НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ
УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ
ХАРКІВСЬКИЙ БАНКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ
Кафедра обліку та аудиту
КУРСОВА РОБОТА
на тему: Митна політика України на сучасному етапі
Керівник роботи
кандидат економічних наук,
доцент Л.В. Дикань
Студентка факультету
банківської справи,
обліку та фінансів,
ІІІ курсу, групи 38-ОА,
спеціальності
«Облік та аудит» А.О. Селівоненко
Харків - 2009
Зміст
Розділ 1. Теоретичні основи формування і розвитку митної політики в Україні
1.1 Сутнісна характеристика митної політики
1.2 Історія митного оподаткування в Україні
1.3 Проблеми митного оподаткування в Україні
Розділ 2. Аналіз митної політики України на сучасному етапі
2.1 Характеристика митних тарифів
2.2 Застосування митних пільг
Розділ 3. Шляхи вдосконалення національної митної політики
3.1 Шляхи подолання проблем в митній політиці України
3.2 Інтеграція України в СОТ в митній справі
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
За останні роки в економіці і митній політиці України відбулися зміни, обумовлені досягненням Україною політичної та економічної незалежності і переходом до розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки. На сучасному етапі розвитку економіки України проведення ефективної митної політики є одним з основних засобів регулювання зовнішньоекономічної діяльності з огляду на важливість інтеграції у світовий торгівельний простір.
Об’єктом дослідження є митна політика України на сучасному етапі
Метою даної роботи є теоретичне обґрунтування та аналіз митної політики України, а також пошук напрямків удосконалення митної політики на основі систематизації існуючих пропозицій.
Для досягнення поставленої мети:
- розглянуто мито як один із важливих інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності в умовах глобалізації економіки та роль митного оподаткування в регулюванні економічних і соціальних процесів у державі,
- досліджено історичні аспекти митного оподаткування в Україні,
- досліджено механізм реалізації в Україні митної політики в частині надання пільг, обґрунтовано доцільність звуження кола митних пільг в Україні,
- розглянуто можливості інтеграції України в СОТ.
Вказаним питанням приділяється значна увага Уряду України та Державної митної служби України, що знайшло своє відображення у Митному Кодексі України, який вступив в дію 1 січня 2004 року, а також у здконах „Про митний тариф України”, „Про Єдиний митний тариф”
На вирішення цієї проблеми спрямовані дослідження Петренко М.О., Полонського О.Ю., Демиденко Л.М., Каленського М.М., Данилькевич М.І., Літовченко Б.В.
Впровадження пропозицій та рекомендацій, наданих в роботі, полегшить роботу митних органів, а також приблизить Україну до вступу в СОТ.
1. Теоритичні основи формування і розвитку митної політики в Україні.
1.1 Сутнісна характеристика митної політики
Митна політика - це система принципів та напрямів діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі.
Мито являє собою податок на товари та інші предмети, що переміщуються через митний кордон. Суб’єктами сплати мита є як фізичні, так і юридичні особи при здійсненні експортно-імпортних операцій. Об’єктом оподаткування є митна вартість товарів або інших предметів, які переміщаються через митний кордон України, або їх кількісні показники.
Роль мита визначається відповідно до його функцій – фіскальної та регулювальної. У фіскальній функції мито служить для наповнення дохідної частини бюджету, однак на сучасному етапі розвитку значної ролі не відіграє. У регулювальній функції мито може слугувати для захисту або стимулювання вітчизняного виробництва.
Сьогодні відповідно до чинного законодавства України митними органами при переміщенні товарів та інших предметів через митний кордон справляються: митні збори, мито, акцизний збір (при ввезенні), ПДВ (при ввезенні), єдиний збір (при ввезенні).
Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх ввезенні на митну територію України. Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх вивезенні за межі митної території України.
В залежності від специфіки оподаткування ввізне та вивізне мито буває:
1) адвалерне, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів (легкові автомобілі);
2) специфічне, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів (сигарети, нафтопродукти, горілка);
3) комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладання;
4) сезонне ввізне та вивізне мито нараховується на строк не більше чотирьох місяців з моменту їх встановлення.
Ввізне та вивізне мито нараховується митною службою України і вноситься до Державного бюджету України.
Транзитне мито стягується з товарів, які перетинають національну територію транзитом.
Також існують особливі види мита в Україні:
1) спеціальне
2) антидемпінгове
3) компенсаційне
Спеціальне мито застосовується:
а) як захисний захід: якщо товари ввозяться на митну територію України у таких кількостях або на таких умовах, які завдають чи загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів;
б) як запобіжний захід щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують загальнодержавні інтереси в цій галузі, для припинення недобросовісної конкуренції;
в) як захід у відповідь на дискримінаційні дії з боку іноземних держав проти України.
Антидемпінгове мито застосовується у випадках:
а) ввезення на митну територію України товарів за ціною, істотно нижчою за її конкурентну ціну в країні експорту, що загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам;
б) вивезення за межі митної території України товарів за ціною, істотно нижчою за ціни інших експортерів таких товарів.
Ставка антидемпінгового мита не може перевищувати різниці між конкурентною оптовою ціною об’єкта демпінгу в країні експорту і заявленою ціною при його ввезені на митну територію України або різниці між ціною об’єкта демпінгу з України і середньою ціною українського експорту подібних або безпосередньо конкуруючих товарів на той же період часу.
Компенсаційне мито застосовується у випадках:
а) ввезення на митну територію Україну товарів, при виробництві або експорті яких прямо чи побічно використовувалась субсидія, якщо таке ввезення завдає чи загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних до безпосередньо конкуруючих товарів чи перешкоджає організації або розширенню виробництва подібних товарів в Україні ;
б) вивезення за межі митної території України товарів, при виробництві або експорті яких прямо чи побічно використовувалася субсидія.
Ставка компенсаційного мита не може перевищувати виявленого розміру субсидій.
Для визначення митної вартості валюта контракту перераховується у національну валюту України за курсом НБУ, що діє на день подання митної декларації або перетину кордону. При встановленні митної вартості до неї включаються ціна товару, зазначена в рахунка-фактурах, а також витрати на транспортування (навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування) до пункту перетинання митного кордону, комісійні, брокерські послуги тощо. За явної невідповідності заявленої митної вартості реальним цінам її величину встановлює митна служба, виходячи з цін на ідентичні товари чи інші предмети, що діють у провідних країнах-експортерах зазначених товарів.
При справлянні мита встановлена розгалужена система пільг. Так, наприклад, від сплати мита повністю звільняються:
- транспортні засоби, на яких здійснюються регулярні міжнародні перевезення;
- товари, що підлягають поверненню у власність держави;
- товари та предмети, що стали в результаті пошкодження непридатними для використання;
- товари, які ввозяться або вивозяться в межах обсягу, встановленого Митним Кодексом України.
Існує два методи, за якими обчислюється сума мита, що підлягає сплаті до бюджету:
- у процентах до митної вартості товарів;
- у встановленому грошовому виразі на одиницю товару.
Митне регулювання здійснюється на основі принципів:
1) виключної юрисдикції України на її митній території;
2) виключної компетенції митних органів України щодо здійснення митної справи;
3) законності;
4) єдиного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України;
5) системності;
6) ефективності;
7) додержання прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб.
Не можуть бути пропущені через митний кордон України товари:
1) заборонені до ввезення в Україну;
2) заборонені до вивезення з України;
3) заборонені до транзиту через митну територію України;
4) щодо яких не було здійснене митне оформлення;
5) які переміщуються через митний кордон України з порушенням вимог Митного Кодексу та інших законів України.
До переміщення через митний кордон України у міжнародних поштових відправленнях забороняються культурні цінності.
За порушення митних правил можуть бути накладені такі стягнення:
1) попередження;
2) штраф;
3) конфіскація товарів – безпосередніх предметів порушення митних правил, товарів із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил.
1.2 Історія митного оподаткування в Україні
Митна справа має тисячолітню історію і на всіх етапах свого розвитку була одним з атрибутів держави.
Мито виникло внаслідок зборів, якими феодали обкладали торгівців, які проїздили через їхні землі. В обмін на тканини, вино, зброю греки отримували хліб, рибу, рабів.
Слово «таможня» утворилося від тюркського «тамга», що в кочових народів Середньої Азії означало «тавро», «клеймо», - знак власності. У стародавній Русі в епоху монголо-татарського ярма «тамгою» називали торгове мито. У Київській Русі одним із джерел доходів княжої скарбниці, поряд із платою за судочинство та штрафами, було мито.
На Русі митниці виникли у ХІІІ столітті. Поряд з портовими і прикордонними митницями існували місцеві (внутрішні) митниці на кордонах місцевих ринків та міст.
В історії державного розвитку України її перші договори з Візантією 911 і 945 років регламентують торгівлю та митну справу міждержавними нормами. Зокрема у 911 році встановлювалася данина по 12 гривень на кочет судна, правила безмитної торгівлі для київських купців тощо.
Також через міждержавні угоди регламентувалася митна справа у першому Рафальштетенському митному статуті (876, 880 років), яким уперше встановилося мито з товарів, що довозилися з Київської держави до Баварії. Але особливого значення набув другий Рафальштетенський митний статут (903-906 роки).
У ХІ-ХІІ століттях на території Русі існували такі види мита: проїзне – основне, посажне, промит, заповідь, головщина; вивізне – задні колачі, мостовщина; торгове – явка, коморне, гостинне.
У XIV-XVI століттях у низці октроїруваних литовськими і польськими князями й королями конституцій і привілеїв на права й вольності регламентувалися правила торгівлі для купців та митних відносин для міст, що отримали магдебурзьке право. Зокрема у 1497 році литовський князь у жалуваній грамоті Києву звільняв від мита київських купців.
Розвиткові митного оподаткування за часів Богдана Хмельницького сприяв договір 1648 року між «Цісарем Турецьким і Військовим запорозьким з народом руським відносно торгівлі на Чорному морі», статтею 2 якого встановлювалася заохочувальна норма для запорозьких купців, бо «Цісар звільняє їхніх купців від усяких мит і податків». Зборівський, Білоцерківський договори, а згодом «Березневі статті» Богдана Хмельницького містили норми й правила для збирачів податків. У Гадяцькому трактаті Івана Виговського митне оподаткування регулюється статтею 3, де зазначається, що звільняються від «цла і мита, як люди лицарські» козацькі хутори, села, містечка, доми ні під яким претекстом. Найпомітніше місце митне оподаткування посідає у Конституції Пилипа Орлика – «папки й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького» (1710 рік), де у статті 16 регулюється зменшення митих перешкод для простолюду, порядок надходження до державної скарбниці платні за ввіз і вивіз товарів (індукта та евекта) згідно з нормами універсалів.
Торгівля давала Запорізькій Січі значні поповнення у військовий скарб, що зумовило потребу в потужному фіскальному апараті, яким стала митна служба. Головним завданням митної служби Запорізької Січі було проведення фіскальної політики з метою поповнення державного бюджету та особистого збагачення. Цим пояснюється розгалуженість системи митних зборів, що містила як мито в сучасному розумінні, так і різні торгові податі. Ця система поділяється на дві основні групи мита: проїзне (зовнішньоекономічна діяльність) і торгове (безпосередньо торгівля). У ХVІІ столітті основними видами мита були: евекта – податок за ввіз товару та індукта – збір за ввезення товару або транзит його через територію Запоріжжя. Прибутки з митниць розподілялись між козацькою верхівкою та простим населенням.
Важливим джерелом прибутків запорізьких козаків було також «мостове», тобто платня з проїжджих купців, торговців, промисловиків і чумаків за перевіз через річки запорозьких вольностей. «Мостове» збиралося з купецтва не менше половини від митного збору під виглядом плати за перевіз військовими човнами на морі, на суші – через ріки. Збиралася також плата за забезпечення безпеки в дорозі, тобто конвоювання з метою охорони.
У ХІІІ-ХVІ століттях існували такі види мита: полавочне – за охорону товару в коморі, звальне - за зняття товару з підвод на кордоні, канторне – за переважування великої кількості солі, підйомне – за підняття товару на вагу, помірне – за перемірювання сипучих товарів, п’ятно – за клеймування коней під час купівлі-продажу, прив’язне – за прив’язування худоби на торгах, подужне – з кількості возів, полозове – з кількості саней, побережне – за причалювання човнів до берега.
У 1724 році Катерина І видала наказ, так званий «Покровительский таможенный тариф». За цим наказом іноземні товари, які ввозили до Росії, обкладалися митом, руські купці вивозили свої товари безмитно. Це призвело до зменшення митних доходів скарбниці. Виправлення стану відбулося зі скасуванням тарифу.
Уряд, що прийшов до влади у 1917 році, скептично ставився до дореволюційної системи митних органів і до опрацювання самої концепції митної справи. Реалізація ленінської ідеї державної монополії зовнішньої торгівлі не залишала місця для широкого застосування митно-тарифної політики та митного оподаткування і зробила систему митного контролю суто допоміжним інструментом регулювання зовнішньої торгівлі.
На рубежі 20 – 30-х років ХХ століття в СРСР складаються командно-бюрократичні методи управління, а в основу зовнішньої торгівлі знову, після періоду НЕПу, було покладено принцип державної монополії. В таких умовах митні органи почали поступово втрачати свої найістотніші функції – зупинили виконання фіскальної політики. Під час проведення наприкінці 80-х років ХХ століття зовнішньоекономічної діяльності реформи значній кількості підприємств та організацій було надано право самостійно здійснювати експортно-імпортні операції.
Але наявний, вкрай обмежений, набір засобів митного регулювання був серйозним гальмом на шляху формування нових зовнішньоекономічних відносин та зв’язків із закордонними контрагентами і партнерами. На початку митної системи України такі питання роботи митних органів, як справляння митних платежів, набули важливого значення. За понад десятирічну історію розвитку Україна має розгалужену систему митного оподаткування.
Усі податки та збори, що справляються митними органами відповідно до чинного законодавства, перераховуються до Державного бюджету України.
1.3 Проблеми митного оподаткування в Україні
Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності України здійснюють свою діяльність на підставі застосування правових норм міжнародних та національних правових документів. Найбільш проблемними для підприємств є виконання заходів нетарифного та тарифного регулювання.
Суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності, оцінюючи ефективність зовнішньоекономічної операції, необхідно визначити загальні витрати на її проведення. Проблемним моментом у цьому процесі є з’ясування витрат на виконання заходів нетарифного регулювання, передбачених чинним законодавством України. За оцінками провідних експертів у зовнішньоекономічній сфері, на частку цих витрат у загальних витратах підприємства на проведення зовнішньоекономічної операції припадає близько 10-35%.
Також проблемою залишаються технічні та інші спеціальні обмеження, більшість яких не передбачена Митним кодексом України. Як зазначають митні службовці, суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності не в змозі швидко отримати технічні та спеціальні дозвільні документи, що підтверджують відповідність встановленим нормам. Існує велика бюрократична тяганина при виконанні цих заходів, відсутня необхідна кількість дозвільно-контрольних лабораторій.
Нетарифні методи в Україні, як правило, використовуються тимчасово, тому їх нормативно-правовим забезпеченням є не закони, а тільки оперативні регулярні інструкції, положення державних органів влади. Часта зміна нормативно-правової бази негативно впливає на суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та призводить до неможливості стратегічного планування зовнішньоекономічної діяльності. Також у цих випадках порушується основний принцип зовнішньоекономічної діяльності – принцип верховенства закону.
Що стосується тарифного регулювання, то проблемним є порядок сплати податків, інших обов’язкових платежів та відображення їх у податковій звітності.
Складні проблеми виникають у підприємств під час сплати ПДВ при митному оформленні об’єктів фінансового лізингу. Так, потребує узгодження Порядок митного оформлення об’єктів лізингу, затверджений наказом ДМСУ № 83 від 16.02.2000 р. з порядком сплати ПДВ відповідно до закону України «Про податок на додану вартість(ПДВ)». Сума ПДВ, що сплачена під час проведення митних процедур при ввезенні основних засобів за угодами фінансового лізингу збільшує первісну вартість основних засобів у звітному періоді та впливає на збільшення виробничої собівартості продукції (робіт, послуг). Право на податковий кредит та відповідно на зменшення податкових зобов’язань у суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності виникає лише при переході від нерезидентів прав власності на такий об’єкт лізингу, тобто через декілька років. У той же час, згідно з пунктом 7.4.1. ст.. 7 Закону України «Про ПДВ» право на податковий кредит підприємства отримують тільки в тому звітному періоді, в якому була сплачена сума ПДВ.
За матеріалами митно-тарифного управління ДМСУ важливою проблемою нині є значний обсяг пільг для окремих галузей та підприємств, передбачених чинним законодавством, а також значна диференціація в розмірах ставок ввізного мита на однорідні товари, що створює можливості зловживань суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності з класифікацією товарів при їх митному оформленні.
Також можна виділити наступні недоліки законодавчої бази митно-тарифного регулювання і податкової політики відносно імпорту:
1) в Україні надміру високі ставки акцизного збору, ПДВ наносять відчутну шкоду інтересам імпортерів, споживачам та державі, оскільки система такого оподаткування вигідна тіньовим контрабандистським структурам, які мають можливість отримувати надвеликі прибутки, уникаючи сплати податків та інших зборів. Так, для того щоб конкурувати з тіньовими структурами, легальні імпортери користуються послугами різних фондів, які мають право на податкові пільги. В процесі скорочення таких пільг і скорочення легального імпорту відбувається монополізація внутрішнього ринку України контрабандистськими структурами;
2) методика розрахунку ставок митних податків на основі вартості імпорту дає можливість недобросовісним імпортерам занижувати контрактні ціни і відповідно приховувати від оподаткування значну частину свого обороту;
3) у зв’язку з тим, що зі зростанням митних тарифів та акцизного збору на імпортні товари не були враховані технічні можливості введення марок акцизного збору на алкогольні та тютюнові вироби з 15 жовтня 1995 р., частково припинився легальний імпорт алкоголю та фактично зупинився імпорт тютюнових виробів. В результаті підвищилися ціни на нелегальному ринку, що не відповідає інтересам споживачів і спровокувало посилення соціальної напруги;
4) невиправданим і неефективним з економічної точки зору є кількісне обмеження на видачу сертифікатів на торгівлю імпортними товарами і підвищення вартості таких сертифікатів (від обсягу роздрібної торгівлі відповідно чисельності населення регіонів), це веде до дисбалансу попиту і споживання і сприяє монополізації ринків тіньовими структурами. Крім того, такий підхід стимулює корупцію серед посадових осіб, які займаються видачею сертифікатів;
5) надвеликі ставки оподаткування, відсутність твердих гарантій збереження капіталу, часті зміни в законодавстві створюють серйозні перешкоди к інвестуванню капіталу з-за кордону в Україну, що дуже негативно відображається на економічній ситуації.
2. Аналіз митної політики України на сучасному етапі
2.1 Характеристика митних тарифів
Для глибшого усвідомлення ролі митного оподаткування у регулюванні економічних і соціальних процесів варто проаналізувати розвиток митно-тарифного регулювання в Україні протягом 1991-2004 років. Загалом можна виокремити такі етапи:
1. 1991-1993 роки.
Лібералізація зовнішньоторговельних відносин, проведення політики вільної імпортної торгівлі, яка не передбачала митно-тарифного захисту стратегічних галузей національного виробництва. На початку 1993 року було прийнято Єдиний митний тариф, згідно з яким були запроваджені ставки імпортного мита на рівні 0-10% на більшість товарних позицій. Лише незначна частина товарів обкладалася за ставками 15-30%, а максимальний їх рівень становив 50% для алкогольних і тютюнових виробів.
При цьому товари, які імпортувалися з країн, що розвиваються, митом не обкладалися, а товари з промислово розвинених країн, із якими Україна мала угоди про надання режиму найбільшого сприяння, оподатковувалися за пільговими ставками. Для країн із режимом найбільшого сприяння рівень імпортного тарифу знаходився переважно на досить низькому рівні: 2-5%. Крім того, досить лібералізованим був імпорт предметів розкоші та легкових автомобілів. Безперечно, такий м’який режим обкладання митом сприяв нарощенню імпорту товарів і послуг.
У цей же період було запроваджене експортне (вивізне) мито, яким охоплювалася близько 81 позиція за варіюванням ставок від 5% для гумових шин до 40% для лому з чорних металів.
2. 1994-1995 роки.
Відбувається обмеження імпорту шляхом встановлення квот і ліцензій на нетривалий час, оскільки посилюються кризові явища в економіці, спричинені низькою конкурентоспроможністю національного виробництва.
На початку 1995 року застосовуються протекціоністські заходи до ряду сільськогосподарських товарів і машин для агропромислового комплексу, цементу, ряду хімічних товарів, одягу, деяких видів будівельних матеріалів і дорожньо будівельних машин, автомобілів, меблів тощо. Імпортні тарифи були підвищені до 20-30% для країн із режимом найбільшого сприяння і 30-40% для країн без такого режиму.
Однак, ці заходи не мали необхідного ефекту, вітчизняне виробництво не оговталося після економічної кризи, яка ускладнювалася інфляційними процесами, доларизацією та бартеризацією економіки, неефективною податковою політикою тощо.
Водночас зменшуються ставки ввізного мита на енергоносії та сировину, так звану продукцію критичного імпорту.
Негативний вплив на економіку мала досить поширена практика ввезення в Україну товарів, виготовлених з української давальницької сировини, оскільки іноді під виглядом давальницької сировини імпортувалися звичайні іноземні товари. Так, при ввезенні на переробку давальницької сировини в обсязі 20% від розрахункової вартості товару після переробки надавалася можливість ввозити товари без сплати належних митних платежів. Така податкова пільга негативно впливала на структуру імпорту і сприяла поширенню масового ухилення від сплати податків шляхом використання відповідних схем.
3. 1996-1998 роки.
Початок 1996 року характеризується значними змінами у зовнішньоторговельній політиці, які спрямовані на захист вітчизняного виробника. У цей період на більшість товарів ставки імпортного мита підвищилися з 10-20% до 40-100%, максимальний їхній рівень було встановлено на хутро, шкіру – до 150%, лікеро-горілчані й тютюнові вироби – до 200-350%.
Крім цього, були введені ПДВ і акцизний збір, які нараховувалися за дискримінаційною схемою у порівнянні з товарами національного виробництва ( ПДВ нараховувався не на конкретну вартість товару, а на суму цієї вартості, мита і митного збору, акциз – на вартісну базу, до якої входив ПДВ)
Також із кінця 1995 року з метою запобігання уникненню від сплати податків, зокрема заниження митної вартості, багато товарних позицій було переведено під дію специфічних або комбінованих митних ставок замість адвалерних.
У зв’язку з прагненням України приєднатися до ГАТТ та вступу до СОТ на початку 1996 року Указом Президента затверджена «Конвенція трансформації митного тарифу України на 1996-2005 роки відповідно до системи ГАТТ/СОТ», яка визначає основні принципи і напрями поступового зниження ставок ввізного мита для їхньої реалізації українською стороною в переговорному процесі з метою забезпечення доступу до товарних ринків у межах вступу України в СОТ. Кінцевою метою трансформації митного тарифу України є досягнення після закінчення перехідного періоду рівня середньозваженої ставки ввізного мита не більш ніж 14%.
Проте саме в цей період було посилено протекціоністські заходи щодо сільськогосподарських товаровиробників шляхом запровадження у 1997 році механізму сезонних ввізних мит, а також використання заходів нетарифного регулювання. Так, сезонне мито було вперше застосовано у 1996 році до одного виду продукції – картоплі. У 1997 році було прийнято Закон України «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції», внаслідок чого поступово перелік продукції, для якої встановлювалося сезонне мито, значно розширився. Термін дії ставок сезонного ввізного мита, відповідно до закону, мав становити від 60 до 120 днів.
Через погіршення стану платіжного балансу і з метою підвищення рівня економічного захисту вітчизняного виробника в березні 1998 року були значно збільшені ставки ввізного мита на понад 1500 товарних позицій зовнішньоекономічної діяльності. Середній коефіцієнт 2 був застосований для збільшення ставок, що відчутно підняло ціни на імпортовані товари широкого вжитку, на яких побудовано бізнес малих і середніх підприємств.
Фактично на кінець 1998 року у складі митного тарифу майже не залишилося товарів зі ставками, встановленими в січні 1993 року. Ставки було збільшено на деякі хімічні складники і лужні, цеглу, черепицю – удвічі; на скло, скло посуд та вироби зі скла – утричі; на радіо- і телетовари, електронні засоби охорони ставки мита зросли у 2-3 рази. Найбільше зросли ставки на водний транспорт і дитячі іграшки.
З точки зору дотримання Україною зобов’язань, узятих на себе в рамках угод із тарифів і торгівлі, країна наблизилась до гранично можливої величини ставок мита (згідно із зобов’язаннями, взятими у рамках угод ГАТТ/СОТ, Україна не повинна підвищувати ставки мита більше від середньозваженої величини у розмірі 30% щодо загального масиву Єдиного митного тарифу).
У свою чергу, відбулись зміни й у експортному митному оподаткуванні. Відновлюються експортні податки на низку товарних груп (вовна і шкіра тварин, чорні і кольорові метали). З лютого 1996 року запроваджуються нові експортні обмеження, пов’язані із встановленням індикативних цін на багато видів експортної продукції.
4. 1999-2004 роки
– поступова лібералізація імпортного режиму, яка була зумовлена ще й зобов’язаннями перед міжнародними фінансовими організаціями та намаганнями поступово пом’якшити свій зовнішньоторговельний режим.
Водночас у 1999 році активно використовуються сезонні види мита на продукцію сільського господарства, хоч перелік товарів подано у значно меншому обсязі порівняно з 1998 роком. Встановлено ставки сезонного ввізного мита у подвійному розмірі до розміру пільгових ставок ввізного (імпортного) мита на с/г продукцію 7-12 груп товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності. Термін дії сезонного ввізного мита було подовжено порівняно з 1998 роком.
До 2000 року було скасовано поняття мінімальної митної вартості. Відновлюється переговорний процес щодо вступу України до ГАТТ/СОТ, відбуваються переговори з ЄС щодо зменшення рівня ввізного мита на товари легкої промисловості. Так, було зменшено розмір максимальних ставок ввізного мита Єдиного митного тарифу до рівня 25%.
У цілому на 01.04.2000 року середньозважений рівень імпортного мита становив в Україні 7,14%, зокрема на промислові товари – 5,48%, сільськогосподарські та продовольчі товари – 25,4 %.
Із набуттям чинності Закону України «Про митний тариф» з 1 липня 2001 року було впроваджено європейські принципи кодування товарів, здійснено перехід до застосування Гармонізованої системи опису та кодування товарів 1996 року та УКТЗЕД. Даний Закон передбачає збереження 90% раніше діючих ставок ввізного мита та встановлення їх середньоарифметичної величини на рівні 10,7% митної вартості товарів залежно від наданого режиму.
Загалом у 2000-2001 роках митно-тарифна політика здійснювалась у напрямку зменшення максимального рівня ставок ввізного мита до рівня 25%; зменшення кількості підакцизних товарів; зменшення загального рівня ставок ввізного мита; впорядкування рішень уряду з питань зміни ставок ввізного мита; зменшення кількості постанов уряду щодо зміни ставок ввізного мита; зменшення рівня оподаткування ввізним митом текстильної продукції у зв’язку із відповідними до мовленнями з ЄС; запровадження антидемпінгових видів мита.
У 2002 році прийнято досить значну кількість поправок до Митного тарифу. Так, протягом року було знижено пільгові ставки мита в середньому на 1% у групі товарів розділу ХІ «Текстиль та вироби з текстилю». Щодо деяких товарів комбіновані ставки мита було змінено на адвалерні. Досить суттєво підвищено ставки мита на вироби із хутра – до 40% від митної вартості (пільгова ставка – 20%). Зменшено ставки на імпорт інсуліну, що, безумовно, буде корисно для споживачів, оскільки вітчизняний інсулін не має необхідної якості.
У 2003 році Кабінет Міністрів зменшив ставки ввізного мита на деякі товари, що не виробляються або не вирощуються в Україні, та на сировинну продукцію із метою задоволення споживчого попиту, але водночас підвищив ставки ввізного мита на кришки, які виробляються в Україні в достатній кількості для підтримки національного виробника. Крім того, було вилучено з переліку товарів, які обкладаються нульовою ставкою імпортного мита, папір і картон крейдяний, багатошаровий, папір і картон інших типів – для писання, друкування та інших графічних цілей. Скасовано й пільги зі сплати ПДВ з цієї продукції.
У 2003 році також спостерігалась тенденція до запровадження адвалерних ставок замість комбінованих на окремі види рибної продукції, на нешліфований рис, живі квіти тощо. Крім того, визначено сезонні ставки для квітів: 5% на квіти, що ввозяться з 1 листопада до 31 травня і 20% - в інший період.
У більшості своїй зміни, що відбулися у 2003 році у митному тарифі, можна вважати прогресивними, однак є й певні проблеми. Так, скасування пільг для імпортерів картону й паперу означає підвищення цін на офісний папір у середньому до 20%. Не менше значення має постачання двошарового паперу, який в Україні не продукується, однак застосовується для виробництва шпалер.
Підвищення ставок мита на імпорт хімікатів, що необхідні для захисту рослин, також матиме негативні наслідки для сільського господарства, оскільки вітчизняна продукція не задовольняє вимог сільгоспвиробників.
У 2004 році виключили тарифну квоту на ввезення в Україну протягом 2005 року пляшок для напоїв місткістю понад 0,33 л., але не більше 1 л. з безбарвного скла в обсязі 200 млн. шт. на рік за пільговою нульовою ставкою.
Це забезпечить скасування пільгової нульової ставки ввізного мита на ввезення пляшок на 2005 рік та збільшення надходжень до Державного бюджету України.
При співставленні рівнів ставок ввізного мита на товари, встановленому в Митному тарифі з їх граничним рівнем із Концепції переформування митного тарифу України на 1996-2005 роки, то можна зазначити, що:
1) дорівнюють граничному рівню – 13%;
2) перевищують граничний рівень - 34%;
3) нижче граничного рівня – 53%.
За результатами порівняння можна стверджувати про тенденцію зменшення митних бар’єрів, що є одним з методів боротьби з тіньовим сектором, який є нагальною проблемою для України та суттєве пожвавлення легальної діяльності суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.
2.2 Застосування митних пільг
Особливо актуальним на даному етапі трансформації економіки України є питання надання пільг під час митного оформлення товарів та інших предметів, що перетинають митний кордон України, і вплив таких пільг на формування дохідної частини державного бюджету.
В Україні надання митних пільг передбачено розділом ІІІ Закону України «Про єдиний митний тариф», що стосується звільнень від спати мита та інших митних податків.
В 1994-1998 роках найбільшу вагу в умовних нарахуваннях мита становили товари, які ввозяться в Україну у межах певних урядових угод, а також згідно із законом України «Про Єдиний митний тариф» та «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах». Що ж стосується загальної суми умовно нарахованого мита в 1998 році, то для їх оцінки можна навести суму мита, що була нарахована за 1997 рік – 579420,5 тис. гривень, та суму, нараховану за 1999 рік, - 1466306,1 тис. гривень. На основі цих цифр можна стверджувати, що була тенденція до постійного зростання кількості пільг щодо сплати мита та випадків умовного нарахування мита. Тобто з кожним роком державний бюджет недотримував щораз більше коштів.
З метою запобігання нецільовому використанню пільг Державною митною службою України посилено контроль і впроваджено аналіз інноваційних проектів технологічних парків. Було прийнято постанову стосовно обмеження використання імпортних сільськогосподарських товарів під час реалізації інвестиційних проектів, що сприятиме переорієнтації інвесторів на організацію виробництва на сировинній базі України. Комісією з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів тимчасово призупинено митне оформлення з наданням пільг на ввезення товарів деяких інноваційних проектів.
Незважаючи на те, що тепер відповідними законодавчими актами та іншими нормативно-правовими документами завеликий пільговий режим щодо імпортних операцій, який діяв упродовж останніх років, здебільшого скасовано, обсяг пільг при митному оформленні залишається значним і відчутним. Більше того, триває зростання у вартісному виразі. Зауважимо, що у 2002 році державний бюджет недоотримав близько 11 млрд. гривень, що були умовно нараховані Державною митною службою України.
На сьогодні стабільною є питома вага митних пільг, що позаторік і торік становило 27,8% у загальному обсязі умовних нарахувань. Та в цілому по Україні сума умовних нарахувань при митному оформленні все ще зростає: з 2002 року цей показник уже зріс на 13,3%. А відтак зростає й абсолютне значення митних пільг. У 2002 році бюджет недоотримав за рахунок надання таких пільг 2,9 млрд. гривень доходів, у 2003 році планувалося недоотримання на 427 млн. гривень більше, тобто сума втрат – близько 3,5 млрд. гривень. Для порівняння зазначимо, що у доходах бюджету 2003 року надходження мита було заплановано на рівні близько 2,8 млрд. гривень, тобто законодавчо надається обсяг митних пільг, що перевищує обсяг бюджетних митних доходів.
На жаль, в Україні нині переважає такий спектр умовних нарахувань мита, який характерний для всіх країн, де відбуваються трансформаційні процеси в економіці. Маємо на увазі звільнення від сплати мита окремих товарів та предметів, що перетинають митний кордон, передовсім з метою підтримки окремих галузей економіки та захисту найнезабезпеченіших верств населення країни.
Найбільший обсяг таких пільг надається на підставі міжурядових угод України з країнами СНД та Балтії і з Республікою Македонія про вільну торгівлю й Закону України «Про митний тариф». Так, умовні нарахування у 2002 році за цими законодавчими актами відповідно становили 1,3 та 1,1 млрд. гривень. На мікрорівні такий обсяг митних пільг є необґрунтованим, економічно недоцільним. На момент розроблення чинного у цій сфері законодавства передбачалося, що втрати бюджету від запровадження таких значних пільг будуть компенсовані. Очікується, що за рахунок пільг у митному оподаткуванні відбудеться розширення виробництва, і серед інших позитивних ефектів від такого розширення зростуть податки на прибуток та на доходи фізичних осіб, що надходять до бюджету. Проте прогнозованого розширення виробництва не відбувається, а в умовах пільгового режиму оподаткування в Україну ввозяться товари широкого вжитку, готова продукція, яка має оподатковуватися на кордоні на рівних умовах з іншими подібними товарами.
Характерним для країн, що розвиваються, є також наявність у переліку умовних нарахувань частки, що формується за рахунок угод з Європейським банком реконструкції та розвитку (ЄБРР). Так, наприклад, у межах угоди про грант (Проект ядерної безпеки Чорнобильської АЕС) між ЄБРР як розпорядником коштів, наданих відповідно до гранту з рахунка ядерної безпеки, Урядом України та Чорнобильською атомною електростанцією від 14.06.1999 року згідно з розділом 7.01. до бюджету не надійшло 4855,2 тис. гривень. У межах цього кредиту, наданого ЄБРР Україні, товари, закуплені з використанням коштів з рахунка ядерної безпеки та імпортуються в Україну в рамках угоди про грант, ввозяться без сплати мита та інших митних платежів. Таким чином, розвинені країни, котрі є засновниками цього рахунка, фактично отримують додаткові ринки збуту для своєї продукції, яка ввозиться без сплати митних платежів, що значно підвищує їх конкурентоспроможність. Водночас вони отримують можливість втручатися в економічну політику України. Так, частка умовно нарахованого мита в рамках угод з ЄБРР у загальному обсязі умовних нарахувань останніми роками зросла з 0,2% до 0,3%.
В Україні падає питома вага умовно нарахованого мита в рамках міжурядових угод (переважно з розвиненими країнами) – з 0,5% у 2002 році до 0,2% у 2003 році. До того ж в економічно розвинених країнах цей показник має тенденцію до зростання та свідчить про участь держави у процесі глобалізації й високий рівень її інтеграції до світового економічного простору.
Отже, внаслідок прийняття Верховною Радою України чисельних пільг у митному законодавстві останніми роками був порушений належний зв'язок між показниками розвитку економіки й показниками зростання доходів бюджету.
Однією з умов сталого збільшення обсягів надходжень від митних платежів до бюджету є економічно обґрунтований та законодавчо визначений обсяг пільг, що надаються державою суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності.
На жаль, на нинішньому етапі свого розвитку Україна повинна відмовитися від діючого широкого кола пільг при митному оформленні. Аналіз стану умовних нарахувань за останні десять років свідчить, що митні пільги в державі не виконують свого економічного призначення. Це відбувається через такі особливості митної політики пільгового оподаткування:
- надвисока частка умовних нарахувань у загальному обсязі платежів, що нараховані при митному оформленні товарів, спричиняє значні втрати державного бюджету;
- не спрацьовує передбачений законодавством механізм компенсації втрат бюджету від пільгового митного оподаткування надходженнями від прямих податків;
- розвиток перспективних галузей, яким надаються пільги, відбувається нижчими від очікуваних темпами або взагалі не відбувається;
- нецільове використання наданих пільг суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, активізація тіньового сектору економіки.
З огляду на вище викладене пропонується значне скорочення обсягу пільг, які надаються при митному оформленні товару, що перетинає митний кордон України.
3. Шляхи вдосконалення національної митної політики
3.1 Шляхи подолання проблем в митній політиці України
Питання сучасної митної політики України залишаються актуальними в наш час, тому відповідно до Програми діяльності уряду України поступово проводяться заходи, які спрямовані на розробку нової редакції Єдиного митного тарифу України, в якому передбачається:
1) введення диференційованого підходу до рівня митного оподаткування залежно від того, виробляється в країні на недостатньому, достатньому чи надлишковому рівні;
2) застосування односторонніх обмежень імпорту, включаючи підвищення ставок ввізного мита;
3) широке застосування специфічних (на фізичну одиницю товару) та комбінованих ставок мита на товари так званого некритичного імпорту;
4) введення заходів митно-тарифного захисту сільськогосподарського виробництва України, в тому числі шляхом застосування сезонних ставок;
5) скорочення переліку країн, які користуються пільгами ;
6) встановлення межі в 30% для імпортних ставок і розробка графіків поступового зниження рівнів митного оподаткування імпорту з доведенням протягом 5-7 років до рівнів, обумовлених двомовностями в рамках ГАТТ;
7) введення єдиного порядку сплати акцизів та ПДВ для товарів як вітчизняного, так й імпортного виробництва (з застосуванням податкового векселя);
8) зміна механізму начислення акцизу та ПДВ на імпортні товари;
Всі ці заходи спрямовані на адаптацію законодавства України в області митно-тарифної політики з нормами і правилами, закріпленими системою ГАТТ та поступове входження України в міжнародне торгове співтовариство.
Також необхідно забезпечити максимальне використання нетарифних засобів регулювання (передовсім антидемпінгових, компенсаційних), що застосовуються у країнах-членах ГАТТ/СОТ, але не застосовуються в Україні.
Вирішення проблем нетарифного регулювання потребує удосконалення державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Для усунення недоліків у нормативно-правовій сфері регулювання зовнішньоекономічної діяльності необхідно прийняти нормативно правовий акт, який би містив:
- перелік методів нетарифного регулювання, пов’язаних з дозвільною системою державних органів;
- перелік законодавчих актів, якими регулюється дозвільна система;
- суми витрат на здійснення цих заходів підприємствами.
Цей документ має стати свого роду комплексним документом, що регулюватиме митну дозвільну систему та охоплюватиме основні питання щодо дозвільного нетарифного регулювання.
Було б доцільнішим з боку держави створити більш сприятливі умови підприємствам для використання переваг фінансового лізингу поряд з придбанням основних засобів та надати їм права за угодами фінансового лізингу застосувати порядок документального оформлення об’єктів основних засобів відповідно до митного режиму тимчасового ввезення майна одночасно звільнивши їх від справляння мита та ПДВ.
Також значної уваги потребують системи контролю й аудиту в Митній службі України. Нині питання організації фінансового митного контролю є досить актуальним, але ще мало вивчені й недостатньо висвітлені в спеціальній літературі.
Створення в організаційно-управлінській структурі ДМСУ контрольно-аудиторського підрозділу, який буде підпорядковуватися безпосередньо Голові митної служби України та здійснюватиме як зовнішній аудит, так і внутрішній контроль, є необхідним. Створення такого підрозділу та комплексний підхід щодо організації його роботи дозволить створити цілісну та ефективну систему зовнішнього та внутрішнього контролю в митних органах та посилить роль митних органів у забезпеченні захисту економічної безпеки держави від внутрішніх та зовнішніх загроз під час здійснення зовнішньоекономічних операцій.
З 1 січня 2004 року почав працювати новий Митний Кодекс України. І це є знаковою подією як для України, так і для Європейської спільноти в цілому. Оскільки приведення у відповідність до світових стандартів національного законодавства у галузі митної справи стане відчутним кроком у досягненні поставленої мети з гармонізації та уніфікації законодавства нашої держави, тобто розширення вітчизняного правового поля у контексті розвитку міжнародного права, як того вимагають норми добросусідства.
3.2 Інтеграція України в СОТ в митній справі
Митна служба грає важливу роль в стратегічному розвитку міжнародної торгівлі та світового ринку.
Вступ України до Світової організації торгівлі став об’єктом розгляду в Верховній Раді, Кабінеті Міністрів України, темою дискусій в наукових та ділових кругах. За оцінкою Уряду України, вступ до СОТ дозволить збільшити ВВП на 2% і принесе до бюджету до 1,5 млрд. доларів США; скорочення митних пільг – ще на 1 млрд. грн.
Важливим позитивним моментом для розвитку українського бізнесу стане спрощення митних процедур. Всі торгові партнери України відмічають, що процедури митного оформлення імпорту являються одним з основних нетарифних бар’єрів в торгівлі. Зменшення рівня ввізного мита практично на всі види імпортної продукції підвищить конкурентоспроможність підприємств, які використовують імпортні комплектуючі. З іншого боку, об’єктивно неминучі проблеми в деяких галузях української економіки, зростання безробіття, та прийняття «тяжких та непопулярних» рішень.
В сфері електроенергетики головна вимога СОТ - приведення тарифів у відповідності з собівартістю плюс прибуток для розвитку виробництва. Це обернеться значним подорожчанням електроенергії. В машинобудівній галузі передбачається ввіз в Україну машин неперервного розливу сталі, під’ємно-транспортного обладнання для вугільних шахт. За оцінкою експертів, тільки в перший рік членства в СОТ це може знизити обсяги вітчизняного виробництва на 10-15%. В результаті виробники машинобудівної продукції можуть лишитися своїх пільг і ринків. На підприємствах хімічної промисловості буде тяжке становище зі збутом лаків, фарб. Не виключно, що закриються підприємства з виробництва електроніки, які не в змозі розробляти нову продукцію.
Враховуючи, що вступ до СОТ передбачає обмеження протекціоністських заходів, субсидій і дотацій, найбільші втрати понесуть підприємства, які працюють неефективно або з використанням різних пільгових умов. Це призведе до закриття збиткових підприємств, а також тих, у яких немає фінансових ресурсів для модернізації виробництва, що в свою чергу, може загострити ситуацію на ринку праці.
В першу чергу це стосується вугільної промисловості, реструктуризація якої проходить відповідно до програми «Український вугіль». Тому вугільна галузь потребує особливого підходу в переговорному процесі.
Автомобільна галузь України функціонує завдяки державній підтримці. Зокрема, Закон України «Про стимулювання автомобільного виробництва в Україні» надав низку переваг компанії «Деу – АвтоЗаз», що прямо суперечить Угоді про субсидії та компенсації, діючої в рамках СОТ. Україна, у випадку СОТ повинна привести автомобільне виробництво в режим у відповідності з нормами світової торгівлі. Таким чином, вартість вітчизняних автомобілів зросте в 1,5-2 рази і вони не зможуть конкурувати з імпортними машинами, які мають більш високі якісні показники.
Особливо тяжка ситуація в сільському господарстві, яке не готове до нових правил гри, визначених СОТ. Так, наприклад, на ввіз в Україну тросникового цукру, по рішенню країн – членів Робочої групи по прийняттю України до СОТ, встановлена щорічна тарифна квота в обсязі 200-260 тис. тон. За оцінкою багатьох експертів баланс білого цукру на 2002-2003 маркетинговий рік показує, що без підвищення обсягу імпорту тросникового цукру в Україні виникає дефіцит цього продукту.
Сьогодні на ринку харчових продуктів України 93% продуктів українського походження, в той час як в європейських країнах частина власних продуктів 50-60%. Очікуваний приток імпорту не буде значним, але частина імпортної продукції все ж збільшиться приблизно на 20%.
Стратегічною метою діяльності СОТ є зниження трогових бар’єрів та полегшення економічного обміну товарами та послугами між країнами. При цьому слід виходити з: 1) повного використання можливості захисту українських товаровиробників, які офіційно закріплені в документах СОТ; 2) розробка доповнюючи до цих положень заходів по захисту українського товаровиробника, виходячи з національних інтересів України.
Рішення задач торгово-економічної політики держави об’єктивно поставило питання про входження України в міжнародні торгові організації та розширення зв’язків з Радою митного співробітництва (РМС). Більш того, механізм державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України не виключає, а припускає точне знання всіх ричагів впливу на зовнішньоекономічну кон’юнктуру і, в першу чергу, митної справи.
Дуже важливим є якісно нове визначення стратегії і тактики зовнішньоекономічної діяльності та місце в них митних органів як однієї з умов економічного росту та забезпечення платоспроможності країни.
Одним з найважливіших напрямків робіт у зв’язку зі вступом України с СОТ є вдосконалення законодавчої бази та її приведення у відповідність до норм цієї організації. Використання власних національних правил, які відрізняються від загальноприйнятих, в сучасних умовах навряд виправдане.
Слід відмітити, по правилам СОТ передбачена наявність пільг, та категорично заборонена адресна допомога окремим підприємствам. Надання пільг повинно проходити незалежно від того, чи є виробник резидентом чи ні.
Вступ до СОТ потенційно покращує позиції країни, проти якої ініціюються антидемпінгові розслідування, але не повністю усуває їх загрозу.
За даними Міністерства економіки та по питанням європейської інтеграції проти українських експортерів зараз здійснюється 25 антидемпінгових та спеціальних заходів з 1992 по 2002 роки українські виробники втратили близько 2 млрд. доларів, і майже 1,2 млрд. доларів припадає на останні два роки. Саме тому, що Україна не є членом СОТ, в ході антидемпінгових розслідувань багато країн застосовують до неї свавільні правила замість правил, встановлених СОТ.
Країни-учасниці СОТ повинні захищати свою економіку тільки за допомогою митної політики. Рівень митного оподаткування повинен поступово зменшуватись шляхом взаємних переговорів (тарифні поступки), дотримуючись принципів взаємних поступок та взаємних вигод, представлення різного роду преференцій (митні переваги та пільги).
Митні відносини в рамках нетарифного регулювання передбачають заходи для регулювання зовнішньої торгівлі за виключенням мита. До цієї категорії відносять різні заходи фінансової, технічної, адміністративної, кредитної та торгової практики ( заборони, квотування, ліцензування, сертифікація, санітарні, ветеринарні та фітосанітарні обмеження, валютний контроль за експортом та імпортом). У зв’язку з недоліками тарифного та нетарифного регулювання, зміни, які відбудуться в економіці підприємств у зв’язку зі вступом України до СОТ, потребують коректив діяльності органів митної служби.
Став членом СОТ, Україна буде зобов’язана відмовитись від субсидіювання галузей економіки, ліквідувати вільні економічні зони, податкові пільги. Серед умов до кандидатів, які вступають до СОТ є вимога, щоб рівень середньої місячної заробітної плати в Україні становив не менше 1 тис. доларів США.
Неможна не помітити та не до оцінити тих труднощей, з якими пов’язаний вступ України до СОТ:
1) плата за членство в СОТ є дуже високою;
2) низька конкурентноздатність української економіки потребує посилення підтримки вітчизняних виробників з боку держави;
3) не вливаються в прості стандарти СОТ період повільного реформування та стагнації економіки. Звужена мінерально-сировинна база української економіки. Повільно відновлюється інвестиційний потенціал України. Продовжується відтік золотих рук та розумів.
Слід усвідомити, що неможливо діяти в системі міжнародної торгівлі поза рамками СОТ, тому що СОТ виконує роль міжнародного форуму для торговельних переговорів, вирішує торговельні суперечки і здійснює нагляд за широким спектром торговельно-політичних угод.
Членство України в системі ГАТТ/СОТ є необхідною передумовою інтеграції у світову економіку.
Висновки
Кожна держава проводить певну політику у галузі зовнішньої торгівлі . Методами її здійснення є різні обмежееня у вигляді тарифів, податків, акцизів та інших зборів, а також нетарифні бар'єри у вигляді кількісних обмежень імпорту .
Якщо в кінці Х1Х ст. за рахунок ипортного мита формувалась половина бюджетних надходжень, то на сьогодні їх частка в бюджеті країн значно скоротилась. У розвинених країнах це джерело поповнення бюджету втратило свою роль.
Митне оподаткування відіграє неоднозначну роль у регулюванні економічних і соціальних процесів у державі, оскільки уряд завжди має збдлднсовувати внутрішні й зовнішні інтереси країни. Окрім того, неоднаковим є рівень впливу експортного та імортного мита на економічні і соцідльні процеси в державі, позаяк вони мають рівне призначення. З огляду на це необхідно нагадати, що існування мита на сьогодні пояснюється не так фіскальною необхідністю, як потребою для вирівнювання інтернаціональних витрат виробництва, які виникають унаслідок конкуренції на основі національних витратвиробництва профільної продукції, що постачається на світовий ринок провідними виробниками, котрі, без сумніву, волдіють перевагами насамперед в освітній та професійній підготовці кадрів, рівні техніки і технології, організації виробництва, що, у свою чергу, ще й підкріплюється значними обсягами виробництва. Саме ці переваги дають змогу підтримувати низький рівень витрат, а відтак формувати більш низький рівень як національних (для країн виробника), так і світових цін порівняно з національними витратами та цінами на аналогічні товари, що реалізуються на національних ринках країн-імпортерів. Відповідно важливу роль відіграє ввізне мито, тоді як вивізне мито, як правило, зістосовується у більшості країн до обмеженого кола продукції.
Список використаних джерел
1. Митний Кодекс України: 1 січня 2004 року – Українська інвестиційна газета.
2. Закон України „Про митний тариф України”.
3. Баширов И.Х. Введение в таможенное дело – Донецк: Донецкий государственній университет экономики и торговли им. Туган-Барановского, 2004.- 214 с.
4. Онисько С.М., Тофан І.М., Грицина О.В. Податкова система. – Львів: ”Новий світ – 2000”, 2004.
5. Данилькевич М.І. Проблеми інтеграції України в світове господарство: полярність української інтеграції – ЄС чи ЄЕП?// Митна політика України в контексті європейського вибору: проблеми та шляхи вирішення. Матеріали науково-практичної конференції 20-21 листопада 2003. – Дніпропетровськ: Академія митної служби України, 2003. – 256 с.
6. Деміденко Л.М. Мито і митна політика в умовах глобалізації.// Фінанси України. – 2004. - №1. – С. 63-69.
7. Каленьський М.М. Роль митного оподаткування в регулюванні економічних і соціальних процесів у державі // Фінанси України – 2004- №7, С. 3-12.
8. Криварникова І.Ю., Чабаненко Ж.М. Проблеми та шляхи удосконалення державного регулювання в Україні //Митна політика України в контексті європейського вибору: проблеми та шляхи вирішення. Матеріали науково-практичної конференції 20-21 листопада 2003. – Дніпропетровськ: Академія митної служби України, 2003. – 256 с.
9. Літовчинко Б.В. Сучасний стан та основні проблеми митно-тарифного регулювання України на шляху до євроінтеграції// Митна політика України в контексті європейського вибору: проблеми та шляхи вирішення. Матеріали науково-практичної конференції 20-21 листопада 2003. – Дніпропетровськ: Академія митної служби України, 2003. – 256 с.
10. Макуха С. Регулювання зовнішньої торгівлі України: методи і тенденуії.//Економіка . – 2002. - №7. – С. 124-126.
11. Полонський О.Ю. До історії митного оподаткування в Україні.//Фінанси України. – 2004. - №7. – С. 144-146.
12. Петренко М.О. Соціально-економічні наслідки застосування митних пільг в Україні// Фінанси України – 2004 - № 8, С. 84-90.
13. Пісьмаченко Л.М. Напрямки удосконалення системи аудиту в митній службі та її роль у забезпеченні економічної безпеки України. // Митна політика України в контексті європейського вибору: проблеми та шляхи вирішення. Матеріали науково-практичної конференції 20-21 листопада 2003. – Дніпропетровськ: Академія митної служби України, 2003. – 256 с.
14. Пилипчук М.М. До Дня митника //Митний брокер. – 2004. – №1. – С.
|
