Контрольна робота
Митна справа
Історія становлення митної системи на теренах України
Зміст
1. Митна система України на початку XX століття
2. Характер і направленість митно-тарифної політики СРСР
3. Характеристика сучасного етапу розвитку митно-тарифної політики України
1. Митна система України на початку XX століття
З початком Першої світової війни українські землі, що входили до складу ворогуючих імперій, припинили митні операції, характерні для мирного часу. їхнє відновлення відбулося в ході відродження української державності, чільним атрибутом якої стало заснування самостійного митного відомства.
З проголошенням 4-м Універсалом Центральної Ради України незалежною державою почався новий етап становлення митної системи в Україні. В Універсалі відзначалось: "Однині Народна Українська Республіка бере в свої руки найважливіші галузі торгівлі і всі доходи з неї повертатиме на користь народу. Торг товарами, які будуть привозитись з-за кордону і вивозитись за кордон, буде вести сама держава наша>>. й
Тому "з метою захисту держави від спроб безмитного ввозу іноземних товарів, а рівно іі вивозу тих українських виготувань землі і промисловості, які за уявленням економічного характеру можуть підпадати під обмежені норми", було вирішено встановити тимчасовий митний нагляд у кордонних пунктах: Радзивилові, Волочиську, Гусятині, Новоселиці, Збаражі і на ст. Брест-Литовськ.
Тимчасовий митний нагляд до відпрацювання нового митного статуту здійснювався згідно з вимогами "Таможенного устава" й інших нормативних актів, виданих до 27 жовтня 1917 p., а також загального митного тарифу 1903 р. і конвенційних угод Росії, Німеччини і Австро-Угорщини 1894-1904-1906 pp. Митні операції обмежувалися перепусткою через кордон пасажирів з їхніми речами, серед яких підлеглі до сплати мита, але не в товарному вигляді, випускалися (без таврування) після утримання зборів; прийманням до огляду всіх іноземних вантажів і поштових відправлень, що прибували з-за кордону і переадресувалися транзитом до Одеси, Києва чи Харкова.
У "Проекті Урядової комісії з вироблення Конституції Української Держави" зазначалося, що "всі міжнародні торговельні і митні умови, міжнародні умови, що накладають маєткові тягарі на державу або на громадян держави... набирають чинності тільки за згодою Державного Сейму".0
Пізніше ідея про необхідність державного контролю над митною системою України знайшла відображення у проекті Конституції У HP, десятий параграф якої зазначав, що "до компетенції Федерально-Державної Організації належать такі справи:...10) митна та карантійна справа. Торгові склади."
Питання організації митної справи України після державного перевороту у 1918 р. вирішував також її уряд, який для організації роботи щодо зміцнення фінансової бази країни створив, у складі Міністерства фінансів, Департамент Митних Зборів. За рішенням гетьмана Павла Скоропадського було організовано Корпус прикордонної варти, якому доручалося виконання не тільки функцій охорони кордону України, але й окремих митних функцій. У цей період було укладено угоду між Україною і Росією, у відповідності до якої на митному кордоні між державами почали діяти митні пости Харківської митниці.
Також було підписано "протокол економічного договору між Українською державою, з одного боку, і Німеччиною та Австро-Угорщиною - з іншого. В додатку до протоколу, який містив розділ "Угода про мито", поряд з регулюванням нарахування і сплати мита в торгових відносинах сторін передбачалось наступне: "Укладаючи договір, сторони приступлять негайно до спільних переговорів, щоби в інтересах товарообміну між обома державами впровадити спрощення і полегшення українських митних формальностей".1
Структура митної системи України складалася з 49 митних установ. Залежно від значення і обсягу роботи вони розподілялися на 21 митницю: першого класу першого ряду - Одеська, першого класу другого ряду - Київська і Харківська, першого класу третього ряду - Волочиська, Радзивплівська, Маневпцька (Повурівська) і Голобська (Рожицька), першого класу четвертого ряду - Новоселицька, Миколаївська, Маріупольська, Унгенська, Луцька, Лунінська. Другого класу - Бердянська, Луганська, Херсонська, Ізмаїлська, Ренійська, Томашівська, Гусятинська, Ісаківська, Долгбичевська та двадцять шість митних застав і два митних пости.
Таким чином можна зробити висновок, що уряди які існували у цей короткий період української державності, з глибоким розумінням ставилися до проблеми створення митної системи, але для реалізації проектів їм не вистачило часу. В 1918-1920 pp., коли майже на всій території України розгорнулися бойові дії, міжнародні торговельні операції були практично припинені. За таких умов існування митних інституцій втрачало будь-який сенс. їхнє відновлення відбувалося вже за часів Радянської України.
2. Характер і направленість митно-тарифної політики СРСР
У радянський період митне регулювання носило інший характер. Митна політика Радянських республік будувалася за принципом промислового протекціонізму і це був об'єктивний процес. Введення цієї системи диктувалося розрухою в країні, викликаною першою світовою і громадянською війною, а також економічною блокадою західних держав. Але надмірний протекціонізм стримував розвиток національного ринку, негативно позначався як на відновленні та розвитку металургійної і металообробної промисловості, так і на штучній підтримці елементів натурального господарства в сільській місцевості.
Безумовно, загальний стан економічної та політичної ситуації в країні (громадянська війна, голод, розруха, товарний дефіцит) вплинув на розвиток митної справи - крім виконання фіскальної функції однією з головних стала правоохоронна. У 1921 р. було видано декрети про право митних установ на конфіскацію контрабандних товарів, а 8 грудня 1921 р. створено Центральну комісію з боротьби з контрабандою. Контрабанда стала однією із найгостріших економічних проблем в країні. У величезній кількості ввозився іноземний товар, який породжував спекуляцію. В обмін на контрабандні товари вивозилось золото, коштовності, хутро, предмети старовини і мистецтва. Організовувалися групи контрабандистів, які підривали економічні устої держави.
28 грудня 1920 р. між Українською РСР і Радянською Росією було підписано Союзний Робітничо-селянський договір, ст. З якого передбачала об'єднання існуючих в обох республіках народних комісаріатів зовнішньої торгівлі. Вже в жовтні 1921 року на кордоні УРСР функціонувало 44 митні установи трьох видів: митниці, митні нагляди, митні пости. Серед митниць за обсягом товаропотоку виділялись Олевська, Ямпільська, Волочиська, Гусятинська, Могилів-Подільська, Одеська, Тернопільська, Маріупольська, Бердянська, Таганрозька. "Митні нагляди" існували в Очакові, Овідіополі, Генічеську. Крім митниць на кордоні були створені також дві внутрішні митниці - в Києві та Харкові.
Таким чином, до підписання у 1922 році Договору про створення СРСР, відносини між союзними республіками характеризувалися як міждержавні. Тобто, існуючі тісні взаємозв'язки у сфері митно-тарифних відносин за нинішньою класифікацією інтеграційних об'єднань можна систематизувати як митний союз.20 квітня 1922 року РНК УРСР було прийнято постанову про введення в дію на території УРСР Митного тарифу з Європейської торгівлі, а з часом про митну охорону.
Із створенням Радянського Союзу зовнішні відносини, як і митна справа, стали прерогативою союзних митних органів. Коли в червні 1923 р. в Москві на Четвертих зборах ЦК РКП (б) представники України порушили питання про необхідність децентралізації всієї сфери зовнішніх відносин, Сталін, доповідаючи з даного питання, заявив: "Українці пропонують, Інсправ і Зовнішторг перенести із розряд) ' (митних) об'єднань до розряду директивних, тобто залишити комісаріати в республіках з Інсправ і Зовнішторгом Союзу, підпорядкувавши їх директивам останніх. Ця пропозиція неприпустима, якщо враховувати, що ми дійсно створюємо союзну державу, яка виступає перед зовнішнім світом як одне ціле".12
В 1944 р. союзні республіки отримали право на зовнішні відносини (яке фактично було реалізоване частково), але митна справа була підпорядкована виключно органам Управління Союзу РСР.
До 1922 року митні органи керувалися дореволюційним тарифом 1906 року. В умовах відновлення народного господарства, відсутності платіжного балансу і спроб іноземних держав задушити Радянську республіку економічними санкціями, єдиним засобом захисту став митний тариф 1922 року.
Ключовою тезою митного тарифу 1922 року стала орієнтація на промисловий протекціонізм. Захист національної промисловості від іноземної конкуренції і створення сприятливих умов для національного виробництва досягаються проведенням ряду заходів. Насамперед це: встановлення високих ввізних мит (на основі різниці між національними цінами на певні товари та цінами зовнішнього ринку); допущення безмитного ввезення промислової сировини, напівфабрикатів і машинного устаткування, яке не вироблялося в країні; введення високих, навіть заборонних експортних мит на сировину, що вироблялася в країні в недостатній кількості; на сировину, вироблену в надлишку, встановлення помірних і низьких мит; безмитне вивезення готових виробів (цукор, текстильні вироби).
З метою посилення фіскальної функції встановлювалися високі ввізні мита на предмети розкоші та більш помірні на товари широкого вжитку, а також високі вивізні мита на ті предмети експорту, де країна на світовому ринку була монополістом.
Митний тариф 1922 року проіснував до початку 1924 року. Приводом до прийняття нового тарифу послужив цілий ряд причин, } - тому числі і фінансового характеру. На відміну від інших держав Радянський Союз не домагався перетворення митного тарифу в основне джерело надходження коштів до бюджету. За винятком окремих періодів (наприклад, грудень 1922 року - січень 1923 року), коли частка мита у доходах була високою (30-35%), загальний рівень мита був низький, всього 3,8-4,6%. Невисоким він залишався й у наступні роки. Це пояснюється тим, що митна система фактично не працювала, а основними митними надходженнями були збори за митне оформлення та інші платежі за митні процедури.
Потім митна політика в Радянському Союзі перестала виконувати регулятивні функції і впливати на розвиток торгівлі з окремими країнами. Митний тариф на імпортовані товари став покриватися з держбюджету і не мав істотного впливу як на внутрішнє ціноутворення так і на економічну ефективність зовнішньоторговельних операцій.
Прийняття нового митного тарифу 8 січня 1924 року дещо змінило ситуацію. Було значно підвищено митні тарифи на предмети розкоші та деякі інші товари. У топ же час послідовно реалізовувався принцип пільгового і безмитного ввезення обладнання для промисловості, сільськогосподарських машин та інвентарю, а також безмитного ввезення насіння, добрив та засобів боротьби зі шкідниками.
Значну кореляцію тарифної політики внесло затвердження нового митного тарифу 11 лютого 1927 року. Ним передбачалося ввезення безмитних товарів, товарів з заступницькою, фіскальною і надфіскальною метою.21 травня 1930 року Раднарком СРСР затвердив митний тариф з привізної торгівлі. У 1932 році щодо даного тарифу була введена двоколонна система, були встановлені мінімальні та максимальні ставки мит.
У 1937 році до митного тариф}' було внесено зміни - різке зниження мінімальних ставок. Для всіх видів сировини, промислового устаткування, машин, верстатів було встановлено мито в розмірі 1% від їх вартості. Отже, у 30-і роки діяльність митних органів зводилась лише до контролю та пропуску товарів, вантажів, пасажирів. Митні органи, фактично почали виконувати правоохоронну функцію, а не фіскальну чи регулятивну.
Вдосконалення системи тарифного регулювання припадає на другу половину 40-х і 50-х років. Митний тариф у післявоєнний період поділявся на: загальний митний тариф з привізної торгівлі; привізний тариф для країн Сходу; тариф для товарів афганського походження; д п ферен ці й ован 11 її митний тариф для товарів, що завозились через Мурманський порт; конвенційні ставки мита на деякі товари, спеціально обговорені в торгових угодах з іноземними державами.
В кінці 50-х та на початку 60-х було видано ряд правил та інструкцій, які регулювали питання пропуску через кордон вантажів, транспортних засобів, осіб та міжнародних поштових відправлень. Постановою Ради Міністрів СРСР від 28 липня 1961 року № 671 був затверджений новий митний тариф СРСР, який вводився в дію з 1 жовтня 1961 року.5 травня 1964 року Президія Верховної Ради СРСР затвердила Митний кодекс СРСР. У 1962 р. було підписано в Берліні угоду про співробітництво і взаємодопомогу з митних питань між соціалістичними країнами.
У новому митному тарифі СРСР враховувалися зміни, що відбулися в практиці світової торгівлі, а також нові взаємовідносини між країнами - учасниками РЕВ. Мінімальні ставки мита, застосовувалися до товарів (якщо не було передбачено їх безмитне ввезення), що ввозились із країн з якими діяв режим найбільшого сприяння, а максимальні - до товарів, що ввозилися з інших країн. Постановою передбачалося, що радянські організації, які здійснюють імпорт товарів, сплачують до союзного бюджету суми мита, нараховані на товари, у порядку, установленому Міністерством фінансів СРСР і Міністерством зовнішньої торгівлі СРСР (МЗТ СРСР). Відповідно до положення даного митного тарифу, при оподаткуванні товарів за максимальними ставками, суми мита не могли бути віднесені на радянських замовників або оплачуватися за рахунок зменшення яких-небудь сум, предметів внеску зазначеними радянськими організаціями в союзний бюджет. Міністерству зовнішньої торгівлі СРСР надавалося право за узгодженням із Мінфіном СРСР і МВС СРСР, виходячи зі ставок, передбачених митним тарифом, і з обліком рівня роздрібних цін на відповідні товари СРСР, встановлювати ставки мита на предмети, що надходять у міжнародних поштових відправленнях, а також на предмети, які надходять у багажі та ручній поклажі прибуваючих у СРСР, коли ці товари підлягають оподаткуванню митом.
Таким чином поняття "мито" фактично підмінялось поняттям "митні прибутки", так як імпортер, перераховував у бюджет не мито, а різницю вартості товару на внутрішньому і зовнішньому ринках. Це вимагало постійного перегляду багатьох положень з урахуванням змін, що відбуваються як в економіці країни, так і в сфері зовнішньоекономічних зв'язків.
Трансформація економічної системи з 1985 року відкрила новий етап розвитку радянської митної політики. Істотні зміни в системі митно-тарифного регулювання відбулися в 1989 року, коли, слідом за скасуванням державної монополії на зовнішню торгівлю та розширенням кількості учасників експортно-імпортних операцій, було введене обов'язкове декларування товарів та іншого майна, що переміщується через кордон. Тобто основними функціями митно-тарифної політики стали фіскальна та регулятивна.
Отже, можна зробити висновок, що процес створення митно-тарифної системи України почався не з 90-х років XX століття, а на протязі великого історичного періоду формування державності. На певних історичних етапах, коли територія країни була підпорядкована іншим державам, даний процес розвивався у рамках державних політик країн-вассалів. З моменту проголошення незалежності Україна самостійно будує власну митну систему та проводить власну митну політику.
3. Характеристика сучасного етапу розвитку митно-тарифної політики України
Еволюцію митно-тарифної політики України з моменту становлення держави можна розділити на чотири етапи.
Перший етап (1991-1993) характеризувався зміною пріоритетів, коли головним став контроль за зовнішньоторговельною діяльністю, а не за переміщенням фізичних осіб, як було при централізовано-плановій системі господарювання. Було впроваджено досить жорсткий експортний і ліберальний імпортний режими, тобто відносно імпорту домінувала преференційна функція, тоді як справляння експортного мита носило суто фіскальну направленість. Дана функціональна направленість застосування митних регуляторів була пов'язана з цілим рядом причин, але основною стала відсутність загальної концепції трансформування економічної системи з командно-адміністративної моделі до ринкової.
Домінуючими причинами застосування лібералізації імпорту були наступні: по-перше, насичення споживчого ринку країни в умовах мого незбалансованості; по-друге, досить широкий тиск з боку міжнародних фінансових та економічних організацій, які завжди зацікавлені в лібералізації особливо імпорту; по-третє, конкурентний фактор, сподівання на те, що продукція іноземного виробництва заставить національного виробника підвищити ефективність власного виробництва.
В Україні до початку 1993 року відносно до ввезених на її територію товарів формально діяв Митний тариф СРСР, затверджений Постановою Ради Міністрів СРСР від 27 квітня 1981 року № 394. Митний тариф мав таку особливість: сировина, устаткування та обладнання не оподатковувались імпортним митом, тоді як продукти харчування та товари широкого вжитку попадали під дію мита.
Єдиний митний тариф України, від 11 січня 1993 року, у більшості тарифних позицій передбачав ставки від 0 до 10%. Незначна частина товарних позицій була об'єктом вищих ставок - 15-30%, а максимальний рівень митного оподаткування передбачався для алкогольних і тютюнових виробів - 50%. Для товарів з країн, які користувались режимом найбільшого сприяння, використовувалися тарифи, які становили 2-5%.
Позитивом політики лібералізації відносно імпорту стало зменшення дисбалансу між попитом і пропозицією на внутрішньому ринку, але при цьому спостерігалась негативна тенденція щодо неготовності більшості національних підприємств конкурувати з іноземними. Це проявилося в ускладненні реалізації продукції, втраті ринків збуту, в тому числі і внутрішнього, спаді виробництва і т.п.
Основною причиною вибору жорсткої митно-тарифної політики відносно до експорту стали диспропорції між внутрішніми та світовими цінами. Адміністративне регулювання цін привело до збереження значно нижчого їх рівня у порівнянні зі світовими, що стимулювало вивіз товарів з України і загострення проблеми дефіциту.
Наповнення державного бюджету за рахунок валютної виручки та експортного мита привело до того, що практично більшість потенційних експортованих товарів попадали під дію вивізного мита, або нетарифних методів регулювання. Впровадження даної системі митно-тарифного регулювання експорту було безперечно доцільним, але вкрай неефективним виявилося функціонування механізму розподілу квот, ліцензій, дозволів при експорті товарів. Створення складної процедурної системи отримання права на експорт товарів не тільки заклало основи тінізації економіки України, але н практично знищило початки конкурентного середовища, без якого не можливе функціонування ринку, як системи господарювання.
Оскільки співвідношення між цінами було на користь світових, то відбулася переорієнтація експортних поставок з ринку СНД на західні ринки.
Другий етап (1994-1995). Основна мета цього етапу - фіскальна, тобто наповнення державного бюджету за рахунок оподаткування імпорту та експорту. В зв'язку із лібералізацією зовнішньоторговельного режиму створюється механізм тарифного регулювання, який спрямований на отримання податкових надходжень, тобто забезпечення в першу чергу суто фіскальної функції, а далі - на захист національного товаровиробника.
Це проявилось у підвищенні середніх ставок мита до 20% за пільговими ставками, а за повними до 30%, у скасуванні пільгового мита при імпортуванні продукції з країн СНД, підвищенні максимальних ставок до 300-3.50% (лікеро-горілчані вироби).
В зв'язку з тим, що ставки імпортного мита були в основному підвищені на товари споживання, тобто під дію митного тарифу попала незначна кількість номенклатури товарів, то середньозважена величина мита становила 11,9%, а для країн, з якими Україна уклала угоди про вільну торгівлю - 6,3%. Але при цьому слід зауважити, що ступінь фактичного захисту певних товарів суттєво підвищували досить високі ставки акцизного збору на імпортну продукцію.
В той же час було закладено основи щодо проведення узгодженої митно-тарифної політики - це створення в 1994 році Митно-тарифної ради при Кабінеті Міністрів України і прийняття у 1994 році першої постанови щодо зміни ставок ввізного мита, яка на той час носила більше фіскальний характер, хоча й мала елементи протекціонізму.
Скасування експортних податків у даний період практично не змінило ситуацію в кращу сторону, оскільки основною перешкодою на шляху експорту стало впровадження політики "двох курсів": високого (офіційного) та низького (ринкового). Встановлений для експортерів обов'язковий продаж половини їхньої валютної виручки за офіційним курсом зробив експорт товарів невигідним.
Разом з тим слід зауважити, що протягом 1993-1996 років відбулася певна позитивна деформація у сфері зовнішньоекономічних відносин. Це проявилося в першу чергу у нарощуванні обсягів зовнішньоторговельних операцій, про що свідчать дані динаміки експортно-імпортних операцій протягом відповідного часу. Під впливом здійснюваної відносно ліберальної митно-тарифної політики зовнішньоторговельний оборот України стабільно зростав протягом 1993-1996 років у середньому на 17,3 відсотка щорічно і у 1996 році досяг свого найвищого рівня - майже 38 млрд. дол. США.
Крім цього, протягом зазначеного періоду спостерігається ще одна позитивна і дуже важлива для економіки України тенденція, а саме: випереджаючі темпи зростання експорту товарів і послуг над їх імпортом. Так протягом 1993-1996 року середньорічні темпи зростання експорту складали 20,7 відсотка, або 2,75 млрд. дол. США, у той час, як середньорічні темпи зростання імпорту становили лише 14,1 відсотка, або 2,05 млрд. дол. США. Тобто у середньому обсяг експорту щорічно зростав на 6,7 відсотка, або на 0,70 млрд. дол. США, більше ніж обсяг імпорту. Такий розвиток подій дозволив Україні у 1996 році вперше за роки незалежності досягти позитивного сальдо торгового балансу 249,2 млн. дол. США.
Третій етап (1996-1998) можна охарактеризувати як протекціоністський. Основна мета - це захист національного товаровиробника від іноземної конкуренції. У цей період спостерігалась тенденція підвищення ставок імпортного мита, почалося застосування комбінованого мита, практично було урівняно пільгові ставки з повними, встановлено мінімальну митну вартість, введено попередню сплату імпортного мита. Усі перераховані заходи, і особливо справляння податків на кордоні, тобто до моменту фактичної реалізації товарів, поставили імпортні товари в нерівні умови відносно товарів вітчизняного виробництва.
Фіскальні надходження від мита відбувались переважно за рахунок підвищення ставок на імпорт рентабельної на українському ринку іноземної продукції (підакцизної, високоліквідної), та за рахунок заходів, пов'язаних із визначенням митної вартості, тарифної позиції та країни походження товару. Постачання сировини для українських підприємств оподатковувалось за мінімальними митними ставками. На експорт окремих видів продукції було введено вивізне (експортне) мито.
Посилення (протекціонізм) в митно-тарифній політиці поєднувалося із заходами щодо приведення даної системи до вимог ГАТТ COT у зв'язку з переговорним процесом щодо приєднання України до цих міжнародних організації!. Це призвело до того, що перевага у регулюванні експортно-імпортних операцій була віддана адміністративним та технічним заходам, а середньозважена ставка імпортного мита була знижена до 6%.
Але разом з тим була значно розширена база митного оподаткування за рахунок ліквідації пільг, наданих окремим суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності, що істотно впливало на ефективність митної політики. Так, у 1995 р. державними і комерційними структурами, які користувались пільгами при митному оподаткуванні імпортних товарів, було ввезено без оплати податків 74% алкогольних напоїв і 98% тютюнових виробів. А протягом січня-серпня 1996 р. близько 80% усього обсягу імпорту було здійснено з декларуванням тих чи інших податкових пільг.
У листопаді 1996 р. внесено зміни до статті 2 Декрету Кабінету Міністрів України від 11.01.1993 р. "Про Єдиний митний тариф України", якими передбачено право Кабінету Міністрів змінювати ставки мита лише стосовно об'єктів митного оподаткування і заборонено зменшувати ставки мита для окремих юридичних і фізичних осіб та за конкретними зовнішньоекономічними контрактами або звільняти їх від сплати мита чи переносити терміни його сплати. З 1997 року набули чинності закони, згідно з якими скасовано всі види пільг, які надавалися юридичним і фізичним особам при ввезенні практично всіх підакцизних і більшості непідакцизних товарів, а також пільги при отриманні організаціями гуманітарної і технічної допомоги у вигляді товарів, що ввозяться в Україну.
Посилення протекціоністської направленості митно-тарифної політики України, особливо відносно імпорту, швидко відбилось на обсягах зовнішньоторговельних операцій. Так, якщо у 1997 році зменшення зовнішньоторговельного обороту відносно попереднього року становило лише 1 відсоток, то у 1998 році це зменшення становило вже 13,2 відсотка. У 1996 році зовнішньоторговельний оборот скоротився відносно 1996 року на 14,1 відсотка або на 5,34 млрд. дол. США. Протягом цього періоду Україна змогла зберегти додатне сальдо торгового балансу лише за рахунок того, що імпорт товарів та послуг скорочувався швидше, ніж експорт. Так середньорічні темпи скорочення імпорту складали 7,5 відсотка, а відповідний показник для експорту становив лише 7,1 відсотка, тобто щорічно імпорт скорочувався на 0,4% або на 51 млн. дол. США, більше ніж експорт.
Варто зауважити, що аналіз вищенаведених показників показує, що підвищення ставок мита насправді зумовлює скорочення обсягів зовнішньої торгівлі, а їх зменшення, у свою чергу, приводить до збільшення її обсягів. Тобто існує досить вагома від'ємна кореляція між рівнем протекціонізму та обсягами зовнішньоторговельного обороту. Але митно-тарифна політика - не єдиний чинник, який впливає на зовнішню торгівлю і визначає динаміку зовнішньоторговельного обороту України. Необхідно зазначити, що цілий ряд як зовнішніх так і внутрішніх чинників сприяли розвитку негативних тенденцій.
Основними зовнішніми факторами були:
• загострення світової фінансової кризи і, як наслідок, скорочення світової торгівлі;
• зменшення торговельних операцій з Російською Федерацією;
• погіршення кон'юнктури основних товарних ринків для традиційного українського експорту;
• зменшення ціни на російський газ, отриманий в рахунок за транзит;
• зниження тарифів за транзит російського газу через територію України.
Внутрішніми чинниками, які негативно впливали на зовнішньоторговельний оборот стали: спад виробництва, посилення платіжної кризи, важкий фінансовий стан підприємств, висока собівартість української продукції при її низькій якості, нестабільність гривні.
Отже, у цей період екстенсивний розвиток зовнішньої торгівлі практично вичерпаний. Без здійснення структурних змін у експортно орієнтованих та інших галузях виробництва неможливе нарощування обсягів зовнішньоторговельного обороту.
Четвертий етап (1999-2004). Вдосконалення системи митно-тарифного регулювання відповідно до вимог міжнародного законодавства. Це простежується у таких рішеннях.
По-перше, відбулося створення законодавчої бази для приєднання до Конвенції ГС, при цьому було оптимізовано тарифну номенклатуру за рахунок появи національної деталізації на рівні 9 та 10 знаків опис) ' та кодування товарів.
По-друге, була досягнута певна передбачуваність у прийнятті рішень щодо зміни ставок ввізного мита. У 1999 році такі ставки за рішенням Митно-тарифної ради почали прийматися один разу півроку, а з 2000 року зміна ставок ввізного мита здійснюється один раз на рік.
По-третє, відбулося зниження ставок ввізного мита на значну номенклатуру товарів текстильної промисловості відповідно до зобов'язань України перед ЄС. Були також знижені ставки мита на сировину, але підвищені на готові вироби, які випускаються в Україні.
Характерно, що нарощування в Україні тенденції протекціонізму відбувається паралельно з розвитком тіньового зовнішньоторговельного обороту, контрабанди товарів, що призводить до масового ухилення від сплати мита, митних зборів, акцизу і податку на додану вартість.
Парадокс полягає у тому, що підвищення податків на імпорт у вигляді зростання митних ставок, дискримінаційних процедур спричиняє неадекватне функціонування тарифної системи України, що призводить до незначної частки митних надходжень до державного бюджету і як наслідок - знижується захист національного товаровиробника. Так, діюча в 1995 р. митно-тарифна система, при всебічному підвищені ставок мита на товари забезпечувала 2,99% доходів державного бюджету, в 1996 році - 1,53%, в 1997 році - 9,72%, в 1998 році - 10,5%, 1999 році - 10,72, 2000 році - 10,5%, 2001 році - 12,04%.
Отже, результатом еволюції митно-тарифної політики в Україні за десятиліття незалежності стало створення законодавчих умов функціонування даної системи, які орієнтовані на загальноприйняті міжнародні норми, стандарти і практику. Практично відбулося формування механізму реалізації митно-тарифної політики. Основною метою наступного етапу стає підняття на якісно новий рівень економічної ефективності функціонування даної системи.
|
