зняття опалубки на їх межах.
Бетонну суміш з осіданням конуса 2—6 см подають на карти бетононасосами, за допомогою бетоноукладачів, естакад, а також кранами в баддях. Подавати її слідує в напрямі ж раніше укладеному бетону, як би притискуючи нові порції до укладених (мал. 9-8). Плити навіть великої товщини бетонують в один шар. При цьому дещо утрудняє віброущільнення, оскільки внутрішні вібратори вимагається занурювати в суміш на глибину, в 1,5— 2 рази перевищуючу довжину робочої частини. Бетонування слід організувати так, щоб уникнути пристрою робочих швів в межах однієї карти. Вирівнюють бетон плит по маяках, поверхню загладжують гладилками, кельмами або напівтерками. В місцях примикання стін, спираються колон і стовпів бетон залишають шорстким з пристроєм в окремих випадках рифлення і насічки.
В стіни завтовшки більше 0,5 м і при слабкому армуванні укладають бетонну суміш з осіданням конуса 4—6 см і крупною заповнювача до 60 мм При довжині більше 15 м стіни ділять на ділянки по 7—10 м, з тим щоб за зміну можна було забетонувати без перерви ціле число ділянок. Дерев'яну розділову опалубку, встановлювану на межах ділянок без розрізання арматури, влаштовують так, щоб в стіні утворилися шпонки. Замість дерев'яної можна встановлювати сітчасту розділову опалубку, яку залишають в бетоні.
При висоті стін до 3 м бетонну суміш розвантажують безпосередньо в опалубку в декілька крапок по довжині ділянки. Для подачі суміші використовують віброжолоба, якщо стіни заглиблені, або бадді, що подаються кранами. Бетонують стіни горизонтальними шарами завтовшки 0,35—0,4 м.
Не рекомендується подавати суміш в одну точку стіни, переміщаючи її усередині опалубки вібраторами. В цьому випадку утворюються похилі рихлі шари, що знижують якість бетону. Ущільнюють суміш внутрішніми вібраторами з обов'язковим зануренням робочої частини в раніше укладений шар.
В стіни заввишки більше 3 м суміш подають через воронки по ланкових хоботам. Вібратори для ущільнення нижніх шарів опускають на вірьовках.
В тонкі і густоармированние стіни (перегородки) укладають бетонну суміш з осіданням конуса 6—10 см і крупною заповнювача до 20 мм При їх товщині до 0,15 м бетонування ведуть ярусами заввишки до 1,5 м. Опалубку таких стін зводять з одного боку на всю висоту, а з іншою — тільки на висоту ярусу. Арматуру встановлюють на всю висоту. Бетонну суміш подають і ущільнюють вібраторами з боку низької опалубки. Після бетонування ярусу опалубку нарощують на висоту другого шару і т.д. Якщо поярусно встановити опалубку неможливо, бетонну суміш в тонкі стіни подають через спеціальні вікна і кишені.
В одонепроницаемие стіни резервуарів, опускних колодязів і інших споруд бетонують безперервно на всю висоту або на висоту укрупненого ярусу (2,5—4 м). При цьому суміш укладають шарами не більше 0,5 м. Шари укладають безперервно один за іншим при русі крана (бетоноукладача) по периметру резервуару.
При споруді великих резервуарів або опускних колодязів для забезпечення безперервності бетонування стіни ділять на два-три сектори; кожний з них повинен обслуговувати окремий кран. Укладають суміш окремі ланки бетонщиків від центру сектора назустріч один одному.
Якість залізобетонних стін, зокрема їх водонепроникність, залежить від акуратності бетонування і ретельності виброущільнення. Особливо ретельно потрібно віброущільнювати бетон в обмежених місцях, під тяжами і скручуваннями, що проходять крізь стіну, в тонких стінах і при густому армуванні.
Плити бетонують по маяках. Поверхню їх вирівнюють і загладжують гладилками і правилами. Робочі шви в плоских плитах влаштовують в будь-якому місці, але обов'язково паралель їх меншій стороні. В ребристих же перекриттях, бетонованих паралель другорядним балкам, а також в окремих балках робочі шви влаштовують в середній третині прольоту цих балок.
При бетонуванні в напрямі, паралельному головним балкам, робочий шов влаштовують в межах двох середніх четвертей прольоту головних балок і в середині плит. Робочі шви повинні бути вертикальними, для цього в плитах встановлюють дошки, а в балках — щитки з отворами для пропуску арматури.
Через необхідність дотримання жорстких графіків поставки суміші для бетонування конструкцій в ковзаючій опалубці переважно готувати її на приобъектних мобільних автоматизованих бетонозмішувальних установках.
Використана література
1.Навчальне видання:Технологія бетонних і залізобетонних конструкцій/.У двох частинах.,Н.Г.Русанова,П.П.Пальчик,Л.М.Рижакова.Видавництво «Вища школа»
|
