Історичні передумови становлення екскурсійної та туристської діяльності.
ПЛАН
Вступ....................................................................................................... 3
1.Просвітницький період (до 90-х р. XІХ ст.)...................................... 4
2. Підприємницький період (1890-1917 рр.)........................................ 5
3.Туристсько-екскурсійна робота в 1917-1930 р................................. 6
4. Організаційно-централізований період (1930-1970 р.)................... 8
5.Адміністративно-нормативний період (1970-1990 р.).................... 11
6. Перехідний період (з 1990 р.)......................................................... 13
Висновок............................................................................................... 14
Список використаної літератури......................................................... 15
Останнім часом туризм одержав значний розвиток і став масовим соціально-економічним явищем міжнародного масштабу. Швидкому його розвитку сприяє розширення політичних, економічних, наукових і культурних зв'язків між державами і народами світу. Масовий розвиток туризму дозволяє мільйонам людей розширити знання по історії своєї Батьківщини й інших країн, познайомитися з визначними пам'ятками, культурою, традиціями тієї чи іншої країни.
З економічної точки зору туризм - це особливий вид споживання туристами матеріальних благ, послуг і товарів, яка виділяється в окрему галузь господарства, що забезпечує туриста всім необхідним: транспортними засобами, об'єктами харчування, розміщення, культурно-побутовими послугами, розважальними заходами. Таким чином, туризм входить у число найбільш перспективних галузей національної економіки (у деяких країнах).
Основна мета даної роботи полягає у дослідженні особливостей становлення екскурсійної та туристської діяльності.
У російській державі, частиною якої була і Україна, перші подорожі були пов'язані з пізнавальними, торговими, політичними і релігійними цілями. Княгиня Ольга в ІX ст. відвідала Візантію. На думку історика С.М. Соловйова, одними з найважливіших причин, що спонукали її зробити подорож, були "цікавість подивитися чудеса утвореного світу" і престиж, тому що "...піднімався той, хто був у Константинополеві". До найбільш ранніх подорожей відносяться також переміщення купецьких караванів як усередині Древньої Русі, так і за її межами (Візантія, Астраханська держава).
Разом із християнством на Русь прийшла традиція паломництва. Прочани, спрямовані цілями поширення своєї релігії, поклоніння святиням і їхнього захисту, робили важкі і тривалі подорожі. На початку XІІ ст. ігумен Данило зробив паломництво в Константинополь і Єрусалим. Він описав усе, що бачив, тим самим поклавши початок релігійним описам - "ходінням". Крім релігійних цілей такі подорожі мали і пізнавальний характер. Розповіді, описи прочан містили в собі інформацію про природу, культуру, побут різних країн і народів. Основними місцями паломництва були Палестина, Єрусалим, гора Афон і інші святі місця.
Наприкінці XVІІ ст., починаючи з правління Петра І, коли насаджувані їм нові віяння західної культури поступово проникали в російський побут, стали практикуватися поїздки за кордон з метою придбання знань і для розширення кругозору. Приклад показав сам цар Петро І, зробивши подорож у 1697-1699 р. у складі Великого московського посольства в країни Західної Європи. З тих пір подорожі пізнавального характеру стали одним з розповсюджених видів туризму в Росії. У результаті подорожей, пов'язаних з вивченням сторін життя західноєвропейської культури, цар ввів обов'язкове вивчення дворянами іноземних мов: німецької, голландської, французької.
Таким чином, перші подорожі, чинені в основному з пізнавальними і релігійними цілями, сформували навички територіальних переміщень, сприяли поширенню географічних знань про країни, знайомству з досягненнями культури різних народів.
До кінця XІХ ст. географія подорожей заможних дворян поширилася по всіх країнах Європи: Іспанія, Швейцарія, Німеччина, Швеція й інші країни. На початку XX в. вартість подорожей стала набагато менше, що розширило коло можливостей для людей зі статком трохи вище за середній.
В другій половині XІХ ст. з'являється ряд туристських і екскурсійних організацій. Одним з них було Товариство аматорів природознавства (ТАП), члени якого здійснювали екскурсії і подорожі з метою вивчення географії, геології, етнографії, флори і фауни. Учасники товариства не тільки самі вивчали природні багатства свого краю, але й організовували екскурсії для тих, хто цікавився природою.
Найбільш масовою туристською організацією дореволюційної Росії був Російський турінг-клуб (1895 р., Петербург). Причиною утворення клуба з'явилося поширення в Росії наприкінці XІХ ст. двоколісних велосипедів, що на той час перетворилися в зручний спосіб переміщення і часто використовувалися для далеких заміських прогулянок.
Російський турінг-клуб був членом міжнародної туристської організації, підтримував зв'язки з закордонними товариствами і мав представників за рубежем. Клуб видавав журнал "Російський турист" і щорічник.
За прикладом турінг-клуба стали утворюватися різні велосипедні товариства і групи в інших містах Росії. Однак ці перші організації були нечисленними, поєднували людей, що любили подорожі і мала засоби для придбання дорогого велосипеда. Поїздки проводилися на відстань не більш двохсот верст.
Поступово Російський турінг-клуб перетворився в Російське туристське товариство (РТТ). Основною метою товариства було сприяння розвитку туризму взагалі і туризму велосипедного зокрема.
Багато кому подобалися подорожі по воді, що стали практикуватися з появою теплоходів. У 1914р. були побудовані два великих теплоходи того часу "Велика князівна Ольга Миколаївна" і "Велика князівна Тетяна Миколаївна".
Таким чином, підприємницький період характеризується пізнавально-екскурсійною спрямованістю, становленням і розвитком різних видів спортивного туризму. Головною метою туризму була освіта мас населення за допомогою екскурсій і подорожей.
Цей період характеризується створенням соціально-економічних умов, зародженням і організаційним становленням екскурсійного і туристського руху. В умовах відновлення і реконструкції народного господарства, розгортання культурної революції виникали перші установи пролетарського туризму, покликані активізувати масовий відпочинок трудящих і задовольняти їхні потреби у вивченні культурних цінностей і природи Батьківщини.
У деяких товариствах були створені підрозділи, що проводили екскурсії і туристські походи за місто. У 1920 р. утворилося Об'єднане лекційно-екскурсійне бюро, ціль якого була широка пропаганда пролетарського туризму й екскурсій. Для робітників та службовців туристські вилазки влаштовували профспілки. Цю роботу проводили ентузіасти на позаштатній основі. Вони розробляли туристські програми і маршрути.
В міру зростання інтересу населення до туризму й екскурсій устало питання про підготовку суспільних кадрів; створені екскурсійні станції стали готувати екскурсоводів груп і так званих організаторів туризму.
Визначені заходи для розвитку туризму починалися з боку держави. Вони були спрямовані на створення матеріально-технічної бази і на підготовку професійних кадрів. Очевидніше ставали шляхи діяльності в цьому напрямку: централізація занять туризмом, забезпечення туристів і екскурсантів транспортом, місцями розміщення, харчуванням, путівниками, інформацією про об'єкти відвідування, підготовка кадрових груповодів-організаторів і т.д.
Першими професійними кадрами в радянському туризмі стали вчителі і комсомольські активісти. При комсомольських комітетах створювалися бюро туризму. Перед бюро ставилися задачі сприяння місцевим товариствам масових подорожей, ведення довідково-інструкторської роботи. При них були створені секції: краєзнавства, табірного, далекого, приміського туризму. Вони накопичували туристські матеріали (карти, описи маршрутів); було встановлене співробітництво з установами громадського харчування, транспортними, готельними, комунальними й іншими службами. Подібна діяльність сприяла організаційному становленню туризму.
Об'єднання зусиль профспілок і комсомолу з питань туристської роботи дозволило ввести пільговий тариф залізничного проїзду по маршрутах, орендувати приміщення для туристських таборів, накопичувати спорядження, тобто надавати трудящим туристські послуги, частково оплачувані профспілками.
Поряд з цим була сформована база для елітного відпочинку й оздоровлення, а також ринок елітного виїзного туризму. Створювалися комерційні організації, що пропонують для платоспроможного населення подорожі й екскурсії пізнавальної спрямованості.
У 1925-1928 рр. функціонувало державне акціонерне товариство "Радянський турист" , що організовувало далекі поїздки на потягах і теплоходах по путівках, обслуговувало групи відпочиваючих по заздалегідь визначених маршрутах загальноосвітнього і краєзнавчого характеру. В обов'язок входило створення мережі туристських баз і маршрутів на всій території Радянського Союзу, тобто розвиток планового туризму.
Цей період характеризується наступними тенденціями:
· створення дрібних і середніх комерційних підприємств туристської спрямованості;
· формування ринку туристських послуг і елітність їхнього споживання;
· створення туристської інфраструктури: ресторани, готелі, транспортна мережа;
· формування туристського ринку, у якому просліджуються два основних елементи: елітний туризм для заможних прошарків і екскурсійний (рекреаційний) туризм для інтелігенції;
· поява туристських фірм, бюро, компаній, клубів, суспільств.
У 1929 р. було засноване Всесоюзне акціонерне товариство "Інтурист" (ВАТ "Інтурист"), що було пов'язано з початком розвитку іноземного туризму й упорядкуванням прийому закордонних гостей. До початку 1930-х років екскурсійний і спортивний туризм став масовим явищем.
Збільшення обсягу діяльності, розширення мережі туристських організацій, розробка нових маршрутів, поліпшення матеріально-технічної бази вимагали вирішення проблеми кадрів. Необхідно було підготувати практичних працівників туристського апарата, персоналу обслуговуючих підприємств, кваліфікованих гідів-екскурсоводів, провідників, громадських організаторів.
У той же час у туристському русі стали накопичуватися труднощі й утворився ряд проблем: невідповідність між ростом туристсько-екскурсійного руху і наявною матеріальною базою, відчувався дефіцит кваліфікованих фахівців з туризму.
До цього часу склалися два основних напрямки в туризмі серед трудящих: походи трудящих у рамках самодіяльного туризму, туристсько-екскурсійні поїздки і подорожі по планових маршрутах. Ці напрямки вимагали створення сприятливих умов для подальшого їх розвитку.
Період розвитку туризму з 1936 по 1970 рр. характеризується впровадженням нових організаційних форм управління. У 1937-1940 р. була проведена комплексна реорганізація структури туризму, в основу якої було покладено тверде державно-партійне планування капіталовкладень, кадрів і географій рекреаційної діяльності. У 1940 р. увели туристські звання за особливі заслуги. Почесні туристи нагороджувалися значком "Турист СРСР".
Розвитком масового самодіяльного і спортивного туризму займалася Вища рада фізичної культури, при якому була сформована Всесоюзна секція туризму.
В роки Великої Вітчизняної війни туристсько-екскурсійна діяльність була припинена; матеріально-технічна база піддалася розграбуванню і руйнуванню. У квітні 1945 р. Всесоюзна Центральна Рада Професійних Союзів прийняла рішення про поновлення діяльності Туристсько-екскурсійного управління. У післявоєнний час відновлювалася і налагоджувалася система туристсько-екскурсійних установ. Однак цей процес йшов повільно.
З метою розвитку молодіжного міжнародного туризму в червні 1958 р. утворилося міжнародне молодіжне бюро "Супутник". Бюро займалося питаннями обміну молодіжними групами СРСР з іншими країнами. Однак у період з 1960 по 1970 року в закордонні поїздки виїжджали лише 0,4% громадян СРСР.
На початку 1960-х років стала активізуватися туристська діяльність. Тому організовувалися Ради по туризму, що розробляли й освоювали туристські маршрути.
У багатьох великих містах створювалися бюро подорожей і екскурсій, що працювали спочатку тільки з орендованими транспортними засобами (автобусами, потягами, теплоходами).
З 1960-х років одержав поширення туристсько-екскурсійний відпочинок у вихідні і святкові дні, організовувалися залізничні подорожі. Усі види туристської діяльності в країні розвивалися за підтримкою держави і профспілок.
У 1960-і роки профспілковими туристсько-екскурсійними організаціями були розроблені лінійні, кільцеві і радіальні маршрути. Планові маршрути, що починаються в одному місті і закінчуються в іншому, звуться лінійними. Якщо маршрут починався і закінчувався в тому самому місці, він називався кільцевим. Багато планових маршрутів відносилося до радіальних, коли туристи весь період відпочинку знаходилися на одній і тій же базі, у туристському готелі чи пансіонаті, роблячи екскурсії і нетривалі походи з ночівлями.
Поряд із плановим туризмом розвиток одержав самодіяльний туризм, що організовувався туристською групою по маршрутах, розробленим самими учасниками, починаючи від нескладних походів вихідного дня до спортивних походів вищих категорій складності.
Також існували маршрути з активними способами пересування: пішохідні, лижні, водяні, велосипедні, кінні.
Крім відновлення зруйнованого війною туристського господарства, розвитку різних видів туризму організаційно-централізований період також характеризується наступними рисами:
· створення матеріальної бази для рекреаційного туризму (доми відпочинку, санаторії, піонерські табори);
· лімітування зовнішнього (виїзного) туризму.
Розвиток туризму в цей період відбувався у відповідності з планами, виконання яких було обов'язкове. Вони розроблялися на тривалі терміни (5-10 років) і затверджувалися вищими органами по туризму. Нормативні показники планів, що бралися за основу при розвитку туристської індустрії й обслуговування, підлягали твердому контролю.
Туризм використовувався як засіб виховного впливу на молоде покоління. Так, у 1970-х роках проводилися всесоюзні походи й експедиції школярів і молоді. Мета таких масових туристських підприємств складалася у вихованні патріотизму, ексурсійно-краєзнавчій роботі, спортивному тренуванню і загартуванню.
З цього часу почали впроваджуватися нові форми відпочинку: деякі турбази стали приймати батьків з дітьми. Збільшився асортимент туристських послуг у туристських господарствах.
Центральна рада по туризму й екскурсіям відкрила Центральні туристські курси підвищення кваліфікації туристсько-екскурсійних працівників і Центральне рекламно-інформаційне бюро "Турист", що випускало методичну літературу по туризму й екскурсійній справі. Величезна увага зверталася на благоустрій діючих туристських готелів, баз, кемпінгів.
Туристсько-екскурсійна справа перетворилася у велику галузь обслуговування населення, міцно ввійшла в побут радянських людей. Одержали розвиток маршрути для батьків з дітьми, організовувалися транспортні подорожі: теплохідні (річкові і морські), залізничні й авіаційні.
У жовтні 1980 р. у постанові Центрального Комітету КПРС, Ради міністрів СРСР і ВЦСПС "Про подальший розвиток і удосконалювання туристсько-екскурсійної справи в країні" були визначені наступні задачі: створення комфортабельних туристських установ круглорічної дії, розширення обсягів туристського обслуговування громадян, тому що їхні зростаючі потреби задовольнялися не повною мірою, створення туристської індустрії, підвищення якості обслуговування, удосконалювання видів і форм наданих послуг.
У перспективних планах будівництва перевага віддавалася великим туристським комплексам, що включають у себе готелі, турбази, кемпінги, підприємства громадського харчування, магазини для продажу сувенірів, курортних і спортивних товарів.
Важливим напрямком діяльності туристських організацій на початку 1980-х років було дослідження і вивчення туристсько-екскурсійних можливостей країв, областей, республік і розробка перспективних схем розвитку туризму в окремих регіонах.
У період 1980-1992 рр. поступово росла матеріально-технічна база лікувально-оздоровчого туризму, з'явилися нові готельні комплекси у великих містах країни, одержали поширення нові види обслуговування - сімейний відпочинок і курсовочне лікування. При курсовочному лікуванні відпочиваючі проживали в квартирах і будинках приватного сектора, а курс лікування й оздоровлення одержували в санаторії. Рекреаційне обслуговування було добре розвите на базі санаторіїв, а також будинків відпочинку.
Основними рисами адміністративно-нормативного періоду є:
· розвиток туризму в умовах твердого нормування і планування;
· поширення нових форм обслуговування (сімейний відпочинок, курсовочне лікування);
· створення великих і комфортабельних готельних комплексів;
· створення наукової основи вивчення туризму.
Цей період розвитку українського туризму характеризується переходом від адміністративного регулювання туризмом до економічного стимулювання, заснованому на нових українських законах, що стосуються як підприємництва і ринку в цілому, так і туристської діяльності зокрема.
Особливості перехідного періоду:
· перехід від монопольного господарства до багатоукладного (туристські підприємства стають власністю різних власників);
· формування туристського ринку на основі нових законів;
· використання туристських ресурсів в умовах ринку на основі нових економічних і правових відносин;
· зміна характеру попиту в зв'язку з появою нових видів туристських послуг (виїзні шоп-тури, розважальні і пригодницькі тури, тур з метою вивчення мови і т.д.)
· незатребуваність матеріальної бази туризму (готелі, пансіонати, будинки відпочинку);
· виникнення великого числа малих і середніх туристських підприємств;
· зростання середніх показників виїзного туризму, особливо з метою шопінгу.
Туризм стає особливою формою пересування людей. Він розвивався на основі подорожей і відкриттів, здійснюваних мореплавцями, дослідниками, істориками, географами і представниками ділового світу, що зібрали численні наукові вишукування, спостереження, описи, літературні, історичні і географічні матеріали, звіти і щоденники. Поява туризму сталася можливим у результаті корінних змін у характері суспільного виробництва, розвитку засобів транспорту і зв'язку, налагодження світогосподарських відносин у різних сферах.
Туризм має свою історію розвитку. Історія туризму - це наука, що вивчає подорожі (походи, екскурсії), починаючи від найпростіших, найбільш елементарних у далекій давнині і дотепер. У своїх дослідженнях вона спирається на ряд допоміжних дисциплін - археологію, нумізматику, палеографію, етнографію й інші науки, а також тісно пов'язана з ними.
Український туризм має свою історію розвитку. У ній виділяють кілька періодів, кожний з який має свої особливості.
1. Гараськевич О. Туризм в Україні: проблеми та перспективи розвитку // Економічні дослідження, № 1, 2005р.
2. Кучер В. Історія туризму в Україні., Тернопіль: НОВА-друк., 2003р.
3. Федосєєва С. Етапи розвитку вітчизняного туризму // Економічні дослідження, № 7, 2005р.
|
