Моральні принципи і моральні мотиви.
Зміст
Вступ. 3
1. Поняття "Моральної діяльності" в етиці 4
2. Структура вчинку в етичному аналізі 5
3. Залежність мотивів від потреб в моральній діяльності 6
4. Проблема можливості автономного існування моральних мотивів. 7
5. Прагнення до позитивних емоцій і уникнення негативних емоцій як дві можливі підстави етичної мотивації 8
6. "Уявне благодіяння", або способи раціонального пояснення моральної поведінки 9
Висновок. 12
Список використаної літератури. 13
Багатьма авторами відзнається, що сучасна психологія і філософія безпідставно віддалилися один від одного, стали дуже вузько спеціалізованими і багато в чому навіть протиборчими науками. А могли б збагачувати один одного: психологія філософію – практичними дослідженнями, результатами експериментів і тому подібне, а філософія психологію – цінними методичними рекомендаціями, теоретичними питаннями, дилемами, - з тим, щоб краще розібратися, що таке людина.
Проблема моральних мотивів поведінки – одна з таких суміжних проблемних областей, які могли б значно прояснитися, якщо філософія (в даному випадку етика) і психологія об'єднали б свої зусилля.
Мета даної роботи – перерахувати проблеми, пов'язані з моральними мотивами, і освітити що існують в етиці і психології точки зору на них.
Мораль в історії філософії розглядувалася головним чином як моральна свідомість. Але її можна розглядувати і як сторону, характеристику, властивість практичної діяльності людини в суспільстві. А С.Ф. Анісимов говорить про мораль навіть як про вид суспільної поведінки людей. Це досить спірна думка. Так, А.В. Разін вважає, що "вона (мораль) не здатна існувати як незалежний від інших засобів соціальної регуляції феномен".
Залежно від уявлення про ступінь примату моралі в регуляції поведінки особи поняття "Моральна діяльність" можна вживати в двох сенсах: вузькому і широкому.
У першому сенсі моральну діяльність розглядував І. Кант – як особливий рід людської діяльності, мотивований чисто моральними, і ніякими іншими, спонуками, імперативами. Якщо людина говорить, що поступає так, а не інакше, тому що вчинити інакше йому не дозволяє совість, то в цьому випадку, по Канту, ми маємо справу з чистою моральною мотивацією поведінки.
Що стосується широкого сенсу моральної діяльності, то мораль в нім розуміється як специфічна властивість всякої людської діяльності, поведінки людей, якими б іншими безпосередніми мотивами вони не стимулювалися. Тут слід сказати, що поведінкою в етиці називають не всяку діяльність людини, а лише "свідому, в умовах свободи вибору... і притому ще в більш специфічному і вузькому сенсі – під кутом зору моральної якості дій".
Іншими словами, поведінка в етиці складається не з дій-операцій, а з дій-вчинків. Перша категорія включає позаморальні, не підлягаючі моральній оцінці дії. Коли людина приймає їжу або спить, - все це дії-операції, оскільки вони природні для всіх і ніяк не співвідносяться з категоріями добра і зла. "Студент п'є". У цій пропозиції немає інформації про моральні якості дії або самого студента, оскільки у будь-якої людини періодично виникає спрага. Якщо ж "студент п'є пиво", та ще "на лекції", то таке додавання додає дії негативний відтінок, оскільки розпивання пива молоддю взагалі досить сумнівно з моральної точки зору, а вже в учбовий час – тим більше аморально. В центрі розгляду такої дії виявляється не факт або спосіб його здійснення, а його моральна якість. Тому студент в описаній ситуації зробив не просто операцію, а вчинок. "Вчинок є дію, що має ціннісне значення і тому збуджуюче до себе те або інше, позитивне або негативне відношення, реакцію схвалення або засудження". До цього визначення треба додати, що вчинок може і не бути дією-операцією, він може бути відсутністю дії. Наприклад, бездіяльність людини, коли в його силах допомогти іншому, - це теж вчинок, причому негативний з погляду етики.
У приватних науках, які цікавляться людською поведінкою, (педагогіці, соціології, кримінології і ін.) воно розглядується не взагалі, повністю (як в етології, або – ширше – в психології), а тільки в тій частці, поняття про яку може допомогти вирішити конкретні завдання, що стоять перед цими науками. Тому і засоби аналізу в різних науках розрізнятимуться, і структура одного і того ж об'єкту (людської поведінки) представлятиметься по-різному. У зв'язку з цим в структурі вчинку різні дисципліни можуть виділяти зовнішні стимули, внутрішні спонуки, мету, боротьбу мотивів, ухвалення рішення, дію, результат, оцінку. У етичному ж аналізі досить взяти до уваги лише три елементи вчинку: мотив, результат і умови здійснення вчинку, - а також взаємозв'язки між цими трьома елементами. "Вчинок з рівною підставою можна зрозуміти як суб'єктивно мотивований результат і як об'єктивно реалізований мотив". Інакше кажучи, мотив суб'єктивний, результат об'єктивний. Умови ж можуть бути і суб'єктивними, і об'єктивними.
Що стосується об'єктивності результату, то деякі дослідники (наприклад, Б.О. Николаїчев) розводять поняття результату наочного і результату морального. Останній є моральною цінністю вчинку в цілому. Наприклад, коли селянин дарма допоміг сусідові розпиляти дрова – наочний результат безумовно позитивний. А якщо з'ясовується, що ця людина надала "безвідплатну" допомогу, в таємниці сподіваючись отримати за це пляшку горілки, то можна говорити про невисоку цінність отриманого морального результату.
Мотив (від лат. movere – приводити в рух, штовхати) – гіпотетичний конструкт, і ця його невизначеність, недоказовність дає можливість для усіляких спекуляцій з використанням терміну. У різних науках його значення можуть значно розрізнятися. "Подібно до того, як немає і не може бути філософського, фізичного або біологічного визначення матерії, - пише А.Г. Спіркин в своїй роботі "Свідомість і самосвідомість", - так само не може бути філософсько-психологічного і разом з цим, наприклад, психіатричного або юридичного визначення свідомості" Н.Г. Іванов поширює це порівняння і на мотив: "...Мотив як двигун поведінки має єдиний зміст стосовно тієї, що будь-якій вивчає це явище науці". Якщо прийняти цю точку зору, то моральний мотив, як і мотив утамувати жагу, мотив подивитися цікавий фільм, є різновидом мотиву як психічного феномену і підкоряється тим же законам, по яких формуються і інші мотиви.
Загальновизнано, що мотив як спонука – це джерело дії, що його породжує. Полеміка йде про те, де знаходиться той витік, з якого виходить спонука.
Класичне визначення мотиву: мотив є предмет потреби. Деякі психологи визначають його також як опредмечену потребу.
Потреба – це полягання потреби в об'єктивних умовах, предметах, об'єктах, без яких неможливі розвиток і існування жвавих організмів, їх життєдіяльність. Потреба – джерело активності людини.
Чи можна розглядувати моральний мотив поза зв'язком з іншими мотивами в мотивації вчинку? Чи може моральний мотив функціонувати окремо від інших мотивів?
Як відзначає Ю.Б. Гіппенрейтер, зазвичай дії людини спонукають відразу декількома мотивами: "Полімотівованість людських дій – типове явище". Дослідник наводить приклад: людина може працювати ради високої якості результату, але попутно задовольняти і інші мотиви: соціального визнання, матеріальної винагороди і ін. Правда, не всі мотиви однієї діяльності рівнозначні. Як правило, один з них головний, інші – другорядні. Головний мотив називається таким, що веде, або домінуючим (у філософській літературі) мотивом, другорядні – мотивами-стимулами: вони не стільки ініціюють, скільки додатково стимулюють дану діяльність.
Як вважає Ю.А. Шрейдер, "етика – це розділ філософії, що вивчає феномен моралі. Цей феномен грає важливу роль в людській поведінці, співвідносивши його з орієнтирами, що виходять за межі безпосередніх мотивів і цілей здійснюваних вчинків". З цього визначення етики можна зробити вивід про невідповідність "безпосередніх мотивів" вчинків їх моральним "орієнтирам", ідеалам. Іншими словами, належні, істинно моральні, мотиви – щось позамежне по відношенню до буденних мотивів, тим, якими управляються дії людей в повсякденному житті.
С.Ф. Анісимов вважає, що "діяльність, мотивована виключно моральними уявленнями, нормами, відчуттями, - рідке виключення". Люди керуються в своїй поведінці неморальними цілями, інтересами, помислами і критеріями оцінки: вигодою, правомірністю, модою, розсудливістю і так далі
А може бути, "діяльності, мотивованій виключно моральними уявленнями, нормами, відчуттями" взагалі не буває в природі? Психологія не дає відповіді на це питання. Відповісти на нього можна, лише прийнявши певну філософську точку зору. Розгледимо дві основні позиції із цього приводу, що існують в етиці.
Функціонування норм в моральній діяльності забезпечується двома типами моральної мотивації.
По-перше, як це представлено в етиці довга, розпорядження моралі здійснюються на основі негативних емоцій (розкаянь совісті), яких особа прагне уникнути. На стадії боротьби мотивів чоловік думає: "Якщо я не зроблю цього (не скажу правду, не допоможу тому, що має потребу), то я не зможу жити, це буде мукою для мене". У класифікації уявного милосердя за Апресяном це другий вид моральної мотивації; він пов'язаний з розумно-егоїстичною позицією в моральності.
По-друге, згідно етиці чеснот, моральна поведінка може бути викликана прагненням до позитивних емоцій. Це позитивна мотивація. Допустимо, людині приємно робити людям добро, вона не замислюється про те, як би він себе відчував, якби не зробив цього добра. Просто через здійснення добродійних вчинків відбувається затвердження гідності, самоповага особи, а це не може не спричинити радість. Це третій вид уявного милосердя в класифікації Р.Г. Апресяна, названий їм егоїстичним благодіянням. Психолог Петражіцкий розділяв всі емоції на емоції-стимули і емоції-контроллери. Багато учених не розділяють такої диференціації (Анохин, Симонов), вважаючи за цінність тільки потреби і закріплюючи за емоціями лише контролюючі поведінку функції.
Як указує А.В. Разін, в поведінці другого типа "позитивна мотивація... вноситься до етично схвалюваної дії не з боку якихось особливих етичних, а з боку всіх вищих соціальних потреб особи". Іншими словами, етичний мотив сам по собі розглядувати не можна, оскільки безпосередні мотиви вчинку (і в їх числі етичний) тісно переплетені між собою. Але яким чином відбувається об'єднання мотивів, діалектична методологія відповісти не в змозі, - вважає А.В. Разін. Він пропонує альтернативний принцип – принцип додаткової, який "передбачає... взаємодію якоїсь локальної системної освіти з двома або великим числом систем, що принципово не зводяться один до одного, тобто дає приклад того, що можна назвати несистемною взаємодією".
Згідно цьому принципу, в моральній діяльності одні мотиви не просто діють разом з іншими, а взаємозбагачують, підсилюють один одного. Так, наприклад, в чемпіонаті світу по якому-небудь виду спорту воля до перемоги спортсмена посилюється від свідомості того, що він відстоює честь своєї країни.
У зв'язку з різним розумінням функціонування моралі в практичному житті в етиці обов’язку і етиці чеснот використовуються різні принципи оцінки вчинків. Так, перший тип етики передбачає однакові вимоги до всіх людей, не дивлячись на їх характер, "послужний список" (колишні заслуги і провині) і так далі Етика чеснот в цьому сенсі ближче до життя. Вона оцінює вчинки, виходячи з конкретних рис вдачі людей і їх досягнень в суспільному житті, історичних умов.
Р.Г. Апресян виділяє 5 видів "уявного милосердя" . По-перше, це милосердя сподіваючись на схвалення і подяку інших. Визнання з боку громадської думки є єдиним мотивом такого благодіяння.
По-друге, одна з форм "уявного" благодіяння пов'язана з розумно-егоїстичною позицією в моральності. Фактично здійснення блага іншому в цьому випадку є засобом досягнення власного блага, оскільки виправдувальними мотивами тут виступають думки типа: страждання інших людей викликає страждання в моїй душі; я співчуваю страждаючим не лише з симпатії до них, але і з антипатії до страждання, з бажання не страждати, з бажання бути щасливим.
По-третє, це егоїстичне (корисливе) благодіяння, головна мета якого – задоволення потреб самого "благодійника". Єдиною користю такого милосердя може бути моральне задоволення від почуття виконаного обов'язку.
По-четверте, це "ідеалістичне" благодіяння. Воно може здійснюватися з метою виконати борг (ради боргу), ідеал (ради ідеалу). Спонукою до нього може бути благородний порив. "Але там, де порив, - пише Р.Г. Апресян, - там – випадковість, можливість сильнішого пориву. Той, кому виявляється допомога, при цьому вже як би і не приймається благодійником в розрахунок".
По-п'яте – патерналістське благодіяння, що здійснюється з метою завоювати серце і волю того, кому воно виявляється.
По Апресяну, це все помилкові чесноти. Але, думається, інших, "дійсних" чеснот і не може бути, оскільки будь-який моральний вчинок можна зрештою підвести під другу або третю категорію. Логіка проста: поведінка прямує мотивами, а мотив – це предмет потреби, потребі, яку необхідно задовольнити. У словнику С.І. Ожегова задоволення визначене як відчуття радості, а задоволення – як задоволення від виконання бажань. Ймовірно, що задоволення від задоволення власних потреб не випробовують якісь групи психічнохворих, людей із значними психічними відхиленнями. Будь-яка ж психічно здорова людина принаймні підсвідомо отримує задоволення від задоволення власних потреб. "У основі мотиву лежить потреба, орієнтована на отримання людиною задоволення (синоніми – задоволення, щастя), яке слід розуміти як корисний результат...". Якщо так, то яку потребу задовольняє моральний мотив? Дійсно, чого не вистачає людині, чого вона потребує, коли подає жебракові гроша, коли закриває собою тіло друга на війні, коли виручає людину, яка до цього зробила йому багато зла, і т.д.? Як – очевидно, вірно – відзначає А.В. Разін, "зображення моральної поведінки за типом задоволення потреб, навіть вищих, з'явилося б неймовірним спрощенням теорії". Непрямим доказом цього є той факт, що в моральній поведінці не відбувається таких перепадів настрою, які характерні для процесу задоволення звичайних потреб.
У даній роботі перед автором стояло завдання освітити основні погляди, представлені в сучасній етичній і психологічній літературі, на проблеми, пов'язані з моральними мотивами поведінки. Була також зроблена спроба аналізу тих причин, по яких різні автори не можуть прийти до згоди в дискусіях по мотивах, особливо моральних.
С.Ф. Анісимов пише, що "на відміну від психолога етика не має можливості ставити експерименти для отримання відповідей на свої питання". Думається, це некоректне формулювання проблеми. Не на всі питання моральної поведінки можна отримати відповіді за допомогою експерименту, але не варто протиставляти психологію і етику. Здається цілком доречним і навіть необхідним використовувати результати психологічних дослідів в етиці. Ці досліди такі ж етичні, як психологічні. Так, для етики будуть дуже цікаві наступні результати експериментів в психології.
Потреба допомагати іншим є навіть у трилітніх дітей. Частіше надають допомогу тих, хто сам її раніше отримував, і тих, хто володіє емпатією, тобто здібністю до співпереживання.
Що стосується прикладного значення висвітлених в роботі проблем, то, очевидно, знання в області моральної мотивації можуть значно допомогти педагогам знайти способи формування у дітей (або навіть у деяких дорослих) установок на моральну поведінку. Тому тема, винесена в заголовок роботи, здається актуальною і вимагає ретельної розробки.
1. Анисимов С.Ф. Мораль и поведение. М., 1979.
2. Бобнева М.И. Социальные нормы и регуляция поведения. М., 1978.
3. Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию. М., 2000.
4. Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. Этика: Учебник. М., 2000.
5. Иванов Н.Г. Аномальный субъект преступления. М., 1998.
6. Немов Р.С. Психология. Учебник: в 3 кн. Кн.1. М., 1997.
7. Психология. Учебник. / Под редакцией А. А. Крылова. М., 2001.
8. Разин А.В. Основания комплементарной этики// Философия и общество, 2000, № 4.
9. Разин А.В. От моральных абсолютов к конкретной действительности. М., 199.
10. Шрейдер Ю.А. Этика. М., 1998.
11. Этика. Учебник. / Под общей редакцией А. А. Гусейнова и Е. Л. Дубко. М., 2000.Публикация с Filosofia.Ru - электронной библиотеки философии и религии
|
