Курсовая работа: Аналіз продуктивності праці в рослинництві

ЗМІСТ

Вступ

1. наукові основи підвищення продуктивності праці в рослинництві

1.1. Економічна суть продуктивності праці

1.2. показники продуктивності праці в рослинництві та методика їх визначення

2. Аналіз продуктивності праці в рослинництві

2.1. природно - економічні умови сільськогосподарського виробництва

2.2. Аналіз динаміки і оцінки досягнутого рівня продуктивності праці в рослинництві

2.3. Фактори продуктивності праці в рослинництві

3. Шляхи підвищення продуктивності праці в рослинництві

3.1. Інтенсифікація виробництва

3.2. впровадження комплексної механізації

3.3. застосування прогресивних форм організації та оплати праці

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

ВСТУП

Людина володіє певною робочою силою, тобто здатністю до праці. Споживання робочої сили є основою існування і розвитку суспільства, природною необхідністю людського життя. Будь-яке матеріальне виробництво здійснюється при обов’язковому застосуванні праці. Праця – це доцільна діяльність людини, в процесі якої вона видозмінює й пристосовує предмети природи для задоволення своїх потреб. Іншими словами, це доцільна діяльність людини, спрямована на створення матеріальних благ.

Сільськогосподарська праця має свої особливості.

Забезпеченість сільськогосподарських підприємств таким ресурсом, як праця, і ефективне її використання значною мірою залежать від формування та функціонування ринку праці.

Ринок праці – це система відносин щодо обміну індивідуальної здатності до праці на фонд життєвих благ, необхідних для її розширеного відтворення, і розміщення робітників у системі суспільного поділу праці за законами товарного виробництва.

Однак слід враховувати, що на ринку праці продається і купується специфічний вид товару – робоча сила, тобто здатність людини до праці, а не сама праця.

Відтворення товару „робоча сила” пов’язане з великими затратами часу і засобів, що робить цей товар надзвичайно цінним для суспільства, змушує забезпечувати соціальний захист робітників у випадку несприятливої кон¢юктури на ринку праці.

Порівняно з міським жителем житель села, який пропонує свої послуги на ринку праці, є економічно більш незалежним, тому що, як правило, володіє і користується земельною ділянкою, має у своїй власності будинок та господарські будівлі, худобу, володіє частиною майна, яке перебуває в комунальній власності, а також може одержувати доход від особистого підсобного господарства. Ця обставина знижує його мобільність, обмежує вплив на кон¢юктуру ринку праці, тобто на співвідношення попиту і пропозиції на товар „робоча сила”.

Якщо ринок капіталу і товарні ринки готові захищатися від стихії попиту і пропозиції, спираючись на власні ресурси, то ринок праці вимагає державної підтримки, оскільки наслідки ринкових відносин у виробництві роблять людину найбільш уразливою. Мета регулювання ринку праці визначається необхідністю реалізувати обрану суспільством політику зайнятості.

Найважливішою складовою цієї політики є чітке уявлення про рівень безробіття.

Однією з найважливіших властивостей праці є її продуктивність – вона характеризує ступінь ефективності діяльності людини протягом даного проміжку часу. А отже, мета курсової роботи, розкрити суть, принципи та методику визначення продуктивності праці в рослинництві, а також визначення продуктивності праці в рослинництві, а також визначення її рівня ефективності в ПСП „Приморський”.

Завданням курсової роботи, на основі даних господарства ПСП „Приморський” зробити аналіз продуктивності праці в рослинництві, а зокрема аналіз динаміки і оцінки досягнутого рівня продуктивності праці в рослинництві. А також дослідження шляхів підвищення продуктивності праці і впровадження найефективніших і доцільніших для господарства ПСП „Приморський”. Наприклад таких як інтенсифікація виробництва, суть якої полягає не тільки в ефективнішому використанні землі, а й в удосконаленні всіх інших факторів виробництва – матеріальних і трудових ресурсів, впровадження нових організаційних форм господарювання, нових технологій і т.ін.; впровадження комплексної механізації, яка передбачає виконання всіх процесів механічними засобами при збереженні ручного управління машинами. А також організація і вдосконалювання матеріального стимулювання праці, тобто застосування прогресивних форм.

1. НАУКОВІ ОСНОВИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ В РОСЛИННИЦТВІ

1.1. ЕКОНОМІЧНА СУТЬ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ

Виробництво будь-якої продукції, в тому числі і сільськогосподарської, може зростати за рахунок збільшення маси праці, підвищення рівня її продуктивності або завдяки одночасній дії цих двох факторів. Маса праці залежить від кількості працюючих, тривалості робочого дня та інтенсивності праці. Враховуючи, що кількість працюючих у сільському господарстві має стійку тенденцію до зменшення, а робочий день законодавчо регулюється і в історичному плані спостерігається скорочення його тривалості, то стає очевидним, що маса праці в цій галузі також має тенденцію до зменшення. Інтенсивність праці не можна розглядати як компенсуючий фактор, оскільки вона має раціональні межі, встановлені відповідно до фізичних і психічних можливостей людини. Тому зрозуміло, що збільшити виробництво сільськогосподарської продукції можна насамперед завдяки підвищенню продуктивності праці. [1]

Продуктивність праці як економічна категорія відображує взаємозв’язок між обсягом виробництва продукції і відповідними затратами праці.

Продуктивність праці – це здатність конкретної праці створювати певну кількість продукції за одиницю робочого часу. Продуктивність праці підвищується, якщо збільшується виробництво продукції на одиницю робочого часу або зменшуються затрати праці на одиницю робочого часу або зменшуються затрати праці на одиницю вироблюваних продуктів. З наведеного визначення випливає, що підвищення продуктивності праці в кінцевому рахунку зводиться до економії робочого часу. [7]

Із скороченням робочого часу на виробництво одиниці продукції знижується її собівартість, отже, зростає дохідність підприємств, підвищується їх конкурентоспроможність. Зі зростанням продуктивності праці посилюється процес вивільнення працівників, які можуть бути залучені підприємством для розвитку інших видів діяльності. Очевидно також, що скорочення робочого дня можливе лише за умови послідовного підвищення продуктивності праці. [1]

Розвиток продуктивних сил і неухильне зростання потреб суспільства об’єктивно зумовлюють необхідність підвищення продуктивності праці. На всіх етапах історії людства діє економічний закон неухильного зростання продуктивності праці. Досягнутий рівень і темпи підвищення продуктивності праці є важливим показником ефективності виробництва, джерелом зростання реальних доходів і добробуту населення. Підвищення продуктивності праці в сільському господарстві створює необхідні умови для забезпечення ефективного функціонування агропромислового комплексу країни.

Виробництво сільськогосподарської продукції вимагає сукупних затрат живої і уречевленої праці. Тому підвищення продуктивності сукупної праці відбувається за рахунок скорочення затрат як живої, так і уречевленої праці, необхідної для виробництва одиниці продукції. Підвищення продуктивності праці полягає в тому, що частка живої праці зменшується, а частка минулої праці збільшується, причому загальна сума праці, втіленої в товарі, зменшується.

З розвитком агропромислового комплексу і вдосконаленням його структури має відбутися значний перерозподіл робочої сили між окремими його галузями. Зменшення чисельності працівників сільського господарства супроводжуватиметься зростанням їх у галузях з переробки сільськогосподарської продукції та виробництва засобів праці для агропромислового комплексу. В цих умовах підвищення продуктивності праці в АПК здійснюватиметься лише за рахунок зниження сукупних затрат живої і уречевленої праці на виробництво одиниці кінцевого продукту, який надходить в особисте і виробниче споживання.

У процесі виробництва вирішальна роль належить живій праці, яка в міру розвитку продуктивних сил приводить у рух дедалі більшу масу уречевленої праці (машин, обладнання, пального, насіння, кормів тощо). В результаті цього продуктивність праці в сільському господарстві підвищується, що забезпечує збільшення обсягів виробництва рослинницької і тваринницької продукції, а також зміцнення економіки сільськогосподарських підприємств.[7]

1.2 ПОКАЗНИКИ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ В РОСЛИННИЦТВІ ТА МЕТОДИКА ЇХ ВИЗНАЧЕННЯ

Для визначення продуктивності праці в сільському господарстві застосовують систему економічних показників. Це зумовлено особливостями даної галузі і, насам перед, незбігом робочого періоду з періодом виробництва. У багатьох галузях аграрних підприємств продукцію одержують лише раз на рік, а працю витрачають цілорічно. Тому, застосовуючи систему показників продуктивності праці, можна, не очікуючи кінцевих результатів, враховувати проміжні, що характеризують затрати живої праці на окремих операціях, за окремі проміжки часу, завантаженість працівників тощо. [1]

Продуктивність праці в сільському господарстві характеризується системою прямих (повні) і проміжних (неповні) показників. Прямі показники визначаються кількістю продукції, що виробляється за одиницю робочого часу. Вони безпосередньо характеризують її рівень в окремих галузях, сільськогосподарських підприємствах або в сільському господарстві в цілому. Вони виражаються в натуральній і вартісній формі. [7]

Натуральні показники визначають діленням прямих затрат людино-годин, що виникають у процесі виконання технологічних операцій, на обсяг виробленої продукції. Це – обернені показники продуктивності праці, і їх називають технологічною трудомісткістю продукції. Вони відповідають на питання, скільки витрачено робочого часу на виробництво центнера продукції.

З метою визначення продуктивності праці по сільському господарству країни, по окремих підприємствах з урахуванням усіх видів сільськогосподарської продукції, що ними виробляється, розраховують вартісні показники – погодинну, денну і річну продуктивність праці – відношенням вартості валової продукції в порівняльних цінах відповідно до відпрацьованих годин, людино-днів і середньорічної кількості працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві.

До прямих показників продуктивності праці належать:

1. виробництво окремих видів сільськогосподарської продукції в натуральному виразі з розрахунку на 1 люд.-год.;

2. прямі затрати праці (люд.-год.) на виробництво 1 ц продукції (характеризують трудомісткість продукції);3. вартість валової продукції рослинництва, тваринництва або сільського господарства в цілому з розрахунку на 1 люд.-год.;

4. вартість валової продукції сільського господарства з розрахунку на одного середнього працівника.

Продуктивність праці визначають не тільки за вартістю валової продукції, а й за масою створеної чистої продукції. Це новостворений продукт, або валовий доход, розмір якого обчислюють як різницю між вартістю валової продукції і матеріальними витратами сільськогосподарського виробництва. В умовах підвищення технічної озброєності сільського господарства і відповідної зміни співвідношення між живою і уречевленою працею обчислення показників продуктивності праці за валовим доходом (чистою продукцією) дає змогу більш повно оцінити дійсний вклад окремих галузей і підприємств у масу новоствореного продукту. На основі порівняння показників за валовою і чистою продукцією можна більш глибоко вивчити ефективність використання живої праці і обґрунтувати резерви дальшого її підвищення.

У сільському господарстві продукцію одержують раз на рік або дуже нерегулярно, в той час як затрати праці відбуваються, як правило, постійно. Тому прямі показники продуктивності праці за виходом кінцевої продукції сільськогосподарських галузей визначаються по закінченні господарського року.

Продуктивність праці протягом року обчислюють і аналізують системою (непрямих) неповних показників які є проміжними і розраховуються до одержання продукції. Вони визначаються співвідношенням обсягу виконаних робіт і затрат робочого часу. До них відносять:

1. затрати праці на вирощування 1 га посіву сільськогосподарських культур (люд.- год.);

2. затрати праці на 1 голову окремих видів худоби (люд. –год.);

3. навантаження посівних площ з розрахунку на одного середньорічного працівника;

4. навантаження поголів’я худоби і птиці на одного середньорічного працівника відповідної галузі тваринництва (в тваринництві).

Непрямі показники продуктивності праці характеризують обсяг виконаних робіт з розрахунку на одиницю робочого часу.

Вони лише приблизно оцінюють рівень продуктивності праці, проте дають змогу своєчасно протягом усього періоду виробництва сільськогосподарської продукції визначити його динаміку. Звідси їх значення для контролю і аналізу змін у затратах праці в процесі виконання різних сільськогосподарських робіт. За непрямими показниками виявляють і реалізують резерви підвищення продуктивності праці на окремих стадіях сільськогосподарського виробництва.

Рівень продуктивності праці по окремих роках істотно коливається, тому його динаміку вивчають за середніми даними за 3-5 років.

2. АНАЛІЗ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ В РОСЛИННИЦТВІ

2.1 ПРИРОДНО-ЕКОНОМІЧНІ УМОВИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА „МЕЛИТОПОЛЬСКАЯ ЧЕРЕШНЯ”

Сільськогосподарське підприємство ПСП „Приморський” розташовано на південно західній частині Приморського району, в зоні сухого українського степу з недостатньою кількістю опадів та нерівномірним їх розподіленням по періодам року, відносно низькою вологістю повітря й частими сильними вітрами.

Територія землекористування господарства відноситься до третього агро-кліматичного району, який характеризується як дуже теплий і дуже посушливий. Середня кількість опадів за рік досягає 379 км. Цієї кількості опадів достатньо для росту, нормального розвитку і досягнення хорошого врожаю більшості районованих сільськогосподарських культур, але атмосферні опади розподіляються по місяцям нерівномірно. По даним метеостанції в с. Садове за останні 10 років максимальна кількість їх приходиться на період травень-вересень, переважно у вигляді зливів. Такі опади малоефективні, або більша їх кількість йде на поверховий стік.

Бурхливі весною і влітку східні і південно-східні вітри, швидкість яких досягає іноді 15 м/сек., і солі значно збільшують випарювання вологи ґрунтом і рослинами. Найбільш інтенсивні і небезпечні пилові бурі під час тривалої відсутності дощів, коли грунт висихає, а рослини ще мало розвинені і не утворюють суцільний покрив. Під час пилових бур швидкість вітру досягає 25-30 м/сек., іноді пориви – 35 м/сек.

Відносна вологість знижується до 15-20%. Пильні бурі тривають від 3 до 9 днів. Середньорічна температура повітря складає 9.4°С.

Найвища температура спостерігається в липні -+23.5°С, а найхолоднішим місяцем зими є січень - -3.8°С. середня глибина промерзання ґрунту – 41 см. Середня з найбільших декадних вершин снігового покриву за зиму складає 18 см. Середня тривалість без морозного періоду складає 180-190 днів. Сума ефективних температур за цей період складає 3200-3300°, що цілком достатньо для оброблення всіх культур, районованих в Запорізькій області.

Таким чином, клімат господарства має позитивні, так і негативні сторони. До позитивних відносяться довга тривалість без морозного періоду і велика кількість теплих сонячних днів. До негативних-велике випаровування вологи, нерівномірний випад опадів, низька відносна вологість повітря в літній період, пилові бурі і суховії, що наносять шкоду сільському господарству. Тому в цих умовах весь комплекс агротехнічних заходів повинен бути направлений на боротьбу по накопиченню і збереженню вологи у ґрунті і раціональне її використання.

Територія землекористування господарства „Мелітопольська черешня” має водоерозійний вид рельєфу. Підвид рельєфу широко хвильовий. Загальний нахил поверхні на південний схід до Азовського моря.

Територія слабо порізана балками. Головним джерелом зволоження ґрунтів господарства являються атмосферні опади. Ґрунтові води на водорозділових плато залягають на глибині 10-15 метрів і на процес ґрунтоутворення не впливають.

У складі сільськогосподарських угідь найбільшу цінність мають рілля і багаторічні насадження. З підвищенням їх частки підвищуються якість і ефективність використання земельних ресурсів.

У господарствах України частка ріллі в сільськогосподарських угіддях зростає з півночі на південь, а площі природних сіножатей і пасовищ відповідно зменшується.

Грунтово-кліматичні умови дозволяють господарству займатися вирощуванням зернових, технічних і інших сільськогосподарських культур. Для використання вторинної продукції рослинництва в господарстві розвинене тваринництво по вирощуванню племінного молодняку.

Структура посівних площ розроблена з урахуванням кліматичних і ґрунтових умов.

Пункт реалізації продукції господарства:

- Молоко реалізується в міських дитячих закладах; є міський пункт реалізації.

- М’ясо реалізується на Мелітопольському м’ясокомбінаті та по місту.

- Зернова продукція має реалізацію в фірмах м. Запоріжжя та у міського населення .

При визначенні економічного становища і перспектив подальшого розвитку конкретного господарства необхідно врахувати не тільки природно економічні умови, але і його розміри і спеціалізацію.

Розрізняють розмір підприємства і розмір виробництва. Про розмір підприємства судять по наявності в ньому виробничих ресурсів, а про розмір виробництва – по кількості зробленої валової продукції. Розмір сільського господарства і підприємства визначають по площі наявних земель, тобто площі сільськогосподарських угідь. Всі інші ресурси як би „прив’язані” до площі землі. В основному визначається площа землі, яку потрібно обробляти, і кількість основних і оборотних коштів, а також кількість праці, необхідне для цього.

Розмір підприємства і його окремих галузей забезпечують концентрацію виробництва, що у свою чергу показує: ступінь зосередження землі, основних і оборотних коштів, трудових ресурсів, відбиває інтенсифікацію виробництва і поділ праці. Основними показниками розміру господарства є обсяг валової продукції в натуральному і вартісному вираженні і розмір сільськогосподарських угідь, у тому числі по їх видах непрямими показниками є: вартість основного й оборотного капіталу, кількість енергетичних потужностей, середньорічна чисельність працівників.

У складі сільськогосподарських угідь найбільшу цінність мають рілля і багаторічні насадження. За характером використання земельного фонду у виробничому процесі розрізняють дві групи земель. До першої належать землі сільськогосподарського призначення і лісового фонду, де земля є головним засобом виробництва. Друга група – це земля всіх інших категорій, де земля є просторовим базисом для розміщення промисловості та інших галузей народного господарства.

Таблиця 2.1 –

Динаміка складу і структури земельного фонду

З таблиці видно, що загальна площа збільшилася в 2004 р. на 1.96 %. Сільськогосподарські угіддя ПСП „Приморський” займають в 2004 р. 2878 га землі, або 92.4 % загальної площі, в 2002 р. займали 2748 га, що становило 89.9 % від загальної площі (3056 га). З таблиці видно, що це найбільша частина загального земельного фонду. 2002-2004 рр. (більше 89%), які в свою чергу характеризують високим ступенем розораності. У загальній площі сільськогосподарських угідь в 2004 р. площа ріллі становить 2709 га (86.9 %), сіножатей -126 га (4 %), пасовища – 22 га землі (0.7 %), багаторічних насаджень -21 га (0.7 %).

З метою раціонального і ефективного використання земельних ресурсів в 2004 році збільшилась площа ріллі на 60 га за рахунок площі лісу, які втратили своє цільове призначення.

Основні виробничі фонди – це засоби виробництва, які протягом тривалого часу беруть участь у процесі виробництва, зберігають натурально речову форму і поступово, частинами переносять свою вартість на створюваний продукт. Розвиток матеріально-технічної бази сільського господарства характеризується постійним збільшенням вартості його основних фондів. Структура і видовий склад основних виробничих фондів формується відповідно до потреб сільськогосподарського виробництва. Частка окремих видів основних фондів визначається структурою сільськогосподарських угідь господарства, його виробничим напрямком і рівнем спеціалізації виробництва, впровадженням індустріальних технологій та іншими природними і економічними факторами.

Розвиток сільського господарства, рівень і темп зростання виробництва продукції та підвищення продуктивності праці залежать від забезпеченості сільськогосподарських підприємств виробничими фондами. Її рівень характеризується фондозабезпеченістю господарства і фондоозброєністю праці.Більш наглядно забезпеченість основними фондами розглянемо в таблиці.

Таблиця 2.2

Забезпеченість основними фондами та ефективність їх використання в ПСП 2Приморський”.

Основні виробничі фонди господарства „Приморський” в 2004 році становлять 17298 тис. грн.. і збільшились на 32.8 % в 3 рівнянні з 2002 року. Вартість валової продукції сільськогосподарського призначення збільшилась в господарстві, відхилення становить в 2004 р. 149 % в зрівнянні з 2002 роком. Основні виробничі фонди сільськогосподарського призначення збільшились на 13488 тис. грн.. (за рахунок збільшення вартості основних фондів в рослинництві) і відхилення становить 35.4 %.

Прибуток від реалізації в 2004 р. зменшився в порівнянні з 2002 р. на 270.8 тис. грн., відхилення становить 38.3 % (частково ціни на пшеницю в 2002 р. були вищими, чим в 2004 р.) це свідчить про те, що на величину прибутку підприємства впливає кількість і якість реалізованої продукції в підприємстві, її структура, рівень собівартості і фактичних цін реалізації. Собівартість реалізованої продукції в підприємстві із ріка в рік змінюється. Собівартість звітного року від базисного (2004 р. 3277.7 тис. грн..)збільшилась на 738.3 тис. грн.. і відхилення становить 22.5 %. А це значить, що затрати, які увійшли до собівартості продукції в 2004 р. збільшилися.

Фондозабезпеченність господарства збільшилася на 29.6 % в 2004 р. в зрівнянні з 2002 р. з розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь припадає в 2004 р. 463.8 тис. грн.. основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення.

Фондоозброєність праці в господарстві в звітному році зросла в зрівнянні з 2002 р. на 57.5 %. З розрахунку на одного середньорічного працівника сільськогосподарського виробництва припадає 63.3 тис. грн.. основних виробничих фондів в 2004 р. фондовіддача основних засобів зросла і становить 176.5 % в 2004 року до 2002 року. Розмір основних виробничих засобів, необхідний господарству для виробництва валової продукції вартістю 1 грн. зменшилася і фондомісткість продукції в 2004 році становить 3.35 тис. грн.

Норма прибутку як показник ефективності використання всієї сукупності виробничих фондів господарства набуває особливого значення в умовах переходу до ринкової економіки. Збільшення активної частини основних фондів забезпечують підвищення її ефективності. Норма прибутку в господарстві 2Приморський” зменшився в 2004 р. і відхилення становить53.1 % в зрівнянні з 2002 р.

Високий рівень використання машинно - тракторного парку, машин і обладнання в 2004 р. об’єктивно зумовлює зменшення фондомісткості виробництва сільськогосподарської продукції. За період з 2002 по 2004 роки фондовіддача виросла, а фондомісткість виробництва продукції відповідно зменшилась. Показники фондовіддачі та фондомісткості дають змогу визначити оптимальні темпи відтворення, структуру основних фондів, обґрунтувати раціональне співвідношення цін на с/г продукцію та промислові засоби праці, які находяться у господарстві.

Оборотні виробничі фонди – це засоби виробництва, які повністю споживаються протягом одного виробничого циклю, втрачають натурально речову форму і повністю переносять свою вартість на готовий продукт. Оборотні виробничі фонди перебувають у двох функціональних формах і поділяються на виробничі запаси і незавершене виробництво. Структура оборотних засобів зумовлюється розвитком інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. В зерновому господарстві перевагу має вартість насіння, добрива та витрати на незавершене виробництво. Обсяг оборотних засобів господарства залежить від розмірів виробництва сільськогосподарської продукції і строків її реалізації.

Розглянемо таблицю 2.3.

Таблиця 2.3 –

забезпеченість і ефективність використання оборотних фондів.

Оборотні фонди ПСП „Приморський” в 2004 році становить 1354.5 тис. грн.. і незначно збільшились в зрівнянні з 2002 роком. Відхилення становить 0.3 %.

Виручка від реалізації продукції по господарству збільшилася в 2004 році на 467.2 тис. грн.. і становить 111.7 %.

Коефіцієнт оборотності оборотних засобів характеризує кількість оборотів за рік і становить в 2004 році 3.3 на підприємстві. Тривалість обороту становить в 2004 році 110.9 днів, що значно зменшився в зрівнянні з 2002 роком; відхилення становить 8.9 %.

Збільшення виробництва продукції в сільському господарстві забезпечується лише за рахунок підвищення продуктивності праці, проте досягнутий рівень і темпи її зростання залишаються ще недостатніми. Праця є самим джерелом суспільного багатства, матеріальною основою існування і розвитку суспільства.

Трудові ресурси сільського господарства – це працездатне населення, яке зайняте в сільському господарському виробництві.

Для сільськогосподарської праці характерна сезонність виробництва, особливо в галузях землеробства, що вимагає відповідних форм кооперації і розподілу праці в сільськогосподарських підприємствах. Сільськогосподарська праця більш складна. Серед факторів, які зумовлюють рівень продуктивності праці в сільському господарстві, можна виділити природні, технічні, організаційно-економічні та соціально-економічні.

Природні фактори значною мірою визначають рівень продуктивності сільськогосподарської праці. Так, від родючості землі лежать кінцеві результати сільськогосподарського виробництва, ефективність використання матеріальних і трудових ресурсів. Технічні фактори включають рівень розвитку техніки та її застосування в сільському господарстві, зростання оснащеності господарств засобами виробництва і підвищення їх надійності. Ці фактори відображають розвиток матеріально-технічної бази сільського господарства на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення рівня його фондозабезпеченості та фондоозброєності праці, що є основою зростання її продуктивності.

Проаналізуємо чисельність працюючих в господарстві, рівень їх використання і забезпеченість ними сільськогосподарського підприємства. Дані зведено в таблицю 2.4.

Таблиця 2.4 –

Забезпеченість господарства робочою силою і рівень її використання.

Середньорічна чисельність робітників на підприємстві становить 322 чол. І зменшилась на 13 чол. Від базисного року, відхилення становить 3.9 %. Середньорічна чисельність робітників, зайнятих в сільськогосподарському підприємстві також зменшилась і відхилення становить 13.9 %.

Затрати праці на підприємстві збільшились на 4.6 тис. люд. год., відхилення становить 9 % від базисного року.

В умовах зменшення чисельності працівників сільського господарства в цілому по галузі важливо забезпечити їх найбільш повне і раціональне використання у виробництві. Основними показниками, що характеризують рівень використання трудових ресурсів, є кількість відпрацьованих людино-днів за рік одним працездатним та коефіцієнт використання трудових ресурсів.

245 * 6.83 * 322 = 538.8 тис. люд. год. За 2004 рік., де 6.83 – середня кількість годин, відпрацьованих робітником в день на сільськогосподарському підприємстві „Приморський”.

Коефіцієнт використання річного фонду робочого часу визначають з відношення фактично відпрацьованого на підприємстві робочого часу до можливого його річного фонду. Можливий фонд робочого часу (норматив) людино-днів складає добуток тривалості днів одного тижня на середню кількість робочих тижнів у році.

Навантаження на одного працездатного сільськогосподарських угідь збільшилось на 21.4 % - ріллі на 21.9 5, навантаження на 1 працездатного умовних голів скота збільшилось і відхилення становить 9.4 % по господарству в зрівнянні з 2002 роком.

Коефіцієнт використання річного фонду робочого часу показує, що у господарстві фонд збільшився на 4.3 % від базисного року, але фонд робочого часу на підприємстві використовується не повністю, а лише на 93 % в 2004 р. це свідчить про те, що в майбутньому фонд використання робочого часу можна використовувати більш ефективніше.

Під спеціалізацією в сільському господарстві розуміється переважне виробництво визначених видів продукції в підприємстві, районі, області, зоні. Головним показником спеціалізації підприємства є структура вартості товарної продукції (грошового виторгу), що дозволяє визначити місце кожної галузі в системі суспільного поділу праці. Додатковими показниками можуть служити: структура посівних площ, поголів’я худоби, основні засоби витрат праці й інші.

Таблиця 2.5

Склад і структура товарної сільськогосподарської продукції господарства „Приморський”

Продовження таблиці 2.5.

Аналізуючи структуру товарної продукції, можна відмітити, що господарство спеціалізується на виробництві продукції рослинництва і тваринництва. Більшу питому вагу займає тваринництво. До її частки належить 51.5 % від загальної вартості товарної продукції в середньому за три роки. В тваринництві більша питома вага має скотарство (45.3 % в середньому за 2002-2004 р). до рослинництва належить 48.5 % вартості товарної продукції де більша питома вага належить рослинництву (26.15). значно збільшилась питома вага зернових культур і продукції скотарства в 2004 р. в структурі товарної продукції, відповідно 215 % і 72.6 %.

Із цього можна зробити висновок, що господарство має м’ясо-зернову спеціалізацію.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з одного га земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції. Ефективність сільськогосподарського виробництва включає не тільки співвідношення результатів і витрат виробництва, в ній відбиваються також якість продукції і її здатність задовольняти ті чи інші потреби споживача. При цьому підвищення якості сільськогосподарської продукції вимагає додаткових затрат живої і уречевленої праці. В ефективності виробництва відображається вплив комплексу взаємопов’язаних факторів, які формують її рівень і визначають тенденції розвитку.

Рівень ефективності сільськогосподарського виробництва визначається такими показниками, як обсяг і темпи зростання виробництва валової продукції і окремих її видів з розрахунку на середньорічного працівника.

Більш наглядно розглянемо економічну ефективність ПСП „Приморський” в таблиці.

Таблиця 2.6

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва в ПСП „Приморський”.

Так виробництво валової продукції з 2002 року по 2004 рік збільшилось на 2328.1 тис. грн.., відхилення становить 140.9 % в т. ч. З розрахунку на одного середньорічного працівника збільшився на 179.8 % від 2002 року; з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь – на 130.1 %. Збільшилась вартість валової продукції на одну грн. виробничих витрат і одну грн.. основних фондів – відхилення становить відповідно 71.9 % і 82.9 %.

Валовий дохід всього господарства зменшився на 128.3 тис. грн.. в 2004 році, відхилення становить 7.8 %, в т. ч. З розрахунку на один га сільськогосподарських угідь – на 88.0 тис. грн. валовий дохід в 2004 р. на одного середньорічного працівника незначно збільшився і становить 107.0 %.

Важливою економічною категорією, яка властива діяльності підприємства на принципах господарського розрахунку, є рентабельність. Вона означає доходність, прибутковість підприємства. Так підприємство 2приморський” від своєї діяльності одержує прибуток. Але прибуток в 2004 році зменшився на 270.9 тис. грн.. в зрівнянні з 2002р., відхилення становить 38.3 %. І на 656 тис. грн.. в зрівнянні з 2003 р. Тобто, величина прибутку залежить від кількості і якості реалізованої продукції, її структури, рівня собівартості і фактичних цін реалізації.

Рівень рентабельності в цілому по господарству це сукупний рівень рентабельності. По підприємству він понизився і відхилення становить 25.5%.

В цілому можна зробити висновок, що підприємство „приморський” рентабельне.

2.2 АНАЛІЗ ДИНАМІКИ І ОЦІНКИ ДОСЯГНУТОГО РІВНЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ В РОСЛИННИЦТВІ

Рівень продуктивності праці вимірюється кількістю продукції виробленої за одиницю робочого часу або затратами робочого часу на виробництво одиниці продукції. Під час аналізу виявляють резерви підвищення продуктивності праці, збільшення виробництва продукції з найменшими затратами праці та засобів.

Продуктивність праці в сільському господарстві характеризується системою прямих і непрямих показників у вартісному і натуральному виразах. Для оперативного аналізу і поточного контролю за використанням трудових ресурсів у господарствах використовують такі непрямі показники: обсяг виконаних сільськогосподарських робіт за робочий день чи годину; затрати часу на обслуговування однієї голови худоби4 посівна площа з розрахунку на одного працівника.

Рівень продуктивності праці аналізують, порівнюючи фактичні показники з передбачуваними, з даними попередніх років, інших господарств та із середніми показниками по району. Це дозволяє виявити зміни в рівні продуктивності праці, вплив їх на виробництво продукції, зниження собівартості, підвищення рівня рентабельності та накреслити заходи щодо дальшого зростання продуктивності праці.

Проаналізуємо по роках зміну рівня забезпеченості та використання персоналу сільськогосподарського підприємства.

Таблиця 2.7

Забезпеченість та використання персоналу сільськогосподарського підприємства.

З таблиці видно, що середньорічна чисельність робітників, зайнятих в сільськогосподарському підприємстві зменшилась і відхилення становить 13.9 %.

Прямі затрати праці на підприємстві збільшились на 4.6 тис. люд. год., відхилення становить 9 % від 2002 року в 2004 році. Так в рослинництві затрати праці збільшились на 9.6 тис. люд. год., а це 2.5 % відхилення, в тваринництві відхилення складають 3.2 %.

Зміни в чисельності працівників зайнятих в сільському господарстві, призвали до змін в питомій вазі працівників. Питома вага працівників рослинництва зменшилась в 2004 р. в зрівнянні з 2002 р., відхилення становить 0.48 %, а по тваринництву збільшилось в 2004 р. і становить відхилення 3.4 5.

В умовах зменшення чисельності працівників сільського господарства в цілому по галузі важливо забезпечити їх найбільш повне і раціональне використання у виробництві. Одним з оновних показників, що характеризує рівень використання трудових ресурсів, є кількість відпрацьованих 1 працівником людино-годин за рік. Так в рослинництві в 2004 р. відпрацьованих людино-годин збільшилось і відхилення склали 19.7 % в порівнянні з 2002 р., а тваринництві відхилення склали 9.4 % в порівнянні 2004 р. з 2002 р.

Для оцінки досягнутого рівня продуктивності праці застосовується нормативний метод, який ґрунтується на порівнянні встановлених нормативів затрат праці з фактичними. Він дає змогу також здійснювати оперативний контроль за використанням праці, вчасно визначати недоліки в організації виробництва і накреслювати шляхи їх усунення.

На основі порівняльних даних проаналізуємо продуктивність праці ПСП „Приморський”.

Таблиця 2.8

Рівень продуктивності праці в ПСП „Приморський”

Таким чином, валова продукція в розрахунку на середньорічного працівника зросла в 2004 р. в зрівнянні з 2002 р. і становить в цілому по ПСП „Приморський” 179.8 %. Валова продукція з розрахунку на 1 люд. год. прямих затрат праці зросли і відхилення становить в цілому по господарству 139 %.

Продуктивність праці може бути виражена і за допомогою зворотної величини, що характеризується як витрати робочого часу на одиницю продукції, тобто трудомісткістю. Розрізняють трудомісткість продукції (люд. – год/ц). В ПСП „Приморський” трудомісткість в 2004 р. зменшилась в порівнянні з 2002 р. і становить 57 %. А також розрізняють трудомісткість культури (люд. – год/га).

Проведемо аналіз продуктивності праці при виробництві конкретного виду сільськогосподарської продукції (зерна) в ПСП „Приморський”.

Таблиця 2.9

Показники продуктивності праці при виробництві зерна

Кількість виробленого зерна на 1 люд. год. В2004 р. зменшилось і становить 91.7 % в зрівнянні з 2002 роком. Затрати праці на 1 ц і на 1 га посівної площі під зернові збільшились і відхилення становить відповідно 9.2 % і 6.7 %. Виробництво зерна на 1 середньорічного працівника збільшилось і в 2004 р. становить 169.9 5 в зрівнянні з 2002 р. Проаналізуємо витрати праці на виробництві окремих видів с/г продукції в господарстві „Приморський”.

Таблиця 2.10

Прямі затрати праці на 1 га посівів та 1 ц продукції рослинництва.

З таблиці видно, що затрати праці на 1 га посіву по окремим видам продукції виросли в 2004 р. в зрівнянні з 2002 р. і становлять в цілому по господарству 216 %, а відхилення складають 116 %. Відхилення затрат праці по зерновим становлять 62.1 %, по овочевим 122 %. Збільшилась трудомісткість 1 ц в 2004 р. і відхилення в порівнянні з 2002 р. становлять 46 %. Збільшилась трудомісткість 1 ц соняшника і овочевих в 2004 р. на 20.5 люд. год. і 140.8 люд. год. або на 109 % та 133 % в порівнянні з 2002 р.

Аналізуючи показники можна відмітити, що продуктивність праці в 2004 р. зменшилась в зрівнянні з 2002 р.; в зрівнянні з 2003 р. збільшилась. Тож в загалі вартість валової продукції на 1 середньорічного працівника збільшилась в 2004 р. проте продуктивність праці в 2004 р. зменшилась порівняно з 2002 р. і є недостатньою на підприємстві.

Прискорення темпів зростання продуктивності є однією з найголовніших умов підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва.

2.3 ФАКТОРИ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ В РОСЛИННИЦТВІ.

Для пошуку на кожному підприємстві резервів зростання продуктивності праці потрібно проаналізувати її досягнутий рівень, визначивши найважливіші фактори, які впливають на зміну останнього.

Усі фактори, що впливають на рівень продуктивності праці, за характером дії на цей показник можна об¢єднати в три групи. До першої групи належать фактори, що сприяють збільшенню виробництва продукції, до другої – скороченню затрат живої праці, до третьої – соціальні фактори, що спонукають працівників до ефективної праці.

Збільшення виробництва продукції досягається завдяки підвищенню культури землеробства, впровадженню нових сортів і гібридів сільськогосподарських культур, раціональної хімізації виробництва і меліорації землі. Так від родючості землі залежать кінцеві результати сільськогосподарського виробництва, ефективність використання матеріальних і трудових ресурсів. Звідси одна й та сама кількість праці за різних природних умов буває представлена більшим або меншим обсягом вироблених продуктів, або збільшення (зменшення) кількості продукції, або під одночасним впливом обох цих факторів.

Для обчислення приросту річної продуктивності раці завдяки вивільненню працівників можна скористатися формулою:

;

де Р_пр – приріст річної продуктивності праці завдяки вивільненню працівників; КП₁ і КП₀ – кількість працівників відповідно в звітному і базовому періодах.

;

вплив збільшення обсягу виробництва продукції на приріст продуктивності праці визначається за формулою:

;

де D П_пп – приріст річної продуктивності праці завдяки збільшенню обсягу виробництва; ВП₁ і ВП₀ – обсяг виробництва валової продукції відповідно в звітному і базовому періодах.

Серед другої групи факторів важливе значення мають такі, як впровадження нових технологій і способів обробітку ґрунту, раціональної організації праці і виробничих процесів, досягнення обґрунтованої спеціалізації виробництва й ефективного співвідношення між основними та допоміжними галузями. Але радикальним фактором, що впливає на скорочення затрат живої праці, є заміна її капіталом. Результатом такої заміни є механізація й автоматизація виробництва, завдяки чому не лише підвищується продуктивність праці, а й зростає прибутковість підприємств.

При заміні живої праці капіталом закономірно постає питання: яку суму інвестицій підприємство може дозволити собі вкласти у виробництво, щоб заощадити таку кількість живої праці, завдяки вивільненню якої досягається вища ефективність виробництва. Відповідь на це запитання може бути вичерпною за умови обґрунтованого визначення необхідної вихідної інформації і правильного використання відомого в економічній теорії принципу: заміна живої праці минулою доцільна лише тоді, коли вартість машини нижча за вартість робочої сили, яку вона заміщує.

Витрати на робочу силу, яка вивільняється в процесі механізації, визначають за формулою6

В_рс = Т_{r с} * Т_рд * К_рд * К_сн ;

Де Т_{r с} – тарифна годинна ставка; Т_рд – тривалість робочого дня, год.; К_рд – кількість робочих днів, які відпрацював працівник протягом року; К_сн - коефіцієнт соціальних нарахувань на заробітну плату.

На основі цих даних визначають суму капіталовкладень, за яких витрати на механізацію виробництва збігаються з витратами на робочу силу, що вивільняється. Розрахунок здійснюють за формулою:

КВ_з = ;

Де КВ_з – зрівноважені капіталовкладення, за яких витрати на механізацію виробництва збігаються з витратами на робочу силу, що вивільняється; П_з – загальна сума витрат в розрахунку на 1000 грн. капіталовкладень.

Розрахована таким способом сума зрівноважених капіталовкладень означає, що підприємство матиме економію, інвестиції на заміну працівників будуть менші, ніж ця сума. Зрозуміло, що економія буде тим більшою, чим меншим будуть фактичні капіталовкладення порівняно з показником КВ_з , і навпаки. Підприємство нестиме збитки, якщо фактичні капіталовкладення перевищуватимуть зрівноважені.

Серед третьої групи факторів підвищення продуктивності праці особливу роль відіграють такі, як підвищення кваліфікації працівників і рівня їх матеріальної заінтересованості, матеріальне стимулювання кращої праці. Працівники з вищою кваліфікацією швидше та якісніше виконують свої функції. Тому раціональна організація навчання кадрів є важливою умовою зміцнення економіки підприємств. Це тим більш важливо, що заміна живої праці капіталом, перехід до використання більш продуктивних машин і знарядь вимагає для їх експлуатації кваліфікованіших працівників з іншим рівнем матеріального стимулювання: успіх досягається лише тоді, коли кожний працівник буде чітко розуміти, що, коли, чому і як йому потрібно робити, а також яка матеріальна винагорода його очікує.

Важливим соціальним фактором підвищення продуктивності праці є взаємовідносини між управлінським апаратом і виконавцями, роботодавцями і виконавцями. Менеджери повинні турбуватися про працівників, прислуховуватися до їх порад щодо поліпшення організації виробництва, вдосконалення його технічної бази, об’єктивно оцінювати роботу кожного члена трудового колективу. Етика взаємовідносин між керівниками і підлеглими вимагає взаємоповаги. Менеджери повинні спокійно реагувати на помилки виконавців, виправляти їх, не роблячи зауважень винним у присутності інших працівників.

Значного підвищення продуктивності праці можна досягти завдяки впровадженню наукової організації праці, коли досягається найбільш

3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ В РОСЛИННИЦТВІ.

3.1 ІНТЕНСИФІКАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА.

Інтенсифікація як об’єктивний процес розвитку сільського господарства має багатогранний і комплексний характер. Вона включає всі напрями розвитку економіки сільськогосподарських підприємств на основі широкого використання досягнень науково-технічного прогресу і безпосередньо впливає на кінцеві результати виробництва.

Мета інтенсифікації рослинництва – збільшення виходу високоякісної продукції з розрахунку на одиницю земельної площі, а також підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Засобом розв’язання цієї проблеми є додаткові вкладення, що зумовлюють концентрацію уречевленої і живої праці на одній і тій самій земельній площі. Вивчення інтенсифікації господарства здійснюють у три етапи на основі системи показників. Залежно від економічного змісту це показники рівня інтенсивності сільськогосподарського виробництва, результату економічної ефективності інтенсифікації господарства.

У процесі інтенсифікації рослинництва до землі прикладаються різноманітні засоби виробництва і жива праця сільських трудівників. У зв’язку з цим для визначення рівня інтенсивності сільськогосподарського виробництва використовується система економічних показників, серед яких є загальні і часткові, вартісні і натуральні.

Узагальнюючим показником рівня інтенсивності сільськогосподарського виробництва, який відображує сукупні затрати уречевленої і живої праці, є сума вартості основних виробничих фондів і поточних виробничих витрат (без амортизації) з розрахунку на гектар сільськогосподарських угідь. У господарстві об’єктом інтенсифікації сільськогосподарського виробництва в цілому є загальна площа їх сільськогосподарських угідь. Цей показник безпосередньо виражає суть інтенсифікації і характеризує рівень інтенсивності всього сільського господарства.

Для визначення рівня інтенсивності в рослинництві цей показник обчислюють відповідно на гектар ріллі.

Важливим показником рівня інтенсивності рослинництва є річні виробничі витрати на гектар сільськогосподарських угідь. Річні витрати сільськогосподарського виробництва включають частину вартості основних фондів у розмірі амортизації, віднесеної на собівартість продукції, а також вартість спожитих оборотних засобів, у тому числі і оплату праці.

Рівень інтенсивності сільськогосподарського виробництва визначається також вартістю основних засобів виробництва (основних виробничих фондів) на гектар сільськогосподарських угідь. Цей показник відображує лише уречевлену працю, втілену в основних засобах виробництва сільськогосподарського призначення. У процесі використання основні виробничі фонди переносять свою вартість на продукцію лише частково, в розмірі річної їх амортизації, але при цьому вони створюють відповідні умови для раціонального використання матеріальних оборотних засобів. Тому зростання оснащеності господарств основними виробничими фондами підвищує рівень використання і продуктивність земельних угідь.

Рівень інтенсивності рослинництва характеризується також таким показником, як затрати живої праці з розрахунку на гектар земельної площі. Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва здійснюється на основі широкого використання досягнень науково-технічного прогресу, що сприяє впровадженню комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів, підвищенню продуктивності праці. Тому на відміну від інших показників затрати праці на одиницю земельної площі у процесі інтенсифікації закономірно зменшуються. Це відображує відповідні зміни у співвідношенні затрат уречевленої і живої праці з підвищенням технічної озброєності господарства.

У процесі інтенсифікації рослинництва зростає використання засобів виробництва у вигляді різноманітних речових елементів і енергетичних ресурсів. Для вивчення впливу окремих факторів інтенсифікації рослинництва на вихід продукції і ефективність її виробництва обчислюють також натуральні показники рівня інтенсивності.

Для характеристики рівня інтенсивності сільського господарства використовують такі натуральні показники: кількість енергетичних потужностей, спожитої електроенергії на виробничі потреби з розрахунку на 1 га ріллі або посівної площі, кількість мінеральних та органічних добрив, обсяг виконаних тракторних робіт в умовних еталонних гектарах на 1 га ріллі.

Вивчення змін у рівні інтенсивності сільськогосподарського виробництва дає можливість встановити вплив додаткових сукупних вкладень на збільшення виходу продукції з одиниці земельної площі. Основні результативні показники інтенсифікації рослинництва це врожайність сільськогосподарських культур, вартість валової продукції на 1 га сільськогосподарських угідь.

Підвищення рівня інтенсивності сільськогосподарського виробництва має не тільки збільшити вихід продукції на гектар земельної площі, а й скоротити затрати праці і коштів на її одиницю. В цьому виражається суть процесу інтенсифікації, який передбачає не тільки сукупні додаткові вкладення в сільське господарство, а й підвищення його ефективності.

Економічну ефективність інтенсифікації рослинництва характеризують такі показники: продуктивність праці, фондовіддача, окупність виробничих витрат, собівартість продукції, розмір валового, чистого доходу і прибутку на 1 га земельної площі, рівень рентабельності виробництва, окупність додаткових витрат – це середньорічний приріст вартості валової продукції сільського господарства з розрахунку на 1 грн. додаткових витрат, що зумовили цей приріст у процесі інтенсифікації виробництва.

У сільськогосподарській практиці можливі три варіанти ефективності інтенсифікації рослинницької галузі: окупність додаткових витрат не змінюється, на одиницю земельної площі вони дають стільки ж продукції, як і попередні рівновеликі витрати; додаткові витрати забезпечують більший обсяг продукції порівняно з попередніми витратами; додатковий вихід продукції менший за додаткові виробничі витрати.

Різниця в темпах зростання виробничих витрат на одиницю земельної площі і приросту валової продукції не суперечить об’єктивним закономірностям інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. Тому випадок зниження продуктивності додаткових вкладень є цілком рівноправним і однаково можливим, як і випадок підвищення їх ефективності.

Отже, послідовне збільшення виробничих витрат на одиницю земельної площі виявляє в динаміці різну віддачу продукцією.

Підвищення економічної ефективності інтенсифікації рослинництва досягають комплексним використанням земельних, матеріально-технічних і трудових ресурсів на основі впровадження досягнень науково технічного прогресу.

Сільське господарство нашої країни протягом багатьох років розвивалось на основі поєднання екстенсивного і інтенсивного напрямів, що забезпечувало вдосконалення структури виробництва, підвищення продуктивності праці і збільшення виходу продукції. Головним шляхом розвитку сільського господарства стала послідовна інтенсифікація, яка супроводжувалась більш динамічними темпами підвищення його продуктивності і економічної ефективності.

Використовуючи запропоновану методику, проаналізуємо процес інтенсифікації на прикладі виробництва зерна в ПСП „приморський”.

Зернове господарство України розвивається на основі дальшої інтенсифікації, що забезпечує збільшення виробництва зерна переважно за рахунок підвищення врожайності зернових культур.

З підвищенням рівня інтенсифікації в сільському господарстві з’явилася можливість робити колишню кількість продукції на меншій площі чи сільськогосподарських угідь з меншим поголів’ям тварин. Це дає більший економічний ефект.

Виділяють кілька факторів, що визначають рівень інтенсивності виробництва в господарстві: ціна продукції і ресурсів, якість ґрунту, клімат, розташування земельних ділянок. Основний зміст інтенсифікації полягає в забезпеченні росту збалансованості факторів і усунення їхнього дисбалансу.

Розвиток виробництва зерна характеризується такими показниками, як динаміка посівних площ та їх структури, підвищення врожайності зернових культур, збільшення валового збору зерна і вдосконалення структури зернового виробництва.

Проаналізуємо по роках зміну рівня інтенсивності виробництва і валового виходу продукції в наступній таблиці.

Таблиця 3.1

Показники інтенсифікації зернового виробництва.

Таким чином, виробничі затрати виросли в 2004 р. в зрівнянні з 2002 р. і становлять 201.1 %. Затрати праці зросли і відхилення становить 59.4 %. Вартість добрив зменшилась і становить в 2004 р. 163 тис. грн.., в зрівнянні з 2002 р. відхилення становить – 41 %.

Виробничі затрати на 1 га посіву значно збільшились і становлять в 2004 р. 204.3 %. Збільшились затрати праці на 1 га посіву в 2004 р. на 19 тис. люд. год. або на 61.9 %. Валовий дохід на1 га посіву збільшився і в 2004 р. становить 1486.9 грн/га, відхилення в зрівнянні з 2002 р. становить 3.3 %, а в зрівнянні з 2003 р. валовий дохід на 1 грн. посіву зменшився і відхилення становить 42.8 %. В 2002-2003 рр. виробництво зернових окупило свої затрати, чистий доход становить відповідно 591.2 і 1237.2 грн./га. Чистий дохід на 1 га посіву в 2004 р. не окупив свої затрати і становить 305.4 грн./га.

3.2 ВПРОВАДЖЕННЯ КОМПЛЕКСНОЇ МЕХАНІЗАЦІЇ.

Одним з головних напрямів інтенсифікації сільського господарства є механізація та автоматизація виробництва. Застосування машин і механізмів, автоматизація виробничих процесів поряд з іншими факторами забезпечують неухильне підвищення продуктивності праці, сприяють розвитку продуктивних сил суспільства.

Механізація – це комплекс технічних, організаційних, економічних та інших заходів, що забезпечують широку зміну ручної праці машинною. Розрізняють три рівні механізації6 часткову, комплексну та автоматизацію. При комплексній механізації практично весь обсяг робіт здійснюється машинами і механізмами при виконанні управлінських дій людиною.

Щороку дедалі більший обсяг робіт виконується із застосуванням машин та механізмів. Впроваджуються комплексна механізація та автоматизація виробничих процесів, які раніше здійснювались в ручну або були механізовані частково. Цьому сприяє поява нових видів техніки, більш високопродуктивної, уніфікованої, з новими можливостями по виконанню одного чи кількох видів робіт. Крім того, така техніка використовується в кількох галузях сільського господарства, що дає змогу експлуатувати її протягом більш тривалого періоду, а отже, значно скоротити затрати праці і коштів, строки виконання робіт.

Застосування механізації не тільки зумовлює підвищення продуктивності праці, а й поліпшує умови праці зайнятих на виконанні того чи іншого виду робіт, що має важливе соціально-економічне значення. Використання машин створює кращі умови для розвитку рослин завдяки поліпшенню обробітку ґрунту та догляду за посівами, якісному збиранню врожаю, виконанню всіх технологічних операцій в оптимальні агротехнічні строки.

Скорочення чисельності сільського населення і відповідно працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, вимагає підвищення рівня забезпеченості засобами механізації та автоматизації, поліпшення їх якості, підвищення продуктивності та уніфікованості. Однак в останні роки спад промислового виробництва, різке підвищення цін на техніку, відсутність паритету цін на продукцію промисловості і сільського господарства призвели до зниження рівня технічної забезпеченості аграрного сектора економіки.

Рівень механізації окремих виробничих процесів у сільському господарстві визначають у процентах і розраховують відношенням обсягу механізованих робіт до загального обсягу відповідних робіт. Роботи, які вимірюються в різнойменних одиницях і їх не можна підсумувати в однакових фізичних одиницях, переводять у застановлений вигляд – умовні еталонні гектари.

Ступінь механізації виробничих процесів у рослинництві постійно зростає, багато видів робіт комплексно механізовані. Водночас рівень механізації окремих робіт в „Приморському” залишається невисоким. Особливо це стосується овочівництва і баштанництва.

Істотно підвищити продуктивність праці, забезпечити підвищення ефективності виробництва може впровадження системи машин. Така система повинна забезпечити механізацію всіх процесів, створити умови для впровадження потокової технології виробництва, скорочення потреб у робочій силі, полегшення праці трудівників. Вона повинна охопити всі процеси, починаючи від передпосівного обробітку ґрунту й закінчуючи транспортуванням готової продукції.

Економічна ефективність механізації та автоматизації виробництва продукції рослинництва проявляється в підвищенні врожайності сільськогосподарських культур, збільшенні валового виробництва продукції, поліпшення її якості, підвищенні продуктивності праці, зниженні собівартості продукції.

Економічну ефективність використання нової техніки різних варіантів механізації та автоматизації того чи іншого виду робіт розраховують порівнянням затрат праці і коштів при існуючому та пропонованому варіантах. Для цього визначають систему показників, що порівнює затрати праці, експлуатаційні витрати, питомі капітальні вкладення, приведені витрати, визначає строк окупності капітальних вкладень.

Ступінь зниження затрат праці розраховують за формулою:

С_{n =} [(З_с – З_н ) : З_с ] * 100 %, де С_n – зниження затрат праці, %; З_с ,З_н – затрати праці на виробництво одиниці продукції або виконання одиниці робіт при відповідно старому та новому варіантах системи машин чи агрегатів.

Ступінь зниження питомих капітальних вкладень дорівнює:

С_к = [(К_с –К_н ) : К_с ] * 100 %, де С_к – зниження капітальних вкладень, %; К_с ,К_н - питомі капітальні вкладення на виробництво одиниці продукції або виконання одиниці робіт при відповідно старому та новому варіантах системи машин чи агрегатів.

Строк окупності додаткови капітальних вкладень у нову техніку визначають за формулою: Т = (К_н - К_с ):(С_n – С_н ), де Т – строк окупності додаткових капітальних вкладень, років; К_с , К_н – капітальні вкладення на виробництво одиниці продукції або виконання одиниці робіт при відповідно старому та новому варіантах системи машин чи агрегатів; С_с , С_н – собівартість одиниці продукції або витрати на виконання одиниці робіт при відповідно старому та новому варіантах системи машин чи агрегатів.

Рівень цих показників в ПСП „Приморський” залишається досить високим, тому необхідно шукати шляхи суттєвого їх зниження. Головними що до цього є грамотна технічна експлуатація сільськогосподарської техніки, своєчасне здійснення ремонту і технічного обслуговування, раціональна організація виробничих процесів, правильне агрегатування силових та робочих машин і механізмів, повне завантаження енергонасичених тракторів, оптимізація структури машинно-тракторного парку.

3. ЗАСТОСУВАННЯ ПРОГРЕСИВНИХ ФОРМ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ОПЛАТИ ПРАЦІ.

Усі речові елементи виробничого процесу – засоби і предмети праці – перетворюються на продуктивну силу лише тоді, коли у виробничий процес включається людина, застосовуючи працю.

Результативність праці називається її продуктивністю. Підвищення продуктивності праці у будь-якій державі має велике значення, оскільки дає змогу збільшувати та здешевлювати виробництво продукції, економлячи при цьому живу працю.

Найважливішою умовою підвищення продуктивності праці є постійне вдосконалення її організації.

Наукова організація праці – це комплекс заходів, що забезпечують найефективніше поєднання людей із засобами виробництва в єдиному виробничому процесі на основі досягнень науки, техніки і передового досвіду.

Основні завдання й принципи наукової організації праці такі: поділ та кооперування праці, найповніше використання знань, уміння й навичок кожного працівника; вдосконалення виробничих процесів і робочих місць та обслуговування їх із метою збільшення корисного час протягом зміни: створення для працюючих найкращих умов праці та відпочинку, поліпшення трудової дисципліни; розробка і впровадження науково обґрунтованих норм праці; безпека праці та підвищення професійного і культурного рівня працівників; зростання відповідальності й матеріальної заінтересованості в кінцевому результаті виробництва, кращому використанні землі, основних і оборотних засобів; дотримання режиму економії.

Під поділом і кооперуванням праці розуміють форми організації трудових колективів, тобто найдоцільніше розчленування виробничого процесу, добір працівників відповідних професій та встановлення певних зв’язків між ними, організацію орендних відносин, індивідуальних і сімейних ферм.

Кооперування включає в себе наступні елементи:

- розподіл робочої сили по галузям господарства з урахуванням рівня механізації виробництва і раціональне використання її шляхом правильного розміщення по робочих місцях;

- створення найбільш досконалих форм первинних виробничих одиниць (бригад, ферм) і методи управління ними;

- організація праці в середині виробничих одиниць;

- раціональну організацію окремих виробничих процесів.

Розрізняють цехову й бригадну організаційні системи. У великих за розміром господарствах найчастіше функціонує цехова організація. Але однією з основних форм є виробнича бригада.

Виробнича бригада – це постійний колектив робітників, об’єднаних єдиним виробничим процесом. Цей колектив виконує, як правило, своїми силами весь цикл робіт по виробництву продукції і відповідає за кінцевий результат праці.

Також однією з важливіших умов підвищення продуктивності праці, тобто її ефективності, є поліпшення умов, в яких здійснюється процес виробництва.

Умови праці – це сукупність факторів виробничого середовища, які в процесі праці впливають на працездатність і здоров¢я людини. Тому поліпшенню таких умов як елемента наукової організації праці необхідно приділити особливу увагу.

У сільському господарстві робоче місце – зона дії працівника і розміщення засобів виробництва, необхідних для виконання певної роботи. На ньому залежно від виду роботи може працювати один чи кілька чоловік.

До організації робочого місця ставляться такі вимоги: точне виконання прийнятої в господарстві технології; по можливості скорочення ручної праці; створення умов для застосування передових методів і прийомів роботи; дотримання ергометричних вимог при забезпеченні працівника засобами виробництва, сировиною та матеріалами, тарою то що; раціональне оснащення основним і допоміжним обладнанням; створення необхідних санітарно-гігієнічних та комфортних умов роботи.

Найбільш економічний ефект одержують при впровадженні не окремих пропозицій, а комплексу заходів, що передбачають поліпшення умов і безпеки праці, раціональний режим праці та відпочинку, використання передової техніки й технології виробництва.

Організація праці в господарстві повинна постійно вдосконалюватись. Але при будь-якій її зміні повинні зберігатися наступні основні умови:

- постійний склад робітників в галузі або у виробничій одиниці господарства;

- закріплення за бригадою землі (на строк не менше повної ротації сівозміни) і техніки;

- плановість в роботі і внутрішньогосподарський розрахунок;

- матеріальна відповідальність кожного колективу і кожного працівника за кінцевий результат праці;

- послідовне впровадження в життя принципу матеріальної відповідальності робітників, оплата праці за кількість виробленої продукції з урахуванням її якості.

Оплата праці – це частина одержаного продукту, виділена на особисте споживання відповідно до кількості та якості затраченої праці. Основними завданнями її організації є стимулювання підвищення продуктивності праці, врожайності сільськогосподарських культур, запобігання втратам продукції, економія грошових і матеріальних ресурсів.

Основні принципи організації праці – її гарантованість, розмір оплати відповідно до кваліфікації працівника, кількості, якості та строку виконання робіт; матеріальна заінтересованість працівника в підвищенні продуктивності праці; простота й зрозумілість зв’язку оплати з кінцевим результатом виробництва.

На сільськогосподарських підприємствах оплату праці всіх учасників виробництва доцільно ставити в пряму залежність від валового або госпрозрахунку доходу, зберігаючи її гарантовану частину. На розпайованих підприємствах дивіденди, які нараховують на пай кожному членові колективу, також поліпшують матеріальний стан працівників і соціальні умови на селі.

Проаналізуємо рівень оплати в господарстві.

Таблиця 3.2 –

рівень оплати праці в ПСП „приморський”

Аналізуючи таблицю 3.2 можна відмітити, що фонд оплати праці штатних працівників в 2004 р. зменшився на 72.8 тис. грн. в зрівнянні з 2002 р. так фонд основної заробітної плати в 2004 р. скоротився на 21.2 % і в 2004 р. питома вага фонду основної заробітної плати становить 59.6 5 від фонду оплати праці штатних працівників. Фонд додаткової заробітної плати складає 29.6 % від фонду оплати праці штатних працівників. Цей фонд в 2004 р. скоротився в порівнянні з 2002 р. на 23.4 %. В господарстві в 2004 р. збільшились виплати премій за виробничі результати і надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів в зрівнянні з 2002 р., але зменшились по відношенню до 2003 р. сума заборгованості із виплати заробітної плати (на кінець року) в 2004 р. скоротилася в зрівнянні з 2002 р. і відхилення склали 27.4 %.

На сільськогосподарських підприємствах застосовують тарифну систему, яка враховує характер та умови праці, забезпечує дотримання принципу однакової оплати за рівну працю. Ця галузь народного господарства відрізняється від інших тим, що виробництво в цілому і виконання окремих робіт тут пов’язані з впливом природних факторів, дія яких залежить від зони, пори року й стадії виробництва, особливо у рослинництві. Тому більшу частину робіт доводиться виконувати в обмежені строки, недотримання яких призводить до зменшення обсягу виробництва продукції та погіршення її якості. Існують роботи, пов’язані з використанням шкідливих речовин (гербіциди, пестициди тощо), для виконання більшості робіт потрібні певна професійна підготовка і кваліфікація. Це зумовлює необхідність значної кількості професій для успішного ведення господарства.

Тарифна система складається з трьох основних частин: тарифних сіток, тарифних ставок і тарифно-кваліфікаційних довідників.

Система оплати праці поєднує основну оплату з додатковою і преміальною. Вона значно посилює вплив оплати праці на кінцеві результати виробництва, сприяє посиленню режиму економії, впровадженню прогресивних технологій виробництва, нової техніки, вдосконаленню організації підприємства й застосування наукової організації праці. На відрядній формі ґрунтуються проста необмежена відрядна та відрядно – преміальна системи. Розвитком останньої є акордно-преміальна система, яка передбачає підвищення заробітку при збільшенні обсягу виробництва та скороченні витрат на одиницю продукції. На принципах почасової оплати побудовано просту необмежену почасову й почасово-преміальну системи. Почасово-преміальна система характеризується стимулюванням працівників за умови виконання і перевиконання планових показників виробництва.

Системи оплати праці вдосконалюються з розвитком форм організації виробництва і праці, а тарифні ставки збільшуються в разі підвищення рівня мінімальної оплати.

Найбільш поширена – акордно-преміальна система оплати праці з поточним авансуванням працівників. Вона ґрунтується на встановленні планових розцінок за одиницю продукції певного виду або певну суму її вартості.

Основними нормативними актами, що регламентують оплату праці на сільськогосподарських підприємствах різних форм власності, є Закон України „Про оплату праці” (1995 р.), „Галузева угода між Міністерством агропромислового комплексу України, галузевими об¢єднаннями підприємств і підприємців та ЦК профспілок працівників агропромислового комплексу України” та інші нормативно – правові акти.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

Згідно з результатами досліджень виявлено, що ПСП” Приморський” Приморського району Запорізької області є господарством з м’ясо-зерновою спеціалізацією, з нахилом на виробництво саме м’яса. В період з 2002 р. по 2004 р. зросла площа земельних угідь на 2.5 %, вартість основних виробничих фондів – на 32.8 %, вартість оборотних – на 0.3 %.

А ось в таких показниках як: валовий дохід (на 7.8 %), прибуток (38.3 %), рівень рентабельності (25.5 %), норма прибутку (53.1 %) спостерігається зменшення. Загалом сприятливе місце розташування і віддаленість від обласного центру, дає змогу збільшувати прибутковість господарства, при умові правильної та раціональної організації діяльності ПСП „Приморський”.

На основі даного дослідження було виявлено, що продуктивність праці в господарстві знизилась, а прямі затрати праці зросли, це при зменшенні кількості працівників зайнятих в сільському господарстві. Так на прикладі зернових культур, виробництво зерна на 1-го середньорічного працівника с/г призначення збільшилось з 109.7 в 2002 р. до186.4 в 2004 р., але при цьому і збільшились прямі затрати праці. Аналіз рівня продуктивності праці свідчить, що при збільшенні земельних угідь і зменшенні середньорічної чисельності працівників, зайнятих в сільськогосподарському виробництві відбулося збільшення навантаження сільськогосподарських угідь збільшилось, це свідчить також про те що господарство використовує ручну працю і ще слабо розвинене застосування інтенсивних технологій і комплексної механізації.

Згідно з результатами дослідження пропонується покращити умови для підвищення продуктивності праці. Тобто зацікавити працівників матеріальними або моральними ресурсами. Зазвичай людина працює в одну шосту своїх потенційних можливостей. А якщо зацікавлені, то він намагається збільшити свою продуктивність в 2-3 рази. Другою умовою є кваліфікація, професіоналізм, опит, знання, освіта. Підготовлений працівник, спеціаліст свого діла працює набагато краще: якісніше і продуктивніше невмілого працівника. Третя умова – організація праці, якість управління працею. Сюди входять планування і координація дій робітників, забезпечення порядку і трудової дисципліни. І четвертий фактор – це якість машин, обладнання, прогресивності технологічного процесу.

Тобто забезпеченість сучасною технікою.

Варто докладати як умога більше сил для підвищення рівня продуктивності праці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник – 2-ге вид. –К.:КНЕУ. 2002 – 624 с.

2. БУГУЦЬКИЙ а.а. Повышение производительности труда – ключевая проблема аграрної економіки –К.: Урожай , 1986 – 216 с.

3. Галко И.К. Человеческий фактор в сельскохозяйственном производстве – Минск: Урожай, 1988 – 101 с.

4. Громов М.Н. Научная организация, нормирование и оплата труда на сельскохозяйственных предприятиях – 2-е изд., доп. И перераб. – М.: Агропромиздат. 1991 – 383 с.

5. Ерин П. Экономика сельского хозяйства. Практикум. –К.: Вища шк.., головное изд., 1989 – 246 с.

6. Зрібняк Л.Я. „Організація і планування виробництва на сільськогосподарських підприємствах –К.: Урожай, 1999 – 352 с.

7. Мацибора В.І. Економіка сільського господарства: Підручник –К.: Вища школа, 1994 – 415 с.

8. Мащенков Т.И. Формирование и исследование рабочей силы в с.-х. –М.: Агропромиздат 1988 – 160 с.

9. Остапа В.с. Коллективный подряд в специализированном хозяйстве –К.: Урожай 1987 - 72 с.

10. Повышение эффективного использования трудовых ресурсов в сельскохозяйственном производстве сборник научных трудов ВСХИ.

11. райзберг Б.А. Экономическая энциклопедия для детей и взрослых. –М.: АОЗТ «Нефтехим инвест», 1995 – 688 с.: иа.

12 Руснак П.П. Економіка сільського господарства. Підручник –К.: Урожай, 1998 – 320 с.

13. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятий АПК. Учебник /Г.В. Савицкая, - 2-е изд. Испр. –Мн.: Новое знание, 2002 – 687 с.