Зміст
Вступ. 2
1. Походження терміна бібліографія. 3
2. Бібліотекознавство у системі суміжних наук. 8
Висновок. 11
Список літератури. 12
Бібліографія є невід'ємною частиною такого виду суспільної діяльності, як книжкова справа, або з урахуванням сучасних досягнень культури й науково-технічного прогресу - інформаційна діяльність (комунікація, спілкування). Соціальна сутність інформаційної діяльності обумовлена необхідністю цілеспрямованого виробництва, поширення, зберігання й використання інформації у суспільстві. Значення інформації в сучасному суспільстві різко зростає. Не випадково сучасний етап соціально-економічного й культурного розвитку визначають як інформаційний. Це пов'язане з тим, що інформованість стає невід'ємною характеристикою сучасної людини, його свідомості, активності світогляду й діяльності. Володіння інформацією й всіма методами, формами й методами її виробництва, поширення, зберігання й використання - це об'єктивна необхідність для кожної людини, тим більше фахівця в області інформації, книжкової справи.
Цим пояснюється та велика увага, що як і раніше приділяється такої важливої частини інформаційного спілкування (комунікації), як книга й книжкова справа, печатка. Друкована книга - це універсальні метод інформаційного спілкування. Не випадково книгу називають графічною пам'яттю людства, графічною моделлю культури. Вона й у сучасних умовах відіграє домінуючу роль, особливо у системі масової інформаційної комунікації. Зберігає вона своє значення й у системі спеціальної, або наукової, комунікації, науково-інформаційній діяльності, де особливо активно зараз іде впровадження новітніх коштів електронно-обчислювальної техніки.
У даній роботі будуть розглянуті такі питання: «Походження терміна бібліографія» та « Бібліотекознавство у системі суміжних наук»
Історично поняття "бібліографія" виникає на певному етапі становлення інформаційної діяльності, коли усвідомлюється необхідність у цілеспрямованому розвитку цієї найважливішої сфери суспільної діяльності, культури. У наш час ми можемо з повною визначеністю говорити про чотири основні періоди в історії бібліографії: I період - виникнення у Стародавній Греції бібліографії (V в. до н.е.) як книго писання, як праці ("бібліографа"); II період - виникнення бібліографії ( XVII-XVIII ст.) як узагальнюючої науки про книги й книжкову справу (інформаційну діяльність) та як особливого літературного жанру; III період - виникнення бібліографії (кінець XIX - початок XX ст.) як особливої науки книгознавчого (інформаційного) циклу; IV період (сучасний) - усвідомлення бібліографії як особливої області книжкової справи зі своєю специфічною дисципліною - бібліографознавством.
У розробку походження й історії розвитку бібліографії за кордоном свій внесок внесли російські науковці, особливо А.Н. Деревицкий, А.И. Малеин, А.Г. Фомін, М.Н. Куфаев і К.Р.Симон.
Перший період, як встановив на початку XX ст.. А.И.Малеин, пов'язаний з появою й функціонуванням самого слова "бібліографія" у Давній Греції у V ст. до н.е. Основним значенням цього слова було "не книгоописання а переписування книг, тобто створення або поширення книги за допомогою єдиного доступного античності способу для цього - писання або переписки" Інакше кажучи, бібліографія із самого початку своєї появи позначала те, що ми тепер називаємо "книжкова справа", або ширше - "інформаційна діяльність".
Другий період пов'язаний з формуванням у Європі XVII ст. системи наук, яка існує з деякими змінами й доповненнями дотепер. Слово "бібліографія" поряд з іншими - бібліологія, бібліософія, й т.п. - стало позначати науку про книгу (книжкову справі, інформаційну діяльність). Як вважає К.Р.Симон, слово "бібліографія" могло бути або запозичене з вже наявного досвіду, або придумано заново за зразком аналогічних назв наук (наприклад, географія). Пальма першості в цьому питанні належить французьким науковцям. Саме у французькій інтерпретації бібліографія як наука з'явилася у Росії на початку XIX ст.
Тут варто зазначити, що російські науковці не просто запозичили основи бібліографічної науки, але, опираючись на свій багатовіковий історичний досвід, привнесли багато оригінального. І доводиться тільки шкодувати, що багато досягнень історії вітчизняної бібліографії або недостатньо вивчені, або просто ігноруються на догоду самостійним, псевдонауковим побудовам.
Особливе новаторство російської бібліографії виявилося в наступний третій період її розвитку на початку XX в. Російські бібліографи у своїх наукових розробках ішли тепер урівень із західноєвропейськими й, виходить, усього світу. Досить послатися на російську участь у роботі Міжнародного бібліографічного інституту у рюсселі, на співзвучність ідей Н.М.Лисовского, А.М.Ловягина й Н.А.Рубакина з ідеями П. Отле (одного із засновників названого інституту). Більше того, російські нуковці у багатьох аспектах, особливо теоретичних, випереджали закордонних дослідників.
Головне з вітчизняних досягнень розглянутого періоду полягає у тому, що була усвідомлена специфічна роль бібліографії як діяльності в більше широкій системі інформаційної діяльності (книжкової справи, документації), а бібліографії як науки - у системі книгознавства. Зокрема, стало зживати себе горезвісна відомість бібліографії до книгописання. Особливо цьому сприяло трактування так званих видів бібліографії, запропоноване Н.А.Рубакіним, а потім Н.В.Здобновим. Методологічно це було показано у роботах А.М.Ловягина, які дотепер замовчуються - або нарочито, або через незнання. А він розвивав серед багатьох інших наступні дві, можна сказати, що видаються ідеї. Перша стосується визначення бібліографії (книгознавства) як науки про спілкування людей, тобто про книжкову справу, інформаційну діяльність, комунікацію. Друга пов'язана з використанням і конкретизацією стосовно до завдань бібліографії такого діалектичного методу, як сходження від абстрактного до конкретного. На противагу технократическому підходу Н.М.Лисовского ("книгопроизводство - книго А.М. Ловягин трактував інформаційне спілкування як сходження, як методологічну редукцію від опису до аналізу, а від нього до синтезу (згадаємо гегелівську формулу "теза - антитезис - синтез"). Причому бібліографія займає тут серединне положення, тому що синтез її результатів, піднесення їх на загальнокультурний рівень можливі тільки за посередництвом методології більше загальної науки - книгознавства (або можливої тепер більше широкої науки про інформаційну діяльність). І серединне, центральне місце бібліографії тут не можна вважати випадковим, тому що інформаційне спілкування - це діалектичний процес зі зворотним зв'язком, коли, відповідно до поглядів того ж А.М.Ловягина, потрібне постійне пожвавлення - по собі мертвої - паперової культури, тобто впровадження на кожному діалектичному витку інформаційної діяльності всього самого коштовного, соціально значимого в культурно-історичному розвитку суспільства. У цьому зв'язку примітно, що П. Отле у своїх теоретичних побудовах пішов ще далі, уважаючи бібліографію метанаукой стосовно документації, тобто системі всіх наук інформаційно-комунікативного циклу.
Воістину, третій період у розвитку бібліографії був її золотим століттям. На жаль, ми дотепер недостатньо використовуємо його новації. А тим часом ідеї А.М.Ловягина й Н.А.Рубакина одержали свій подальший розвиток у роботах М.Н.Куфаева, але і його творча спадщина належною мірою не вивчене й не використовується.
Пережитий нами сучасний, четвертий по рахунку, період у розвитку бібліографії бере свій початок приблизно в 60-е роки, коли почалася чергова науково-технічна революція, пов'язана із впровадженням нової інформаційної технології (комп'ютеризації), і бурхливо формувалися такі нові наукові напрямки, як кібернетика, теорія інформації, інформатика, семіотика й т.д. Більш глибоко були обґрунтовані й нові наукові принципи, наприклад, діяльності й системності. Саме відповідно до принципу діяльності по-новому стали трактувати типову структуру й людської діяльності взагалі, і книжкової справи (інформаційної діяльності) зокрема, де бібліографія, як ми вже відзначали, соотносима з такого невід'ємного складового будь-якого виду суспільної діяльності, як керування, точніше - інформаційне керування.
Саме на сучасному етапі й тільки в нашій країні було уведено нове поняття для позначення науки про бібліографію - "бібліографознавство". Уперше воно було запропоновано в 1948 р. И.Г.Марковым, що, щоправда, розумів бібліографію й науку про неї зайво вузько й прагматично: "Бібліографія - це покажчики й довідники, які мають своїм об'єктом книги, а бібліографічна наука - це теорія створення, оформлення й використання бібліографічних покажчиків". Нове позначення бібліографічної науки ввійшло у ДЕРЖСТАНДАРТ 16448-70 "Бібліографія. Терміни й визначення", також впроваджений вперше у світовій практиці. Потім термін "бібліографознавство" був повторений у новій редакції зазначеного нормативного документа - ДЕРЖСТАНДАРТ 7.0-77. Але, на жаль, нова назва бібліографічної науки була відсутня в новій редакції - ДЕРЖСТАНДАРТ 7.0-84. Зате, як ми знаємо, вийшов перший вузівський підручник під такою назвою: "Бібліографознавство. Загальний курс".
Можливі нові дискусії й підходи. Важливо підкреслити, що додання бібліографії управлінської функції у якості специфічної для її суспільної ролі в інформаційній діяльності проглядається як визначальна тенденція протягом всієї її історії у нашій країні (В.Г. Анастасевич, М.Л. Михайлов, А.Н. Соловйов). Але чомусь цьому дотепер надається мало значення, це просто не враховують у пропонованих зараз концептуальних побудовах бібліографії й науки про неї. Але іншої альтернативи немає. Більше того, саме функція інформаційного керування відрізняє як минулу, так і сучасну практику бібліографії. Наприклад, завдання "керівництва читанням" написані на прапорі одного з функціональних напрямків бібліографії - рекомендаційної. Бібліографічна підсистема з визначальною функцією керування характерна, як я вже відзначала, для апарата традиційної книги, більше того, стає специфічною частиною сучасних автоматизованих інформаційних систем (АИС) – різного типу ИПС, БД, БЗ, ЭС, ИИ й т.п.
Таким чином, на основі констатації особливостей виникнення й розвитку бібліографії й бібліографознавства можна вважати, що визначальною сутністю цієї специфічної галузі інформаційної діяльності є інформаційне керування.
Бібліотекознавство, галузь науки, що вивчає мети, принципи, зміст, систему й форми суспільного користування книгами. Основні розділи бібліотекознавства.: загальне бібліотекознавство., яке розглядає проблеми організації суспільного користування книгами (місце й роль бібліотеки у суспільстві; основи організації бібліотечної справи, принципи побудови мережі бібліотек та їхню типізацію йт.д.); бібліотечні фонди (питання комплектування, організації й зберігання фондів бібліотек, бібліотечні каталоги (опис та класифікація творів печатки й методика складання каталогів, робота із читачами (система обслуговування читачів у бібліотеці, форми й методи роботи з ними, керівництво їхнім читанням, виховання культури читання, прищеплювання навичок самоосвітнього читання, вивчення інтересів та запитів читачів); організація роботи бібліотеки (організація й нормування бібліотечної праці, облік і планування діяльності бібліотеки, будівництво й устаткування бібліотечних будинків, механізація й автоматизація бібліотечних процесів і ін.); історія бібліотечної справи, яка вивчає зміст, форми, методи й організацію суспільного користування книгами в умовах різних суспільно-економічних формацій.
Методологічні основи й проблематика бібліотекознавства визначаються на кожному історичному етапі соціально-економічними умовами й ідеологією, яка панує при даному суспільному ладі. В основі соціалістичного бібліотекознавства лежить марксистсько-ленінське вчення про об'єктивні закономірності розвитку суспільства, теорія В. И. Леніна про культурну революцію й комуністичне виховання. Цим визначилося формування соціалістичного бібліотекознавства як галузі науки, основним завданням якої є дослідження закономірностей розвитку бібліотечного процесу як соціального явища й аналіз на цій основі національних особливостей бібліотечної справи в окремих країнах.
Теоретичні положення соціалістичного бібліотекознавства розроблені радянськими науковцями у результаті узагальнення досвіду культурного будівництва, у тому числі бібліотечної справи, накопиченого в СРСР. Соціалістичне бібліотекознавство розкриває суспільну роль і характерні риси бібліотеки соціалістичного типу; принципи й засоби підпорядкування бібліотечної роботи політичним, господарським та культурним завданням країни; організаційні форми, шляхи диференціації й методи обслуговування народу книгою з метою залучення основної маси населення до систематичного читання й користування бібліотеками. На сучасному етапі розвитку в центрі уваги соціалістичного бібліотекознавства перебувають питання природи, сутності, змісту й соціальних умов формування інтересів читачів; місця й ролі бібліотеки в системі наукової й технічної інформації; науково-теоретичних основ єдиної системи бібліотечного обслуговування й ряд ін. Питання бібліотечної техніки вивчаються у зв'язку із цілями, завданнями й змістом бібліотечної роботи. У своїй науково-дослідній і практичній роботі библиотекознавці використовують математичні, статистичні, соціологічні й інші методи. Особливо важливі для бібліотечної справи наукові висновки про значення інформації в сучасному суспільстві. Перспективні також деякі методи й технічні засоби інформації.
Для радянського бібліотекознавства керівне значення мали вказівки В. И. Леніна про бібліотечну справу, рішення з'їздів Комуністичної партії, декрети й постанови Радянського уряду, які визначили створення й розширення бібліотечної мережі, удосконалювання організації й підвищення виховної ролі бібліотек. У становленні радянського Б. великі заслуги Н. К. Крупскої, яка спочатку як голова Главполітпросвета (1920—1930), а потім як заступник наркома по освіті (з 1929) повсякденно керувала роботою бібліотек. Н. К. Крупскій належить велика роль у розвитку загальнотеоретичних основ радянської бібліотечної справи, у першу чергу у розробці питань специфіки радянської бібліотеки, принципів організації бібліотечної справи в Радянській державі, принципів керівництва читанням, бібліотечної роботи з дітьми й т.д.
Значний внесок у розвиток радянського бібліотекознавства внесли науковці 3. Н. Амбарцумян, В. В. Васильченко, Ю. В. Григор'єв, А. В. Кленів, і ін.
На сучасному етапі підготовка бібліотечних кадрів ведеться на спеціальних факультетах інститутів культури, у деяких університетах та педагогічних інститутах на бібліотечних відділеннях культурно-просвітніх училищ і в бібліотечних технікумах.
Для буржуазного бібліотекознавства характерно, незважаючи на безсумнівні досягнення в розробці окремих проблем (питання механізації й автоматизації бібліотечних процесів, розробка принципів координації комплектування бібліотечних фондів, планування бібліотечних будинків і ін.), відсутність єдиної теоретичної концепції. Останнє пов'язане із властивими буржуазному бібліотекознавства об'єктивістськими тенденціями, сутність яких полягає у спробах представити бібліотеку, всупереч дійсному положенню, як установу, яка знаходиться поза політикою, поза впливом ідеології панівного класу, яка збирає літературу різних політичних напрямків яка надає її для користування будь-яким читачам.
У бібліографії існує кілька проблем окрім розглянутих Перш за все це: відсутня досить обґрунтована й переконлива наука про бібліографію. Хоча її відносна самостійність була усвідомлена вже на початку XX ст., але дотепер множаться все нові й нові підходи, у основному не сумісні між собою, а головне - заперечуючи необхідну історичну наступність, уже сформовані тенденції й закономірності. Зокрема, історія російської дореволюційної бібліографії систематизована у працях Н.В. Здобнова а от історії радянської бібліографії дотепер у монографічному дослідженні й викладі немає. Це й веде до того, що у бібліографії відсутня необхідна для її практики методика. Остання монографія "Методика бібліографічної роботи" Е.И.Шамурина була видана в 1933 р. У результаті, навіть при наявності державної стандартизації, рівень методичного забезпечення бібліографічної діяльності дуже низький
Ще одна невирішена проблема - це система бібліографічної термінології. Так, є спеціальний ДЕРЖСТАНДАРТ 7.0-99, але кожна нова редакція його (їх було вже три) як би вирішує цю проблему. Один приклад: у попередній редакції 1977 р. була спроба визначити основні види бібліографії. У діючій редакції такий розділ відсутній, але у назвах відповідних бібліографічних посібників колишні терміни залишилися.
1. Вяльяотс М. К. Типология научных библиотек Науч. и техн. б-ки СССР— 1979.— № 3— С. 15—22.
2. Дубаускас С. М. Возможные критерии классификации библиотек // Науч. и техн. б-ки СССР.— 1978. — № 8— С. 14—15.
3. Акилина М. И. К вопросу о классификации библиотек // Науч и техн. б-ки СССР.— 1989.— № 12.— С. 3—9.
4. Петрова С. В. Получено ли новое знание? // Науч. и техн. б-ки СССР— 1980— № 5— С. 12—19.
5. Положение о библиотечном деле в СССР: Утв. Указом Президиума Верховного Совета СССР 13 марта 1984 г. // Руководящие материалы по библиотечному делу: Справочник.— М., 1988.— С. 9—20.
6. Справочник библиотекаря / К. И. Абрамов, С. Г. Антонова, Г. С. Семенова и др.— М.: Книга, 1985.— 302 с.— (Гос. б-ка СССР им. В. И. Ленина).
7. Библиотечное дело: Терминол. словарь / Сост. И. М. Суслова, Л. Н. Уланова.— 2-е изд., перераб. и доп.— М.: Книга, 1986.— 224 с— (Гос. б-ка СССР им. В. И. Ленина).
в. Библиотековедение: Общ. курс: Учеб. для библ. фак. ин-тов культуры / К. И. Абрамов, А. Н. Ванеев, В. В. Скворцов и др. Под ред. К. И. Абрамова, Н. С. Карташова— М.: Кн. палата, 1988.— 224 с.
9. Карташов Н. С. Типология библиотек (постановка проблемы и подход к ее решению) // Сов. библиотековедение.— 1985.— № 4.— С. ;17—31.
10. Коршунов О. П. Библиографоведение. Общий курс. Учеб. для библ. фак. ин-тов культуры, ун-тов и ее; вузов — М.: Кн. палата, 1990.— 232 с.
|
