Реферат: Історія виникнення та становлення Кельменців

"Історія виникнення та становлення Кельменців"

План

Вступ.

1. Історія виникнення Кельменців.

2. Кельменці як районний центр.

3. Кельменці під час Великої Вітчизняної Війни.

4. Післявоєнний період.

Висновки.

Список використаної літератури

Вступ

Кельменці — селище міського типу з 1960 року, центр Кельменецького району. Розташовані на автошляху Чернівці — Сокиряни, за 4 км на північ від залізничної станції Ларга і за 106 км від Чернівців. Населення—8,3 тис. чоловік.

В центрі сучасних Кельменців на березі Потока виявлено рештки поселення ранніх слов'ян черняхівської культури (II—VI століття н. е.), а на південних схи­лах Потока — рештки поселень XIV—XV століть.

1. Історія виникнення Кельменців.

Вперше село згадується в документах 1559 року під назвою Келменци. Назва його кілька разів змінювалась. В 1642 році воно іменувалося Келмешти, а в 1817 році Келмещий.

За народною легендою першим на території сучасних Кельменців поселився корч­мар на ім'я Кельман. Згодом рядом з корчмою з'явилося кілька будинків. Садибу корчмаря подорожні називали двором Кельмана, а людей, що служили в нього, кельменцями. Збереглися відомості про те, що з середини XVIII століття населення Кельменців належало до категорії царан. Земля, на якій вони поселилися, нале­жала феодалу. Основним заняттям було землеробство і скотарство. За користування землею кельменчани працювали у маєтку феодала та виконували різні повинності. За Положенням 1749 року царани мали одробити 24 дні на рік, дати феодалу деся­тину від врожаю, від приплоду тварин, від бджіл тощо. Крім того, селян змушували сплачувати великі податки на користь держави: подушне, від майна тощо. З 1766 року за Правилами Г. Гіки кількість урочних днів зменшувалась до 12. Але обсяг роботи на день визначався такий, що його можна було виконати тільки за 3—4 робочі дні. Отже, фактично панщина збільшувалась у 2—3 рази. Згідно ж «Пунктів», виданихмолдавським диваном у 1810 році, кожне тяглове господарство царан повинно було обробити півфальчі панського поля, скосити фальчу сінокосу, давати панові десяті свого врожаю, привезти віз дров, постачати по 2 курки, 100 дійних овець, по мітку пряжі, платити щорічно по 10 левів, за т. зв. Панські дні тощо. Насправді ж поміщик не дотримувався згаданих пунктів, а постійно збільшував повинності, жорстоко поводився з населенням. До того ж царани мали сплачувати і державні податки.

Становище селян ускладнювалось ще й утисками з боку турецьких загарбників. Селяни мусили сплачувати данину грошима, поставляти зерно, худобу, мед, брати участь у походах турецьких армій, в скл. молдавських військових загонів та інше² .

Після приєднання Бессарабії до Росії взаємовідносини між кельменчанами і поміщиками регулювались «Положенням про царан» 1819 року, «Нормальним контрактом» 1846 року. Царани мали працювати на поміщика понад 50 робочих днів на рік та виконувати ряд інших повинносте. Кількість робочих днів визначалась в залежності від величини земельного наділу селянина та кількості худоби.

Важкі умови життя, посилення феодальної експлуатації викликали протести з боку кельменчан. Найбільш розповсюдженою формою соціального протесту були скарги на непосильний гніт, на збільшення повинностей, захоплення у поміщика угідь. Мали місце часті втечі селян. Як повідомляв хотинський земський у 1833 році «селяни залишають свої господарства..., відмовляються відбувати влас­никам повинності..., не бажають коритися ні їм, ні земській поліції».

Не поліпшила економічного становища селян і реформа 60-х років. В Кельменцях, як і в інших селах Хотинського повіту, земельні наділи, близько 8 десятин одержали тільки 25,5% селян, решта — мізерні клаптики.

Зростало незадоволення селян. Вже у квітні 1869 року кельменчани та жителі сусідніх сіл відмовились від виконання повинностей на користь власника.

Процес обезземелення селян тривав. В пореформений період поміщики і куркулі все більше прибирали до своїх рук землі селянської бідноти, вдаючись до беззакон­ня та насильства; це змушені були визнати навіть представники влади. Бессараб­ське губернське в селянських справах присутствіє констатувало, що заможні селя­ни, користуючись слабкістю своїх односельчан, купують у них за найнижчу ціну земельні наділи і стають власниками величезних угідь. В той час як поміщик Стар-жинський у 1877 році володів майже 1400 десятинами землі та 430 десятинами лісу селяни користувалися всього 2675 десятинами землі. Значна ж частина її належало багатіям. Уже в 1883 році з 482 селянських господарств 128 (26%) залишилися безземельними; до того ж 150 (31,1%— не мали робочої худоби. Корови мали лише 34 (7,1 %) господарства.

Задихаючись від безземелля, селяни змушені були орендувати землю у поміщи­ків і куркулів за дуже високу ціну. У 1883 році, наприклад, орендувало землю 16 % безземельних і 21 % надільних господарства. З орендованої землі вони давали власникові половину зібраного врожаю. Орендна плата за сінокіс становила близько 25 крб. за фальчу. За випас пари волів доводилося платити по 10—12 крб., за випас корови — 7—10 крб. Та селяни не завжди мали можливість орендувати землю безпосередньо в самих землевласників, тому що ті не бажали дробити її на малі ділянки, а надавали перевагу лихварям, які брали в оренду великими маси­вами. Тому в багатьох випадках селяни орендували землю з других і третіх рук. Виходило, що селяни платили за землю в 5—6 разів дорожче, ніж орендар, що брав у поміщика великий масив.

Становище основної маси селян Кельменців в кінці XIX — на початку XX сто­ліття залишалось важким. Основні земельні площі, що належали до Кельменців, були власністю поміщиків і куркулів. У 1905 році, наприклад, поміщики Старжинські та Холоневські володіли близько 1170 десятинами землі та понад 300 десяти­нами лісу, в той час як 410 селянським господарствам належало тільки 2361 десятина землі. При тому переважна більшість цих земель була в руках багатіїв. Важким тягарем лягали на селян численні податки: викупні платежі, державні податки, мирські і земські збори, різні повинності. У 1903 році селяни Кельменців повинні були дати для виконання різних перевезень для військових потреб 116 підвід, для супроводження арештантів 86 возів і 442 провідники, для ремонту шляхів 1120 ро­бітників та 26 підвід. В 1911 році лише земського збору кельменчани сплатили 2236 крб. 74 копійки.

З розвитком капіталістичних відносин поміщики і куркулі організовували під­приємства первинної переробки сільськогосподарської сировини. Вже у 1897 році в Кельменцях діяли олійниця, вітряний, кінний та водяний млини. Розвивалось ремесло та кустарне виробництво, якими, як правило, займалися безземельні селя­ни. В Кельменцях ткали килими, полотно, сукно, робили бочки, вози, плели ко­шики тощо. Ткацтвом займалась майже кожна селянська сім'я.

Незадовільними були медична справа на селі та становище з освітою. В 70-х роках XIX століття в Кельменцях було відкрито фельдшерський пункт, який обслу­говував населення всієї волості. З 1884 року його перетворено на амбулаторію. З іні­ціативи земського лікаря К. П. Михалевича в Кельменцях у 1891 році почалося бу­дівництво дільничної лікарні на 10 ліжок, яке завершилося через три роки. Один лікар з двома фельдшерами і акушеркою мали обслуговувати понад 20 тис. насе­лення.

До кінцяXIX століття в Кельменцях хоч і працювало вже дві школи — цер­ковнопарафіяльна та земська, однак більшість дітей до школи не ходила. На той час лише 10 % населення вміли читати й писати. У 1904 році тут було відкрито чо­ловічу і жіночу гімназії. Але вони були доступні дітям багатіїв.

В роки першої російської буржуазно-демократичної революції відбулися за­ворушення і в Кельменцях. Старожили згадують, що влітку 1905 року до них ді­йшла звістка про повстання на броненосці «Потьомкін». Про боротьбу робітничого класу і моряків-чорноморців розповідав їм їхній земляк В. Н. Мардар, який слу­жив на Чорноморському флоті. Селяни жваво обговорювали революційні події, ви­словлювали свою підтримку борцям проти царизму. В селі розповсюджувалася ре­волюційна література, листівки.

Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції підняла до політичного життя всіх трудящих села. В кінці жовтня 1917 року в селі відбувся великий мітинг. В центрі села зібралися солдати волосного гарнізону і трудящі. На мітингу перший голова Кельменецької волосної Ради В. В. Раренко, сільські активісти П. Ф. Кучейник, П. Г. Горобієвський, солдати — представники гарнізону з радістю вітали перемогу Великого Жовтня і заявили про свою одностайну підтримку Ради Народ­них Комісарів на чолі з В. І. Леніним, готовність із зброєю в руках відстояти завою­вання Жовтня. Здійснюючи ленінський декрет про землю, кельменчани захоплю­вали поміщицькі землі, маєтки, на що скаржилась буржуазна газета 2 грудня 1917 року.

IV селянський з'їзд Хотинського повіту 8—9 (21—22) січня 1918 року, на якому були представники Кельменецької волосної Ради, прийняв рішення про встановлен­ня Радянської влади в повіті. Взявши владу в свої руки, кельменчани розподілили між селянами поміщицьку землю, дружно включились у будівництво нового життя.

Однак не судилося в ті роки трудящим Кельменців здійснити свої плани соціаль­них перетворень. Вони змушені були піднятися на боротьбу проти австро-німецьких інтервентів, що захопили село в лютому 1918 року та румунських окупантів, які вдерлися на Північну Буковину. Окупанти ліквідували всі завоювання Радянської влади, встановили жорстокий режим.

На заклик більшовиків трудящі Кельменців стали на боротьбу проти іноземних загарбників. Вони взяли активну участь у Хотинському повстанні 1919 року. Серед них особливо активними були В. В., О. В. Раренки, А. Ф. Кучейник, В. Г. Атаман, Прокіп і Сава Горобієвські та багато інших. В ніч на 23 січня 1919 року за сигналом штабу Хотинського повстання виступив і повстанський загін кельменчан на чолі з В. В. Раренком. Над Кельменцями замайорів червоний прапор.

Румунські загарбники за допомогою Антанти кинули проти повстанців великі військові з'єднання. Після героїчного опору повстанські загони змушені були ві­дійти за Дністер. Учасник повстання М. М. Раренко згадує, що кельменчан виводив на Поділля більшовик В. В. Раренко. Він вигукнув односельчанам на прощання: «Ми ще повернемось!» І трудящі Кельменців твердо вірили, що справа, за яку боро­лися повстанці, не загине.

Чимало кельменчан — учасників Хотинського повстання — влилось у кава­лерійську бригаду Г. І. , Котовського. В її рядах хоробро билися за Радянську владу на фронтах громадянської війни Прокіп та Сава Горобієвські, Володимир Раренко, Володимир Атаман та інші. Пізніше частина а них повернулася в село і провадили підпільну боротьбу проти боярсько-румунських загарбників.

Налякані повстанням і ворожим ставленням народу, окупанти встановили жор­стокий режим. Не дозволялось виходити увечері на вулицю, приймати в квартирах гостей, збиратись групами. Щоб запобігти спілкуванню людей, були закриті на пев­ний час навіть ярмарки і базари. Насилля і репресії панували повсюдно.

Мало що дала трудівникам і проведена румунами у 20-х роках земельна рефор­ма. Більшість земель і кращі її ділянки залишились у поміщиків або згодом пере­йшли до рук куркульства. Безземельні і малоземельні кельменчани мали одержати по 1—3 га землі. За проектом селянам належало одержати близько 3 тис. га землі, а одержали лише понад 1 тис. га. Високі викупні ціни на землю, брак тяглової сили, важкий податковий тягар призводили до того, що селяни поступово втрачали свої наділи, розорялися. Вже у 1940 році, на час возз'єднання Північної Буковини з УРСР, 3 % селянських дворів були зовсім безземельними, 10,2 % мали менше 1 га землі, понад 60 %— від 1 до 3 га, 19,1 %— від 3 до 4 га, близько 1,5 %— від 4 до 5 га землі. В цей же час 4 поміщики і церква володіли 285,1 га землі, 24 куркульські господарства — 286,2 га землі. В поміщицьких і куркульських господарствах працювало 384 постійні і сезонні робітники. Безземелля і злидні спричинювали до ворогування і сутичок між рідними та сусідами. В 30-х роках селя­нин В. В. Рудий понад 10 років судився з рідною сестрою за межу на городі. Адвока­ти, судові чиновники та різні посередники навмисне зволікали справу і витягували в них останні соки.

За рахунок розорення основної маси селян зростали і економічно міцніли помі­щицькі і куркульські господарства. В селі виникли різні дрібні підприємства пер­винної обробки сільськогогіподарської продукції. Поміщикам і куркулям належало 2 парові, 11 водяних і 5 вітряних млинів та 2 олійниці.

Окупаційний режим виявлявся в усіх галузях життя. У двох початкових школах села навчання велося лише румунською мовою. До учнів застосовувалися методи фізичного покарання. Все це призводило до того, що більшість дітей залишалась поза школою, не одержавши навіть початкової освіти. В червні 1940 року в селі було 1061 чоловік неписьменних і 306 малописьменних. У своїй знахабнілій політиці національного гноблення окупанти навіть дійшли до того, що, реєструючи немовлят-українців, записували їх румунами.

Під час панування румунських бояр у Кельменцях не було ні клубу, ні бібліо­теки, ні інших культурно-освітніх установ для культурного обслуговування тру­дящих. Зате тут було 3 магазини, де продавалась лише горілка, понад 20 шинків, церква, за допомогою яких окупанти одурманювали свідомість населення.

Велика плата за послуги лікаря, дорогі медикаменти, були причиною того, що трудящі селяни не могли й думати про медичну допомогу.

Та мешканці Кельменців не припиняли боротьби проти румунських окупантів і не втрачали надії на визволення, завжди звертали свої погляди на схід до могут­нього Союзу РСР. Довгожданий час визволення настав у 1940 році.

Учасник цієї знаменної події М. М. Раренко згадує: «Над натовпом майнув чер­воний прапор, потім другий, третій... Їх багато приготували кельменчани до урочис­тої зустрічі наших дорогих визволителів. Хвилюються всі... Повільно рухаються військові автомашини з піхотою... Зупиняється перша машина. Червоноармійцям піднесли хліб-сіль. Колону визволителів оточують тисячі кельменчан. Обійми... Поцілунки... Під червоними прапорами тисячі людей вирушають у центр села...», де відбувся багатолюдний мітинг. Учасники мітингу висловили подяку Комуністичній партії і Радянському урядові за визволення.

В Кельменцях було відновлено Радян­ську владу.

На час возз'єднання у селі було 1280 дворів, проживало 4986 чоловік населення (чоловіків — 2349, жінок — 2637). Національний склад населення був такий:українці становили 93,9 %, решту—росіяни, євреї, поляки, румуни, мол­давани.

У перші ж дні Радянської влади були створені місцеві органи управління. Діяли волосний та сільський виконавчий комітети Рад депутатів трудящих. До ке­рівництва прийшли представники трудового народу, селяни-бідняки. Головою во­лосного комітету став К. Є. Дудка, секретарем — Т. І. Солдатенко. Кельменецький сільвиконком очолив П. Ф. Кучейник. До складу сільвиконкому увійшли Л. Д. Гарабаджій, В. Л. Джуруляк, Ф. С. Горобієвський, Т. В. Крупко, О. П. Білобрицький та інші.

2. Кельменці як районний центр.

З листопада 1940 року Кельменці стали районним центром. Керівником і орга­нізатором трудящих у боротьбі за здійснення соціалістичних перетворень була волосна (пізніше районна) партійна організація, створена в перші дні після визво­лення. Першим секретарем волосного комітету партії був П. Г. Мудрак, другим — Д. Г. Фатєєв, секретарем — Г. І. Сушко. В січні 1941 року в райцентрі працювало 53 члени і кандидати в члени партії.

Розпочала свою діяльність волосна (пізніше районна) комсомольська організа­ція. Першим секретарем волосного комітету комсомолу була обрана В. А. Бережна. В установах та на підприємствах виникли первинні комсомольські організації.

У серпні 1940 року в Кельменцях було націоналізовано паровий млин, торго­вельні підприємства, засоби зв'язку. Поміщицька і церковна землі були передані безземельним і малоземельним селянам. Для розподілу землі була створена земельна комісія, до складу якої увійшли активісти селяни-бідняки Ф. С. Горобієвський, В. Т. Безверхний, Ф. М. Рудий та інші. Радянська влада передала селянам Кель­менців 408,5 га землі, весь сільськогосподарський інвентар колишніх поміщицьких маєтків.

З перших днів відновлення Радянської влади трудящі села відчували піклу­вання Комуністичної партії і Радянського уряду про підвищення їхнього матеріаль­ного добробуту і культурного рівня. За короткий час у селі була побудована елек­тростанція, почала працювати хлібопекарня, широка мережа підприємств державної і кооперативної торгівлі та побутового обслуговування. На будівництво шосейного шляху від Кельменців до станції Ларга було виділено 198 тис. крб., на реконструк­цію пекарні та школи — 185 тис. карбованців.

Вперше в історії кельменчани одержали право на безплатне медичне обслуго­вування. У липні 1940 року в селі була відкрита лікарня з терапевтичним, інфек­ційним і пологовим відділеннями, а також медична амбулаторія.

Радянський уряд подав грошову допомогу багатодітним матерям. Крім одно­разової допомоги в розмірі по 2 тис. карбованців, їм було призначено по 2 тис. крб. щорічної допомоги. 771 житель Кельменців і сіл району в 1940 році одержали пенсію.

Було створено всі умови і для культурного розвитку трудящих. З 1 вересня 1940 року в Кельменцях почали працювати 2 школи — середня і семирічна, де діти вчились рідною українською мовою. Вперше всі діти пішли до школи. Виявили ба­жання вчитися і дорослі. Населення жадібно тягнулося до знань. У селі була ство­рена мережа гуртків по ліквідації неписьменності і малописьменності.

Держава щедро відпускала кошти на розвиток народної освіти оновленого краю. На початку 1941 року було виділено кошти на будівництво нового приміщення школи. Сільська Рада подала допомогу дітям сиротам.

Широко було розгорнуто в селі культмасову роботу. Почали діяти клуб, кіно­театр, бібліотека. Радіо, книга, газета входили у кожну сім'ю.

Трудящі Кельменців стали повноправними господарями країни, брали активну участь у господарському і культурному житті, в державному управлінні. Десятки кращих трудівників були обрані до сільської та районної Рад депутатів трудящих, працювали у державних установах. Великим всенародним святом для населення був день виборів до Верховних Рад СРСР та УРСР — 12 січня 1941 року. Вперше про­стий трудівник мав право обирати до найвищого органу влади. Кельменчани одно­стайно віддали свої голоси за кандидатів блоку комуністів і безпартійних.

3. Кельменці під час Великої Вітчизняної Війни

Та недовго продовжувалося мирне, творче життя. На Радянський Союз напала фашистська Німеччина. Вже в перший день війни Кельменці зазнали бомбардування. Першою жертвою села стала маленька дівчинка, що загинула від фашистської бомби, скинутої з літака. 6 липня 1941 року Кельменці окупували загарбники. Настали дні чорної фашистської неволі. Окупанти встановили режим кривавого терору і не­обмеженого свавілля. Земля, якою наділила Радянська влада селян, була відібрана і передана поміщикам, що повернулися. Страшних знущань зазнали ті, хто в роки Радянської влади активно включився у будівництво нового життя. В перші дні оку­пації фашисти розстріляли 9 жителів села, серед них Ф. С. Горобієвського — голову Кельменецької сільської Ради. Багатьох активістів відправили на каторжні роботи або кинули до в'язниці, в табори смерті. Всього постраждало понад 120 громадян Кельменців. Фашисти грабували і руйнували народне добро.

Але ні вбивства, ні насилля не залякали трудящих. Кельменчани не скорились ворогові. Вони вірили в перемогу і боролися за неї в рядах Червоної Армії, у заго­нах народних месників, саботували заходи окупантів.

28 березня 1944 року Червона Армія визволила Кельменці. В боях за визволення Кельменців відзначились воїни 163-ї стрілецької Роменсько-Київської ордена Лені­на Червонопрапорної ордена Суворова, ордена Кутузова дивізії (командир — Герой Радянського Союзу генерал-майор Ф. Я. Карлов). Визволяючи Кельменці, смертю хоробрих загинув заступник командира 759-го стрілецького полку по політчастині майор М. Л. Ігдал та інші воїни. Всіх їх поховано в братській могилі в центрі сели­ща і встановлено пам'ятник.

За героїзм, виявлений у бою за визволення Кельменців та району,звання Героя Радянського Союзу присвоєно старшому сержантові М. Ю. Шамшину, сержантові М. Ф. Перепочину, єфрейторові Д. В. Шерупі і рядовим І. Я. Дубинському та С. Ю. Алекшевичу. Багато воїнів були удостоєні орденів і медалей.

У боротьбі проти фашистів жителі селища не шкодували ні сил, ні коштів,ніжиття свого. Понад 630 кельменчан громили загарбників на фронтах, 128 з них за­гинули смертю хоробрих. Вдячні односельчани свято шанують пам'ять про своїх зем­ляків. На їх честь встановлено пам'ятник-обеліск. 160 воїнів-кельменчан нагоро­джено бойовими орденами і медалями Радянського Союзу.

4. Післявоєнний період

Після визволення Кельменців відновили свою діяльність районні, сільські пар­тійні, радянські та громадські організації. До складу Кельменецького сільського виконавчого комітету увійшли І. Г. Атаман (голова), Г. С. Раренко (заступник голо­ви), І. Д. Горобієвський, Т. К. Мардар, Є. С. Коновчук та інші¹ .

Заліковуючи рани війни, кельменчани дбали і про перемогу над ворогом. Серед трудящих широкого розмаху набрав рух за збирання коштів у фонд допомоги фронту. Тільки за два дні квітня 1944 року було зібрано 15 тис. крб. За самовіддану працю і допомогу фронту в 1944 році було нагороджено медаллю «За доблесну працю у Ве­ликій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» велику групу кельменчан, серед них 15 ро­бітників Кельменецького маслозаводу та партійних і радянських працівників. Хліборобам Кельменців було повернуто конфісковану у поміщиків землю, реманент, худобу. Але дрібні селянські господарства були малотоварними. Тому одночасноз поверненням селянам землі, поданні допомоги в її обробітку, насінням, добривами, партійні і радянські органи райцентру провадили велику роботу по підготовці до об'єднання одноосібних господарств у колективні. Важливу роль у цьому відіграли

4 земельні громади, які об'єднували майже всі селянські двори. Вони сприяли орга­нізації супряжних груп, допомагали впорядковувати землекористування, подавали допомогу у проведенні сівби і збиранні врожаю сім'ям червоноармійців та інвалідам Вітчизняної війни тощо.

Наслідуючи приклад своїх братів східних областей України, селяни Кельмен­ців 29 березня 1947 року створили перший колгосп «Красний луч». Ініціаторами його стали В. У. Москалюк, І. С. Ковальчук, Г. Г.Тодосійчук. Першим головою колгоспу обрано В. У. Москалюка.

Згодом був організований ще один колгосп—ім. Горького, який очолив М. М. Ра­ренко, а на кінець 1949 року в Кельменцях було завершено суцільну колективізацію.

В серпні 1950 року два колгоспи об'єдналися в один під назвою «Красннй луч». В 1958 році він був названий ім. В. І. Леніна, а в 1963 — «Заповіт Ілліча». Головою правління укрупненого колгоспу було обрано І. Г. Атамана. В колгоспі налічува­лось 1127 дворів. Він мав 3344,7 та землі, понад 1 тис. голів худоби, 2 автомашини.

За роки Радянської влади в Кельменцях виникло ряд промислових підприємств. Найбільші з них — маслозавод, харчокомбінат, завод будівель­них матеріалів, кукурудзокалібрувальний завод та інші. Продукція більшості під­приємств йде за межі області і республіки, їх колективи включилися у соціалістичне змагання і ювілейний 1967 рік завершили з перевиконанням своїх виробничих пла­нів. Маслозавод виконав план майже на 110% Колектив харчокомбінату виро­бив понад план 142,3 тонни хлібобулочних продуктів, 610,9 тис. умовних банок кон­сервів тощо. На всіх підприємствах виросли кадри передовиків, майстрів своєї справи. Серед них — формувальники заводу будівельних матеріалів Г. О. Кавков-ський і В. І. Лавринюк удостоєні урядових нагород, на комбінаті побутового обслу­говування — це робітники А. М. Грушко, М. Ю. Твердохліб, Ф. В. Никитюк, Ф. Ф. Підлубняк.

Небаченого раніше розмаху набуло за роки Радянської влади в Кельменцях будівництво. Із звичайного села воно перетворилось у селище міського типу. В Кель­менцях споруджено Будинок культури, кінотеатр, поліклініку, пологовий будинок, дитячий садок, медамбулаторію, раймаг, магазин книготоргу, триповерховий готель, цегельно-черепичний завод, хлібопекарню, лазню, двоповер­ховий універмаг, побутовий комбінат. В центрі Кельменців красується нове триповерхове приміщення середньої школи, а в зелені молодого парку — просторе приміщення дитячої дошкільної установи. Своєрідним ансамблем двоповерхових будинків на око­лиці селища розташоване медичне містечко.

Відрадні зміни сталися у медичному обслуго­вуванні за післявоєнний період в Кельменцях. В селищі створена широка мережа лікувально-про­філактичних і стаціонарних установ — районна лі­карня з поліклінікою та пологовим будинком, про­титуберкульозний диспансер, профілакторій, мо­лочна кухня, аптека.

Висновки

Кельменецький район розташований у північно-східній частині області в лісо­степовій зоні. На півдні межує з Молдовою, на півночі — по річці Дністер з Кам'янець-Подільським районом Хмельницької області, на сході з Сокирянським, на заході — Хотинським та Новоселицьким районами Чернівецької області.

В районі 36 населених пунктів, у т. ч. 1 — центр селищної (Кельменецька) і 22 центри сільських рад. Територія району дорівнює 671 кв. км. Густота населення — 86 чоловік на 1 кв. кілометр.

Клімат помірно-континентальний. Грунти переважно темно-сірі (44,2 %) та сірі лісові (22,0 %). Майже ЗО % всіх земель займають чорноземні грунти. Всього земельних угідь 55,4 тис. га, у т. ч. 46,8 тис. га орних земель (84,5 %), 1,1 тис. га сіножатей (2,0 %), 3,9 тис. га пасовиськ (7,0 %) та 3,6 тис. га бага­торічних насаджень (6,5 %).

Список використаної літератури

1. «История городов и сел УССР», (Черновицкая область) за редакцією В.М. Кулаковського.