Реферат: Аналіз теорій економічної інтеграції в реальному секторі провідних західних вчених. Можливість застосування теоретичних концепцій економічної інтеграції України з ЄЕП

"Аналіз теорій економічної інтеграції в реальному секторі провідних західних вчених. Можливість застосування теоретичних концепцій економічної інтеграції України з ЄЕП"

Зміст

Резюме

Вступ

Теоретична частина

Теоретичні підвалини міжнародної економічної інтеграції

Резюме

Економічна інтеграція на сьогодні є одним з найважливіших критеріїв розвитку країн та їхнього співробітництва. Тому у моїй роботі, зосереджено увагу на детальному вивченні теорій економічної інтеграції та можливості їх застосування при інтеграції України з ЄЕП.

Актуальність теми полягає в тому, що між країнами формуються глибокі економічні відносини, які в сучасних умовах випливають, з одного боку, з національних інтересів, а з іншого боку знаходять свій розвиток внаслідок розширення впливу транснаціональних корпорацій через організацію ними транскордонної діяльності в певному географічному просторі (регіоні). Ці відносини набувають структурованого, розгалуженого коопераційного характеру і визначаються динамічністю, міцністю, взаємовигідністю і відтворюваністю. Вони становлять фундаментальну структуру інтеграційного утворення.

Метою дослідження є аналіз та обґрунтування теоретичних концепцій економічної інтеграції, її практичних напрямів сучасного розвитку, встановлення особливостей включення України в глобальний економічний простір та розробка на цій основі конкретних пропозицій щодо інтеграції національної економіки в ЄЕП. Для досягнення поставленої мети в індивідуальній роботі розглянуто такі питання:

аналіз теорій економічної інтеграції країн в реальному секторі провідних західних вчених;

характеристика основних форм економічної інтеграції;

можливості застосування теоретичних концепцій економічної інтеграції України з ЄЕП, переваги та недоліки вступу до ЄЕП;

шляхи щодо подальшого удосконалення та забезпечення інтегрування економіки України до світового господарства, участі у міжнародному поділі праці, прискореної адаптації економічних, правових та інституціональних структур України до міжнародних стандартів СОТ та ЄС.

Вступ

Україна як незалежна держава об’єктивно не може стояти осторонь міжнародних інтеграційних процесів і повинна обрати свій шлях у цьому процесі. На сьогоднішній день перед країною постають завдання ефективного входження у світову економіку на основі загальних принципів, вироблених світовим співтовариством, проте з обов’язковим урахуванням національної специфіки, з метою реалізації національних інтересів через взаємовигідне співробітництво з іншими країнами. Так, Україна проголосила своєю стратегічною метою інтеграцію до Європейського Союзу, як прагнення увійти у коло демократичних, високорозвинених в економічному, соціальному і правовому плані країн.

У той же час, знаходячись на європейському перехресті у складній системі міжнародних координат, будучи одночасно частиною Центральної, Східної та Південно-Східної Європи, Україна не може не розвивати тісні відносини з усіма країнами цих регіонів, об’єднуючись з ними у регіональні коаліції, які мають спільні економічні, культурні, політичні, а нерідко - воєнні інтереси. Нині зовнішньоторговельними партнерами України є 197 країн світу. Про те, що це партнерство має тенденцію до поглиблення, свідчить хоча б той факт, що протягом минулого року загальний обсяг зовнішньої торгівлі товарами та послугами, за попередніми даними, суттєво зріс, збільшено як імпорт, так і експорт товарів.

Сьогодні Україна має вектор на інтеграцію в ЄС та в ЄЕП. Якщо максимально схематизувати ситуацію, то співвідношення між векторами мало б виглядати таким чином: європейська інтеграція - стратегічна мета і магістральний шлях розвитку України; співпраця з Росією - один з найважливіших механізмів досягнення стратегічної мети, передусім в економічній та в сфері регіонального співробітництва. Тому у своїй роботі хочу детальніше розглянути питання щодо відносин України з ЄЕП.

Теоретична частина

Теоретичні підвалини міжнародної економічної інтеграції

Теоретичні основи аналізу міжнародних інтеграційних процесів були закладені в роботах де Бірса (1941), Вінера та Байє (1950), які сформулювали теорію митних союзів. Найбільш повне її обгрунтування зробив Вінер у праці "Питання митного союзу".

Слід зазначити, що до проблематики митних союзів зверталися також основоположники сучасної економічної науки. А. Сміт, Д. Рікардо, МакКуллох, аналізуючи Месенську угоду 1703 року між Англією та Португалією про взаємні торговельні преференції, оцінили її як таку, що підриває основи вільної торгівлі. Загалом у 1818-1924 рр. було засновано 16 митних союзів. Їх різноманітні аспекти розглядали Ліст (1885), Грегорі (1921), Габерлер (1936), Джонсон, Купер, Массел (1965), О’брайєн (1976) та ін. Завважимо, що роботи з теорії митних союзів, починаючи з 50-х років ХХ ст., були тісно пов’язані з міжнародною економічною інтеграцією.

Існує декілька визначень інтеграції, що сформулювали різні наукові школи сучасної економічної думки, а саме: ринкова, ринково-інституційна, структурна (структуралістська).

Ринкова школа виходить із відомого постулату про те, що ринок є найкращим регулятором економіки, який не можна замінити ніякими штучними механізмами з боку держави (принцип Laisser faire).

На ранніх етапах дослідження інтеграційних процесів міжнародна економічна інтеграція навіть ототожнювалася з торговельною та платіжною лібералізацією. Відомий французький економіст М. Алле писав, що "багатосторонньо прийнятними правилами для тісної економічної інтеграції між демократичними суспільствами є правило вільного ринку". Німецький автор В. Рьопке вбачав у європейській інтеграції не що інше, як спробу виправити становище, яке склалося після 1914 року, коли було зруйновано інтеграцію національних економік.

М. Гальперін категорично заперечує будь-яке регіональне планування розвитку та субсидування з метою реконверсії промисловості, але обстоює відповідальність держави за інвестиційні рішення в певних галузях.

Таким чином, суть концепції ринкової школи полягає в тому, що в інтегрованому господарському просторі повинні виконуватись такі самі умови для руху факторів виробництва, як і в національній ринковій системі. В єдиному господарському просторі декількох країн забезпечується конкуренція й повна свобода для дії ринкових сил. Міжнародна економічна інтеграція в такому разі вважається тим глибшою, чим вільнішою є дія ринкових сил та чим меншим є регулюючий вплив держави.

Інший напрям сучасного неолібералізму дістав назву ринково-інституційного. Його прихильники намагаються знайти компроміс між ринковими та державними регулятивними механізмами міжнародної економічної інтеграції, вважаючи, що інтеграція є втіленням певної єдності економічних і політико-правових аспектів. На відміну від представників ринкової школи, інституціоналісти визнають, що національні господарства неможливо інтегрувати лише ринковими методами.

Б. Балаша вбачає початок інтеграції в акціях урядів, які усувають дискримінацію. Він пропонує розрізняти інтеграцію та звичайне співробітництво. "Ця відмінність, - пише він, - є не якісною, а кількісною. В той час, як співробітництво включає дії, що мають за мету зменшення дискримінації, процес економічної інтеграції полягає в засобах, які тягнуть за собою пригнічення тих чи інших форм дискримінації. Наприклад, міжнародні угоди про торгову політику стосуються галузі співробітництва, тоді як усунення існуючих бар’єрів - інтеграції".

Автори словника Європейського Союзу розрізняють позитивну та негативну інтеграцію. Остання передбачає усунення перешкод на шляху вільного руху товарів, послуг, капіталу та робочої сили, а відтак сприяє утворенню спільного ринку. Негативна інтеграція також використовується для дослідження змін у політиці уряду, яка лібералізує діяльність ринкових сил з метою економічної інтеграції: він може бути змушений відмовитися від певного політичного інструменту, який є несумісним із членством у спільному ринку. Загалом, негативна інтеграція не містить у собі значних протиріч, оскільки, посилюючи роль ринкових сил, вона передбачає перспективу зростання добробуту внаслідок оптимізації розміщення ресурсів.

Однак лише процесу негативної інтеграції недостатньо для утворення спільного ринку. Реальна економіка управляється за допомогою широкого кола правил, норм та інших інструментів (національні санітарні норми, преференційні державні закупівлі, промислова політика, а також національна система оподаткування і субсидій) урядової політики, які істотно гальмують процес міжнародної економічної інтеграції. Аби уникнути підриву основ вільної та чесної конкуренції в митному союзі, потрібно гармонізувати національні політики і розробити спільний підхід, тобто здійснювати позитивну інтеграцію. Остання є важливим підґрунтям для ефективного функціонування спільного ринку.

Таким чином, ринково-інституційна школа акцентує на заходах, спроможних усунути дискримінацію у взаємному співробітництві, відновити провідну роль ринкового механізму регулювання економічних процесів, мінімізувати державне втручання у сферу міжнародної господарської інтеграції.

Ще в середині 60-х років деякі французькі, англійські та італійські економісти виступили з критикою неоліберальних підходів до економічної інтеграції і запропонували інші моделі, що отримали назву "структурна школа".

Погляди представників цієї школи суттєво відрізняються один від одного. Однак є те, що їх об’єднує: по-перше, надто критична позиція відносно традиційної теорії міжнародної торгівлі й, по-друге, прагнення виявити структурний аспект інтеграційного процесу. Для них справжня інтеграція - це дещо більше, ніж просто об’єднання декількох національних господарств. Вона можлива лише на стадії економічного союзу, коли відбувається взаємопроникнення національних господарств, що є невід’ємною складовою невідворотного процесу зміни їх структури.

Головною проблемою регіональної інтеграції, на думку представників структурної школи, є визначення оптимального співвідношення національних програм господарської політики із забезпеченням вигод від міжнародного співробітництва. На відміну від ринкових позицій, акцент робиться на позитивній інтеграції, тобто на узгодженні тих чи тих галузей економічної та соціальної політики між урядами країн, що беруть участь в об’єднанні. "Під інтеграцією, - пише П. Стріттен, - слід розуміти спільну політику зайнятості, спільну монетарну і фіскальну політику, а також спільну антимонопольну політику".

Інакше кажучи, для повної інтеграції важливо не стільки забезпечення абсолютної свободи руху товарів та факторів виробництва, тобто свобода дії ринкового механізму, скільки координація економічної політики держав, що мають за мету пом’якшити нерівномірність економічного розвитку окремих країн інтеграційного комплексу і окремих регіонів усередині цих країн, а також забезпечити усталеність національних платіжних балансів.

Вищою можливою межею регіональної економічної інтеграції, відповідно до означеної концепції, повинна бути раціональна господарська структура всього регіону, що інтегрується та базується на оптимальній економічній політиці.

Представники цього напряму розглядають економічну інтеграцію країн як глибинний процес структурних перетворень в їх економіці, завдяки чому мають виникнути оптимально збалансовані в територіально-економічному та соціальному сенсі господарства. Отже, йдеться про своєрідну зміну системи: інтегрування повинно означати не просто суму національних економік, а якусь нову якість, більш досконалий господарський організм.

У рамках існуючих наукових шкіл виникли й альтернативні концепції міжнародної економічної інтеграції. Вони диференціюються залежно від цілей та часу протікання інтеграційного процесу. На цій основі розглядаються моделі двошвидкісної і багатошвидкісної Європи. Береться до уваги той факт, що внаслідок різних стартових умов учасники інтеграції, проголосивши спільні цілі, можуть витратити неоднакову кількість часу для їх досягнення. Прикладами різношвидкісної інтеграції є Маастрихтські угоди (1992 р) про критерії конвергенції щодо створення єдиного внутрішнього ринку ЄС та Європейського валютного союзу.

У СНД інші швидкості проявляються у формуванні союзу Росія - Білорусь. Рівень інтеграції в Євразійському економічному співтоваристві (ЄвроЗЕС, Росія, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Узбекистан) та Єдиному економічному просторі (ЄЕП) також відрізняється від аналогічних процесів у СНД.

Із багатошвидкісною інтеграцією кореспондується теорія концентричних кіл. За цією концепцією перше коло формує високоінтегроване ядро країн, а друге - менш інтегровані країни. Зазначена теорія часто пов’язується з великим розширенням ЄС (2004 р). Подібні процеси можуть відбуватися також у зв’язку з проголошеними адміністрацією США планами створення в майбутньому Всеамериканської зони вільної торгівлі, яка б об’єднувала північ і південь континенту.

Концепція гнучкої геометрії або селективної інтеграції дає змогу членам об’єднання та третім країнам, залежно від політичних чи економічних обставин, брати участь лише в окремих інтеграційних заходах. На такій основі країни Центральної і Східної Європи співпрацюють з Європейським інвестиційним банком, розвивається кооперація між Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) та ЄС тощо.

Близькою до попередньої є концепція часткового членства, яка не вимагає від учасників беззастережної участі у всеохоплюючій інтеграції. Цей підхід передбачав можливість участі країн в окремих сферах, як-то спільна зовнішня чи оборонна політика. Зазначена концепція перегукується з популярною в першій половині 50-х років ХХ ст. теорією секторальної інтеграції М. Шумана, за ініціативи якого було створено Європейське об’єднання вугілля і сталі (ЄОВУС) та Євратом, які пізніше приєдналися до Європейської економічної спільноти.

У світовій практиці застосовують два основні методи здійснення всіх типів міжнародної економічної інтеграції. За першим методом інтеграція розпочинається, розвивається і поглиблюється індустріальними, адміністративними заходами та акціями. Другий метод ґрунтується на принципах лібералізації економіки і зовнішньої торгівлі, яка лімітує адміністративні заходи на основі багатосторонньої угоди й забезпечує вільний обмін товарами між країнами у великому ринковому просторі згідно з вимогами закону попиту і пропозиції.

Відповідно до свого внутрішнього змісту та інструментарію, перший метод дістав назву інституціонального, а другий - функціонального.

Слід підкреслити, що в реальній інтеграційній практиці взаємодіють та переплітаються обидва зазначені методи і відповідні інструменти. Їх співвідношення залежить від форми (стану) інтеграції та регіону, в якому відбуваються інтеграційні процеси.

Вважається, що необхідні умови для застосування функціональних інструментів існували у світовій економіці в кінці ХІХ - на початку ХХ ст., коли діяла система золотого стандарту, відбувалась вільна конвертація валют і міжнародна мобільність факторів виробництва. Відомо також, що ця система поширювалася лише на групу розвинутих країн. Серед ліберальних механізмів та інструментів інтеграції можна назвати такі: вищий реальний дохід (і, відповідно, темпи зростання); більша рівність можливостей та доходів; збільшення свободи вибору.

Якщо ж проаналізувати сучасні інтеграційні процеси у двох регіональних економічних об’єднаннях - ЄС та ЄЕП, то можна стверджувати, що в останньому переважає інституціональний метод. В ЄС інтеграційна політика здійснюється на основі поєднання обох методів - інституціонального та функціонального. У переважній більшості інтеграційних об’єднань світу також відбувається поєднання вищеозначених методів. Можна сказати, що в чистому вигляді функціональний метод застосовується лише в інтеграційних процесах північноамериканського субконтиненту - НАФТА.

Як теоретично обґрунтовані та практично апробовані розглядають такі основні форми міжнародної економічної інтеграції: зона вільної торгівлі; митний союз; спільний ринок; економічний союз; повна економічна інтеграція (табл.1).

Таблиця 1. Форми міжнародної економічної інтеграції

Це - п’ять послідовних етапів розвитку інтеграційних процесів.

Найнижчим рівнем економічної інтеграції є зона вільної торгівлі (ЗВТ). ЗВТ - це торговий режим між двома чи більше країнами, за умовами якого скасовуються митні збори й тарифи при імпорті товарів походженням із цих країн. На останню складову необхідно особливо звернути увагу: у ЗВТ кожна з країн має власний зовнішній тариф і митну політику щодо третіх країн; режим імпорту без сплати митних зборів та тарифів не поширюється на товари походженням із третіх країн.

ЗВТ є торговельним режимом, який не забирає у її країн-членів жодної частки їхнього національного суверенітету, незалежності їхньої зовнішньоторговельної політики. ЗВТ не започатковує незворотних інтеграційних процесів між країнами.

Суперечливим є навіть твердження про те, що ЗВТ впроваджує економічну інтеграцію взагалі - як і будь-який торговельний режим, ЗВТ може бути впроваджена і скасована простим адміністративним рішенням. Україна має схожі приклади у своїй історії, коли функціонуючі ЗВТ, наприклад із прибалтійськими країнами, були запроваджені, а пізніше, у зв’язку зі вступом цих країн в ЄС - ліквідовані. Говорити тут про якусь незворотну чи взагалі інтеграцію не доводиться.

Саме у цьому й полягає різниця між ЗВТ та наступним рівнем економічної інтеграції - митним союзом (МС), який є першою стадією еволюційного інтеграційного процесу між державами, що його створюють. МС - це митні території його країн-членів, де режим вільної торгівлі поширюється не лише на товари походженням із країн, які його складають, а на всі товари, що перебувають на території будь-якої країни-члена, незалежно від їх походження. За умов МС країни-члени відмовляються від власної митної політики та зовнішнього тарифу: встановлюється єдиний митний тариф у торгівлі країн МС з третіми країнами. Товари з третіх країн мають вільний обіг на всій території МС, якщо стосовно них виконано митні формальності та сплачено митні збори і тарифи при перетині єдиного митного кордону МС. Запроваджується поняття внутрішніх кордонів МС - кордонів між країнами-членами, де товари походженням із третіх країн не проходять жодних митних формальностей, не сплачуються ніякі митні збори чи тарифи.

Країни-члени МС вже не виступають у міжнародних торговельних відносинах як самостійні суб’єкти, вони втрачають частку свого національного суверенітету. Щоб управляти єдиним зовнішнім митним тарифом, країни-члени МС змушені впровадити спільну зовнішньоторговельну політику. Більше того - МС має значний вплив на формування бюджету країн-членів, розподіл митних надходжень тощо. Для їх адміністрування найчастіше (але не завжди) запроваджується спільний наднаціональний орган, якому надаються повноваження щодо розподілу чи використання митних надходжень відповідно до рішень країн-членів.

Митний союз започатковує незворотні інтеграційні процеси, які впливають не лише на різні сфери економіки, а й на політичні відносини, соціальну сферу, регіональний розвиток, функціонування державних інститутів тощо. Логічним продовженням МС і наступним рівнем інтеграції є Спільний ринок (СР), у рамках якого запроваджується вільне пересування як товарів і послуг, так і головних факторів виробництва - капіталу та робочої сили. Причому свобода пересування робочої сили - це далеко не запровадження безвізового режиму перетину кордону, а впровадження умов, за яких кожен громадянин кожної із країн-членів СР має рівні умови щодо найму на роботу в будь-якій країні, постійного побуту, соціального захисту тощо. Ці так звані чотири фундаментальні свободи передбачають відмову країн СР від ще більшої частки власного суверенітету й запровадження цілого ряду спільних політик (не лише митної чи комерційної, а й конкурентної, антимонопольної, сільськогосподарської, соціальної, захисту навколишнього середовища тощо). Фактично країни СР створюють конфедеративне утворення, яке разом з економічним розвитком еволюціонує до передачі більших повноважень наддержавного органу і ще більшого обмеження національного суверенітету.

Від СР вже залишається один крок до запровадження спільної валюти і утворення найвищого рівня економічної інтеграції - Економічного та монетарного союзу (ЕМС), за умов якого країни відмовляються від однієї з найістотніших ознак суверенітету - власної грошової одиниці, запроваджують єдину монетарну політику, беруть зобов’язання у сфері бюджетної політики тощо. А від ЕМС вже недалеко до створення об’єднання країн, яке більше скидається на федеративну державу, ніж на міжнародну організацію

Як бачимо, теоретичні доктрини міжнародної економічної інтеграції передбачають можливість маневру з боку окремих країн щодо вибору форм, глибини, механізмів взаємодії їхніх економік у регіональних угрупованнях. Такі теоретичні висновки відповідають сучасним потребам України, економіка якої знаходиться в зоні дії силових ліній двох головних "гравітаційних полів" - Європейського Союзу та ЄЕП. Усвідомлення цієї геополітичної і геоекономічної реальності, її детермінованості сукупністю історичних, економічних, етнічних, психологічних та інших чинників спонукає до пошуку нетрадиційних підходів до інтеграції України в Європейський економічний простір.