Міністерство освіти і науки України
Українська Академія Друкарства
Реферат з етики
на тему “Парадокси свободи в праці Е. Фромма "Втеча від свободи"”
Підготував:
студент групи Б-11
Зінов’єв Максим
Львів 2006
Содержание
Вступ
Історичні факти
Індивідуум, його особливості і подвійний характер свободи
Два аспекти свободи в житті сучасної людини
Свобода і спонтанність
Висновок
Список літератури
Вступ
У своїй книзі "Втеча від свободи" Еріх Фромм розвиває основи динамічної психології і аналізує такий стан людської психіки, як стан тривоги. Виявляється, що для більшості людей свобода є психологічною проблемою, яка може привести до вельми негативних наслідків. Свобода принесла людині незалежність, але одночасно ізолювала її і збудила в ній відчуття безсилля і тривоги. Ізоляція породжує відчуття самоти, і далі можливі два варіанти розвитку подій: людина втікає від тягаря свободи і шукає підпорядкування у зовнішньої могутньої сили - наприклад, встає під прапори диктатора - або людина бере на себе тягар свободи і повною мірою реалізує свій внутрішній потенціал.
Ще один аспект досліджень Еріха Фромма - це проблема розвитку повноцінної особи в сучасному суспільстві. Кожному індивідуумові доводиться тісно взаємодіяти з суспільством, він є основою для будь-якого соціального процесу. Тому, для того, щоб зрозуміти динаміку соціальних процесів, що відбуваються в суспільстві, необхідно зрозуміти суть психологічних механізмів, які рухають окремим індивідуумом. У сучасному суспільстві унікальність і індивідуальність особи знаходяться під загрозою. Існує дуже багато чинників, які пригнічують сучасну людину психологічно: ми боїмося громадської думки; людина відчуває себе дрібною і нікчемною в порівнянні з мережею гігантських промислових підприємств і величезними компаніями-монополістами; залишаються тривога, безпорадність і невпевненість в завтрашньому дні. Ще один бич сучасного суспільства, на який мало хто звертає увагу, - це відсталий розвиток емоцій людини в порівнянні з його інтелектуальним розвитком. Всі вище перераховані і багато інших чинників відносяться до негативних проявів свободи. В результаті, ради того, щоб позбавитись від неспокою і знайти впевненість, людина готова встати під прапори якого-небудь диктатора або, що ще характерніше для сучасності, стати маленькою деталлю величезної машини, добре одягненим і ситим роботом.
У книзі "Втеча від свободи" Еріх Фромм намагається розробити конструктивні шляхи для вирішення цих проблем, проходження яким дозволить сучасній людині розвинути свою індивідуальність, позитивно реалізувати свій внутрішній потенціал і добитися втраченої гармонії з природою і іншими людьми.
Вся історія людства - це історія боротьби за отримання нових свобод і за позбавлення від тиску ззовні.
В середні віки (VI-XV ст.) інтенсивність цього процесу була порівняно невелика. Соціальне положення індивідуума визначалося при його народженні і, як правило, співпадало з соціальним положенням його батьків. Людина була сильно прив'язана до місця свого проживання і своєї невеликої соціальної групи. Світ середньовічної людини був простий і зрозумілий, у середині середньовічної спільності вона відчувала себе упевнено і безпечно.
Починаючи з епохи Відродження (XIV-XVI ст.) інтенсивність боротьби за свободу починає стрімко зростати. В цей час у людини стали з'являтися якості, характерні для індивідуума, що живе в сучасному капіталістичному суспільстві: вона почала прагнути слави і успіху, у неї розвинулося відчуття краси природи і з'явилася любов до праці.
В період Нової Історії (починаючи з епохи Відродження і до початку XX століття) населення Європи і Америки боролося за отримання свободи від політичних, економічних і духовних пут. Багато людей були скоріше готові померти за свободу, чим жити в неволі. Людство прагнуло до свободи, і окови усувалися одна за одною: людина звільнилася від церковного ярма, абсолютної влади держави, стала володарем природи.
В кінці XIX - початку XX століття злі і порочні риси людини були забуті; вважалося, що вони залишилися в середньовічному минулому, перемога демократії представлялася необоротною, і світ виглядав яскравим і барвистим.
Багато хто думав, що після Першої Світової війни демократія восторжествує. Проте в Германії і Італії зародилися, по суті, тоталітарні нацистські режими. Мільйони людей із запалом і жаром відмовилися від своєї свободи. Інші мільйони залишилися байдужими, вони не знайшли в собі душевних сил, щоб боротися за свою свободу, і, в результаті, стали слухняними гвинтиками в тоталітарній машині. Перемогла зовнішня влада, одноманітність думок і ідей, дисципліна і підпорядкування волі вождів.
Така стрімка перемога тоталітаризму над цілою нацією породжує цілий ряд питань. Можливо, у людини крім органічно властивого прагнення до свободи, існує і інтенсивне бажання до підпорядкування?
На сторінках своєї книги “Втеча від свободи" Еріх Фромм досліджує це питання. Основна ідея книги Еріха Фромма полягає в наступному. Поки людина знаходиться в юному віці, вона все ще єдина з навколишнім світом, природою і рештою людей. У міру зростання самосвідомості людина починає усвідомлювати свою індивідуальність і окремість від решти світу. Із зростанням відособленості індивідуума росте і його страх самоти, він починає відчувати тягар негативної свободи. Далі розвиток індивідуума може піти по двох шляхах: або він возз’єднається з навколишнім світом в спонтанності любові і творчої праці, залучаючись тим самим до позитивної свободи, або вона шукатиме опору, знайшовши яку, вона втрачає свободу і індивідуальність, що найчастіше і має місце. Сам процес розвитку окремого індивідуума багато в чому подібний до процесу розвитку людства
Свобода визначає людське існування. Проте, суб'єктивне поняття свободи міняється у міру зростання самосвідомості людини. На зорі зародження людства рівень самосвідомості був достатньо низький. У той час людина все своє життя була пов'язана з навколишнім світом первинними узами. Людина не була індивідуумом, вона була членом спільності. Ідентичність з природою, плем'ям і релігією давали їй відчуття упевненості в собі і в завтрашньому дні. Індивід займав певне місце в цілісній структурі, і це місце більше ніким не оспорювалося. Він міг страждати від пригноблення, але він не страждав від самоти і болісних сумнівів. З іншого боку, первинні зв'язки загальмовували розвиток людини, заважали індивідові стати творчою і плідною особою. Ця ситуація була характерна для первісної і середньовічної (до початку епохи Відродження) людини. Поки людина була невід'ємною частиною світу, вона не випробовувала страху. У міру зростання свідомості первинні зв'язки людини з світом рвалися одна за одною, і вона виявлялася наодинці з цим величезним і приголомшуючим світом.
Процес індивідуалізації почав активізуватися в епоху Відродження і досяг апогею в Новий Час. Атмосфера XV-XVI століть (епоха Реформації) була багато в чому подібна до сучасності. Наріжні камені сучасної культури були закладені в Європі в кінці епохи Середньовіччя і на початку епохи Нового часу. Зросла незалежність людини від зовнішніх властей, а одночасно - її ізольованість. В результаті у людини розвивалось відчуття нікчемності і безсилля, росла невпевненість, і втрачався сенс життя. Зростав тягар негативної свободи.
Еріх Фромм вбачає в процесі індивідуалізації два аспекти. Перший аспект - це розвиток особи, яку можна визначити як сукупність тісно переплетених один з одним рис вдачі, розуму, волі і устремлінь людини. Другий аспект індивідуалізації - це зростаюча самота людини. Але в будь-якому суспільстві існує межа індивідуалізації, за яку жоден нормальний індивід вийти не може.
Подібно до середньовічної людини маленькі діти в сучасному суспільстві пов'язані з своєю матір'ю і навколишнім світом первинними зв'язками. При народженні людина є найбезпораднішою зі всіх тварин. Її адаптація до природних умов заснована не на інстинктах, а на процесі навчання. Інстинкт дуже ослаблений у людини і багато в чому замінений розумовим процесом. Людина знаходиться залежно від батьків довший період часу, ніж тварина. Людина випробовує страхи, яких немає у тварин. Але саме це - біологічна недосконалість людини і виявилося основоположним чинником появи цивілізації і двигуном прогресу.
Для дитини в ранньому віці характерний дитячий егоцентризм. Тільки через декілька років дитина перестане змішувати себе із зовнішнім світом. Батьки - це частина світу дитини і одночасно - незаперечний авторитет. Пізнє підпорядкування дитини батькам змінює свій характер. У якийсь момент дитина гостро усвідомлює свою індивідуальність, свою окремість від решти світу. Дитина росте - первинні узи рвуться, у неї розвивається прагнення до свободи і незалежності.
Дитина розвивається фізично, емоційно і індивідуально; її енергія і активність збільшуються. У міру зростання індивідуалізації дитини у неї росте усвідомлення себе окремою від навколишнього світу і інших людей, втрачається відчуття єдності з природою і росте відчуття страху.
Первинні зв'язки гарантують дитині безпеку.
Пізніше вона починає усвідомлювати свою відособленість від інших людей, свою самоту. Світ представляється величезним і таким, що несе в собі загрозу; у неї виникає відчуття тривоги і беззахисності. Щоб знов знайти упевненість і позбавитися від страху, у людини може виникнути бажання відмовитися від своєї індивідуальності і спробувати знов злитися з навколишнім світом.
Коли первинні узи рвуться, людині потрібно якось орієнтуватися в світі, знайти нові гарантії. Один з можливих варіантів - дитина починає шукати підпорядкування у зовнішньої влади, яка натомість дає відчуття безпеки. При цьому вона приносить в жертву плідність і повноцінність своєї особи. Врешті-решт, підпорядкування приводить до зворотного результату - у дитини зростає невпевненість, в ньому розвивається ворожість і бунтарське відношення, направлене проти людей, від яких вона залежить.
Умовою гармонійного розвитку дитини є одночасне зростання її індивідуальності і її особи. Небезпека полягає в тому, що процес індивідуалізації йде більш менш автоматично, а зростання особи може стримуватися певними чинниками.
Якщо первинні зв'язки вже розірвані, а сукупність зовнішніх умов не дозволяє особі гармонійно розвиватися, то свобода перетворюється на нестерпне страждання, оскільки вона стає джерелом сумнівів і спричиняє за собою життя, позбавлене мети і сенсу. Тоді у людини виникає бажання позбавитися від такої свободи.
Мета книги Еріха Фромма - розкрити діалектичний характер процесу розвитку свободи, показати, що сучасне суспільство надає свій вплив на характер людини одночасно в двох напрямах: людина стає все більш незалежною і самокритичною, але одночасно вона потрапляє в повну ізоляцію і відчуває самоту, що її дуже хвилює і лякає.
Коріння цього явища слід шукати в епосі Реформації і протестантстві. Людина позбавилася від старих зовнішніх ворогів, але заробила собі нових: ними стали певні внутрішні чинники, які значною мірою блокують внутрішню реалізацію сучасної особи. Наприклад, свобода віросповідання привела до того, що багато людей втратили релігію взагалі, і якщо в щось вірять, то тільки в наукові факти.
Ми значною мірою отримали незалежність від зовнішньої влади, але нажили нового ворога - громадську думку. В результаті ми боїмося виділитися з натовпу, прагнемо поводитися так, як того чекають ті, що оточують.
Протестантство дало поштовх до духовного звільнення індивідуума. Капіталізм підхопив естафету і продовжив звільнення далі. Щоб добитися успіху, від індивідуума були потрібні старанність, ініціатива і успіх. У нього з'явилися шанси уціліти і досягти успіху в новій капіталістичній системі. Отримала розвиток і політична свобода. Боротьба за політичні свободи стала поштовхом появи сучасної демократичної держави, заснованої на загальній рівності що дало будь-якому громадянинові рівне право брати участь в управлінні державою через виборні органи.
В результаті капіталістична система внесла великий внесок до розвитку позитивної внутрішньої свободи і в розвиток активної самокритичної і відповідальної особи. З іншого боку, капіталізм прирік людину на ізоляцію і моральну самоту. Цьому сприяв і принцип приватної ініціативи, що набув широкого поширення в сучасному капіталістичному суспільстві.
Вище було описано тягар свободи негативної. Але існує свобода позитивна. Еріх Фромм дає позитивну відповідь на питання про існування позитивної свободи і намагається визначити шляхи, слідуючи якому людина зможе її добитися. Він вважає, що для цього людина повинна постійно проявляти себе емоційно і повинна розвинути в собі так звану "спонтанну активність". Спонтанна активність - це вільна діяльність особи, це не є примусова діяльність або бездумна діяльність автомата. В першу чергу тут йдеться про творчі здібності особи, що знаходять своє віддзеркалення в емоційній, інтелектуальній і плотській сферах. Спонтанна активність можлива лише за умови, що людина не прагне подавити яку-небудь істотну частину своєї особи.
Яскравий приклад спонтанної поведінки - це маленькі діти. Вони відчувають і мислять дійсно по-своєму. Вони ще не встигли засвоїти зовнішні стереотипи і шаблони мислення. Саме їх спонтанність привертає до себе дорослих.
Еріх Фромм вважає, що спонтанна діяльність, направлена на реалізацію внутрішнього потенціалу, - це спосіб досягнення позитивної свободи, знов об'єднуючої людину з світом. При цьому спонтанність повинна спиратися на два стовпи: добровільну і рівноправну любов і творчу працю. Спонтанність допомагає затвердити індивідуальність особи і подолати страх самоти. Якщо людина не здатна діяти спонтанно і виражати свої справжні думки і відчуття, то він починає ховатися під маскою псевдоособи, що ослабляє силу його дійсної особи і руйнує її цілісність.
Людина за своєю природою схильна сумніватися відносно себе, свого місця в світі і сенсу життя. Спонтанна активність - це спосіб подолати подібні сумніви і реалізувати свій внутрішній потенціал. Після того, як людина займе своє місце під сонцем, реалізує себе, сумніву відносно сенсу життя і його самого у нього зникнуть; він знайде силу і упевненість як індивідуума. І ця упевненість будується не на підпорядкуванні могутній зовнішній силі, а на спонтанних проявах свого дійсного "Я".
В рамках позитивної свободи велику роль грає неповторність індивідуума. Люди народжуються рівними, але в той же час вони народжуються різними, їх фізичні і психічні дані різняться. Завдання кожної людини - якнайповніше реалізувати свої внутрішні унікальні схильності.
Найвищою метою людини повинні бути не підпорядкування зовнішній силі, а реалізація свого внутрішнього потенціалу і розвиток своєї особи. Якщо індивідуум рухається до реалізації свого "Я" і не звертає уваги на сторонні спокуси, то поступово він залучається до позитивної свободи, а його антисоціальні устремління сходять нанівець". Позитивна свобода припускає те, що індивідуум максимально повно реалізує свої здібності і при цьому веде активний спосіб життя, повний спонтанних проявів. Еріх Фромм вважає, що тільки демократія може стати необхідною базою для розвитку позитивної свободи; причому, демократія повинна враховувати особливості кожного індивідуума, його устремління і уявлення про щастя.
Еріх Фромм в своїй книзі “Втеча від свободи" намагається виділити риси, які повинні бути характерні для раціональної економічної системи, поставленої на службу народу. Такому суспільству повинні бути властиві всі завоювання сучасної демократії: представницький уряд, що обирається народом; принцип про те, що ніхто не повинен голодувати, що суспільство відповідальне за своїх членів, і що ніхто не повинен робити замах на людську гідність іншої людини. Також кожному індивідуумові необхідно надати можливість для справжньої активності і зробити так, щоб цілі суспільства і індивідуума сталі єдині. З боку ж індивідуума потрібний, щоб він брав активну і щогодинну участь в рішенні своєї власної долі і в житті всього суспільства в цілому.
Сучасна людина дуже сильно страждає тому, що вона стала деталлю величезної машини, перетворилася на простого виконавця, що втратив сенс життя. Індивідуум, нарешті, повинен перестати бути об'єктом для маніпуляцій, перетворитися із засобу в мету. Коли людина усвідомлює все суспільство в цілому, поставить економічну систему на службу своєму щастю і стане активним учасником соціального руху, тоді вона зможе подолати гнітюче її відчуття самоти і безсилля. Демократія зможе досягти дійсних висот і подолати сили нігілізму тільки тоді, коли людина знайде віру в активну і спонтанну реалізацію можливостей свого "Я" - віру в життя, правду і свободу.
Не дивлячись на те, що книга Еріха Фромма “Втеча від свободи" була написана більш за півстоліття назад, основні її положення не втратили свою актуальність і сьогодні.
Неспокій і страх супроводжують людство з самого його зародження аж до наших днів. Старі форми зовнішнього примушення змінилися на нові неявні форми, часто набагато дієвіші. Щоб забезпечити своє існування, людині доводиться крутитися у величезній економічній машині, що пригнічує її самими своїми масштабами. Всі ці чинники дуже негативно впливають на психіку людини, спонукають її перетворитися на людину-автомат, деталь величезної машини, або встати під прапори диктатора. Яскравим прикладом цьому є тоталітарні режими Гітлера і Сталіна, що понесли мільйони життів. Кожному з цих диктаторів вдалося побудувати слухняну його волі величезну і агресивну державну машину, готову здійснювати його фактично імперіалістські плани. При цьому багато мільйонів людей знайшли для себе зручнішим не боротися за свободу, а стати слухняними гвинтиками в державній машині і працювати на тоталітарний режим. Але це ще півбіди: знайшлася величезна кількість людей, готових ради псевдоідеалів свого тоталітарного режиму із завзяттям знищувати собі подібних. І все це ради того, щоб відчувати себе частиною могутньої сили, Царями Природи, яким дозволено все, - навіть вбивати собі подібних по власній примсі, але, природно, виправдовуючи це своїми "абсолютно дійсними" ідеологічними міркуваннями, зведеними в ранг релігії.
Подібна тенденція насторожує, особливо враховуючи те, що науково-технічна революція ХХ століття зосередила в руках у людства величезний технічний потенціал, зокрема - потенціал для самознищення. До цих пір існують червоні кнопки і існують люди, готові за наказом натиснути ці кнопки. Зародження ще одного тоталітарного режиму може опинитися для людства фатальним. Звичайно, падіння фашизму і тоталітарного комунізму, а також успіхи сучасної демократії вселяють деяку надію на світле майбутнє людства, але людству все ж таки ще треба краще усвідомити те, що людина повинна бути метою, а не засобом, і те, що завдання суспільства - це розвиток особи і реалізація внутрішнього потенціалу його членів.
1. Якоб Буркхардт, Культура Італії в епоху Відродження, 1905.
2. Еріх Фромм “Втеча від свободи", ТОВ "Попурі", м. Мінськ, 1997.
3. John Calvin's Institutes of the Christian Relegion, translated by John Allen, Presbyterian Board of Christian Education, Philadelphia, 1928, Book III.
4. Асмолов А. “Психология личности", 2001.
|
