ВСТУП

1. ПРИРОДНІ УМОВИ ТА ФАКТОРИ ГРУНТОУТВОРЕННЯ

1.1 КЛІМАТ

1.2 ГЕОМОРФОЛОГІЯ І РЕЛЬЄФ

1.3 ГРУНТОУТВОРЮЮЧІ ПОРОДИ

1.4 РОСЛИННІСТЬ

1.5 ГІДРОГРАФІЯ ТА ГІДРОЛОГІЯ

2.ГРУНТИ ГОСПОДАРСТВА

2.1 НОМЕНКЛАТУРНИЙ СПИСОК ГРУНТІВ

2.2 ОЦІНКА СТАНУ РОДЮЧОСТІ ГРУНТІВ ГОСПОДАРСТВА

2.3 ПРОВОДИМО АНАЛІЗ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ ХІМІЧНОЇ МЕЛІОРАЦІЇ

3 ЗАХОДИ ПО РАЦІОНАЛЬНОМУ ВИКОРИСТАННЮ РОДЮЧОСТІ ГРУНТІВ

ВИСНОВОК

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Земля – неоціненне народне багаство і основний засіб виробництва у сільському господарстві.

Грунт є основним багаством кожного суспільства, головним засобом сільськогосподарського виробництва та просторовим базисом розміщення і розвитку всіх галузей народного господарства. Народногосподарське значення грунту як загального засобу виробництва визначається його якостями і властивостями. У сільськогосподарському виробництві велике значення має основна якість грунту – родючість, а для промислових галузей фізичні та фізикомеханічні властивості.

Відомо, що земля дає всі необхідні продукти харчування людині, а також різні види сировини для промисловості. Земля – це джерело життя. Ось чому землю потрібно охороняти, свідомо та спрямовано збільшувати, її продуктивність. Вона належить не тільки нам, але і наступному поколінню.

У сільському господарстві виробництві не можна ігнорувати властивості грунту, особливості живих організмів, погодні умови тощо. Велике значення мають глибокі знання грунтів та їх властивостей для ефективного здійснення на них агрономічних та меліоративних заходів.

Грунтовий покрив України – один з основних показників її багаства, базис розселення людського суспільства і головний засіб виробництва в сільському господарстві. Кількість і якість грунтових ресурсів, їх використання визначають рівень добробуту суспільства.

Раціональне використання земель і спеціалізації галузей землеробства можливі тільки на базі глибоких знань особливостей грунтового покриву, специфіки родючості грунтів, їх екологічних властивостей.

З урахуванням особливостей грунтів і кліматичних умов проводяться районування сільськогосподарського виробництва, його спеціалізація. Від використання грунтового покриву залежить виконання соціально-економічних завдань.

1.ПРИРОДНІ УМОВИ ТА ФАКТОРИ ГРУНТОУТВОРЕННЯ

1.1 Місцезнаходження, спеціалізація та клімат господарства

ТОВ “Світанок” знаходиться в м. Бобровиця Чернігівської області, на відстані 110 км від обласного центру м. Чернігова. Земельні угіддя господарства розміщенні в східній частині по відношенню до м. Бобровиця і господарського двору.

У своїй діяльності господарство використовує землі, які складаються із земельних паїв участників, а також орендованих земель фізичних і юридичних осіб. Орендна плата за користуванням пайом виплачується як у натуральній так і в грошовій формі. Господарство виступає перед державою гарантом, щодо здійснення заходів по охороні земель.

Землекористування господарства на 01.01.2003 року.

Таблиця №1.

З таблиці № 1 видно, що у структурі земельного фонду найбільшу питому вагу займають сільськогосподарські угіддя. Що дає змогу значно розвивати землеробство. Всі сільськогосподарські угіддя забезпеченні добре. Поля розміщенні на легкосуглинкових грунтах з відсотком гумусу від 2,5 до 3,5.

ТОВ “Світанок” розташований в зоні Лісостепу. Клімат даної зони помірно – кліматичний. Середня температура влітку +25, взимку – 16 . Рельєф території полів являє собою слабохвилясту рівнину з значною кількістю блюдцеподібних западин і має нахил 0 – 1 на південь. Опадів за рік випадає 440 – 560 мм. Господарство здійснює вирощування с\г культур без використання зрошувальних земель. Середньорічна температура в районі 6,3.

Найбільш холодними місяцями являються січень та лютий місяці, найбільш теплими місяцями являються червень та липень. Абсолютний мінімум температур повітря –24,6 С спостерігаються в січні, а максимум + 34 С в липні.

Середньорічна кількість опадів Бобровицького району досягає 527 мм.

З таблиці видно, що найбільша кількість опадів випадає в літньо – осінній період, в період максимального росту с\г культур та в час посіву озимих, що добре відображається на врожайності.

Зима зазвичай приходить у другій декаді листопада. Стійкий сніговий покрив устанавлюється в середньому на 110 діб. Товщина снігового прокриву досягає в середньому 20 см, макимальна висота 45 см, мінімальна – 5 см. Розподіл снігу на великій території нерівномірний. Максимальна глибина промерзання на рівних ділянках досягає 135 см, мінімальна – 40 см, середня – 88см.

У вигляді снігу випадає 30 – 35% річної кількості опадів, які при добрих умовах водопоглинання створюють значні запаси продуктивної вологи в грунті та забезпечують формування високого врожаю.

Середня кількість безморозного періоду 160 днів в році, а вегетаційного 100 – 120 днів. Вітри переважають південно – східні, південні, взимку – північно – східні.

Господарство має склад для зберігання мінеральних добрив та отрутохімікатів, який знаходиться на відстані 2 км від господарського двору. Для зберігання рідких добрив використовують цистерни. Органічні добрива зберігаються в гноєсховищах.

На території господарства знаходиться один населений пункт. Всього працює в господарстві 180 чоловік, з них 170 чоловік постоянні робочі, в т.ч. 15 чоловік інженерно-технічні працівники, 14 – службовці, 2- молодший обслуговуючий персонал, 10 – сезонні робочі. В господарстві налічується 24 трактористи – машиністи. Для роботи на тракторах, причіпних машинах і знаряддях до них, автомашинах, комбайнах допускаються особи, які досягли 18 років і одержали посвідчення на право управління ними, а також пройшли інструктаж по техніці безпеки.

Господарство має м”ясо – молочний виробничий напрямок в тваринництві. В рослинництві виробничий напрямок буряково – зерновий.

Структура товарної продукції господарства визначається, як співвідношення вартості товарної продукції господарства по видах до вартості товарної продукції в цілому по господарству.

Таблиця № 2.

Валова продукція рослинництва в порівняльних цінах 2001 року складає 2833 тис.грн., тваринництва 2215 тис.грн., всього 5048 тис.грн..

Середньорічна кількість робітників – 180 чоловік, в т.ч. в рослинництві – 85, в тваринництві – 95.

Вироблено валової продукції сільського господарства на одного середньорічного працівника 28040 грн., в т.ч. в рослинництві – 33329 грн., в тваринництві – 23316 грн..

Продукція реалізується згідно укладених договорів. Основні ринки збуту продукції: м. Київ, м.Чернігів – за готівку або по безготівковому рахунку переробним підприємствам; по реогіональному контракту – м.Бобровиця “Заготзерно”.

Ціни реалізації визначаються, виходячи з цін на біржах.

Бартерні операції по реалізації зерна в господарстві не проводяться.

В господарстві виробляється в середньому за рік 40000 цнт кормових одиниць, що складає:

- на 1 га сільськогосподарських угідь - 15,97;

- на 1 середньорічну умовну голову худоби - 20,0;

- собівартість 1 цнт кормових одиниць складає 36 грн. 65 коп.;

- прямі затрати праці – 2,44 люд.год..

Рівень рентабельності в рослинництві за 2002 рік складає 63%.

Таблиця № 5 Структура посівних площ.

Таблиця № 6 Схема сівозмін господарства

Як ми бачимо з таблиці, що перша сівозміна досить ефективно використовується. При такому чергуванні культур зберігається допустимість попередників для окремо взятої культури, що добре впливає на врожайність с\г культур. При дотриманні сівозміни відбувається боротьба з хворобами, шкідниками та бур”янами.

1.2 ГЕОМОРФОЛОГІЯ І РЕЛЬЄФ

Рельєфом тієї чи іншої місцевості називають сукупність форм горизонтального і вертикального розмежування поверхні землі. Як додатні (опуклі ) так і відє»мні ( увігнуті ) форми рельєфу обмежені з боків різно орієнтованими схилами. Основними елементами рельєфу є вододіли, схили і долини.

Рельєф є одним з важливих факторів процесів грунтоутворення. Характерно, що незначні зміни рельєфу – підвищення або пониження навіть на площі в один гектар і менше – досить помітно впливають на зміни грунту в цілому або на окремі показники його родючості.

Рельєф впливає на розподіл атмосферних, грунтових і підгрунтових вод, тепла, сонячної радіації та на кліматичні умови в цілому. Під впливом різних умов рельєфу змінюється зволоження грунту , склад рослинності. Рельєф місцевості впливає також на ерозію поверхні ( змивання і розмивання ), намивання грунтів, порід тощо.

Грунти на південних схилах одержують більше тепла, тут часто змінюється температура, швидше випаровується волога та ін. Саме тому грунти північних схилів більш вилужені і зволожені, мають грубіший механічний склад, бідніші на поживні речовини, ніж південні.

Розрізняють додаткові і від»ємні елементи рельєфу. До перших відносять усі підвищення – плато ( рівнини ), тераси, бугри, гриви, бархани, дюни, а до від»ємних – долини, западини, улоговини, балки, яри, блюдця тощо.

Більшу частину території займає Поліська низовина з долинами численних річок, у заплавах яких багато лук та озер, які затоплююються повеневимиводами. Глибина річкових долин збільшується з півночі на південь і вони , як правило, мають по дві-три заплавні тераси.

У центральному та західному Поліссі слабко виражений макрорельєф і дуже розвинутий мезорельєф. Східна частина центрального Полісся являє собою моренну рівнину з грядово-хвилястим рельєфом. Мікрорельєф тут проявляється у вигляді різних за формами неглтбоких впадин.

Західне Полісся – це древня тераса Дніпра і Десни. Місцевість цієї зони переважно мілкохвиляста рівнина, порізана густою сіткою річок з окремими підвищеннями і виступами корінного плато.

Земельний масив господарства розміщений з заходу на схід на 5 км, а з півночі на південь – 6км.

Рельєф території полів являє собою слабохвилясту рівнину з значною кількістю блюдцеподібних западин і має нахил 0 – 1 на південь.

На території господарства знаходиться ряд водоканалів та ставків. Довжина каналів коливається від 1 до 3 км. Ставки займають площу від 0,25 до 0,5 га.

1.3 ГРУНТОУТВОРЮЮЧІ ПОРОДИ

Грунтом називають верхній шар земної кори, що утворився і змінюється в результаті вивітрювання гірських порід і безперервного впливу фізико-хімічних і біологічних процесів, а також діяльності людини та який на відміну від гірської породи набув у процесі розвитку основної ознаки – родючості.

Родючість – це основна якість грунту, яка поліпшується і змінюється в процесі його розвитку.

Грунти з їхньою природною родючістю на земній кулі утворились у процесі складного перетворення порід і мінералів під впливом кліматичних і біологічних факторів.

Утворення грунту є процес взаємодії гірської порроди з водою, повітрям і живими організмами – мікроорганізмами, вищими ррослинами і тваринами. Під впливом живих організмів, що оселяються на породі, верхній шар її змін перетворюються на доступні для рослин поживні речовини.

Грунтовий покрив господарства представлений найбільш поширеними чорноземами типовими. Вони займають 35% загальної площі, і становлять 54% її орних земель.

Чорноземами типовими називають грунти, у яких найбільш виражені ознаки утворення чорноземів – інтенсивне нагромадження гумусу, азоту та зольних елементів, неглибоке вимивання карбонатів, відсутність різкої диференціації грунтового профілю.

Генезис цих грунтів пов»язують із нагромадженням великої кількості біомаси під різнотравно-злаковою рослинністю в умовах сприятливої зволоженості.

Глибина гумусних горизонтів варіює від 35 до 45 см. Характерна особливість профілю чорноземів типових – поступове зменшення гумусного забарвлення.

Грунтотворні породи мають переважно легкий механічний склад і представлені піщаними, глинисто-піщаними, супіщаними і легкосуглинковими водно-льодовими, льодовиковими та алювіальними відкладами. Зрідка здебільщого в західних районах, у місцях виходу на поверхню масивно-кристалічних порід трапляються крейдяно-мергельні плями. У деяких місцях Полісся невеликими острівками поширені лесові відклади.

Велика різноманітність материнських порід на Поліссі, дрібнохвилястий рельєф та коливання рівня залягання грунтових вод зумовлює часту зміну одних різновидностей грунтів іншими і створює різноманітність грунтового покриву.

1.4 РОСЛИННІСТЬ

У зоні Полісся поширена переважно лісова, трав»яниста та болотна рослинність. Під покривом лісу трав»яниста рослинність розвивалась недостатньо і суттєвого впливу на грунтоутворення не мала. На безлісних просторах питома вага суходільних трав також була невисокою, оскільки тут переважала болотна трав»яниста рослинність. Природна зміна рослинних формацій змінювала і напрям грунтоутворення. У цій зоні навіть в наш час зосереджено до 50% заболочених земель України, а ліси займають 30% території.

Влив лісу на формування грунтів досить великий. Чергова зміна рослинних формацій була головною причиною різноманітності грунтового покриву корінних ділянок плато Полісся.

Характерною особливістю грунтів є загальна вирівнянність рельєфу та дуже розвинений мікрорельєф у вигляді великої кількості блюдець (впадин), які на весні та восени, а також після літніх злив заповнюються водою, що ускладнює обробіток грунту та догляд за посівами.

Природні кормові угідя представлені різнотравно-злаковою асоціацією. Серед злакових зустрічаються: пирій повзучий, тонконіг луговий та вузьколистий, костриця бородавчаста.

Різнотрав’я представлено гикавкою сизою, цикорієм звичайним, подорожником середнім.

Інколи зустрічаються бобові: люцерна хмелевидна та лядвенец рогатий.

По днищих балок злакова рослинність представлена пирієм повзучим, лисохвостом луговим та різнотрав»я подорожником великим та середнім, одуванчиком нізким.

На заболочених ділянках переважають середні і низькі осоки.

На орних землях ростуть багато бур»янів, вони спричиняють великої шкоди сільськогосподарським культурам. Тут найбільш поширені такі бур’яни, як осот рожевий, мишій сизий, пирій повзучий, суріпа звичайна, молочай.

1.5 ГІДРОГРАФІЯ ТА ГІДРОЛОГІЯ

Велике значення у формуванні грунтів мають грунтові та поверхневі води, які в межах господарства залягають на різній глибині.

Велика дренированість поверхні на вододілах зумовлена глибоке залягання грунтової води ( більше 5 м ). Тут вони впливають на грунтоутворюючий процес.

На слабоглиняних ділянках водолів грунтові води знаходяться на глибині 1,5 – 2,0 м.

По днищах балок грунтові води в період обстеження знаходилися на різній глибині.

У центральній частині грунтові води залягають на глибині 1,0 –1,5 м. По днищам інших балок грунтові води виходять на поверхню та викликають заболочування.

Маємо два ставки біля господарства.

2. ГРУНТИ ГОСПОДАРСТВА

2.1 НОМЕНКЛАТУРНИЙ СПИСОК ГРУНТІВ

ТОВ «Світанок» розташований в зоні Полісся. У господарстві найбільш розповсюджені чорноземи типові, потужні малогумусовані середньосуглиністі, займаючі вододільні плато й привододільні схили.

Менш розповсюджені гідроморфні грунти, розташовані по днищам балок.

Чорноземи типові утворилися за рахунок дернового типу грунтів, під покривом трав»янистої степової рослинності в умовах періодичних посух. Розкладання рослинних залишків відбувалось при неповному насиченні грунту вологою, переважно в аеробних умовах, при високих літніх температурах. Висихання грунта влітку та замерзання взимку спричинило періодичне затухання біологічних процесів. Такі умови перешкоджали швидку мікролізацію органічних залишків та сприяли утворення та накопиченню гумусних речовин. Крім того, чорноземи типові характеризуються високим змістом поживних речовин та насиченістю основами.

Найбільш поширені грунти в господарстві:

1. Чорноземи типові вилуговані малогумусовані.

2. Чорноземи типові малогумусовані.

3. Чорноземи типові карбонажні малогумусовані.

4. Чорноземи типові малогумусовані слабозлинні.

Морфологічна будова профілю чорноземів типових наводяться на прикладі чорнозема типового карбонатного міцного малогумусованого крупнопиоувато-середньосуглинистого на лісах. Розріз закладений на рівній ділянці вододільного плато 0-1, угіддя – рілля.

- Нк – гумусовий, темно-сірий, крупнопилуватий – середньосуглинистий,

- 0-37 см до 24 см рельєфний, пилувато-непрочнокомкований, підріллєвий ( 24 – 37 см ) грудковий, слабосуцільний , сухий, карбонатний,

- Нрк – верхній перехідний, темно-сірий з буроватим відтінком,

- 37-56 см комковано-пилуватий, крупно-пилувато-середньосугинистий, карбональний, вологий щільний,

- Нрк – нижній, перехідний, грязно – бурий, комкувато-пилуватий, карбонатно-ущільнений, вологий,

- Рhk – грязнувато – палевий, грудкувий, вологий ущільнений,

- 88-120 см карбональний, крупнопилувато-середньосуглинистий, переходить в материнську породу.

З опису морфологічної будови профілю видно, що в чорноземах немає різної диферентації на орний шар. Характерною відмінністю їх є глибока гумусованість профілю, яка досягає 120 см та поступовий перехід між шарами.

Таблиця №7. Номенклатурний список грунтів господарства.

2.2 ОЦІНКА СТАНУ РОДЮЧОСТІ ГРУНТІВ ГОСПОДАРСТВА

Врожайність основних сільськогосподарських культур ТОВ «Світанок» за останні три роки.

Таблиця № 8

З таблиці видно, що врожайність с\г культур за останні три роки почала збільшуватись, господарство вийшло з кризи. Господарство почало більш раціонально використовувати мінеральні добрива, дотримуватись сівозмін.

2.3 ПРОВОДИМО АНАЛІЗ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ ХІМІЧНОЇ

МЕЛІОРАЦІЇ

Чорноземи міцні малогумусні легкосуглинисті. Ці грунти найбільш поширені у господарстві та використовуються, в основному під ріллю. Вони добре забезпечені гумусом. Забезпеченість рухливими формами поживних речовин коливається від нижчої до підвищеної. Реакція грунтового середовища чорноземів типових-нейтральна.

Для мобілізації фосфорних та азотних сполук, які має грунти, необхідно створити добрі умови для життєдіяльності мікроорганізмів. Це досягається створенням доброго водяно-повітряного режиму грунту. Поліпшення родючих властивостей грунтів накопичення вологи та поживних речовин, боротьба з бур»янами та шкідниками сільськогосподарських культур призводить до утворення найкращих умов для нормальної життєдіяльності мікроорганізмів.

Збільшення орного шару поліпшує умови життєдіяльності мікроорганізмів, у зв»язку з чим поліпшується забезпеченість рослин поживними речовинами.

Не дивлячись на те, що грунти цієї агрогрупи мають достатні резерви гумусу, фосфора та калію для підвищення їх родючості необхідно вносити органічні та мінеральні добрива.

Добрий ефект на цих грунтах досягається при внесенні повного мінерального добрива.

Внесення навозу на чорноземні грунти має велике значення: він забезпечує грунти гумусом та поживними речовинами, поліпшує структуру, активізує біологічну діяльність грунтової мікрофлори. Середня кількість органічних добрив у господарстві, на 1 га ріллі, складає 7% т.

Морфологічна будова профілю чорноземів типових наводиться на прикладі чорнозема типового карбонатного малогумусного крупнопилуватого – середньосуглинистого на лісах. Розріз закладений на рівній ділянці вододільного плато 0-1, угіддя – рілля.

З опису морфологічної будови профілю видно. що в чорноземах немає різної деферентації на обрій. Характерною відмінністю їх є глибока гумусованість профілю, яка досягає 120 см та поступовий переходи між обріями.

Міцність гумусного обрію коливається від 37 до 43 см, а разом з верхнім перехідним ( Нр ) від 56 до 78 см. Структура орного шару пилувато – неміцногрудкова, а підорно-грудкова.

Карбонати кальцію у чорноземів типових карбонатних знаходиться від поверхні до 30 см, у типових чорноземів – на глибині 65 – 70 см у вилугованих чорноземів вони знаходяться від поверхні глибше 70 см.

Чорноземи типові слабозлинні відрізняються від незлинних з меншою відмінністю гумусного горизонту. Через змив він скорочений до 28 – 30 см. У середньозлинних грунтів у процесі змиву гумусний обрій змитий повністю та на поверхні вихо дить верхній перехідний обрій ( Нр ), міцність якого складає 30 – 32 см.

Чорноземи налиті залягають на ложбині стока, який тягнеться на півнійний – схід. Міцноземи змиваються водяними потоками зі схилів та навколишньої території, що призводить до збільшення міцності гумусового обрію до ( 45 – 50 см ), у верхній частині якого маються прошарки неоднорідного механічного складу. Міцність гумусного обрію разом з верхнім перехідним ( Н + Нр ) складає 95 – 100 см.

Кількість фізичної глини в верхньому горизонті складає 34,7 – 39,8% , а фракція великого тилу – 48,1 – 60,7 %.

Чорноземи типові добре провітрюються . Аерація у шарі 0 – 10 см у чорноземах типових середньосуглинистих – 22%, щільність складає – 56%.

Грунти достатньо вологомістні ( 46,5 ), вологість зав»ядання складає 11,5%.

Неактивним показником у цих грунтів є високий коефіцієнт вологовіддачі (64,0), що дає змогу говорити про їх здібності швидко втрачає вологу, особливо у спекотні дні.

Вміст гумусу в орному обрії чорноземів складає від 4,6 до 5,6%. З глибиною кількість гумусу зменшується та на глибині 30 – 40 см його міститься 3,8 – 5,2 %, а на глибині 60 – 70 см – 2,7 – 4,1%.

У слабозминних чорноземів у орному шарі гумуса міститься 4,1 – 5,1 %, а у чорноземів середньозминних складає 3,9%.

Чорноземи типові добре насичені основами. У складі поглинених катіонів переважає кальцій ( 28,33 – 37,53 мг/екв на 100г грунту ).

Реакція грунтового розчину у них близько до нейтральної.

Забезпеченість по Р2О2 у чорноземів типових коливається від середньої ( 6,5 – 9,8 мг на 100г грунту ) до підвищеної ( 10,4 –13,3 мг на 100 г грунту ). По К2О від середньої 15,0 –7,8 мг на 100 г грунту ) до підвищеної ( 8,9 – 9,6 мг на 100г грунту ).

Чорноземи типові середньозминні низько забезпечені фосфором ( 4,8 мг на 100 г грунту) та середньо калієм ( 4,8 мг на 100 г грунту).

Крім чоноземів у господарстві ще бувають: лукаво-слабосолончакові, болотні, лукаво-болотні, торфяники низькі, але цих грунтів набагато менше в господарстві ніж чорноземів типових.

3. ЗАХОДИ ПО РАЦІОНАЛЬНОМУ ВИКОРИСТАННЮ

РОДЮЧОСТІ ГРУНТІВ

Господарство спеціалізується по вирощуванню пшениці, ячменю, цукрового буряку та кормових культур.

Хімічна меліорація, зокрема вапнування – необхідна умова підвищення родючості дерново-підзолистих і сірих лісових грунтів. Вапнування нейтралізує кислотність грунту, усуває шкідливу дію на рослини рухомих форм марганцю. При цьому підвищується вміст в грунті кальцію, засвоюваних форм азоту, фосфору. калію, молібдену, значно поліпшуються умови живлення рослин. підвищується ефективність використання органічних та мінеральних добрив, що в свою чергу поліпшує якість урожаю сільськогосподарських культур.

Вапнувати треба застосовувати на грнтах з рН сольовим від 6 і нижче та ступенем насичення основами менше 80%. Норма внесення вапняних добрив залежить від кислотності і механічного складу грунтів.

Строк дії вапняних добрив 8 – 10 років, тому вносять їх один раз за ротацію сівозміни. Під цукрові буряки та кукурудзу добрива вносять під попередники, у сівозмінах із багаторічними травами - під покривну культуру.

Для вапнування використовують вапнякове та доломітове борошно, вапняковий туф, крейду, дефекат.

При вапнуванні грунтів та внесенні добрив потрібно враховувати дані картограм грунтових досліджень.

Поглинання гумусного горизонту – один із заходів підвищення родючості поліских грунтів. Необхідно проводити поступове поглиблення орного шару з одночасним внесенням добрив, насамперед органічних. Вони є не тільки джерелом живлення для рослин. а й поліпшують водний, тепловий і повітряний режими грунтів. Велике значення для збагачення грунтів органічною масою має застосування сидератів.

У сільськогосподарському виробництві найціннішими для освоєння є низинні болотні грунти, оскільки вони містять багато зольних речовин та азоту і мають сприятливу реакцію. Болотні грунти використовуються також як джерело органічних добрив та як сільськогосподарські угіддя.

ВИСНОВОК

Ми бачимо, що ТОВ «Світанок» представлений такими найбільш потужними типами та підтипами грунтів: чорноземами типовими, опідзоленими, вилугуваними і реградованими, сірими. Інші типи грунтів займають незначні площі.

Врожай на цих грунтах отримують високий, а як видно з таблиці врожайності їх можна підвищувати. Основними агротехнічними заходами підвищення родючості способи обробітку, нагромадження та правильне використання вологи, поліпшення структури посівних площ, впровадження високоврожайних культур і сортів, удосконалення сівозмін, раціональне застосування мінеральних і органічних добрив, застосування сільськогосподарських культур. Ці заходи необхідно проводити диференційовано з урахуванням типу грунту та його властивості.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. «Грунти і їх родючість» В.Г. Крикунов, видавництво «Вища школа», Київ - 1993

2. «Грунтознавство» М.М. Шкварук, М.І. Делеменчук, видавництво «Вища школа», Київ-1976

3. «Обробіток грунту в системі інтенсивного землеробства» В.Л. Крупа, «Урожай» – 1986