Курсова робота
"Вклад Х.Д. Алчевської у розробку методики читання"
Вступ
Багату і велику культурну спадщину має Україна. Немале місце в цій скарбниці займає педагогічна спадщина. Тільки в наш час в усій своїй величі постали перед народом дорогі для нас, безсмертні педагогічні ідеї Шевченка, Франка, Грабовського, Лесі Українки, Ушинського тощо. Проте чимало цінної педагогічної спадщини залишається у нас ще не дослідженою. Це передовсім стосується спадщини тих прогресивних педагогів, діячів народної освіти, які в дореволюційний час на Україні, в умовах жахливого соціального і національного гноблення, коли царизм забороняв українську школу.
Серед цих діячів особливо цікавою для нас є світла постать харківської вчительки, яка все життя віддала справі народної освіти в повному розумінні цього слова, Христини Данилівни Алчевської. Х.Д. Алчевська була відома своєю просвітницькою і педагогічною діяльністю не лише в Україні, а й далеко за її межами. Христина Алчевська містила у собі рідкісний дар теоретика, експериментатора, педагога. Вважаючи народну освіту одним із головних факторів розвитку суспільства, Алчевська намагалася використати її на благо культурного і духовного відродження рідного краю.
Відмінними принципами її вчення про виховання і освіту молоді, дорослих є народність, демократизм, гуманізм. Педагогічні ідеї народної вчительки знайшли відображення в творах: «Передумане і пережите» (1912), «Півроку із життя недільної школи», «Історія відкриття школи в селі «Олексіївка», а також у визначних працях «Що читати народові?» та «Книзі для дорослих». У них були викладені прогресивні думки про організацію народних недільних шкіл, про завдання, форми, методи та методику виховання і освіту дорослих, про роль особистості вчителя.
Х.Д. Алчевська – організатор і незмінний керівник славнозвісної Харківської жіночої недільної школи. Понад півстоліття школа Алчевської «була лабораторією, де розроблялися методи занять з дорослими», куди приїздили знайомитись з організацією роботи і веденням справ представники недільних шкіл з усієї України. Х.Д. Алчевська об′єднала навколо себе прогресивні кола вчених, письменників тощо. Вона була впевнена, що тільки освіта допоможе народу прозріти, виховати в собі прекрасні людські якості.
Великого значення надавала Алчевська вивченню української мови. Саме любов до рідного слова спонукала її, палку ентузіастку, сповнену жадоби до суспільної діяльності, пристрасно люблячи свою рідну Україну, прийти в школу з ідеєю вчити своїх земляків на їхній рідній мові. Сама Алчевська бездоганно володіла українською мовою і виразною дикцією. В часи заборони української мови, в дні, коли навіть український одяг вважався нелегальним і його забороняли носити на вулиці, вона вчила харківську молодь саме цією, рідною мовою. Вона з великою повагою ставилася до визначних синів українського народу – Шевченка і Франка, до видатного вченого Потебні, до талановитого поета Мови та ін. І не випадково, що саме з ініціативи Х.Д. Алчевської на кошти її сім’ї перший у світі пам’ятник Т.Г. Шевченку було поставлено в садибі Алчевських.
Педагогічна діяльність Алчевської досі не вивчена, її творча спадщина залишається не дослідженою і маловідомою. Але в умовах відродження духовності українського народу, який завжди дорожив вихованням підростаючих поколінь, ця спадщина має особливу неоціненну вартість…
Метою
нашої роботи є дослідити вклад Х.Д. Алчевської у розробку методики читання, освіти дорослих, зокрема жіночої.
Об’єктом
дослідженн
я є педагогічна спадщина Х.Д. Алчевської.
Предметом дослідження
є робота Христини Алчевської на ниві народної освіти у Харківській недільній школі.
Джерельною базою роботи було опрацювання 10-ти публікацій.
Курсова робота складається з вступу, 3-х розділів, висновку та списку використаної літератури.
Життєвий і творчий шлях
Велика народна вчителька, яка все життя віддала справі народної освіти, народилася 4 (6) квітня 1841 р. в Борзі – повітовому містечку Чернігівської губернії в сім’ї поміщиків.
Батько – Д.Л. Журавльов, викладач міського училища, мати – дочка героя Вітчизняної війни 1812 р. генерала Вуїча. Д.Л. Журавльов був людиною черствою і жорстокою, часто сварився з дружиною, діти теж рідко відчували його ласку. В родині Журавльових було «гнітюче важко». Чималий посаг матері швидко сплив, і сім’я жила бідно – на одну вчительську платню батька.
Згадуючи про своє дитинство, Христина Алчевська писала: «Я обожнювала мою матір… люблячу, рвійну, зі світлим розумом і даром «привертати серця людей». Батька я не любила – це був бездушний егоїст, який часом несправедливо ображав мою бідну матір, що страшенно обурювало проти нього моє дитяче серце. Він не любив нас, дітей, а братів моїх нещадно бив. Батько також чинив розправу і над дівчатами, кріпачками моєї матері: їх клали на підлогу, в головах їх сидів один мужик, тримаючи жертву за плечі, в ногах другий, а батько, весь почервонілий від люті, з спотвореним обличчям, нещадно бив нещасну, незважаючи на її одчайдушні крики. Це відбувалося щоразу… Почувши страдницькі стогони, ми вривалися в кімнату батька, ставали перед ним на коліна, складали руки і, ридаючи, повторювали: «Перестань, перестань; вона більше не буде!»
У дитинстві батько забороняв Алчевській учитися. Він говорив уїдливо: «Навіщо дівчині грамота? Щоб писати любовні записки?» Мабуть і це було причиною того, що дівчина ненавиділа батька. Між іншим, грамотність серед дівчат її стану була досить розповсюджена. І тому, не зважаючи на заборони батька, дівчина навчилася читати і писати самотужки, підслуховуючи через шпаринку дверей уроки, які проводив семінарист з її братами. Незвичайні здібності у дівчини виявились ще в дитинстві. Про це свідчить хоча б те, що вона навчилася читати і писати раніше, ніж брати. Більше того, коли брати вчилися в гімназії, Христя писала за них твори, на високий рівень яких звертали увагу вчителі. Нерідко на полях зошитів хлопців вони зазначали: «Прекрасно», «Чудово», «Відчувається безсумнівний талант». Згодом Христя почала писати твори й за інших гімназистів, заробляючи таким чином гроші на книжки і навчальні посібники для братів.
З раннього дитинства Христя захоплювалась читанням. Дуже скоро вона перечитала з батькової бібліотеки майже всі книжки, які живили її дитячу уяву. Дівчина не лише переживала радості та прикрості героїв творів, а й робила їх дійовими особами своїх ігор. Христина нерідко влаштовувала справжні читання на кухні кріпакам: «…Я відчувала якийсь особливий інтерес до кухні, куди нам, дітям, заборонено було ходити. Я дуже любила всіх материних кріпосних слуг, і вони любили мене. І ось, коли батько і матір не бували дома, або ж вони були зайняті гостями, я пробиралася потихеньку в підвальний поверх, в кухню, зі своєю любимою книжкою в руках, сідала на почесне місце, на лаву, за великим білим людським столом, – і починалося голосне читання. Мабуть, у це читання я вкладала багато чуття і виразності, бо аудиторія моя слухала мене, затамувавши подих, і в кухні лунав то дзвінкий сміх, то стримані зітхання жінок. Вже тоді між мною і народом лягли якісь невловимі зв’язки, що зблизили нас навіки». Знайомство з побутом простих людей, з їхнім життям заклало в серце маленької Христі зернятко любові, поваги, співчутливе ставлення до цих знедолених людей. Усі ці риси згодом виявились у Х.Д. Алчевської – громадянина і педагога.
Ще в ранньому дитинстві Алчевська пройнялась духом народної боротьби. Велике враження на неї справили розповіді про подвиги діда – героя Вітчизняної війни 1812 р. – генерала Вуїча. Не випадково Кримська війна викликала в її дитячому серці такі почуття, які примусили звернути на себе увагу навіть столичну газету, що в 1854 р. повідомляла:» Ми одержали листа з Курська з надісланими віршами дванадцятирічної дівчинки Христини Журавльової до дев’ятирічного її брата х приводу теперішньої війни. Зі слів відправника листа, дванадцятирічна дівчина зовсім не навчилася піїтики, мало знайома з українською граматикою і, правду кажучи, вірші її неправильні. Та в них яскраво сяє українське почуття і народна войовничість. Христина Журавльова – онука по своїй матері хороброго генерала Вуїча.
Більш глибоке знайомство з життям простого народу відбулося у Христі тоді, коли вона разом з батьками у дев’ятирічному віці переїхала до Курська. Тут, у маєтку знайомих Маличич, у селі Маличич, Христина Данилівна Алчевська ближче знайомиться з життям селян, бачить горе, безпросвітну темряву й безвихідність трудового народу. Вона починає розуміти, що тільки набуті знання допоможуть трудовому народові стати вільним і досягти кращого майбутнього. І тут вона вперше пробує свої сили на ниві народної освіти – вчить грамоті селянських дітей. Однак відчуває, що цього занадто мало, що вона може дати народові. І вона, з усім запалом молодості, віддається боротьбі проти соціального і національного гніту народів.
У шістнадцять років Христю спіткало велике горе – померла мати. Життя її, й без того безрадісне, стає ще гнітючішим. Лише захоплення книжками і мрія про майбутню роботу серед знедоленого народу полегшують її існування.
Роки юності Х.Д. Алчевської співпали з перед реформаторським періодом (кінець 50-х рр. ХІХ ст.), коли в Росії різко загострились класові суперечності. Прогнилий кріпосний лад показав свою неспроможність задовольнити зростаючі потреби суспільства. В країні створювалась революційна ситуація. Починався новий період визвольного руху, який очолила революційна демократія.
Христя почала відвідувати гуртки молоді, «де багато читали, дискутували, багато говорили про народ, про роботу для народу». Вона знайомиться з політв’язнем Левченком, якого безнадійно хворим на сухоти відпустили додому, бачить у ньому свого однодумця.
Пізніше, під час російсько-турецької війни 1877–1878 р., в перемогу якої внесла свою частку і Х.Д. Алчевська, допомагаючи пораненим солдатам у госпіталях Харкова, народна просвітителька, узагальнюючи спостереження, впевнена у правоті своїх висновків, писала: «…Якщо існує теплота сердечна, чесність, поезія, задушевність, щирість, то це саме серед простого народу. Якщо вірити в майбутнє України, то тільки покладаючи всі надії на цей дивовижний, великодушний, самовідданий народ. Якщо чекати месії, який врятує нас, то тільки від нього.»
Революційно-демократичний рух 60-х рр., що дедалі поширювався, захопив і юну Христю. Про це вона з гордістю згадувала: «З усім запалом молодості я віддалася цьому рухові».
Це вона в пору своєї юності під псевдонімом «Українка» листувалася з О.І. Герценом. Відомо два листи Х.Д. Алчевської до О.І. Герцена. Перший, написаний у 1859 р., був опублікований у журналі «Житє і слово» за 1895 р. М. Драгоманов у передмові до листа зазначав: «У паперах Герцена (псевдонім «Іскандер») ми знайшли лист до нього дівчини, котра підписалась «Українка», і публікуємо його як документ з тодішнього громадського життя».
У листі насамперед говорилось про роль О.І. Герцена у тогочасному суспільному житті, яку відводила йому революційно настроєна молодь, показується ставлення прогресивної інтелігенції до палкого борця проти самодержавства і кріпосництва, продовжувача революційних традицій декабристів, видавця «Колокола», нездоланного «володаря душ», автора заклику «В народ! До народу!»
«Іскандере!…Журнал Ваш жадібно читають по всій Україні… Ми чекаємо від Вас заповіді, з якої і ми б навчилися бути посильно корисними нашому народові, що так довго страждав і тепер ще страждає від неуцтва. Говоріть! Ми слухаємо Вас, ми чекаємо від Вас слова, як в посуху чекають дощу, як кораблі, що стоять на якорі, чекають вітру… Говоріть, Іскандере! До Вас прислухається вся Україна, за винятком хіба-що кількох старих душею, закостенілих у своїх вікових забобонах і які не згоджуються відступити від них; але боротьба з ними не страшить нас; боротися можна лише з рівним собі ворогом, а у цих панів немає переконань, у них є тільки впертість; чого варта вона перед величезною силою нашого переконання? Залиште мертвим ховати своїх мерців…»
Христя закликала всіх жінок виявити свої здібності, зокрема наголошувала на праці в ім’я трудового народу, «щоб хоч цим відшкодувати борги наших бабусь, які вважали і працю, і душу, і серце, і розум, і майно своїх селян своєю власністю і які користувалися всім цим, як власною річчю».
І, нарешті, головне. В листі, й особливо в останніх його рядках, яскраво вимальовується кредо авторки, яка вірить у світле майбутнє України: «Пошліть же нам свіжий дощ, оживіть наші поля і зірвіть наші кораблі з якорів… йдемо вперед, до світла чистої, святої істини…».
Якщо цей лист Алчевської не був опублікований свого часу О.І. Герценом, зважаючи на те, що «Українка» писала його не для друку, а як особисте звернення до редактора, то її відозва «До українських жінок» за тим же псевдонімом була вміщена в журналі «Колокол» 8 березня 1863 р. Авторка відозви гаряче закликала жінок всієї України виступити на захист повстання за національне і соціальне визволення польського народу:
«Сестри!
В українській історії найдорожчими для кожного істинного патріота сторінками завжди були ті, що говорять про повалення ярма монгольського…
Співчуттям уряду або байдужістю до теперішніх подій в Польщі ми самі на себе беремо ярмо тяжке, жахливіше якого не може бути на світі; ярмо морального приниження і рабства душі, яка так підкорилася свавіллю, що воно може примусити нас робити справи, найогидніші для нашої честі і совісті…
Україна гине, її треба врятувати…
Сестри! Не допустимо наших чоловіків, братів, синів остаточно згубити себе…
Прийміть слова, серцем послані Вам від щирого серця сестри.»
Герцен після опублікування відозви Алчевської закликав усіх чесних людей наслідувати її приклад і поспішити заявити, щоб нечиста мова ворогів визвольного руху заглушилася справедливим «криком обурення».
Незважаючи на офіційну заборону Х.Д. Алчевська з юних років вивчала і пропагувала творчість великого Кобзаря, словом та іменем його запалювала серця і душі молодого покоління. Гортаючи щоденники Х.Д. Алчевської за 60-ті роки мимоволі звертаємо увагу на сторінки, присвячені Т.Г. Шевченку: «Я до того зачитуюся ним, що і плачу і сміюся – ніби переживаю з Оксаною і Марком і їх радощі, і їх горе. Скільки задушевного чується у цих віршах, просто не можливо відірватися, особливо подобається мені «Наймичка» – досі болять очі, так я… плакала». Про захоплення Х.Д. Алчевською творами великого Кобзаря, про любов до народного поета свідчить її автобіографічний лист до відомого українського письменника М.І. Павлика: «Юна, запальна… я так читала «Наймичку», «Катерину», «Тополю» та інші твори нашого геніального поета, що не було слухача, починаючи від хати й кінчаючи панськими хоромами, в яких я не викликала б сліз…».
У заснованій Алчевською школі «Шевченко відіграє почесну роль». І в роки репресій… – згадувала Христина Данилівна, – я роздавала «Кобзар» Шевченка направо і наліво – цей Новий завіт української літератури і… зберегла українську пісню.
Вийшовши у 1862 р. заміж за українця Олексія Кириловича Алчевського, Христина Данилівна переїхала з чоловіком до Харкова, де жила і працювала до кінця свого життя. Х.Д. Алчевська завжди відчувала підтримку свого чоловіка, Олексія Алчевського (1835–1901), українського промисловця і банкіра. У середині 70-х рр. подружжя Алчевських розбагатіло. Проте в рік кризи (1901) чоловік збанкрутував. І хоча йому було виділено кредит, але в такій сумі, що не влаштовувала О. Алчевського, і він у відчаї кинувся під колеса потягу. Перед трагічною смертю він залишив листа своєму сину Григорію, де сповіщав, що своєю смертю він рятує сім’ю.
Найбільш яскраво виявила свої творчі сили і талант Х.Д. Алчевська в прогресивній боротьбі 60-х років за створення і поширення недільних шкіл для трудящих. Навчившись читати «по-малоросійськи», вона стала працювати в недільній школі, навчати інших за маленькими різнокольоровими книжками, що видавались тоді «Громадою» і називалися «Метеликами». Громада боготворила цю енергійну жінку і називали її «Гетьманшею». А юний поет Мова (Василь Лиманський) присвятив їй такі вірші:
І я кохаю Вас, глибоко,
Та не за очі й не за губки,
Не за приваби за ласні,
Що інших манять і в вісні,
Не як мету свого бажання
Таємних мрій і спогадання,
А як народа свого жінку,
Привітну й щиру українку.
Кохаю, пані, я за теє,
Що серце Ваше молодеє
З народним серцем рівно б’ється,
Од його радощів сміється,
Його жадобою горить,
Його уразами болить,…
Однак не довго святкувала Україна весну свого відродження. Настали часи репресій. Були заборонені в школі малоросійська книга, пісня. Проте Х.Д. Алчевська продовжувала працювати в недільній школі. Ця нелегальна недільна школа Алчевської проіснувала майже вісім років. І тільки у 1869 р., коли у Харкові було створено Товариство поширення грамотності серед народу, Х.Д. Алчевська зі своїми колегами ввійшла до його складу, з’явилася можливість порушити питання про офіційне відкриття недільної школи. Однак у Алчевської не було диплома на право викладання. Довелося складати екзамени. Тільки у 1870 році було отримано дозвіл на легальне відкриття недільної жіночої школи, очоливши яку, Х.Д. Алчевська виявила себе талановитим педагогом, методистом, організатором народної освіти.
Недільна школа з самого початку мала демократичне спрямування. Учительками недільних шкіл під її керівництвом було укладено три «Книги для дорослих». Кожна книга містила багато цінного для виховання молоді в дусі демократичних ідей. У недільній жіночій школі прищеплювалась учням любов до рідної мови.
Однак Б. Грінченко, якій учителював у школі Х.Д. Алчевської в селі Олексіївні, та його однодумці будуть звинувачувати Алчевську у надмірній «русифікації» народної освіти. А всіх тих, хто підтримував педагогічну діяльність Алчевської, називали «перевертнями». Але перехід Алчевської, з метою легалізації, на навчання російською мовою зовсім не означав зневажання мови української. Навпаки, і українська мова, і українська пісня залишались у школі поряд з братньою російською. Читаючи селянам Шевченка, Шекспіра, Островського, Кропивницького, учителька приходила до глибоко інтернаціональних висновків про те, що яскраві образи, створені великими талантами, близькі і зрозумілі не лише їх народу, а і всій людськості, бо містять у собі загальнолюдські муки, радощі і страждання.
Любов до рідної мови, до України вчила Алчевська і своїх дітей.
Старший син Х.Д. Алчевської Григорій Олексійович (1866–1920) – український композитор, автор симфонії «Альоша Попович», численних романсів та теоретичних праць про вокальну техніку.
Іван Олексійович Алчевський (1876–1917) – російський і український співак. Виступав у різних оперних театрах Росії, Західної Європи і США.
Дочка Х.Д. Алчевської – Алчевська Христя Олексіївна (1882–1931) – українська поетеса і педагог. Авторка збірника «Туга за сонцем», «Пісня життя», «Моєму краю», «Пробудження», поеми «Луїза Мішель» тощо. Українська поетеса Христя Алчевська унаслідувала від своєї матері віру в те, що над Батьківщиною встане зоря визволення – «ночі темної не буде», що прийде час, коли «рознесеться, залунає… пісня волі, пісня сонця».
Молодший син Х.Д. Алчевської – Микола Олексійович ніби прийняв з рук матері естафету боротьби за грамотність трудящих і стрімко поніс її далі в нове життя, новим поколінням. Микола Алчевський став визначним українським педагогом, активним працівником у системі позашкільної освіти та вищої школи в Україні, професором. Микола Олексійович Алчевський був одним з перших організаторів нової системи освіти дорослих.
Просвітницька діяльність Х.Д. Алчевської
Рішенням царського уряду недільні школи були офіційно закриті, оскільки, починаючи з другої половини ХІХ ст. в Україні різко загострились класові суперечності і політика самодержавства в галузі освіти була класово ворожою трудящим, «не загинула їх чудова благотворна діяльність». У своєму педагогічному щоденнику Алчевська згадувала: «Я дуже добре пам’ятаю те горе, той смуток, з яким ми змушені були оголосити дітям про закриття школи, і пам’ятаю відчай та плач дітей…».
За більш ніж піввікове існування Харківської школи на її шляху, як і на шляху інших недільних шкіл, поставало безліч всіляких перешкод. І слабкі духом і вірою залишали їх. Х.Д. Алчевська на все життя зберегла вірність мрії своєю юності. І мрія ця – навчання трудового народу. Проте здійснилася вона не відразу. У перші дні переїзду з Курська до Харкова у культурному місті… я вся полум’яніла бажанням поринути в громадську діяльність і зробити в житті щось таке велике, хороше».
У цій нелегальній недільній школі, розповідає Х.Д. Алчевська у щоденнику, навчалося 50 учениць, вчилися групами по 10–20 чоловік, відповідно до обставин і умов квартири. Викладала у школі Алчевська крадучись. Її переслідували, залякували, примушували час від часу припиняти заняття, але школа продовжувала існувати в підпіллі. Все життя Алчевська не могла примиритися з самодержавним гнітом, – вона не була лібералом: «Я ніколи не була в ролі жандарма і ніколи не буду… Я думала: невже суспільна діяльність можлива лише з компромісами і з підлотами?. Учнівська молодь нагороджена вовчим білетом під назвою: «Інструкція для народних шкіл». Де ж почерпнути їм сили – цим жалюгідним народним школам, якщо все, що чесне, розумне, правдиве, відгороджене від них китайською стіною!».
Недільна школа Алчевської мала з самого початку демократичне спрямування.
Одним із перших недільну школу Алчевської відвідав восени 1870 р. і восени 1871 р. видатний педагог-методист М.О. Корф. Зіставляючи дані цих відвідувань, М.О. Корф зауважив: «Харківська недільна школа зробила великий крок уперед: із школи грамотності перетворилася у повну елементарну школу, яку варто відвідати кожному, бачити на ділі застосування кращих методів навчання з усіх предметів елементарного курсу». А через 10 років М.О. Корф писав, що Харківська недільна школа, десятирічному досвіду якої Україна зобов’язана за розробку питань організації недільних шкіл, і за розробку програм, «безумовно заслуговує в багатьох відношеннях називатися зразковою».
Харківська жіноча недільна школа була не лише зразковим навчальним закладом нового типу, а й своєрідним громадським методичним і об’єднуючим центром недільних шкіл всієї України, який відіграв велику роль в їх розвитку і поширенні, у становленні майбутньої системи освіти дорослих. Це яскраво підтверджують документи зв’язків Харківської недільної школи з навчальними закладами такого типу багатьох губерній Росії, культурних центрів Білорусії, Грузії, Казахстану, Киргизії, ряду зарубіжних країн, зокрема, Франції, Польщі, Німеччини тощо. « Пропаганда – одна з улюблених справ Христини Данилівни, – відзначали її сучасники, – яку вона вміє вести, не шкодуючи ні зусиль, ні часу»…
Наслідуючи кращі традиції недільних шкіл періоду першої революційної ситуації (1859–1861), школа Х.Д. Алчевської розглядала свою діяльність як суспільну. Вона була відкрита для всіх, хто хотів запозичити її досвід, і з вдячністю сприймала поради і зауваження щодо своєї діяльності.
Популяризації Харківської недільної школи служили організовані Х.Д. Алчевською різноманітні виставки, в тому числі і зарубіжні, а також регулярні її публікації, складання анкет, збір різних даних, в тому числі статистичних. Все це сприяло тому, що Харківська недільна школа за виразом самої Алчевської, перетворилась немов би в маленьке « міністерство недільних шкіл». «Та ніхто, звичайно, так не цінить значення школи, як ті нижчі верстви населення, для яких і існує ця школа», – заявив Д. Міллер, один із сучасників Х.Д. Алчевської. Дуже характерним з цього приводу є лист селян з сіл Олексіївки, Михайлівни і хутора Троїцького, де були відкриті недільні школи: « Вельмишановна добродійко Христино Данилівно! Дякуємо, шануємо і вельми вітаємо Вас,… за ваше щире піклування про нас, бідних і темних селян. Завдяки Вашим заходам і піклуванням, в нашому глухому закутку в хмарні і грізні часи, як 1879 р. засвітився і в нас ліхтар народної освіти. Ми учні того ліхтаря, який сяє і світитиме дітям і онукам нашим,…!»
Х.Д. Алчевська одна із перших педагогів звернула увагу на проблему методики навчання дорослих, тобто чому і як повинні навчати у недільних школах?
На її думку, навчання повинно вестись рідною мовою, послідовно, доступно. Навчальний процес повинен відзначатися застосуванням найефективніших прийомів, форм і методів навчання. Оскільки в системі багато уваги приділялось практиці, то у недільній школі використовувались словесні і практичні методи навчання, високо цінувались самостійні судження, висновки, пошуки.
Уже в перші роки офіційного існування Харківської недільної школи її вчителі наполегливо працювали над виробленням програм викладання. Так, у 1885 р. вчителі школи Х.Д. Алчевської здійснили перше видання вироблених і апробованих ними «Програм з усіх предметів навчання в недільній школі для дорослих і малолітніх учнів».
До збірника були включені:
1. Програма – план з предметів навчання в групах неписьменних.
2. Програма з курсу української мови для всіх груп недільної школи.
3. Програма з читання для груп дорослих, що закінчили вивчення алфавіту.
4. Програма з пояснювального читання для малолітніх, що закінчили азбуку.
5. Програма з арифметики для груп дорослих тощо.
За цими програмами, згодом, майже три десятиліття велося викладання
У більшості недільних шкіл України. Цей успіх пояснюється тим, що програми були складені на основі дидактичних принципів і передового педагогічного досвіду. Насамперед рекомендувалися найкращі посібники, за якими передбачалося вести навчання: «Рідне слово», «Дитячий світ» К.Д. Ушинського, «Нова азбука» Л. Толстого та ін.
Одночасно Х.Д. Алчевська, будучи послідовником Ушинського, застосовує в недільній школі звуковий метод навчання, розроблений К.Д. Ушинським.
У Харківській недільній школі Алчевської було започатковано метод пояснювального читання і бесіди. З багатьох предметів були розроблені і апробовані безпосередньо в школі програми бесід та методичні вказівки щодо їх проведення.
Вчителі школи Х.Д. Алчевської широко популяризували принцип наочності навчання. Рекомендувалися наочні посібники, які слід використовувати на тому чи іншому уроці з того чи іншого предмету.
Важливою складовою частиною загальної системи навчання в школі Алчевської була критико-бібліографічна робота, керівним центром якої виступала бібліотека. Все це стало передумовою для розробки і вдосконалення методів і прийомів:
- позакласного читання;
- проведення бесід і складання відгуків на прочитані книжки;
- створення критико-бібліографічного покажчика « Що читати народові?»;
- створення численних каталогів, рекомендаційних списків літератури.
Таким чином, Х.Д. Алчевська стала творцем нового методу в справі керуванням навчанням учнів – методу перепитування прочитаного, який
давав подвійний результат: крім прямої мети – перевірки прочитаного, – вивчення читача. Х.Д. Алчевська також відіграла велику роль у становленні системи «педагогічні збори», на яких розв’язувались усі питання, що виникали у житті навчального закладу.
Виховна робота в недільній школі була невід’ємною частиною процесу навчання. Одним з найефективніших засобів у виховній роботі вчителі вважали шкільні свята. Особливої уваги надавали святкуванню ювілейних дат письменників. Також практикувалися прогулянки на природу, відвідування театру. Це не тільки збагачувало світогляд учнів, але й прищеплювало високо естетичні почуття.
Уже в перший навчальний рік (1870/71) офіційного існування школи в ній навчалося понад 100 учениць і працювало 22 викладачі. Почесним попечителем школи стала А.П. Вернадська: вона взяла на себе ці обов’язки за проханням Х.Д. Алчевської, щоб усунути офіційні формальності, які стояли на шляху відкриття школи.
Учителі Харківської недільної школи працювали не тільки без будь-якої винагороди, а ще й вносили певну суму на утримання школи. Російський педагог Д.Д. Семенов, відвідавши школу у 1877 році, висловив сумнів з приводу того, чи може існувати школа, якщо праця вчителів не буде оплачуватися. Це питання обговорювалось на педагогічних збора; було вирішено працювати й далі без оплати. Х.Д. Алчевська у листі до Д.Д. Семенова з цього приводу писала: «Невже все можна купити і продати за гроші?… Школа наша існує ще мало часу, але я вірю, твердо вірю, що вона існуватиме багато років, зростатиме, розвиватиметься, і час відповість Вам на запитання: «Чи можливі неоплачувані вчителя?».
У перші роки існування школи всі її учні поділялися на групи від 2 до 8 чоловік, в яких вони навчались увесь час. І хоча школа тоді й ставила завдання навчити в основному грамоті, такий порядок розподілу був дуже незручний, оскільки до однієї групи потрапляли учні з різною підготовкою. Але згодом цей порядок був змінений: до груп зараховували лише неписьменних і малописьменних, а письменних залежно від підготовки зараховували до підготовчого, першого або другого класів. У групах дотримувались так званого «класного викладання», коли один учитель вів заняття весь час; у класах практикувалося «предметне навчання» – кожен предмет вів окремий учитель.
Великого значення надавали у Харківській недільній школі самоосвіті вчителів. З цією метою, поряд із бібліотекою для учнів, у школі з перших днів її існування ретельно комплектувалася бібліотека для вчителів. Самоосвіті вчителів сприяло також читання і обговорення на зборах педагогічних щоденників, до яких у школі Х.Д. Алчевської ставились надзвичайно уважно: «Довіряючи педагогічному щоденнику свої промахи і удачі, свої погляди і міркування, спостереження і висновки, учителька звикає ставитись до справи розумно, критично; вона завжди тоді матиме під рукою матеріал, який дасть можливість порівняти минуле з сучасним, відчутно перевірити рух вперед – як власний, так стосовно до своєї справи. Щоденник повинен допомагати з’ясовувати ставлення вчителів до школи, до учениць, нарешті, він допоможе виявити характер, здібності, індивідуальні якості кожної учениці», – з’ясовувала Христина Данилівна.
Х.Д. Алчевська – пропагандист кращих здобутків української демократичної літератури
Найбільш виразно демократичне спрямування педагогічної системи Х.Д. Алчевської виявляється у її великій тритомній методико-бібліографічній праці, створеній разом із групою педагогів Харківської недільної школи. З ініціативи Алчевської, під її керівництвом і за її найактивнішої участі учительки Харківської жіночої недільної школи склали критичний анотований, із широким використанням відгуків читачів покажчик книг для народного і дитячого читання. – «Що читати народові?»
Найбільше місце у покажчику відведено аналізу художніх творів. Таке ставлення до художньої літератури аргументувала у своєму листі до А.П. Чехова сама Х.Д. Алчевська. «Нас, учительок недільних шкіл, дуже цікавить питання, як сприймає малописьменний читач художні твори, Які звичайно вважаються здобутком інтелігентного суспільства».
Другим за кількістю розглянутих видань був історичний розділ – 559 книг.
Значне місце у покажчику відведено творам українських письменників. У третьому томі покажчика є спеціальний розділ «Видання для народу українською мовою». У цьому розділі, як і в усій своїй діяльності, Алчевська відстоювала «самосвідомість і любов до рідної мови, до рідної пісні». Тут рекомендувалися твори І.П. Котляревського, Г.Ф. Квітки-Основ’яненка, Є.П. Гребінки, Т.Г. Шевченка, Марка Вовчка, Ю. Федьковича, Панаса Мирного П.А. Грабовського, В.С. Стефаника тощо. В інших томах популяризуються твори Елізи Ожешко, Болеслава Пруса, С.Бічер-Стоу та інших.
Найчастіше у цьому покажчику рекомендувалися твори Т.Г. Шевченка. Рекомендуючи для читання «Наймичку», Алчевська водночас пропагує «Кобзар». У той час, як ліберальні просвітяни твердили, ніби селяни не розуміють творів Шевченка, Алчевська рішуче це заперечувала, доводячи, що «Кобзар» користується великою популярністю і його розуміють цілком. «Катерину» Алчевська оцінює як загальновідому прекрасну поему Шевченка. «Княжна» розглядається як твір глибоко народний. Про повість «Музикант» Алчевська писала, що в ній є місця, сцени, де видно великого поета України, і при тому вона сповнена, як і вся поезія Шевченка, благородства думки, обурення проти зла, проти насильства людини над людиною, яке так повно втілено було в кріпосництві.
Т.Г. Шевченко Христина Данилівна називала – «наш народний геній», оповідання про його життя, його твори рекомендувала гаряче і повсюдно.
Із творів Марка Вовчка у посібнику Алчевської рекомендується, насамперед, «Козачка». «Горпина». «Одарка», «Три долі», «Кармелюк» та ін. У школах і гуртках Алчевської твори Марка Вовчка викликали почуття обурення і протесту проти соціального гноблення.
Про твори « Козачка», «Одарка», «Горпина» Алчевська записала: « Всі три оповідання овіяні таким сумним колоритом, що залишають у душі читача найболючіші враження».
У покажчику «Що читати народові?» представленні твори П. Грабовського, письменника, який у цей час знаходився на каторзі. Треба було мати досить мужності й симпатії до героїчних синів народу, щоб в епоху наростання масового революційного руху, напередодні першої російської революції зуміти провести «через перепони і рогатки цензури» такі книжки, як «Кобза» П.А. Грабовського, яка вийшла під псевдонімом «Павло Граб». Твори Грабовського закликали народ до боротьби за світлі ідеали, за щасливе майбутнє.
Характерною є особлива увага до творів великого українського революційного демократа І. Франка. Для читання в широких масах трудящих і в школах Алчевська рекомендує «Добрий заробок», «До світла», «На дні», «Малий Мирон» та ін.
Як сприймала Алчевська та її учні твори великого революціонера видно хоча б з такого розкриття нею основної суті оповідання «Добрий заробок»: «…Це одна з ілюстрацій урядового пригноблення галицьких селян у вигляді податків, що ведуть до повного розорення і без того небагатого сословія… Цікава тема, задушевний і сердечний тон оповідання роблять його доступним і для підлітків».
У сім’ї Х.Д. Алчевської великий український письменник користувався дуже глибокими симпатіями. «Апостолом світла» називала великого Каменяра дочка Х.Д. Алчевської Х.О. Алчевська, присвятивши йому вірш «Іван Франко й Ганна». Христина Олексіївна зізналася Павликові, що саме під впливом Франкового «Мойсея» вона писала свою поему «Кудеяр».
Необхідно зазначити, що Алчевська підхоплювала і несла в свою недільну школу найновіші досягнення української реалістичної літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст. Так, наприклад, з» явилося оповідання письменника, що тільки починав свій славний шлях, «П» ятизлотник» М. Коцюбинського – і Алчевська відразу ж включає його до списку, рекомендованих до читання творів: «Це талановите оповідання письменника заслуговує на увагу і придбання його в народні бібліотеки. Годиться для будь-якого віку», – пише Алчевська. Також увагу педагогів привертають оповідання письменника «Харитя», «Ялинка», «Маленький грішник» тощо.
Книга «Що читати народові?» являла собою, за визначенням сучасників Алчевської, «вищою мірою цінне джерело для ознайомлення з ростом критичної думки народу і тими наслідками, до яких ця думка приходить під впливом читання кращих творів світової літератури. У цьому відношенні книга «Що читати народові?» є найбільшою спробою вияснення всього великого значення для народного життя, проникнення в народне середовище кращих творів літератури.
Широковідомі письменники, діячі прогресивної культури гаряче привітали працю Х.Д. Алчевської «Що читати народові?» «Вихід у світ книги, – писала сама Алчевська, – був для нас справжнім тріумфом: не було, здається, жодного журналу, жодної газети, які б не відгукнулися захоплено на цю працю».
Гліб Успенський вважав появі книги надзвичайним явищем в тодішній «засушуючій душу життєвій пустоті».
Лев Толстой називав її розумною книгою: «Вона, Ваша книга… викликала рух, розворушила питання, що дрімало. Спасибі їй…».
В.І. Немирович-Данченко, зустрівшись з Х.Д. Алчевською на Всесвітній виставці у Парижі, на якій експонувалися перші два томи покажчика «Що читати народові?» сказав: «Ви гадаєте, що Ви склали книгу для вчителів, але якби Ви знали, яке велике значення вона має для нас, письменників. Мені ніколи не спадало на думку перевірити, що говорить про мене народ, і я боязко перебіг по сторінках, відведених для спостереження за моїми оповіданнями. Читаючи їх, я бачив на власні очі душу цих загадкових для нас людей, і вона викликала в мене значно більший інтерес, ніж знайома мені душа інтелігентної людини».
Все життя Алчевська захоплювалась чудовими українськими піснями, рідною українською мовою, слухала простий народ з його дзвінким поетичним словом. НЕ лише цим виданням, а й усією своєю діяльністю педагог обстоювала любов до рідного слова, прагнула донести до учениць найкращі зразки української літератури ХІХ – початку ХХ століття.
Так, видатний український композитор М.В. Лисенко захоплено відзначив пройдений Алчевською славний шлях «невпинної праці для народної освіти».
Талановитий український поет Олександр Олесь славив «самовіддану і невтомну трудівницю освіти».
Український композитор Я.С. Степовий присвятив їй в честь 50-річчя педагогічної діяльності кантату:
…І йде вона сміливо в бурю і негоду,
кохаючи рідний, зубожений край.
І кличе: «Доб’ємось розцвіту народу,
Ще світла, ще сонця і сили подай.
Висновки
Життя і діяльність Христини Данилівни Алчевської – це приклад самовідданої праці, вірного служіння справі народної освіти. Її безкорислива суспільна, культурна і педагогічна діяльність здобули високу оцінку прогресивної громадськості України.
У буквальному розумінні Х.Д. Алчевської не була ні «розкаяною дворянкою», ні «різночинною», ані «мученицею-робітницею». Та все своє життя вона залишалась воістину самовідданою просвітительною народу, і про неї можна сказати словами О.Н. Коллонтай, що вона належить до тих «світлих жінок», які зуміли стати вище своїх класових інтересів, знехтувати ними заради торжества мети іншого класу, присвятити своє життя «ідеалам соціальної справедливості» і своїм громадянським подвигом, своєю безмірною відданістю справі народної освіти зчудувати світ, заслужити довічної шани поколінь.
Заслуга Алчевської полягала насамперед у тому, що вона, незважаючи на заборону і переслідування царськими властями, зуміла відстояти свою школу, яка понад півстоліття, особливо на другому етапі визвольного руху, відіграла важливу роль у боротьбі прогресивної громадськості за поширення освіти і знань серед трудового народу, за розвиток і популяризацію недільних шкіл усієї України. Постійно збагачуючи досвід і творчо вдосконалюючи систему роботи, Харківська недільна школа стала провідною у розробленні основних питань організації і ведення навчання дорослих. Навчальний процес у ній мав демократичне спрямування і відзначався застосуванням найефективніших прийомів, форм і методів викладання.
Розроблені Х.Д. Алчевською, вчителями її школи методи і способи позакласного читання, проведення літературних бесід, складання учнями відзивів на прочитані книжки, практика створення навчальних посібників, організація шкільного музею, влаштування виставок, як і вивчення і узагальнення досвіду вчителів і вдосконалення їх педагогічної майстерності, становлять безперечний інтерес і нині, можуть творчо використовуватися у роботі загальноосвітніх шкіл і позашкільних закладів.
Розгорнувши широку діяльність, Харківська школа «перетворилася немовби в міністерство недільних шкіл». І в цьому величезна роль Алчевської. Як відзначали сучасники, до неї «сходилися нитки з усіх місць, де відкривалися недільні школи, і вона не тільки з’єднувала їх у себе, а й сплітала їх між собою».
Майже 60 років працювала Алчевська з народом і для народу. Переборюючи неймовірні труднощі, вона крізь темряву несла людям світло. За свою працю не взяла вона в людей ні гроша – їм же оддавала все: і матеріальні надбання, і духовні сили, і сповнене до трудової людини серце.
Це справді – подвиг життя, красивий і величний. Створена і прославлена Алчевською на весь світ Харківська недільна школа була й залишається в пам» яті народній гордістю нашої Вітчизни.
Х.Д. Алчевська була відома не лише в Україні, а й далеко за її межами. Педагогічна діяльність Алчевської здобула всесвітнє визнання на Міжнародному конгресі приватної ініціативи у справі народної освіти (Франція, 1889). Її було обрано віце-президентом Міжнародної ліги освіти. Багато освітніх товариств обрали видатного педагога своїм почесним членом. Петербурзьке і Московське економічні товариства нагородили її золотими медалями. На виставках в Антверпені, Парижі, Чикаго покажчику «Що читати народові?», створеному з ініціативи і під керівництвом Христини Данилівни, також присуджені найвищі нагороди.
Прогресивна громадськість України широко відзначала її ювілей. Так, на 50-річчя своєї педагогічної діяльності Алчевська одержала понад 500 привітань, у тому числі від 64 недільних шкіл, а також від педагогів, випускників, громадських діячів, працівників редакцій педагогічних журналів і газет. Проте до глибокої старості вона була в немилості у царської влади. Лише після Жовтневої революції відчула піклування про себе: як «відома діячка народної освіти» отримала одну з перших персональних пенсій.
15 серпня 1920 року померла у Харкові Х.Д. Алчевська. Її невтомна діяльність є високим прикладом служіння народові.
|
