Курсовая работа: Архітектура Русі в 15-16 ст.

З М І С Т

Вступ

РОЗДІЛ І. Особливості розвитку російської культури ІX-XVІІ ст

Архітектура

Мистецтво

РОЗДІЛ ІІ. Відродження архітектури Русі після

монголо-татарської навали

Архітектура Новгорода

Архітектура Пскова

Архітектура Москви

Нововведення в архітектурі 14-16 ст

Список використаної літератури

В с т у п .

Під культурою людського суспільства прийнято розуміти сукупність матеріальних і духовних цінностей, створюваних людьми в процесі їхньої матеріально-трудової практики. Це результат його творчих зусиль, що включає в себе усе, що було створено розумом і руками людей.

Періодизація історії російської культури

Русь домонгольського часу, культуру ХІІІ-XV ст. - часу формування Російської централізованої держави, культуру XVІ і Російську культуру до кінця XVІІ в. звичайно характеризують як середньовічну. З петровських перетворень затверджується нова російська культура. Основною рисою її був світський, раціоналістичний тип культури. Як окремі періоди розвитку нової культури розглядаються: культура першої чверті ХVIII в., середини - другої половини XVІІІ в., першої половини XІ в., другої половини XІ в., початку XX в.

З X ст.. майже половина Європейської частини Росії ввійшла до складу феодальної Давньоруської держави, де склалася самобутня художня культура з рядом місцевих шкіл (південно-західні, західні, новгородсько-псковська, володимиро-суздальська), що нагромадила досвід будівництва і благоустрою міст, що створила чудові пам'ятники древнього зодчества, фрески, мозаїки, іконопису. Її розвиток був перерваний монголо-татарською навалою, яка призвела Древню Русь до економічного і культурному упадку і до відокремлення південно-західних земель, що ввійшли до складу польсько-литовської держави. Після смуги застою в Давньоруських землях, що розміщалися на території Росії, з кінця XІІІ в. починає складатися власне російська (Великоросійська) художня культура. У її розвитку відчутніше, ніж у мистецтві Древньої Русі, проявився вплив міських низів, що стали важливою суспільною силою в боротьбі за рятування монголо-татарського ярма й об'єднання російських земель. Возглавив вже в XІ ст. цю боротьбу великокнязівська Москва синтезує досягнення місцевих шкіл і з XV ст.. стає важливим політичним і культурним центром, де складаються перейняте глибокою вірою в красу морального подвигу мистецтво Андрія Рубльова і розмірна людині у своїй величі архітектура Кремля. Апофеоз ідей об'єднання і зміцнення російської держави втілили храми-пам'ятники XVІ ст.. З розвитком економічних і суспільних відносин у XVІІ ст.. остаточно ліквідується відособленість окремих областей, і розширюються міжнародні зв'язки, у мистецтві наростають світські риси. Не виходячи в цілому майже до кінця XVІІ ст.. за рамки релігійних форм, мистецтво відбивало кризу офіційної церковної ідеології і поступово втрачало цілісність світосприймання: безпосередні життєві спостереження руйнували умовну систему церковної іконографії, а запозичені з західноєвропейської архітектури деталі вступали в протиріччя з традиційною композицією російського храму. Але цим почасти підготовлялося рішуче звільнення мистецтва від впливу церкви, що вчинилося до початку XVІІІ в. у результаті реформ Петра І.

РОЗДІЛ І. Особливості розвитку російської культури ІX-XVІІ ст..

1. Повільно удосконалюються продуктивні сили, панує натуральне господарство, що консервує існуючий рівень суспільних відносин.

2. Характерною рисою культури цього часу є традиціоналізм. Народ-хлібороб, спостерігаючи за зміною часів дня і року, за життям окремої людини, бачив їхнє повторення, рух по замкнутому колу. Віковий досвід був самим надійним гарантом. Звідси авторитет старовини, того, що багаторазово повторювалося; проходження зразкам.

3. Відмітною рисою середньовічної культури є панування в ідеології релігійного світогляду

4. Для цього періоду характерне нагромадження знань, але наукового пояснення багато фактів і явища ще не одержали.

Російська культура формувалася і розвивалася в загальному руслі європейської культури (однотипністю соціально-економічного розвитку Русі і європейських країн, подібністю соціальної структури і християнські вічні цінності).

Джерела російського культурного розвитку. Культура Київської Русі успадкувала культуру східнослов’янських племен, що склали ядро держави. Вона зазнала впливу від кочових і Візантії.

Традиції Візантії - однієї з найбільш розвитих країн тодішнього світу - запліднили народну, засновану на язичеському світогляді культуру Русі. Вони були перероблені, переломлені на російському ґрунтові.

В другій половині ХІ - початку ХV ст.. російська культура стала випробувати визначений вплив західноєвропейської романської традиції. Монголо-татарське завоювання різко змінило характер контактів і напрямок культурних зв'язків Русі.

У культурі домонгольської Русі можна виділити три періоди: культуру східного слов'янства, культуру Київської Русі, культуру російських земель і князівств періоду роздробленості.

Писемність. Прийняте християнство сприяло подальшому розвиткові писемності, освіти. Брати-місіонери з грецького м. Салоніки, Кирило і Мефодій, як вважають зараз більшість фахівців, створили глаголичний алфавіт (глаголицю), що, у свою чергу, був незабаром перероблений ними з використанням грецького листа - так з'явилася нинішня абетка, "кирилиця" , що ми користуємося дотепер (була спрощена Петром, потім у 1918 р.).

Про грамотність міського населення свідчать ремісничі вироби, на яких маються різні написи, жінки підписували прясельця, швець вирізував на колодці імена своїх замовників.

Величезна кількість написів (їх називають графіті) виявлено на стінах древніх соборів. "Господи помози" "Якимі коштуючи успе", "Кузьма-порося". Напис на стіні Софії Київської над саркофагом Ярослава Мудрого допомогла історикам довідатися, що київських князів величали царським титулом.

У Новгороді знайшли берестяні грамоти. В даний час знайдено більш 700 грамот - у Новгороді, Смоленську, Москві, Полоцьку, Пскові й ін. містах.

Про рівень поширення грамотності на Русі свідчать відкриті при Ярославі Мудрому школи в Києві. Дочка Ярослава Мудрого Ганна - одна з перших грамотних жінок, що стала королевою Франції.

Література, усна народна творчість.

До нас дійшли близько 150 книг.

Найдавніша серед них - "Остромирово Євангеліє". Воно було написано в 1056-1057 р. для новгородського посадника Остромира.

Широке поширення на Русі одержала перекладна література як релігійного, так і світського змісту. ("Олександрія", що розповідала про подвиги і життя Олександра Македонського, а також "Повість про руйнування Єрусалима" Йосипа Флавія, візантійські хроніки й ін.). На відміну від європейських країн, де літературною мовою була латинь, на Русі писали рідною мовою.

Серед жанрів давньоруської літератури перше місце займає літопис . Історики виділяють кілька літописних зводів, що передували створенню самого знаменитого літопису Древньої Русі-«повести временных лет», складеної ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором на початку ХІІ ст.

Літописи кожної з земель відрізняються друг від друга: як героїчна військова хроніка сприймається "Псковський літопис" ; описом князівських усобиць наповнений літопис Галицько-Волинської землі ("Іпатіївський літопис" ): літопис Новгорода - це своєрідна міська хроніка. Ідея єдиної і сильної великокнязівської влади характерна для літопису Володимиро-Суздальської землі ("Лаврент’євський літопис" ). Різні літописні твори звичайно називалися або по місцю, де вони зберігалися, або по імені автора або вченого, що їх знаходили.

Іншим розповсюдженим жанром давньоруської літератури стали життєпис російських святих "житія" князів Бориса і Гліба

Серед публіцистичних творів одне "Слово про закон і благодать" київського митрополита Іларіона (40-і роки XІ ст..),

З найбільш відомих творів того часу варто назвати "Повчання дітям" Володимира Мономаха, "Слово" і "Моління" Данила Заточника. Найвидатніший добуток періоду питомої роздробленості - безсмертне "Слово о полку Игоревем".

Поряд з письмовою літературою широкий розвиток одержали усна народна творчість, билини .

Ремесло. Число місць 300, працювали ремісники більш 60 спеціальностей, яки займалися литтям дзвонів, ювеліри. Із середини Х ст.. було широко розвите виробництво цегли, багатобарвної кераміки, предметів обробки дерева і шкіри. Значний розвиток одержало виробництво зброї - кольчуг, мечів, шабель.

Архітектура . Зараз ми знаємо більш 150 пам'ятників архітектури, що дійшли до нас від домонгольського часу. До кінця Х ст. на Русині було монументальне кам'яне зодчество. Будівлі були дерев'яні або дерев'яно-земляні.

Одне з перших кам'яних споруджень, зведене грецькими майстрами наприкінці Х в., - це двадцятип’ятиглава церква на честь Богородиці в Києві, називана також Десятинною церквою.

У середині XІ ст. при Ярославі Мудрому був споруджений Софійський собор (1037), що мав 13 куполів. Тоді ж були споруджені Золоті ворота в Києві. Софійські собори були споруджені в Новгороді і Полоцьку, Чернігові й ін. На території Русі відомо близько 15 кам'яних храмів XІ - початку XІІ в.,

Принципи будівництва храмів були запозичені з Візантії. Храми зводилися з плоскої цегли розміром 31х31 см. і товщиною 2,5-4 см, що називався плинфою. Тип храму, що прийшов з Візантії, називають хрестокупольним. Чотири, шість або більше стовпів у плані утворювали хрест, над яким піднімався купол.

У період роздробленості складалися різні архітектурно-художні школи. Більшість храмів ХІІ - початку ХІІІ ст. одноглаві. Мозаїчні зображення поступалися місцем фрескам.

У Києві, Смоленську, Чернігові, Рязані як і раніше будували з плинфи .

У Новгороді - ізвестнякові собори Юр'єва й Антоньева, монастир, церква Спасу на Нередиці.

В Володимиро-Суздальській і Галицько-Волинській Русі основним будівельним матеріалом був камінь. Він вирубувався блоком розміром 50х50х50 см.. Успенський і Дмитрівський собори у Володимирі, Золоті ворота; церква Покрова на ріці Нерль, собори Переяславля-Залеського. Суздаля, Юр'єва-Польського.

Живопис.

Фреска – це живопис водяними фарбами по сирій штукатурці.

Мозаїка - зображення або візерунок, виконаний зі шматочків каменю, мармуру, кераміки, смальти. У Древній Русі Мозаїчні зображення набиралися зі смальти - спеціального склоподібного матеріалу. (величезна фігура Богоматері, що молиться за людство, Оранти в Софії Київської). Необхідною прикрасою храмів були ікони (по-греч. - зображення, образ). Так само як фрески і мозаїки, перші на Русі ікони були написані грецькими майстрами. Самою шанованою на Русі іконою було зображення Богоматері з дитиною на руках ХІ-ХІІ ст. "Владимирській Богоматері" і стала своєрідним символом, була приналежністю храмів і була досить великою.

Широкий розвиток одержало різьблення по дереву і каменеві, особливо в прикрасі стін храмів.

Якщо розвиток економіки, соціально-політичної боротьби дозволяють судити про загальний хід історичного процесу, то рівень культури наочно показує результат цього процесу.

Складання давньоруської народності. Для неї характерні єдина мова, відносна політична єдність, загальна територія, близькість матеріальної і духовної культури.

Архітектура .

Недарма говорять, що архітектура - це душа народу, втілена в камені. До Русі цього відноситься лише з деякою поправкою. Русь довгі роки була країною дерев'яною, і її архітектура, поганські молитовні, фортеці, тереми, хати будувалися з дерева. У дереві руська людина, насамперед як і народи, що жили поруч із східними слов'янами, виражала своє сприйняття будівельної краси, почуття пропорцій, злиття архітектурних споруд із навколишньою природою. Якщо дерев'яна архітектура восходить в основному до Русі поганського, то архітектура кам'яна пов'язана з Руссю вже християнською. На жаль, древні дерев'яні будівлі не збереглися до наших днів, але архітектурний стиль народу дійшов до нас у пізніших дерев'яних спорудах, у древніх описах і малюнках. Для руської дерев'яної архітектури була характерна багатоярусністьбудівель, увенчивание їхніми башточками і теремами, наявність різного роду прибудов - клітей, переходів, сіней. Вигадливе художнє різьблення по дереву була традиційною прикрасою руських дерев'яних будівель. Ця традиція живе в народі і до теперішньогочасу.

Перша кам'яна будівля на Русі з'явилася наприкінці X в. - знаменита Десятинна церква в Києві, споруджена за вказівкою князя ВолодимираХрестителя. На жаль, вона не збереглася. Зато донині стоїть знаменита київська Софія, зведена декількома десятиліттями пізніше.

Обидва храми були побудовані візантійськими майстрами зі звичної для них плінфи - великоїпласкоїцегли розміром 40/30/3 см. Розчин, що з'єднує ряди плінфи, являв собою суміш вапна, піску і товченої цегли. Червона плінфа і рожевий розчин робили стіни візантійських і перших руських храмів нарядно-смугастими.

Будували з плінфи в основному на півдні Русі. На півночі ж, у далекому від Києва Новгороді, віддавали перевагу каменю. Правда, арки і склепіннявикладували все-таки з цегли. Новгородський камінь «сірий плитняк» - природний грубий валун. З нього без всякого обробітку клали стіни.

Наприкінці XV в. На Русі з'явився новий матеріал - цегла. Він одержав широке поширення, тому що був дешевше і доступніше каменю.

Світ Візантії, світ християнства, країн Кавказу привнесли на Русь новий будівельний досвід і традиції: Русь сприйняло спорудження своїх церков по образу хрестово-купольного храму греків, квадрат, розчленований чотирма стовпами, складає його основу, що примикають до підкупольногопростору прямокутні осередки утворять архітектурний хрест. Але цей зразок грецькі майстри, що прибули на Русь, починаючи із часу Володимира, а також працюючі з ними руські умільці застосовували до традицій руської дерев'яної архітектури, звичної для руського ока і милої серцю, якщо перші руські храми, у тому числі Десятинна церква, наприкінці X в. були вибудовані грецькими майстрами в суворій відповідності з візантійськими традиціями, то Софійський собор у Києві відбив сполучення слов'янських і візантійських традицій: на основу хрестово-купольного храму були поставлені тринадцять веселих глав нового храму. Ця східчаста піраміда Софійського собору воскресила стиль руського дерев'яного зодчества.

Софійський собор, створений у часствердження й піднімання Русі при ЯрославіМудрому, показав, що будівництво - це теж політика. Цим храмом Русь кинула виклик Візантії, її визнаній святині - константинопольськомуСофійскомусобору. У XI в. виросли Софійські собори в іншихважливих центрах Русі - Новгороді, Полоцьку, і кожний із них претендував на свій, незалежний від Києва престиж, як і Чернігів, де був споруджений монументальний Спасо-Преображенский собор. По всієї Русі були побудовані монументальні багатокупольні храми з товстим і стінами, маленькими віконцями, свідчення мощі і краси.

Одночасно будувалися храми в Новгороді і Смоленську, Чернігові і Галичі. закладалися нової фортеці, споруджувалися кам'яні палаци, палати багатих людей. Характерною рисою руської архітектури тих десятиліть стало різьблення по каменю, що прикрашає споруди

Інший рисою, що ріднить усю руську архітектуру тієїдоби, стало органічне сполучення архітектурних споруд із природним ландшафтом. Подивитесь, як поставлені і донині стоять руські церкви, і ви зрозумієте, про що мова йде.

Мистецтво .

Староруське мистецтво - живопис, скульптура, музика - із прийняттям християнства також пережило суттєвізміни. Поганська Русь знала всі ці види мистецтва, але в чисто поганському, народномувиразі. Древні різьбяри по дереву, каменерізи створювали дерев'яні і кам'яні скульптури поганських богів, духів, живописці розмальовували стіни поганських капищ, робили ескізи магічних масок, що потім виготовлялися ремісниками; музиканти, граючи на струнних і духових дерев'яних інструментах, звеселяли племінних вождів, розважали простий народ.

Христианскаяцерква внесла в ці види мистецтва цілком іншийзміст. Церковне мистецтво підпорядкованевищоїцілі - оспівати християнського Бога, подвиги апостолів, святих, діячів церкви. Якщо в поганському мистецтві «плоть» тріумфувала над «духом» і затверджувалосявсе земне, що уособлює природу, то церковне мистецтво оспівувало перемогу «духу» над плоттю, підтверджувало високі подвиги людської душі заради моральних принципів християнства. У візантійському мистецтві, що рахувалося в ті часи самимзробленим у світі, це знайшло вираження в тому, що там і живопис, і музика, і мистецтво ліплення створювалися в основному по церковних канонах, де відсікало усе, що суперечило вищим християнським принципам. Аскетизм і строгість у живописі (іконопис, мозаїка, фреска), піднесеність, «божественність» грецьких церковних молитов і песнопений, сам храм, що стає місцем молитовного спілкування людей, - усе це було властиво візантійському мистецтву. Якщо та або інша релігійна, богословська тема була в християнстві разом і назавжди строго встановлене, те і її вираження в мистецтві, на думку византийцев, повинно було виражати цю ідею лише раз і на завжди встановленим образом; художник ставав лише слухняним виконавцем канонів, що диктувала церква.

І от перенесене на руський грунт канонічне по змісту, блискуче по своєму виконанню мистецтво Візантії зіткнулося з поганським світосприйманням східних слов'ян, із їхнім радісним культом природи - сонця, весни, світла, із їх цілком земними уявленнями про добро і зло, про гріхи і чесноти. З перших же років візантійське церковне мистецтво на Русі випробувало на собі всюміць руської народної культури і народних естетичнихуявлень.

Вище вже йшламова про те, що однокупольний візантійський храм на Русі XI в. перетворився в багатокупольну піраміду, основу якої складало руське дерев'яне зодчество. Те ж відбулося і з живописом. Вже в XI в. сувора аскетична манера візантійського іконопису перетворювалась під пензлем руських художників у портрети, близькі до натури, хоча руські ікони і несли в собі всі риси умовного іконописного образу. У цей час прославився печерський чернець-маляр Алимпий, про якого сучасники говорили, що він «иконі писать хитрбе [був] зело». ПроАлимпия розповідали, що іконописання було головним засобом його існування. Але зароблене він витрачав дуже своєрідно: на одну частину купувала усе, що було необхідно для його ремесла, другу віддавав біднякам, а третю жертвував у Печерський монастир.

Поряд з іконописом розвивався фресковий живопис, мозаїка. Фрески Софійського собору в Києві показують манеру письма тутешніх грецьких і руських майстрів, їхнясхильність людському теплу, цілісностіі простоті. На стінах собору ми бачимо і зображення святих, і сім'ю Ярослава Мудрого, і зображення руських блазнів, і тварин. Чудовий іконописний, фресковий, мозаїчний живопис наповняв і інші храми Києва. Відомі своєю великою художньою силою мозаикиМихайловскогоЗлатоверхого монастиря з їхнім зображенням апостолів, святих, що загубили свою візантійську суворість: образи їх стали більш м'якими, округлими.

Пізніше укладалася новгородська школа живопису. Її характерними рисами стали ясність ідеї, реальність зображення, доступність. Від XII в. до нас дійшличудові утвори новгородських живописців: ікона «Ангел Златыевласы», де при усій візантійській умовності образ Ангела відчувається трепетна і гарна людська душа. Або ікона «Спас Нерукотворный» (також XII в.), на якій Христос із своїм виразним зламом брів предстаєгрізним, усе розуміючим суддею людського роду. У иконе «Успіння Богородиці» в обличчях апостолів відбита уся скорбота втрати. І таких шедеврів Новгородська земля дала чимало. Достатньо пригадати, наприклад, знамениті фрески церкви Спасу на Нередице біля Новгорода (кінець XII в.).

На початку XIII в. прославилася ярославська школа іконопису. У монастирях і церквах Ярославля було написано чимало чудових іконописних творів. Особливо відома серед них так звана «ЯрославскаяОранта», що зображувала Богородицю. Її прообразом стало мозаїчне зображення Богородиці в Софійському соборі в Києві роботи грецьких майстрів, що запам'ятали сувору владну жінку, що простирає руки над людством. Ярославські ж умільці зробили образ Богородиці тепліше, людяніше. Це насамперед мати-заступниця, що несе людям допомогу і співчуття, византійці бачили Богородицю по-своєму, руські живописці - по-своєму.

Протягом довгих сторіч на Русі розвивалося, удосконалювалося мистецтво різьблення по дереву, пізніше - по камені. Дерев'яні різьблені прикраси взагалі стали характерною рисою жител городян і селян, дерев'яних храмів.

Чудовимрізьбленням славилися посуд. У мистецтві різьбярів із найбільшою повнотою виявлялися руські народні традиції, уявленнярусичів про прекрасне і витончене. Знаменитий художній критик другої половини XIX - початку XX в. Стасов писав: «Є ще прірва людей, що уявляють, що потрібно бути витонченим тільки в музеях, у картинах і статуях, у величезних соборах, нарешті, в усім винятковому, особливому, а що стосується до іншого, то можна розправлятися як ні потрапило - мовляв, пусте і нісенітне... Немає, теперішнє, суцільне, здорове справді мистецтво існує лише там, де потреба у витончених формах, у постійній художній зовнішності простерлася вже на сотні тисяч речей, що щодня оточують наше життя». Древні русичі, огороджуючи своє життя постійною скромною красою, давно підтвердили справедливість цих слів.

Це стосувалося не тільки різьблення дереву і каменю, але і багатьох видів художніх ремесел. Витончені прикраси, справжні шедеври створювали староруські ювеліри - золотих і срібних діл майстри. Вони робили браслети, сережки, підвіски, пряжки, діадеми, медальйони, обробляли золотом, сріблом, емаллю, дорогоцінними каменями посуд, зброю. З особливими старанням і любов'ю майстри-умільці прикрашали оклади ікон, а також книги. Прикладом може служити мистецьки обробленийшкірою, ювелірними прикрасами оклад «Остромирова євангелія», створеного за замовленням київського посадника Остромира в часи Ярослава Мудрого.

Дотепер викликають зехоплення зроблені київським ремісником сережки (ХI-ХIIвв.): каблучки з півкруглими щитами, до яких припаяні по шість срібних конусів із кульками і 500 колечками діаметром 0,06 см із дроту діаметром 0,02 см. На колечках закріплені малюсінькі зернятка срібла діаметром 0,04 см. Як робили це люди, не володіючи збільшувальними приладами, уявити собі важко.

Складовою частиною мистецтва Русі було музичне, співоче мистецтво. У «Слові о полкуИгореві» згадується легендарний сказитель-співакБоян, що «напускав» свої пальці на живі струни і вони «самі князям славу рокотали». На фресках Софійського собору ми бачимо зображення музикантів, що грають на дерев'яних духових і струминних інструментах - лютні і гуслях. З літописних повідомлень відомий талановитий співак Митус у Галичі. У деяких церковних творах, спрямованих проти слов'янського поганського мистецтва, згадуються вуличні блазні, співаки, танцюристи; існував і народний ляльковий театр. Відомо, що при дворі князя Володимира, при дворахіншихвидних руських владарів під час бенкетів присутніх розважали співаки, розповідачі казок, виконавці на струнних інструментах.

І, звичайно, важливим елементом усієї староруської культури був фольклор - пісні, сказання, билини, прислів'я, приказки, афоризми. У весільних, застільних, похоронних піснях відбивалися багато рис життя людей того часу. Так, у древніх весільних піснях говорилося і про той час, коли наречених викрадали, «умыкали» (звичайно, із їхньої згоди), у більш пізніх - коли їх викуповували, а в піснях уже християнського часу йшламова про згоду і нареченої, і батьків на шлюб.

Цілий світ руського життявідкривається в билинах. Їхній основний герой - це богатир, захисник народу. Богатирі володіли величезною фізичною силою. Так, про улюбленого руського богатиря Іллю Муромця говорилося: «Куди не махне, отут і вулиці лежать, куди відверне - із провулками». Одночасно це був дуже миролюбний герой, що брався за зброю лише у випадку крайньої необхідності. Як правило, носієм такої невгамовної сили є виходець із народу, селянський син. Народні богатирі володіли також величезною чарівницькою силою, мудрістю, хитрістю. Так, богатир Волхв Всеславич міг обертатися сизим соколом, сірим вовком, міг стати і Туром-Золотіроги. Народна пам'ять зберегла образ богатирів, що вийшли не тільки із селянського середовища, - боярський син ДобриняНикитич, представник духівництва хитрий і виверткийАльошаПопович. Кожний із них мав свій характер, своїми особливостями, але усі вони були як би виразниками народних сподівань, дум, надій. І головною з них був захист від лютих ворогів.

У билинних узагальнених образах ворогів вгадуютуться і реальні зовнішньополітичні супротивники Русі, боротьба з котрими глибоко ввійшла у свідомість народу. Під ім'ямТугарина проглядається узагальнений образ половців із їхнім ханом Тугорканем , боротьба з який зайнялацілий період в історії Русі останньої чверті XI в. Під ім'ям «Жидовина» виводиться Хазария, державною релігією якої було іудейство. Руські билинні богатирі вірно служили билинному ж князюВолодимирові. Його прохання про захист Батьківщини вони виконували, до них він звертався у вирішальні часи. Непростими були відношення богатирів і князя. Були тут і образа, і нерозуміння. Але усі вони - і князь і герої зрештою вирішували одне загальнеділо - діло народу. Вчені показали, що під ім'ям князя Володимира не обов'язково мається на увазі Володимир I. У цьому образі злився узагальнений образ і ВолодимираСвятославича - воїтеля проти печенігів, і Володимира Мономаха - захисника Русі від половців, і образінших князів - сміливих, мудрих, хитрих. А в більш древніх билинах відбилися легендарні часи боротьби східних слов'ян із киммерийцами, сарматами, скіфами, із усіма тими, кого степ настільки щедро посилав на завоювання східнослов'янських земель. Це були старі богатирі зовсім древніх часів, і билини, що розповідають про неї, те саме що епос Гомера, древньому епосуінших європейських і індоєвропейських народів .

РОЗДІЛ ІІ. Відродження архітектури Русі після

монголо-татарської навали.

Після монголо-татарської навали довгий час літопису згадують лише про будівництво дерев'яних споруджень, які до нас не дойшли. З кінця XІІІ в. у Північно-західної Русі, що уникла руйнування, відроджується і кам'яне зодчество, насамперед військове. Зводяться кам'яні міські зміцнення Новгорода і Пскова, міцності на прирічкових мисах (Копор’є) або на островах, часом з додатковою стіною у в'їзду, що утворить разом з основний захисний коридор - "захаб" (Ізборськ, Порхов). Із середини XІ в. стіни підсилюються могутніми вежами, на початку над воротами, а потім і по всьому периметрі зміцнень, що одержують у XV столітті планування, близьку до регулярного. Нерівна кладка з грубо тесаного вапняку і валунів наділяло спорудження живописом і підсилювало їхню пластичну виразність. Такою же була кладка стін невеликих однокупольних чотирьохстовпних храмів кінця XІІІ - 1-й половини XV вв., яким обмазка фасадів додавали монолітний вигляд. Храми будувалися на засоби бояр, багатих купців. Стаючи архітектурними домінантами окремих районів міста, вони збагачували його силует і створювали поступовий перехід представницького кам'яного кремля до нерегулярної дерев'яної житлової забудови, що випливає природному рельєфові. У ній переважали 1-2 поверхові будинки на підклетах, іноді трьохчастичні, із сіньми посередині.

Архітектура Новгорода.

У Новгороді розвивалося його колишнє планування, додалося вулиць, що ведуть до Волхова. Кам'яні стіни Дитинця й Обхідного міста, а так само церкви побудовані на засоби окремих бояр, купців, і груп городян, змінили вигляд Новгорода. У XІІІ-XV вв. зодчі переходять у завершеннях фасадів церков від півкругів-"закомар" до більш динамічних фронтонів - "щипцям" або частіше до трилопатевих кривих, що відповіжали формі зводів, більш низьких над кутами храму. Величні й ошатні храми 2-й половини XІ в. - пори розквіту новгородської республіки, - повніше відбивало світогляд і смаки городян. Стрункі, подовжених пропорцій, з покриттям на вісьмох схилів по трилопатевих кривих, що пізніше часто перероблялося на пощипцеве, вони сполучають мальовничість і пластичне багатство архітектурного декору (уступчасті лопатки на фасадах, декоративні аркади на апсидах, візерункова цегельна кладка, рельєфні "брівки" над вікнами, стрілчасті завершення перспективних порталів) з тектонічною ясністю і компактністю спрямованої нагору композиції. Широке розміщення стовпів усередині робила просторіше інтер'єри. У XV в. Новгородські храми стають інтимніше і затишніше, у них з'являються паперті, ґанки, комори в підцерков’ї. З XІV-XV вв. у Новгороді з'являються кам'яні житлові будинки з підклетками і ґанками. Одностовпна "Грановита палата" двору архієпископа Юхимія, побудовані при участі західних майстрів, має готичні нерв’юрні зводи. В інших палатах стіни членувалися лопатками і горизонтальними пасками, що перейшло в монастирські трапезні XVІ в.

Архітектура Пскова.

У Пскові, що став у 1348 р. незалежним від Новгорода, головний, Троїцький собор мав, судячи з малюнка XVІІ в., закомарі, розташовані на різних рівнях, три притвори і декоративні деталі, близькі новгородським. Поставлений у кремлі (Кром) на високому мисі при злитті Пскову і Великої, собор панував над містом, що ріс до півдня, утворений новими, обгородженими кам'яними стінами, прорізані вулицями, що ведуть до кремля. Надалі псковичи розробляли тип четирьохстовпної триапсидної парафіяльної церкви з позакомарним, а пізніше і восьмискатним пощипцовим покриттям. Галереї, бокові вівтарі, ґанки з товстими круглими стовпами і дзвіниці додавали цим, немов виліпленим від руки приосадкуватим будівлям, що зводилися поза кремлем, особливу мальовничість. У псковських безстовпних одноапсидних церквах XVІ в. барабан з куполом спирався на пересічні циліндричні зводи або на східчасто розташовані арки. У Пскові, як і в Новгороді вулиці, мали бревенчаті бруківки і були так само забудовані дерев'яними будинками.

Архітектура Москви.

З початком відродження Москви в ній у 1320-1330-х рр. з'являються перші білокамінні храми. Не збережений Успенський собор і собор Спасу на Борі з поясами різьбленого орнаменту на фасадах сходили по типу до четирьохстовпним із трьома апсидами володимирським храмом домонгольської пори. В другій половині XІ в. будуються перші кам'яні стіни Кремля на трикутному в плані пагорбі при впаданні Неглинної у Москву-ріку. На сході від Кремля розстелявся посад, з рівнобіжній Москві-ріці, головною вулицею. Схожі за планом з більш ранніми, храми кінця XІ - початку XV вв. завдяки застосуванню додаткових кокошників у підставі барабана, піднятого на підпружних арках, одержали ярусну композицію верхів. Це додавало будинкам мальовничий і святковий характер, що підсилювався килевидними обрисами закомар і верхів порталів, різьбленими пасками і тонкими напівколонками на фасадах. У соборі московського Андроникова монастиря кутові частини основного обсягу сильно знижені, а композиція верха особливо динамічна. У безстовпних церквах московської школи XІ- початку XV вв. кожен фасад іноді увінчувався трьома кокошниками. У формуванні до кінця XV в. централізованої держави висунуло задачу широко розгорнути будівництво фортечних споруджень у містах і монастирях, а в його столиці - Москві - зводити храми і палаци, що відповідають її значенню. Для цього минулого запрошені в столицю зодчі і муляри з інших російських міст, італійські архітектори й інженери по фортифікації. Основним будівельним матеріалом стала цегла. Московський Кремль, що вмится резиденції великого князя, митрополита, собори, боярські двори, монастирі, був у другій половині XV в. розширений до нинішніх розмірів, а посад охопив його з трьох сторін і був прорізаний радіальними вулицями. На сході від Кремля виникла Червона площа, частина посаду була оточена в 1530-х рр. кам'яною стіною, а потім кам'яна стіна Білого міста і деревоземляна стіна Земляного міста оточили столицю двома кільцями, що і визначило радіально - кільцеве планування Москви. Монастирі-фортеці, що захищали підступи до міста і співзвучні Кремлеві по своєму силуеті, згодом стали композиційними центрами окраїн Москви. Радіальні вулиці з бревенчатими бруківками вели до центра через увінчані вежами ворота Земляного і Білого міст. Житлова забудова міських вулиць складалася в основному з дерев'яних будинків, що мали два - три поверхи на підклетах, окремі дахи над кожною частиною будинку, середні сіни і ґанок. Кремлі інших міст, як і в Москві, випливали у своїх планах рельєфові місцевості, а на рівних місцях мали правильні прямокутні плани. Фортечні стіни стали вище і товщі. Начіпні бійниці і зубці у виді хвоста ластівки застосовані італійськими архітекторами в Московському Кремлю, з'явилися й у кремлях Новгорода, Нижнього Новгорода, Тули й ін. Пізніше вежі стали декоруватися лопатками і горизонтальними тягами, а бійниці - лиштвами. Вільніше від нових впливів були міцності далеких Кирило-Бєлозерського і Соловецького монастирів, з могутніми стінами і вежами, складеними з великих валунів і майже позбавленими прикрас.

Збережена частина великокнязівського кремлівського палацу в Москві з величезним одностовпним залом наділений рисами західної архітектури (гранований руст, парні вікна, ренесансний карниз), але вся композиція палацу, що складалася з окремих будинків з переходами і ґанками, близька до композиції дерев'яних хором. В архітектурі Успенського собору Московського Кремля, що було запропоновано будувати на зразок однойменного собору XІІ в. у Володимирі, традиції володимиро-суздальського зодчества піддалися істотному переосмисленню. Величний п’ятикупольний храм з рідкими щелевидними вікнами, прорізаними в могутніх барабанах і в гладі стін, оперезаних аркатурним фризом, могутніше по пропорціях і монументальніше свого прототипу. Вражаючим контрастом трохи суворим фасадам собору служить інтер'єр із шістьма рівномірно розставленими високими тонкими стовпами, що додають йому вид парадного залу. Храм-дзвіниця Івана Великого, що панував не тільки не тільки над Кремлем, але і над усією Москвою, став традиційним зразком для подібних висотних домінант і в інших російських містах. Спроба перенести в російський храм мотиви раннього венеціанського Відродження привела до невідповідності ярусних членувань фасаду. В інших храмах другої половини XV-XVІ в. зустрічаються властиві Московській архітектурі XІ-XV вв. яруси килевидних закомар, але їхній ритм менш динамічний, а розміряні членування фасадів, прикрашених аркатурними фризами візерунковою кладкою з теракотовими деталями, роблять храми нарядно-величними. Теракотові деталі зустрічаються в Білозір’ї і Верхньому Поволжі, наприклад, у палацевій палаті в Угличі, що де вінчають щипці над гладкими стінами заповнені візерунковою цегельною кладкою з теракотовими вставками. Фасади інших світських будівель цього часу, як правило, скромніше.

Нововведення в архітектурі 14-16 ст..

Від XІV-XVІ вв. збереглося кілька дерев'яних церков. Більш ранні - "клетские", що нагадують хату з двосхилим дахом і прибудовами. Церкви XVІст. - високим, восьмигранні, криті наметом, а прибудови з двох або з чотирьох сторін мають криволінійні дахи - "бочки". Їхні стрункі пропорції, контрасти фігурних "бочок" і строгого намету, суворих рубаних стін і різьблення галереї і ґанків, їхній нерозривний зв'язок з навколишнім пейзажем - свідчення високої майстерності народних майстрів - "древоделей", що працювали артілями.

Ріст Російської держави і національної самосвідомості після скинення татарського ярма відбився в кам'яних храмах-пам'ятниках XVІ в. Виявляючи собою високе досягнення московського зодчества, ці величні будівлі, присвячені важливим подіям, як би з'єднували в собі динамічність дерев'яних шатрових церков і ярусних завершень храмів XІ - XV вв. з монументальністю соборів XVІ в. У кам'яних церквах-баштах ведучими стали форми, властивому каменеві, - яруси закомар і кокошники навколо прорізаного вікнами намету. Іноді і намет замінявся барабаном з куполом або ж вежею з куполами оточували центральним, критим наметом вежу. Перевага вертикалей наділяло радісною динамічністю спрямовану у височінь композицію храму, що як би виростає з навколишнього його відкритих "гульбищ", а ошатний декор додавав спорудженню святкову урочистість

У храмах кінця XV і XVІ вв. застосування так називаного хрестчатого зводу, що спирався на стіни, рятувало інтер'єр від опорних стовпів і дозволяло різноманітити фасади, що одержували то трилопатеве, то завершення, що імітує закомари, то увінчувалися ярусами кокошників. Поряд з цим продовжували будувати четирьохстовпні п’ятикупольні храми, іноді з галереями і боковим вівтарями. Кам'яні одностовпні трапезні і житлові монастирські будівлі XVІ в. мають гладкі стіни, увінчані простим карнизом або паском візерункової кладки. У житловій архітектурі панувало дерево, з якого будувалися і будинки в 1-2 поверхи, і боярські і єпископські палаци, що складалися зі зв'язаних переходами багатосрубних груп на підклетах.

У XVІІ ст. перехід до товарного господарства, розвиток внутрішньої і зовнішньої торгівлі, посилення центральної влади і розширення границь країни привели до росту старих міст і виникненню нових на півдні і сході, до будівлі віталень дворів і адміністративних будинків, кам'яних житлових будинків бояр і купців. Розвиток старих міст йшов у рамках уже сформованого планування, а в нових містах-фортецях намагалися внести регулярність у планування вулиць і форму кварталів. У зв'язку з розвитком артилерії, міста оточувалися земляними валами з бастіонами. На півдні і в Сибіру будувалися і дерев'яні стіни з земляним засипанням, що мали вежі з начіпним боєм і низькими шатровими дахами. Кам'яні стіни середньоруських монастирів у той же час утрачали свої старі оборонні пристрої, ставали більш ошатними. Плани монастирів стали регулярніше. Укрупнення масштабів Москви викликало надбудову ряду кремлівських споруджень. При цьому більше думали виразності силуету і нарядності оздоблення, чим про поліпшення оборонних якостей зміцнень. Складний силует і багате білокамінне різьблення карнизів, ґанків і фігурних лиштв одержав теремной палац, побудований у Кремлю. Зростає число кам'яних житлових будинків. B XVІІ в. вони звичайно будувалися по тричастній схемі (із сіньми посередині), мали підсобні приміщення в нижньому поверсі і зовнішній ґанок. Третій поверх у дерев'яних будинках часто був каркасним, а в кам'яних - з дерев'яною стелею замість зводів. Часом верхні поверхи кам'яних будинків були дерев'яними. У Пскові будинку XVІІ в. майже позбавлені декоративного оздоблення, і лише в рідких випадках вікна обрамлялися лиштвами. Середньоруські цегельні будинки, часто асиметричні, з різними по висоті і формі дахами, мали карнизи, міжетажні пояси, рельєфні лиштви вікон із профільної цегли і прикрашалися розфарбуванням і кахельними вставками. Іноді застосовувалася хрестоподібна схема плану, з'єднання під прямим кутом трихчасих будинків, внутрішні сходи замість зовнішніх.

Палаци в XVІ в. еволюціонували від мальовничої розкиданості до компактності і симетрії. Це видно з порівняння дерев'яного палацу в селі Коломенському з Лефортовским палацом у Москві. Палаци церковних владик уключали церкву, а іноді, складаючись з ряду будинків, оточувалися стіною з вежами і мали вигляд кремля або монастиря. Монастирські келії часто складалися з тричасних секцій, що утворять довгі корпуси. Адміністративні будинки XVІІ в. походили на житлові будинки. Гостинний двір в Архангельську, що мав 2-поверхові корпуси з житлом нагорі і складами внизу, був у той же час і міцністю з вежами, що панувала над навколишньою забудовою. Розширення культурних зв'язків Росії з Заходом сприяло появі на фасадах будинків і палаців ордерних форм і поливних кахлів, у поширенні яких відому роль зіграли білоруські керамісти, що працювали в патріарха Никона на будівлі Зеландско-Ієрусалимського монастиря в Істрі. Оздобленню патріаршого собору стали наслідувати і навіть прагнули перевершити його нарядністю. Наприкінці XVІІ в. ордерні форми виконувалися в білому камені.

У церквах протягом XVІІ в. відбувалася та ж еволюція від складних і асиметричних композицій до ясним і урівноваженим, від мальовничого цегельного "узороччя" фасадів до чітко розміщеного на них ордерному оздобленню. Для першої половини XVІІ в. типові безстовпні з зімкнутим зводом "узорочні" церкви з трапезної, боковими вівтарями і дзвіницею. Вони мають п'ять глав, головкоми над боковими вівтарями, намети над ґанками і дзвіницею, яруси кокошників і навіяні житловою архітектурою карнизи, лиштви, філірувані паски. Своїм дробовим декором, мальовничим силуетом і складністю обсягу ці церкви нагадують багатосрубні багаті хороми, відбиваючи проникнення в церковне зодчество світського початку і втрачаючи монументальну ясність композиції.

Список використаної літератури:

1. Искусство стран и народов мира ( художественная энциклопедия).

2. Грибушина Н. Г., «История мировой художественной культуры».

3. Энциклопедический словарь юного художника.

4. Ильина Т. В., «История искусств».