Рівненський інститут
Вищого навчального закладу
Відкритий міжнародний університет розвитку людини „Україна”
Реферат
з курсу“Службовий етикет”
на тему:„Інституційний тип взаємовідносин державних службовців та підприємців”
План
Вступ
1. Складові адміністративної етики
2. Дотримання адміністративної етики
3. Особливості взаємостосунків представників держави і підприємництва
4. Інституційний тип взаємовідносин державних службовців і підприємців
Висновки
Список літератури
Вступ
Етика - філософська наука, об'єктом вивчення якої є мораль. В етиці можна виділити два види проблем: питання про те, як повинна поводитись людина, і власне теоретичні питання про поведінку і сутність моралі. Виходячи з першого роду проблем, стає очевидною практична спрямованість етики, її проникність в усі сфери буття, за що вона й одержала назву "практичної філософії". Практичне значення етики виявляється в першу чергу в сфері людського спілкування, важливою складовою якої є спілкування людей у процесі спільної діяльності. Спільна діяльність людей не може бути нейтральною стосовно моральності. Історично мораль, а не право, була першою формою регуляції відносин між людьми. Особливе значення ця форма регуляції ділових відносин набуває в демократичному суспільстві, у якому відсутній твердий контроль держави за господарською й іншою діяльністю людей.
Кожному виду людської діяльності відповідають конкретні види професійної етики. Професійні види етики – це ті специфічні особливості професійної діяльності, що спрямовані безпосередньо на людину в тих або інших умовах його життя і діяльності в суспільстві. Вивчення видів професійної етики показує різноманіття, різнобічність моральних відносин. Для кожної професії якогось особливого значення набувають ті або інші професійні моральні норми. Професійні моральні норми – це правила, зразки, порядок внутрішньої саморегуляції особистості на основі етичних ідеалів.
Реформування державної служби в Україні вимагає підвищеної уваги до проблем моралі в діяльності керівників і службовців адміністративного апарату всіх рівнів управління. Саме від цього залежить довіра населення до влади взагалі і участь громадян у вирішенні суспільно-політичних питань.
1
.
Складові адміністративної етики
Сьогодні, як ніколи, на всіх рівнях державного управління(національному, регіональному і місцевому) етичні проблеми стоять дуже гостро. Поряд із традиційними (корупцією, підкупом, хабарництвом, конфліктами інтересів, неетичною поведінкою, дискримінацією прав) виникають нові, що пов'язані з приватизацією, реструктуризацією, децентралізацією управління, використанням сучасних інформаційних технологій, інновацій і т.п.
Існує багато визначень поняття «адміністративна етика» і підходів до її вивчення.
Адміністративна етика —
це норми і закони поведінки, дотримуючись яких керівник чи державний службовець визначає етичні стандарти до виникаючих в установі проблем, самостійно аналізує ці стандарти і несе особисту професійну відповідальність за прийняті рішення. Тут визначаються два стандарти — зміст етичних стандартів та процес , що дає змогу їх визначити.
Адміністративна етика — це розділ етики, що вивчає моральні аспекти діяльності державних службовців і керівників та вміщує чотири компоненти:
Цінності —
переконання, думки, взаємовідносини індивідів, ставлення груп і суспільства до таких категорій, як свобода, справедливість, відповідальність.
Стандарти і норми —
принципи, що визначають дії людей відповідно до чинних законів, кодексів і правил.
Особливості зовнішнього середовища —
умови, в яких здійснюється діяльність управлінців і державних службовців (політичні, соціальні, культурні).
Організаційну поведінку —
форми діяльності службовців, що орієнтовані на цінності конкретного. суспільства або установи, організації в рамках дій визначених стандартів і норм.
Характерним для сучасного суспільства розвинутих капіталістичних країн є посилений акцент на створення методології наукових досліджень у галузі адміністративної етики. Серед методів — опитування та інтерв'ю, збір і аналіз відомостей, спостереження і вивчення конкретних випадків, історичні аналогії тощо.
Адміністративна етика по суті шукає відповідь на такі питання: що є добро і зло, що є правильним і хибним у поведінці управлінців і державних службовців; які мотиви і умови сприяють їх етичній поведінці; що треба робити для формування високих моральних принципів. Саме ці питання визначають моральний клімат в органах державного управління будь-якого рівня.
2 Дотримання адміністративної етики
Щоб поведінка державних службовців відповідала визначеним стандартам і нормам, необхідний внутрішній і зовнішній контроль, а також такі механізми, що дають змогу застосувати це на практиці. Внутрішній контроль пов'язується з моральними принципами і свідомістю службовців, особливо при прийнятті ними управлінських рішень. Механізмом його впровадження повинні виступати безпосередньо самі державні органи, що відповідають за здійснення конкретних функцій і навчання службовців адміністративній етиці.
У США, приміром, існує досить розвинуте законодавство в галузі адміністративної етики. Відповідні акти з етичних питань приймаються Конгресом, законодавчими органами штатів і місцевою владою. Основними напрямами діяльності тут є: введення обмежень зі встановленням відповідних санкцій за їх порушення, отримання інформації про фінансовий стан службовців, гарантування конфіденційності доходів, регулювання діяльності окремих груп службовців.
Так, введені обмеження на перехід службовців до приватного сектора економіки, на представлення інтересів в організаціях, де працювали раніше, або за діяльність яких несли відповідальність, заборонено приймати подарунки вартістю більш визначеної суми, приймати на роботу близьких, родичів тощо.
Важливим засобом, що дає змогу виробити принцип керівництва етичною поведінкою державного службовця, повинен стати Кодекс етики, який визначає, що повинен та може робити адміністративний працівник, а що йому робити забороняється.
Прийняті в деяких західних країнах кодекси служать також орієнтирами при прийнятті управлінських рішень у конфліктних ситуаціях; їх головна мета — розуміння державними службовцями, як представниками влади, етичних стандартів, встановлення довірчих відносин з населенням, дотримання правил і норм організаційної поведінки в адміністративних установах, становлення інституційного типу взаємовідносин з підприємцями.
3 Особливості взаємостосунків представників держави і підприємництва
Щоб точніше зрозуміти особливості взаємостосунків представників держави і підприємництва, повернемось до значення суті останнього. Підприємництво — ініціативна господарсько-фінансова діяльність суб'єктів різних форм власності в рамках чинного законодавства на свій ризик і під власну фінансову та майнову відповідальність для отримання прибутку.
Щоб стати підприємцем, необхідно бути здатним зважитися виконувати якусь нову справу, пристосуватися до здійснення чогось значного і, головне, реалізувати свої мрії. Не кожна людина в змозі самовизначитись у конкретній справі і дати знати про себе. Відомий класик Й. Шумпетер писав: «Бути підприємцем — означає, роблячи те. що роблять інші, виконувати все не так, як виконують інші»
Досліджуючи культурну генезу «духу капіталізму», Макс Вебер у праці «Протестантська етика і дух капіталізму» вдало показав типи характеру і особливо тип людини, яка має азарті талант керівника, пройнята духом підприємництва та здатна протистояти бюрократичній організації держави
Державна політика радянських часів виховувала у населення негативне ставлення до підприємництва. Усіма засобами втлумачувалися переваги соціалізму та неспроможність капіталістичних країн ефективно. організовувати своє господарство. Не можна було робити щось не так, як всі, щоб не стати «білою вороною». Господарська ініціатива і самостійність керівників усіх рівнів прийнятті рішень розглядались як відступ від генеральної лінії комуністичної партії і як прецедент до серйозного розгляду справи чи судового процесу.
Розвиток в Україні ринкових відносин та необхідність. стійкого соціально-економічного розвитку держави стали вимагати нових механізмів координації і узгодження інтересів представників підприємства і влади. За роки розбудови державності принципи взаємовідносин представників цих раніше двох полярних інститутів сприймались і сприймаються сьогодні як одна із багатьох важливих, але все ж таки, другорядних проблем, що знаходяться дещо осторонь взаємостосунків двох гілок влади, держави та партій і т. п.
Разом з тим саме в процесі капіталотворення від етики, ділових взаємостосунків представників влади і підприємництва залежить тип держави, що утвердиться в Україні. А це насамперед має бути цивілізоване партнерство, яке дасть змогу нашій країні зайняти гідне місце у європейському і світовому співтоваристві.
4 Інституційний тип взаємовідносин державних службовців і підприємців
Рівень організації підприємництва в Україні на початку третього тисячоліття став підвищуватись. Крах сировинно-експортної моделі підштовхнув становлення нової групи економічних інтересів — це виробничі структури, що вижили в умовах економічної кризи і вийшли на внутрішній ринок з новим асортиментом продукції товарів народного споживання. Саме ці сектори виробництва вели і зараз ведуть боротьбу з імпортом на внутрішньому ринку.
Сьогодні, як ніколи, вітчизняним товаровиробникам необхідні захист внутрішнього ринку, підтримка платоспроможного попиту населення, забезпечення доступності кредиторів, злам адміністративних бар'єрів з боку місцевої бюрократії, яка пов'язана з орієнтованим на імпорт торговельним капіталом, фінансування розвитку торгівельної інфраструктури, формування доступних послуг з боку існуючих фінансово-кредитних установ .
Особливістю економічних інтересів виробників товарів народного споживання є залежність, з одного боку, від становлення вітчизняного машинобудівного комплексу, з другого — від розвитку українського агропромислового комплексу. Забезпечення широкої зайнятості та залучення до сфери цієї діяльності великого числа підприємців малого та середнього бізнесу може дати змогу створити потужну соціальну базу і підвищити купівельну спроможність населення України.
Цьому повною мірою повинен сприяти інституційний тип взаємостосунків влади і підприємництва, за якого центральним посередником стають громадські об'єднання — і спілки і асоціації підприємців. Такий тип практикується в усіх розвинутих країнах. В Україні — Український союз промисловців, підприємців, Спілка підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств, Координаційно експертний центр об'єднань підприємців України, Рада об'єднань підприємців України при Кабінеті Міністрів України, які разом з Державним комітетом України з питань розвитку підприємництва повинні вести активну роботу щодо захисту прав та інтересів підприємців, вивчати і доопрацьовувати проекти законодавчих актів, чинних законів та нормативних документів.
Для узгодження інтересів влади і підприємців зазначені об'єднання застосовують два види взаємодії — «режим консультації» і «режим делегування». Прикладом першого є входження представників Українського союзу промисловців і підприємців (УСПП) до колегій міністерств і відомств, іншого — делегування Кабінетом Міністрів України Конфедерації роботодавців участі в розробці Генеральної угоди між урядом, профспілками і роботодавцями. Цікавим є також створення УСПП та Європейським університетом спільного Науково-дослідного інституту системних досліджень, стабілізації та розвитку економіки.
Перехід від олігархічного до інституційного типу взаємовідносин представників влади і підприємництва в нашій країні є необхідною умовою переходу до впровадження стратегії економічного відродження, затвердження гуманізаційних основ ділової етики.
Модель етичної поведінки державного службовця
Декотрих найчутливіших і найталановитіших наших сучасників скрутність моменту нерідко провокує на те, щоб відмовитись від себе, від власного покликання, поринути з головою в давнину або в якусь чужинну екзотику, перекладаючи на інших тягар власної відповідальності. Проте, нам не знайти нашої правди, краси і щастя, повертаючись або вперто спозираючи на пройдені шляхи. Тільки йдучи вперед використовуючи досвід і знання минулого, можна ввійти в достойне майбутнє
Усвідомлення своєї відповідальності за взаємостосунки підприємця і державного службовця, встановлення розумних обмежень їх співпраці — то є завдання власне етичне, що передбачає здатність до саморозвитку і самовдосконалення.
Основними постулатами етичного кодексу підприємця є наступні:
- він переконаний у корисності своєї праці не тільки для себе, але і для інших, для суспільства в цілому;
- виходить з того, що люди, що оточують його, хочуть і вміють працювати;
- вірить у бізнес, розцінює його як привабливу творчість;
- визнає необхідність конкуренції, але розуміє і необхідність співробітництва;
- поважає будь-яку власність, суспільні рухи, поважає професіоналізм і компетентність, закони, цінує творіння. науку і техніку.
Ці основні принципи етики ділової людини можуть бути конкретизовані стосовно до різних сфер його професійної діяльності.
Висновки
Розвиток в Україні ринкових відносин та необхідність. стійкого соціально-економічного розвитку держави стали вимагати нових механізмів координації і узгодження інтересів представників підприємства і влади. За роки розбудови державності принципи взаємовідносин представників цих раніше двох полярних інститутів сприймались і сприймаються сьогодні як одна із багатьох важливих, але все ж таки, другорядних проблем, що знаходяться дещо осторонь взаємостосунків двох гілок влади, держави та партій і т. п.
В даний час зростає значення адміністративної етики в регулюванні різних видів трудової діяльності. Це зв'язано з прагненням постійно удосконалювати норм поведінки стосовно до суспільних відносин, що змінюються.
Адміністративна етика суспільства не може представляти абсолютну істину в поведінці людей. Кожне покоління повинне вирішувати їх знову і знову самостійно. Але нові розробки повинні спиратися на моральний запас, створений попередніми поколіннями.
Сьогодні, коли має місце випереджальний розвиток технічних аспектів і відставання культурного, дуже важливо зрозуміти, що для стабілізації суспільства необхідні етичні знання.
Список літератури
1. "Основы этических знаний" под ред. профессора М.Н. Росенко. Изд. "Лань", 1998г.
2. Браим М. Н. Этика делового общения. – Минск, 1996
3. Дебольский М. Психология делового общения. – М., 1991
4. Казарцев В. В. Виробничий менеджмент. – К., 2002. – 136 с.
5. Миримский Л.Ю., Мозговой А. М., Пашкевич Е. К. Деловые отношения в предпринимательской деятельности. Курс деловой этики. – Симферополь, 1996.
6. Палеха Ю. І. Ділова етика: Навч.-метод. посіб. – 5-те вид. випр. і доп. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004. – 309с. – Бібліогр.: с. 298 – 303.
7. Сухарев В. А. Быть деловым человеком. – Симферополь, 1996
8. Честара Дж. Деловой этикет. – М., 1997
|
