Курсовая работа: Економічна ефективність виробництва зерна та шляхи її підвищення

Кабінет Міністрів України

Національний аграрний університет

Кафедра аграрної економіки

Курсовий проект

на тему:

Економічна ефективність виробництва зерна та шляхи її підвищення

Виконала:

студентка 3 курсу, 8 групи

факультету аграрного менеджменту

Пегорькова О. С

Перевірили:

Степасюк Л. М.,

Куциконь Л. О.

Київ – 2007

План

Вступ

Розділ 1. Наукові основи підвищення економічної ефективності виробництва зерна

1.1 Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

1.2. Показники економічної ефективності виробництва зерна та методика їх визначення

Розділ 2. Рівень виробництва зерна та його економічна ефективність

2.1. Виробничі ресурси господарства та їх використання

2.2. Посівні площі, урожайність та валовий збір зерна

2.3. Економічна ефективність виробництва зерна

Розділ 3. Проектне обґрунтування урожайності зернових та визначення беззбиткового обсягу виробництва

3.1. Інтенсифікація виробництва зерна

3.2. Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва зерна

3.3. Проектне обґрунтування урожайності та визначення беззбиткового обсягу виробництва

Висновоки та пропозиції

Список використаної літератури

Вступ

В успішному розвитку багатьох галузей економіки України, насамперед сільського господарства, вирішальну роль відіграє збільшення обсягів виробництва зерна. Зернові культури мають найвищу питому вагу в структурі посівних площ і валових зборів сільськогосподарських культур. Це пояснюється їх винятковим значенням та різнобічним використанням.

Зерно та продукти його переробки є основою харчування людей. Зерно використовується людиною у вигляді хліба, крупи, макаронів, кондитерських виробів. Так, у 1992 р. з розрахунку на душу населення було спожито 142,5, а в 1993 р.— 144,5 кг хліба та хлібопродуктів. Ці продукти відзначаються високими поживними та смаковими якостями, містять достатню кількість білків, вуглеводів, вітамінів, амінокислот та мінеральних солей.

Зерно — головний і незамінний корм при виробництві тваринницької продукції. Воно має значно вищу поживну цінність порівняно з іншими видами кормів, характеризується високим вмістом кормових одиниць, перетравного протеїну, макро- та мікроелементів. Як корм використовується також побічна продукція вирощування зернових — солома і полова.

Продукція вирощування зернових культур є сировиною для переробної промисловості. Наприклад, у результаті переробки зерна одержують спирт, крохмаль та іншу продукцію, з соломи — целюлозу, папір тощо.

Зерно — важливий експортний продукт, що має забезпечувати значні надходження валютних коштів. При зберіганні зерно практично не втрачає своїх якостей і тому придатне для створення державних резервів продуктів харчування та кормів.

Загальна потреба країни в зерні визначається кількістю зерна, що йде на харчування, переробку, корми, насіння, експорт та створення державних резервів. У цьому обсязі найбільшу питому вагу має зерно, що споживається тваринництвом та використовується населенням як продукт харчування. В Україні від загальної кількості виробленого зерна на корм худобі і птиці використовують 52—57%, на харчування—15—17, насіння — 8—10, переробку — З—4, втрати при зберіганні і доробці становлять 6—8 %, Виходячи з науково обґрунтованих норм споживання хліба та хлібопродуктів (148 кг на душу населення за рік), зростаючих потреб тваринництва у концентрованих кормах, зменшення залежності країни від імпорту зерна та виходу в перспективі на світовий ринок зерна в ролі одного з експортерів, необхідно довести виробництво зерна до 1 т з розрахунку на душу населення.

Виробництво зерна та зерновий ринок в Україні є основною складовою сільськогосподарського виробництва. Від реалізації зернових культур сільськогосподарські товаровиробники отримують майже третину грошових надходжень (32,7 %в середньому за 2002-2005 роки).

Великі коливання обсягів виробництва зерна по роках с основною причиною відчутного коливання обсягів його експорту та імпорту. Зокрема, якщо частка експорту зерна у його виробництві в 2005р. становила 32,9 %, то в 2006р. лише на рівні 20 %.

Останнім часом значно активізувався експорт вітчизняного ячменю. Є оптимістичні перспективи для нарощування експортних поставок української кукурудзи. Зважаючи на кон'юнктурну привабливість зерна, змінюється структура його експорту. На частку пшениці, ячменю та кукурудзи припадає в останні роки 97-98 % загального експорту зерна.

Цінова ситуація за період, що аналізується, залишається нестабільною, незважаючи на щорічні наміри з боку органів державної влади врівноважити її ринковими методами. За 2005 р. порівняно з попереднім роком сільськогосподарськими підприємствами реалізовано зерна майже на 2,8 млн. тонн більше, а на різниці у цінах вони втратили від реалізації зерна близько 700 млн. гри.

Простежується з роками зростання собівартості реалізованого зерна, причому більш високими темпами порівняно з ростом реалізаційних цін. Відчутно знижується рентабельність та доходність від реалізації збіжжя з кожного гектара зернових, зростає частка господарств, які одержують збитки від реалізації зерна.

Державне регулювання цін на зерно шляхом запровадження механізму заставних та інтервенційних операцій у зв'язку з відсутністю достатніх фінансових та товарних ресурсів не справляє належного впливу.

У своїй роботі я досліджуватиму діяльність СВК “Пинчуки” На прикладі цього підприємства в своєму курсовому проекті я досліджу економічну ефективність виробництва зерна по роках, а також запропоную певні варіанти для її підвищення. Як майбутньому працівнику сільського господарства, мені потрібно вміти аналізувати отримані дані та на їх основі приймати правильні управлінські рішення, що в свою чергу матимуть позитивні результати для діяльності та процвітання підприємства у майбутньому. Написання курсового проекту такого плану, а також використанням прикладу діяльності реального підприємства, дасть мені можливість примінити певні здобуті знання на практиці та спробувати скерувати підприємство у правильний напрямок розвитку.

Розділ 1. Наукові основи підвищення економічної ефективності виробництва зерна

1.1 Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

Основною метою економічної стратегії розвитку агропромислового комплексу України е неухильне піднесення матеріального рівня життя населення. Досягнення цієї мети вимагає насамперед вирішення продовольчої проблеми на основі підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Тому основне завдання сільського господарства полягає в забезпеченні дальшого зростання і сталості виробництва для повнішого задоволення потреб населення в продуктах харчування і промисловості — в сировині.

На сучасному етапі проблема підвищення ефективності агропромислового виробництва є визначальним фактором економічного і соціального розвитку суспільства.

Ефективність виробництва як економічна категорія відображує дію об'єктивних економічних законів, яка проявляється в результативності виробництва. Вона є тією формою, в якій реалізується мета суспільного виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень. У зв'язку з цим необхідно розрізняти такі поняття, як ефект і економічна ефективність. Ефект — це результат тих чи інших заходів, які проводяться в сільськогосподарському виробництві. Він характеризується підвищенням урожайності культур та продуктивності худоби і птиці.

Економічна ефективність виробництва визначається відношенням одержаних результатів до витрат засобів виробництва і живої праці. Ефективність виробництва — це узагальнююча економічна категорія, якісна характеристика якої відображується у високій результативності використання живої і уречевленої у засобах виробництва праці.

Як економічна категорія ефективність виробництва нерозривно пов'язана з необхідністю дедалі повнішого задоволення матеріальних і культурних потреб населення України. Тому підвищення ефективності суспільного виробництва характеризується збільшенням обсягів сукупного продукту та національного доходу для задоволення потреб безпосередніх виробників і суспільства в цілому при найменших сукупних витратах на одиницю продукції.

Сільське господарство має свої специфічні особливості. Зокрема, в сукупності факторів досягнення високоефективного господарювання особливого значення набуває земля як головний засіб виробництва, а в тваринництві — продуктивна худоба. Тому оцінка корисного ефекту в сільськогосподарському виробництві завжди стосується і співвідноситься до земельної площі або продуктивної худоби.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництваозначає одержання максимальної кількості продукції з 1 га земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції. Ефективність сільського господарства включає не тільки співвідношення результатів і витрат виробництва, в ній відбивається також якість продукції і здатність її задовольняти певні потреби споживача. При цьому підвищення якості сільськогосподарської продукції вимагає додаткових затрат живої і уречевленої праці,

Сільське господарство має великий економічний потенціал, насамперед значний обсяг діючих виробничих фондів. Тому поліпшення їх використання є одним із найважливіших завдань, вирішення якого сприяє підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва. Рівень ефективності, що виражається відношенням маси вироблених продуктів до трудових затрат, об'єктивно спрямовується до свого максимуму, оскільки рівень здібностей працівників невпинно зростає, а умови сільськогосподарського виробництва під впливом науково-технічного прогресу постійно вдосконалюються.

Підвищення економічної ефективності забезпечує зростання доходів господарств, що є основою розширення і вдосконалення виробництва, підвищення оплати праці та поліпшення культурно-побутових умов працівників галузі. Проблема піднесення ефективності сільськогосподарського виробництва полягає в тому, щоб на кожну одиницю витрат (матеріальних, трудових і фінансових) досягти суттєвого збільшення обсягу виробництва продукції, необхідної для задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства.

Підвищення ефективності сільського господарства має народногосподарське значення і є вирішальною передумовою прискореного розвитку агропромислового комплексу і дальшого зростання результативності економіки України.

Економічну ефективність виробництва можна вивчати на різних рівнях. Тому виділяють; народногосподарську економічну ефективність сільського господарства; економічну ефективність сільськогосподарського виробництва; економічну ефективність окремих галузей сільського господарства; економічну ефективність виробництва колективних і державних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, міжгосподарських підприємств і об'єднань, а також їх внутрішньогосподарських підрозділів; економічну ефективність виробництва окремих культур, продуктів, операцій тощо; економічну ефективність агротехнічних заходів, впровадження досягнень науки і передової практики.

Для оцінки економічної ефективності виробництва та її виміру застосовують критерій, який зумовлюється дією економічних законів і характеризує ефективність з якісного боку. В науковому розумінні критерій — це властивість і якість ефективності, що відображує найістотнішу його суть і є основним принципом оцінки.

Тому вихідним критерієм народногосподарської ефективності виробництва є обсяг національного доходу з розрахунку на душу населення при найменших затратах живої і уречевленої праці. Збільшення обсягів національного доходу характеризує кінцевий корисний ефект від застосування сукупних вкладень засобів виробництва і живої праці.

Основний критерій економічної ефективності відображує головну мету виробництва і може використовуватися на всіх рівнях. Але при вивченні ефективності окремих галузей народного господарства даний критерій може набувати більш конкретних форм з урахуванням характеру і особливостей виробництва. У зв'язку з цим критерієм економічної ефективності сільськогосподарського виробництва є збільшення маси чистої продукції при найменших затратах живої і уречевленої праці на її одиницю.

Як економічна категорія критерій ефективності відображує основну мету виробництва, суть якої полягає в нерозривній єдності кількісної і якісної оцінки. Ефективність виробництва з кількісного боку характеризується системою економічних показників, між якими повинна бути відповідність щодо змісту та методики обчислення.

Для досягнення максимального збільшення виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції треба визначити раціональні нормативи витрат відповідних виробничих ресурсів (насіння, добрив, кормів та ін.), необхідні витрати на підвищення якості і одержання екологічно чистої продукції, а також на охорону навколишнього середовища. При цьому економічну ефективність сільськогосподарського виробництва необхідно вивчати у відповідності з вимогами економічних законів, що його регулюють, і виробничими відносинами, в межах яких розвиваються різноманітні форми власності і види господарювання.

У даному курсовому проекті я хотіла б дослідити ефективність виробництва зерна. Загалом зернові культури вирощують у всіх регіонах.

Попит на зерно перебуває у прямій залежності від його пропозиції, оскільки він формується переважно від надходження зерна з урожаю та незначною мірою від перехідних запасів на початок маркетингового року. У динаміці за останні п'ять маркетингових років не простежується відчутне зростання загального попиту на зерно в той же час по окремих маркетингових роках коливання має місце у зв'язку з коливанням загальної пропозиції. Так, значне збільшення у 2004/05 маркетинговому році порівняно з попереднім маркетинговим роком пропозиції зерна дозволило відповідно збільшити майже у півтора раза його загальний попит. Недобір урожаю зерна в 2006 році порівняно з 2005 роком (6,8 млн. т або 18 %) призведе до значного зменшення загального попиту зерна в 2006/07 проти попереднього маркетингового року (майже на 5,3 млн. т або на 13,5 %). Відповідно, знизяться витрати фуражного зерна на корм худобі та птиці на 8,8 %, продовольчого зерна для споживання населенням - на 3,7 %, зерна для переробки на нехарчові цілі - на 27,8 %, на насіння - на 5 %, поставка зерна на експорт - на 3,7 %, удвічі зменшаться перехідні його запаси на кінець маркетингового року.

В Україні виробництво зерна зосереджене в зонах Лісостепу і Степу, на частку яких припадає відповідно 40 та 46 % валових зборів зерна, і лише близько 14 % зерна виробляється на Поліссі. Основними зерновими культурами в Лісостепу і Степу е озима пшениця, ярий ячмінь, кукурудза. На Поліссі переважають озима пшениця, ярий ячмінь, озиме жито.

За даними органів державної статистики в Україні щороку споживається близько 3,5 млн. тонн. борошна, більше 2,4 млн. тонн хліба та хлібобулочних виробів, 100 тис. тонн макаронних виробів та 250 тис. тонн крупів, близько 400 тис. тонн борошнистих кондитерських виробів. Для виробництва цієї кількості хлібних продуктів використовується понад 4,5 млн. тонн продовольчого зерна. Решта фактичного фонду споживання зерна населенням - це в основному перехідні залишки, по яких відсутня статистична звітність, та зерно, одержане населенням у рахунок натуральної оплати праці і орендної плати за земельні та майнові паї. Так, у 2005 році населенню в рахунок оплати праці та плати за оренду земельних і майнових паїв видано понад 2,9 млн. тонн зерна, в тому числі понад 2,0 млн. тонн пшениці.

Табл.1.1 Динаміка економічної ефективності виробництва зерна в сільськогосподарських підприємствах України за 2002-2005 рр.

За даними таблиці 1.1 простежується зростання з роками собівартості реалізованого зерна, причому більш високими темпами порівняно з ростом реалізаційних цін. Відповідно відчутно знижуються рентабельність та дохідність від реалізації збіжжя з 1 га зернових. Зростає частка підприємств, які одержують збитки від реалізації зерна. В 2005 р. вона становила 46,7 % від числа підприємств, які вирощували зерно.

Переважна кількість зерна (понад 60 %) реалізується товаровиробниками комерційним та іншим структурам неринкового типу. При цьому простежується тенденція до зростання частки реалізації за цим каналом. У межах 13 % видається орендодавцям у рахунок орендної плати, приблизно стільки ж реалізується на ринку, близько 10 % видається населенню в рахунок оплати праці і тільки менше 1 % реалізується на біржовому ринку.

Зернове виробництво постійно перебуває під впливом двох найбільш впливових факторів: природного і економічного. Відсутність ефективної державної підтримки поглиблює дію природного фактора. Зокрема, при потребі коштів для державного регулювання цін на зерно в обсязі 1 млн. грн. (для закупівлі в державний продовольчий резерв не менше 1,5 млн. тонн зерна з метою здійснення інтервенційних операцій) у 2005 р. було виділено з бюджету лише третину від необхідного, закуплено ж менше 100 тис. тонн продовольчого зерна, а звідси і ефективність від реалізації зерна.

Державне регулювання цін на зерно шляхом запровадження механізму заставних та інтервенційних операцій у зв'язку з відсутністю достатніх фінансових та товарних ресурсів не справляє належного впливу. Так, за 2002-2005 рр. коливання між максимальною і мінімальною реалізаційними цінами на зерно в середньому склало 1,7 раза, у тому числі по пшениці та житу — майже двократне, а по ячменю 1,7 раза. В окремі періоди коливання досягало майже трикратного, тоді як у США, де вдаються до регулятивних функцій, воно не перевищує 30 %.

1 .2 Показники ефективності виробництва зерна та методика їх визначення

Для обґрунтування напрямів та виявлення резервів підвищення ефективності виробництва зерна необхідно здійснити оцінку різних явищ, що відбуваються в цій галузі. Але на основі одного критерію цього зробити не можна. Тому потрібні конкретні показники, що відображують вплив різних факторів на процес виробництва. Лише система показників дає змогу провести комплексний аналіз і зробити правильні висновки щодо напрямів та резервів підвищення економічної ефективності виробництва.

В ефективності виробництва відображається вплив комплексу взаємопов’язаних факторів, що формують її рівень і визначають тенденції розвитку. Для оцінки економічної ефективності сільськогосподарського виробництва використовують відповідний критерій і систему взаємопов’язаних показників, які відбивають вимоги економічних законів і характеризують вплив різних факторів.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва визначається як народногосподарська ефективність, економічна ефективність галузей і виробництва окремих продуктів, а також господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і окремих заходів. Залежно від цього використовують різні економічні показники, що повинні бути органічно взаємопов’язані і відповідати критерію ефективності. Вони не можуть бути єдиними для оцінки рівня народногосподарської ефективності, окремих галузей і видів продукції, агротехнічних і організаційно-економічних заходів, впровадження науки і передової практики.

При оцінці економічної ефективності сільськогосподарського виробництва на підприємствах необхідно правильно визначити систему взаємопов’язаних показників, які повинні більш ефективно відбивати її рівень. Для цього широко використовуються як натуральні, так і вартісні показники.

Натуральні показники виходу продукції з урахуванням її якості є вихідними при визначенні економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. В умовах вільної підприємницької діяльності і ринкових відносин підвищується роль вартісних показників, які повніше враховують розвиток товарно-грошових відносин і сприяють зміцненню товарної форми економічних зв’язків та господарського розрахунку.

Розвиток зернового господарства відбуваються на основі підвищення економічної ефективності виробництва зерна. За цих умов забезпечується збільшення валової і товарної продукції зернових культур, зміцнюється матеріально-технічна база галузі. Економічна ефективність виробництва зерна характеризується системою таких показників :

· урожайність;

· затрати праці на 1 ц зерна або виробництво зерна в розрахунку на 1 люд.-год. ;

· собівартість 1 ц зерна;

· ціна реалізації 1 ц зерна;

· прибуток в розрахунку на 1 ц зерна; на 1 люд.-год.; на 1 га посівної площі;

· рівень рентабельності.

За кількісним співвідношенням валового збору зерна до витрат на його виробництво або урожайність до витрат на 1 га посіву визначають рівень економічної ефективності виробництва зерна. Слід відзначити, що різні зернові культури потребують неоднакових матеріально-грошових і трудових витрат, що в кінцевому рахунку разом з їх урожайністю визначає рівень економічної ефективності виробництва.

Для визначення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно не лише обчислити одержаний при цьому результат, а й співставити його з витратами засобів виробництва і живої праці. Виробництво продукції супроводжується затратами живої і уречевленої праці. Продуктивність праці вимірюється лише затратами живої праці. Продуктивність праці розраховується як співвідношення виробленої продукції до затрат праці, що вимірюється в людино-годинах, людино-днях або середньорічних працівниках.

У сільському господарстві широко застосовують також і зворотний показник продуктивності праці – трудомісткість одиниці продукції, який характеризує затрати робочого часу на виробництво одиниці продукції. Зниження трудомісткості свідчить про підвищення продуктивності праці.

Важливим показником економічної ефективності виробництва зерна є собівартість продукції. Вона відображає якість роботи господарств і значною мірою визначає рівень його доходності. Протягом останніх років собівартість 1 ц зерна постійно зростає.

Ціна – важлива категорія ринкової економіки. У сільському господарстві вона є основою визначення таких економічних показників, як обсяг валової продукції, продуктивність праці, валовий і чистий доходи, прибуток, рентабельність, окупність затрат і самофінансування виробництва. Ціна реалізації зерна залежить від якості зернової культури. Так, щодо пшениці, ціни реалізації встановлені з урахуванням вмісту білка і клейковини.

Прибуток господарств – це реалізована частина їхнього чистого доходу. Тому маса прибутку сільськогосподарських підприємств не повністю відображає їх вклад у створення чистого доходу суспільства. У сільському господарстві величина прибутку підприємства залужить вад кількості і якості реалізованої продукції, її структури, рівня собівартості і фактичних цін реалізації. Прибуток на 1 ц зерна визначається як різниця виручки реалізації 1 ц зерна і собівартості 1 ц реалізованої продукції.

В умовах ринкової економіки кожний суб’єкт підприєм­ницької діяльності намагається максимізувати прибуток, найбільш ефективно використати всі виробничі ресурси й домогтися найвищої рентабельності. Рентабельність — найважливіша економічна категорія, якої намагаються досягти всі, хто займається підприємництвом.

Рентабельний — це той, що дає прибуток, доход, доціль­ний з погляду господарювання. Отже, рентабельність у буквальному розумінні цього слова означає прибутковість. Як уже згадувалося, в процесі підприємницької діяльності підприємства мають відшкодувати свої витрати виручкою від реалізації продукції й одержати прибуток. Тому рентабельність являє собою важливий показник економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, який свідчить про те, що підприємство від своєї діяльності одержує прибуток.

Характеризуючи рентабельність виробництва окремих видів продукції, галузей і господарств в цілому не достатньо визначити величину прибутку. Необхідно співставити її з виробничими витратами за допомогою таких показників, як рівень рентабельності і норма прибутку.

Рівень рентабельності визначається відношенням прибутку до повної собівартості реалізованої продукції і виражається у відсотках. Він показує величину прибутку на 1 грн. витрат виробництва і характеризує ефективність їх використання у поточному році.

Розділ 2. Рівень виробництва зерна та його економічна ефективність

2.1 Виробничі ресурси господарства та їх використання

Підприємство СВК “Пинчуки”, виробничу діяльність якого я аналізуватиму у даному курсовому проекті, розміщене у Васильківському районі Київської області.

Характеризуючи природні умови підприємства, потрібно згадати, що Рівненська область розташована в північно-східній частині України.

Клімат області помірно-континентальний (область лежить у помірному кліматичному поясі). Середня температура січня - -6°С, а липня - +18°С. Середньорічна кількість опадів становить 560-600мм, а на півдні – 650мм і більше. Територія області в холодну пору вкрита покривом снігу, який є нетривким.

Найпоширенішими типами ґрунтів Київської області є дерново-підзолисті, опідзолені, сірі опідзолені ґрунти, 60% дерново-підзолистих ґрунтів області інтенсивно використовуються в сільськогосподарському виробництві. Найбільше поширення в межах області мають сірі опідзолені ґрунти (вони характеризуються підвищеною кислотністю, низьким вмістом нітратів та гумусу. В зв’язку з недостатньою кількістю внесення органічних добрив за останні роки помічено тенденцію до зменшення вмісту гумусу на 0,07%.

Сільськогосподарські підприємства області усіх форм власності спеціалізуються на вирощуванні зернових, картоплі, цукрових буряків, льону-довгунця та виробництві м’яса і молока. Середньорічна чисельність працівників зайнятих в сільськогосподарському виробництві складає 65 тис. чол. Підприємство СВК “Пинчуки” займається діяльністю як у сфері рослинництва, так і у сфері тваринництва, тому володіє значними площами сільськогосподарських угідь. Земля – це основний засіб виробництва у сільському господарстві. Сільськогосподарські угіддя підприємств включають ріллю, сінокоси, пасовища.

Таблиця 2.1. Склад і структура сільськогосподарських угідь СВК “Пинчуки” Васильківського району Київської області

За даними Таблиці 2.1. можна зробити висновок, що у структурі сільськогосподарських угідь спостерігаються незначні коливання. Площа сільськогосподарських угідь у 2006 році порівняно з 2004 зменшилася на 9 %, або на 98 га в основному за рахунок зменшення площі ріллі (на 9 %, або на 98 га ), структура сінокосів та пасовищ протягом 3 років залишалася незмінною. Щодо площі ріллі, то її частка у структурі сільськогосподарських угідь стабільно займала 99,7 %. За даними Таблиці 2.1, проведемо аналіз землезабезпеченості на підприємстві. Землезабезпеченість – це площа землі (сільськогосподарських угідь чи ріллі), яка припадає на 1 середньорічного працівника.

Таблиця 2.2. Землезабезпеченість СВК “Пинчуки” Васильківського району Київської області

Зі зменшенням площі сільськогосподарських угідь, а в тому числі і ріллі, а також середньорічної чисельності працівників (на 4%,або на 3 працівника порівняно з 2004 роком) ), як площа сільськогосподарських угідь, так і ріллі, яка припадає на 1 середньорічного працівника, зменшилися на 5% або на 0,8 га. Можна зробити висновок, що хоч і не значне, але постійне зменшення площі сільськогосподарських угідь призводить до зменшення землезабезпеченості.

Також слід вивчити наявність та ефективність використання трудових ресурсів на даному підприємстві. Трудові ресурси – це населення у працездатному віці (чоловіки – від 16 до 60 років, жінки – від 16 до 55 років), особи пенсійного віку та підлітки до 16 років, які за станом фізичного та психологічного здоров’я можуть брати участь у процесі виробництва. Але основною робочою силою на підприємстві є чоловіки та жінки працездатного віку, які становлять близько 90% річних затрат праці у виробництві. Підлітки та особи пенсійного віку відіграють допоміжну роль і є додатковою робочою силою. Трудові ресурси характеризують за такими показниками, як:

oСередньорічна чисельність працівників, чол. (а також окремо в рослинництві та в тваринництві);

oЗагальні затрати праці, тис люд.-год. (а також окремо в рослинництві та в тваринництві);

oКількість люд.-год., відпрацьованих одним працівником за рік;

oФонд ресурсів праці, тис люд.-год., який використовують для порівняння із реально відпрацьованими люд.-год. і який розраховують шляхом множення нормативної кількості люд.-год. (1885) на кількість працівників.

oКоефіцієнт використання трудових ресурсів – відношення кількості відпрацьованих протягом року люд.-год. до фонду ресурсів праці.

Аналізуючи дану таблицю, можна сказати, що усі показники наявності та використання трудових ресурсів на СВК “Пинчуки” зменшилися. Так загальна чисельність працівників у 2006 році порівняно з 2004 роком зменшилася на 4%, або на 3 працівники, у тому числі в рослинництві на 6%, або на 2 працівники, а в тваринництві на 3%, або на 1 працівника. Відповідно зменшилися і затрати праці – на 15%, або на 30 тис. люд.-год. порівняно з 2004 роком: у галузі рослинництва – на 21%, або на 16 тис. люд.-год., у галузі тваринництва даний показник зменшився на 10%, або на 7 тис. люд.-год. Щодо кількості люд.-год., відпрацьованих 1 працівником, то в загальному по підприємству вони зменшилися на 12%, або на 240 люд.-год., це відбулося за рахунок галузі рослинництва, де даний показник зменшився на 16%, або на 343 люд.-год., і галузі тваринництва ,де даний показник зменшився на 7%, або на 140 люд.-год. Щодо коефіцієнту використання трудових ресурсів, то порівняно з 2004 роком він зріс на 0,1%, порівняно з 2005 роком, він залишився незмінним.

Сільськогосподарське виробництво неможливе за наявності лише землі та трудових ресурсів. У процесі виробництва використовуються засоби виробництва (засоби та предмети праці). Засоби виробництва, виражені у грошовій формі, становлять виробничі фонди сільськогосподарських підприємств. Виробничі фонди поділяються на основні та оборотні.

Основні фонди — це ті засоби виробництва, які беруть участь у процесі виробництва багато разів, зберігаючи натурально-речову форму, а свою вартість на створюваний продукт переносять частинами. Земля, яка у сільському господарстві є головним засобом виробництва, ще не має грошової оцінки, тому до складу основних фондів не включається. Оборотні фонди — це та частина засобів виробництва, які повністю споживаються протягом одного виробничого циклу, втрачають натурально-речову форму і повністю переносять свою вартість на готовий продукт.

Для забезпечення безперервності технологічного і виробничого процесу в кожному господарстві, яке нормально працює, крім основних і оборотних фондів, є ще й фонди обігу.

Фонди обігу— це кошти підприємств, вкладені у запаси готової продукції, призначеної для реалізації, кошти, що знаходяться у касі підприємства, на банківських рахунках і в дорозі (вартість відвантаженої покупцям готової продукції), а також суми незакінчених розрахунків за реалізовану продукцію.Фонди обігу та оборотні фонди разом становлять оборотні засоби підприємств. Вони переважають оборотні фонди на величину фондів обігу.

Економічна ефективність використання основних виробничих фондів у сільському господарстві характеризується системою показників. Основними з них є показники, які характеризують технічне оснащення підприємства: фондозабезпеченність, фондоозброєність, та показники, які характеризують ефективність використання основних виробничих фондів: фондовіддача, фондомісткість продукції та норма прибутку.

Фондозабезпеченість – це вартість основних виробничих фондів, яка припадає на 100га сільськогосподарських угідь. ЇЇ розраховують за формулою:

Ф_з =В_ос.ф /П*100

де Ф_з – фондозабезпеченність, грн;

В_ос.ф –вартість основних фондів сільськогосподарського призначення, грн.;

П – площа сільськогосподарських угідь.

Фондоозброєність – характеризує ступінь озброєності працівників основними фондами і обчислюється, як відношення вартості основних фондів до середньорічної чисельності працівників. Ф_оз =В_ос.ф /К

Фондовіддача — це вартість валової продукції з розрахунку на 1 грн основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення. ЇЇ визначають за формулою:

Ф_від = В_в.п. : В_о.ф

де Ф_від — фондовіддача, грн.;

В_в.п — вартість валової продукції, грн.;

В_о.ф — середньорічна вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення, грн.

Фондомісткість — це вартість основних виробничих фон­дів сільськогосподарського призначення з розрахунку на 1 грн. Валової продукції. Цей показник визначає розмір основних виробничих фондів, необхідний підприємству для виробництва валової продукції вартістю 1 грн. За даних умов. Обернений показник до фондовіддачі.

Для загальної і більш повної характеристики економічної ефективності використання основних та оборотних фондів застосовують показник норма прибутку. Його визначають як відношення прибутку до середньорічної вартості основних виробничих і оборотних фондів:

Н_п = [П : (Ф_ос + Ф_об )]*100

де Н_п — норма прибутку, %;

П — прибуток, грн.;

Ф_ос: і Ф_об – середньорічна вартість відповідно основних і оборотних фондів, грн.

Таблиця 2.4. Основні виробничі фонди та їх використання на СВК “Пинчуки” Васильківського району Київської області

З таблиці 2.4. видно, що дещо збільшилася вартість основних та оборотних фондів (на 20%, або 556 тис. грн). У порівнянні з 2004 роком збільшилися показники фондозабезпеченості та фондоозброєності на 32,1%, або на 803,4. грн.. та на 25,5%, або на 9549,6. грн. відповідно. Проте у зв’язку із зменшенням вартості валової продукції на 10,4% (на 202600,51 грн.), показник фондовіддачі теж зменшився на 28,6% (на 0,2 грн.), а показник фондомісткості збільшився на 35,7% (0,5 грн.), що є дуже негативною тенденцію і показує, що фонди на підприємстві використовуються неефективно. Потрібно також відмітити щорічне зменшення норми прибутку – на 15,1% порівняно з 2004 роком.

Отже підприємство повинне вжити певних заходів для збільшення фондовіддачі та зменшення фондомісткості : зменшити кількість недіючого устаткування, підвищити рівень організації виробництва, підвищити коефіцієнт змінності роботи обладнання, удосконалити виробничу структуру основних фондів, модернізувати устаткування, ввести в дію нові технології, устаткування.

Результатом суспільного поділу праці є спеціалізація виробництва. Спеціалізація полягає у переважаючому виробництві певного виду продукції. Її поглиблення дає змогу ефективніше використовувати наявні ресурси, сприяє концентрації виробничих ресурсів на виробництві певної продукції та удосконалює технологію виробництва. Для того, щоб встановити спеціалізацію підприємства, розглядають структуру грошових надходжень від реалізації усієї продукції.

Таблиця 2.5Структура грошових надходжень від реалізації товарної продукції СВК “Пинчуки” Васильківського району Київської області

Вивчивши структуру грошових надходжень від реалізації продукції, можна зробити висновок, що протягом останніх трьох років СВК “Пинчуки” мало зерново-молочний напрям виробництва (а саме пшенично-молочний). Так у 2004-2006 роках зернові займали 45%, 45,2 %, 48,2%, а продукція скотарства склала 16,4%, 17%, 15,7% відповідно, при чому переважало виробництво молока. Значну частку зайняла реалізація промислової продукції (майже 17,1%, 15,7%, 16,2% відповідно). У 2004 році в структурі грошових надходжень переважала пшениця (35,8%),виробництво промислової продукції (17,1%) та молока(14,6%), у 2005 році - пшениця (40,3%),виробництво промислової продукції (15,7%) та молока(17%), у 2006 році - пшениця (33,6%),виробництво промислової продукції (16,2%) та молока(15,7%). Аналізуючи кількісні зміни у структурі грошових надходжень, варто відмітити, що реалізація зернових порівняно з 2004 роком зросла на 23,1%, при чому реалізація пшениці зросла на 8%, а ячменю –на 314,5%, за рахунок цього частка рослинництва зросла на 24,2 %, при чому частка цукрових буряків збільшилася на 55,4%. Також зросли частки промислової продукції (на 9%) та реалізації робіт та послуг (на 18%).

Для вивчення економічної ефективності я використаю такі показники, як вартість валової сільськогосподарської продукціїв розрахунку на 1га посіву, 1 середньорічного працівника; прибуток або збиток в розрахунку на 1га посіву, 1 середньорічного працівника; валовий дохід в розрахунку на 1га посіву, 1 середньорічного працівника; а також рівень рентабельності.

Вартість валової продукції визначається шляхом множення валового виробництва кожного виду продукції, виробленого в галузі рослинництва, на співставні ціни 2000 року. Поділивши даний показник на загальну площу посіву, середньорічну кількість працівників, кількість відпрацьованих людино-годин та виробничу собівартість продукції, отримаємо усі вище перераховані показники.

Прибуток або збиток визначається, як різниця між виручкою від реалізації продукції та повною собівартістю продукції. Рівень рентабельності визначається як відношення прибутку до повної собівартості продукції. Рівень рентабельності відображує ефективність виробничих витрат на підприємстві.

Таблиця 2.6. Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва СВК “Пинчуки” Васильківського району Київської області

Аналізуючипоказникиекономічної ефективності сільськогосподарського виробництва, необхідно вказати на те,що більшість з них зменшилася. Вартість валової сільськогосподарської продукції зменшилася, порівняно з 2004 роком, на 10,4% (або на 202600,5 грн.), так у 2004 році вона склала 1951407,15 грн., у 2005 - 2072284,29 грн., у 2006 - 1748806,64 грн., у тому числі вартість валової продукції в розрахунку на 1 працівника зменшився на 6,5% (або на 1748,6 грн.), на 1 га сільськогосподарських угідь вартість валової продукції зросла на 4% (або на 70,4 грн.)

Негативним явищем є також постійне збільшення собівартості сільськогосподарського виробництва. Порівняно з 2004 роком собівартість зросла на 70,3% (або на 967600 грн.), порівняно з 2005 роком зросла на 700 грн.

Позитивним у виробничій діяльності підприємства є збільшення валового доходу : так, порівняно з 2004 роком цей показник зріс на 15% (або на 319300грн.), порівняно з 2005 роком – лише на 0,3% (або на 7000 грн.), у тому числі валовий дохід в розрахунку на 1 працівника зріс на 20% (або на 5824,6 грн.), на 1 га сільськогосподарських угідь валовий дохід зріс на 26,5% (або на 520,9 грн.)

Прибуток зменшився, оскільки зросла собівартість, порівняно з 2004 роком, на 84% (або на 648300 грн.), порівняно з 2005 роком – зріс лише на 5%.так у 2004 році він склав 774700 грн., у 2005 - 120100 грн., у 2006 - 126400 грн., у тому числі прибуток в розрахунку на 1 працівника зменшився на 83% (або на 8806,6 грн.), на 1 га сільськогосподарських угідь зменшився на 82% (або на 580,3 грн.).

Найвищий рівень рентабельності спостерігався в 2004 році – 156,3%, у 2005 році – 105,1%, у 2006 – 195,4%. Порівняно з 2004 роком рівень рентабельності зменшився на 50,9% за рахунок зниження доходу та збільшення повної собівартості.

2.2 Посівні площі, урожайність і валовий збір зерна

Основною складовою сільськогосподарського виробництва та аграрного ринку в Україні є зернове виробництво і зерновий ринок. Від реалізації зернових культур сільськогосподарські товаровиробники одержують майже третину грошових надходжень (таб. 2.7).

2.7. Частка виручки від реалізації зернових культур у загальній виручці від реалізації усієї продукції сільськогосподарськими підприємствами України за 2002-2005 рр.

Зерно для України - стратегічна ринкова продукція. Проте її потенціал за 2002-2005 рр. використаний далеко не повною мірою. Про нестабільність зернового виробництва свідчать дані таблиці 2.7.

Великі коливання у виробництві зерна по роках викликані як зменшенням зібраних площ, так і, насамперед, строкатістю урожайності (табл. 2.8.). Амплітуда таких коливань досягає в окремі роки двократного розміру. Безумовно це відображається не лише на нестабільності аграрного виробництва в цілому, а й на підвищенні соціальної напруги у суспільстві, що мало місце, зокрема, у другій половині 2003 та першій половині 2004 років.

Отже, аналізуючи дану таблицю, потрібно сказати, що найменші зібрані площі, валові збори та урожайність були в 2003 році, а найбільші – у 2005. Серед зернових найбільшу площу протягом 3 років займала пшениця, найменшу – рис.

Динаміка посівних площ передбачає встановлення відношення посівної площі під певною культурою до загальної посівної площі. Аналіз такої структури допомагає визначити, вирощуванню якої культури підприємство надає перевагу.

Таблиця 2.9. Структура посівних площ зернових культур СВК “Пинчуки” Васильківського району Київської області

Аналізуючи дану таблицю, можна сказати, що у 2006 році порівняно з 2004 збільшилася площа посіву пшениці (на 11%, або на 35 га),ячменю (на 25%, або на 10 га), окрім гречки (площа посіву якої зменшилася на 7%, або на 3 га), площа посіву вівсу не змінилася. У 2006 році під зернові культури було відведено 88% усієї посівної площі, у 2005 на зернові припадало 90%, у 2004 – 89%, отже бачимо, що площа, відведена під зернові культури протягом трьох років, не зазнала істотних змін. Незмінними культурами залишалися пшениця, гречка, ячмінь і овес; жито висівалося лише в 2006 році, кукурудза на зерно – у 2005. Серед зернових культур перше місце займає пшениця : у 2004 році – 76,3%, у 2005 - 68,7%, у 2006 – 79,6% від загальної площі зернових культур, друге місце займає гречка : 10,1%, 10,4%, 8,8%, третє місце – ячмінь : 9,7%, 8,1%, 11,0% відповідно.

Таблиця 2.10.Аналіз посівної площі, урожайності та валового збору зерна СВК “Пинчуки” Васильківського району Київської області

Аналізуючи дану таблицю, можна сказати, що у 2006 році порівняно з 2004 збільшилася площа посіву пшениці (на 11%, або на 35 га),ячменю (на 25%, або на 10 га), окрім гречки (площа посіву якої зменшилася на 7%, або на 3 га), площа посіву вівсу не змінилася. У 2006 році під зернові культури було відведено 88% усієї посівної площі, у 2005 на зернові припадало 90%, у 2004 – 89%, отже бачимо, що площа, відведена під зернові культури протягом трьох років, не зазнала істотних змін.

Аналізуючи врожайність, можна стверджувати, що врожайність культур по господарству спадає. Так, урожайність озимої пшениці зменшилась на 34,1%, або на 23ц\га, а врожайність гречки зросла на 69%, або на 7,8ц\га (з 11,3 до 19,1ц\га), урожайність ячменю і вівса теж знизилась: на 17,1% (або на 10,3 ц\га) та на 14% (або на 7,9 ц\га) відповідно. Необхідно зазначити, що тільки врожайність гречки щорічно зростала : порівнюючи 2006 рік із 2004 та 2005, врожайність зросла на 69% (або на 7,8 ц\га) та на 44,7% (або на 5,9 ц\га).

Хоча площа посіву під більшість культур збільшується, їхня врожайність зменшується, що є негативним явищем.

Враховуючи потенційні можливості культур стосовно урожайності, можна сказати, що підприємство недостатньо уваги приділяє таким питанням, як поліпшення насінництва, зменшення втрат урожаю при вирощуванні, зберіганні та переробці зерна, впровадження нових організаційних форм господарювання, оптимізація умов вирощування на всіх етапах росту й розвитку культур, розміщенні після кращих попередників, вирощування інтенсив­них сортів, застосування добрив з розрахунку на підвищену заплановану урожайність, використання інтегрованої системи захисту рослин від бур’янів, шкідників та хвороб.

Враховуючи динаміку зміни посівних площ та урожайності культур по господарству, можна проаналізувати динаміку валового збору, який залежить від обох вище згаданих показників.

Валовий збір протягом трьох років коливався. Зменшився валовий збір озимої пшениці – на 27% (56,79 ц), і зріс лише валовий збір гречки і ячменю на 57,4% (на 278 ц) і на 3,5% (або на 85 ц) відповідно ,збільшення валового збору ячменю спричинено незначним збільшенням посівних площ під цю культуру (на 25%),а збільшення валового збору гречки спричинено зростанням урожайності даної культури (на 69%).

Вцілому валовий збір пшениці, під яку відведено найбільшу площу, зменшуються. Так у 2004 році він становив 21228 ц, у 2005 році – 21116 ц, у 2006 році – лише 15549 ц. Тож, валовий збір пшениці щорічно зменшується, як за рахунок збільшення валового збору гречки та ячменю, зменшення посівної площі під пшеницю, так і за рахунок збільшення кількості культур, що висіваються, та їх валового збору.

2.3 Економічна ефективність виробництва зерна

Економічна ефективність показує кінцевий корисний результат від застосування всіх виробничих ресурсів й визначається порівнянням одержаних результатів і витрат виробничих ресурсів. У сільському господарстві — це одержання максимального обсягу продукції з 1га землі з найменшими витратами засобів і предметів праці. Підвищення ефективності виробництва означає, що на кожну одиницю витрат і застосованих ресурсів одержують більше продукції і доходу.

Економічна ефективність визначається відношенням результату до понесених витрат на його досягнення і характеризується системою натуральних та вартісних показників.

Система показників економічної ефективності виробництва зерна включає такі показники, як урожайність, продуктивність праці, собівартість, ціна реалізації, рівень рентабельності. Водночас при визначенні економічної ефективності виробництва продовольчого та фуражного зерна є певні особливості.

Система показників економічної ефективності продовольчого зерна включає:

· урожайність,

· собівартість 1 ц зерна,

· затрати праці на 1 ц зерна або виробництво зерна з розрахунку на 1 люд.-год,

· ціна реалізації 1 ц,

· прибуток з розрахунку на 1 ц,

· рівень рентабельності;

Система показників економічної ефективності фуражного зерна включає:

· урожайність,

· вихід кормових одиниць та перетравного протеїну з 1 га посіву,

· собівартість 1 ц зерна, 1 ц корм, од., перетравного протеїну,

· затрати праці на 1 ц зерна, 1 ц корм, од., перетравного протеїну,

· ціну реалізації, прибуток з розрахунку на 1 ц,

· прибуток з розрахунку на 1 ц,

· рівень рентабельності.

Кількісне співвідношення валового збору зерна до понесених

витрат на його виробництво, або урожайності до витрат на 1 га посіву визначають рівень економічної ефективності виробництва зерна.

Таблиця 2.11. Динаміка виробничої собівартості 1 ц зернових культур у СВК “Пинчуки” Васильківського району Київської області

Аналізуючи таблицю 2.11., варто відмітити, що виробнича собівартість 1 ц усіх зернових культур зросла. Так, виробнича собівартість 1 ц пшениці порівняно з 2004 роком збільшилася на 40,3%, або на 9,1 грн., порівняно з 2005 роком – на 35,5%, або на 8,3грн. ; виробнича собівартість 1 ц гречки порівняно з 2004 роком збільшилася на 5,2%, або на 2,4 грн.; виробнича собівартість 1 ц ячменю порівняно з 2004 роком збільшилася на 10,9%, або на 2,9 грн.; вівсу – на 38,7%, або на 7,4 грн.

Дана таблиця показує очевидну тенденцію у зменшенні затрат праці при виробництві зерна. У 2006 р. порівняно з 2004 р. затрати праці зменшилися на 39%, або на 17 тис. люд.-год. (з 27000 до 44000 люд.-год.). Відповідно це спричинило зростання продуктивності праці та зменшення трудомісткості продукції. Якщо у 2004 р. продуктивність праці, яка розраховується як відношення вартості валової продукції до затрат праці, становила 24,5 грн. на 1 люд.-год., то у 2006 році даний показник становив 31,2 грн. на 1 люд.-год., тобто, зріс на 6,7 грн. на 1люд.-год., або на 27,3%. У свою чергу, трудомісткість зерна у 2004 р. становила 1,8 люд.-год. на 1ц, то у 2006 році даний показник вже становив 1,4 люд.-год. на 1ц, тобто, зменшився на 0,4 люд.-год. на 1ц, або на 22%.

Дана тенденція є надзвичайно позитивною. Підприємство повинне постійно намагатися знижувати затрати праці, що у свою чергу призведе до зростання продуктивності праці та зменшення трудомісткості продукції

Таблиця 2.13. Економічна ефективність виробництва зерна на СВК “Пинчуки” Васильківського району Київської області

Аналізуючи економічну ефективність виробництва зерна, потрібно зазначити, що кількість реалізованої продукції у 2006 році зросла на 63% (або на 8906ц), порівняно з 2004 роком, так, у 2004 році було реалізовано 14152 ц зерна, у 2005 році – 24343 ц, у 2006 – 23058 ц.

Щодо повної собівартості виробництва, то вона щорічно зростає. Найвищою повна собівартість була у 2006 році –863000 грн. Це на 120% більше, ніж у 2004 році, або на 470900 грн., та на 30% більше, ніж у 2005 році, або на 198300 грн. Тобто, значно зросли витрати, пов’язані з реалізацією продукції.

Повна собівартість 1ц зерна варіювала протягом трьох років. Найвищою вона була у 2006 році – 37,4 грн., що на 35% більше, ніж у 2002 році, або на 10грн., а також збільшилась, порівняно з 2005 роком на 37%, або на 10,1грн.

Варто відмітити і позитивні зрушення у показниках економічної ефективності. Так, виручка від продажу зросла на 23,1%, або на 223600 грн. (з 1191700 до 968100 грн.) порівняно з 2004роком.

Проте прибуток від реалізації зменшувався стабільно з кожним роком. У 2006 р. прибуток від реалізації зерна становив 328700 грн. Це на 43% менше, ніж у 2004 році, або на 247300 грн., порівняно з 2005 роком прибуток зменшився на 27%, або на 119100 грн. Прибуток в розрахунку на 1ц аналогічно стабільно зменшувався, у 2004 році цей показник становив 40,7 грн. на 1 ц, у 2005 році – 18,4 грн. на 1 ц, у 2006 показник склав 14,3 грн. на 1 ц, що на 75% менше, ніж у 2004 році (або на 26,4 грн. на 1 ц).

За рахунок зменшення прибутку рівень рентабельності у 2006 р. знизився до 138,1%, тобто, майже в 2 рази, порівняно з 2004р. Таким чином, на кожну гривню витрат підприємство отримувало 138,1 копійок прибутку. Хоча даний рівень рентабельності протягом трьох років постійно знижувався, він вважається високим. Тож, виробництво зерна було рентабельним. Отже можемо зробити висновок, що повна собівартість реалізованої продукції обернено пропорційно впливає на рівень рентабельності підприємства, а прибуток і дохід від реалізації - прямо пропорційно.

Розділ 3. Проектне обґрунтування урожайності зернових та визначення беззбиткового обсягу виробництва

3.1 Інтенсифікація виробництва зерна

Визначальним фактором розвитку зернового господарства має бути інтенсифікація галузі на основі досягнень науково-технічного прогресу та розвитку ринкових відносин. Поряд із впровадженням інтенсивних технологій значну увагу слід приділяти поліпшенню насінництва, зменшенню втрат урожаю при вирощуванні, зберіганні та переробці зерна, впровадженню нових організаційних форм господарювання, посиленню матеріальної заінтересованості працівників.

Суть інтенсивної технології полягає в оптимізації умов вирощування на всіх етапах росту й розвитку рослин, розміщенні культур після кращих попередників, вирощуванні інтенсивних сортів, застосуванні добрив з розрахунку на заплановану урожайність, використанні інтегрованої системи захисту рослин від бур'янів, шкідників та хвороб, захисті ґрунтів від ерозії.

Сільське господарство може розвиватися двома шляхами: екстенсивним чи інтенсивним. Інтенсивний шлях, передбачає збільшення виробництва продукції на основі застосування досконаліших засобів виробництва, кваліфікованої праці, нових технологій та методів господарювання. В свою чергу це вимагає додаткових вкладень у розвиток сільського господарства.

Інтенсифікація — це форма розширеного відтворення, яка ґрунтується на оптимальному формуванні та раціональному використанні на основі науково-технічного прогресу сукупних затрат уречевленої та живої праці на одиницю земельної площі з метою збільшення обсягу продукції та підвищення ефективності її виробництва.

Суть інтенсифікації полягає не тільки в ефективнішому використанні тварин, а й в удосконаленні всіх інших, факторів виробництва — матеріальних і трудових ресурсів, впровадженні нових організаційних форм господарювання, нових технологій і т. ін.

Матеріальною основою інтенсифікації сільського господарства є науково-технічний прогрес.

Науково-технічний прогрес — це процес розвитку та застосування досягнень науки і техніки у виробництві, що зумовлює вдосконалення техніки, технології та організації виробництва на основі механізації й електрифікації виробничих процесів, використання насіння високоврожайних, стійких проти захворювань сортів сільськогосподарських рослин дає змогу значно підвищити врожайність культур, підвищення професійного рівня працівників.

Науково-технічний прогрес пов'язаний також із розвитком організації виробництва і управлінням ним, оскільки за їх допомогою здійснюється об'єднання земельних, матеріальних та трудових ресурсів в єдиний процес виробництва.

Під впливом науково-технічного прогресу вдосконалюється соціальна підсистема: поліпшуються умови праці, зростає професійний і культурний рівень працівників.

Рівень інтенсивності розраховують також як у цілому по сільському господарству, так і в розрізі окремих галузей рослинництва і тваринництва. Він характеризує рівень витрат на одиницю об'єкта інтенсифікації (1 га сільськогосподарських угідь, 1 гол. тварин). Розрізняють загальні та часткові, вартісні й натуральні показники рівня інтенсивності.

Узагальнюючою характеристикою рівня інтенсивності є сума виробничих витрат на одиницю об'єкта інтенсифікації. Вона включає основні виробничі засоби в тій частині, в якій вони пішли на виробництво даної продукції, вартість оборотних засобів та оплату праці.

До показників рівня інтенсивності належить сума вартості основних засобів та поточних виробничих витрат (без амортизації) з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь. Ця характеристика відображує повні затрати живої та уречевленої праці на одиницю земельної площі й розраховується тільки в цілому по сільському господарству. В розрізі окремих галузей даний показник не визначається, оскільки продукція створюється не всією кількістю основних засобів, а лише в тій частині, в якій вони споживаються і переходять на вартість створеної продукції у вигляді амортизації.

Система показників рівня інтенсивності включає й вартість основних засобів виробництва з розрахунку на одиницю об'єкта інтенсифікації. Цей показник характеризує суму уречевленої праці й розраховується як у цілому по господарству, так і по комплексу галузей—рослинництву і тваринництву. При цьому в кожному випадку до розрахунку беруться засоби відповідних галузей.

Затрати живої праці з розрахунку на одиницю об'єкта інтенсифікації також характеризують рівень інтенсивності сільського господарства або його галузі. З підвищенням рівня інтенсивності затрати праці повинні скорочуватися, оскількидедалі більший обсяг робіт повинен виконуватися за допомогою машин і механізмів. Впровадження прогресивних технологій, спеціалізація та концентрація виробництва також сприяють зниженню затрат живої праці.

Економічна ефективність інтенсифікації характеризується системою показників, які поділяють на вартісні та натуральні.

Одним з основних показників економічної ефективності інтенсифікації є обсяг валової продукції з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь. Він дає змогу здійснити аналіз у динаміці по одному підприємству й порівняти окремі підприємства за певний період. Збільшення обсягу виробництва продукції з 1 га свідчить про підвищення ефективності використання земельних ресурсів і тих вкладень, які спрямовуються у виробництво сільськогосподарської продукції.

До показників економічної ефективності інтенсифікації належить також обсяг валової продукції, валового та чистого доходу, прибутку з розрахунку на одиницю виробничих витрат, одиницю вартості основних та оборотних виробничих фондів, 1 люд.–год., одного середньорічного працівника. Останні два характеризують продуктивність живої праці й рівень використання трудових ресурсів. Підвищення рівня цих показників свідчить про зростання продуктивності праці на основі механізації та автоматизації виробництва, впровадження нових технологій. Певною мірою це також відображує рівень кваліфікації праці та її організацію.

Фондовіддача, фондомісткість характеризують використання основних виробничих фондів, їх участь у процесі виробництва та ступінь поєднання з іншими ресурсами, зокрема з оборотними фондами.

Важливим показником економічної ефективності інтенсифікації є собівартість одиниці продукції, яка характеризує рівень затрат уречевленої та живої праці в грошовому виразі. Зниження собівартості свідчить про підвищення економічної ефективності інтенсифікації і, навпаки, її підвищення — про зниження ефективності інтенсифікації.

Показником економічної ефективності інтенсифікації є рентабельність виробництва, яка характеризується двома показниками: рівнем рентабельності та нормою прибутку. Норма прибутку визначається відношенням маси прибутку до суми основних та оборотних фондів сільськогосподарського призначення і виражається в процентах. Більшою мірою вона характеризує ефективність використання виробничих фондів. Рівень рентабельності визначається відношенням прибутку до повної собівартості продукції, виражається в процентах і характеризує масу прибутку з розрахунку на одиницю грошових витрат, пов'язаних із виробництвом та реалізацією продукції. Цей показник не лише характеризує матеріально-грошову форму процесу інтенсифікації, а й відображує підприємливість, вміння працювати в ринкових умовах, вивчати ринок, пристосовуватись до дії його законів.

Вивчимо рівень, результат інтенсивності та економічну ефективність інтенсифікації виробництва зерна на досліджуваній агрофірмі. Показники інтенсифікації поділяють на групи: результату,рівня інтенсифікації та економічної ефективності інтенсифікації. До показників результату інтенсифікації відносять урожайність, ц/га, та вартість валової продукції на 1га посіву, грн.,прибуток на 1 га посіву. До показників рівня інтенсифікації відносять: суму виробничих витрат на 1 га посіву, грн., затрати праці на 1 га посіву. Економічну ефективність інтенсифікації відображають такі показники, як вартість валової продукції на 1 грн. виробничих витрат, грн., валова продукція в розрахунку на 1 грн. виробничих витрат, грн., прибуток в розрахунку на 1 грн. виробничих витрат, грн., собівартість 1ц зерна,грн., ціна реалізації 1ц зерна, грн., рівень рентабельності, % та коефіцієнт окупності додаткових витрат.

Коефіцієнт інтенсифікації— це добуток середньорічного приросту урожайності та ціни у поточному році з розрахунку на 1 грн. додаткових витрат, що зумовили цей приріст у процесі інтенсифікації виробництва. А коефіцієнт окупності додаткових витрат— це середньорічний приріст вартості валової продукції з розрахунку на 1 грн. додаткових витрат, що зумовили цей приріст у процесі інтенсифікації виробництва. Дані показники характеризують економічну доцільність збільшення виробничих витрат.

Таблиця 3.1. Інтенсифікація виробництва зерна в СВК “Пинчуки” Васильківського району Київської області

Аналізуючи таблицю 3.1., можна вказати, що майже всі показники рівня, результату та економічної ефективгості інтенсифікації зменшилися.

Сума виробничих витрат на 1 га посіву залишилася практично на тому ж рівні - 1410,4грн., 1518,8грн., 1411,2грн. протягом 3 років, а затрати праці на 1 га посіву порівняно з 2004 роком зменшилися на 44,3% або на 47,2 люд.-год.

Показники результату інтенсифікації зменшилися: так, вартість валової продукції зерна на 1 га посіву зменшилась на 29% або на 753,6 грн., а прибуток на 1 га посіву порівняно з 2004 роком зменшився на 48,2% або на 672,3 грн.

Показники економічної ефективгості інтенсифікації теж зменшилися, окрім вартості валової продукції зерна на 1 люд.-год. затрат живої праці, яка збільшилася на 27,3% або на 6,7 грн. і собівартості 1 ц зерна на 35% або на 9,7 грн., інші показникизменшилися: вартість валової продукції зерна на 1 грн. виробничих витрат зменшилася на 27,8% або на 0,5 грн., прибуток на 1 грн. виробничих витрат зменшився на 6,9% або на 0,9 грн., ціна реалізації 1 ц зерна – на 24,4% або на 16,7 грн., рівень рентабельності зменшився майже у півтора рази.

Окупність витрат протягом 3 років була на одному рівні – 0,04-0,03.

Основними показником, що характеризують ефективність інтенсифікації, є коефіцієнт окупності додаткових витрат. Цей показник збільшився з 0,02 у 2005 році до 0,07 у 2006.

Підвищення ефективності виробництва зерна, насамперед, залежить від її урожайності й рівня використання землі, що впливає на собівартість, трудомісткість і рентабельність вироб­ництва зерна.

3.2 Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва зерна

Підвищення економічної ефективності сільського господарства вцілому передбачає збільшення виробництва і підвищення якості сільськогосподарської продукції при одночасному зменшенні затрат праці і матеріальних засобів на одиницю продукції. Розв'язання цієї проблеми нерозривно пов'язане з подальшою всебічною інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва, в процесі якої забезпечується підвищення врожайності сільськогосподарських культур та продуктивності худоби і птиці. В сучасних умовах сільське господарство розвивається переважно на основі інтенсифікації, що є основним джерелом підвищення його економічної ефективності.

Шляхи підвищення ефективності виробництва зерна, які забезпечують дальше збільшення обсягів виробництва продукції і зменшення витрат на одиницю продукції, передбачають комплекс таких основних заходів: поліпшення використання землі, підвищення її родючості; впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва; поглиблення спеціалізації і концентрації виробництва на основі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції; раціональне використання виробничих фондів і трудових ресурсів; впровадження інтенсивних і ресурсозберігаючих технологій та індустріальних методів виробництва; підвищення якості і збереження виробленої продукції; широке використання прогресивних форм організації виробництва і оплати праці на основі колективного, сімейного і орендного підряду та оренди як прогресивної форми господарювання; розвиток сільськогосподарського виробництва на основі різноманітних форм власності і видів господарювання і створення для них рівних економічних умов, необхідних для самостійної та ініціативної роботи.

У комплексі заходів підвищення економічної ефективності виробництва зерна найважливішим є поліпшення використання землі на основі підвищення її родючості і зростання врожайності сільськогосподарських культур. Ці завдання успішно вирішуються шляхом вирощування сільськогосподарських культур за технологією програмованих урожаїв з використанням досягнень науки, передової практики і забезпеченням високої якості праці. У передових господарствах України одержують зерна озимої пшениці по 55-60 ц/га, кукурудзи – 70-80, а на зрошуваних землях - 100-120, цукрових буряків – 550-600, зеленої маси кукурудзи – 400-450, сіна багаторічних трав – 50-60 ц/га.

Водночас впровадження у виробництво культур і сортів інтенсивного типу може мати й негативні наслідки. Розвиток інтенсифікації землеробства без дотримання відповідних умов призводить до погіршення структури грунту, підвищення темпів деградації земель і загострення екологічної ситуації.

Передовий досвід вітчизняного землеробства, і світова практика свідчать, що науково-технічний прогрес має в своєму розпорядженні ефективні засоби захисту грунтів від руйнування та підвищення їх родючості.

Один із напрямів підвищення економічної ефективності виробництва зерна - впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва. Вирішення цієї проблеми сприяє насамперед підвищенню продуктивності праці в сільськогосподарському виробництві, що є основним якісним фактором економічного і соціального розвитку.

Розвиток та підвищення економічної ефективності зернового господарства — необхідна умова не тільки забезпечення населення продуктами харчування, а й піднесення ефективності виробництва інших видів продукції сільського господарства. Зміцнення матеріально-технічної бази галузі, впровадження інтенсивних технологій виробництва та прогресивних форм організації праці зумовили підвищення урожайності зернових культур та збільшення виробництва зерна. Водночас досягнутий рівень виробництва не забезпечує потреби України в зерні.

Істотне збільшення виробництва зерна та підвищення його економічної ефективності є необхідною умовою не тільки поліпшення забезпечення населення продуктами харчування, а й підвищення ефективності виробництва інших видів продукції сільського господарства. Зміцнення матеріально-технічної бази останнього, впровадження інтенсивних технологій виробництва, прогресивних форм організації праці, поліпшення матеріального стимулювання праці мають сприяти підвищенню врожайності зернових культур та збільшенню обсягів виробництва зерна.

У даний час досягнутий рівень виробництва не забезпечує потреб країни в зерні. Поряд з невисоким рівнем урожайності зернових допускаються значні втрати зерна при збиранні, транспортуванні, зберіганні, переробці-та використанні. Внаслідок незбалансованості кормових раціонів, недостатньої кількості грубих, соковитих та зелених кормів, невідповідності структури виробництва зерна потребам тваринництва та під, впливом багатьох інших, у тому числі й організаційних, факторів щорічні перевитрати зерна досягають 10—12 млн. т. Незабезпечення відповідного рівня годівлі сільськогосподарських тварин зумовлює зниження їх продуктивності, зменшення обсягів виробництва тваринницької продукції, зниження рівня споживання продуктів харчування населенням країни. Поряд з цим зниження обсягів виробництва зерна змушує підприємства зменшувати поголів'я худоби та птиці, що в свою чергу також спричинює зниження обсягу виробництва тваринницької продукції, гальмує розвиток цієї галузі.

Важливим фактором подальшого розвитку зернового господарства України е розвиток ринку зерна. Виходячи із законів ринкової економіки та специфіки зернопродуктового підкомплексу, розвиток ринку зерна повинен передбачати: надання господарської самостійності виробникам і створення умов для конкуренції учасникам ринкової торгівлі зерном і зернопродуктами; роздержавлення підприємств системи заготівлі, зберігання і переробки зерна та відміну хлібної монополії; зміну порядку формування і розподілу державних ресурсів зерна; перехід на економічні методи державного регулювання ринкових відносин. За таких умов основним завданням державного регулювання повинен бути захист Інтересів виробників і споживачів зерна з метою забезпечення прибутковості виробників продукції та захисту інтересів споживачів за допомогою контролю еквівалентності цін на зерно і засоби виробництва, що постачаються виробникам, регулювання умов поставок зерна на ринок. Метою державного регулювання ринку зерна має бути підтримка функціонування ринкового механізму і коригування його розвитку в потрібному для України напрямі.

Розроблена концепція розвитку зернового господарства України передбачає повне забезпечення населення країни хлібом і хлібопродуктами за кількістю та якістю відповідно до науково обґрунтованих норм споживання з урахуванням регіональних особливостей, а також худоби — зернофуражем згідно із зоотехнічними нормами за кількістю і структурою зерна, насіннєвого, страхового фондів, поставок у централізовані фонди, перспективи виходу країни на світовий ринок як експортера зерна.

3. Проектне обґрунтування урожайності та визначення беззбиткового обсягу виробництва

У процесі планування виробництва в сільськогосподарських підприємствах необхідно приймати рішення щодо раціонального розміру виробництва продукції та її асортименту. Для цього використовують метод "витрати -обсяг - прибуток" або його ще називають аналізом беззбитковості. Сутність цього методу полягає в пошукові критичного обсягу реалізації продукції, при зменшенні якого підприємство починає зазнавати збитків.

Для визначення мінімального обсягу реалізації продукції, що забезпечує беззбитковість виробництва, необхідно знати: 1) ціну реалізації одиниці продукції; 2) обсяг постійних витрат на виробництво продукції; 3) величину змінних витрат на одиницю продукції;

Сукупні витрати (ТС) - це сума витрат на всі види ресурсів, залучених до виробництва даного виду продукції.

Постійні, або умовно-постійні (FС) витрати - це витрати, які у короткостроковому періоді не залежать від обсягу виробництва продукції. До них належать: амортизаційні відрахування будівель, техніки та обладнання, які використовуються у відповідній галузі рослинництва; орендна плата; загальновиробничі витрати, що віднесені на відповідну галузь; частина витрат на ремонт необоротних активів, витрати по використанню капіталу, страхові відрахування тощо.

Змінні витрати (VС) - це витрати, величина яких визначається обсягом одержаної продукції або залежить від обсягу виконаних робіт і визначається для короткостроково­го періоду як різниця сукупних та постійних витрат. Це прямі витрати на оплату праці, насіння, паливо та мастильні матеріали, добрива тощо.

Маржинальний дохід (МR) - ціна реалізації одиниці продукції за мінусом змінних витрат на її виробництво.

Зауважимо, що для окремого виду продукції маржи-нальний дохід та змінні витрати на одиницю продукції є величиною постійною, а постійні витрати на одиницю продукції поступово зменшуються із збільшенням обсягів виробництва.

Визначення критичного (беззбиткового) обсягу виробництва і реалізації продукції у натуральному вираженні (Q') здійснюється за формулою:

або

де:

Q' - беззбитковий обсяг продажу продукції, ц;

Р - ціна одиниці продукції, грн./ц;

FС - постійні витрати на виробництво продукції, грн.;

VС - змінні поточні витрати на виробництво продукції, грн./ц;

МR - маржинальний дохід від 1 ц реалізованої продукції, грн./ц.

Виручка від реалізації такого обсягу продукції та витрати на її виробництво тотожні і дорівнюють:

TC(Q') = FC+VC(Q') =P*Q'.

Класифікація витрат на постійні та змінні є умовною і буде відмінною для планування екстенсивного або інтенсивного типів нарощування обсягів виробництва продукції рослинництва. У першому випадку розширення площ посіву сільськогосподарських культур вимагатиме пропорційного збільшення витрат практично всіх видів виробничих ресурсів за незмінної їх урожайності і змінними будуть всі прямі витрати на виробництво продукції рослинництва.

В другому випадку аналіз беззбитковості дозволить оцінити ефективність нової технології вирощування сільськогосподарських культур для однакових площ їх посіву. До змінних витрат тут слід віднести ті витрати, фактори яких забезпечать інтенсифікацію виробництва І збільшення валової продукції.

Невід'ємною складовою аналізу виступають граничні витрати (МС), які розраховуються як приріст витрат при зміні обсягу виробництва на одиницю:

MC(Q)=TC(Q+1)-TC(Q).

Оскільки при зміні обсягів виробництва змінюється лише змінна частина витрат , то з попередньої формули випливає вираз граничних витрат через змінні витрати:

MC(Q)=VC(Q+1)-VC(Q).

Якщо в умовах екстенсивного розвитку рослинництва для збільшення обсягу продукції на кожну додаткову одиницю необхідне пропорційне (лінійне) збільшення змінних витрат, то інтенсивному розвитку виробництва властива нелінійна залежність граничних витрат від обсягів виробництва. Це пояснюється тим, що до певного рівня виробництва діє закон спадних граничних витрат, а далі - закон зростаючих граничних витрат.

Існує певний обсяг виробництва, який є оптимальним з позиції витрат на виробництво додаткової одиниці продукції, після досягнення якого кожна додаткова одиниця продукції обходиться все дорожче.

В рослинництві прикладом цього є зростання урожайності сільськогосподарської культури від внесення добрив до певного рівня, після якого додатково внесені поживні речовини майже не дають приросту врожайності або навіть обумовлюють її зниження.

Отже, аналіз граничних витрат, застосований комплексно по відношенню до всіх видів виробничих витрат дозволяє встановити оптимальний обсяг і склад виробництва продукції з позицій доходів та витрат підприємства, а також визначити найбільш ефективні технології та ін­тенсивності виробництва.

Метод аналізу беззбитковості можна використати також для визначення обсягу виробництва і продажу, необхідного для отримання певної (наперед встановленої) величини прибутку.

Таблиця 3.2. Визначення беззбиткового обсягу виробництва і реалізації продукції в СВК “Пинчуки” Васильківського району Київської області

На підставі даних розрахунків можна зробити висновок, що при незмінній посівній площі буде досягнений беззбитковий обсяг виробництва зерна при урожайності 17,1 ц\га, тобто для покриття постійних витрат на вирощування зернових культур господарству необхідно виробляти 7774,9 ц продукції.

Таблиця 3.3. Проектне обґрунтування урожайності для отримання певного розміру прибутку від реалізації зернових в СВК “Пинчуки” Васильківського району Київської області

У даному сільськогосподарському господарстві в останніому звітному році урожайність зернових становила 32,4 ц/га, а величина прибутку від реалізації зернових в розрахунку на 1 га посіву склав 722,4 грн. На перспективу в підприємстві планується одержати 903 грн. прибутку з кожного гектара посіву товарної продукції зернових.

Припускається лінійна залежність граничних і змінних витрат у розрахунку на 1 ц від урожайності зернових. Також передбачається, що рівень цін на зерно та на ресурси, необхідні для його виробництва, суттєво не зміняться.

Рівень урожайності для отримання наперед заданої величини прибутку в розрахунку на 1 га посіву визначається за формулою:

, де

B – розрахункова врожайність продукції, ц;

R – величина прбутку в розрахунку на 1 га, грн.;

FCt – постійні витрати на виробництво товарної продукції в розрахунку на 1 га, грн.;

MR – маржинальний дохід від 1 ц продукції, грн.;

K – кількість продукції, яка залишається на виробничі потреби в розрахунку на 1 га, ц;.

Тоді рівень урожайності для отримання наперед заданої величини прибутку в розрахунку на 1 га посіву становитиме 45,9 ц.

Для оцінки ефективності проекта визначаємо рівень рентабельності виробництва – 61,3% на майбутній 2007 рік.

Висновки і пропозиції

На основі літературних джерел та досягнутого рівня організації виробництва зерна у СВК “Пинчуки” Васильківського району Київської області та проведеного аналізу можна сказати:

1. Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання певної кількості продукції, валового і чистого доходу, прибутку з га землі (від 1 голови худоби) при найменших затратах праці і площі на виробництво одиниці продукції.

2. СВК “Пинчуки” розташоване у сприятливих умовах для ведення ефективного сільськогосподарського виробництва, зокрема рослинництва. У структурі сільськогосподарських угідь визначне місце займає рілля (99,7%). Це характеризує високу якість земельних угідь і рівень їх використання. Трудові ресурси СВК “Пинчуки” за аналізований період (2004-2006 роки) зазнали незначних змін. Вартість основних виробничих фондів з кожним роком зростала. Усі ці роки СВК “Пинчуки” отримувало прибуток. Господарство має зерново-молочний напрям виробництва (а саме пшенично-молочний).

3. У 2006 році під зернові культури було відведено 88% усієї посівної площі, у 2005 на зернові припадало 90%, у 2004 – 89%, отже бачимо, що площа, відведена під зернові культури протягом трьох років, не зазнала істотних змін. Незмінними культурами залишалися пшениця, гречка, ячмінь і овес; жито висівалося лише в 2006 році, кукурудза на зерно – у 2005. Аналізуючи врожайність, можна стверджувати, що врожайність культур по господарству спадає, відповідно зменшився і валовий збір.

4. Існує тенденція у зменшенні затрат праці при виробництві зерна. Відповідно це спричинило зростання продуктивності праці та зменшення трудомісткості продукції.

5. Повна собівартість 1 ц реалізованого зерна зросла, разом з тим зменшилася ціна реалізації 1 ц. Отже, прибуток на 1 ц у 2004 році становив 40,7 грн., а в 2006 – 14,3 грн. Але виробництво зерна в СВК “Пинчуки” є рентабельним. Рівень рентабельності у 2004 році становив 246,9%, у 2005 році – 167,4%, у 2006 – 138,1%.

6. В одержанні високих врожаїв сільськогосподарських культур важливе місце займають форма обробітку ґрунту, внесення оптимальних доз мінеральних та органічних добрив, зрошення земель, впровадження високоврожайних сортів культур, запровадження сівозмін.

7. Визначальним фактором розвитку зернового господарства має бути інтенсифікація галузі на основі досягнень науково-технічного прогресу та розвитку ринкових відносин.

8. Необхідно приділити увагу організації оплати праці, посиленню матеріальної зацікавленості працівників, підвищенню трудової дисципліни у виробничих підрозділах.

Список використаної літератури:

1. Економіка сільського господарства/П.П.Руснак, В.В.Жебка, М.М.Рудий, А.А.Чалий. – К.: Урожай, 1998. – 320с.

2. Поточна кон’юктура і прогноз ринків сільськогосподарської продукції та продовольства в Україні на 2006-2007р.р. Ю. О. Гапусенко, С.А. Станісевич, Інститут Аграрної економіки, УААН, 2006, с. 4-17.

3. Рослинництво: Підручник для студентів агрономічних спец. вузів III – IV рівнів акред/О.І.Зінченко, В.Н.Салатенко, М.А.Білоножко. – К.: Аграрна освіта, 2001. – 591с.

4. Бондар О. Ринок зерна у 2005/2006// Агро Перспектива. – 2005. - №7. – С.25

5. Діхтяр В. Майбутнє зерна//Агро Перспектива. – 2005. - №10. – С.34-35

6. Макаренко В. Колоскова плутанина//Агро Перспектива. – 2005. - №9. – С.41

7. Степам Т. Економіка виробництва зернових в Україні//Пропозиція. – 2005. - №8-9. – С. 31-32

8. Харченко В.В. Формування ринку зерна України та його місце в світовому розподілі виробництва і споживання//Агроінком. – 2005. - №8 – С. 6-10;

9. Яцук В. Зерно України та його місце на світовому ринку//Вісник аграрної науки. – 2005. - №7. – С.78-82

10. http://www.ukragroportal.com

11. АгроклІматичний довідник по Київській області / Держсільгоспвидав УРСР

12. Вихруща В.П., Харіна П.С. "Економіка підприємств": - Тернопіль, 1995- С. 203.

13. Горфинкель В.Я. "Економика предприятия": Учебник для вузов. - М.: ЮНИТЖ 2000. – С. 742.

14. Домяненко С.І., "Формування виробничих витрат селянських (фермрських) господарств в умовах ринкової економіки", К.: Урожай, 1994. – С. 148.

15. Здоровцов ОХ, Касьянов Л.І.. Мацибора В.Й. "Економіка сільського осподарства": Підручник - К.: Видавництво УСГА 1993. – С. 320.

16. Канівський П. К., Ткаченко О. М., Квашук П. О. "Ефективність міжгосподарської кооперації" — К.: Урожай, і980. –С. 120.

17. Мацибора В. І. Економіка сільського господарства: Підручник. - К.: Вища шк.., 1994.С. 415.

18. Руденко А.И. Экономика предприятия: Учебник для экономических вузов, -Издание 2-е, переработанное и дополненное, 1995, С. 475.