Мова у відношенні до мовлення –
явище загальне. Вонаналежить усім, хто нею користується. Засвоюючи мову, людина одержує можливість взнавати про оточуючий її світ,
пізнати здобути попередніми поколіннями. Мовлення – часткове, окреме, індивідуальне у відношенні до мови. Мовлення – процес, а мова – знаряддя спілкування. Тільки мовлення, а не мова може бути голосним або тихим, тривалим або коротким, швидким або повільним. Для правильної організації роботи над розвитком усного мовлення слід знати його особливості. Бо діти, які приходять в школу, не вміють говорити вільно, їхнє мовлення інтонаційно невиразне. Деякі діти не мають уявлення про культуру мовлення або про те, як вести діалог з старшою людиною або однолітком правильно, як звертатись тощо. Тому завдання вчителя-класовода насамперед навчити дітей правильно спілкуватися. Розвивати мовленнєвий етикет молодших школярів.
Молодші школярі практично засвоюють важливі правила поведінки під час спілкування (першими вітатися зі старшими людьми: вітаючись, вставати; запитувати і відповідати, дивлячись співрозмовнику у вічі; не жестикулювати під час розмови і не тримати руки в кишенях; не їсти під час розмови і не розмовляти під час їди та ін.).
У 2 класі учні мають навчитися правильно звертатись до співрозмовника. Практично засвоїти різні форми звертання. Спостерігати над засобами виділення звертань в усному і писемному мовленні.
Діти ознайомлюються із словами ввічливості, які вживаються під час зустрічі і прощання. Практично засвоюють такі слова у мовленні (у створюваних та уявлюваних ситуаціях). Вчаться умінню запитувати, відповідати, попросити, подякувати, вибачатись. Також діти отримують певні уявлення про діалог.
Окремо треба звернути увагу на такі додаткові засоби усного мовлення, як міміка і жести, силу голосу і темпу (швидкості) мовлення від умов спілкування.
Міміка – це рухи м’язів обличчя людини. Вона може бути довільною і мимовільною. Мімікою можна підсилити ставлення людини (позитивне або негативне) до висловлюваної думки або навіть до самого співрозмовника. Тому особливо важливою є міміка для спілкування. Адже без неї не можна виразити своє ставлення до співрозмовника, бажання краще донести до нього свою думку, щоб переконати його, схилити на свій бік. Цьому, зокрема, сприяє усмішка на обличчі мовця.
Саме тому підручник для 2 класу, знайомлячи школярів зі словами ввічливості, звертається до них із запитанням: «Чи можна ці слова вимовляти один одному з похмурим обличчям і незадоволеним голосом?»
Доцільно виконати вправу таку:
1. Запам’ятайте подані слова і користуйся ними. Повчись їх вимовляти, звертаючись до рідних, учителя, товаришів та інших людей.
Доброго ранку! До побачення!
Добрий день! Будьте здорові!
Добрий вечір! На добраніч!
Здрастуйте! Щасливої дороги!
Заходьте, будь ласка!
Дозвольте Вам допомогти!
Сідайте, будь ласка!
2. Запиши слова, якими вітаєшся.
Ця вправа допоможе дітям визначити, яку людину можна назвати ввічливою.
1. Прочитай вірш. Як можна назвати хлопчика?
Доброго ранку!
Я прокидаюся разом із сонечком,
З ліжка стрибну – і мерщій до віконечка
Чемно вітаюся: «доброго ранку!»
«Здрастуй, синочку!» – доноситься з ганку.
2. Знайди слова ввічливості.
Одержують на уроках української мови також і відомості про силу голосу і швидкість мовлення. Вчителю варто звернути увагу на те, що сила голосу має відповідати змісту висловлювання і в залежності від нього буває такий тон: переконуючий, наказовий, закличний, прохальний, запитальний, радісний, сумний, злобний, суворий, ласкавий, спокійний, схвильований, урочистий, іронічний, гумористичний, саркастичний, розповідний, описаний. Той, хто говорить, не має часу для обдумування композиції, плану свого висловлювання, для добору слів. Щоб ознайомити молодших школярів із силою голосу, може слугувати наведена таблиця «Де як прийнято говорити і поводитись». Цю орієнтовну таблицю вчитель може поступово доповнювати, уточнювати (письмово або в усній формі) тими мовленнєвими ситуаціями, в яких найчастіше можуть опинятися його вихованці, звертати увагу дітей на ті чи інші правила перед походом у театр, на екскурсію, до читального залу тощо.
Де як прийнято говорити і поводитись
Місце дії (мовлення) |
Як треба (можна) говорити |
На учнівському зборі, на урочистій лінійці; зі сцени; відповідаючи на уроці перед класом |
Голосно, виразно, щоб було добре чути в різних кінцях залу, класу |
У громадському транспорті, у фойє театру, кінотеатру, в парку відпочинку, в бібліотеці, у весняному лісі тощо |
Напівголосно, щоб було чути тільки співрозмовнику. Не привертати до своїх розмов увагу інших. Не заважати людям, які відпочивають, читають; не полохати пташок, що висиджують у цей час малят |
У залі театру, кінотеатру, в читальному залі, в музеї, на уроці з сусідом по парті |
У разі нагальної потреби – тихо або навіть пошепки, щоб не заважати, не відволікати від самостійної роботи, слухання |
На спортивному майданчику, на катку, під час ігор на повітрі, на змаганнях, на стадіоні, в осінньому та зимовому лісі, на сніговій гірці тощо |
Підвищеними голосом, можна навіть голосно вигукувати, кричати, виражати вголос радість, задоволення, підтримку команді |
В підручнику для 2 класу вдало підібрані вправи для вивчення такої теми. Скоромовки дають можливість учням перевірити швидкість мовлення кожен свою, при чому скоромовку проговорюють швидко, але виразно вимовляють кожне слово. Діти читають уривки з різних казок і міркують, де треба читати звичайним голосом, а де – лагідно, або голосно, напружено.
Відомості про силу голосу в усному мовленні важливо підкріплювати і активізувати на уроках читання, особливо під час опрацювання художніх діалогічних текстів.
Щодо швидкості мовлення відомо, що вона залежить від особливостей їхньої психічної діяльності, тобто від їхнього темпераменту. Водночас на темп мовлення можуть істотно впливати й інші фактори: ступінь обізнаності мовця з предметом мовлення, його зацікавленість у тому, про що мовиться. На темп мовлення матиме істотний вплив сама ситуація, в якій воно відбувається: спокійна вона, врівноважена чи, навпаки, загострена, що призводить до збудженої розмови, а отже, й дещо пришвидшеної. З огляду на це учитель з одного боку має враховувати особливості психіки кожної дитини, а з іншого, – дбати, щоб на уроці і в позаурочний час у дитячому спілкуванні панувала доброзичлива спокійна атмосфера, яка б не нервувала їх, не збуджувала їхньої психіки, спонукала кожну дитину до бажання висловитись, про щось запитати в учителя або товаришів класу.
У темі «Мова і мовлення» важлива увага відводиться такій підтемі, як «Діалогічне мовлення. Звертання. Практичне засвоєння різних форм звертання». У підручнику запропоновано ряд вправ, які вдало підходять даній темі. Вчитель може опиратись на власній досвід дітей, як вони звертаються до батьків, старших людей, однокласників, вчителя.
Вправа 83, с 41 (усно) дає можливість вчителю повідомити тему уроку.
- Пригадайте, за допомогою яких слів ми можемо звернутись до мами?
У вправі 84 доцільно поставити таке запитання:
– Назвіть слово-звертання у реченні. Чи вживаєте ви його у своєму мовленні?
Виділений матеріал, який учні мають запам’ятати «Учись звертатись!» різні звертання представлені перед учнями, які діти мають пам’ятати і ними користуватись.
Окремо потрібно звернути увагу на те, що в підручнику запропоновані вправи такого типу: вправа-текст. Тобто текст, який називається «Урок чемності». Текст носить повчальний характер, а вірніше – навчальний. Він вчить дітей, тобто дає урок чемності: «Куди б не прийшов ти: у школу, в гості, в установу – вітайся першим. Першим не подавай руки дорослим. Чекай поки вони тобі подадуть». Проте, коли вчитель не проведе певної роботи з учнями, то вправи ці будуть не для всіх доступні. Весь навчальний і виховний процес у школі здійснюється під керівництвом учителя. Тому вчитель – це перший приклад для наслідування.
Також хочеться відзначити ряд прислів’їв, які є у підручнику, і які є повчальними. Тому роботу над прислів’ями обов’язково проводити.
Вміщенні і уроки розвитку зв’язного мовлення. Наприклад: складання усної розповіді за малюнками «Про хлопчика, що нічого не хотів робити». Мета цього уроку, а саме виховна – бажання допомагати старшим».
Підсумовуючи все вище сказане, робимо такий висновок. Мовленнєвий етикет вивчається у 2 класі. Підручник відповідає. Цей матеріал здебільшого опрацьовується на основі системи вправ, яка передбачена підручником. При цьому застосовують види колективної роботи. Проте вчителеві не варто перекладати свої обов’язки на підручник. Вправи повинні опрацьовуватись під керівництвом вчителя з детальним поясненням, коментуванням. Також класоводу варто користуватись і іншим матеріалом-додатковим: зразками карток для індивідуального опитування, схем-опор, таблиць, перфокарт тощо.
У третьокласників
продовжуються формуватися найнеобхідніші уявлення про мову і мовлення: 1) мова – найважливіший засіб спілкування між людьми; 2) найважливішими одиницями мови є звуки, слова, словосполучення, речення, текст; 3) мова тісно зв’язана з мисленням (за допомогою речень висловлюється думка); 4) знання з мови застосовуються у практичному мовленні; щоб оволодіти мовленням, потрібно знати слова і вміти поєднувати їх у словосполученні і речення; 5) є дві форми мовлення – усна і писемна; усне мовлення має допоміжні засоби увиразнення: інтонацію, міміку, жести; своєрідними допоміжними засобами спілкування є зорові умовні знаки, звукові і світлові сигнали.
Усі ці відомості учні повинні не завчити, а добре усвідомити в процесі навчання. Учні повинні орієнтувати мовлення на слухача (співбесідника), ситуацію, врахування теми, мети висловлювання (повідомити нове, поділитись радістю, умовити, звернутись з проханням. Щодо етики мовлення, одержаних у попередніх класах. Учні мають навчитись правильно писати лист про свої справи (ровеснику, бабусі, дідусеві). Складати письмове запрошення на свято і привітання. Вчитель має закріпити етичні навички при складанні письмових висловлювань.
Виявом засвоєння усіх цих відомостей має стати свідоме ставлення до власних усних і письмових висловлювань, прагнення уникати помилок, додержання етики мовлення – невід’ємної частини культури спілкування. Робота над досягненням цієї мети починається у процесі вивчення всіх тем і розділів програми.
Почнемо з розділу «Мова і мовлення». Цей розділ включає такі теми, як: «Мова – найважливіший засіб спілкування», «Усне мовлення», «Письмове мовлення», «Культура мовлення».
Аналізуючи першу тему «Мова – найважливіший засіб спілкування» то потрібно сказати, що ця тема налаштовує дітей на думку, що рідна мова – це диво. Вона дає можливість людині одночасно побувати в далекому минулому, у сьогоденні і заглянути в майбутнє.
Вчителеві варто запитати: «То для чого ж людям мова? З чого вона складається? Чи достатньо знати слова, щоб передати свої думки іншому?»
Учитель звертає увагу учнів на значення слова спілкуватися, пояснює його за допомогою синонімів: говорити, розмовляти, бесідувати, обмінюватись думками. Чому мова – найважливіший засіб спілкування? Які допоміжні засоби ви знаєте? (Жести, міміка, інтонація, сила голосу, сигнали, різні знаки тощо). Як сприймається розповідь людини, яка надмірно жестикулює або голосно викрикує?
Учитель має підвести учнів до висновку: словесна мова – найбагатша, найвиразніша, тому вона є найважливішим засобом людського спілкування.
Цьому допомагає і підручник, бо ряд вправ можна використати, які вміщені в ньому, до даної теми. Також є додатковий теоретичний матеріал, основні теоретичні відомості, які учні мають запам’ятати.
Особливу увагу треба звернути на такі теми, як: «Усне і писемне мовлення. Їх особливості». Усне мовлення має бути правильним, виразним, зрозумілим для всіх, хто його слухає. Свої думки люди найчастіше передають один одному в усній формі, тобто за допомогою усного мовлення. Усним мовленням добре володіє той, хто вміє передати словами і голосом свої думки й почуття. Під час усного мовлення люди використовують міміку, жести, різну силу голосу, питальну або окличну форму. Саме тому підручник для 3 класу, знайомлячи школярів з особливостями усного мовлення звертається до них із запитаннями:
«Як «нагороджується» голос?
Коли треба підвищувати силу голосу?
Як треба говорити в місцях спільного користування?
Яким повинне бути твоє мовлення?»
На відміну від усного, писемне мовлення – це усе написане або надруковане. У підручнику вміщені поради, як потрібно писати. Їх необхідно дітям запам’ятати і ними користуватись.
Окремо звертаємо увагу на тему «Культура мовлення». Мета такого уроку має звучати так: формувати уявлення про культуру мовлення і культуру спілкування. Прищеплювати навички мовного етикету. Виховувати в учнів увагу до мовного слова, повагу до людей і до самих себе. Реалізація такої мети, дасть змогу учителеві підвищити культурний рівень молодших школярів.
У доступній формі вчитель має розповісти учням, що культура мовлення – це уміння правильно говорити і писати, правильно вживати мовні засоби, відповідно до мети і умов спілкування. Культура мовлення – частина загальної культури людини. З того, як людина говорить, можна зробити висновок про рівень її духовного розвитку, про її внутрішню культуру. Розповідь учителя, необхідно закріпити роботою над текстом з підручника «Що таке культура мовлення?».
Досить вдало підібрана вправа 67. Вчитель провівши роботу на основі малюнків може закріпити її за допомогою вправи 72 та власних спостережень і досвіду учнів. Учні повинні засвоїти правила під час розмови, що треба, а що не можна.
Вчитель має запропонувати ряд інших завдань щодо даної теми для реалізації своєї мети.
У 3 класі
учні продовжують практично засвоювати слова ввічливості під час розмов. Вчитель має учити дітей користуватись словами ввічливості, вчити правильно запитувати і відповідати під час діалогу. Щодо підручника, то вправи відповідають темі, вдало підібрані автором. Діти мають можливість пригадати, які слова ввічливості є в нашій мові. Вчитель проводить роботу за малюнками, які вміщені в підручнику, що дає можливість навчитись учням поводитись в різних ситуаціях. Вчителю доцільно буде поставити такі запитання учням: «Поясніть поведінку дітей, зображених на другому і четвертому малюнках. Чому вони піднялися? Чому замовкли і розступилися? Що вони цим виражають?»
Учитель підкреслює, що людина своєю ввічливістю виражає повагу не тільки до інших людей, а й до самого себе, до своєї людської гідності.
У розділі «Текст» вміщено теми, які ми відносимо до формування мовленнєвого етикету.
Тема «Етика мовлення. Закріплення навичок культури спілкування». Вчитель має поставити мету вчити дітей етики мовлення. Розвивати уміння будувати речення з «чарівними словами», вживати їх у власному мовленні. Виховувати культуру спілкування. Вчитель ще раз і ще раз нагадує дітям про те, як поводяться чемні, ввічливі люди; вчить звертатися до своїх товаришів, близьких знайомих, незнайомих людей.
Проаналізуючи вправу з підручника (а їх декілька на один мотив) можна дати такі запитання: «Як звернувся хлопчик до матері? Як ви звертаєтесь з проханням до кого-небудь? Які слова ви вживаєте при цьому? Які слова треба сказати у відповідь на чиюсь послугу?» Далі вчитель наводить приклади із різних ситуацій, в яких можуть опинитись учні.
Ситуація. Два третьокласники сидять у парку на лавочці і грають у шашки. Підходить незнайомий чоловік і запитує, як знайти певний будинок, вулицю чи магазин. Як повинні повестися діти? Що мають сказати у відповідь на привітання?
Вітаючись, будуть продовжувати гру чи припиняти її і піднімуться з місць і т. ін.?
Учитель може організувати дидактичну гру, наприклад «День народження». Серед учнів обираються «гості» і «господарі», які під час спілкування мають виявити уміння ввічливо звертатись один до одного і відповідати, вручати квіти і приймати їх, поводитись у чужому ломі і прощатись з господарями.
Гру варто підготувати заздалегідь, щоб поведінка учасників гри стала зразком для інших.
Робота над текстом вправи 106, після виконання за завданнями підручника вчитель спонукає учнів на відверту розмову, в якій кожен зміг би реально оцінити рівень своєї культури, виявити прагнення стати кращим. Учитель підкреслює, що культура поведінки нерозривно зв’язана з культурою мовлення. Добре вихована людина ніколи не образить іншу ні ділом, ні словом.
До вправи 107 варто поставити такі запитання як: «Що зображено на малюнку? Зверніть увагу, як поводяться діти. Чи можна без потреби голосно кричати в лісі, розпалювати вогнище, смітити?».
Проводячи роботу над вправами, які вміщені в підручнику, вчитель кожного разу має закріплювати навички культури спілкування молодших школярів.
Тема: «Написання листа про свої справи» несе в собі мету ознайомити учнів з одним із зразків ділового мовлення – листом. Виробляти практичні навички етики мовлення. Виховувати почуття товариськості, відчуття такту.
Вчитель повідомляє тему уроку.
- Сьогодні ви будете вчитися писати листи своїм близьким і знайомим про свої справи. Лист – дуже важлива форма спілкування. Тому писати його повинен уміти кожен.
Учитель на дошці записує: лист, конверт, поштова скринька, поштове відділення, до запитання, листоноша, адреса, адресувати, адресат, автор листа. Учні вчаться правильно вимовляти і записувати ці слова.
У підручнику подані зразки листів дітей. Один лист онука до бабусі, а інший подруги до подруги. Учням необхідно порівняти ці два листи. З допомогою вчителя знайти відмінне і спільне. Ми пропонуєм такий порядок роботи над листом:
1) читання листа;
2) бесіда щодо його змісту оформлення;
3) практичне засвоєння звертань («Так звертайся» з підручника);
4) самостійна робота за поданим зразком.
Виконання вправи 121 буде відбуватись за таким планом:
1) вибір адресата;
2) обдумування змісту листа;
3) складання плану листа і запис його на дошці;
4) обговорення кожного пункту плану;
5) запис тесту листа на дошці і в зошитах.
Для закріплення даної теми, вчитель дає учням написати лист і відіслати його.
Підручник знайомить учнів із правильним написанням оголошення, складанням письмових запрошень і привітань. Спочатку учні мають можливість прочитати вітання, яке надіслане учневі. Вчитель звертає увагу учнів, як треба звертатися, як висловити привітання, як підписати, поставити дату. Підручник «пропонує» учням скласти власні привітання.
Також учні можуть ознайомитись із зразком запрошення. Опрацьовують його. Вчитель пропонує скласти колективне запрошення.
Вправа 126 вчить молодших школярів правильно адресувати. Вчителеві варто провести словникову роботу: адреса і адрес.
Варто ще раз повторити, роблячи підсумок. Підручник для 3 класу цілком відповідає вимогам програми.
В 4 класі
молодші школярі вдосконалюють усі знання і навички, які отримали в попередніх класах. Закріплюють етичні навички при складанні усних та письмових висловлювань, у ході ведення розмови (не втручатись у розмову інших, не виявляти у розмові свого поганого настрою, не говорити багато про себе, бути уважним до співрозмовника, доречно вживати слова ввічливості). Писати привітання, запрошення, замітку до газети, лист.
Приходячи до школи діти продовжують опановувати знання, пригадувати уже вивчене, вдосконалювати свої уміння і навички вести розмову, спілкуватись.
У розділі «Мова і мовлення. Текст», учні продовжують збагачуватись новими словами, репліками, вдосконалювати свої мовленнєві навички. Молодші школярі виконують ряд вправ, які вимагають розмірковувань з подальшими відповідями на запитання.
– Що ви знаєте про українську мову?
– Чим відрізняється усне мовлення від писемного?
– Як допомагають у спілкуванні міміка, жести, інтонація?
Вчителю варто нагадати учням, що усмішка є винятково важливий несловесний знак етикетного спілкування. За словами чеського соціолога Іржі Томана, «це найдієвіше зброя, за допомогою якої найлегше проникнути крізь панцир інших «Я». Дружня усмішка усуває настороженість або агресивність, долає всілякі перешкоди у спілкуванні з людьми».
Опрацьовуючи тему «Культура мовлення і спілкування» вчителю необхідно реалізувати таку мету: формувати уявлення про культуру мовлення і культуру спілкування. Прищеплювати навички мовного етикету. Виховувати в учнів увагу до слова.
Вправа 17 «Поміркуйте разом» вчитель має дати змогу учням висловити свою думку з приводу таких питань:
- Що ми розуміємо під культурою мовлення?
- Як досягти високої культури мовлення?
Культура мовлення – правильність, точність, виразність мовленого слова (с. 10).
За матеріалами вправи 19, можна виконати таке завдання: «Про культуру мовлення на практиці».
Казка вправи 20 дає можливість зробити «Театр у класі». Проте необхідно провести таку роботу:
а) Словникова робота.
б) Підготовка до читання в особах.
в) Генеральна репетиція казки «Горда качка» (з дотриманням інтонації).
г) Бесіда за змістом казки.
– Чи завжди гарні слова бувають щирими?
– Чому вчить ця народна казка?
Можна провести гру «Фанти» (за запитаннями вправи 21). Оголошується гра. Тема – «Культура спілкування». У грі бере участь 5 учнів, записаних на окремих аркушах, кладе у кошик, коробку якусь свою річ. Ведучий (один з учнів) промовляє до вчителя, який стоїть спиною до ведучого і не бачить, чий «фант»:
- Яке запитання для цього «фанта»?
Вчитель таким самим голосом ставить одне із п’яти запитань, на яке учень повинен дати повну і обґрунтовану відповідь.
Окремо треба звернути увагу на те, що в підручнику вміщені твори-оповідання, які мають виховне значення. Це оповідання «Чарівне слово» В. Сухомлинського і інші. Повторюють учні і написання листа. Читають лист з підручника. Пізніше за зразком пишуть лист своїм бабусі чи дідусеві.
Підсумовуючи все вище сказане, варто відмітити таке: щоб удосконалювати мовленнєвий етикет учнів, ми повинні насамперед вмотивувати її і спонукати дітей до неї. Це означає, що ми не просто нав’язуємо учням вивчення того чи іншого мовного явища, не наказуємо виконати якусь мовленнєву вправу, а, включивши учня у відповідну діяльність, гарантувати її мотив. Процес створення будь-якого висловлювання проходить такі етапи: мотив, відчуття мовленнєвого завдання, внутрішня програма мовленнєвої дії і її реалізація, планування висловлювання в конкретній формі і створення його в словесній. Все, що ми говоримо, ми говоримо з якоюсь метою (ціль) і для чогось (мотив).
Про одне і те ж у різних випадках життя ми говоримо різне і по-різному. Вільне володіння мовленням передбачає таку рису творчої діяльності, як самостійний перенос умінь і навичок на нову ситуацію.
Уміння учнів викладати свої думки в писемній формі у значній мірі залежить від того, наскільки вони вміють робити це усно.
В опануванні української мови важливо враховувати те, що вона є не тільки предметом навчання, а засобом вираження своїх думок і почуттів.
Список використаних джерел
1.
Бабич Н.Д. «Основи культури мовлення». – Львів: Світ, 1990. – 231 с.
2. Плющ Н.П. «Формули ввічливості в системі українського мовного етикету» // Українська мова і сучасність. – Київ., 1991. – 12, 15, 49 с.
3. Васильева А.Н. Основы культуры речи. – М.: Рус. яз., 1990. – 247 с.
4. Винницький В.М. Наголос у сучасній українській мові. – К., 1984. – 160 с.
5. Вовкотруб Р. Робота над розвитком мовлення першокласників. // Початкова школа. – 1999. – № 11. – с. 12 – 13.
6. Колесникова Р. Культура мовлення – складова майстерності вчителя. // Початкова школа. – 1991. – № 11, – с. 50 – 52.
7. Кошачевський С. Техніка мови. – К., 1963. – 22 с.
8. Синиця І.О. психологія усного мовлення молодших школярів (монолог). – К.: 1974. – 158 с.
9. Українська мова: Енциклопедія. – К., 2000. – 750 с.
|